§ 4. Нормативно-правові акти, шо регулюють відносини неплатоспроможності банків

Предмет правового регулювання права неплатоспроможності банків включає досить складний комплекс суспільних відносин, який складається з двох частин:

1) відносин, пов’язаних зі здійсненням заходів щодо попере­дження неплатоспроможності банків;

2) відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю банків (від­новлення платоспроможності, введення тимчасової адмі­ністрації або ліквідації банку).

Характерною рисою предмета правового регулювання є вклю­чення до нього поряд із відносинами, які регулюються матеріа­льно-правовими нормами, відносин, що регулюються процесуаль­ними нормами. Це пов’язане з тим, що відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»^[22] загальне законодавство застосо­вується в частині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Система нормативно-правових актів, що регулюють відноси­ни неплатоспроможності банків, включає законодавчі акти та підзаконні нормативно-правові акти.

До законодавчих актів, що регулюють відносини неплато­спроможності банків, належать акти банківського законодавст­ва та акти інших галузей законодавства. Метою Закону України «Про банки і банківську діяльність»^{[23] [24] є правове забезпечення стабільного розвитку й діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, за­безпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів бан­ків, створення сприятливих умов для розвитку економіки Укра­їни та підтримки вітчизняного товаровиробника. У ст. 2 цього Закону надане визначення поняття «неплатоспроможність бан­ку», а розділом V визначені підстави призначення тимчасової адміністрації, вимоги, умови та наслідки призначення тимчасо­вого адміністратора, його права, обов’язки, відповідальність та інші питання процедури тимчасової адміністрації (глава 15), а також підстави й особливості ліквідації банку, вимоги, умови та наслідки призначення ліквідатора й інші питання процедури лі­квідації банку (глава 16).}

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Національний банк України»⁸ однією з функцій Національного банку України є ба­нківське регулювання, яке полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагля­ду, відповідальність за порушення банківського законодавства та банківський нагляд. Головною метою банківського регулю­вання й нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядуван­ня, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління Національного банку України, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку України. Вони не можуть суперечити зако­нам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом по­м’якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-пра­вові акти Національного банку України підлягають обов’язко­вій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та наби­рають чинності відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» за­конодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді господарським судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовується в части­ні, що не суперечить Закону України «Про банки і банківську діяльність», а провадження в справах про банкрутство регулю­ється також і Господарським процесуальним кодексом України¹.

Окремі питання відновлення платоспроможності банку або визнання його неплатоспроможним регулюються нормами актів інших галузей законодавства, зокрема Цивільним кодексом Укра­їни,² Господарським кодексом України⁸, Законом України «Про господарські товариства»⁴ тощо.

Національним банком України на підставі й на виконання положень Законів України «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність» видана низка норматив­но-правових актів, які регулюють питання відновлення плато­спроможності або визнання банку неплатоспроможним.

Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства⁵ (далі - Положення) розроблене на підставі Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про господарські товариства», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Поло­ження визначає підстави і порядок застосування Національним банком України до банків та інших осіб, які є об’єктом перевірки Національного банку, заходів впливу за порушення банківського законодавства.

ВВР.- 1992. - № 6. - Ст. 462.

- 2003. - № 11.

ВВР.

- Ст.

461.

ВВР.

- 2003. - № 11.

- Ст.

462.

ВВР.

- 1991. - № 49.

- Ст.

682.

Офіційний вісник України.

- 2001.

Г° 41. - Ст. 1864.

Відповідно до Положення Національний банк застосовує до банків заходи впливу, до яких належать:

а) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, змен­шення невиправданих витрат банку, обмеження невиправ­дано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

б) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганіза­ції банку;

в) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи ви­значена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усу­нення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

г) розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

д) розпорядження щодо встановлення для банку підвище­них економічних нормативів;

е) розпорядження щодо підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

ж) розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припи­нення здійснення окремих видів здійснюваних банком опе­рацій з високим рівнем ризику;

з) розпорядження щодо заборони надавати бланкові кредити;

и) розпорядження щодо накладання штрафів на:

- керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- банки в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

к) розпорядження щодо тимчасової, до усунення порушен­ня, заборони власнику істотної участі в банку, викорис­товувати право голосу придбаних акцій (часток/паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог За­кону України «Про банки і банківську діяльність» або нормативно-правових актів Національного банку;

л) розпорядження щодо тимчасового, до усунення порушен­ня, відсторонення посадової особи банку від посади в разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» або нормативно-правових актів Національного банку;

м) розпорядження щодо примусової реорганізації банку;

н) розпорядження щодо призначення тимчасової адміністрації; п) відкликання банківської ліцензії та ініціювання процеду­ри ліквідації банку.

Заходи впливу застосовуються Національним банком на підставі:

• результатів інспекційних (планових та позапланових) пе­ревірок діяльності банків чи їх філій;

• результатів аналізу дотримання банками вимог банків­ського законодавства з використанням статистичної звіт­ності, щомісячних і щоденних балансів тощо;

• результатів перевірок діяльності банків аудиторськими ор­ганізаціями, уповноваженими відповідно до чинного за­конодавства на їх здійснення;

• пропозицій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) у разі порушення банком норм Закону Украї­ни «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»;

• результатів перевірок дотримання банками валютного за­конодавства, здійснених уповноваженими працівниками Національного банку, що містять виявлені порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, або здійснення ризикових опера­цій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кре­диторів банку.

Відповідно до Положення про Кваліфікаційну комісію Націо­нального банку України з питань сертифікації тимчасових адмі­ністраторів та ліквідаторів банківських установ^[25] (затверджене Постановою Правління Національного банку України від 16.07.2001 р. № 271) кваліфікаційна комісія Національного банку України з питань сертифікації тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ є органом, спеціально ство­реним для:

• установлення кваліфікаційних та професійних вимог до осіб, які мають намір здійснення або здійснюють повно­важення тимчасової адміністрації та ліквідації банку;

• визначення кваліфікаційної придатності (сертифікації) тим­часових адміністраторів і ліквідаторів банку;

• видачі сертифікатів Національного банку України на пра­во здійснення повноважень тимчасової адміністрації та ліквідації банку тимчасовим адміністраторам та ліквіда­торам, які склали кваліфікаційний іспит або яким продов­жений термін чинності сертифіката;

• застосування до тимчасових адміністраторів і ліквідато­рів заходів, передбачених чинним законодавством Украї­ни та нормативно-правовими актами Національного бан­ку України, за неналежне виконання своїх професійних обов’язків.

У своїй діяльності Комісія керується положеннями чинного законодавства України, нормативно-правовими актами Національ­ного банку України, а також Положенням про Кваліфікаційну комісію Національного банку України з питань сертифікації тим­часових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ.

Положенням про сертифікацію осіб на право здійснення тим­часової адміністрації та ліквідації банку^[26] (затверджене Постано­вою Правління Національного банку України від 16.07.2001 р. № 273) визначено, що Національний банк України встановлює єдині умови й порядок визначення кваліфікаційної придатності (сертифікації) фізичних осіб, які мають намір здійснити або здій­снюють повноваження тимчасової адміністрації або ліквідацію банків (далі - тимчасовий адміністратор або ліквідатор). Це По­ложення регулює встановлення кваліфікаційних і професійних вимог до тимчасового адміністратора або ліквідатора, порядок і умови надання Національним банком України фізичним особам сертифіката на право здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банків, а також визначає умови, за яких Національ­ний банк може відмовити в наданні такого сертифіката.

Тимчасовий адміністратор або ліквідатор мають право здійс­нювати тимчасову адміністрацію або ліквідацію банку лише піс­ля отримання відповідного сертифіката. Сертифікація тимчасо­вих адміністраторів і ліквідаторів проводиться відповідно до укла­деного договору. Розміри плати за сертифікацію, продовження терміну чинності сертифіката, видача його дубліката (у разі втрати чи значного пошкодження) визначаються Національним банком. У разі відмови тимчасового адміністратора або ліквідатора від проходження сертифікації або його відсутності без поважних при­чин на кваліфікаційному іспиті, а також негативних підсумків сертифікації плата за її проходження не повертається.

Відповідно до Положення про порядок застосування рейтин- гових оцінок за рейтинговою системою CAMEL (затверджене Постановою Правління Національного банку України від 08.05.2002 р.

Рейтингова система дає можливість Національному банку України оцінювати загальний стан і стабільність банківської си­стеми. Така оцінка ризиків дозволяє отримати інформацію для визначення пріоритетів у діяльності банківського нагляду та не­обхідних матеріальних і людських ресурсів для здійснення належ­ного контролю за банківською системою.

Рейтингова система передбачає ретельний аналіз стану бан­ку. Здійснити такий аналіз можна лише під час комплексної інспекційної перевірки, яка дає змогу повною мірою виявити, як керівництво банку ставиться до ризиків і як здійснює управ­ління ними.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні^[27] (затверджена Постановою Правління Національно­го банку України від 28.08.2001 р. № 368) розроблена відпо­відно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принци­пів і стандартів. Зазначену Інструкцію введено з метою забез­печення стабільної діяльності банків та своєчасного виконан­ня ними зобов’язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ри­зики, що притаманні банківській діяльності. Відповідно до ст. 2, 58-59 Закону України «Про Національний банк Украї­ни» та ст. 2, 4, 7-12, 30-36, 47-50, 52, 69, 73 Закону Укра­їни «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України встановлює порядок визначення регулятивного капі­талу банку та такі економічні нормативи, що є обов’язковими до виконання всіма банками:

1) нормативи капіталу:

- мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);

- адекватності регулятивного капіталу/платоспромож- ності (Н2);

- адекватності основного капіталу (Н3);

2) нормативи ліквідності:

- миттєвої ліквідності (Н4);

- поточної ліквідності (Н5);

- короткострокової ліквідності (Н6);

3) нормативи кредитного ризику:

- максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

- великих кредитних ризиків (Н8);

- максимального розміру кредитів, гарантій та поручи­тельств, наданих одному інсайдеру (Н9);

- максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

4) нормативи інвестування:

- інвестування в цінні папери окремо за кожною уста­новою (H 11)-1;

- загальної суми інвестування (Н12);

5) норматив ризику загальної відкритої (довгої, короткої) валютної позиції банку (Н13).

Базою для розрахунку економічних нормативів H2, H7, Н8, Н11, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку. Базою для розра­хунку економічного нормативу Н3 є основний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів H9, Н10 є статут­ний капітал банку. Якщо операції здійснюються банком за раху­нок капіталу згідно з вимогами Інструкції, то такі операції не включаються до розрахунку економічних нормативів.

Обираючи ту чи іншу форму нормативно-правового акту, який видається від імені держави вповноваженим суб’єктом, мається на меті вирішити такі завдання:

• посилити характер прямої дії банківського законодав­ства;

• узгодити норми банківського законодавства з нормами ін­ших галузей законодавства;

• обмежити втручання держави у сферу приватних інтере­сів банків, визначених законами;

• обмежити надто ризикову банківську діяльність у ринко­вій економіці, яка ґрунтується на вільний конкуренції;

• забезпечити стабільність та надійність банківської систе­ми в Україні;

• розробити пакет нових законів, які мають регламентува­ти банківську діяльність в Україні з урахуванням міжна­родних норм та звичаїв, що прийняті у банківській прак­тиці зарубіжних країн^[28].