Закони та підзаконні нормативно-правові акти

Друга група джерел - закони та підзаконні нормативно-правові ак­ти. Сьогодні правову основу організації нотаріальної діяльності держа­вних нотаріусів (нотаріусів державних нотаріальних контор та держав­них нотаріальних архівів) в Україні становлять такі нормативно-правові акти: Закон України «Про нотаріат», Постанова Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці працівників державних нотаріальних контор та державних нотаріальних архівів» та інші.

Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави стверджу­вати, що ними закріплені загальні засади професії державного нотаріу­са, порядок доступу до професії (кваліфікаційні вимоги, складання ква­ліфікаційного іспиту, отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю), порядок підвищення кваліфікації, оплати праці, а також інші організаційні питання державного нотаріату. Окрім того, законотворцем видано ряд актів нормативного характеру, що ре­гулюють саме нотаріальну діяльність, тобто процесуальні дії нотаріусів щодо реалізації покладених на них чинним законодавством України функцій та повноважень.

Норми матеріального права нотаріального законодавства закріплені в Цивільному, Земельному, Господарському, Сімейному та інших коде­ксах та законах України. Безпосередня реалізація процесуальних пов­новажень державними нотаріальними органами регулюються такими нормативно-правовими актами, як Закон України «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців», тощо.

Особливої уваги заслуговує запровадження та закріплення порядку реєстрації нотаріальних дій (відповідних реєстрів), ведення, поповнен­ня, забезпечення доступу до реєстрів нотаріальних дій, довіреностей, спадкового майна, правочинів та ін. Так, зазначені питання врегульова­ні такими нормативно-правовими актами: Положенням про Єдиний ре­єстр довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку,Положенням про Спадковий реєстр та іншими.

Як ми вже вище доводили, інститут нотаріату в системі захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні пройшов тривалий етап ста­новлення та розвитку, що триває і зараз у вигляді чергового реформу­вання досліджуваного інституту. Відповідний процес проходить і нор­мативно-правовий масив, який регулює питання організації інституту нотаріату, нотаріальної діяльності в цілому. На етапі реформування но­таріального законодавства гостро постає питання його якості, стосовно якого сьогодні виникають певні сумніви.

Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють питання органі­зації та діяльності нотаріату, дає підстави стверджувати про наявність фактів копіювання окремих положень. Так, зокрема, норми, які встано­влюють порядок посвідчення заповітів та довіреностей, прирівняних до нотаріально посвідчених (ч. 1, 2, 3, 4 статті 245 та ч. 1, 2, 3, 4 п. 3 статті 1252 Цивільного кодексу України), повністю продубльовані у частинах 1, 2 статті 40 Закону України «Про нотаріат». Так само норми, що за­кріплені в частинах 3, 4, 6 статті 40 Закону України «Про нотаріат» що­до передачі засвідчених заповітів державним нотаріальним архівам, мі­стяться й в п. 23 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених. Таким чином, цілком по­годжуємося із О. Висєканцевим, який вважає, що законодавство Украї­ни щодо регулювання нотаріальної діяльності містить достатню кіль­кість підзаконних нормативно-правових актів, воно є штучно «роздутим», а ряд норм просто продубльовані в декількох нормативно- правових актах. Водночас, це проблема сучасного українського законо­давства взагалі та нотаріального законодавства зокрема.

Таким чином, як бачимо, в нашій країні склалася ситуація, коли но­рмативно-правовий масив, що регулює організацію та діяльність інсти­туту нотаріату, потребує нагального перегляду, систематизації шляхом прийняття єдиного кодифікованого нормативного документа - Нотарі- ального процесуального кодексу України, метою якого мало б бути ма­ксимальне об’єднання у собі норм та положень законодавчих та підза- конних актів, що регулюють організацію та діяльність інституту нота­ріату в Україні, усунути існуючі прогалини, дублювання, суперечності та неузгодженості нормативно-правового регулювання нотаріальної ді­яльності.

Відмітимо, до Верховної Ради України вже вносився проект Нотарі­ального процесуального кодексу № 3197 від 19.09.2008 (був поданий народним депутатом І. Бережною), що був повернутий для подальшого доопрацювання. Автор законопроекту у своєму публічному інтерв’ю наданому «Юридичній газеті», відзначила: «Проект Нотаріально- процесуального кодексу розроблений з метою правового забезпечення інституту попереджувального правосуддя та розвитку нотаріальної дія­льності за стандартами європейського нотаріату. Нотаріально- процесуальний кодекс повинен стати головним регулятором порядку вчинення нотаріальних дій,...покликаним замінити особливу частину чинного закону, а також навести порядок у системі підзаконних норма­тивних актів, різного роду інструкцій. прийняття Нотаріально- процесуального кодексу дасть змогу ефективно регламентувати проце­суальні аспекти нотаріальної діяльності, створити чіткі та передбачува­ні процедури вчинення кожної нотаріальної дії і механізми оскарження її законності».

Проект Нотаріально-процесуального кодексу розрахований на вре­гулювання процесуальної діяльності нотаріуса щодо вчинення нотаріа­льних дій. У проекті кодексу йдеться про нотаріальне провадження, тобто про заходи, що здійснюються нотаріальними органами в межах нотаріальної справи. Однак, на нашу думку, кодекс має охоплювати бі­льшу сферу діяльності нотаріальних органів (державних, приватних но­таріусів, посадових осіб органів місцевого самоврядування, посадовців стаціонарних лікувальних закладів, установ виконання покарань тощо в межах їх повноважень щодо вчинення ними нотаріальних дій) взагалі в усіх напрямах та всі процеси і механізми, що її забезпечують.

Розглянемо деякі науково-теоретичні підходи щодо доцільності іс­нування окремого Нотаріально-процесуального кодексу України.

Виходячи з аналізу розвитку нотаріальних процесуальних правовід­носин та кількості звернень суб’єктів нотаріальних процесуальних пра­вовідносин до нотаріуса, розділяємо думку О. Неліна, що нотаріальний процес випереджає цивільний процес і, безперечно, буде альтернатив­ним та ефективним способом охорони та захисту прав фізичних та юридичних осіб, коли до нотаріального процесу в Україні остаточно і на високому рівні ввійде медіація.

Цілком розділяємо висновок щодо потреби обов’язкового існування ієрархії між галузями правової науки, доцільності акцентувати увагу на особливій важливості окремих галузей юридичної науки для студентів, істотній потребі щодо збільшення годин для вивчення базових дисцип­лін, але видається важливим уточнити систему координат, за допомо­гою якої ми розставлятимемо галузі права на відповідні місця в загаль­ній ієрархії та тезаурусі з нотаріату.

Відсутність існування Нотаріально-процесуального кодексу в Укра­їни на сьогодні пояснюється нестабільністю законодавства, браком на­лежних ресурсів. Крім того, існує думка, що нотаріальне процесуальне право входить до предмета регулювання цивільного процесуального права. Це пояснюють тим, що і суд, і нотаріат здійснюють ту саму фун­кцію захисту прав і законних інтересів тільки під час вчинення трьох нотаріальних дій: вчинення виконавчих написів, протестів векселів і посвідчення неоплати чеків. Вчиняючи решту нотаріальних дій, нотарі­уси здійснюють охорону прав та інтересів. При цьому захист прав но­таріальними органами не має остаточного характеру. Акти нотаріаль­них органів можуть бути оспорені в суді.

Не погоджуючись із вищевикладеним підходом, висловлюємо ціл­ковиту підтримку концепції науковців (С. Фурса), що нотаріальне про­цесуальне право є самостійним щодо цивільного процесуального права, оскільки діяльність нотаріальних органів має безспірний характер, під час вчинення нотаріальних дій не використовується змагальна форма процесу, нотаріус встановлює юридичні факти, в основному, на підста­ві документів. На думку вченої, система нотаріального процесуального права має складатися із Загальної та Особливої частин. При цьому, до Загальної частини мають входити питання поняття нотаріату та його функції, законодавство про нотаріат. У ній повинні розглядатися понят­тя нотаріального процесуального права, питання нотаріального проце­су, принципи нотаріального процесуального права, а також питання ор­ганізації нотаріальних органів, їхня компетенція та загальні правила вчинення нотаріальних дій.

Сьогодні національна законотворча діяльність має тенденції до ні­велювання поняття законодавства як системи нормативних актів, якими регулюються суспільні відносини. Беззаперечним є факт, що до законо­давства слід відносити не лише прийняті Верховною Радою законодавчі акти, але й укази Президента України, постанови, декрети, розпоря­дження Кабінету Міністрів, а також нормативні акти міністерств і ві- домств, місцевих рад та адміністрацій. І цей перелік не є вичерпним. Головним критерієм належності до законодавства є прийняття відпові­дного акта згідно з вимогами та в порядку, передбачених Конституцією України.

На жаль, по відношенню до інституту нотаріату ті питання, які мо­жуть і повинні бути вирішені відомчим нормативним актом, нерідко вирішуються через прийняття закону (внесення до нього змін), а питан­ня, які повинні вирішуватися законами, вирішуються шляхом прийнят­тя кодексів. На наш погляд, це ні що інше, як дань моді або штучне під­вищення статусу прийнятого документу. Така практика, на думку Н. Круковес, тягне за собою зайве перевантаження законопроектами Верховної Ради, а відтак прийняття, м’яко кажучи, неякісних законода­вчих актів.

Можна зробити логічний висновок, що чинне законодавство Украї­ни щодо регулювання організації та діяльності інституту нотаріату слід розділити на категорії в залежності від кола питань, що воно регулює:

1) організаційні питання (нормативно-правові акти, які закріплюють за­гальні засади інституту нотаріату в Україні, регулюють питання досту­пу до професії, набуття та припинення статусу нотаріуса тощо);

2) процесуальні норми (нормативно-правові акти, якими регулюються питання реалізації нотаріальної діяльності (вчинення нотаріальних дій, здійснення інших юридичних заходів відповідно до повноважень то­що), в тому числі з питань міжнародного співробітництва у сфері нота­ріальної діяльності); 3) реєстраційне забезпечення нотаріальної діяль­ності, яке може бути віднесено до процесуальних норм (містить нормативно-правові акти з реєстрації нотаріальних дій, та яким регу­люються питання ведення, забезпечення доступу тощо до реєстрів, які потрібні нотаріусу для забезпечення якісного вчинення нотаріальних дій).

При цьому в Законі слід закріпити норми, якими будуть регламен­товані питання загальних засад організації нотаріату в Україні, основні поняття нотаріальної діяльності, завдання нотаріату, більш чіткі гаран­тії нотаріальної діяльності та системи доступу до професії, визначення дефініції та статусу нотаріуса (державного, приватного, нотаріуса дер­жавного нотаріального архіву), рамки дисциплінарної та адміністрати­вної відповідальності, а також визначення статусу і компетенції регіо- наявної і центральної нотаріальних палат, а також прийняття Нотаріа­льного процесуального кодексу України.

Нотаріальний процесуальний кодекс призначений регламентувати процесуальну діяльність нотаріусів, посадових осіб органів місцевого самоврядування, керівників лікувальних закладів, установ виконання покарань, морських суден, експедицій та ін., тобто, мають бути визна­чені суб’єкти нотаріального провадження, стадії нотаріального прова­дження та порядок їх документального оформлення, регламентовано процедури та механізми вчинення кожної нотаріальної дії. Окрему ува­гу має бути приділено нотаріальним актам та, враховуючи розвиток мі­жнародних цивільних та господарських відносин, суб’єктами яких все частіше виступають фізичні та юридичні особи України, - нормам між­народного права, міжнародним договорам та Конвенціям, ратифікова­ним Україною.

5.5