Судова практика
Ще одну групу джерел права інституту нотаріату в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина становить судова практика, яка все частіше стає джерелом права в найрізноманітніших формах.
Варто визнати, що судова практика має як правореалізаційне, так і правоутво- рююче значення, незважаючи на те, що противників подібної точки зору чимало. Судова практика може виражатися в постановах Президії і Пленуму Верховного Суду України, Конституційного Суду України, у формі відповідних судових актів міжнародних судів.Зовсім по-іншому питання ролі судової практики в праворегулю- ванні та правотворчих можливостей суду може бути поставлене в існуючих умовах, в яких реалізується принцип поділу влади. Судовий прецедент в сучасних умовах є досить корисним інструментом, а судова практика відіграє не тільки роль підготовчого етапу перед етапом нормативно регулювання, але і сама стає безпосереднім джерелом такого регулювання. Цьому є пояснення. По-перше, судова практика - орієнтир для законодавця та правозастосовця, оскільки своїми актами безпосередньо контролює діяльність органів влади різних рівнів (у цьому зв’язку особливо важливою уявляється роль Конституційного Суду України). По-друге, тенденція ускладнення правової системи має, за твердженням Т. Цимбалістого, певні «кордони деталізації» нормативно-правових актів, вихід за які видається недоцільним і небажаним. Очевидно, що вичерпно викласти всі можливі питання та вирішити всі казуси в рамках чинного законодавства просто неможливо. У зв’язку з цим, орієнтуючи всіх суб’єктів відповідних правовідносин, у тому числі нотаріусів, на певне праворозуміння та правозастосування, судовий прецедент виконує дуже важливу функцію.
Цілком доречною з цього приводу є думка Т. Цимбалістого, що діяльність органів конституційної юрисдикції пов’язана з прийняттям певних документів, актів, які опосередковують процес здійснення ними своїх повноважень, а також виступають в якості засобу юридичного оформлення результатів такої діяльності.
Правова природа таких актів нерозривно пов’язана з місцем органу судового конституційного контролю в механізмі держави, особливостями правового регулювання їх статусу. Вирішення цієї проблеми в державах світу є різним, що пов’язано як з обранням тієї чи іншої моделі судового конституційного контролю, так і з відповідними державно-правовими традиціями. Що стосується нашої держави, то через відсутність чітких вказівок у чинному законодавстві питання про правову природу актів Конституційного Суду України складає одну з проблем сучасного конституційного права.Варто відзначити, що також досить важливе значення має приділятися й міжнародній судовій практиці, яка, як правило, виражається в судових актах Європейського суду з прав людини. Відповідно до частини четвертої ст. 55 Конституції України за захистом прав і свобод до Європейського суду може звертатися кожна людина, яка використала в Україні всі гарантовані вітчизняним законодавством засоби правового захисту.
Важливою подією у справі утвердження верховенства права та європейських підходів до розуміння прав людини в діяльності вітчизняних судів стало прийняття Верховною Радою України Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у ст. 17 якого визначено обов’язок судів України при розгляді справ застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.
Як зазначено у ст. 129 Конституції України, судді під час здійснення правосуддя керуються лише законом. Серед вітчизняних юристів триває дискусія, чи є достатні правові підстави для того, щоб судді обґрунтовували свої рішення безпосередньо правовими позиціями Європейського суду. Адже судова практика, навіть Європейського суду, не є законом в Україні. Водночас О. Колісник наголошує, що під час здійснення судочинства національні суди повинні посилатися на висновки Європейського суду як на безпосереднє джерело права. Вони мають не тільки керуватися формальним тлумаченням норм права, а й додержуватися притаманної рішенням Європейського суду ідеї справедливості й гуманності і втілювати її у своїх рішеннях.
У контексті дослідження важливими є позиції Європейського суду з прав людини, що стосуються нотаріату. Це, наприклад, рішення Європейського суду з прав людини за скаргою «Ле Конт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії» («Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium») від 23 червня 1981 р., Серія А. № 43. С. 26 - 27, 64 - 65, що стосується Ордена лікарів; а також Постанови за скаргами N 14331/88 і 14332/88 «Ревер і Легалле проти Франції» («Revert and Legallais v. France»). DR 62. С. 309, щодо Ордена архітекторів; N 13750/88 «А. та інші проти Іспанії» («A. and Others v. Spain»). DR 66. С. 188, з питання колегій адвокатів).
Таким чином, ми не приховуємо тих викликів, які на сьогоднішній день ставить суспільство як перед державою взагалі, так і перед нотаріальною спільнотою. Саме тому подальше реформування системи нотаріату з метою створення єдиного нотаріату є одним із пріоритетів діяльності Міністерства юстиції та складовою подальших нормативних актів (в першу чергу програмних документів) діяльності Кабінету Міністрів України.
Про інтерес суспільства до необхідності вдосконалення нормативноправового масиву, що регулює організацію та діяльність інституту нотаріату, свідчить, наприклад, те, що у Верховній Раді на сьогодні зареєстровано три варіанти нової редакції закону про нотаріат та понад десяток проектів законів про внесення окремих змін до діючого закону про нотаріат. Всі вони мають єдину мету — створення в Україні правового середовища, яке б забезпечило функціонування національного нотаріату на європейських традиціях.
На наш погляд, у законодавчому реформуванні нотаріату активну участь мають брати в першу чергу представники нотаріальної спільноти - це беззаперечний факт. Заручником недосконалості норм у законодавстві стає не особа, яка звертається до нотаріуса, не суд, а саме нотаріус. Особу, яка звертається до нотаріуса, не хвилюють проблеми якості правової норми та наслідки її застосування. Первинне її сприйняття та застосування покладено на нотаріуса.
І в подальшому, при доказуванні правомірності відмови у вчиненні нотаріальної дії чи законності вчиненої дії, нотаріус залишається в суді наодинці з цими проблемами. З цього приводу автор низки законопроектів про нотаріат В. Мусіяка, оцінюючи роль нотаріусів у формуванні практики застосування нового законодавства, справедливо зазначав, що на них покладена функція «забезпечення життя нових кодексів».Цілком зрозуміло, що законодавство про нотаріат не повинно бути відірваним від існуючої правової дійсності. Перегляд чи запровадження нової нотаріальної форми має ґрунтуватись на єдиних методологічних засадах у будь-якій сфері правового регулювання. Разом з тим, на практиці у чинному законодавстві про нотаріат ми неодноразово зустрічаємо не лише неоднозначне застосування окремих дій (наприклад таких, як засвідчення та посвідчення), а навіть дії, суть яких важко уявити, не кажучи вже про їх вчинення (наприклад, нотаріальне доручення (ст. 24 Кодексу законів про працю України), нотаріальне посвідчення операцій з продажу активів (ст. 10 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), нотаріальне посвідчення факту зміни власника, нотаріальне уповноваження особи (ст. 1, 18 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб») тощо.
Реформування чинного законодавства України, що регулює діяльність інституту нотаріату в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина і, як наслідок, організації самого нотаріату не є самоціллю. Важливим є, в першу чергу, те, що воно має здійснюватись системно. В нашому випадку мова йде не про втілення певного плану послідовних дій, а про комплекс заходів щодо цілісної реформи чинного законодавства про нотаріат. Таким чином, виходячи з реалій сьогодення, в першу чергу мають бути створені передумови більш вагомого закріплення і використання потенціалу нотаріату у сфері забезпечення охорони та захисту прав й інтересів громадян та юридичних осіб з метою розбудови громадянського суспільства нашої держави.
План лекції:
1. Сутність джерел нотаріального та нотаріально-процесуального права.
2. Класифікація нормативно-правових актів у сфері нотаріату.
3. Роль судової практики для нотаріальної діяльності.
Питання для самостійної роботи:
1. Особливості правового впливу джерел нотаріального права.
2. Джерела нотаріально-процесуального права.
3. Характеристика міжнародних договорів як елементів національного законодавства.
4. Проблеми нормативно-джерельної бази в сфері нотаріату.
5. Порівняльний аспект нині діючого Закону «Про нотаріат» та проекту майбутнього Закону в новій редакції.
6. Європейські правові норми як важливі напрями удосконалення джерела нотаріального права в Україні.
7. Загальна характеристика проекту Нотаріального процесуального кодексу України.
8. Правове регулювання діяльності Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції Україні.
9. Зміст рішення Європейського суду з прав людини за скаргою «Ле Конт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії» та його вплив на джерельну базу в сфері нотаріату в Україні.
10. Шляхи вдосконалення джерел нотаріального права України.