Міжнародний договір і державні односторонні акти

У найзагальнішому плані державні односторонні акти є одностороннім виявом волі держави, який має ефект в міжнародному праві. Найчастіше державні одно­сторонні акти виражають намір держави узяти на себе певні односторонні зобов’язання міжнародно-правового характеру чи реалізувати свої права.

Хоч у ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН одно­сторонні акти не згадуються як одне із джерел міжна­родного права, в сучасній доктрині та практиці мало хто заперечує факт існування актів, за допомогою яких дер­жава виявляє свою волю в односторонньому порядку і які мають силу в міжнародному праві.

Для встановлення факту існування державного одно­стороннього акта необхідно довести належність певного 209

акта державі, що діє в межах своїх повноважень, а та­кож достатній ступінь сповіщення про цей акт. Щодо згоди інших суб’єктів права на таке одностороннє зобов’язання, то її встановлення не є обов’язковим.

Найпоширенішими видами односторонніх актів є: нотифікація, визнання, протест, відмова, обіцянка (заві­рення).

Головна відмінність між договором і одностороннім актом полягає в тому, що в основі одностороннього акта, на відміну від договору, - волевиявлення лише одного суб’єкта міжнародного права.

Втім, на практиці іноді буває важко провести чітку межу між договором і одностороннім актом.

Якщо в традиційній доктрині та практиці міжнарод­ного права принцип pacta sunt servanda вважався єди­ною основою майже всіх видів міжнародно-правових зобов’язань, то в сучасному міжнародному праві не існує якоїсь імперативної норми, яка б забороняла державам брати на себе зобов’язання навіть в односторонньому порядку. Причому основою обов’язкової сили державних односторонніх актів є не лише принцип добросовісності, а й принцип, який Г. Гроцій називав promissorum implen- dorum obligatio і який не є нижчим порівняно з прин­ципом pacta sunt servanda^[207].

З іншого боку, не має підстав для того, щоб впадати в іншу крайність і розглядати договір як сукупність односторонніх обіцянок його сторін^[208]. Хоч іноді буває

нелегко чітко розмежувати односторонній акт і договір, договір не складається з односторонніх актів договірних держав. В основі договору - угода, збіг волевиявлень його сторін, без чого договору не існує.

Водночас не можна заперечувати той факт, що сам процес укладення договору нерідко складається з дій, які є односторонніми за своєю суттю. Однак більшість цих дій все-таки мають консенсуальний характер, оскіль­ки їхній ефект у підсумку залежить від згоди інших контрагентів.

Так, наприклад, ратифікація, прийняття і затверд­ження договору (ст. 12 та 14 Віденської конвенції) є односторонніми лише формально, оскільки вони є необ­хідними елементами всього процесу укладення договору та набрання ним чинності. Якщо інша сторона не зро­бить таких або аналогічних актів у відповідь, ці акти не матимуть юридичного ефекту.

Так само пропозиція укласти договір, застереження чи акт денонсації договору не матимуть відповідного юридичного ефекту, якщо на них нема згоди з боку ін­ших контрагентів.

З іншого боку, якщо право зробити застереження чи здійснити односторонню денонсацію договору передбаче­но в тексті договору, то ці односторонні акти матимуть негайний ефект і їх можна вважати дійсніми односто­ронніми актами, заснованими на відповідних положен­нях договору.

Окрім односторонніх актів, у рамках процесу укла­дення і виконання договору деякі договори передбачають можливість здійснення їхніми сторонами певних одно­сторонніх актів. Так, наприклад, мирні договори зазви- 211

чай дозволяють сторонам-переможцям в односторонньо­му порядку вирішувати, які саме довоєнні двостороннії договори з переможеною державою залишити чинними, а які - скасувати.

Ще одним прикладом дозволу односторонніх актів за договором є ст. 21 Конвенції 00Н про міжнародне морське право 1982 р., яка передбачає, що прибережна держава може прийняти закони та правила, що стосу­ються деяких конкретних умов здійснення мирного про­ходу її територіальним морем.

Таким чином, взаємодія між договором і державним одностороннім актом виявляється в тому, що можливість для держави здійснювати певні односторонні дії нерідко випливає з угоди, учасницею якої є ця держава.

З огляду на сказане вище можна погодитися з Нгує- ном Куок Дінем, який вважає, що державні односто­ронні акти відіграють вирішальну роль у виробленні та застосуванні договірного права^[209].

7.3.