Стаття 29. Права та обов’язки особи

1. Особа в адміністративному провадженні має право:

1) отримувати від адміністративного органу роз’яснення щодо порядку здійснення адміністративного провадження, реалізації своїх прав і обов’язків;

2) брати участь в адміністративному провадженні безпосередньо або через його представника;

3) знайомитися в установленому порядку з матеріалами справи, робити з неї виписки та копії, в тому числі з використанням технічних засобів, отриму­вати інформацію про процедурні дії та процедурні рішення, прийняті під час здійснення адміністративного провадження;

4) бути вислуханою з питань, що є предметом адміністративного прова­дження до прийняття адміністративного акта, який за своїм характером може негативно вплинути на права, свободи або інтереси особи — надавати пояснен­ня у будь-якій формі, а також подавати докази, заперечення проти пояснень, доводів, а також клопотань інших учасників адміністративного провадження;

5) бути поінформованою про дату, час і місце слухання у справі в разі його проведення;

6) подавати відповідно до цього Закону клопотання про:

- відвід посадової особи адміністративного органу, яка розглядає справу, а також відвід осіб, які сприяють розгляду справи;

- залучення до адміністративного провадження інших учасників та осіб, які сприяють розгляду справи;

- витребування документів або відомостей;

- призначення експертизи;

- зупинення адміністративного провадження;

- поновлення адміністративного провадження;

- продовження строків адміністративного провадження;

- відмову від розгляду заяви або скарги та закриття адміністративного про­вадження;

7) користуватися послугами перекладача;

8) бути поінформованою про результати вирішення справи, на отримання примірника адміністративного акта;

9) оскаржувати адміністративний акт, процедурні рішення, дії чи бездіяль­ність адміністративного органу.

Права особи у адміністративному провадженні, визначені пунктами 3-9, сто­суються адміністративного провадження, учасником якого вона є.

Особа під час здійснення адміністративного провадження реалізує також інші права, передбачені цим Законом.

2. Особа під час здійснення адміністративного провадження зобов’язана:

1) подавати у випадках, встановлених законом, документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження;

2) вказати способи зв'язку з нею (контактний телефон, адресу електронної пошти тощо);

3) своєчасно повідомляти адміністративний орган про зміну адреси місця проживання/перебування, місцезнаходження чи засобів зв'язку (контактного те­лефону, адреси електронної пошти тощо);

4) своєчасно повідомляти адміністративному органу про неможливість прибуття на запрошення адміністративного органу із зазначенням причини;

5) добросовісно виконувати вимоги, встановлені цим Законом та іншими актами законодавства.

Предмет регулювання

1. Коментована стаття визначає перелік основних прав та обов'язків особи в адміністративному провадженні.

Цей перелік не є вичерпним. Особи можуть користуватися й іншими правами, передбаченими ЗАП.

Цілі статті (мета норми)

2. Для того, щоб фізичні і юридичні особи могли брати участь в адміністративній процедурі, Закон наділяє їх певним обсягом прав і обов'язків в адміністративному провадженні. Такий підхід законо­давця є відображенням досить поширеної практики закріплення так званого «каталогу прав», який має як свої переваги, так і недоліки. І перевагою є саме те, що в одному місці (в одній статті) особа може побачити і свої ключові права в адміністративному провадженні, і основні обов'язки. Таким чином, особа може свідомо та більш ефек­тивно використовувати наявні у неї можливості.

Недоліком визначення прав та обов'язків через перелік («ката­лог») можна вважати те, що в переліку неможливо зазначити всі особливості реалізації того чи іншого права, винятки з правила тощо. Тому питанням порядку реалізації прав доводиться присвячувати додаткові норми, як це зроблено і в коментованому ЗАП.

Правова основа коментованого положення

3.

Але важливо також, що у коментованій статті відображені ключові права особи у відносинах з адміністративними органами, як-от право бути вислуханою (пункт 4 частини 1), право доступу до матеріалів справи (пункт 3 частини 1), право на допомогу та пред­ставництво (пункт 2 частини 1) — які власне і складають основні принципи справедливої адміністративної процедури відповідно до європейських стандартів, закріплених у відповідних документах Ради Європи, починаючи від Резолюції (77)31 Комітету міністрів Ради Європи про захист особи від актів адміністративних органів від 28 вересня 1977 року.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі

4. Право отримувати від адміністративного органу роз’яс­нення щодо порядку здійснення адміністративного провадження, реалізації сво'іх прав і обов’язків.

Це право фізичних і юридичних осіб є відображенням такого європейського принципу адміністративного права, як доступ до публічних послуг, принципів відкритості діяльності публічної адмі­ністрації (адміністративних органів) та гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, закріплених статями 13, 18 ЗАП. Сутність цього права полягає у тому, що, по-перше, фізичні і юридичні особи можуть у письмовій формі звертатись до адміністративного органу із заявами, клопотаннями, скаргами тощо, а адміністративний орган зобов’язаний приймати їх та належно роз­глядати.

Забезпечення реалізації цього права є обов’язком адміністратив­ного органу, відповідно до статті 22 ЗАП та інших його норм (див., наприклад, ч. 3 ст. 48 ЗАП, згідно з якою адміністративний орган сприяє особі в оформленні та поданні заяви).

5. Право брати участь в адміністративному провадженні без­посередньо або через представника.

Це право випливає з вимог такого європейського принципу адміністративного права, як «представництво і допомога», а також принципу гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, закріпленому у статті 18 ЗАП (і відповідному пункті частини 2 статті 2 КАСУ). Його сутність проявляється у тому, що фізичні і юридичні особи можуть як безпосередньо брати участь в адміністративному провадженні, так і через представника за прави­лами статті 30 ЗАП, а адміністративний орган зобов’язаний гаран­тувати таку участь на підставі повноважень, визначених статтею 22 ЗАП.

Право брати участь в адміністративному провадженні особисто або через представника може бути реалізоване під час особистого звернення, письмового провадження, проведення слухання, в адміні­стративному оскарженні, перегляді адміністративного акта за ново- виявленими обставинами тощо.

6. Право знайомитися в установленому порядку з матеріалами справи, робити з неї виписки та копії, в тому числі з використан­ням технічних засобів, отримувати інформацію про процедурні діі та процедурні рішення, прийняті під час здійснення адміні­стративного провадження.

Це право фізичних і юридичних осіб є відображенням вимог такого європейського принципу адміністративного права як відкри­тість, закріпленого статтею 13 ЗАП, і конкретизованого у статті 59 (доступ до матеріалів справи) (див. додатково коментар до цієї статті). Забезпечення реалізації цього права є обов’язком адміністра­тивного органу (стаття 22 ЗАП).

Якщо фізичні та юридичні особи, які беруть участь в адміністра­тивній справі, бажають отримати копії з документів, долучених до справи, чи витяги з них, роздруківки з автоматизованої бази даних, адміністративний орган повинен надати їх. Згідно з частинами 5-7

статті 40 ЗАП адміністративний орган, уповноважений видати офі­ційний документ або який зберігає документ, може також видати копію такого документа чи витяг з нього, й офіційно засвідчити їх.

Повідомлення фізичних і юридичних осіб про процедурні дії і рішення, прийняті під час здійснення адміністративного прова­дження, є обов’язком адміністративного органу і здійснюється ним з дотриманням вимог, закріплених у статті 38 ЗАП.

7. Право бути вислуханою з питань, що є предметом адмі­ністративного провадження до прийняття адміністративного акта, який за своїм характером може негативно вплинути на права, свободи або інтереси особи — надавати пояснення у будь- якій формі, а також подавати докази, заперечення проти пояснень, доводів, а також клопотань інших учасників адміністративного провадження.

Це право є одним з фундаментальних для справедливої адмі­ністративної процедури, і випливає з вимог такого європейського принципу адміністративного права як «право бути вислуханим (почутим)», принципу гарантування права особи на участь в адмі­ністративному провадженні, закріпленого статтею 18 ЗАП і реа­лізується шляхом подання особою адміністративному органу, до прийняття адміністративного акта, своїх пояснень та доказів (хоча збирання доказів в адміністративному провадженні є насамперед обов’язком адміністративного органу, згідно зі статтями 22, 41 ЗАП).

8. Право особи бути поінформованою про дату, час і місце слу­хання у справі в разі його проведення.

ЗАП деталізує ці питання у статтях 68-70.

9. Право подавати клопотання.

Клопотання — це прохання особи, спрямовані на вирішення окремих процедурних питань у ході адміністративного провадження. Клопотання подається (заявляється) особою в усній чи письмовій формі (ЗАП детально не регламентує це питання) і відповідно до статті 58 ЗАП розглядається адміністративним органом невідкладно, але не пізніше 3 днів з дня їх надходження, та приймає рішення щодо них. За результатами розгляду клопотання адміністративний орган приймає відповідне рішення:

- про відвід посадової особи адміністративного органу, яка роз­глядає справу, а також відвід осіб, які сприяють розгляду справи — згідно з вимогами статей 24-25, 36 ЗАП;

- залучення до адміністративного провадження інших учасників та осіб, які сприяють розгляду справи — згідно з вимогами статей 31, 57;

- витребування додаткових документів або відомостей — згідно з вимогами статті 56;

- призначення експертизи — згідно з вимогами статті 33;

- зупинення адміністративного провадження — згідно з вимогами статті 65;

- поновлення адміністративного провадження — згідно з вимо­гами статті 65;

- продовження строків адміністративного провадження — згідно з вимогами статті 43;

- відмову від розгляду заяви або скарги та закриття адміністра­тивного провадження — згідно з вимогами статті 67.

Відповідно до частини 2 статті 58 ЗАП, у разі відмови у задо­воленні клопотання, адміністративний орган зобов’язаний проін­формувати учасника адміністративного провадження про це із обов’язковим зазначенням мотивів такої відмови. Тобто у такому випадку йдеться про обов’язкове доведення до відома особи змісту процедурного рішення, яким вирішено відповідне клопотання.

У випадках, передбачених ЗАП, рішення про відмову в задово­ленні клопотання учасника адміністративного провадження оформ­ляється письмово.

10. Право користуватися послугами перекладача.

Це право випливає з вимог статті 20 ЗАП, де зазначається, що особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, під час адміністративного провадження мають право кори­стуватися послугами перекладача в порядку, встановленому статтею 35 (докладніше у коментарі до цієї статті). У разі подання докумен­тів недержавною мовою адміністративний орган має право вимагати їх перекладу на державну мову. Особи з вадами слуху під час адмі­ністративного провадження мають право користуватися послугами перекладача для перекладу жестовою мовою в порядку, встановле­ному цим Законом.

11. Право бути поінформованою про результати вирішення справи, на отримання примірника адміністративного акта.

Зміст цього права конкретизується у розділі V ЗАП (див. комен­тар до нього).

При цьому обов’язок доведення адміністративного акта до відома особи (осіб) є одним з ключових обов’язків адміністративного органу. І порядку виконання цього обов’язку присвячена окрема стаття 78 ЗАП.

Варто ще наголосити, що недоведення адміністративного акта до відома особи, робить такий адміністративний акт «вразливим», адже для такої особи не починається перебіг строку на оскарження адміністративного акта.

12. Право оскаржувати адміністративний акт, процедурні рішення, діл чи бездіяльність адміністративного органу.

Зміст права на оскарження детально розкрито розділу VI ЗАП (та коментарі до нього).

При цьому можна наголосити на кількох важливих моментах:

- по-перше, оскаржити можна будь-який адміністративний акт, процедурне рішення, дію або бездіяльність. Хоча слід брати до уваги, що більшість процедурних рішень і дій оскаржити в адміністратив­ному порядку можна лише разом з адміністративним актом (деталь­ніше див. коментар до статті 80). Зазначене право зафіксовано на рівні принципів адміністративної процедури у статті 19;

- по-друге, ЗАП регулює лише порядок адміністративного оскар­ження і не стосується судового оскарження адміністративних актів, процедурних рішень, дій або бездіяльності;

- по-третє, для реалізації цього права важливим є виконання обов’язку адміністративного органу про зазначення у адміністратив­ному акті (рівно, як і при доведенні до відома змісту процедурних рішень) способів захисту законних прав; органів, до яких можна звернутись за правовим захистом; терміну подання скарги, суб’єкта розгляду скарги тощо. Цей обов’язок адміністративного органу закрі­плено у інших статтях ЗАП (і зокрема, в абзаці п’ятому частини 1 ст. 74). Зокрема, у цій нормі ЗАП передбачено, що у заключній частині адміністративного акта вказується час, коли адміністратив­ний акт набирає чинності, а також спосіб визначення такого терміну, способи оскарження адміністративного акта, включаючи адміністра­тивний орган та/або суд (із зазначенням місцезнаходження), куди особою може бути подано скаргу. У разі, якщо подання скарги не може зупиняти дію адміністративного акта, заключна частина також повинна містити такий винятковий правовий наслідок, так само як і посилання на правові підстави для такого виключення.

13. Поряд з правами, ЗАП визначає і обов’язки особи в адміні­стративному провадженні.

Одним з обов’язків особи в адміністративній процедурі є обов’я­зок подавати у випадках, передбачених законом, документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження.

Важливо наголосити, що йдеться саме про випадки, «передбачені законом». Адже за загальним правилом обов’язок збирання інфор­мації та документів покладається на адміністративний орган в силу принципу офіційності (див. статтю 17 ЗАП та коментар до неї).

Але якщо до заяви не додані документи, необхідні згідно із законодавством для її розгляду, адміністративний орган залишає заяву без руху та протягом трьох робочих днів з дня її отримання, відповідно до статті 50 ЗАП, надсилає заявникові письмове повідом­лення про необхідність усунення недоліків із зазначенням способу їх усунення, а під час подання заяви особисто — у разі можливості негайно вручає таке повідомлення. У такому повідомленні зазнача­ються правові підстави для залишення заяви без руху та роз’яс­нення порядку оскарження такого рішення. Адміністративний орган встановлює заявникові строк, достатній для усунення недоліків.

Заява не може бути залишена без руху на підставі того, що учасник адміністративного провадження не надав документи, що містять або доводять факти, які зберігаються в офіційному реєстрі, який ведеться цим або іншим адміністративним органом.

У разі усунення недоліків у строк, установлений адміністратив­ним органом, заява вважається поданою з дня її подання. При цьому строк розгляду справи продовжується на період усунення недоліків заяви (на період залишення заяви без руху).

14. Наступним обов’язком приватних осіб є обов’язок вказати способи зв’язку з нею (контактний телефон, адресу електронної пошти тощо) — пункт 2 частини 2 коментованої статті.

15. Ще одним обов’язком приватних осіб є обов’язок своєчасно повідомляти адміністративний орган про зміну адреси місця про- живання/перебування, місцезнаходження чи засобів зв’язку (кон­тактного телефону, адреси електронної пошти тощо (докладніше про поняття місця проживання/перебування, місцезнаходження — коментар до статті 21).

Якщо особа залучається за ініціативою адміністративного органу, то відомості про її місцезнаходження отримуються з офіційних реєстрів. Це означає, що у провадженні, відкритому за ініціативою адміністративного органу, надсилання запрошень або повідомлень за адресою, взятою з офіційних реєстрів, вважається належним вико­нанням адміністративним органом своїх обов’язків.

Оскільки особа має право вказувати й інші контактні дані, і це може бути фактичне місце проживання фізичної особи або фактична адреса юридичної особи, або абонентська скринька тощо, то саме через цю адресу відбувається спілкування адміністративного органу з особою.

І хоча за недотримання обов’язків передбачених пунктами 2-3 частини 2 статті 29 ЗАП не встановлено юридичної відповідальності, виконання цих обов’язків є в інтересах самої особи. Адже не маючи можливості ефективно комунікувати з особою, адміністративний орган не зможе забезпечити її право на участь у прийнятті рішення (у розгляді та вирішенні справи).

16. Фізичні та юридичні особи зобов’язані своєчасно повідомляти адміністративному органу про неможливість прибуття на запро­шення адміністративного органу із зазначенням причини.

Відсутність запрошеного учасника адміністративного прова­дження не перешкоджає проведенню слухання в адміністративній справі, здійсненню інших процедурних дій, якщо це не впливає на об’єктивний та всебічний розгляд справи адміністративної справи (докладніше — у коментарі до статті 38). Тобто ЗАП залишає на розсуд адміністративного органу вирішення питання про вчинення або перенесення процедурної дії. Це стосується і вирішення питання про характер (важливість/неважливість) «причин» неможливості прибуття особи на запрошення адміністративного органу. І хоча адміністративний орган, як правило, зв’язаний певними строками вирішення адміністративної справи, але завжди має враховуватися важливість участі особи при розгляді відповідної адміністративної справи. Зокрема, має належно забезпечуватись принцип, передба­чений статтею 18 ЗАП — гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні.

Категорія «своєчасності» повідомлення є оціночною. Проте у кожному випадку особа має брати до уваги можливості адміністра­тивного органу скасувати (перенести) вчинення процедурної дії, повідомити інших суб’єктів адміністративного провадження про таке скасування (перенесення) тощо.

17. Наступним обов’язком особи є обов’язок добросовісно вико­нувати вимоги, встановлені ЗАП та іншими актами законодавства. Добросовісність означає здійснення наданих прав лише з тією метою, з якою їх було надано. Прикладом недобросовісної поведінки може бути з’явлення необґрунтованих клопотань, тим паче у великій кіль­кості, з метою затягування вирішення справи тощо.

Обов’язок добросовісності закріплений і на рівні принципів у частині 3 статті 11 ЗАП.

18. Співвідношення прав і обов’язків заявників і заінтересова­них осіб. Різниця випливає, насамперед, зі ступеня впливу адмі­ністративного акта на особу. Оскільки заявника, як і адресата адміністративного акта у втручальній процедурі рішення стосується безпосередньо, то рівень їх залученості в адміністративне прова­дження є дещо вищим. Разом з тим, принципових відмінностей у правах і обов’язках адресата і заінтересованих осіб практично немає, за винятком прав, які стосуються безпосередньо предмета звернення (зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 57 ЗАП, заінтересована особа має права та обов’язки, передбачені статтею 29, крім права на подання клопотання про закриття адміністративного провадження).