Права та обов’язки державного службовця

9.7.1. Права державного службовця

Під правами державного службовця маються на увазі обумовлені Конституцією України, Законолі «Про державну службу», іншилш законалш та підзаконнилш норліативнилш актами і люжливос- ті, і свободи професійної діяльності, які охороняються державою.

Серед основних прав державного службовця слід виокремити такі.

1. Право на повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливого і шанобливого ставлення до себе з боку керівників, співробітників та інших осіб. Це право є похідним від консти­туційного положення щодо того, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Вчинення державним службов­цем правопорушень може бути підставою тільки для притягнення до юридичної відповідальності, однак не може бути підставою для приниження людської гідності, грубого поводження з боку керів­ника чи інших осіб. Виконуючи свої посадові обов’язки, державний службовець представляє державу, що зумовлює шанобливе став­лення до нього інших осіб.

2. Право на чітке визначення посадових обоє ’язків спрямова­но на забезпечення сумлінного виконання державним службовцем своїх посадових обов’язків. Це право забезпечується обов’язком ке­рівника державної служби державного органу чітко окреслити коло службових обов’язків державного службовця, інформувати держав­ного службовця про їх зміни.

3. Право на належні для роботи умови служби та їх ліате- ріально-технічне забезпечення. Виконання посадових обов’язків є можливим за умови створення державному службовцеві безпечних і здорових умов праці, враховуючи норми з техніки безпеки, освіт­лення, опалення, вентиляції, а також усунення шкідливих наслід­ків шуму та інших факторів, які впливають на здоров’я державного службовця. Цей обов’язок покладається на державний орган і гаран­тується чинним законодавством, зокрема п. 12 ст. 17 Закону «Про державну службу» визначає, що керівник державної служби в дер­жавному органі забезпечує створення належних умов та матеріаль­но-технічного забезпечення для виконання державним службовцем своїх службових обов’язків. На керівника державної служби дер­жавного органу покладається обов’язок не тільки чітко визначити посадові обов’язки державного службовця, але й створити належні матеріально-технічні умови для забезпечення їхнього виконання. Мова йде про виділення державному службовцеві відповідного ро­бочого місця (кабінет, стіл, крісло, комп’ютер, інша необхідна орг­техніка тощо).

4. Право на оплату праці залежно від зайліаної посади дер­жавної служби, результатів службової діяльності, стажу дер-

жавної служби, рангу державного службовця та умов контр­акту про проходження державної служби (у разі укладення) покликано забезпечити реалізацію принципу достатності, який по­лягає у тому, щоб надати державному службовцеві такого матері­ального забезпечення, яке відповідало б загальноприйнятим стан­дартам життя у державі, а не тільки задовольнити його потребу в їжі, одежі, житлі. Як зазначається в Концепції адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу, заробітна плата державних службовців має бути конкурентоспро­можною на ринку праці та забезпечувати зацікавленість державних службовців у просуванні по службі.

5. Право на відпустку, соціальне та пенсійне забезпечення від­повідно до закону. Це право спрямовано на створення відповідного режиму державної служби (система організаційних і матеріальних умов, соціально-побутових та державно-правових гарантій реаліза­ції державним службовцем свого правового статусу), який сприя­тиме державному службовцеві у виконанні службових обов’язків. Важливими чинниками режиму державної служби є відпустки (ст.ст. 57-59 Закону), соціальне забезпечення (ст. 54 Закону) і пен­сійне забезпечення (ст. 90 Закону).

6. Право на професійне навчання, зокреліа, за державні ко­шти, відповідно до потреб державного органу. Становлення де­мократичної, правової, соціальної держави, інтеграція України в європейське співтовариство, проведення адміністративної реформи та реформи системи державної служби передбачають підготовку державних службовців, здатних неухильно відстоювати права і сво­боди людини і громадянина та володіючих професійними уміння­ми і навичками, які ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях, аналітичними здібностями та майстерністю застосування засобів і методів управлінської науки, стратегічним мисленням та особистіс- ними якостями, необхідними для прийняття та успішної реалізації управлінських рішень. Пріоритетним напрямом кадрової політики є створення дієвого механізму підготовки та залучення до роботи на державній службі висококваліфікованих фахівців, забезпечення конкурентоспроможності державної служби на ринку праці.

7. Право на просування по службі з урахуванням професій­ної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обоє ’язків логічно випливає із права на державну службу і полягає у можливості державного службовця просуватися по державній служ­бі: а) за посадами; б) за рангами.

8. Право на участь у професійних спілках з ліетою захисту своїх прав та інтересів. Це право державного службовця випли­ває із ч. З ст. 36 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів¹. Це конститу­ційне право уперше передбачено в Законі «Про державну службу», а його сутність полягає у тому, що державному службовцеві, таким чином, надається правова гарантія захисту своїх прав та інтересів.

9. Право на участь у діяльності об’єднань гроліадян, крілі полі­тичних партій у випадках, передбачених цилі Законом Це право державного службовця обумовлене ст.ст. 35 і 36 Конституції Укра­їни щодо права громадян на свободу: світогляду і віросповідання^{[300] [301]} і об’єднання у політичні партії та громадські організації для здій­снення і захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів^[302]. Пра­во державного службовця на об’єднання у політичні партії є, пев­ного мірою, усіченим, оскільки для окремих категорій державних службовців передбачено обмеження цього права. Це, насамперед, стосується державних службовців, що займають посади державної служби категорії «А» (п. 1 ч. З ст. 10 Закону). Водночас, для всіх державних службовців передбачається обмеження щодо обіймання посади в керівних органах політичних партій (п. 2 ч. З ст. 10 Закону).

10. Право на оскарження в установленому законом по­рядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що ліістить негативну оцінку за результаталіи оцінюван­ня його службової діяльності. Як і попереднє, це право дер­жавного службовця є новітнім (не за змістом, а за формою його закріплення). Право на оскарження гарантується ст. 11 Закону. Державний службовець має право на вибір порядку оскарження: а) в адміністративному порядку (ст.

11. Право на захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб у разі повідолілення про факти порушення вилюг цього Закону. Це право державно­го службовця є новітнім і його покликано гарантувати державному службовцеві правовий захист при виконанні ним своїх посадових обов’язків, у тому числі й у питаннях законності функціонуван­ня державного органу або діяльності посадових осіб цього органу. Йдеться про порушення вимог саме Закону «Про державну служ­бу» як державним органом, так і посадовими особами. Це право державного службовця є досить абстрактним, оскільки з його фор­мулювання не визначається, чи йдеться тільки про порушення ви­мог Закону «Про державну службу» державним органом або його посадовими особами, в якому здійснює свою діяльність державний службовець, чи йдеться про будь-які державні органи та їх посадо­вих осіб.

12. Право на отримання від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів ліісцевого салюврядування необ­хідної інфорліації з питань, що належат ь до його повноважень, у випадках, установлених законоль Це право передбачає отримання

не будь-якої інформації, а тільки тієї, яка стосується питань, що на­лежать до відання державного службовця. Право на таку інформа­цію покликано забезпечити можливість добросовісного виконання ним своїх посадових обов’язків, підвищити ефективність діяльності державного органу.

13. Право на безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, у толіу числі висновкаліи щодо результатів оцінювання його службової діяльності. Про­ходження державної служби документується і відображується в особовій справі державного службовця, яка оформляється відпо­відно до Порядку ведення та зберігання особових справ державних службовців^[CCCIII] (ст. 37 Закону). Державному службовцеві надається право безперешкодного ознайомлення з усіма документами щодо проходження ним державної служби, тобто з документами особо­вої справи. Таке ознайомлення проводиться під розпис державного службовця. У разі, якщо видається наказ (розпорядження) про пев­ні дії щодо державного службовця, він в обов’язковому порядку з ними ознайомлюється.

14. Право на проведення службового розслідування за його ви­могою з ліетою зняття безпідставних, на його думку, звинува­чень або підозри тісно пов’язано з правом на повагу до своєї осо­бистості, гідності, справедливого та шанобливого ставлення до себе з боку керівників, співробітників та інших осіб, оскільки реалізуєть­ся з метою зняття безпідставних, на думку державного службовця, звинувачень або підозр щодо нього та його реабілітації (ч. З ст. 71 Закону).

Окрім вищезазначених основних прав, державний службовець також реалізує інші права - посадові, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби у цих органах.

9.7.2. Обов’язки державного службовця

Під обоє ’язкаліи державного службовця слід розуміти перед­бачені Конституцією і чинним законодавством вимоги діяти у певних межах із дотриманням передбачених правил пове­дінки. Саме обов’язки державного службовця найбільш яскраво характеризують діяльність державного службовця, що має дер­жавно-публічний характер. Закріплені у ст. 8 Закону «Про дер­жавну службу» обов’язки є основними і, водночас, базовими для посадових обов’язків, тобто обов’язків, визначених посадовою інструкцією.

Виокремлюють такі основні обов’язки державного службовця.

1. Обов’язок дотриліуватися Конституції та законів Украї­ни, діяти лише на підставі, у ліежах повноважень та у спо­сіб, передбачені Конституцією та законами України випливає з принципів верховенства права і законності державної служби і по­лягає у тому, що, виконуючи свої посадові обов’язки, державний службовець повинен суворо дотримуватися наданих йому повно­важень, не зловживати владою, не здійснювати дій усупереч ін­тересам людини, суспільства і держави. Чинне законодавство про державну службу, виходячи з того, що діяльність державного служ­бовця має публічний характер, досить чітко регламентує його пра­ва, обов’язки, обмеження, правила поведінки саме з метою забезпе­чення законності його діяльності. Обов’язок дотримання державним службовцем чинного законодавства України набуває особливого змісту у правовій і соціальній державі, оскільки одним із головних завдань функціонування держави у цілому і державних органів, зо­крема, є визнання та реалізація прав і законних інтересів людини і громадянина. Стосовно діяльності державних службовців перед­бачено принцип «дозволено тільки те, що передбачено законом». Цей обов’язок становлять три чинники, зокрема діяти: а) на підставі Конституції та законів України; б) у межах повноважень, передба­чених Конституцією та законами України; в) у спосіб, передбачений Конституцією та законами України^[CCCIV].

2. Обов’язок дотриліуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки є визначальним у діяльності державного службовця і обумовленим самою сутністю державної служби. Цей обов’язок становлять:

дотримання принципів державної служби (див. підрозділ 9.3 цього підручника);

дотримання правил етичної поведінки. Поняття «етика» похо­дить від давньогрецького слова «ethos», що можна перекласти, як: звичай, вдача, натура, характер. Етика - це: а) наука про мораль, її природу, сутність, специфіку, роль і місце в житті людини; б) су­купність принципів людської поведінки. У сфері публічної влади використовується поняття «ділова етика» - наука, що визначає принципи, моральні критерії та систему взаємних зобов’язань між державою, державними службовцями та фізичними і юридичними особами щодо реалізації своїх прав, обов’язків та законних інтересів. Різновидом ділової етики є професійна етика-му: а) кодекс правил, що визначає поведінку спеціаліста у службовій обстановці, норм, які відповідають існуючим законам та відомчим нормативним до­кументам, професійним знанням, стосункам у колективі, глибоко­му усвідомленню моральної відповідальності за виконання профе­сійних обов’язків; б) система конкретизованих моральних норм і принципів з урахуванням особливостей тієї чи іншої професійної діяльності людей. Правила професійної етики державних службов­ців визначаються, насамперед, Законом «Про державну службу» і Загальними правилами етичної поведінки державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування^[CCCV]. Ці Правила є узагальненням стандартів етичної поведінки, доброчесності та запо­бігання конфлікту інтересів у діяльності державних службовців та способів врегулювання конфлікту інтересів.

3. Обов’язок поважати гідність людини, не допускати по­рушення прав і свобод людини та гроліадянина. Гідність - це: а) уявлення про цінність будь-якої людини як моральної особистос­ті; б) особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлен­ня до неї з боку суспільства, в якому визнається цінність особистос­ті. Поняття «гідність» вживається в законодавстві України, інших країн та у міжнародному праві. Так, гідність є одним із ключових понять Конституції України (ст.ст. З, 21, 28, 41, 68, 105). Гідність громадян охороняється ЦК України, ЦПК України та KK України, зокрема у ЦК України: а) гідність визнано особистим немайновим благом (ст. 201); б) задекларовано право на повагу і недоторканність «гідності та честі» фізичних осіб (пп. 1, 2 ст. 297); в) зафіксовано пра­во фізичних осіб звернутися до суду з позовом про захист їх гіднос­ті та честі (п. З ст. 297); в) приниження «честі та гідності фізичної особи» визнано моральною шкодою, яка підлягає відшкодуванню (ст. 23). Гідність людини є однією з найвищих цінностей в Україні, а на державних службовців покладається обов’язок поважати її.

4. Обов’язок з повагою ставитися до державних символів України забезпечує нерозривний зв’язок державного службовця з державою та визначає основні вимоги його службової поведінки щодо держави у цілому, та державних символів України, зокрема. Стаття 20 Конституції України визначає, що символами України є: Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України. Опис державних символів України та порядок їх ви­користання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради Укра­їни, напр., урочисті заходи загальнодержавного значення розпочи­наються й закінчуються виконанням Державного Гімну України; наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідаль­ність, передбачену законом (п. З ч. 1 ст. 65 Закону).

5. Обов’язок обов’язково використовувати державну люву під час виконання своїх посадових обов’язків, не допускати дис- криліінацію державноїлюви і протидіяти люжливилі спробалі її дискриліінаціїстановлять такі чинники:

обов’язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов’язків. Державний службовець зобов’язаний під час виконання своїх посадових обов’язків спілкуватися державною мовою та використовувати її у діловодстві та документації. Цей обов’язок випливає, насамперед, із принципу патріотизму (п. 4 ст. 4 Закону);

не допускати дискримінацію державної люви. На державно­го службовця покладається обов’язок, насамперед, самому не до­пускати дискримінацію державної мови. Поняття «дискримінація» щодо державної мови може мати прояв у: необґрунтованому ви­користанні іншої мови; прийнятті на державну службу осіб, які не

володіють (недостатньою мірою володіють) державною мовою; на­вмисному перекрученні державної мови тощо;

протидіяти можливим спробам дискримінації державної мови. У цьому разі йдеться про протидію (тобто недопущення) держав­ним службовцем спробам дискримінації державної мови з боку ін­ших осіб або державних органів.

6. Обов’язок забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів. Цей обов’язок безпосередньо випливає із принципу ефективності дер­жавної служби і полягає у тому, що діяльність державного служ­бовця, у межах наданих повноважень, здійснюється не заради самої діяльності, а має відповідне цільове спрямування - виконання за­вдань і функцій державних органів. При цьому, таке виконання за­вдань і функцій має бути обов’язково ефективним, тобто корисним, найбільш прийнятним і єдино вірним.

7. Обов’язок сумлінно і професійно виконувати свої посадові обоє ’язки та умови контракту (у разі укладення). Він безпосе­редньо випливає із самого змісту правового статусу державного службовця і містить у собі низку таких складових, як: а) своєчасне (дотримання визначених строків); б) точне (виконання у конкрет­ній ситуації конкретного обов’язку, який відповідає конкретним об­ставинам); в) інтенсивне (визначається повнотою його виконання, тобто сукупністю всіх можливих і допустимих варіантів відповід­ної поведінки, дій і рішень); г) сумлінне (ефективне виконання, яке має прояв у досягнутих результатах певної діяльності державного службовця); д) творче (вибір того варіанту рішення, яке буде най­більш ефективним, доцільним та оптимальним у певній ситуації) та ініціативне (має прояв у його активній поведінці щодо внесення нових пропозицій при вирішенні тих чи інших питань) виконання покладених завдань.

8. Обов’язок виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у ліежах повноважень, передбачених Конституцією та закона- лш України. Державні органи у рамках свої компетенції прийма­ють відповідні нормативні акти, які мають форму постанов, наказів, розпоряджень. Прийняті в установленому порядку постанови, на­кази та розпорядження є обов’язковими для виконання державними службовцями у рамках їхніх посадових обов’язків, окрім випадків,

передбачених чинним законодавством (ч. 6 ст. 9 Закону). Держав­ні службовці зобов’язані також виконувати доручення керівників. Доручення - це субординаційне правовідношення між керівником і підлеглим йому державним службовцем щодо постановки першим другому конкретного завдання управлінсько-службового характе­ру, визначення основних параметрів його виконання. Чинне законо­давство про державну службу передбачає порядок виконання дору­чень керівника, у тому числі й у разі сумніву щодо його законності (ст. 9 Закону).

9. Обов’язок додержуватися вимог законодавства у сфері за­побігання і протидії корупції є одним з основоположних у право­вому статусі державного службовця, оскільки саме цей обов’язок, насамперед, визначає доброчесність та правомірність діяльності державного службовця, зокрема, авторитетність і престижність дер­жавної службі у цілому. Цей обов’язок обумовлений, перш за все, Законом «Про запобігання корупції», який визначає основні пара­метри поведінки державного службовця саме з точки зору його до­брочесності. За своїм змістом цей обов’язок є складною юридичною конструкцією, яку становлять: 1) обмеження щодо: а) використання службового становища; б) сумісництва та суміщення з іншими ви­дами діяльності; в) одержання дарунків (пожертв); г) роботи близь­ких осіб; д) осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядуван­ня; 2) вимоги щодо: а) фінансового контрою; б) прозорості інфор­мації; в) вжиття заходів щодо протидії корупції (ч. 5 ст. 32 Закону).

10. Обов’язок запобігати виникненню реального, потенційно­го конфлікту інтересів під час проходження державної служ­би. Він є логічним продовженням і складовою обов’язку додержу­ватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції. Реальний конфлікт інтересів - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повнова­женнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість при­йняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час вико­нання зазначених повноважень (тобто він має місце). Потенційний конфлікт інтересів - це наявність в особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повно­важення, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень (тобто він може мати місце). Приватний інтерес - це будь-який майновий чи немайновий ін­терес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, а також ті, що виникають у зв’язку з член­ством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях. Публічний інтерес це - усвідомлені інтереси усього суспільства або його частини (держави, територіальної гро­мади тощо), що є відображенням економічних, соціальних, право­охоронних потреб населення.

11. Обов’язок постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності є взаємопов’язаним та взаємообумовленим правом державного службовця на професійне навчання, зокрема за дер­жавні кошти, і у поєднанні із цим правом утворює цілісний пра­вовий елемент статусу державного службовця (п. 6 ч. 1 ст. 7, п. 9 ст. 2 і ст. 48 Закону). Окрім цього, державний службовець пови­нен постійно удосконалювати організацію службової діяльності, тобто покращувати форми, методи і засоби виконання посадових обов’язків.

12. Обов’язок зберігати державну таєліницю та персональ­ні дані осіб, що стали йоліу відоліиліи у зв’язку з виконаннялі посадових обов’язків, а також іншу інфорліацію, яка відпо­відно до закону не підлягає розголошенню. При виконанні своїх посадових обов’язків державний службовець може мати доступ до: а) таємної інформації (інформації, що містить державну чи іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі); б) персональних даних осіб (відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка є ідентифікованою або може бути конкретно ідентифікованою); в) іншої інформації, яка відповідно до законодавства не підлягає розголошенню. Обов’язок державного службовця полягає саме у тому, щоб зберігати цю інформацію, тобто не розголошувати її ні в який спосіб.

13. Обов’язок надавати публічну інфорліацію в ліежах, визна­чених законолі. Публічна інформація - це відображена та задоку­ментована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отриманою або створеною в процесі виконання суб’єктами

владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним зако­нодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних по­вноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом «Про доступ до публічної інформації».

Окрім зазначених вище основних обов’язків державних службов­ців чинне законодавство про державну службу передбачає й інші обов’язки, яких визначено, зокрема, у положеннях про структурні підрозділи державних органів або посадових інструкціях.

9.8.