1.Історіографія дослідження

Українські наукові праці, які характеризують правове регулювання національних меншин у міжвоєнній Польщі, створювалися протягом декількох періодів. Зокрема, окремі аспекти політики Другої Речі Посполитої щодо національного питання в державі відображені у роботах М.

Наступний період аналізу суспільно-політичних процесів у Польщі та оцінок становища українців знайшов певне відображення у радянській історіографії. Хоча для цього періоду характерними були ідеологічні штампи та стереотипи, все ж у роботах вміщено багато інформативного матеріалу відносно становища українців у міжвоєнній Польщі, діяльності українських політичних партій, в основному лівого спрямування. Це роботи Г. Гербільського [229], В. Осечинського [315], колективна праця «Торжество історичної справедливості» [344] та ін.

Ще одну групу історіографії проблеми складають діаспорні видання. В основному, це роботи, які носять науково-публіцистичний характер, написані на основі не лише джерел, а й спогадів сучасників. Передовсім це колективна робота «Історичні постаті Галичини ХІХ — ХХ ст.» [257], фундаментальна праця І. Лисяка-Рудницького [288], яка була перевидана у незалежній Україні, робота Л. Цегельського [180; 181]та ін.

Сучасна історіографія правового регулювання етнонаціонального становища та суспільно-політичної діяльності українців у міжвоєнній Польщі представлена роботами І. Біласа [213], М. Гетьманчука [230], О. Красівського [270; 271], М. Кугутяка [274-276], Ю. Сливки [330; 331] та ін, які висвітлюють як особливості суспільно-політичних і етнічних процесів у Другій Речі Посполитій, так і зачіпають проблеми нормативно-правового становища українців.

Увага української історіографії завжди була прикута до важливих проблем польсько-українських відносин, в тому числі і міжвоєнного часу: польсько- української війни 1918-1919 рр. (М. Литвин, К. Науменко, С. Лилик) [286; 290; 291], польсько-радянської війни 1920 р. (Б. Гудь, В. Голубко) [237]; постаті С. Петлюри в контексті українсько-польських звПязків (С. Литвин) [293], загальних оцінок польсько-українських відносин міжвоєнного часу (Б. Гудь, Л. Зашкільняк) [236; 238; 239; 249-254], змісту внутрішньої політики Польщі в період відродження її незалежності (Л. Алексієвець) [205-209], української політики Ю. Пілсудського (О. Михайлова, Т. Зарецька) [304], окремих аспектів діяльності української еміграції в Польщі (А. Портников, А. Руккас) [324; 325], економічної діяльності українців у міжвоєнний час [191] та ін.

Суспільно-політичні процеси та національно-етнічні зміни на

західноукраїнських землях у міжвоєнний період знайшли своє відображення у працях С.А. Макарчука. Автор зосередився на характеристиці етнічної ситуації у регіоні, проблемах українсько-польського протистояння. Недивлячись на те, що праця була опублікована ще в радянський період, багато її положень не втратили своєї актуальності й нині [301], зокрема, щодо доктринальних концепцій національної політики Другої Речі Посполитої та ін.[302; 303].

Особливе значення для зПясування української проблеми у міжвоєнній Польщі належить публікаціям, які, зокрема, аналізують міжетнічні відносини. До них належать роботи Л. Зашкільняка [251; 252], П. Брицького [215] та ін.

Окремі аспекти політичної та громадської активності українців, їхнього соціального становища у Другій Речі Посполитій представлені у працях

Я. Грицака «Нарис історії України: формування модерної нації ХІХ-ХХ століття» [235], роботах О.

Вагомий пласт досліджень складають наукові праці, присвячені польській національній політиці на Волині (М. Кучерепа, Р. Давидюк, Ю. Крамар) [269; 280; 281; 284].

Висвітленню правових аспектів функціонування Польської держави присвячена ґрунтовна наукова робота Б. Й. Тищика «Польща: історія державності і права (Х - початок ХІХ ст.) [342]. Особливе значення для розкриття національної політики держави та її правового регулювання має загальний аналіз автором процесів відновлення Польської держави у 19181921 рр., характеристика основних положень Малої конституції 1919 р., а згодом Березневої конституції 1921 р. у контексті забезпечення прав національних меншин у новоутвореній державі. Принциповими для оцінки державної політики Польщі у 1921-1935 рр. є особливості встановлення авторитарного режиму «санації» у середині 1920-х рр., аналіз положень Квітневої конституції 1935 р., які мали фундаментальне значення для збереження внутрішньої політики польських урядів в усіх сферах і, зокрема, у сфері вирішення питання національних меншин, а в їхньому числі й українського питання як на рубежі 1920-1930-их рр., так і напередодні Другої світової війни.

Вивчення українського питання в Польщі у міжвоєнний час опиралося на теоретико-методологічні підходи вироблені у сучасній правовій науці (О. В. Скрипнюк, В. Б. Ковальчук, В. С. Макарчук та ін.) [263; 299; 300; 328], історико-теоретичні засади щодо джерел права, змісту і принципів формування та еволюції органів влади, національної філософії права, вироблення теоретичних основ громадянських прав та загально-людських стандартів прав людини в контексті ідей правової держави і ін. (Н.М. Пархоменко,

М.М. Яцишин, І.Й. Бойко, Є.О. Гінда, С.С. Сливка, Р.Ф. Гринюк та ін.) [214; 234; 318; 329; 361] й висновки та оцінки сучасної української історіографії міжвоєнного часу (І.К. Васюта, З.А. Баран, М.М. Швагуляк, В.П. Футала та ін.) [211; 212; 217-219; 349; 355-357].

Окремі аспекти правового регулювання становища українського населення в Польській державі знайшли своє відображення в узагальнюючих працях І.

Важливе місце у зПясуванні міждержавної та внутрішньо-національної політики Другої Речі Посполитої займає монографічне дослідження В. Комара [266], в якому автор показує східну політику польських урядів у контексті висвітлення концепції прометеїзму, яка була спрямована на розчленування СРСР за національною ознакою з перспективою утворення незалежних держав, обПєднаних у федерацію з Польщею.

Особливе місце у вивченні правового становища українців у часи Другої Речі Посполитої займають дисертаційні дослідження. Тут можемо виділити декілька дослідницьких етапів. Перші оцінки державно-правового статусу українців заявилися вже у повоєнні роки. ПовПязані вони були з творчістю львівського вченого Володимира Кульчицького, який вперше вивчав історико- правовий зміст та засади діяльності Галицького Сейму. Недивлячись на те, що його роботи були присвячені австрійському періоду, вони мають вагоме значення і для оцінок процесів міжвоєнного часу [526]. Аналітичне висвітлення проблема отримала у статтях дослідника [279].

Аналогічними були підходи до оцінок правових відносин у міжвоєнній Польщі, які представив В. І. Калинович [522]. В силу того, що роботи заявилися у повоєнний час для них були характерними радянські ідеологічні стереотипи і штампи. Однак праці містили значну кількість інформативного матеріалу та були першими спробами вивчення теми.

Предметом дослідження науковців у наступні роки стало вивчення правових основ, організаційної структури і діяльності органів міського самоврядування Львова (В. Кіселичник) [523], системи судових органів та судочинства Республіки Польща у 1918-1939 рр. (О. Липитчук) [527],

становлення та конституційного розвитку Польської республіки у 1918-1939 рр. (О. Паславська) [532], правового статусу органів місцевого самоврядування на території Західної України у складі Польщі в 1918-1939 рр.

Історіографію проблеми складають також дисертації захищені на історичну проблематику, які присвячені етнонаціональному розвитку і національних відносинам на західноукраїнських землях (С. А. Макарчук) [529], становленню та діяльності органів місцевого самоврядування на Волині у 1918-1939 рр. (Я. М. Мартинюк) [530], українським виробничо-торговельним кооперативам в Західній Україні (1921-1939 рр.) (З. І. Струк) [534], українській молочарській кооперації Галичини у міжвоєнній Польщі в 1921-1939 рр. (О. П. Шміло) [536]. Особливе місце в оцінці національної політики Польщі міжвоєнного часу займає кандидатська дисертація Ю. В. Крамара [525], присвячена політиці державної асиміляції на Волині у 1928-1939 рр.

Дисертаційні дослідження історико-правової та історичної спеціальностей лише аналізують окремі аспекти державно-правового регулювання становища національних меншин міжвоєнної Польщі і не ставили своїм завданням вивчати тему комплексно.

Водночас проблематика державно-правового укладу Другої Речі Посполитої, а, особливо, періоду «санаційного режиму» та окремих аспектів конституційних змін 1935 р. не дістала належної уваги з боку українських науковців.

Тому важливими залишаються питання розкриття причин і змісту конституційної кризи 1921-1926 рр. та її наслідків в контексті встановлення в країні «санаційного режиму», зміст національних концепцій польських урядів другої половини 1920-их - початку 1930-их рр., національної проблеми у передвоєнний час.

Польська історіографія, виходячи з національно-політичних засад, традиційно підходила до аналізу усіх елементів діяльності урядів у міжвоєнній Польщі, в тому числі й у сфері міжнаціональних відносин і національної політики.

Вивчення історико-правових засад Польської держави розпочалися вже у міжвоєнний період. В основному це були роботи, які стосувалися формування конституційного ладу в державі, адміністративних органів, діяльності певних політичних структур. Окремі з них ілюстрували політичну палітру, в тому й українців у Галичині [459]. Однак, для робіт цього часу характерна виразна тенденційність в аналізі та оцінках суспільних процесів, а, особливо, у трактуванні національного питання.

Сучасний рівень історико-правових досліджень визначають публікації О. Котовського, Т. Броварека й Й. Холупчака та ін. До польської історіографії звертаємось ще й тому, що новітнє вивчення проблеми в українській історіографії вимагає детального опрацювання не лише історико-правових документів, а й засад польських наукових праць.

Національна історіографія Польщі є надзвичайно презентабельною. Це зумовлено тим, що відновлення польської державності у ХХ ст. викликало величезний інтерес до її історії у середовищі національних дослідників. Аналізувався увесь комплекс проблем, повПязаний з утворенням Другої Речі Посполитої, окремо вивчалися процеси національного державотворення та становлення і розвитку польського конституціоналізму і парламентаризму.

У польській історіографії досліджуваної теми можна виділити декілька напрямів. Перш за все, це роботи узагальнюючого плану, присвячені відновленню польської державності у ХХ ст. Становленню державного устрою присвячено чимало праць таких польських авторів, як А. Айненкель [363-366], М. Кальяс [399], Ю. Бардах, Б. Лєснодорський, І. Пєтжак [371] та ін.

Не були позбавлені уваги дослідників питання Березневої Конституції 1921 р. та конституційної кризи 20-х рр. ХХ ст., що знайшли своє висвітлення у роботах польських вчених С. Стажинського [475], В. Яворського [397], А. Перетятковича [454], Я. Семенського [466], Е. Дубановича [379],

М. Надзялковського [445] та ін.

Окрему монографію постаті Ю. Пілсудського присвятив А. Гарліцький

[389].

У польській історіографії міжвоєнного часу особливе місце займає видання еміграційного вченого Владислава Побуг-Малиновського (періоду 1918-1939 рр. присвячено першу частину другого тому твору) [456]. Хоча автор належав до табору Ю. Пілсудського, книга написана назагал з нейтральних позицій. Видання стало базовим для спеціалістів, які вивчали міжвоєнну Польщу. За впливом на розвиток історіографії новітньої історії Польщі з працею В. Побуг- Малиновського не може зрівнятися жодне дослідження.

До розгляду українського питання у період Другої Речі Посполитої зверталася польська історіографія 70-х рр. ХХ ст. Зокрема, Сергіуш Мікуліч вивчав східну політику держави, прометеїстську концепцію польських урядів, державну політику щодо національних меншин, політику Г. Юзефського [442].

Йосиф Левандовський належав до групи істориків, які надавали перевагу позитивістським підходам, забарвленими марксистськими «вкрапленнями» і впливом школи «Анналів». Головним напрямом його досліджень стала східна політика табору Ю. Пілсудського, передусім в політиці «Бельведерського табору», спроби нормалізації польсько-українських відносин у Галичині 1935 р. та ін. [417-419].

Синтетичними роботами, які охоплюють українську проблематику міжвоєнної Польщі стали праці М. Папєжинської-Турек [450; 451],

Р. Тожецького [494-496], Й. Огоновського [447] та ін.

Проблемі суспільно-політичного життя на Волині у міжвоєнний період, зокрема діяльності Волинського українського обПєднання присвятив свою роботу Збігнєв Запоровський, де т. зв. Волинський експеримент однозначно трактувався як політика «польсько-українського порозуміння» [511].

Українське питання в діяльності польських урядів і, зокрема, Ю. Пілсудського, досліджував також Т. Пйотркевич [455]. Автор, передовсім, зупинився на аналізі польської політики на Волині. Волинські проблеми вивчали також Влодзімеж Менжецький [433] та Ян Кенсік [400], який написав політичну біографію воєводи Генріха Юзефського. Саме ці автори стверджували, що Т. Голувко і Г. Юзевський творили концепцію «українського ППємонту на Волині», як одного з напрямів реалізації східної політики Польщі.

Проблеми ставлення польських урядів до національних меншин вивчав Анджей Хойновський [385], зазначивши, що у політиці щодо меншин домінували концепції ендеків (національних демократів), спрямовані на їхню національну асиміляцію; у період режиму санації здійснювалися спроби державної асиміляції національних меншин, а серед них й українців.

Сучасні нормативно-правові підходи в польській науці демонструють видання присвячені польським конституціям (А. Айненкель) [364], діяльності польського Сейму (Ю. Бардах і ін.) [367], устрою міжвоєнної польської держави (Т. Мацієвський, М. Кальяс, Р. Лашевський, С. Сальмонович) [422] устрою держави і судового права (Т. Мацієвський) [423], міжвоєнному шкільництву (К. Санойца, А. Козера) [404], політичному праву [105] та ін. Окремі аспекти українського національного життя міжвоєнної Польщі представлені у роботах Яна Бруського [373; 374].

Сучасний рівень ставлення до вирішення українського питання у міжвоєнній Польщі визначають праці Роберта Потоцького [458]. Вибіркові сюжети його праць навПязують до польсько-українського співробітництва, визначеного ще угодою С. Петлюри і Ю. Пілсудського. Мало того, стверджується, що й після Ризького договору 1921 р. українське питання продовжувало відігравати важливу роль у зовнішній політиці Польщі, а розрив союзу з С. Петлюрою носив формальний характер [474].

Історико-правове дослідження становлення державно-правових інститутів Польської держави, їхній розвиток та вдосконалення є актуальним для сучасного українського державотворення. В українській історико-правовій науці ще досить мало є комплексних досліджень проблем конституційного розвитку країни, хоча й вивчалися окремі питання формування і розвитку державно-правових інститутів Польщі у 1918-1939 рр. в контексті положень Березневої конституції 1921 року. Особливе значення має зПясування прав української меншини в політиці польських урядів до українського питання на усіх етапах міжвоєнної Польщі: досанаційного періоду, періоду державного будівництва 1926-1935 рр., передвоєнного етапу.

1.2.