1.1. Стан розробки проблеми та характеристика джерел дослідження

Дослідження історії права інтелектуальної власності в Україні перебувають у стані необхідної наукової систематизації, потребують узагальнень, комплексного характеру. Це обумовлюється і прикладними потребами розвитку сучасного законодавства про інтелектуальну власність, і багатогранністю, багатоаспектністю об’єкта досліджень, його відкритістю для включення до своєї орбіти все нових фактів і ситуацій.

Розвиток права інтелектуальної власності на території України тісно пов’язаний з багатьма історичними процесами, що суттєво розширює джерельну базу та коло наукових досліджень цієї проблеми.

Відтак виникає потреба встановити певні рамки джерельної бази та історіографії дослідження. Визначальним критерієм повинен стати правовий характер джерел і праць вчених. По-суті, у дослідженні аналізувалися джерела, які містять правову інформацію, та наукові історико-правові праці, тобто ті, які розглядають право інтелектуальної власності як історико-правове явище і серед методів дослідження основним вважають історико-правовий.

Щоправда, і такий підхід не робить масив джерел повністю однорідним. Теорії та концепції права інтелектуальної власності, які були створені у різний час і на базі різних методологічних засад, послідовно вибудовувались у цілісні наукові картини, які характеризували свою епоху. Наукові картини – це форми організації знань про право інтелектуальної власності, вони дають цілісне уявлення про закономірності, структурні, функціональні, генетичні зв’язки, при цьому кожна картина обмежується певним змістовним горизонтом, своїм предметним полем і специфічними методами інтерпретації [1, с. 15].

Ще однією особливістю джерельної бази дослідження є її інтернаціональний характер, оскільки проблему права інтелектуальної власності на українських землях прямо чи опосередковано досліджували австрійські, німецькі, польські, російські вчені.

В українській науці історії держави та права немає спеціальних досліджень, присвячених становленню та розвитку права інтелектуальної власності в Україні. Наукову картину складають ідеї та результати наукових досліджень не тільки істориків права, а й представників інших юридичних наук (насамперед, цивілістів), вчених істориків і культурологів.

Історія розвитку законодавства України про інтелектуальну власність фрагментарно висвітлена у працях В.С. Дроб’язка [2], В.М. Мельника [3], О.О. Підопригори [4], О.Д. Святоцького [5], А.М. Ферчук [6]. Щоправда, дослідження історії права інтелектуальної власності у названих авторів мають допоміжний характер, є історико-правовою складовою дослідження сучасного права інтелектуальної власності України. Ця обставина не тільки зменшила обсяг наукового матеріалу, а й обумовила деякі некритичні положення. Зокрема, В. М. Мельник зазначає, що “виникнення на території України авторського законодавства тісно пов’язане з її перебуванням у складі Російської імперії” [3, с. 8]. Автор залишив поза межами дослідження значну частину українських земель, які не перебували у складі Російської імперії та не знали російського законодавства. Водночас В. М. Мельник розглядає основні положення авторського права Російської імперії, радянське законодавство про авторське право, законодавство у цій сфері сучасної України.

Розвиток законодавства про інтелектуальну власність Російської імперії та СРСР висвітлюється у докторській дисертації О.О. Підопригори [4]. На її думку, саме на основі цього законодавства створювалося сучасне законодавство України про інтелектуальну власність [4, с. 13]. О.О. Підопригора зазначає, що “в Україні становлення законодавства про інтелектуальну власність почалося з часу проголошення незалежності” [4, с. 13].

Короткий огляд історії права інтелектуальної власності України зроблено у підручнику “Право інтелектуальної власності. Академічний курс” за редакцією О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького [5, с. 88-95]. Підручник містить параграф, присвячений становленню і розвитку законодавства України про інтелектуальну власність.

Разом із спробами систематичних досліджень історії права інтелектуальної власності в українській науці виділяються праці, присвячені окремим аспектам інтелектуальної діяльності, інтелектуальної власності та їх правовому регулюванню.

Історії становлення системи охорони промислової власності в період відродження української державності присвячена стаття В. Лало та А. Ферчук [6].

Традиція історико-правових досліджень для загального аналізу права інтелектуальної власності характерна для українських вчених-цивілістів. Зокрема, в “Антології української юридичної думки” опубліковані цивільно-правові дослідження українських вчених XVIII - першої половини XX ст., у яких відображені погляди на правову природу прав на результати творчої діяльності та генезу цього інституту цивільного права. Це праці Є.В. Васьковського [7, с. 336-339], О.М. Гуляєва [7, с. 287-299], С.С. Дністрянського [8], В.Д. Каткова [9], К.А. Мітюкова [7, с. 90-93], О.О. Огоновського [10, с. 154-159, 242-251], Й.О. Покровського [11, с. 132-136], П.П. Цитовича [7, с. 506-525]. На основі аналізу цих праць зроблено висновок, що українські вчені-цивілісти дотримувалися прогресивних поглядів, співзвучних з домінуючими на той час у європейській правовій думці. Вони ставили під сумнів доцільність поширення на авторські права конструкції права власності, виділяли їм окреме місце у системі цивільних прав поряд з речовими, наголошували на особистому елементі, який існує поряд з майновим у цій групі прав.

Особливо слід виділити працю С. Дністрянського “Цивільне право” (1919 р.), яка містить авторський переклад українською мовою чинних на той час австрійських цивільних законів [8].

У праці О. Огоновського “Систем австрийского права приватного” (1897 р.) розглянуто лише окремі питання права інтелектуальної власності, а саме видавничий договір та порушення авторських прав [10, с. 154-159, 242-251]. Історії розвитку законодавства про право інтелектуальної власності присвячено декілька абзаців. Автор зазначає, що “інститут охорони смислової працї – це витвір новіших часів” [10, с. 155].

Цієї ж традиції дотримуються сучасні представники науки цивільного права. Наприклад, процес становлення державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні після здобуття нею незалежності висвітлено у передмові до “Права інтелектуальної власності. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України” [12, с. 7-18]. Автори виділили три етапи у цьому процесі, визначили основні риси кожного з них.

Про історичний розвиток законодавства незалежної України у сфері інтелектуальної власності йдеться у цивільно-правових дослідженнях Т.С. Демченко [13], Ю.М. Капіци [14, 15, 16], М.В. Паладія [17], В.Л Петрова [18], О.А. Підопригори [19, 20, 21, 22, 23, 24], О.О. Підопригори [25], Р.Б. Шишки [26].

У докторській дисертації Р.Б. Шишки досліджено генезис і сутність права інтелектуальної власності як суб’єктивного права, специфіку його суб’єктів та засобів охорони на основі законодавства [26].

Цілісна історія права інтелектуальної власності в Україні неможлива без аналізу передумов і причин його розвитку. Системне уявлення про них дають дослідження з економічної історії України, історії підприємництва [27], історії культури [28, 29, 30], друкарства [31, 32, 33, 34, 35, 36], освіти [37] тощо.

Загалом доводиться констатувати, що в українській науці немає синтетичних, комплексних праць про історію права інтелектуальної власності. Особливо малодослідженим є давній її період, оскільки більшість праць охоплюють ХХ століття.

Саме увага до давнього періоду характерна для праць російських дослідників історії права інтелектуальної власності.

Серед праць вчених, які працювали у період існування Російської імперії, насамперед слід виділити праці П.Д. Калмикова [38], Я.А. Канторовича [39], О.О. Піленка [40, 41], І.Г. Табашнікова [42], оскільки вони містять окремі розділи, присвячені історії авторського та патентного права. Дослідження інших вчених (С.А. Беляцкіна [43], А. Скородинського [44, 45], Г.Ф. Шершеневича [46]) є цивільно-правовими, у яких розглядається діюче у Російській імперії законодавство, що теж є важливим для нашого дослідження.

Професор Імператорського Санкт-Петербурзького університету П.Д. Калмиков був першим, хто звернувся до питання розвитку поняття літературної власності у Російській імперії [38]. Хронологічні рамки його дослідження охоплюють період Х – І чверті ХІХ ст., який є найменш дослідженим в історії права інтелектуальної власності України. П.Д. Калмиков зробив висновок, що у всіх народів поняття про літературну власність розвивалося подібним шляхом.

Глава І праці Я.А. Канторовича “Авторське право на літературні, музичні, художні та фотографічні твори” присвячена історії авторського права [39, с. 1-52]. Він розглянув передумови для розвитку цього поняття у Давній Греції, Римській імперії, у середньовіччі.

Працю відомого російського вченого О.О. Піленка “Право винахідника”, опубліковану у 1902 р., можна назвати енциклопедією патентного права, яка не втратила своєї актуальності і сьогодні [41]. О.О. Піленко об’єктивно оцінив стан дослідження патентного права у російській науці на початку ХХ ст. як “повну відсутність наукової розробки питання”. Праця О.О. Піленка внесла вагомий вклад у становлення науки патентного права в Російській імперії, адже, як зазначив сам автор у передмові, йому довелося працювати без попередників [41, с. 34]. У книзі І викладено нарис історії привілеїв на винаходи у зв’язку з еволюцією доктрини у західноєвропейських державах, США, Російській імперії та у міжнародних відносинах. О.О. Піленко висвітлює історію привілеїв на винаходи у західноєвропейських державах, починаючи від античних часів і завершуючи оглядом законодавства, діючого у різних країнах станом на 1897 р.

Праці А. Скородинського містять аналіз діючого у Російській імперії патентного законодавства, але у них не висвітлено розвиток в історичному аспекті [44, 45].

Матеріали, необхідні для дослідження історії права інтелектуальної власності, зосереджені у низці періодичних видань Російської імперії, зокрема „Віснику права” („Вестникъ права”), „Журналі новітніх відкриттів та винаходів” („Журналъ новђйшихъ открытій и изобрђтеній”), „Віснику фінансів, промисловості і торгівлі” („Вестникъ финансовъ, промышленности и торговли”).

Наступниками російської наукової школи часів імператорської Росії у більшій мірі виступають сучасні російські дослідники, а не дослідники часів СРСР.

Проаналізовані праці сучасних російських вчених, які досліджували питання розвитку права інтелектуальної власності, зокрема праці В.І. Афанасьєвої [47, 48, 49, 50], В.Ю. Аксьонової [51], А.В. Бакунцева [52], А.В. Калініна [53], А.П. Колєснікова [54, 55], В.В. Орлова [56, 57], Т.Л. Полусмак [58], Ю.П. Прісяжнюк [59], О.П. Сергеєва [60], Д.В. Сологуб [61].

Професор СПбГУ О.П. Сергеєв у своєму підручнику “Право інтелектуальної власності в Російській Федерації” подає стислий нарис історії російського законодавства про інтелектуальну власність, починаючи з початку ХІХ ст. і закінчуючи початком ХХІ ст. [60, с. 34-63].

Еволюцію патентного права у Російській імперії досліджувала В.Ю. Аксьонова [51]. Детально проаналізовано законодавство Російської імперії у цій сфері, автор співставляє його положення із нормами міжнародно-правових актів та нормами патентного законодавства Російської Федерації.

В.І. Афанасьєва теж досліджує історію розвитку патентного права в Російській імперії, але хронологічні рамки її дослідження ширші: ІХ ст. - ХХ ст. [47]. Це питання висвітлено нею у зв’язку з промисловим розвитком країни, наведено багато відомостей про розвиток різних галузей промисловості.

Найважливіші події та факти з історії розвитку винахідництва та відповідного законодавства Росії від середньовіччя до сучасного періоду у хронологічному порядку подає А.П. Колесніков [54].

При аналізі законодавства Російської імперії про авторське право, яке тривалий час діяло на українських землях, використано збірник законів Російської імперії у цій сфері, складений А.В. Бакунцевим [52]. Це перша після подій 1917 р. публікація імперського законодавства про авторське право. У вступі А.В. Бакунцев зауважує, що “російське авторське право, хоча і з запізненням на 100 років, пройшло ті самі стадії розвитку, що його європейський аналог, який до цього ж був взірцем” [52, с. 5].

Оскільки законодавству Російської імперії про авторське право була властива прив’язка до цензурного законодавства, важливим було висвітлення останнього. З огляду на це, проаналізовано дисертаційне дослідження Т.Л. Полусмак на тему “Цензурне законодавство дореволюційної Росії” (2003 р.) [58]. У ньому розглянуто політику уряду у сфері друкування у дореформений період та відповідне законодавство ХШ ст. - початку ХХ ст.

Цікавим є дисертаційне дослідження Прісяжнюк Ю.П. “Правники дореволюційної Росії про твір мистецтва як об’єкт права: На прикладі музики” (2002 р.) [59]. У роботі проаналізовано погляди відомих російських вчених І.Г. Табашнікова, В.Д. Спасовича, А.В. Панкевича, Г.Ф. Шершеневича щодо правової природи твору мистецтва як об’єкта права. Ю.П. Прісяжнюк робить висновок, що “внаслідок тривалого впливу нормативів цензурного законодавства, відносно пізно формується у вигляді терміну поняття „твір мистецтва як об’єкт права” – одне з засадничих у юридичній системі” [59, с. 133].

Цінним є бібліографічний вказівник російської літератури з авторського права з 1826 р. по 2004 р. [62]. Як зазначають його укладачі, “закономірності діалектики такі, що будь-який поступ неможливий без опори на минуле” [62, с. 3].

Матеріали дослідження містяться у низці збірників: “Сводъ привилегій, выданныхъ въ Россиі”, “Указатель хронологический, предметный и алфавитный выданныхъ въ Россиі привилегій съ 1814 по 1883 годъ”.

У радянській науці був відсутній комплексний підхід до правового регулювання відносин у сфері права інтелектуальної власності, що зумовило й відсутність комплексних досліджень з цього питання. Поняття “право інтелектуальної власності” не використовувалося ні в законодавстві, ні у науковій літературі. Розрізняли авторське право і винахідницьке право. Питанням історії законодавства про винаходи та авторського законодавства не приділялося належної уваги. Здебільшого ці питання викладалися у підручниках у стислій формі, у цивільно-правових дослідженнях обмежувалися переліком основних нормативних актів і короткою характеристикою їх змісту. Зазвичай історичний нарис починали з 1919 р.

Проблеми авторського та винахідницького права аналізувалися у працях таких вчених: Б.С. Антімонова [63, 64], М.М. Богуславського [65, 66], Е.П. Гаврілова [67, 68], М.В. Гордона [69], К.В. Жудри [70, 71], В.І. Корецького [72], С.Н. Ландкофа [73], Ю.Г. Матвеєва [74], Є.Ф. Мельник [75], О.А. Підопригори [71], А.І. Плужніка [76, 77, 78, 79, 80], Н.А. Райгородського [81], З.В. Ромовської [82], В.А. Рясенцева [83] та інших.

Серед праць радянського періоду важливим є дослідження української вченої Є.Ф. Мельник “Розвиток радянського законодавства про винаходи” [75]. У ній детально висвітлена історія радянського винахідницького права з 1917 р. по 1959 р. як в СРСР, так і в УРСР. Автор визначає конкретні умови, за яких приймався та діяв той чи інший закон, розглядає причини змін у правовому регулюванні, показує вплив правового регулювання винахідництва на розвиток творчої діяльності. Є.Ф. Мельник на основі аналізу архівних документів висвітлює процес виникнення та діяльності державних органів і громадських організацій в УРСР у цій сфері.

Праця російських радянських вчених Б.С. Антімонова та Є.А. Флейшиц “Винахідницьке право” містить нарис історії винахідницького права в СРСР [64]. Автори аналізують загальносоюзне законодавство у цій сфері, яке було чинним у період з 1919 р. по 1959 р., однак вони не висловлюють якихось критичних зауважень щодо основних його положень.

Наприкінці 60-х років ХХ ст. з нагоди 50-річчя радянського винахідництва з’явилася низка статей, зокрема у журналі “Питання винахідництва”, присвячених правовому регулюванню винахідництва у перші роки радянської влади. Це статті В.А. Дозорцева [84], А.І. Доркіна [85], Ю.Є. Максарева [86], В.П. Рассохіна [87, 88, 89], М.Л. Тітельмана [87]. Характерною для них є загальна висока оцінка перших кроків радянської влади у сфері винахідництва.

Серед літератури радянського періоду з цього питання окремо слід виділити дослідження А.І. Плужніка, результати якого опубліковані у низці статей у вищезгаданому журналі на початку 70-х років [76, 77, 78, 79, 80]. На відміну від праць більшості радянських вчених, у яких розглядається історія винахідницького права, предметом аналізу А.І. Плужніка є історія розвитку патентного права в Російській імперії.

У праці К.В. Жудри та О.А. Підопригори “Законодавство про винахідництво та раціоналізацію” подано огляд розвитку законодавства про винахідництво в СРСР [71]. Автори зазначають, що принципи, викладені у Декреті 1919 р., стали основою для розвитку всього наступного законодавства про винахідництво [71, с. 13]. Підкреслюється велика роль Всесоюзного товариства винахідників у розвитку винахідництва в країні [71, с. 25]. К.В. Жудра та О.А. Підопригора звертають увагу на відмітну роль радянського винахідництва, а саме розроблення більшості винаходів не окремими винахідниками, а цілими колективами [71, с. 35].

У середині 50-х років ХХ ст. були опубліковані чотири фундаментальні праці з радянського авторського права, які довгий час зберігали своє теоретичне значення. Це праці М.В. Гордона, В.І. Серебровського, Б.С. Антімонова та Є.А. Флейшиц, В.І. Корецького. Ці праці містять окремі глави, присвячені історії радянського авторського права.

Розвиток радянського законодавства про авторське право з 1917 р. по 1939 р. висвітлено у праці М.В. Гордона “Радянське авторське право”[69]. Він, як і більшість радянських вчених, протиставляв “капіталістичне авторське право” та “соціалістичне авторське право”. При цьому, високо оцінювалося радянське законодавство.

Праця В.І. Корецького “Авторські правовідносини в СРСР” містить главу І “Виникнення і розвиток радянського авторського права” [72, с. 10-150]. Автор подав стислий огляд дореволюційного законодавства у цій сфері. В.І. Корецький провів ґрунтовний аналіз розвитку радянського авторського права (майже 200 сторінок) у взаємозв’язку з політикою партії у науці, літературі, мистецтві. Він критикував теорію літературної власності, поширену серед науковців Російської імперії, як таку, що дозволяє видавцям експлуатувати авторів. Учений зосереджує увагу на огляді радянського законодавства у цій сфері, розглядаючи або найбільш суттєві, або маловідомі нормативні акти СРСР.

Аналіз праць польської правової школи права інтелектуальної власності необхідний з огляду на історію цього права на західноукраїнських землях. Польські дослідники розглядали її в контексті історії права інтелектуальної власності в Польщі (як періоду Австрійської монархії, Австро-Угорщини, так і періоду Польської держави ХХ ст.). Праці польських вчених насичені багатим джерельним матеріалом, а також концептуальним аналізом, що дозволяє пов’язувати розвиток ідей про інтелектуальну власність, законодавства про неї та практику його застосування.

Ціла плеяда видатних польських вчених займалася розробкою загальних і спеціальних питань правової охорони результатів творчої діяльності у ХІХ - на початку ХХ ст. В основному це були спеціалісти науки цивільного права.

Професор Ягеллонського університету Ф. Золль у праці “Підручник австрійського приватного права на основі своїх лекцій” (1899 р.) досліджує правову природу прав на результати творчої діяльності [90]. Ф. Золль підкреслює, що цей інститут виник внаслідок взаємодії різних чинників: етичних, економічних, суспільних. Наведено основні положення діючого у той час законодавства Австро-Угорщини у цій сфері. В іншій своїй праці “Знаменний прояв уморальнення права в польському законі про авторське право” (1936 р.) Ф. Золль висвітлює еволюцію авторських прав, починаючи від періоду Давньої Греції [91, с. 4]. Ця праця присвячена аналізу особистих немайнових прав автора, відомих у той період як “droit moral” авторів, які знайшли відображення у Законі Республіки Польща “Про авторське право” 1926 р. У праці “Польський закон про авторське право і Бернська конвенція з поясненнями проф. Док. Ф. Золля” (1926 р.) вчений аналізує засади, покладені в основу Закону Республіки Польща “Про авторське право” 1926 р. [92]. Викладено його бачення конструкції суб’єктивного авторського права. У праці “Авторське право в проекті Проф. Ф. Золля” (1920 р.). Ф. Золль виклав текст свого законопроекту про авторське право, детально його коментуючи, і одночасно подає відповідні зауваження Я. Літауера та З. Пшесмуцького (членів Кодифікаційної комісії) [93]. Опубліковано також протоколи засідань у Міністерстві мистецтва і культури, на яких обговорювався цей законопроект.

У коментарі до “Польського патентного права”, опрацьованого А. Понікло та Я. Гутовським, у передмові розміщено уривок із підручника Ф. Золля “Цивільне право”, присвячений промисловій власності [94, с. 3-34]. Розглянуто основні положення Розпорядження Президента Республіки Польща від 22.03.1928 р. “Про охорону винаходів, зразків і товарних знаків”. Багато уваги приділено аналізу правової конструкції недобросовісної конкуренції, нового для тогочасного законодавства явища.

Питання права інтелектуальної власності досліджував польський вчений, суддя Верховного Суду Республіки Польща, професор Я. Літауер. Він був референтом законопроекту про авторське право. У передмові до праці “Законодавство про авторське право чинне в Польському Королівстві” (1916 р.) він зазначає, що “у небагатій нашій юридичній літературі найубогіше місце займають праці, присвячені проблемам авторських прав” [95, с. 7]. Він подає стислий огляд поглядів польських вчених на правову природу авторського права.

Цінною є праця С. Голомба, у якій міститься як безпосередньо текст Закону Республіки Польща „Про авторське право” 1926 р., так і матеріали його розробки. Це, зокрема, законопроекти професора Ф. Золля та професора Я. Літауера з їх коментарями, аналіз яких дозволяє сформувати уявлення про концепцію розвитку авторського права у Польщі [96].

Безпосередньо історії розвитку поняття авторського права присвячена стаття Й. Гурського “Поняття авторського права в історичному розвитку” (1931 р.) [97]. У ній автор послідовно висвітлює еволюцію авторського права, починаючи від стародавніх часів і закінчуючи початком ХХ ст. Визначено тенденції розвитку авторського права на початку ХХ ст., проаналізовано основні теорії авторського права, сформовані протягом ХІХ ст.

Питаннями правової охорони об’єктів патентного права та засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту у Польщі займалися А. Гурський [98], А. Долінський [99], Л. Лакомий [100], Е. Мерошевич [101], А. Тхон [102], С. Чайковський [103], В. Чемпінська [104].

Стислий огляд еволюції поняття прав винахідників міститься у роботі В. Чемпінської “Розвиток понять про охорону прав винахідників”. Особливу увагу приділено періоду привілеїв. В. Чемпінська зазначає, що цехи несвідомо і мимоволі сприяли виникненню поняття правової охорони цих прав [104, с. 4]. Вона підкреслює, що термін “привілей” найдовше використовувався в Австро-Угорщині та Російській імперії.

До питання правової природи прав на об’єкти творчої діяльності звертався відомий цивіліст, професор Львівського університету Е. Тілль. У своїй праці „Австрійське приватне право” (1911 р.) він зазначає, що права на нематеріальні блага, а саме авторські права, права винахідників, права на моделі та зразки, надають уповноваженій особі можливість їх виключного використання [105, с. 167]. Щодо товарних знаків на той час ще не було вироблено єдиного підходу і Е. Тілль, як і більшість вчених, відносив їх до сфери торгівельного права [105, с. 169].

Інформація про реалізацію законодавства міститься у тогочасних періодичних виданнях Республіки Польща, зокрема „Ґлос права” („Głos prawa”), „Ґазета сондова варшавська” („Gazeta Sądowa Warszawska”), „Політика господарча - питання адміністрації” („Polityka gospodarcza – zagadnienia administracji”).

Серед сучасних польських вчених, які досліджують історію розвитку законодавства про інтелектуальну власність, слід назвати С. Плазу та Є. Ференц-Шиделко.

У праці „Історія права в Польщі в порівняльному аспекті” С. Плаза висвітлює процес розвитку законодавства про інтелектуальну власність у Польщі на початку ХХ ст. після здобуття нею незалежності [106, с. 197-201, 253-255]. Він розглядає не тільки основні положення прийнятих законів, але й розкриває сутність концепцій, покладених в їх основу. Виділено новели законодавства, які спричинили подальший розвиток права інтелектуальної власності у світі. Особливо цінною є бібліографія, вивчення якої значно полегшило пошук необхідних джерел і аналіз цього періоду.

До фундаментальних праць в історії права інтелектуальної власності належить праця Є. Ференц-Шиделко „Авторське право на польських землях до 1926 р.” (2000 р.) [107]. Це перше монографічне дослідження у польській науці, присвячене історії поняття авторського права на польських землях в контексті формування права інтелектуальної власності в Європі. Його хронологічні рамки охоплюють час від початку правління династії Пястів до 1926 р., коли Сейм Республіки Польща прийняв перший закон Республіки Польща про авторське право. Джерельна база є надзвичайно багатою і різнорідною: численні архівні матеріали (листи, щоденники, спогади, біографії митців), тогочасне законодавство, праці з історії мистецтва. Щодо правничої літератури, як зазначає сама дослідниця, вона є “бідною” і переважно опублікована у ІІ половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. Територіально дослідження охоплює терени, які довгий час перебували під владою Польщі, у тому числі й частина українських земель.

Таким чином, певні досягнення у дослідженні та висвітленні історії права інтелектуальної власності в Україні має українська, польська, російська, австрійська історіографія. Однак слабка джерельна база не дозволила їх авторам розкрити всю повноту і складність історичного процесу, наступність, еволюційність та революційність розвитку, значущість права інтелектуальної власності та державної системи охорони інтелектуальної власності для історії права і держави України. Дослідження базувалися переважно на теоретичних здобутках попередників. Щодо публікації документів, розкиданих по архівах та бібліотеках світу, то таких, які систематично відтворювали історію права інтелектуальної власності в Україні, немає.

Правда, основні джерела права інтелектуальної власності (насамперед закони) публікувалися в офіційних виданнях держав, до складу яких входили українські землі. Дослідження охопило низку таких видань, зокрема, австрійських – Загальний щоденник крайових та урядових прав для коронного краю Галіції та Лодомерії з Освенцімським і Заторським Князівствами, а також Великим Краківським Князівством, польських – Щоденник законів Республіки Польща, Відомості Патентного Відомства, російських – Повне зібрання законів Російської імперії, радянських – Зібрання постанов і розпоряджень Уряду СРСР, Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР, українських – Урядовий кур’єр, Відомості Верховної Ради України.

Окремі документи опубліковані у збірниках документів і матеріалів з історії Львова, історії привілеїв, цехів, українського друкарства.

Однак в основу дослідження було покладено документи, які містяться в архівах, ніде не публікувалися, і більшість з яких вперше вводиться у науковий обіг. Йдеться про матеріали, які зберігаються у фондах Державного архіву Київської області (ДАКО), Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ), Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА), Центрального державного історичного архіву у м. Львові (ЦДІАЛ). За своїм характером це переважно офіційні документи, закони, розпорядження, укази, накази, офіційне листування, проекти нормативних актів, протоколи засідань державних органів і громадських організацій, а також цивільно-правові договори, судова практика, приватне листування, спогади митців, публікації в газетах тощо.

Різноманітний та багатий матеріал, який стосується розвитку права інтелектуальної власності до початку ХХ століття міститься у ДАКО, ЦДІА, ЦДІАЛ. Левову частку цього матеріалу складають листи авторів творів, видавців, винахідників, які стосуються захисту їх прав. Серед них значну цінність становлять листи із фондів А. Крушельницького, Т. Рутовського, К. Студинського, В. Старосольського, Г. Хоткевича, театрального товариства „Руська бесіда” у Львові, Галицького намісництва, комітету побудови „Рацлавицької панорами” у Львові (ЦДІАЛ), М. Пимоненка, А. Кестлера, Г. Деннера, А. Сумневича (ЦДІА). В особистому фонді Г. Хоткевича знайдено листи Управління захисту авторських прав, Комітету з винахідництва, листування з редакціями, листи поліційних органів про конфіскацію видань, заборону театральних вистав. Фонд К. Студинського цікавий листуванням з видавництвами, Галицького намісництва – з Львівським окружним управлінням, Надвірною канцелярією про видачу патентів на винаходи та вдосконалення. У фонді КМФ №3 ЦДІА виявлено листування художника М. Пимоненко з Імператорською академією мистецтва про визнання за ним права художньої власності, у фонді старшого фабричного інспектора Київської губернії – листування патентних повірених та винахідників щодо видачі посвідчень про використання винаходів (1906-1909 рр.), у фонді 442 – листування винахідників Г. Деннера та А. Сумневича з Київським, Подільським та Волинським генерал-губернатором з проханням надати їм допомогу у перевірці ефективності винаходу та отриманні на нього привілею.

Важливе значення для дослідження розвитку законодавства України про інтелектуальну власність у період відродження української держави початку ХХ століття мають матеріали донедавна засекречених фондів ЦДАВОУ. У фонді №9 містяться проекти постанов Ради Міністрів УНР про перетворення відділу винаходів в окремий Департамент охорони промислової власності, про збільшення оплати за патентування винаходів (1920-1921 рр.), протоколи засідань Ради фабрично-промислового департаменту Міністерства народного господарства УНР, у яких висвітлено питання діяльності Відділу охорони промислової власності (1920 р.), проект закону УНР про патенти (1921 р.), статути та огляди діяльності фабрично-промислового департаменту Міністерства народного господарства УНР (1918-1920 рр.). У фонді 1118 знаходяться законопроекти про фабрично-заводський департамент Міністерства торгівлі та промисловості Української держави (1918 р.), пояснюючі записки, листування Міністерства торгу і промисловості Української держави з різними особами про затвердження товарних знаків, винаходів (1918 р.), законопроект про збільшення мита за видачу привілеїв на винаходи (1918 р.).

В особистому фонді Р. Лащенка, який зберігається у ЦДІАЛ, знайдено проект Конституції Української держави, розроблений урядовою комісією УНР. Цінність цього проекту для дослідження історії права інтелектуальної власності в Україні підкреслює ст. 40: “держава охороняє інтелектуальну працю та її витвори” [108, арк. 1]. Видається, що далеко не всі документи цього періоду нами виявлені, оскільки спеціальних фондів не створено, а матеріали розкидані по різних фондах. Відтак пошук документів цього періоду необхідно продовжувати.

Матеріали радянського періоду історії права інтелектуальної власності представлені у ДАКО, ЦДАВОУ, ЦДАГОУ, ЦДІАЛ. Однак найбільше спеціальних фондів є у ЦДАВОУ та ЦДАГОУ. У фонді 1 ЦДАГОУ систематизовано матеріали, які висвітлюють стан робітничого винахідництва в УРСР (30-ті роки ХХ ст.); видавничі договори, документи Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів (1987 р.). У фонді 2 ЦДАВОУ виявлено договори про технічні та юридичні консультації при патентуванні та реалізації винаходів; договори про захист прав винахідників, укладені між винахідниками та Українською асоціацією робітників-винахідників (20-ті роки ХХ ст.); протоколи засідань ініціативної групи зі створення Всеукраїнської асоціації винахідників (1924-1925 рр.), листування Української асоціації робітників-винахідників з винахідниками (20-ті роки ХХ ст.). У фонді 166 ЦДАВОУ містяться виписи з протоколів засідань Підготовчої комісії Раднаркому УРСР, Народного Комісаріату Робітниче-Селянської інспекції, висновки та листування з Вищою радою народного господарства і Українською асоціацією робітників-винахідників, організацією міжвідомчого українського комітету сприяння винахідництву (1927-1928 рр.). У фонді 2344 ЦДАВОУ знайдено договори про технічні та юридичні консультації при патентуванні та реалізації винаходів; договори про захист прав винахідників, укладені між винахідниками та Українською асоціацією робітників-винахідників (20-ті роки ХХ ст.); протоколи засідань ініціативної групи зі створення Всеукраїнської асоціації винахідників (1924-1925 рр.); листування Української асоціації робітників-винахідників з винахідниками (20-ті роки ХХ ст.). Фонд 2623 ЦДАВОУ містить документи про роботу Всеукраїнського товариства винахідників у 1932 р. (плани, доповідні записки, звіти); проект постанови РНК УРСР „Про реорганізацію винахідництва в Україні” 1929 р.; листування з Комітетом у справах винахідництва, відділами винахідництва на заводах, Всеукраїнським інститутом робітничої медицини про затвердження та реалізацію винаходів (1929-1930 рр.). У фонді 5074 ЦДАВОУ є документи, які висвітлюють діяльність Української ради Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів, зокрема звіти про діяльність, відомості про кількісний склад товариства (60-70-ті роки ХХ ст.).

Отже, при достатній джерельній базі, належній теоретичній розробці проблематики права інтелектуальної власності в Україні, успішних спробах дослідження окремих періодів, цілісна історія права інтелектуальної власності і законодавства про інтелектуальну власність в Україні, залишилася поза увагою вітчизняних і зарубіжних дослідників.