Сутність і значення контролю у сфері забезпечення законності

Дослідження наукових праць з конституційного та адміністративно­го права свідчить, що під забезпеченням законності слід розуміти ді­яльність відповідних державних формувань, спрямовану на: 1) недопущення порушень в діяльності органів державної влади, їх по­садових осіб тих вимог і приписів, які закріплені в діючих законах і пі- дзаконних актах і якими вони користуються в своїй повсякденній робо­ті; 2) виховання працівників апарату управління у суворому дотриманні законності та державної дисципліни; 3) своєчасне і оперативне вияв­лення, припинення і встановлення таких порушень; 4) відновлення по­рушених прав та законних інтересів громадян, громадських організацій;

5) встановлення причин та умов, які цьому сприяють; 6) притягнення до встановленої відповідальності винних у порушенні законності та дис­ципліни; 7) розробку та прийняття заходів, спрямованих на усунення причин і умов порушення законності і дисципліни; 8) створення умов невідворотності відповідальності у випадку їх порушення.

Крім того, під способами забезпечення законності розуміють засто­сування системою державних органів і громадських організацій, на які покладений обов’язок по підтриманню та зміцненню законності і які наділені юридично владними повноваженнями, правових і організацій­них видів і методів діяльності, практичних прийомів, операцій, форм роботи з метою забезпечення точного дотримання вимог законності всіма суб’єктами державного управління.

Таким чином, асіІ8 Iestantibus контроль є способом забезпечення за­конності і відіграє важливу роль у механізмі захисту прав і свобод лю­дини і громадянина. Удосконалення контрольної діяльності держави в особі її уповноважених органів та вирішення проблемних питань з ме­тою реалізації поставлених державою завдань та забезпечення законно­сті має важливе значення для розбудови української держави та її вихо­ду на європейський рівень.

Нотаріальна діяльність, як і будь-яка інша, потребує контролю. Це пояснюється, принаймні, двома причинами: 1) появою в реальній юри­дичній практиці нових проблем, які за допомогою контролю повинні виявлятися та ефективно вирішуватися; 2) необхідністю попередження та вирішення конфліктних ситуацій. Зазначеному контролю приділя­ється значне місце і в юридичній практиці, і в науці.

Загальна теорія тлумачить його як «процес забезпечення того, щоб організація дійсно досягала своїх цілей, проте з початку ХХІ століття з’явився науковий погляд на контроль як на комплексне, багатогранне явище, можливість його розгляду як способу забезпечення законності, як принципу, форми, функції, виду діяльності». Так, наприклад, В. Гаращук визначає контроль як «основний спосіб забезпечення за­конності і дисципліни в державному управлінні», як «один із факторів, який дисциплінує поведінку державних службовців та громадян у сфері державного управління, що робить «прозорим» для суспільства діяль­ність держави, а для держави - внутрісуспільні відносини, стан роботи окремих державних та інших утворень», як «самостійну гілку влади» (на підставі аналізу існуючих точок зору щодо визначень контролю), як «один із видів реалізації повноважень державних та недержавних утво­рень, що проявляються в конкретній діяльності по встановленню яко­гось факту», контролю в широкому розумінні як «те, що має місце в роботі усіх державних органів», й у вузькому - «як діяльність органів держави, які в межах своїх повноважень, наділяються функцією конт­ролю, що є основним видом їх роботи, які за допомогою притаманних їм форм, методів та визначених процедур здійснюють контроль», за­значаючи, що існує і визначення контролю як «методу реалізації вла­ди», як «сукупність різних за формою дій, що здійснюються суб’єктами контролю за поведінкою людей (власною поведінкою) або для встанов­лення будь-яких наукових або інших пізнавальних фактів при дослі­дженні об’єктів матеріального світу».

О. Андрійко, аналізуючи наукові та навчальні джерела різних істо­ричних періодів, засвідчує багатоплановість контролю, притаманну йо­му різнобічність, яку слід розуміти як «здатність аналізувати, спостері­гати та перевіряти загальні явища та ситуації і можливість акцентувати увагу на конкретних питаннях з глибоким їх аналізом у різних сферах суспільних відносин».

Державний контроль має багатогранний, багатоаспектний потенці­ал, різнобічність. Досягається це завдяки наявності цілого ряду специ­фічних взаємопов’язаних властивостей, серед яких: постійний, повсяк­денний, систематичний характер; спеціальні суб’єкти здійснення, їхнє розмаїття, що дозволяє говорити про наявність цілої системи суб’єктів державного контролю, які, у свою чергу, потрібно відмежовувати від системи державного контролю, на що неодноразово звертав увагу М. Мілорава; правова база; обов’язкова фіксація результатів; комплек­сна мета здійснення, яка включає кілька складових - інформаційну, ви­ховну, аналітичну, попереджувально-каральну при істотному доміну­ванні першої; активний характер, який проявляється у наданні суб’єктам здійснення права прямого втручання в оперативну діяльність об’єкта контролю й самостійно притягнути винних осіб до правової ві­дповідальності.

10.2