Стаття 8. Право працюючих жінок на захист

Згідно з пунктом 1 статті 8 Договірні Сторони зобов’язуються ’’забезпечити жінкам за допомогою оплачуваної відпустки належні виплати в рамках соціального забезпечення або виплати з громадських фондів, можливість використання до- і післяпологової відпустки загальною тривалістю не менше 12 тижнів”.

Це положення накладає на держави два зобов’язання: по- перше, встановити в законодавчому порядку, що працюючі жінки мають право на відпустку по вагітності і родах тривалістю не менше 12 тижнів, і, по-друге, забезпечити наявність у них достатніх коштів для того, щоб скористатися такою відпусткою. Пір стосується першого зобов’язання, то Комітет незалежних експертів наполягає на тому, щоб право на 12-тижневу відпустку по вагітності і родах було гарантоване законом; закріплення такого важливого права в звичаях або колективних договорах не вважається достатнім¹. Закон повинен передбачати обов’язковість для жінок відпустки по вагітності і родах, мінімальна розумна тривалість якої після родів повинна становити, на думку Комітету, шість тижнів^[185] ^{^[186]. Що стосується другого зобов’язання, то достатньою вважається допомога по вагітності і пологах в розмірі 80 процентів від звичайного заробітку^[187]. Пункту 1 статті 8 можуть суперечити положення, що обумовлюють ’’виплату допомоги по вагітності і родах тими або іншими умовами, такими, як тривалість участі в системі соціального страхування, стаж роботи за спеціальністю або стаж роботи на одному місці або за сумісництвом у кількох місцях... і/або величина заробітку”^[188]. Згідно з пунктом 2 статті 8 Договірні Сторони зобов’язуються ’’вважати незаконним, якщо роботодавець повідомляє яку-небудь жінку про звільнення в період її відсутності на роботі в зв’язку з відпусткою по вагітності і родах або якщо момент повідомлення про звільнення вибраний таким чином, що його термін закінчується в період такої відсутності”. Пункт 2 статті 8 не передбачає повної заборони на звільнення.
Якщо роботодавець звільняє працюючу жінку під час її відпустки по вагітності і родах обгрунтовано, наприклад за серйозну провину, це не вважається порушенням пункту 2 статті 8^[189].
Згідно з пунктом 3 статті 8 Сторони зобов’язуються ’’забезпечити, щоб матері-годувальниці мали достатні перерви в роботі для годування своїх дітей”. Комітет незалежних експертів вважає, що цій вимозі відповідають дві перерви в роботі тривалістю тридцять хвилин або одна перерва тривалістю одна година^[190].
Згідно з пунктом 4 статті 8, що не стосується питань материнства, Сторони зобов’язуються:
а) регулювати використання жіночої праці на нічних роботах у промисловості;
б) заборонити будь-яке використання жіночої праці на підземних роботах в гірничорудній промисловості і, відповідно, на всіх інших роботах, які не підходять для жінок внаслідок їх небезпеки, шкідливості для здоров’я або важкості. Пункт 4 статті 8 має патерналістський характер і дещо застарів за своїм підходом. Більш сучасний погляд на дану проблему полягає в тому, що небезпеки, пов’язані з нічною роботою і роботою під землею, повинні розглядатися з урахуванням вимог охорони праці, що стосується в рівній мірі обох статей. Сполучене Королівство в зв’язку з цим було вимушене денонсувати пункт 4 статті 8 на тій підставі, що він не відповідає вимогам часу, має дискримінаційний характер і може обмежити можливості працевлаштування жінок у деяких галузях. З подібних причин пункт 4 (Ь) статті 8 денонсувала і Іспанія.}

<< | >>

↑

Источник: Мармазов В.Є., Піляєв І.С.. Рада Європи: політико- правовий механізм інтеграції. — К.: Видавничий Дім “Юридична книга”,2000. — 472 с.. 2000

Еще по теме Стаття 8. Право працюючих жінок на захист: