Стаття 7. Право дітей і підлітків на захист
Стаття 7 містить десять пунктів, що передбачають конкретні гарантії захисту дітей і молоді, особливо в тому, що стосується роботи за наймом. Встановлені цією статтею вимоги мають жорсткий характер, про що свідчить той факт, що лише небагато Договірних Сторін прийняли на себе зобов’язання відносно скільки-небудь значного числа пунктів цієї статті і що дотримання взятих зобов’язань залишає бажати кращого.
Згідно з пунктом 1 статті 7 Договірні Сторони зобов’язуються ’’встановити, що мінімальний вік приймання на роботу становить 15 років, за винятком випадків, коли діти зайняті на деяких конкретно обумовлених легких роботах, не здатних заподіяти шкоду їх здоров’ю, моральності або освіті”. Це зобов’язання стосується всіх видів робіт, включаючи роботу в сільському господарстві і роботу по дому. Особливі проблеми при дотриманні пункту 1 статті 7 виникають в тих випадках, коли вік закінчення школи становить менше 15 років і діти, вільні від шкільних занять, відчувають спокусу влаштуватися на роботу.
Згідно з пунктом 2 статті 7 Договірні Сторони зобов’язуються ’’встановити більш високий мінімальний вік приймання на роботу відносно певних видів занять, які вважаються небезпечними або шкідливими для здоров’я”. Під ’’більш високим мінімальним віком” розуміється вік старше 15 років. Слова ’’певні види занять” залишають Договірним Сторонам деяку свободу дій при визначенні того, які заняття потрібно вважати небезпечними або шкідливими для здоров’я. Однак, як і у випадку з іншими положеннями Хартії, сформульованими подібним чином, така свобода дій обмежується вимогою про недопущення ситуації, при якій пункт 2 статті 7 не розповсюджувався б на явно небезпечні або шкідливі для здоров’я види діяльності. Саме цим керувався Комітет незалежних експертів, коли він не погодився із твердженням одного з урядів про те, що пункт 2 статті 7 не розповсюджується на сферу торгівлі, транспорту, готельного бізнесу і громадського харчування; на його думку, ’’певні види діяльності в цих секторах, без всякого сумніву, є небезпечними і шкідливими для здоров’я”[181].
Згідно з пунктом 3 статті 7 Договірні Сторони зобов’язуються ’’встановити, що особи, на яких внаслідок їх віку все ще розповсюджується положення про обов’язкову освіту, не можуть використовуватися на таких роботах, які позбавляють їх можливості дістати таку освіту в повному обсязі”. Як було відмічено Комітетом незалежних експертів, основна мета цього положення полягає в тому, щоб дати можливість дітям і молоді в повній мірі скористатися благами обов’язкової шкільної освіти і забезпечити, щоб будь-яка їх трудова діяльність у вільний від шкільних занять час не позначалася на їх освіті. З урахуванням цього Комітет тлумачить пункт 3 статті 7 як такий, що вимагає, щоб школярі працювали не більше ніж половину своїх шкільних канікул1, і встановив жорсткі обмеження стосовно тривалості роботи в період шкільних занять. Тому будь-який закон, який передбачає, що школярі у віці 15 років можуть працювати до восьми годин в день і до 40 годин на тиждень протягом всіх шкільних канікул або займатися доставкою газет з 6 годин ранку в дні шкільних занять, є порушенням пункту 3 статті 7[182] [183]. Інші пункти статті 7 обмежують тривалість робочого дня осіб у віці до 16 років (пункт 4 статті 7) і встановлюють гарантії: 1) справедливої оплати праці і виплати відповідної допомоги молодим працівникам та учням (пункт 5 статті 7); 2) професійної підготовки молодих працівників у робочий час (пункт 6 статті 7); 3) тритижневої щорічної оплачуваної відпустки (пункт 7 статті 7); 4) заборони на роботу вночі (пункт 8 статті 7) і 5) регулярного медичного огляду осіб, молодших 18 років (пункт 9 статті 7). І нарешті,пункт 10 статті 7 вимагає від Договірних Сторін забезпечити дітям і молоді ’’спеціальний захист від фізичних і моральних небезпек як на роботі, так і поза роботою”. Цей останній пункт спонукав Комітет незалежних експертів сформулювати питання відносно цілого ряду моментів, не пов’язаних з трудовою діяльністю. Так, в останній раз він запитав у держав інформацію з ’’проблеми поганого ставлення (включаючи сексуальну експлуатацію), якого можуть зазнавати діти і підлітки, включаючи погане ставлення в сім’ї”[184].