Стаття 6. Право на укладення колективних договорів

плати), і не пов’язані зі статтею 31 відносно змісту колективних договорів у приватному секторі ”з метою подолання особливо важкої економічної ситуації”, однак ’’такі обмеження повинні вводитися тільки після широких консультацій” з профспілками і організаціями роботодавців, ’’повинні носити характер виняткового заходу і мати обмежений термін дії”¹. Одним з останніх нововведень щодо цього стало створення міжнародних судових регістрів як засіб пом’якшення наслідків використання так званих ’’зручних прапорів”. Вважається, що порядок, при якому переваги колективних договорів, укладених національними профспілками в інтересах членів екіпажів суден, занесених в такі регістри, може поширюватися тільки на моряків торгового флоту, що є громадянами або резидентами країни, яка має регістр, порушує пункт 2 статті 6, оскільки він недопустимо обмежує право на вільне укладення колективних договорів^{[168] [169].}

Згідно з пунктом 3 статті 6 Договірні Сторони зобов’язуються ’’сприяти створенню і використанню відповідного механізму примирення і добровільного арбітражу для урегулювання трудових суперечок”. ’’Механізм”, про який іде мова, може бути передбачений ’’законодавством, трудовими договорами або промисловою практикою”. Державу не зобов’язано встановлю­вати процедуру примирення і арбітражу або сприяти її використанню, якщо відповідний механізм вже існує і задовільно діє на приватній основі^[171].

Згідно з пунктом 4 статті 6 Договірні Сторони ’’визнають право трудящих і роботодавців на колективні дії у разі конфлікту інтересів, включаючи право на страйк, за умови дотримання зобов’язань, які можуть випливати з укладених раніше колектив­них договорів”. З точки зору трудящих, пункт 4 статті 6 є віхою на шляху розвитку міжнародного трудового права. Це перший випадок, коли право на страйк експліцитно визнане в діючому багатосторонньому договорі. Страйк названий однією з можливих форм ’’колективних дій” трудящих. Інші форми таких дій включають заборону на понаднормову роботу і ’’роботу за правилами”. Що стосується роботодавців, то їх ’’колективні дії” можуть включати локаут, хоч, як вважає Комітет незалежних експертів, гарантія права на локаут в пункті 4 статті 6 є не такою твердою, як гарантія права на страйк.

Комітет незалежних експертів поставив під сумнів декілька видів обмежень щодо права на страйк. Так, порушенням пункту 4 статті 6 є заборона страйкувати на тій підставі, що страйк проводиться не профспілкою¹. Порушенням є також і заборона страйків, не пов’язаних з укладенням колективних договорів^{[172] [173]. Суперечить пункту 4 статті 6 і припинення страйку урядом шляхом примушення до вирішення суперечки за допомогою арбітражу[174]. Комітет незалежних експертів вважає також, що пункту 4 статті 6 ”в принципі” суперечить також положення, згідно з яким страйк припиняє дію договору найму, оскільки це положення обмежує право на страйк.}

Пункт 4 статті 6, на відміну від статті 5, не передбачає обмежень відносно права на страйк або участь у будь-яких колективних діях для тих або інших категорій працівників. Однак при підготовці Хартії малось на увазі, що деякі категорії працівників можуть бути обмежені в праві на страйк або взагалі позбавлені цього права на підставі статті ЗІ^[177], і саме цього

розуміння в цей час дотримується Комітет незалежних експертів¹. До таких категорій належать головним чином цивільні службовці, включаючи працівників комунальних підприємств і підприємств газо- та енергопостачання, співробітників поліції і військовослужбовців, суддів і цивільних службовців вищої ланки. Разом з тим, хоч стосовно цивільних службовців загалом і допускається дещо інший (як правило, більш обмежувальний) режим в порівнянні з особами, які працюють за наймом у приватному секторі, не можна позбавляти права на страйк усіх цивільних службовців, оскільки не всі вони зайняті тими видами діяльності, на які розповсюджується стаття 31. Тому не можна заборонити брати участь в страйках всім кадровим співробітникам цивільної служби. На цій підставі Комітет незалежних експертів визнав порушником пункту 4 статті 6 Німеччину, де кадровим співробітникам цивільної служби не дозволено страйкувати. Хоч Німеччина не погодилася з таким висновком Комітету незалежних експертів, тлумачення пункту 4 статті 6, на основі якого він був зроблений, здається обгрунтованим^{[178] [179]. Порушенням пункту 4 статті 6 є також і вимога про те, щоб кадрові співробітники цивільної служби замінювали на робочих місцях інших державних службовців, які оголосили страйк[180].}