Укладення угод

Міжнародні стандарти

Укладення угод вважається одним з найефективніших процедурних ін­струментів, спрямованих на забезпечення та відновлення прав потерпілої особи. У Посібнику ООН щодо правосуддя для потерпілих наголошено на тому, що потерпілі повинні мати право на участь у процесі укладення угод^[36].

У Рекомендації Ради Європи від 17 вересня 1987 року № 6 R(87)18 «Щодо спрощення кримінального правосуддя» як пріоритет кримі­нальної політики виділено спрощення кримінального правосуддя шля­хом запровадження «мирових угод» і шляхом надання можливості об­винуваченому подавати до суду заяву про визнання винуватості^[37].

Укладення угод рекомендується проводити із застосуванням проце­дури медіації. У Рекомендації № R (99) 19 Ради Європи державам - членам, які зацікавлені в організації медіації у кримінальних справах наголошено, що процес медіації відбувається із дотриманням таких ключових для дотримання прав потерпілих осіб принципів, як:

- добровільність і можливість відмовитися від своєї згоди на будь- якому етапі проведення медіації;

- конфіденційність (будь-які обговорення мають конфіденційний ха­рактер і не можуть використовуватися, окрім випадків згоди сторін);

- доступність;

- можливість застосування на будь-якій стадії правосуддя^[38].

До того ж перед наданням згоди брати участь у примиренні потерпі­лий має надати вичерпну та невикривлену інформацію про процес і по-

РОЗДІЛ 1.

ЗАЛУЧЕНІСТЬ ПОТЕРПІЛИХ ДО ПРОЦЕСУ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ тенційні наслідки, а також інформацію про процедури виконання угоди. Потерпілі повинні мати право на правову допомогу й роз'яснення. Під­літки повинні мати право на допомогу батьків^[39].

У вказаній Рекомендації визначено, що право на прийняття рішен­ня про передачу справи на медіацію має залишатися за органами кри­мінальної юстиції^[40].

Національне законодавство та практика його застосування

Укладення угод є інструментом врегулювання кримінально- правового конфлікту. Цей інструмент покликаний сприяти забезпеченню та відновленню прав потерпілих осіб. У випадку застосування угоди (як про примирення, так і про визнання вини у кримінальних провадженнях із потерпілим) потерпілий набуває прав сторони угоди. Від цього зале­жить можливість настання сприятливих наслідків для обвинуваченого, а потерпілий може розраховувати на відшкодування заподіяних шкідли­вих наслідків.

Кримінальний процес, поєднаний із застосуванням угоди, є більш сприятливим для дотримання прав потерпілого порівняно зі звичайною процедурою. Адже більш ймовірно отримати відшкодування, уникнув­ши довгострокової тяганини.

Слідча:

«В моей практике, если я свела подозреваемого и потерпевше­го и вижу, что они готовы, они договорились изначально, и сейчас они понимают, что так будет лучше, потому что потерпевший получил компенсацию, он не хочет „кровожадничать" и посадить человека на долгие годы. Он остыл, адекватно оценил обстановку, понял, что так будет проще».

В Україні питома вага винесених на підставі угод вироків є невели­кою. Згідно з даними судової статистики у 2013 році на підставі угод було винесено 23,5% вироків, у 2014 році - 23,1%, у 2015 - 19,6%. За 2016 рік ця цифра була найменшою та становила 19%.

У 2017, 2018, 2019 роках питома вага угод від кількості ухвалених вироків почала зростати та становить 21,3%, 21,9% та 22,1% відповід­но. Близько половини загальної кількості угод становили угоди про при­мирення (у 2014 році - 58,3%; у 2015 році - 51,6%; 2016 році - 48,4%; 2017 році - 45,9%; 2018 році - 45,2% )^[41].

Як свідчать результати опитування, адвокати на запитання про те, як часто їхні клієнти укладають угоду про примирення, відповіли таким чином: 54,2% - «не дуже часто», 30,3% - «не дуже часто, це - одиничні випадки», 9,4% - «часто», 5% - «не укладають угоди зовсім». інші рес­понденти не брали участі у таких провадженнях.

В угоді про примирення узгоджуються умови відповідальності під­озрюваного чи обвинуваченого, якщо він дотримається зобов'язань, спрямованих на відшкодування завданої шкоди.

Угоду може бути укладено у провадженні щодо кримінальних про­ступків^[42], нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (ч. 3 ст. 469 КПК України).

Угоду про примирення може бути укладено за ініціативою потерпі­лого, підозрюваного або обвинуваченого. Угоду про примирення у кри­мінальних провадженнях, пов'язаних з домашнім насильством, може бути укладено лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника (ч. 1 ст. 469 КПК України).

Домовленості стосовно угоди про примирення відповідно до зако­нодавства мають проводитися самостійно сторонами або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді).

На практиці процес домовленості стосовно угоди про примирення нерідко відбувається за ініціативи чи активної участі слідчого та про­курора. За результатами опитування в фокус-групах встановлено, що саме слідчий або прокурор у більшості випадків стає ініціатором угод про примирення та надає текст угоди. Така ініціатива сторони обвину­вачення обумовлена тим, що потерпілі, зазвичай, не досить обізнані у своїх правах. Якщо в потерпілого немає адвоката, то він і не знає про можливість укладення угоди про примирення. Також причина того, що ініціатором угоди є слідчий або прокурор, - спрощений порядок про­ваджень на підставі угод, який суттєво спрощує їхню роботу, оскільки немає необхідності підтримувати обвинувачення в суді.

C------------------------------------------------------------------------------------------------- \

Прокурор:

«Слідчий викликає для проведення певних слідчих дій, і в райвід- ділку вони зустрічаються. Слідчий їм роз'яснює, пропонує. Безпосе­редньо погоджуються вони вже самі, але ініціює зустрічі слідчий».

(------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- \

Слідчий:

«Люди, как правило, не знают о существовании такого инстру­мента. От тебя зависит, доведёшь ли ты им к сведению, что есть такой момент. Дальше люди между собой общаются. Я в этом не участвую. Я предлагаю решить этот вопрос вместе. Если люди приходят к какому-то консенсусу, я приду и помогу. Дальше иду к прокурору и говорю: „Есть такая возможность. Давайте будем это делать"».

\_______________________________________________________________________________________ /

Слідчий:

«Да. Люди не понимают, что есть такая возможность. Если ты им все это объясняешь, люди адекватно понимают и сами для себя что-то решают. Я стараюсь не вмешиваться в то, каким об­разом они договорятся. Если люди приходят к общему согласию и готовы подписать соглашение, я могу помочь».

к_______________________________________________________________________________________ /

Досить часто ініціатором угоди про примирення є особа, яку підоз­рюють у вчиненні злочину, або її адвокат. За результатами анкетування адвокатів 39,7% з них зазначили, що ініціатором угод про примирення виступає підозрюваний, 27,4% стверджують, що це - слідчий та проку­рор, і лише 4,8% вказали, що це - потерпілий. 28,1% адвокатів зазначи- ли, що їм складно відповісти на запитання, хто є ініціатором угоди про примирення.

Хто є ініціатором угоди про примирення?

Те, що підозрюваний досить часто виступає ініціатором угоди про примирення, підтверджують і слідчі.

Слідчеє

«Це - ініціатива від підозрюваного. Він вирішує свої питання з потерпілим».

ч____________________________________________________________________________ √

Ініціювати укладання угоди про примирення можна в будь-який час після повідомлення правопорушника про підозру (ч. 5 ст.

Якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпі­лих, то угоду може бути укладено та затверджено лише з усіма потерпі­лими (ч. 8 ст. 469 КПК України). Зазначене положення забезпечує права кожного з потерпілих, якщо їх декілька.

За такої ситуації укладається одна угода, в якій може бути зазначено різні вимоги потерпілих щодо розміру шкоди, строків відшкодування чи переліку інших дій. Але обов'язково потрібно зазначати про узгоджене сторонами (усіма потерпілими та підозрюваним/обвинуваченим) пока­рання або про звільнення від його відбування з випробуванням. Недо­тримання таких вимог закону є підставою для відмови у затвердженні угоди (п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України)^[44].

Якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпі­лих від різних кримінальних правопорушень, і ними не досягнуто згоди щодо укладення угоди, то угоду може бути укладено з одним або кіль­кома потерпілими (ч. 8 ст. 469 КПК України).

Якщо однією зі сторін угоди про примирення є неповнолітній, який досяг шістнадцятирічного віку, то він має право укласти угоду самостій­но, але за згодою свого законного представника.

На практиці процес домовленості між потерпілим і підозрюваним стосовно угоди про примирення найчастіше відбувається за участю про­курора чи адвоката. Якщо сторони домовляються про розмір відшкоду­вання шкоди та покарання, то прокурор надає текст угоди або направляє їх до слідчого для підготовки проєкту угоди про примирення.

Прокурор:

«Всі розуміють, що слідчий дає зразок угоди для потерпілого та підозрюваного. Хоча силою ніхто нікого заставити не може таку угоду підписувати. Здебільшого люди знаходять якусь спільну мову. Я не бачу в цьому особливої проблеми».

г---------------------------------------------------------------------------------------------------

Слідчий:

«Прокурор телефонує і каже: „Підготуй угоду"».

(---------------------------------------------------------------------------------------------------

Слідчий:

«Если люди приходят к какому-то консенсусу, я приду и помо­гу. Дальше иду к прокурору и говорю: „Есть такая возможность. Давайте будем это делать"».

\>

На цьому етапі основною проблемою є визначення розміру відшко­дування шкоди, а також гарантій такого відшкодування. Потерпілі, за­звичай, не бажають укладати угоду про примирення до того, як буде від­шкодовано шкоду. Таке небажання зумовлене тим, що підозрюваний/ обвинувачений може не мати достатніх матеріальних ресурсів для по­дальшого відшкодування шкоди, або не мати бажання відшкодовувати шкоду після укладення угоди.

Л------------------------------------------------------------------------------------------------- \

Прокурор:

«Основна проблема в угоді про примирення - відшкодування шкоди в повному обсязі. Трапляється дуже багато випадків, коли неможливо застосувати інститут угоди про примирення, врахову­ючи те, що немає можливості обвинуваченого на момент укладен­ня угоди відшкодувати в повному обсязі ці збитки».

\ __________________________________________________________ √

г-------------------------------------------------------------------------------------------------- λ

Прокурор:

«Потерпілі на таке в основному не погоджуються, хоча це мож­ливо. Але потерпілі хочуть на момент підписання угоди, щоб вже були відшкодовані збитки. Тому мало хто погоджується на умови, щоб шкоду було відшкодовано через місяць або через рік».

Прокурор:

«Усіх нарешті зібрали, прийшли потерпілі й кажуть: „Ми запе­речуємо, нам не відшкодовано шкоду, кошти на лікування і на реабі­літацію". І відмовили затвердження, угоду повернули».

S______________________________________________________________________________________ >

Однак не завжди проблема полягає у відшкодуванні шкоди. Для деяких потерпілих бажання покарати обвинуваченого стає перепоною для укладання угоди. Слідчий, прокурор або адвокат, як правило, не мають навичок щодо встановлення комунікації між сторонами конфлік­ту й аналізу конфліктної ситуації, для задоволення інтересів обох сто­рін. Такі питання можна було б вирішити шляхом залучення медіаторів (посередників).

Адвокат:

«Проблема психологічна. Між потерпілим і кривдником наявна напруга. Оцю напругу треба знімати. Для цього підходить медіа­ція. Якщо злочин замішаний на крові або зґвалтування, там можна цього не досягнути. А коли неповнолітні побилися, то тут цю на­пругу треба зняти».

f----------------------------------------------------------------------------------------------------------------- >1

Прокурор:

«Тим паче, цей адвокат-медіатор під час укладання угоди про примирення полегшив би роботу слідчому, а в судовому засіданні - прокурору. Він роз'яснював би, як краще було б потерпілому за пев­ної ситуації. Тому, я вважаю, необхідно створити такий інститут, як адвокат-медіатор».

Адвокат:

«Не знаю, должен ли это быть судья или это должен быть профессиональный медиатор. Потому что в суде у всех есть свои задачи. Есть задача адвоката, есть задача прокурора. А задача ме­диатора - выяснить действительный интерес каждой стороны: что действительно преследует потерпевший, что действитель­но хочет получить обвиняемый в результате».

C------------------------------------------------------------------------------------------------ >∣

Прокурор:

«Що ж до медіаторів, то, як на мене, це - взагалі хороший ін­ститут, тому що крім обізнаності в юридичній сфері також на­явна проблема емоційного стабільного становища потерпілого на стадії досудового розслідування, і зі стресовими ситуаціями по­трібно справитися. Медіатор-адвокат у цьому випадку має бути».

∣

Прокурор:

«Навіть якщо має місце якийсь неправомірний вплив або тиск зі сторони обвинувачення, то в будь-якому випадку для судді потер­пілий скаже правду. Він не буде підтримувати угоду або, як мінімум, розкаже, що йому слідчий чи, можливо, оперуповноважений щось нашіптував чи до чогось його змушував».

\_________________________________________________________ 7

Кримінальне провадження на підставі угод має дещо спрощений ха­рактер. Однак це не спрощує роботу слідчого, оскільки необхідно про­водити слідчі дії для збору доказів. Це зумовлено наявністю ризику, що суддя може не затвердити угоду про примирення, або тим, що сторони відмовляться в подальшому укладати угоду. Тому на практиці робота спрощується тільки у прокурора, позаяк немає необхідності у підтри­манні обвинувачення в суді.

Слідчий:

«Ми про всяк випадок проводимо слідство. І угоду паралельно укладаємо».

йдеться про можливість укладання угод у кримінальному провадженні щодо кримінальних пра­вопорушень, внаслідок яких шкоду завдано правам та інтересам окре­мих осіб. У таких угодах беруть участь потерпілий або потерпілі за умови надання ними письмової згоди на укладення угоди прокурору.

Такі формулювання не сприяють належній реалізації прав потерпі­лих та ефективності застосування інституту угод загалом. Адже будь-яка угода про визнання винуватості може опинитися під загрозою, що вона не буде затверджена судом.

Окрім того, у КПК України не міститься відповіді на запитання про те, на що саме потерпілий дає згоду: на факт укладення угоди про визнан­ня винуватості; на запропоноване формулювання підозри /обвинува­чення; на узгоджене покарання?

На практиці потерпілий, по суті, дає згоду на укладання угоди про визнання винуватості. Ця згода подається у письмовій формі на ім'я про­курора. Прокурори також зазначають, що доречно вказати про поінфор­мованість потерпілого щодо покарання, узгодженого між прокурором та обвинуваченим, та відомості про те, чи бажає потерпілий подавати цивільний позов^[46].

Як приклад можна навести таку форму письмової згоди, що вико­ристовується на практиці:

Прокуророві назва органу прокуратури прокуророві у кримінальному провадженні № 0000000000000000 Від Іванова Івана Івановича, потерпілого у кримінальному провадженні № 0000000000000000 Я, Іванов Іван Іванович, потерпілий у кримінальному провадженні № 0000000000000000 за підозрою Петрова Петра Петровича у вчи­ненні кримінального правопорушення, передбаченого КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ КК України, що було вчинено ДАТА за адресою: АДРЕСА, у порядку ч. 3 ст. 469 КПК Украни, надаю згоду прокурору у вказаному кримінальному провадженні на укладення угоди про визнання винува­тості між мною та підозрюваним Петровим Петром Петровичем. Вважаю за можливе призначення покарання з іспитовим строком від­повідно до ст. 75 КК України.

Цивільний позов подавати не бажаю. ДАТА І. І. Іванов^[47]

Таким чином, серед обставин, які враховує прокурор під час укладен­ня угоди про визнання винуватості (ст. 470 КПК України), а також у змісті такої угоди (ст. 472 КПК України) не передбачено найважливіших для потерпілої особи гарантій дотримання її прав. Йдеться про: розмір шко­ди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпілого, строк їхнього вчинення. Крім того, потерпілих не віднесено до кола осіб, які можуть бути ініціаторами скасування угоди про визнання винуватості.

Для отримання відшкодування шкоди потерпілий має додатково за­являти цивільний позов. А надалі вже очікувати на виконання рішення суду щодо відшкодування шкоди, яке часто виявляється проблемним. Більш детально питання щодо виконання рішення суду про відшкоду­вання шкоди будуть розкриті в наступних розділах.

Висновки

1. Угоди в Україні застосовуються не так часто, як в інших країнах. Практика укладення угод в кримінальних провадженнях є недостатньо по­ширеною в Україні порівняно з європейськими державами та США. Вод-

РОЗДІЛ 1.

ЗАЛУЧЕНІСТЬ ПОТЕРПІЛИХ ДО ПРОЦЕСУ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ночас за останні три роки кількість вироків, винесених на підставі угоди, збільшується.

2. Відсутність закону про медіацію. Під час укладання угоди про при­мирення згідно з КПК України сторонам надається право залучати посе­редників (медіаторів). Однак головною перешкодою для запровадження інституту медіації в Україні є відсутність законодавства про медіацію й не- врегульованість участі в цьому процесі посередників.

3. Не передбачено гарантій прав потерпілих в угодах про визнання винуватості. На відміну від угоди про примирення, надання потерпілим згоди на укладання угоди про визнання винуватості між прокурором і підо- зрюваним/обвинуваченим не передбачає ефективних інструментів захисту потерпілих. Адже такою угодою не передбачено визначення гарантій від­новлення порушених прав для потерпілого, а саме: розмір шкоди, строк її відшкодування, дії, які підозрюваний/обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпілого.

Рекомендації

1. Розширити практику застосування угод у кримінальному проваджен­ні як ефективного інструменту захисту прав потерпілих шляхом посилення спроможності прокурорів і слідчих щодо використання цього інструменту як альтернативи повному розслідуванню.

2. Визначити статус медіаторів і нормативно врегулювати їхню діяльність.

3. Внести зміни до законодавства щодо передбачення в угоді про ви­знання винуватості, в якій беруть участь потерпілі, розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строку її відшкодування, дій, які підо- зрюваний/обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпілого.

1.8.