Стаття 5. Право на об’єднання

Стаття 5 є поряд зі статтею 6 одним з двох ключових положень Хартії, що стосуються трудових відносин. Вона свідчить:

”3 метою забезпечення або заохочення свободи трудящих або роботодавців створювати місцеві, національні або міжнародні організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів і вступати в ці організації Договірні Сторони зобов’язуються забезпечити, щоб національне законодавство не обмежувало цю свободу або щоб воно не застосовувалося таким чином, що в результаті обмежувалася б ця свобода.

Міра застосовності гарантій, передбачених в даній статті, до поліції визначається національними законами або положеннями. Принципи, що регулюють застосування цих гарантій до військовослужбовців, і міру їх застосовності до осіб цієї категорії також визначаються національними законами або положеннями.

На відміну від статті 11 Європейської конвенції про права людини, дана стаття не містить спеціальних положень стосовно цивільних службовців і, отже, вони мають право на всі гарантії, передбачені статтею 5^і. Єдиною категорією працівників, на яких стаття 5 не розповсюджується в повному обсязі, є військовослужбовці і, певною мірою, співробітники поліції. Держава може внести повну заборону на створення згаданих організацій в збройних силах і може обмежити свободу створювати такі організації для співробітників поліції (за тієї умові, що ці обмеження не будуть торкатися самої суті такої свободи).

Стаття 5 захищає свободу трудящих¹ створювати ’’організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів” або вступати в такі організації. Вона захищає індивідуальне право працівників створювати профспілки або вступати в них і колективне право створених таким чином профспілок організовувати свою роботу і діяти в інтересах своїх членів. Що стосується останнього, то така свобода, безумовно, виходить за рамки створення і розпуску профспілок та членства в них і охоплює також інші організаційні питання (вибори посадових осіб, управління засобами, проведення засідань тощо), включаючи питання ефективного функціонування профспілкових організацій.

Тому обмеження свободи профспілок вести переговори з роботодавцями з метою укладення колективних договорів^[152] ^{^[153] або організовувати мітинги^[154] є порушенням статті 5. Профспілкам повинен бути дозволений доступ до місць роботи в зв’язку з їх діяльністю, однак цей доступ може бути обмежений з урахуванням законних інтересів роботодавців, в тому числі з міркувань ефективності, безпеки і конфіденційності^[155]. Законодавство, яке забороняє профспілкам вживати дисциплінарних заходів відносно своїх членів, що відмовилися брати участь в законних страйках, або відшкодовувати членам профспілок суми штрафів, накладених згідно із законом за участь в страйках, є посяганням на незалежність профспілок і суперечить статті 5^[156]. Згідно з статтею 5 Договірні Сторони зобов’язуються ’’забезпечити, щоб національне законодавство не обмежувало свободу створювати профспілки або вступати в них. На думку Комітету незалежних експертів, це положення містить як негативне, так і позитивне зобов’язання. Відповідно до першого з них Договірні Сторони не повинні забороняти жодному працівнику і жодній групі працівників, за винятком військовослужбовців, створювати профспілки або приєднуватися до них, а також, з урахуванням положень статті 31, припиняти діяльність таких профспілок або розпускати їх. Вимога про обов’язкову реєстрацію або ліцензування профспілок сама по собі не обмежує свободу створювати профспілки або приєднуватися до них; вона допустима за умови, що забезпечені належні процедурні гарантії від зловживань, які виражаються в необгрунтованій відмові видати ліцензію або зареєструвати профспілку¹. Порушенням статті 5 є встановлення надмірних реєстраційних зборів і вимог стосовно мінімальної кількості членів профспілки, при якій вона може вести переговори^[157] ^{^[158] з метою укладення колективних договорів. Держава не повинна в законодавчому порядку примушувати працівників до членства в профспілках.}
У цьому значенні свобода створювати профспілки або приєднуватися до них включає і свободу не робити цього. Що стосується приватного примушення, то держава порушує статтю 5, якщо її законодавство допускає укладення, до або після вступу на роботу, угоди про обов’язкове членство в профспілці^[159]. Працівники, що створюють профспілку або які вступають в члени профспілки, повинні бути вільні згідно із законом вибирати, яку профспілку їм створювати або в яку профспілку вступати. Тому якщо цивільним службовцям дозволено вступати лише в профспілку, що складається виключно з цивільних службовців, то це є порушенням статті 5^[160]. Друге зобов’язання, що міститься в статті 5, — позитивне і стосується вжиття належних заходів з метою гарантувати здійснення права на об’єднання і, зокрема, захистити організації трудящих від будь-якого втручання з боку роботодавців. Мова йде в цьому випадку про втручання у формі дискримінації працівників в питаннях прийому на роботу, звільнення, просування по службі і т. д. внаслідок їх членства в профспілці або участі в профспілковій діяльності. Працівники повинні бути законодавчо захищені від такої дискримінації незалежно від розміру підприємства*.}

<< | >>

↑

Источник: Мармазов В.Є., Піляєв І.С.. Рада Європи: політико- правовий механізм інтеграції. — К.: Видавничий Дім “Юридична книга”,2000. — 472 с.. 2000

Еще по теме Стаття 5. Право на об’єднання: