Відмежування моральної шкоди від інших видів шкоди

Загальноприйнятим у праві є розуміння шкоди як “сукупності нега­тивних наслідків правопорушення” [126, с.146] чи “порушення інтере­сів, що захищені правом” [241, с. 236]. Поряд із цим, нерідко наголошу­ється, що шкода є соціальним явищем, тобто “результатом посягання на суспільні відносини, наслідком порушення охоронюваних законом прав та інтересів держави, організації чи громадянина” [133, с.5].

Щодо соціальної (позаправової) шкоди можна виділити наступні об­ставини, за яких вона може мати місце:

- наявність прогалини у законодавстві. (Яскравою ілюстрацією може бути період економічних реформ, коли фактично діють пра­вила ринкової економіки, але юридична відповідальність за їх по­рушення ще не передбачена);

- неприйняття і нехтування суспільними правилами поведінки в по­буті, на роботі, в інших громадських місцях;

- недобросовісне виконання правил, що регламентують трудову ді­яльність (при порушенні правил техніки безпеки, недотриманні санітарних правил, передбачених стосовно харчування, лікування і т.д.);

- порушення кодексів поведінки (не закріплених у праві), пошире­них у різних професійних колах (наприклад, правила для журна­лістів, працівників правоохоронних органів, підприємців).

Так, цікавий приклад наводить Є. Солодко. Один із засобів масової інформації надрукував статтю, де повідомив цілком правдиві відомос­ті, форма викладу котрих була, однак, знущальною. Офіс затопило, а стаття вийшла під назвою: “Фірма N підмочена!”. Далі повідомляється, що напівпідвал, в якому розміщено її офіс, залило каналізаційними сто­ками. Неприємно, але факт: фірму “підмочило”. Таким чином, образне порівняння, наведене у заголовку до статті, виставляє потерпілого в не­вигідному світлі, є по суті своїй образливим, однак захиститись у такій ситуації важко [229, с.15].

У перелічених випадках порушуються правила поведінки, які фак­тично склались і діють у суспільстві (соціальні норми), котрими людина не повинна нехтувати, хоча закон її до цього не зобов’язує. Звичайно такі правила складаються упродовж тривалого часу, і у деяких випадках обов’язок їх виконання регламентується нормами права. Однак якщо ці правила так і не набувають юридичного закріплення, від цього їхнє зна­чення для суспільного устрою не зменшується. У свою чергу, людина, котра їх порушує, стикається з певними проблемами, втрачає ділову ре­путацію, тому ці положення не менш важливі, аніж норми права.

Повертаючись до шкоди, заподіяної у сфері правових відносин, за­значимо, що остання може бути заподіяна як правомірними (правомірна шкода), так і неправомірними діями (шкода неправомірна). Прикладом правомірної шкоди може слугувати заподіяння шкоди при необхідній обороні, крайній необхідності, при покладенні відповідальності за вчи­нення правопорушення. На останньому випадку варто зупинитися до­кладніше.

Хоча за діючим законодавством, покарання являє собою справедли­вий акт правосуддя, суть покарання полягає в тому, що засуджений за­знає кари за вчинений злочин, тобто певних втрат і страждань. Це може проявлятися в обмеженні можливості пересування та спілкування з іншими членами суспільства, права обирати вид трудової діяльності на свій розсуд, в матеріальних обмеженнях, а у виняткових випадках - у позбавленні життя [161].

Загальновизнано, що застосування заходів відповідальності перед­бачає негативне ставлення до правопорушника, є проявом осуду його протиправної винної поведінки. Публічний осуд правопорушника неми­нуче тягне приниження його гідності.

У зв’язку з цим, доцільно згадати М.С. Малеїна, який вказує, що коли нагородження орденом, присвоєння почесного чи військового звання, вченого ступеня, підвищення в посаді, безумовно, викликають повагу і самоповагу (підвищення гідності), то застосування таких заходів від­повідальності, як позбавлення почесних та інших нагород, пониження в посаді, аналогічно є безперечним свідченням зменшення авторитету, пре­стижу правопорушника - приниження його честі й гідності [135, с.32].

Так само кримінальна справа може бути припинена (без передання до суду) за нереабілітуючими обставинами (наприклад, у силу амністії). Однак нерідко громадяни все-таки вимагають судового розгляду справи якраз через те, що їхні честь та гідність можуть бути принижені під­озрою у вчиненні злочину. Згідно з цивільним законодавством, грома­дянин має право вимагати в судовому порядку спростування відомос­тей про його судимість, оскільки наявність судимості принижує його гідність.

Європейський суд з прав людини також відзначає, що покарання справляють негативний вплив на психічний стан людини, а також на­голошує, що деякі покарання є тяжкими не стільки через спричинення ними фізичного болю, скільки через їх неспівпадіння з людською гідніс­тю. У зв’язку з цим, висловлюється думка про необхідність відмови від тих покарань, котрі найбільше принижують гідність людини, виклика­ючи у неї почуття страху, страждання, неповноцінності, що призводить до образи і приниження, а можливо, і до зламу її фізичної чи моральної стійкості [77, с.135].

Слід зауважити, що покарання визнається таким, що принижує гід­ність, навіть коли воно:

- не ображає суспільну думку;

- є ефективним засобом стримування;

- виконується за закритими дверима;

- не завдає довготривалої шкоди;

- призначається за правопорушення, пов’язані із застосуванням фі­зичного насильства [77, с.155].

Наведені вище твердження дають можливість зробити висновок про те, що до покарань, які найбільше принижують людську гідність і потре­бують заміни більш гуманними, належать тілесні покарання і смертна кара. В розвиток цих положень ч.3 ст.50 Кримінального кодексу України передбачає, що покарання не має на меті завдавати фізичних страждань засудженій особі або принижувати людську гідність, а ст.28 Конституції України проголошує: “Ніхто не може бути підданий катуванню, жорсто­кому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню”. Це гарантується тим, що система покарань у криміналь­ному праві України не знає тілесних покарань та смертної кари.

Слід погодитися з М.С. Малеїним у тому, що закон, котрий передба­чає відповідальність, повинен бути не жорстоким, а справедливим. Ро­зуміння відповідальності як покладення на правопорушника обов’язку зазнати моральної шкоди, як применшення (приниження) його честі й гідності не суперечить ідеям гуманізму, справедливості. Юридична від­повідальність є одною з необхідних та важливих форм захисту суспіль­ства, його членів від правопорушень. Правопорушник сам принижує честь і гідність, права та інтереси інших суб’єктів, ігнорує закон і тому не може розраховувати на повагу. Злочин і кара мають спільне - заподі­яння моральної шкоди їх суб’єктам та відмінне - заподіяння незаконне і законне [135, с.32]. І хоча в останньому випадку має місце психічна (моральна) шкода, мова про її компенсацію, безперечно, йти не може.

Стосовно неправомірної шкоди слід виділити неправомірну шкоду, заподіяну індивідуальним суб'єктам, та неправомірну шкоду, заподіяну колективним суб'єктам (зокрема юридичним особам). Остання може бути матеріальною (майновою) або ж нематеріальною (немайновою). При цьому стосовно аналізованого виду шкоди, заподіяної юридичній особі, ми пропонуємо застосувати термін «нематеріальна (немайнова)», оскільки перша має певні відмінності від моральної (нематеріальної) шкоди, заподіяної людині. Такі відмінності полягають в об’єктивній не­можливості юридичної особи відчувати фізичні чи психічні страждання - у зв’язку з відсутністю в останньої нервової системи.

Щодо неправомірної шкоди, заподіяної індивідуальному суб'єкту (людині), варто виділити матеріальну та моральну (нематеріальну) шкоду. У даному випадку матеріальна шкода може бути майновою або немайновою (фізичною). Під фізичною шкодою слід розуміти негативні зміни в організмі людини: тілесне ушкодження, розлад здоров’я, запо­діяння фізичної шкоди життю та здоров’ю шляхом зараження венерич­ною хворобою, вбивство шляхом отруєння та інше [112; 183].

Слід особливо наголосити на тому, що поняття «фізична шкода» не співпадає за своїм змістом із поняттям «фізичні страждання». Фізичні страждання - це одна з форм моральної шкоди, в той час як фізична шкода - це будь-які негативні зміни в організмі людини, які перешко­джають його “благополучному біологічному існуванню” [289, с.3], тоб­то нормальному, з медичної точки зору, перебігу усіх психофізичних процесів в людському організмі.

Фізична шкода є шкодою матеріальною з природнонаукової точки зору і, разом з тим, немайновою; негативні зміни відбуваються в ор­ганізмі, тобто в матеріальній сфері потерпілого, під впливом певних зовнішніх впливів. Ці зміни, у свою чергу, можуть призвести до нега­тивних змін у стані психічного благополуччя, а також у майновій сфері особи. Негативні зміни в стані психічного благополуччя можуть вира­жатися у стражданнях (моральна шкода), а негативні зміни в майновій сфері - у витратах, пов’язаних із лікуванням, втраті прибутку (майнова шкода). Тому не можна погодитися з А.М. Бєляковою, на думку котрої моральна шкода може виражатися в обмеженні можливості особи віль­но пересуватися через ампутацію ніг, бачити чи чути при втраті зору чи слуху [16, С.51-52], оскільки вказані обмеження - це прояви власне фізичної шкоди, а моральна шкода - це страждання потерпілого з при­воду наявності цих обмежень.

Відшкодування фізичної шкоди, у даному випадку, здійснюється че­рез відшкодування майнової шкоди і спрямоване на усунення чи по­слаблення тілесних дисфункцій чи їх зовнішніх проявів. Як вірно за­уважила М.

Приклад наведеного положення містить позов Костишин Л.В. до Скользького М.М., Скользької Н.М. (Стрийський міський суд, суддя Кур- тий С.П.) Позивачка зазначала, що син відповідачів кинув каменем в її сина, внаслідок чого останній отримав тупу травму ока. Для лікування її сина було проведено 3 операції, у хлопчика знизився зір. Внаслідок цього, він став боятися темноти, залишатися без батьків, зазнав змін нормаль­ний уклад життя [249, с.3]. У даному випадку безпосереднім проявом фі­зичної шкоди є тупа травма ока і зниження зору, які усувались шляхом проведення операцій. Моральна шкода у даному випадку полягала у не­гативних психічних процесах і станах у вигляді страху темноти, страху залишатися на самоті та у зміні нормального укладу життя.

Треба зауважити, що наведена ситуація є яскравим прикладом запо­діяння моральної, фізичної і майнової шкоди одним правопорушенням. Підхід, використаний до визначення цих видів шкоди, певною мірою дозволив підійти до вирішення проблеми їх розмежування, на склад­ності якої неодноразово наголошувалося у літературі [83; 217].

Слід зауважити, що моральна шкода може полягати у негативних психічних процесах і станах у зв’язку із біллю чи хворобою, перенесе­ною в результаті раніше заподіяної моральної шкоди. З цього випливає, що допускається можливість компенсації вторинної моральної шко­ди. Приклад такої шкоди наводить А.М. Ерделевський, вказуючи, що у випадку коли в результаті розповсюдження наклепницьких відомостей особа зазнає переживань (моральних страждань) і як наслідок перено­сить гіпертонічний криз з больовими відчуттями (фізичні страждання), далі відчуває переживання у зв’язку із захворюванням (вторинні мо­ральні страждання), то є підстави визнати, що сукупна моральна шкода перебуває у причиновому зв’язку із протиправним діянням у вигляді розповсюдження відомостей, що не відповідають дійсності. Аналогічна ситуація виникає у випадку, якщо первинна моральна шкода виражаєть­ся у вигляді фізичних страждань, які тягнуть за собою моральні страж­дання [288, с.2]. Цю точку зору підтримує М. Малеїна, зазначаючи, що немайнова шкода може мати продовжуваний характер [138, с.36] і про­являтись як на момент подання позову про компенсацію моральної шко­ди, так і після винесення рішення.

Крім того, слід наголосити, що моральна шкода може бути викли­кана порушенням не тільки немайнових, але і майнових прав та інтере­сів особи. Заподіяння майнової шкоди практично завжди впливає на душевний стан особи і є підставою для моральних страждань, та як наслідок потерпілий має право на відшкодування і моральної шкоди. Тому слушною бачиться позиція Е.А. Міхно, за якою душевні пережи­вання потерпілого виникають і у випадках, коли в результаті посягання на майно жодної майнової шкоди не виявилось [150, с.53]. У зв’язку з цим, не зовсім обгрунтованою є позиція В.П. Паліюка, за якою шкода може бути в первинному вигляді (в разі порушення немайнових прав) та «похідна» від майнової шкоди [174, с.8], адже не так важливо, які права порушив даний делікт - майнові чи немайнові. Важливо, що таке право­порушення призвело до страждань людини.

Яскравий приклад порушення майнових прав особи, яке потягну­ло за собою моральну шкоду, містить позов Масленнікова С.І. до СП «Хосен» про відшкодування шкоди у зв’язку із викраденням автомобі­ля. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12.12.1997 р. позов задоволено і з СП «Хосен» на відшкодування викра­деного автомобіля стягнуто 15 263 грн. матеріальної шкоди і 15 000 грн. моральної шкоди [249, с.7].

З іншого боку, моральна шкода, заподіяна порушенням особистих немайнових прав, може у майбутньому проявлятися у певних майнових втратах (наприклад, у разі втрати годувальника).

Підсумовуючи наведене, погодимося з думкою В.М. Савицького, І.І. Потеружі про те, що моральну шкоду може заподіяти усяке посягання на права й інтереси особи [217, с.37]. В цьому сенсі моральна шкода є органічною складовою частиною будь-якого виду шкоди.

У літературі зустрічаються й інші погляди на проблему розмежуван­ня цих видів шкоди. Одні вчені вважають, що під моральною шкодою розуміється немайнова шкода, котра охоплює моральні і фізичні страж­дання, тобто моральна й немайнова шкода є тотожними [133, с.13]. При цьому не зовсім зрозуміло, до якого виду шкоди слід віднести, напри­клад, каліцтво, адже крім фізичних страждань у даному випадку можуть мати місце об’єктивні фізичні (тілесні [289, с.2]) зміни.

Інші автори гадають, що таке розуміння моральної шкоди є занад­то широким [297, с.125]. Моральна шкода розглядається за аналогією з майновою, оскільки моральна шкода як така може означати лише зменшення моральних благ. До складу немайнової шкоди входять по­ряд із моральними переживаннями фізичні страждання. При порушенні майнових прав настає майнова шкода. При порушенні немайнових благ - шкода немайнова, при порушенні (зменшенні) ж “моральних” благ і має місце моральна шкода. Однак така точка зору зазнає справедливої критики з приводу того, що не зовсім вірно розглядати моральну шкоду як “зменшення моральних благ” [150, с.50]. Крім того, не можна по­годитися з тим, що моральна шкода не може виступати наслідком по­рушення майнових та немайнових прав людини.

Слід також зазначити, що серед учених немає єдності і у підході до назви розглядуваного виду шкоди. Зокрема висловлюються думки, що, беручи до уваги встановлений зміст поняття моральної шкоди, назва «моральна шкода» навряд чи може бути визнана вдалою, оскільки по­няття «мораль» стосовно особи означає сукупність уявлень про ідеал, добро і зло, справедливість і несправедливість [289, с.15].

Дійсно, моральна шкода - це не шкода моралі. Мораль (від лат. “зви­чаї”) - одна з форм суспільної свідомості, інститут, що виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх без винятку сферах суспільного життя. Це стихійно сформовані приписи й оцінки, підкріплені силою масового прикладу, звички, звичаю, суспільної думки. Тому вимоги моралі набувають форми безособистісного зобов’язання, веління, яке звернене до всіх, але ні від кого не виходить [259, с.225]. Суть моралі полягає у двох основних вимогах: нікому не робити шкоди і всім допо­магати згідно зі своїми можливостями [245, с.34]. При порушенні цих вимог шкода завдається не моралі, а людині, котра стала потерпілою внаслідок такого порушення моралі. Основною характеристикою запо­діяної шкоди є те, що остання не має матеріального виразу, а знаходить свій прояв у психіці людини у вигляді її страждань. Наслідком такої шкоди може стати сумнів людини у справедливості норм моралі, зневі­ра, недовіра до інших, зміна світосприйняття, власне тому цей вид шко­ди можна назвати моральною шкодою. Якщо ж врахувати спрямування сучасного права, котре “все більше зв’язує своє буття з автономною осо­бою, її внутрішнім світом”, то на перший план виходить саме мораль, котра через егоцентризм виводить філософсько-правовий аналіз у пло­щину життєвих реалій [4, с.334].

Висловлюються також пропозиції використовувати замість поняття «моральна шкода» поняття «психічна шкода», оскільки моральна шкода виражається у негативних психічних реакціях потерпілого [288, с.73]. З наведеним твердженням не можна цілковито погодитися на тій підставі, що негативні психічні реакції потерпілого можуть виступати не лише результатом порушення його гідності. Оскільки психіка є багаторівне­вим поняттям, то такі реакції можуть бути наслідком, наприклад, спад­кового психічного захворювання. Тобто негативна психічна реакція як така може бути наявною, але не бути пов’язаною з моральною шкодою. Тому, враховуючи вищесказане, пропонується користуватися терміном психічна шкода у випадку заподіяння правомірної шкоди.

1.3.