Кейс

Термін «кейс», що у перекладі означає валізу або портфель, стало модним і все частіше й частіше проникає у бізнес-життя.

Однією з інтерактивних методик, що набула популярності у Великобританії, США, Німеччині, Данії та інших країнах, стала Case study (кейс-метод, метод аналізу ситуацій), розроблена англійськими науковцями М.

В основу кейс-методу покладені концепції розвитку розумових здібностей. Суть методу полягає у використанні конкретних випадків (ситуацій, історій, тексти яких називаються «кейсом») для спільного аналізу, обговорення або вироблення рішень студентами з певного розділу навчання дисципліни.

Метод конкретної ситуації (кейс-метод) — це методика ситуативного навчання, що розуміється як безперервний процес, спрямований на систематичний, цілеспрямований опис, вивчення, аналіз об’єктів реальної дійсності (наприклад, банк, страхова компанія, підприємство, організація і т. д.). Вважається також, що кейс-метод спрямований не стільки на засвоєння знань, скільки на формування нових психологічних якостей і вмінь. Для викладача ж — це засіб творчого навчання. Провідна роль у поширенні кейс-методу для практичної підготовки у сфері менеджменту і маркетингу належить Гарвардській школі бізнесу. Мета навчання кейс-методом полягає у формуванні таких навичок, коли студент правильно аналізує ситуацію, тобто визначає симптоми проблеми, виявляє можливі причини їх появи та встановлює істинну причину (ставить діагноз), аналізує можливі варіанти вирішення, вибирає найбільш оптимальний з них, приводить його в дію і паралельно здійснює контроль.

ДОСВІД.

Цінність кейс-методу полягає у тому, що він одночасно відображає не тільки практичну проблему, а й актуалізує певний комплекс знань, який необхідно засвоїти для розв’язання цієї проблеми, а також вдало суміщує навчальну, аналітичну та вихо

вну діяльність, що, безумовно, є діяльним і ефективним у реалізації сучасних завдань системи освіти.

Варто зауважити, що ідеї цього методу досить прості. По- перше, метод призначений не для отримання знання з точних наук, а з тих дисциплін, істина в яких плюралістична. Тобто немає однозначної відповіді на пізнавальне питання, а є кілька відповідей, які можуть змагатися за ступенем істинності. Завдання викладання тут відразу відхиляється від класичної схеми та орієнтоване на отримання не єдиної, а багатьох істин і орієнтацію в їх проблемному полі.

По-друге, акцент освіти тут переноситься не на оволодіння готовим знанням, а на його вироблення, на співтворчість студента і викладача. Звідси принципова відмінність кейс-методу від традиційних методик — демократія в процесі отримання знання, коли студент, по суті, рівноправний з іншими студентами та викладачем у процесі обговорення проблеми.

По-третє, результатом застосування методу є не тільки знання, а й навики професійної діяльності.

По-четверте, технологія методу досить проста. За певними правилами розробляється модель конкретної ситуації, що відбулася в реальному житті, і відображається комплекс знань і практичних навиків, які студентам потрібно отримати. Ця модель є текстом, обсягом до кількох десятків сторінок, який і називають «кейсом». Студенти заздалегідь прочитують і вивчають кейс, додаючи до цього матеріали лекційного курсу та інші найрізноманітніші джерела інформації. Після цього відбувається докладне обговорення змісту. При цьому викладач виступає в ролі ведучого, що генерує питання, фіксує відповіді, підтримує дискусію, тобто в ролі диспетчера процесу співтворчості.

По-п’яте, безперечною перевагою методу є не тільки отримання знань і формування практичних навиків, а й розвиток системи цінностей студентів, професійних позицій, життєвих установок, своєрідного професійного світовідчування і світогляду.

Нарешті, по-шосте, тут долається класичний дефект традиційного навчання, пов’язаний із сухістю, неемоційністю викладу матеріалу. Емоцій, творчої конкуренції і навіть боротьби тут так багато, що добре організоване обговорення кейса нагадує театральний спектакль. Як специфічний метод навчання, кейс-метод застосовується для розв’язання властивих йому завдань. До основних його проблем належить:

—технологізація і оптимізація;

—методологічне насичення;

—застосування у навчанні різних типів і форм;

—компетентнісний підхід.

Цілі, на які спрямовано використання кейс-методу, залежить від типу конкретної ситуації, а саме виділяють: кейс-потреби, кейс-вибір, кризовий кейс, конфліктний кейс, кейс-боротьба, інноваційний кейс.

Навчальні завдання кейс-методу полягають у:

• набутті навичок використання теоретичного матеріалу для аналізу практичних проблем;

• формуванні навичок оцінювання ситуації, вибору та організації пошуку основної інформації;

• виробленні вмінь формулювати запитання і запити;

• виробленні вмінь розробляти багатоваріантні підходи до реалізації плану дії;

• формуванні вмінь самостійно приймати рішення в умовах невизначеності;

• формуванні навичок та прийомів усебічного аналізу ситуацій, прогнозування способів розвитку ситуацій;

• формуванні вмінь та навичок конструктивної критики.

Кейс-метод має певні переваги, оскільки є не тільки навчальним, а й має великий виховний потенціал з позиції формування таких особистісних якостей:

Sрозвиток працьовитості;

■S розвиток креативності;

■Sформування здатності до конкурентоспроможності;

Sформування готовності взяти на себе відповідальність за результати власного аналізу ситуації та за роботу всієї групи;

•Sформування впевненості в собі;

■Sформування потреби в досягненні;

■Sрозвиток вольових якостей, цілеспрямованості;

Sформування навичок роботи у групі;

Sформування навичок комунікативної культури;

•Sформування соціально активної і життєво компетентної особистості, здатної до саморозвитку, самовдосконалення та саморе- алізації.

Дослідження науковців свідчать, що цей метод не потребує великих матеріальних і часових витрат і допускає варіативність навчання. Проблемна ситуація може бути висвітлена як при вивченні нової теми у викладенні теоретичного матеріалу, так і може використовуватися з метою узагальнення та систематизації матеріалу. Як інтерактивний метод навчання, кейс-метод ефективний у вивченні економічних, суспільних і соціальних наук, мови й літератури та професійних дисциплін. Робота над кейсом передбачає:

—розгляд конкретної ситуації за певним сценарієм, який включає самостійну роботу;

—«мозковий штурм» у межах малої групи;

—публічний виступ із представленням та захистом запропонованого рішення;

—контрольне опитування учасників на предмет знання заданих умов кейса, котрий розглядається.

Роботу над кейсом поділяють на два основні етапи: домашня самостійна робота і робота в аудиторії. Алгоритм проведення занять із застосуванням кейс-методу передбачає:

I етап — заздалегідь складені кейси викладач роздає студентам не пізніше як за день до заняття. Студенти самостійно розглядають кейс, підбирають додаткову інформацію і літературу для його вирішення.

II етап — заняття розпочинаються з контролю знань студентів, з’ясування центральної проблеми, яку необхідно розв’язати. Розділивши групу студентів на малі робочі групи, надати різні ситуації для вирішення кейса або всім однакові. Викладач контролює роботу малих груп, допомагає, уникаючи прямих консультацій. Студенти можуть використовувати допоміжну літературу, підручники, довідники. Кожна мала група обирає «спікера», який на етапі презентації рішень висловлює думку групи. У ході дискусії можливі запитання до виступаючого, виступи та доповнення членів групи, викладач слідкує за ходом дискусії і шляхом голосування обирається спільне вирішення проблемної ситуації. На етапі підведення підсумків викладач інформує про розв’язання проблеми в реальному житті або обґрунтовує власну версію і обов’язково оприлюднює кращі результати, оцінює роботу кожної малої групи та кожного студента.

Для ефективного використання кейс-методу необхідно створювати спеціальні умови:

• забезпечення достатньо високої складності пізнавальних проблем, які потрібно вирішувати студентам;

• створення викладачем логічного ряду запитань щодо пізнавальної проблеми, які спонукають студентську молодь до пошуку істини;

• створення в аудиторії атмосфери психологічного комфорту, яка має сприяти вільному висловлюванню студентами думки, не боячись помилки;

• відведення спеціального часу на осмислення способів розв’язання проблеми;

• організація\' спеціальної підготовки викладачів до запровадження методики.

Методологічно кейс-метод принципово відрізняється від аналогічного змісту навчання, що не використовує кейс-метод. Ця відмінність виявляється, перш за все, на рівні вживаних дидактичних принципів.

Кейс-метод спирається на сукупність певних дидактичних принципів, а саме:

• індивідуальний підхід до кожного студента, облік його потреб і стилю навчання, що припускає максимальний збір інформації про студентів ще до початку занять;

• максимальне надання свободи в навчанні (можливість вибору викладача, дисциплін, форми навчання, типу завдань і способу їх виконання);

• забезпечення студентів достатньою кількістю наочних матеріалів, які стосуються завдань (статті у пресі, відео-, аудіокасети і CD-диски);

• не завантажувати студента великим обсягом теоретичного матеріалу, концентруватися лише на основних положеннях;

• забезпечення доступності викладача для студента, аби мати можливість у будь-який час звернутися до нього;

• формування у студентів навиків самоменеджменту, уміння працювати з інформацією;

• акцентування уваги на розвитку сильних сторін студента.

Спостерігається специфіка кейс-методу і з погляду тих методів, на які він спирається. Під методом навчання в дидактиці розуміється впорядкований спосіб досягнення навчально-виховних цілей.

Кейс-метод є також специфічним практичним методом організації навчального процесу, методом дискусій з погляду стимулювання і мотивації навчального процесу, а також методом лабораторно-практичного контролю і самоконтролю.

Кейс-метод можна представити у методологічному контексті як складну систему, в яку інтегровані інші, простіші методи пі

знання. До нього входять: моделювання, системний аналіз, проблемний метод, уявний експеримент, методи опису, класифікації, ігрові методи, які виконують у кейс-методі свої ролі.

Під уявним експериментом зазвичай розуміється специфічний різновид експерименту, який оперує не реальними об’єктами, а деякими уявними конструкціями цих об’єктів. Перевага уявного експерименту в тому, що він не завдає збитку реальному практичному об’єкту, а недолік — у його віддаленості від практики, що послаблює його функцію критерію.

Уявне експериментування є найважливішим методологічним атрибутом кейс-методу. Воно дозволяє перевіряти гіпотези про чинники, що визначають ситуацію, про найважливіші або другорядні аспекти проблем, про ефективність пропонованих рішень і т. д. Освітнє і виховне значення уявного експерименту полягає в тому, що він вивчає бачення причинно-наслідкових зв’язків, шляхів розгортання майбутнього, прихованої динаміки тощо. Фраза «Уявіть собі, що..» абсолютно незамінна при використанні уявного експериментування.

Методи опису припускають формування деякої системи фактів, які характеризують ситуацію. При цьому самоопис ситуації в кейсі подібний до художньо-публіцистичного опису ситуації, за якого найбільш істотне маскується менш істотним. Тому студент змушений розв’язувати своєрідну головоломку, відокремлюючи істотне від неістотного. При цьому він повинен після прочитання кейса дати його системний опис, сформувати своє трактування наведених у ньому фактів, оцінок, припущень, замовчувань і т. д.

Кейс — це завжди моделювання життєвої ситуації, він дає змогу розглянути проблему за письмовим столом. Те рішення, яке знайде учасник кейса, може служити як віддзеркаленням рівня компетентності та професіоналізму учасника, так і реальним рішенням реальної проблеми. Кейси хороші тим, що занурюють учасника в бізнес-процеси, при цьому учасник залишається сидіти за письмовим столом. Як правило, кейси не мають єдиного правильного рішення і завжди можна придумати свій неповторний варіант рішення.

Зростаюча роль економічної складової у розвитку суспільства вимагає від вищих навчальних закладів постійного пошуку способів і методів удосконалення навчального процесу, наближення змісту вищої освіти до вимог і потреб складного соціально- економічного середовища.

Сьогодні неможливо навчати студента / слухача старими методами. Знань стало так багато, професійні навички стали настіль-

ки багатоманітними, що їх неможливо передати в повному обсязі у межах традиційних методів, шляхом ретрансляції, позбавленої емоційності. Використання кейс-методу в навчанні студентів з курсу «Гроші та кредит» дозволяє не лише поліпшити розуміння теорії грошей, кредиту та банківництва, активізувати пізнавальний інтерес до курсу, а й сприяє розвитку дослідницьких, комунікативних і творчих навичок прийняття рішень.

В основу економічної освіти покладено формування у студен- тів/слухачів навичок креативного, інноваційного мислення. Практична діяльність управлінця в умовах процесів трансформації, високої мінливості середовища вимагає не лише вміння адаптуватися до нового, а й уміння випереджати події, займати про- активну позицію. Як результат — методичне забезпечення закладів з підготовки управлінців повинне мати виражену тенденцію до практичного спрямування, відображення чинних тенденцій сьогодення, уникнення надлишкової затеоретизованості, яку не можна застосувати на практиці. Тому важливою характеристикою навчального процесу стає використання ситуаційних вправ з практичною спрямованістю їх та наявністю прототипу реальної ситуації. Натомість, використання кейсів в Україні супроводжується потенційними проблемами, які пов’язані з: непрогнозованістю, непередбачуваністю, багатоваріантністю управлінського середовища; використанням аналітичних і поведінкових навичок; співтворчістю у процесі взаємообміну знаннями, досвідом і уявленням; розумінням психології колег з інших країн, для яких цей метод складає основу їх вищої управлінської освіти.

Кейси (ситуаційні вправи) у викладанні економічних дисциплін мають чітко визначений характер і мету. Як правило, вони пов’язані з проблемою чи ситуацією, яка існувала чи й зараз існує, при цьому проблема чи ситуація або вже мали якесь попереднє рішення, або їх вирішення є необхідним і нагальним, а тому потребують аналізу.

Кожна з проблем (ситуацій), які розглядаються в кейсі, має відповідати чотирьом умовам. По-перше, кейси мають бути правдивими, реалістичними, і водночас, не обтяженими деталями, бути пов’язаними за тематикою з управлінням. Відповідні дані мають бути як прямого, так і непрямого характеру, бути спрямованими на те, щоб провести аналіз та обговорити специфічну управлінську ситуацію. Хорошим вважається кейс, який відповідає десяти характеристикам якісного кейса: бути вміло розказаною історією, стосуватися важливої управлінської проблеми, описувати драматичну ситуацію з прийняттям критичного управ-

_________ 56 І

лшського рішення, містити конкретні порівняння, надавати можливість для узагальнення висновків; мати центрального героя; давати змогу оцінити ефективність уже прийнятих раніше управлінських рішень; бути оптимальним за розміром, містити оптимальний обсяг інформації.

По-друге, ситуаційні вправи пропонують розгляд феноменів, з якими, як правило, мають справу державні службовці, а саме: причини та наслідки управлінських дій, мотивація та мораль працівників; структура та політика, які визначають діяльність органу чи організації; наслідки специфічних управлінських стилів; взаємодія програм аналізу та програм політики; наслідки заходів щодо діяльності та фінансового контролю на поведінку людини та групи людей; інші передбачувані та непередбачувані фактори економічного життя.

По-третє, кейси загострюють інтерес студентів до питань, з якими ті стикаються, підкреслюють їх значущість та необхідність вирішення. Кейси також пропонують шляхи реагування та вдосконалюють майстерність слухача з розв’язання проблем управління.

По-четверте, кейси вдосконалюють практичні навички; спрямовують на пошук відповідних шляхів, можливих реакцій на різноманітні економічні ситуації, використання специфічних інструментів і понять. Навчання за допомогою кейсів розвиває здатність економістів аналізувати, уникати помилок, які часто виникають. Як правило, типовий кейс представляє як «хорошу, належну» так і «погану, несприйнятну» економічну практику, при цьому не ідентифікуючи їх; жоден з кейсів не є виміром ефективної чи неефективної економічної поведінки. Хороший кейс має задовольняти таким вимогам:

—відповідати чітко поставленій меті;

—мати відповідний рівень складності;

—ілюструвати декілька аспектів життя;

—не застарівати занадто швидко;

—мати національне забарвлення;

—бути актуальним на сьогоднішній день;

—ілюструвати типові ситуації;

—розвивати аналітичне мислення;

—провокувати дискусію;

—мати кілька рішень.

Мета кейсів — детальний аналіз, а не оцінювання (особливо, завчасне оцінювання). Ціллю їх є не презентація специфічних «правильних шляхів», а допомога у набутті навичок аналізу — саме це сприяє підвищенню ефективності державного управлін-

ня. Разом з удосконаленням аналітичних навичок метод ситуаційних вправ стимулює розвиток проникливості, є формою перевірки знань, розвиває здатність відокремлювати важливе від тривіального в управлінській діяльності, виховує почуття відповідальності в процесі навчання слухачів.

Найбільш прямий шлях до вдосконалення навичок спостереження, аналізу та синтезу лежить через розвиток у студентів таких видів інтерактивної діяльності, як:

• взаємодія — зосередження уваги на важливих даних або на відсутності таких в економічній діяльності;

• модель чи теорія, що пов’язують нескінченні спостереження та дозволяють зробити висновок у формі: оскільки я спостерігав за «А>>, мені необхідно бути обережним щодо «Z» та «W», бо вони співвимірюються з «АГ»;

• альтернативні дії, які постійно уточнюються чи перевіряються.

Кейс-метод сприяє вдосконаленню здатності ізолювати проблеми та приймати ефективні рішення. Крім того, такий метод навчає студентів аналізувати та розробляти програми дій, що, у свою чергу, мотивує їх до правильної поведінки у разі, коли настане час діяти в реальній ситуації. Також кейси допомагають у перенесенні навчального середовища з аудиторії на робочі місця. Особливо це можливо з огляду на те, що слухачі:

S краще усвідомлюють власні пріоритети та цінності, які стосуються їхньої професійної діяльності;

Sвчаться визначати класи більш або менш типових ситуацій;

Sрозвивають у собі ширші можливості для аналізу, оцінюють наслідки різних рішень управлінської ситуації.

Беручи до уваги саме кейси з курсу «Гроші та кредит», розглянемо п’ять видів навчання методом кейс-стаді.

По-перше, кейси не використовуються з метою передавання знань (хоча, звичайно, деяка трансляція знань і відбувається). Кейси надають «образи» реальних проблем або реальних ситуацій, які забезпечують студентів знаннями про те, що має бути зроблено у тій чи іншій сфері. Обговорення кейсів є потенційним поштовхом до обміну перспективами та досвідом практичної роботи.

По-друге, економічний кейс полегшує інтеграцію та застосування знань. Кейс-метод базується на взаємообміні досвідом слухачів найбільш зручним і економним шляхом.

По-третє, кейс метод розвиває у слухача здатність вирішувати складні, але корисні приклади економічних проблем. Це демонструє, що економічні ситуації, хоча й складні за природою, піддаються аналізу.

По-четверте, навчання методом кейс-стаді загострює оцінювання пріоритетів і цінностей. Студент у процесі навчання демонструє власне ставлення, цінності та економічні орієнтири, які підтримуються чи не сприймаються іншими слухачами. Результати такого інтерактивного навчання важко передбачити чи перевірити, оскільки вони можуть набувати різних форм. Як правило, спільне порівняння та перевірка набутого досвіду привносять щось нове у практичну діяльність слухачів.

По-п ’яте, кейси завжди корисні у напрямі збагачення досвіду та вдосконалення навичок, які студенти застосовуватимуть, аби наблизити ті цінності, які вони вважають найбільш актуальними. Усі навички разом можуть бути описані однією фразою — творче вирішення проблеми і формування аналізу ситуації та прийняття рішення. Кейс-метод сприяє розвитку таких навичок: аналітичні навички (уміння відрізняти дані від інформації, класифікувати, виділяти суттєву та несуттєву інформацію, аналізувати, представляти та добувати їх; мислити чітко й логічно), практичні (формування на практиці навичок використання управлінської теорії, методів і принципів), творчі навички (генерація альтернативних рішень, які не можна віднайти логічним шляхом), комунікативні (уміння вести дискусію, переконувати колег, використовувати наочний матеріал та інші медіа-засоби, кооперуватися в групи, захищати власну думку, переконувати опонентів, складати короткий та переконливий звіт), соціальні навички (оцінка поведінки людей, уміння слухати, підтримувати в дискусії чи аргументувати протилежні думки, контролювати себе тощо).

Кейси найкращим чином залучають слухачів до активного вирішення ситуації, до участі в подіях кейса, зокрема:

—визначають проблему як таку, що відповідає реальній ситуації, з якою слухачі стикаються під час роботи;

—підвищує залученість слухачів до навчального процесу;

—підштовхує слухачів до дискусії із застосуванням різних підходів, інтерпретацій та персоналій;

—допомагає розширити аналітичну увагу та орієнтацію на розв’язання проблем у слухачів, особливо тих, хто має особистий погляд на організацію / установу чи «вузьке (тунельне) бачення»; —сприяє навчанню без пресингу;

—сприяє вихованню так званого співчуття, коли слухачі ідентифікують себе з героями кейса, уявляють себе в різних ролях чи ситуаціях;

—зменшує рівень деперсоналізації та абстракції, що присутня у викладанні та навчанні.

Мета кейс-методу — розвиток здатності у тих, хто навчається, приймати рішення — потребує організації процесу навчання як процесу пошуку і прийняття рішень. Ефективна підготовка до кейсів, на думку Дж. Пірса та Р. Б. Робінзона, передбачає таку діяльність: адекватно організовувати свій час на підготовку кейса, читати кейс двічі, фокусувати увагу на стратегічних питаннях, не дивитися зверхньо на «речові докази», працювати у зручних для себе часових межах, трансформувати свої знання у галузь управління. Оскільки кейс-метод потребує активної участі, то студент повинен: регулярно відвідувати заняття, бути завжди готовим брати участь у дискусіях, розглядати проблему в широкому аспекті, дотримуватися теми обговорення. У свою чергу, викладач демонструє такі ролі: фокусує увагу, залучає студентів, акцентує навчальний процес на концепціях управління, грає роль захисника (займає контр-позицію).

Відповідно до концепції відкритих моделей поведінки у прийнятті рішень, процес пошуку та прийняття рішень, який студенти проходять під час роботи над кейсом, можна представити шістьма фазами (табл. 1).

Таблиця 1

ФАЗИ ПРОЦЕСУ ПОШУКУ ТА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ СТУДЕНТАМИ ПІД ЧАС РОБОТИ НАД КЕЙСОМ

У результаті аналізу таблиці можна виділити такі основні етапи створення кейсів:

1- й етап. Визначити мету створення кейса. Для цього можна розробити кейс, узявши за приклад добре відому організацію, описати її проблеми, що виникають у процесі діяльності. Розробити питання та завдання, які дозволять студентам засвоїти різні види фінансових аспектів діяльності організації (доцільність отримання кредиту, емісію акцій чи облігацій тощо).

2- й етап. Ідентифікувати конкретну реальну ситуацію згідно з відповідною метою.

2-й етап. Провести попередню роботу з пошуку джерел інформації для кейса. Можна використати пошук за ключовими словами в Інтернеті, аналіз каталогів друкованих видань, журнальних статей, газетних публікацій, статистичних даних.

4- й етап. Зібрати інформацію та дані для кейса, різні джерела, у тому числі й контакти з організацією, яка описується в кейсі.

5- й етап. Підготувати перший варіант кейса. Цей етап включає макетування, компонування матеріалу, визначення форми презентації (відео, друк тощо).

6- й етап. Отримати дозвіл на публікацію кейса у разі, якщо інформація містить дані з конкретної організації.

7- й етап. Обговорити кейс, залучаючи якомога ширшу аудиторію, і отримати експертну оцінку колег перед його апробацією. Як результат такої оцінки — можна внести необхідні зміни та покращити кейс.

8- й етап. Підготувати методичні рекомендації з використання кейса. Розробити завдання для студентів і можливі питання для дискусії та презентації кейса, описати передбачувані дії студентів і викладача в момент обговорення кейса.

Ефективне використання кейса потребує від викладачів ретельного планування. Така підготовка складається з двох частин — змісту та процесу.

Зміст означає вибір питань (проблем), на яких акцентується увага внаслідок застосування обраних процесуальних технологій. Процес означає технології щодо використання кейсів у класних завданнях, роботах у групі, рольових іграх та демонстраційних методах.

Підготовка змісту кейсів. Застосовується метод «кроків» щодо ідентифікації та вибору питань (проблеми) в окремому кейсі. Для слухачів надаються такі завдання.

Крок І. Проаналізуйте зміст (сутність) кейса. Прочитайте його кілька разів. У ході читання запишіть проблеми, які порушуються героями, ситуаціями чи подіями.

Крок II. Перегляньте список зафіксованих проблем. Можливо, треба щось додати, поновити. Переконайтеся, що охоплено весь спектр проблем. Цей список має відображати ваш досвід, освіту, особистість. Пам’ятайте, що немає «правильного» чи «неправильного» списку.

Крок III. Перегляньте фонд бібліотеки, зверніться до однокурсників, використайте власний досвід тощо. Знайдіть статті, книги, доповіді, в яких пропонується теоретичний матеріал (узагальнення, розповіді тощо) з питань (проблем), які ви обрали. Таким чином ви будете повністю готові до виконання кейса. Це також допоможе вам обрати техніку використання кейса.

Підготовка кейсів для обговорення. Готуючи кейс до використання, викладач має визначитися з цілями; використовуючи власний стиль, не забувайте про можливості, закладені у кейсі. Це може бути технічний чи інтуїтивний підхід. Природно, можуть виникнути питання: наскільки зручно викладач почувається серед слухачів? Чи спрямовує він слухачів до специфічних висновків кейса, чи навпаки, надає групі можливість зробити власні «відкриття»? Викладач є прихильником невизначеності, постійно задає запитання, чи у нього чіткі та специфічні цілі курсу? Кожен з викладачів має визначитися з цими питаннями і розробити власну стратегію використання кейсів у контексті свого курсу. Той чи інший кейс передбачає мету використання: одні розкривають етичні питання чи міжособистісні проблеми, інші закликають до проектування поведінки героїв (подій), є й такі, що вимагають ретельного аналізу. Деякі кейси передбачають рольові ігри: студенти та викладачі можуть безпосередньо зіграти героїв кейса. Є кейси, які являють собою діалог між героями, інші надають змогу слухачам підготувати повідомлення, є й такі, що стимулюють формальні дебати в класі.

Звичайно, у кожного викладача можуть бути власні цілі щодо використання кейс-методу в аудиторії. Дуже багато тактичних дій можуть сприяти успішному виконанню інструкційних та персональних цілей у кейс-навчанні. Наприклад, викладач може запропонувати слухачам дати відповіді на такі запитання:

—Які факти згадуються у кейсі?

—Які передбачення зроблені у кейсі?

—Які висновки ви зробили з цих фактів та передбачень?

—Які теорії, загальні положення чи правові доктрини присутні у кейсі?

—Якого досвіду ви набули під час читання кейса та чого навчилися з цього досвіду?

—Які пропозиції (рекомендації) можна зробити? Для кого і чому?

Для тих студентів, хто читає кейси неуважно, а тому не бачить основної ідеї (чи ідей) кейса, можна запропонувати підготувати роботу з зазначенням цілей кейса у вигляді концентровано підібраних кількох слів; перевести зміст кейса на мову і термінологію підручника; відокремити факти від думок; підготувати діаграму центральної проблеми кейса та всі додаткові фактори, що стосуються неї.

Існує також багато технік залучення всієї групи до роботи. X. Фокс пропонує технологію «Філіпс 66», за якої студенти діляться на групи із 6-ти осіб, яким дається шість хвилин на те, щоб сформулювати свою позицію та обрати того, хто буде її презентувати. Викладач може запропонувати також групам попередні рішення проблеми і дати їм завдання оцінити ці рішення (погодитися чи піддати критиці). Студентів можна поділити на команди для підготовки письмових чи усних доповідей. Цікавими варіантами загальної технології викладання кейсів, яку пропонує X. Фокс, могли б бути, наприклад, такі: викладач рекомендує різні види робіт, які виконує кожна група. У результаті, усі спостерігають за тим, що зробила кожна з груп; можна запропонувати рольову гру з її подальшою презентацією.

X. Фокс також пропонує кілька технік, аби підвищити здатність студентів застосовувати досвід, отриманий у результаті аналізу кейса. Одна з них — запропонувати студентам розглянути загальні ситуації, де можна застосувати розроблені в ході обговорення кейса рішення. Така техніка сприяє розвитку принципу дії та визнання структурних узагальнень в управлінській діяльності.

Ще одна техніка стимулювання застосування знань, отриманих під час роботи над кейсами, — дати студентам можливість вести заняття чи написати кейс самим та поділитися ним з одно- групниками. Якщо викладач вибирає цю технологію, важливо забезпечити студентів інструкціями (вказівками) щодо написання кейсів. Найважливішими з них є такі: 1) зробіть кейс зорієнтований на рішення, а не на опис ситуації чи легкої проблеми; 2) опишіть кейс з погляду певної особи, навіть якщо ця особа не фігурує безпосередньо у кейсі; 3) надайте у кейсі достатньо відповідної інформації для використання її як основи прийняття рішень чи рекомендацій.

Типологія кейсів як педагогічного інструменту, який використовується для досягнення певних навчальних цілей, представлена у монографії П. Шеремета та Г. Каніщенка і має такий вигляд:

• кейс, що вимагає прийняття управлінського рішення;

• кейс, що вимагає розробки стратегії;

• описовий кейс;

• кейс, що вимагає визначення проблеми;

• кейс, що вимагає застосування теоретичних понять.

Стосовно відображення матеріалу, виду отримання й опрацювання інформації, процесу прийняття рішення, розв’язання проблеми й оцінки рішення розрізняють чотири варіанти кейс-методу.

Таблиця 2

ОСНОВНІ МЕТОДИЧНІ ВАРІАНТИ КЕЙС-МЕТОДУ

Case-study method. Цей варіант часто відрізняється великим обсягом матеріалу, оскільки крім опису ситуації надається і весь обсяг інформаційного матеріалу, яким можуть користуватися студенти. Основний наголос у роботі над кейсом робиться на аналізі й синтезі проблеми та на прийнятті рішення.

Case-problem method. У цьому варіанті під час опису кейса чітко називається і проблема. Отже, залишається більше часу на розробку варіантів рішення та їх детальне обговорення.

Case-Incident Method. Цей варіант відрізняється тим, що в центрі уваги знаходиться процес отримання інформації. З цієї причини ситуація часто відображається не в повному обсязі. Однак така форма роботи потребує багато часу, її можна вважати особливо наближеною до практики, тому що на практиці саме отримання інформації становить суттєву частину всього процесу прийняття рішення.

Stated-problem method. Характерною рисою цього варіанта є надання готових рішень та їх обґрунтування. Завдання студентів полягає передусім в ознайомленні зі структурою процесу прийняття рішення на практиці, у критичній оцінці прийнятих рішень і, за можливості, у розробці альтернативних рішень.

Отже, кейси використовуються по-різному. їх мета — спонукати слухачів до творчості. Кейси — це суттєвий та гнучкий педагогічний ресурс, універсальний засіб для вивчення управлінських дисциплін, які характеризуються тим, що передбачають пошук відповіді на проблемні питання. Кейси скоріше спрямовані не на отримання готових знань, а «на творення» нових, що передбачає співтворчість студента і викладача. Останній виступає у ролі фасилітатора, координатора процесу навчання. Разом з тим результатом кейсу є не лише оволодіння новими знаннями, а й набуття професійних навичок, цінностей.

Варто зазначити, що застосування викладачем кейс-методу, з одного боку, стимулює індивідуальну активність студентів, формує позитивну мотивацію до навчання, зменшує кількість «пасивних» і невпевнених у собі студентів, забезпечує високу ефективність навчання та розвитку майбутніх фахівців, формує певні особистісні якості й компетенції, а з другого, дає можливість вчителю самовдосконалюватись, по-іншому мислити й діяти та оновлювати власний творчий потенціал.

Цілком імовірно, що найближчими роками ситуативна методика стане домінуючою. Але вже й нині в її розвитку спостерігається поєднання накопиченого міжнародного досвіду з національною методичною специфікою.

1.5.