Дебати як метод проведення занять

У перекладі з французької слово «дебати» означає «обговорення, обмін думками на нараді або засіданні». При використанні дебатів у навчальному процесі студенти здобувають уміння слухати, не соромитися висловлювати свою думку.

ють творче мислення та збагачують інтелект, тому їх, як одну з форм інноваційних технологій навчання, можна ефективно використовувати у навчальному процесі.

Важливим є те, що використовуючи методику «Дебати», студенти вчаться бути переконливими у своїх обґрунтуваннях, упевненими у своїх діях, гнучкості мислення та толерантності у спілкуванні.

Причиною діалогу є, по-перше, пізнавальний та емоційний інтерес, тобто він виконує інформаційну функцію. По-друге, у діалогах передбачена інтерактивна взаємодія того, хто передає інформацію, і того, хто її сприймає, таким чином здійснюється комунікативна функція. І останнє — діалог виконує орієнтувальну функцію, адже виникає зв’язок між певними діями, вчинками всіх, хто бере в ньому участь. Саме реалізація названих вище функцій і створює інформаційно-комунікативне поле, в якому всі перебувають зважаючи на природні особливості людей. Людина може відкрити широкі простори для своїх думок і дій, якщо вона готова до спільних роздумів, до діалогу. «Нам потрібен діалог у прямому значенні цього слова, згідно з яким думка утверджується через і серед людей на відміну від обміну, де кожний намагається виграти, відстоюючи свій погляд. Діалог, таким чином, означає створення чогось нового, коли виграють усі», — писав на початку 90-х років відомий фізик Д. Бом.

Технологія дебатів носить ім’я Карла Поппера, який започаткував це поняття. Студенти, які використовують на заняттях метод дебатів, навчаються логічно та критично мислити, помічати суперечності у, здавалося б, найдосконаліших твердженнях, переконливо доводити свої думки та погляди іншим особам або широкій аудиторії.

ФІЛОСОФІЯ ДЕБАТІВ КАРЛА ПОППЕРА. Офіційні, або формальні, дебати мають специфічну структуру, правила та певні обмеження. Наприклад, зі своїми батьками можна сперечатися хоч до самого ранку, а у формальних дебатах є кілька хвилин, аби викласти свої аргументи.

В офіційних дебатах переможця визначає суддя. Основною особливістю офіційних дебатів є правила. Вони регулюють процес гри двох дебатуючих сторін. Для цього недостатньо, щоб обидві команди лише зачитали свої промови, кожна сторона повинна піддавати критичному аналізу аргументи опонентів, порівнювати свою позицію з позицією опонентів, демонструючи судді, що саме вона має перевагу. Формальні дебати починаються з теми — короткого та простого твердження, де визначається, що са

ме будуть обговорювати обидві сторони. Кожна команда — ті, хто стверджує, і ті, хто заперечує, намагається переконати незалежного суддю, що саме її позиція є правильною. Команди послідовно викладають свої аргументи, переконуючи суддів у помилковості позиції іншої сторони.

Прийоми та засоби спілкування між людьми, котрим навчають дебати, напевне дуже швидко стануть у пригоді, адже кордони стають більш прозорими, зростає потреба в обміні інформацією, думками тощо. Щоб досягти вершин у навчальній або професійній діяльності, знадобляться знання про те, як ефективніше обстоювати свої погляди та переконувати тих людей, які з вами не погоджуються. Людині демократичного суспільства дебати допоможуть краще зрозуміти тенденції економічного розвитку, що в ньому відбуваються, і переконливо агітувати за ті позитивні зміни, у яких ви впевнені.

Дебати допомагають у навчанні — невеликий досвід дебатування одразу ж допоможе впевненіше почуватися в будь-якій аудиторії, швидко орієнтуватися в будь-якій темі, правильно ставити питання та визначати суть проблеми. Дуже важливо, що це помітите не лише Ви, а й друзі, вчителі, рідні... Дебати дають також шанс учасникам подорожувати до інших міст, а іноді й до інших країн, зустрічати там нових людей, ознайомитися з іншою культурою.

Ідеї щодо створення дебатів сягають у сиву давнину, у Стародавню Грецію, коли дебати були проявом демократії. В Афінах грецькі громадяни збиралися у своєрідні клуби, де обговорювали, якими мають бути закони. Студенти тих часів навчалися мистецтву дебатування. Вони відстоювали інтереси спочатку однієї, а потім іншої сторони аби глибше і повніше зрозуміти тему, що обговорюється.

У середні віки навчання в Європі передбачало опанування вміння публічно виступати та дебатувати для тих, хто у майбутньому пов’яже своє життя з політикою та юриспруденцією.

Сьогодні проведення дебатів поширене у школах та університетах усього світу. Більшість європейських країн мають дебатні програми у кожному навчальному закладі. Надзвичайно цікавим явищем став світовий Чемпіонат Парламентських дебатів 1995— 1996 років, що проводився в Ірландії. Він об’єднав понад ЗО країн світу. Дебати поширилися по всьому світу, і в країнах Східної та Центральної Європи, у країнах Середньої Азії з’явились дебатні центри та клуби, що почали залучати молодь.

Дебати між претендентами на президентську посаду в ході останніх виборів у США транслювалися чи не на весь світ. У більшості відомих навчальних закладах розвинутих країн дебати викладають як навчальну дисципліну, через таке навчання проходять усі майбутні політики, бізнесмени, банкіри, менеджери, дипломати, вищі військові чини. Мабуть, для їхньої кар’єри це просто необхідна складова успіху.

Принцип перший — дебати як навчання. «Дебати» — це гра, що має на меті допомогти сформувати навички, необхідні для досягнення життєвого успіху в сучасному демократичному суспільстві, підвищити рівень знань, навчатись. Іншими словами, у дебатах важливішим є процес навчання, ніж кінцевий результат кожної гри, перемога або поразка.

По-перше, учасники дебатів, які мають бажання навчитись та підвищити рівень своїх здібностей, не будуть заради перемоги висувати недостовірні або просто вигадані факти.

По-друге, ви приділите більше уваги підготовці аргументів, пошукам контраргументів та кращому їх викладенню. Готуючись до дебатів, ви разом з друзями дізнаєтесь так багато нового, так гарно будете оперувати знаннями, що в подальшій діяльності завжди будете користуватись новими навичками.

Принцип другий — правда, і нічого крім правди. Другий принцип дебатів — говорити правду. Навчання та формування навичок має бути важливішим, ніж перемога, тому не варто використовувати в дебатах недостовірні факти, посилання на неіснуючі джерела інформації.

Чесність — це основа всього, що відбувається у дебатах. Гра в дебати розвиває одну з найважливіших рис характеру людини — допитливість та зацікавлює у пошуках істини. Чи потрібні нам нині економічні реформи? Який економічний устрій найкращий для нашої країни та світової економіки? Ці запитання пов’язані з інтересами нашого суспільства в минулому, сьогоденні та майбутньому, і всі вони у дебатах стають центром пошуків істини.

Аргументи, що використовуються, мають бути правдивими, а учасники — чесними у використанні тих доказів і фактів, котрими оперують, та чесними у спростуванні аргументів іншої команди. Ці дії будуть належно оцінені судцями, і вас поважатимуть не тільки вони, а й ваші опоненти.

Принцип третій — повага до опонентів. Учасники дебатів мусять поважати один одного. Дебати не є боротьбою особистостей. Ви ніколи не повинні принижувати, ображати або зневажати інших людей тільки за те, що вони не погоджуються з вами. Дебати — це змагання ідей, і тут допустима лише така зброя: добре обдуманий аргумент, влучний приклад, красномовство, оригінальність побудови промови тощо.

Якщо в дебатах якась команда відстоює непривабливу ідею (наприклад, рабство, расизм або геноцид), то не треба намагатись образити опонента.

Усе це теорія, однак висновок простий. Ідеї, якими б вони не були, привабливими чи ні, завжди заслуговують на увагу; а люди, котрі є носіями їх, — на повагу. Єдиний шлях довести хибність ідеї — протиставити обґрунтований аргумент, переконливі докази та вміння захопити аудиторію своїм красномовством. Один із технічних прийомів навчання дебатам полягає в тому, щоб узяти будь-яку суперечливу тему й відстоювати її з протилежних сторін. Один раз — зі сторони, що стверджує, іншого разу — зі сторони заперечення.

Практика дебатування за різними сторонами схожа на систему, що використовується в судочинстві. У суді розглядаються дві ідеї, котрі допощгащь у пошуках правосудця. Перша ідея полягає в тому, що ^якнайменше дві сторони у кожній суперечливій справі: захист та звинувачення. Друга ідея — не менш важлива, ніж перша, полягає у тому, що обидві сторони мають право на об’єктивне та чесне слухання. І головне пам’ятати, що дебати — це навчання, і студенти вчаться дивитись на тему з різних сторін. Третя ідея полягає у тому, що треба навчитись дивитися на проблеми об’єктивно, не зважаючи на особисті уподобання.

Завдання гравця полягає не в тому, щоб відстоювати слабку сторону чи підтримувати сумнівні цінності, а зрозуміти, що обидві сторони суперечливого питання повинні уважно розглядатися, змістовно й продумано висвітлюватись. Тобто завжди є сильні аргументи як на користь однієї, так і іншої сторони, що є однією з умов проведення дебатів.

Недоцільно робити поспішні висновки, не вислухавши протилежну сторону. Отже, дебатування з різних сторін спершу здається не зовсім логічним, але воно виправдане з навчального погляду. Практика використання цього методу допомагає розібратися й визначитись у розгляді складніших, глибших та важливіших питань. Окрім того, дискутування за різними сторонами навчає учасників дебатів знаходити відповіді на запитання ще до того, як їх буде проголошено та почнеться обговорення.

НАВИЧКИ ДЕБАТІВ ЩОДО ВМІННЯ АНАЛІТИЧНО МИСЛИТИ. Аналітичне мислення — це процес формулювання чіткого визначення, здатність знаходити продуктивні ідеї й думки. Аналітичне мислення для дебатів — те саме, що скальпель для хірурга: воно допомагає учасникові дебатів «розрізати» предмет дослідження та сформулювати аргументи, що є чіткими, продуманими і добре підтверджені доказами.

Аналітичне мислення — універсальна навичка з усіх аспектів дебатів. Отримавши тему для дискутування, доречно використовувати критичне мислення як перший крок у поділі теми на частини для подальшого розгляду кожної окремої частини. Наприклад, вивчаючи тему «Жорстка монетарна політика виправдана», гравці з аналітичним мисленням у змозі швидко зрозуміти, що їм необхідно розглянути обидва аспекти цієї проблеми. По-перше, наскільки жорстка монетарна політика відповідає стратегії розвитку держави; по-друге, чи є жорстка монетарна політика достатньо ефективним засобом запобігання кризам. Необхідно навчитись бачити логічний зв’язок між абстрактними ідеями та подіями у реальному житті. Аналітичне мислення дає можливість знаходити прорахунки в позиції ваших опонентів і бачити аргументи, що недостатньо підкріплені доказами.

Неможливо навчити когось думати аналітично, читаючи лише лекції. Саме тому необхідно проводити постійні, наполегливі практичні тренування, висуваючи аргументи і вислуховуючи відповіді опонентів. Це схоже на вивчення іноземної мови. Без постійних спроб висловлюватись, навіть ризикуючи помилитись, неможливо вивчити мову. Той, хто навчається, не повинен почуватися ніяково, висловлюючи свої думки. Напевне, спершу ваші ідеї викличуть зауваження, але згодом ви будете почуватись дедалі комфортніше в дискусії, бо набуватимете більшого досвіду, що, врешті-решт, і є основним завданням дебатів.

УМІННЯ ЗНАХОДИТИ ІНФОРМАЦІЮ. Необхідним доповненням до аналітичного мислення є обов’язковість такої важливої навички, як уміння знаходити потрібну інформацію. Побудова аргументу потребує доказів для його підтвердження. Іноді для підтримки аргументу можуть бути використані нескладні логічні

міркування або загальновідомі приклади з повсякденного життя. Доволі часто аргументи вимагатимуть ретельно обґрунтованих доказів, що потребує пошуку інформації з різних джерел. Тому важливо знати не тільки, яка інформація потрібна для доказу ваших аргументів, а й де цю інформацію знайти (спілкування з батьками або консультації з фахівцями, робота в бібліотеці, довідкова література, Інтернет). Для того щоб краще зрозуміти, якої саме інформації бракує, на початку обговорення теми проводиться «мозковий штурм», під час якого визначаються не лише всі ідеї щодо гри, а й те, що ми знаємо про предмет обговорення.

До того ж, чим більше буде невідомих аспектів, тим чіткіше окреслюватимуться джерела інформації, якими треба скористатися. Можливо, питання, які з’явилися під час обговорення теми, підкажуть слабкі місця в позиції ваших опонентів. Упродовж подальших занять важливо всією командою або клубом заповнити інформацією всі прогалини, що з’явилися на першому занятті. Парадокс полягає в тому, що чим більше ви будете дізнаватись, тим більше нових запитань буде виникати. Та це і є нормальний процес пізнання світу. Тут у пригоді стануть енциклопедії, статистичні збірники, монографії, висловлювання авторитетних людей, преса, телебачення, підручники, спеціальні видання. Для де- батерів важливим джерелом інформації останнім часом став Інтернет. Але у посиланні на «всесвітню павутину» треба чітко назвати джерело інформації, не вдаватись до маніпулювання фактами. А ще краще — наводити загальновідомі факти та цифри, аби не довелося звести гру до з’ясування тих чи інших фактів. Під час проведення міжнародних дебатних турнірів усі учасники отримують однаковий комплект матеріалів, літератури тощо, суть змагання полягає у представленні цього матеріалу.

УМІННЯ ВИСЛУХОВУВАТИ ТА ЗАПИСУВАТИ. Успіх дебатів значною мірою залежить від уміння висловлюватись та вислуховувати. Найвидатніші політичні лідери світу були сумлінними слухачами, що допомагало їм знати потреби виборців, а це, передусім, сприяло їхній популярності серед народу. У Сполучених Штатах багато коментаторів аналізуючи діяльність колишнього президента Білла Клінтона, зазначали, що складається враження, начебто президент тримає руку на пульсі Америки. Це визнавали не тільки прихильники Білла Клінтона, а і його політичні супротивники. Це свідчить про те, що президент знав, у чому Америка зацікавлена понад усе. У дебатах уміння слухати є дуже важливим, тому що ті гравці, які не вміють слухати, не завжди розуміють, у чому слабкість аргументів опонента, і їм важко

______________________________________________________________

це спростувати. Якщо ви уважно вислухаєте своїх опонентів, вам стане зрозумілішою не тільки їхня позиція, а й, можливо, сильні та слабкі сторони команди. Адже про свою сильну сторону суперники будуть говорити довго і багато, а про те, у чому не дуже обізнані, скажуть зовсім мало та й невпевнено, заглядаючи у свої записи.

Не менш важливим є вміння вести записи у процесі гри. Передусім це допоможе уникнути непорозумінь під час гри, дасть повну картину її подій, перебіг запитань та відповідей. Краще, коли записи гри ведуть усі учасники команди. Але часто немає змоги записати все дослівно. І тут у пригоді стане вміння слухати, аналізувати і чути головне у промові опонентів.

Найкращим способом запису є суддівський лист гри, тобто шість колонок за ролями гравців, де записані не тільки промови суперників, а й ваша, щоб мати змогу порівнювати позиції, сторони, запитання та відповіді тощо. Такий запис знадобиться під час аналізу гри або підготовки до наступної. Навіть якщо команда програла, то схема гри суперників, їхні прийоми, запитання, тактика — усе це є школою дебатування.

ПІДГОТОВКА ДО ДЕБАТІВ — ЕЛЕМЕНТИ. Дебати не така вже й важка гра і головне у ній — доводити свої аргументи та спростовувати аргументи опонентів. Усе інше — тільки поради, як краще це зробити. Доказ — це засіб посилення аргументу. Перехресні запитання — засіб послабити аргументи опонентів і одночасно посилити власні.

Головна мета учасників дебатів — переконати суддів у тому, що їхні аргументи переконливіші, ніж у опонентів. Незважаючи на те, що мета дуже проста, тактичні та технічні прийоми для її досягнення можуть бути дуже різними. Згодом, беручи участь у дебатах, набувши більшого досвіду, ви навчитеся цим тактичним і технічним діям, а, можливо, розробите і свої прийоми. Тепер зосередимо увагу на деяких основних елементах дебатів.

Тема. Для проведення дебатів необхідно визначити тему. У дебатах тема формулюється риторичним реченням, яке може мати неоднозначне пояснення. У ній порушується питання або проблема для обговорення. Теми мають бути актуальними й цікавими, зрозумілими та доступними для учасників і суддів.

Критерій. Це мета команди, яка показує, чого вона хоче досягти під час розгляду теми. Критерій використовується у грі для побудови суджень, водночас він є інструментом доказу для команди. У кожній дебатній грі критерій указує на її головні моменти, закріплює ціль і показує суддям, що має довести команда, аби виграти гру. Критерій — це фундамент позиції команди.

Дефініції. Об’єктивні визначення ключових термінів заданої теми з достовірного загальновизнаного джерела. Для того щоб грати й говорити про одне й те саме, кожна команда готує означення кожного терміна теми, щоб показати, що розуміється під тим чи іншим терміном. Іноді доцільно готувати дефініції до словосполучень, якщо вони мають стійку лінгвістичну форму або тотожні за смислом.

Аргументи. Довести суддям правильність позиції кожної з команд можна лише за умови застосування підкріпленої фактичним матеріалом аргументації (використання історичних фактів, інформаційних довідок, цитат тощо). Аргументи можуть бути вагомими або слабкими. Судді намагатимуться пересвідчитись у виваженості аргументів обох команд і зрозуміти, наскільки ваші аргументи можуть вистояти проти атак та випадів опонентів.

Докази. Разом з аргументами гравці повинні надати суддям докази на їх підтримку. Докази посилюють аргументацію, у дебатах докази моделюються передусім за допомогою розумової діяльності.

Перехресне опитування. Більшість форматів (правил) навчальних дебатів дають право гравцям задавати запитання опонентам та відповідати на їхні. Запитання можуть бути використані для уточнення позиції, або виявлення слабких місць у ланцюгу аргументації опонентів. Ця інформація потім може бути використана у вашій промові або промові вашого партнера.

Учасники дебатів.

• Стверджуюча сторона. Представники команди доводять свою позицію, побудовану на аргументах, прикладах, фактах. Вони намагаються переконати у своїй правоті команду опонентів та суддів.

• Заперечуюча сторона. Представники цієї команди спростовують ідею стверджуючої сторони. Вони намагаються довести хибність аргументації своїх опонентів та схилити суддів на свій бік.

• Рішення. Під час промов судді занотовують аргументи та докази і після закінчення раунду виносять рішення, хто з команди був кращим.

ФОРМАТ ДЕБАТІВ КАРЛА ПОППЕРА. Формат дебатів Карла Поппера, далі дебати Карла Поппера (ДКП), де зустрічаються дві команди, кожна у складі трьох осіб, розроблено таким чином, що вони спонукають до спільної праці та сприяють активності. ДКП використовують шкільні команди. У цьому форматі більш структуроваш промови, менше надається часу для виступів і можна використовувати свої записи та додаткову літературу, хоча в інших форматах дебатів це заборонено. З часом гра набуває своєрідної форми і перетворюється на цілком самостійний різновид дебатів.

Дві команди, які називаються стверджуючою та заперечуючою.

Стверджуюча — «С», команда з трьох гравців С-1, С-2, С-3.

Заперечуюча — «З», команда з трьох гравців 3-1, 3-2, 3-3.

Успіх у дебатах — це командна активність. Як і в будь-якій грі, у дебатах кожен і кожна мають свої ролі та обов’язки, але всі гравці команди повинні працювати разом, допомагаючи і доповнюючи один одного. Наведена нижче табличка є систематизованим переліком розподілу часу під час гри.

лися з правильного шляху виконуючи свої обов’язки, їм у пригоді стане поділ промов на три категорії або три типи.

Конструктивна промова: С-1, 3-1 — надається 6 хвилин для виступу. Головне завдання, що вирішується у проголошенні цих двох промов, полягає в тому, щоб представити команду, тему, критерії, репрезентувати самі аргументи та докази, що доводять їхню цінність. Обидві команди починають з представлення команди. Для стверджуючої сторони перша промова — це чіткий виклад лінії аргументації, що визначає напрями та структуру всієї гри. Заперечуюча сторона теж починає промову з представлення команди, але потім вона може або висувати свої аргументи, або спростовувати, відбивати аргументи опонентів.

Розвиваюча промова: С-2, 3-2 — надається 5 хвилин для виступу. Головне завдання цієї промови — спростувати критику опонентів та, якщо необхідно, перебудувати свої аргументи пі-

сля атаки протилежної сторони. У своїй промові необхідно підкреслити важливі деталі та впевнитися, що всі аргументи опонентів відбито, і зазначити, якою мірою вони підтримують або заперечують запропоновану тему. У цих промовах не дозволяється висувати нові аргументи, але гравці можуть розвивати та зміцнювати вже існуючі, підкріплюючи їх доказами та фактами.

Підсумкова промова: С-3, 3-3 — надається 5 хвилин для виступу. У цих промовах належить проаналізувати гру та зробити висновки стосовно дебатів. Гравцям слід довести свою основну позицію, виокремити основні пункти дискусії, обґрунтовуючи їх силу, та пояснити, чому вони переконливіші, ніж аргументи опонентів. У цій промові також не дозволяється висувати нові аргументи та надавати докази.

ТЕМИ. Тема — це те, що обговорюється під час дебатів. Перший крок, який треба зробити у будь-яких дебатах, — вибрати тему. Щоб забезпечити проведення результативних дебатів, зміст теми мусить відповідати кільком принципам: тема повинна мати вагоме значення, вона має викликати громадський інтерес та бути загальновідомою й актуальною. До того ж вона має надавати обом командам можливості для ефективного розвитку їхніх аргументів. Тема має бути сформульована таким чином, щоб не надавати переваги жодній зі сторін.

Якщо тема не придатна для обговорення в повному обсязі, тоді важко буде прийняти правильне рішення. Для формування теми важлива також ціннісна сторона.

Вдало вибрати тему дуже складно. Обрання теми вимагає напруженої інтелектуальної роботи значної кількості людей. У США сформовано цілі комітети, єдиною метою яких є складання національних тем. Хоча й немає універсального рецепту обрання теми, проте можна дати кілька корисних порад у цій справі. Тема для обговорення у дебатах має бути:

1. Суперечливою і викликати інтерес.

2. Збалансованою таким чином, щоб кожна зі сторін мала приблизно однакову кількість аргументів.

3. Вільною від незрозумілих або двозначних термінів.

4. Придатною для дослідження.

5. Придатною для дебатування на різних рівнях.

6. Сформульована у такий спосіб, щоб стверджуюча команда погодилася з нею або підтримала її.

Якщо всі ці умови будуть дотримані, то тему можна з успіхом використати для проведення дебатів.

АНАЛІЗ ТЕМИ. Аналіз означає вивчення чогось методом поділу на складові. Аналіз становить невід’ємну частину дебатів. Щоб краще зрозуміти суперечності теми, учасники дебатів передусім повинні ретельно вивчити якомога більше матеріалів, пов’язаних з нею.

Аналіз — основа формування таких умінь:

• уміння відокремити корисну інформацію;

• уміння визначити, виділити та сформулювати проблему;

• оцінка причин та можливих наслідків;

• розробка висновку;

• визначення фактів;

• творчий підхід до розв’язання проблем;

• оцінка доказів;

• уміння колективного пошуку рішень («мозковий штурм»);

• оцінка особистого процесу мислення.

Аналіз також передбачає визначення проблеми, що є важливим аспектом дебатів і на що гравці доволі часто не звертають належної уваги. Крім того, аналіз включає оцінювання проблем після їхнього визначення. Процес оцінювання передбачає критику аргументів, доказів. У цьому випадку краще скористатися вправами «мозкового штурму» або намалювати «павутинку», щоб відобразити все, що ми пов’язуємо з темою.

ЩО ТАКЕ ДЕФІНІЦІЇ? Для визначення теми необхідно пояснити найважливіші слова в її формулюванні, тобто ввести дефініції або дати визначення словам, з яких складається тема. Здавалося б, навіщо пояснювати загальновідомі слова? Річ у тім, що тлумачення слів дає напрямок теми, гри.

Джерела для встановлення дефініцій — це зазвичай тлумачні словники, законодавчі документи тощо. Інколи з невеликою різницею пояснюють слова, а в дебатах саме ця різниця іноді відіграє суттєву роль. Перед тим, як викласти свої аргументи опонентам та судцям, вам необхідно визначити терміни теми, що допоможуть вести дослідницькі пошуки.

ДЕФІНІЦІЇ ПОВИННІ БУТИ. Чіткими. Потрібно визначати ключові слова теми зрозумілими термінами, адже у разі заміни одного важкого або багатозначного слова іншим (наприклад, слово «свобода» — словом «воля») суть не зміниться.

Розсудливими. Термін має бути зрозумілим людям. Наприклад, «суспільство» — група людей, які формують громаду. Якщо наводиться незрозуміле пояснення, то цим самим надається шанс опонентам виграти.

Стратегічними. Оскільки стверджуюча команда визначає терміни теми, то вона повинна розкривати тему, згідно з тим, як її було визначено. Якщо, наприклад, стверджуюча команда визначає поняття «свобода» як «абсолютний дозвіл робити все, що завгодно», то це буде не найкращим вибором. Бо використовуючи такі дефініції, вони створюють собі непосильне завдання.

Вводити дефініції найкраще одразу після теми. Дефініції можуть бути представлені за допомогою такого речення: «Для того щоб краще зрозуміти стверджуючу позицію, ми хочемо визначити основні терміни теми».

Якщо стверджуюча команда запропонувала свою інтерпретацію, заперечуюча команда повинна або погодитися з нею, або показати, чому ці пояснення хибні, і запропонувати свої. Може статися, що команда опонентів запропонувала альтернативні дефініції до теми. Ви помітили цей хід і зрозуміли, в якому невигідному становищі опинилися. З альтернативними дефініціями буде важче спростувати лінію аргументації опонентів. Дебати можуть перетворитись на спростування дефініцій двох команд, і це є помилкою для обох команд. Замість того, щоб обговорювати всі дефініції, намагайтеся довести своїм опонентам прийнятність саме ваших, розкрийте їм можливості використання цих визначень, їх багатозначність.

КРИТЕРІЙ ЯК ОСНОВА ДИСКУСІЇ, КРИТЕРІЙ ЯК СТАНДАРТ. Переходимо до критерію, адже це наступна складова підготовки до захисту або спростування теми. Наприклад, визначення часткової та повної конвертованості валюти.

Будемо використовувати критерій, який пояснює, що розуміється під поняттям «повна конвертованість». Один зі способів визначити, чи є валюта повної конвертації чи ні, полягає у її спроможності вільно перетинати митний кордон. Можливість вільно перетинати митний кордон буде при цьому критерієм для визначення повноти конвертованості.

Приклад критерію як стандарту для теми:

Тема: Інфляційні очікування спричинюють зростання темпів інфляції.

Критерій (стандарт): Панічні настрої.

Якщо люди піддаються панічним настроям та сприяють розкручуванню інфляції, можна стверджувати, що очікування зростання темпів інфляції є причиною їх реального зростання, і що телебачення має негативний ефект.

КРИТЕРІЙ ЯК МЕТА. Крім стандарту існує критерій, що має назву остаточної цілі або цінності, котру підтримує стверджуюча команда. У цьому значенні критерій — не тільки засіб для оцінки, а більше того — мета, якої намагається досягти команда лінією аргументації. Як мета критерій повинен бути позитивною цінністю.

Приклад критерію-мети, використаного для ціннісних дебатів:

Тема: МВФ не ефективний.

Критерій (мета): Підтримка економічного розвитку країн- членів.

Збереження міжнародної економічної стабільності та запобігання кризам. Отже, якщо фінансова стабільність матиме неоціненний вплив на глобальну стабільність, то нашою метою має бути його збереження.

У дебатах Карла Поппера критерій ближчий до мети, ніж до стандарту. Критерій як мета чітко вказує на ті цінності, що підтримує стверджуюча сторона. У застосуванні критерій буде також і стандартом, оскільки він використовується як засіб для доведення: правильна тема чи ні.

СТРУКТУРА АРГУМЕНТУ. Аргумент — головна «дійова особа» дебатів. Латинський вислів навчає: «Argumenta non numeranda, sed ponderanda sunt — аргументи не перелічують, a зважують». У дебатах теж дотримуються цього принципу — команди готують два-три аргументи, але вся гра розгортається навколо цінності, правдивості та значення цих аргументів.

Аргумент розробляється так:

1) твердження формулюється;

2) твердження пояснюється;

3) твердження підтримується (підтримку складають докази та приклади);

4) для первинного твердження робиться висновок.

Ця структура аргументу введена для того, щоб допомагати гравцям організувати їхні промови. Вона підкреслює чіткість, допомагає гравцям у презентації ідей, змушує їх пояснювати та підтримувати свої твердження.

Зазвичай під структурою розуміється можливість розвивати твердження через пояснення.

Твердження: Причина, чому ви погоджуєтесь або не погоджуєтеся з темою. Пояснення: Будьте конкретні. Детально поясніть причину.

Підтримка: Містить доказ або обґрунтування вашої причини. Зазвичай пишуться на картках. Висновок: Підтвердження вашої первинної думки, але з розширенням.

ЗБІР ІНФОРМАЦІЇ. Для того, аби захистити свої аргументи, потрібно мати докази, що переконають аудиторію та суддів у си-

Чуб о. о.

лі та значущості аргументів. Робота гравця як дослідника полягає у збиранні різноманітної інформації з величезної кількості джерел, а також у класифікації зібраної інформації, аналізі та синтезі. Після виконання цієї роботи потрібно опрацювати і класифікувати докази у легкодоступну форму.

Хотілося б зазначити, що будь-якому студенту, викладачеві або пересічному громадянину необхідно розпочати цей процес з ознайомлення з власною та місцевою бібліотекою і навчитись якнайшвидше знаходити доступну інформацію. Пам’ятайте, що пошук — це робота детектива, інформація, котру ви шукаєте, не завжди є там, де вона очікується, будьте творцями.

Крім роботи у бібліотеці існує мережа Інтернет, яка надає великі ресурси для пошуку інформації. В Інтернеті колосальні запаси доступної інформації, але уважно ставтеся до джерела, з якого берете інформацію, переконайтеся, що воно справді надійне.

ДОКАЗИ ЯК ОПОРА АРГУМЕНТУ. Тепер, коли є потрібна інформація, слід записати її у такий спосіб, аби потім можна було використовувати як докази у дебатному раунді. Картка доказу має містити таку інформацію:

ЗМІСТ ДОКАЗУ. Найкраще написати зміст доказу дослівно. Копіювання тексту слово в слово забезпечить вам найдетальні- ший метод передання матеріалів. Уривки доказів, вирізані з фотокопій, збережуть час і забезпечать точність передання інформації. Безперечно, для деяких матеріалів доцільно використовувати переказ. Наприклад, якщо автор опрацював кілька сторінок для написання висновку або сформулював висновок з кількох параграфів, продуктивнішим буде стислий переказ або перефразування. Якщо використовуєте у дебатному раунді переказ, тримайте при собі фотокопію оригіналу.

Доказ для підтримки аргументу мусить бути:

• надійним (підкріпленим експертною оцінкою);

• новим (3—5 років для дискусійного питання);

• пов’язаним (докази повинні підтримувати тему);

• простим для розуміння (інша людина з вашої команди повинна вміти застосовувати ту саму інформацію у своїй промові).

ПРИЧИНИ ПОГОДЖЕННЯ З ТЕМОЮ. Стверджуюча команда повинна розкрити причини, чому вона погоджується з темою. Для викладення причин стверджуюча команда має розпочати з запитань: Чому ми погоджуємося з темою? Які можуть бути аргументи на підтримку теми? Які головні запитання, викликані темою? Якими можуть бути найкращі аргументи заперечуючої сторони?

Відповідаючи на ці запитання, стверджуюча команда просувається до створення чіткої стратегічної лінії аргументації, послідовно доводить правильність теми.

МЕТОДИКА ДЕБАТІВ КАРЛА ПОППЕРА. Перше, чого треба домогтися від глядачів починаючи гру, — привернути увагу. Для цього доречно зачитати влучну цитату, використати вражаючу статистику або навести драматичний приклад. Наприклад, тема, що ілюструє подібну методику: «Інфляція та методи боротьби з нею», і є чудовим прикладом, як використати сильні факти для представлення власної лінії аргументації та привернути до себе увагу глядачів.

Приклад: «Темпи інфляції в Зімбабве становлять 11 000 % на місяць. Така ситуація спричинює поглиблення бідності населення країни та спонукає населення до військових дій». Отже, слід поміркувати про те, як змінити пріоритети і захистити національну грошову одиницю, навіть за рахунок втрати деяких позицій розвинутих економік.

ЗВ’ЯЗОК У ВИСТУПІ ПРОМОВЦІВ. Аргументація має бути переконливою і доступною. Від одного твердження до іншого потрібно переходити послідовно, що зробить вашу промову привабливою для сприйняття суддями. Особливо зосереджуйте увагу на логічних зв’язках між твердженнями.

Тепер, коли ми знаємо про знищення тропічних лісів, потрібно запитати себе, що необхідно зробити, аби не втратити ці невідновлювані ресурси. На щастя, у нас можливість є, і ми можемо її використати в наступному аргументі, ми пропонуємо...» Гарантія успіху — це насамперед добре структурована і логічно побудована промова.

АРГУМЕНТИ: МІСТОЧОК ДО КРИТЕРІЮ. У дебатах аргументи виконують ще одну специфічну функцію — показують, як саме команда досягне свого критерію. Оскільки стверджуюча сторона вводить та пояснює критерій, вона повинна розробити аргументи, що будуть доводити її критерій. У цьому розумінні аргументи можна сприймати як місточок, необхідний для досягнення критерію. Не треба забувати, що в команді він може бути один. Наприклад, під час обговорення теми «Монетарна політика» спільним для команд може бути критерій «Благо країни», що зробить гру ще цікавішою. У кінцевому підсумку команди винесуть на обговорення питання «Що вважати благом — державні чи особисті пріоритети». І тепер від кожної команди залежатиме, як вона це доведе суддям.

СТВЕРДЖУЮЧА ЛІНІЯ АРГУМЕНТАЦІЇ. Розвиток зрозумілої, ефективної та стратегічної стверджуючої лінії аргументації є

особливо важливим, тому що вона акцентує увагу на структурі дебатів. Вислів «лінія аргументації» використовується для визначення головних аргументів, що їх представляє кожна сторона у своїх конструктивних промовах. Хоча стверджуюча та заперечуюча лінії аргументації подібні за своїми цілями, проте вони часто різняться своєю структурою.

Розроблення чіткої, зрозумілої, ефективної та стратегічної стверджуючої лінії аргументації — необхідна умова для успішного проведення дебатів. Стверджуюча лінія має відповідно не тільки визначити позицію команди, а й довести правильність теми. Презентуючи лінію аргументації, стверджуюча команда виконує свій обов’язок доведення теми.

Стверджуюча команда повинна представити аргументацію, що, на її погляд, повністю визначає тему. Наприклад, якщо стверджуюча команда хоче довести тему «Електронні гроші проти паперових», то просто сказати, що електронні гроші сучасні, — недостатньо. Лінія аргументації не буде повною, доки стверджуюча сторона не порівняє всі переваги електронних грошей з перевагами паперових і не доведе, що майбутнє за електронними грошима. Щоб задати правильну лінію аргументації, стверджуюча команда повинна спочатку пояснити тему, а вже потім доводити її.

ЗАПЕРЕЧУЮЧА ЛШІЯ АРГУМЕНТАЦІЇ. Завдання заперечуючої команди — спростувати аргументи стверджуючої лінії аргументації і саму резолюцію. Роблячи це, заперечуюча сторона вказує на всі недоліки стверджуючої лінії аргументації, доводить, чому вони не підтримують тему, і показує через свої аргументи, чому твердження, наведене в темі, є неправильним. Незалежно від того, політична тема дебатів чи ціннісна, заперечуюча сторона повинна відреагувати і на інтерпретацію (погодитися з дефініціями, або не погодитися; або не погодитися з ними і запропонувати альтернативні дефініції), і на підтвердження аргументів теми, а також навести свої аргументи на користь того, що твердження, запропоноване в темі, неправильне. Перший і найголовніший обов’язок заперечуючої сторони — спростувати лінію аргументації стверджуючої сторони. Коли аргумент висунуто, він залишається неспростовним, аж поки це не зробить команда суперників. Якщо стверджуюча сторона навела лінію аргументації на підтвердження теми, заперечуюча сторона автоматично має відповідати на цю лінію. Якщо ж заперечуюча сторона не зможе спростувати аргументи, наведені стверджуючою командою, судді зроблять висновок, що заперечуюча команда погодилася з цими аргументами.

ВІДПОВІДЬ НА ЛІНІЮ АРГУМЕНТАЦІЇ ОПОНЕНТІВ. Спростовуйте кожну важливу частину стверджуючої лінії аргументації. Це можуть бути аргументи, дефініції чи критерій (мета чи цінність) стверджуючої сторони. Відповідаючи на аргументи, коротко називайте їх: «В іншому аргументі вони сказали, що грошовий агрегат МО в Україні вищий порівняно з аналогічним показником у розвинутих країнах, наша відповідь на це буде...» Дотримуйтесь послідовності стверджуючої лінії аргументації. Щоб досягти чіткості, почніть із початку самої лінії аргументації і дійдіть до її кінця.

Відповідайте на кожний аргумент. Наприклад, навіть коли не можна заперечити того, що обов’язкова військова служба коштує державі значно менше, слід сказати, що інші аргументи є важливішими і вони доводять, що збитки, спричинені вимушеною службою, перевищують користь від неї.

Порівнюючи лінії аргументації, заперечуюча сторона може показати, що її лінія аргументації спростовує стверджуючу лінію аргументації або є більш важливою в цих дебатах.

Найголовніше завдання заперечуючої команди спростувати лінію аргументації стверджуючої команди і довести заперечення теми за допомогою своєї лінії аргументації. Заперечення стверджуючої лінії аргументації. У неполітичній лінії аргументації акцент робиться на тому, що треба висловити судження про факт (телебачення викликає насильство) чи про цінність (націоналізм є небажаним).

Спростовуючи таку лінії аргументації, заперечуюча сторона повинна зробити дві речі: відповісти на причину висунення судження стверджуючою стороною (лінія аргументації) і запропонувати власні причини для протилежного судження (заперечуюча лінія аргументації). Таким чином, заперечуюча сторона зобов’язана спростувати лінію аргументації опонентів і запропонувати свою лінію. При спростуванні стверджуючої лінії аргументації важливо розглядати її як піраміду, яку заперечуюча сторона намагається знищити.

У піраміді, що репрезентує лінію аргументації, тема знаходиться на верхівці, а все, що її підкріплює, на нижчих рівнях. Одразу ж після теми йде критерій. Він дає змогу сфокусуватися на конкретних її розділах. Аргументи поєднуються з критерієм і, у свою чергу, підтверджуються доказами та прикладами, що робить структуру завершеною. Завдання заперечуючої сторони — спростовувати лінію аргументації на всіх рівнях, послаблюючи у такий спосіб структуру і знищуючи піраміду опонентів.

ПЕРШИЙ РІВЕНЬ СПРОСТУВАННЯ: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТЕМИ. Аргументи, що спростовують стверджуючу інтерпретацію теми, часто називають «темовими» аргументами, бо вони зосереджуються на тому, правильно чи ні стверджуюча сторона інтерпретувала тему дебатів. Зверніть увагу: цей рівень спростування для заперечуючої сторони є не обов’язковим, а можливим. Іншими словами, заперечуюча сторона може прийняти інтерпретацію теми стверджуючої сторони. Вона повинна атакувати її тільки тоді, коли відчує, що стверджуюча сторона запропонувала неправильну інтерпретацію теми.

Інтерпретація теми стверджуючою командою означає введення дефініцій і запропонування своєї лінії дій для дебатів. Наприклад, у фразі «обов’язкова державна служба для всіх громадян» від стверджуючої команди чекають пояснення терміна «державна служба». Без дефеніції цих слів дебати будуть незрозумілими. Одній стверджуючій команді здається, що «державна служба» — це військова служба. Інша може стверджувати, що це суспільна служба: від прибирання сміття на вулицях до роботи в лікарнях. І хоча заперечуюча сторона сподівається, що стверджуюча команда запропонує помірковану інтерпретацію теми, завжди вірогідно, що стверджуюча сторона інтерпретуватиме тему так, як заперечуюча сторона від неї не чекає.

Пропонуючи «темові» аргументи, заперечуюча сторона повинна включити:

• причини, за якими інтерпретація стверджуючої сторони є неправильною;

• алф№рнативну інтерпретацію;

• прйЧини для погодження з їхньою інтерпретацією.

Не можна просто сказати, що дефініції стверджуючої сторони не підходять, і ввести свої. Поясніть через викладення своєї позиції, чому треба вводити нові дефініції. Пропонуємо поради, як показати переваги одних дефініцій над іншими:

♦ Пересічна людина: дефініції, які зможе зрозуміти і використовувати пересічна людина.

♦ Контекст галузі: дефініції, що були розроблені спеціалістами в галузях знань, котрих торкаються в темі (для теми про смертну кару найкраще підійдуть експерти кримінальної юстиції — політологи і філософи).

♦ Граматичний контекст: інтерпретація, що враховує інші слова в темі. Визначити словосполучення «валютний курс» як один термін краще, ніж визначати окремо значення слів «валютний» і «курс».

• Помірковане обмеження: дефініції повинні мати чітку і обмежену інтерпретацію теми. Визначаючи цензуру як «державний контроль над інформацією», ви створюєте більш обмежену інтерпретацію, ніж якби визначили її як «будь-яке обмеження вільного потоку інформації».

другий рівень спростування: відбиття критерію. Критерій стверджуючої сторони — це її мета, автоматично він стає стандартом дебатів. Тільки-но критерій висунуто, у заперечуючої сторони є два шляхи. Вона може погодитися з критерієм і доводити, що аргументи стверджуючої сторони не відповідають критерію, або ж не погодитися з критерієм і запропонувати власну лінію з аргументами, що підкріплюють його (але робити це треба, добре зваживши лінію стверджуючої команди, адже їхній критерій може бути абсолютно придатний для гри двох команд). Розглянемо це на прикладі теми «Розвиток демократичних інституцій важливіший, ніж економічне зростання».

Як критерій стверджуюча сторона вибрала поняття «довгострокова державна стабільність». У заперечуючої команди є вибір. З одного боку, погодитися з критерієм і доводити, що саме економічне зростання, а не демократичні інституції забезпечують національну стабільність, з іншого — сказати, що «довгострокова національна стабільність» не є найближчою метою, і запропонувати критерій «уникнення сьогоденних конфліктів». Отже, заперечуюча сторона не тільки відповіла на критерій опонентів, а й запропонувала власний. Щойно заперечуюча сторона назвала причини, чому критерій стверджуючої команди не повинен використовуватись, вона тим самим стає на захист власного критерію.

Заперечуюча сторона повинна відповісти на запитання: Якщо критерій стверджуючої сторони неправильний, тоді який критерій повинен використовуватись, і чому він буде кращим?» Потенційними недоліками критерію є такі:

• Критерій не допомагає розкрити тему. Наприклад, якщо ми дебатуємо тему «свобода більш важливіша, ніж життя», то критерій «воля» не буде влучним у цій темі. Для того щоб критерій відповідав темі, він повинен розкривати її.

• Критерій може бути дуже нечітким. Якщо стверджуюча сторона, що захищає економічний розвиток, базується на критерії «безпека», заперечуюча сторона може доводити його нечіткість, розпливчастість (але тоді треба пояснити, чому — бо він не розрізняє, яку саме безпеку: економічну, військову чи екологічну).

• Критерію може бракувати виправданості. Захищаючи еволюційну теорію походження грошей, стверджуюча сторона може

висунути критерій «зміна форми» без називання жодної причини, чому саме «зміна форми» буде вдалим критерієм. У цьому випадку заперечуюча сторона пояснюючи, повинна вказати на відсутність підтримки і запропонувати власний критерій — «контроль з боку держави». Після реагування на критерій опонентів (погоджуючись із ним чи ні) заперечуюча сторона повинна звернутися до аргументів стверджуючої сторони.

ТРЕТІЙ РІВЕНЬ СПРОСТУВАННЯ: ВІДБИТТЯ АРГУМЕНТІВ. Спростовуючи стверджуючу лінію аргументації, заперечуюча сторона повинна відповісти на кожен аргумент у тому порядку, в якому вони були викладені. Робити це треба так: «на ваш перший аргумент щодо ..., можна відповісти так ...» або «у своїй першій промові ви сказали про..., на це можна відповісти ...» Мета заперечуючої команди полягає в тому, щоб послабити аргументи таким чином, аби стверджуюча команда не могла чітко довести тему.

Є кілька стратегій, котрими заперечуюча сторона може скористатися при відбитті аргументів:

• Аргументи можуть не відповідати темі чи критерію, що їх запропонувала стверджуюча команда.

• Приклад: Нехай стверджуюча сторона сперечалася про те, що НБУ має контролювати діяльність комерційних банків на постійній основі, і висунула аргумент, що проблеми стійкості та надійності другого рівня банківської системи дуже актуальні. Заперечуюча сторона може погодитися, що цей аргумент є правдивий, але існування банкрутств ще не означає, що НБУ повинен витрачати надмірні кошти на моніторинг банківської діяльності на щоденній основі, можливо доречно перейти на місячну основу.

• Аргументи можуть мати суперечності. Наприклад, коли стверджуюча сторона доводить, що екологічна безпека важливіша за економічний розвиток, і в першому аргументі говорить про небезпеку новітніх технологій, а в другому пропонує використовувати сонячні батареї (які залежать і від високих технологій, і від економічного розвитку), її дуже легко може атакувати заперечуюча сторона.

ЧЕТВЕРТИЙ РІВЕНЬ СПРОСТУВАННЯ: ДОКАЗИ І МІРКУВАННЯ. Ще одна роль заперечуючої сторони — бути критиком у розгляданні підтримки і міркувань стверджуючої сторони. Заперечуюча сторона повинна запитати: «Чи запропонувала стверджуюча сторона повне пояснення своїх тверджень?», «Чи надає стверджуюча сторона ґрунтовну підтримку кожному аргу

менту?», «Чи підходять приклади стверджуючої сторони для підкріплення аргументу?», «Чи мають правдиве джерело докази стверджуючої Сторони?» Під час відповіді на ці запитання може виявитися, що аргументи не підкріплені відповідними доказами чи прикладами. Так, стверджуюча сторона намагається запевняти, що застосування смертної кари може спричинити страту невинної людини, просто доводячи, що «це можливо.. »

ПОБУДОВА ЗАПЕРЕЧУЮЧОЇ ЛІНІЇ АРГУМЕНТАЦІЇ. Заперечуюча сторона не повинна обмежуватися лише відбиттям того, що говорить стверджуюча сторона. Зазвичай перший промовець заперечуючої сторони витрачає третину часу на презентацію своєї лінії аргументації, а дві інші третини — на відбиття стверджуючої лінії. Тому заперечуюча лінія має бути значно коротшою, ніж стверджуюча. В ідеалі заперечуюча сторона повинна презентувати один чи два аргументи, що заперечують тему. Ось поради, які допоможуть вам написати заперечуючу лінію аргументації:

• Заперечуюча лінія аргументації має відповідати критерію, що використовується у грі. Ним є критерій заперечуючої сторони, якщо вона запропонувала його, або критерій стверджуючої сторони у разі його прийняття. Наприклад, коли ми дебатуємо тему про відміну смертної кари і прийнятим критерієм є «справедливість», то заперечуюча сторона повинна наводити тільки такі аргументи, що доводять, чому смертна кара не встановлює справедливості.

• Крім того, щоб показати помилковість стверджуючої лінії, заперечуюча сторона повинна надати аргументи, котрі доводять хибність теми незалежно від контраргументів, які були висунуті у виступі стверджуючої сторони. Якщо стверджуюча сторона виправдовує державну військову службу, базуючись на наявності обов’язків громадянина і досягненні державних цілей, заперечуюча сторона, доповнюючи відбиття цих аргументів, повинна запропонувати свою лінію, а саме, що державна військова служба — це форма рабства.

• Заперечуюча сторона повинна розробити власну структуру. Хоч існує велика кількість різних можливостей спростування стверджуючої лінії, такі шляхи найбільш типові:

1. Стверджуюча сторона не дотримується обраного стандарту. Наприклад: обов’язкова державна служба не може допомогти громадянам, бо допомога може здійснюватися тільки за згоди населення.

2. Стверджуюча сторона підтримує сумнівну цінність чи мету. Наприклад: стверджуюча сторона підтримує приватність як свою

цінність, але приватність веде до ізольованості у суспільстві, що призведе до появи людей, які будуть байдужими до життя країни.

3. Застосування саме цього критерію (стверджуючого чи заперечуючого) доводить, що твердження, запропоноване в темі, неправильне. Так, наприклад, стверджуюча сторона доводить перевагу економічного зростання над екологічною безпекою і висуває критерій «якість життя», у такому разі заперечуюча сторона може доводити, що екологічне здоров’я є необхідною умовою якості життя.

ПЕРЕХРЕСНЕ ОПИТУВАННЯ. Між конструктивними промовами у дебатах відводиться три хвилини на так званий час для перехресного опитування. Якщо використовувати цей час плідно, він може стати ключовим пунктом для перемоги або поразки.

Перехресне опитування — дуже цінний момент для усвідомлення аргументації опонентів та для послаблення їх прямими запитаннями. Крім того, це, можливо, найцікавіша частина гри.

Запитання опонентів найчастіше слід передбачати, адже ви й самі готові бути на їхньому місці. Проте далеко не всі запитання ви готові почути... Запитання та відповіді — це перевірка обізнаності з темою, перевірка реакції і якостей кожного гравця. Адже у цьому епізоді гри два гравці залишаються один на один, без підтримки команди, без часу на підготовку відповіді. Під час опитування видно також швидкість мислення, реакцію обох учасників, це є індивідуальний внесок кожного у гру.

Опитування може служити не тільки для стратегічних, а й для практичних цілей. Частина часу перехресного опитування має бути присвячена з’ясовуванню лінії аргументації ваших опонентів. Якщо, наприклад, під час їхньої промови ви чогось не зрозуміли або пропустили кілька тверджень, ви можете використати частину часу на тлумачення цих пунктів вашими опонентами.

Типовою помилкою учасників раунду є ситуація, коли під час перехресного опитування вони просять опонентів повторити повністю їхню промову. Повторення допустиме. Можливо, це будуть уточнення, повтори окремих положень тощо, але не вся промова із самого початку....

Поставте такі запитання, щоб опоненти чітко сформулювали свою думку, але простежте за тим, щоб перехресне оптування не перетворилося на доповідь чи промову. Якщо виходить саме так, то зробіть спробу зупинити опонента ввічливим «дякую, це не час для промови, і я хочу поставити вам наступне запитання...» або «так, дуже дякую, але в мене є ще кілька запитань». У дебатах вважається нормальним перебивати відповідача посередині речення зі словами: «Дякую, це все, що я хотів (ла) почути». Щойно ви отримали потрібну інформацію і не хочете більше слухати про переваги аргументації опонентів, ви маєте право перервати відповідача, але пам’ятайте, що зробити це треба ввічливо.

МЕТОДИ ЕФЕКТИВНОГО ОПИТУВАННЯ. Час перехресного опитування відводиться для запитань, а не для тривалих суперечок. Під час перехресного опитування ви повинні отримати інформацію, що буде корисною для використання у наступних конструктивних промовах вашої команди. Неприпустимо намагатися використати цей час для обміну аргументами. Завжди пам’ятайте: ви розпитуєте для того, щоб здобути корисну для себе інформацію.

Поставте запитання і, якщо опонентові потрібно подумати^ доречно дати йому час та почекати відповіді. Якщо опонент не відповідає, то, можливо, він не зрозумів запитання. Тоді чемно перефразуйте його. Коли ж після трьох спроб ви не отримали потрібної інформації, переходьте до наступного запитання. Запасні запитання, як і запасні пункти, можуть використовуватися в більшості випадків. Вони завжди будуть певним чином стосуватися тієї чи іншої теми.

Запасні запитання можуть бути корисними, тому що дадуть додаткову інформацію, до якої можна звернутися за потреби. Відповідь опонента на запасні запитання може допомогти знайти продуктивно нову лінію. Залежно від логічної структури запитання бувають:

1. Уточнюючі (закриті) запитання, спрямовані на з’ясування істинності або неістинності вираженого в них судження: «Чи точно, що Україна отримує системні позики Світового банку?»

2. Роздільні запитання: «Гривня є частково конвертованою валютою, чи не так?»

3. Доповнюючі (відкриті) запитання, пов’язані зі з’ясуванням нових знань стосовно подій, явищ, предметів, які цікавлять слухачів: «Яка швидкість обігу грошей в Україні?»

4. Альтернативні запитання: «Це власне капітал-брутго чи ка- пітал-нетто?»

5. За складом: Прості запитання не можуть бути розкладені на складові, не містять у собі інших запитань: «Де знаходяться світові фінансові центри?»

6. Складні запитання можна поділити на прості: «Де і коли відбулася Бреттон-Вудська міжнародна валютно-фінансова конференція?»

7. За формою: Логічно коректні запитання, в основі яких лежать базисні судження: «Ви підтримуєте монетарну політику в державі?» Логічно некоректні запитання, в основі яких лежать невизначені судження: «Чому ви завжди піддаєте критиці монетарну політику держави?»

8. Однозначні запитання інколи потребують попереднього роз’яснення, а потім вимагають підтвердження. Наприклад: «Ваше твердження свідчить, що між кількістю витраченого часу та рівнем досягнень існує пряма залежність», дайте відповідь «так» чи «ні». Але краще сказати: «Поясніть, будь-ласка, це твердження». Не забувайте, що від запитання залежить відповідь, продумайте, заради чого ви задаєте запитання і що хочете почути.

СТРАТЕГІЯ ДЛЯ ВІДПОВІДАЧІВ. Оскільки є рекомендації щодо вдалої постановки запитань, то існують також методи загальноприйнятої поведінки для відповідачів. Інколи ті, хто запитує, намагатимуться атакувати під час перехресного опитування твердженням, що похитує всю лінію аргументації. Отже, необхідно відповідати тільки на запитання, а не на твердження. Якщо ж опонент намагається звести час перехресного опитування до розвитку думок і тверджень щодо вашої лінії аргументації, тоді краще відповісти йому так: «І це є ваше запитання?» або «Так у чому ж полягає ваше запитання?» Інколи відповідачі ніяковіють, коли їм задають прямі запитання стосовно деяких деталей їхньої лінії аргументації. Це дуже погана стратегія. Якщо ви не зрозуміли запитання, перепитайте або попросіть інтерпретувати його. Але якщо запитання просте й зрозуміле, сором’язливість буде не на користь вашій команді. Судці не вважатимуть, що ви зробили це навмисно, але будуть дуже обережні при врахуванні наданих аргументів.