Висновки до розділу 2
1. У період відродження української державності були закладені підвалини для формування національної системи охорони об’єктів промислової власності, як у більшості інших європейських держав, які здобули незалежність після І світової війни.
Це свідчило про усвідомлення важливості охорони прав винахідників для відновлення та подальшого розвитку промисловості. У період діяльності Директорії у складі Фабрично-заводського департаменту Міністерства народного господарства діяв відділ винаходів. Його діяльність, не дивлячись на постійні переїзди та брак фінансування, не припинялася. Велася робота з підготовки змін до діючого на той час в Україні законодавства Російської імперії у сфері інтелектуальної власності. Одночасно розроблялись проекти власного законодавства, які містили багато рис, притаманних сучасному українському законодавству. Аналіз законопроектів свідчить про високу правову культуру їх розробників, їх обізнаність із міжнародними документами. Обговорювалась можливість створення Патентного уряду УНР, з цього приводу було підготовлено проект постанови. На жаль, у зв’язку з політичними подіями не вдалося прийняти національне законодавство у сфері винахідництва, приєднатися до міжнародних договорів;2. У 20-30х роках ХХ ст. на західноукраїнських землях правова охорона об’єктів інтелектуальної власності здійснювалася на основі польського законодавства. Закон Республіки Польща “Про авторське право” від 29.03.1926 р. був прогресивним документом, який містив низку новел, що зумовили подальший розвиток доктрини авторського права. Основними засадами правового регулювання відносин авторства були: всебічна правова охорона інтересів авторів, відсутність територіальних обмежень щодо особистих прав авторів, виокремлення особистих немайнових прав авторів та їх незалежність від майнових прав (ст. 12, 58 Закону). Вперше на законодавчому рівні були визнані особисті, так звані “droit moral” права авторів.
У Законі були враховані основні положення Бернської конвенції, що забезпечувало охорону прав авторів у Польщі і, відповідно, на західноукраїнських землях згідно з міжнародними стандартами. Проведений аналіз основних концепцій розвитку авторського права на західноукраїнських землях у складі Польщі свідчить про високу правову культуру, усвідомлення необхідності дотримання норм міжнародних договорів. Все це, безумовно, мало вплив і на правозастосовчу практику;3. У Республіці Польща на державному рівні було визнано важливість винахідництва для національної та економічної безпеки. Про це свідчить прийняття 13.12.1918 р., вже через місяць після проголошення незалежності Польщі, декрету про Патентне Відомство. Законодавство у сфері промислової власності у Польщі в окреслений період змінювалося часто: 1919 р., 1924 р., 1928 р. Це було зумовлено й непростими умовами становлення державності, й необхідністю врахування змін, які в цей період вносилися до Паризької конвенції. Існувала патентна форма охорони винаходів та промислових зразків. У порівнянні з попередніми роками змінився підхід до розуміння сутності патенту. Прагнення винахідника запатентувати винахід розглядали як його абсолютне суб’єктивне право. З огляду на це, в основу патентного законодавства були покладені наступні принципи: визнання за патентоволодільцем виключного права на використання запатентованого об’єкта; дотримання розумного балансу між інтересами патентоволодільця та інтересами суспільства; охорона лише тих об’єктів, які в офіційному порядку визнанні об’єктами промислової власності; охорона не тільки патентоволодільців, але й винахідників. Права на об’єкти промислової власності були виключними, абсолютними, строковими, їх дія обмежувалася територією держави. У законодавстві були передбачені суворі санкції за порушення прав на об’єкти промислової власності. Існувала тенденція до посилення правової охорони: збільшення верхньої межі штрафу від 50000 злотих до 75000 злотих. Слід звернути увагу на те, що згідно зі ст.
107 Закону 1924 р. правова охорона товарних знаків розпочиналася з моменту його реєстрації. На нашу думку, подібну норму доцільно передбачити у сучасному законодавстві України. Адже, відповідно до ст. 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” 1993 р. права на товарний знак діють від дати подання заявки, що видається неправильним. Винаходи патентували й мешканці західноукраїнських земель;4. У радянській науці критикували теорію права інтелектуальної власності, це поняття не використовувалося ні в законодавстві, ні в науковому обігу. Особливістю розвитку права інтелектуальної власності у радянський період була відсутність комплексного правового регулювання охорони результатів творчої діяльності. Основними дискусійними питаннями радянської науки авторського права було визначення місця авторського права у системі галузей права, зокрема розмежування авторських та трудових правовідносин, класифікація та зміст авторських прав. Ставлення до характеристики авторських прав як виключних було негативним, не дивлячись на закріпленні цієї особливості у законодавстві (ст. 7 Основ 1925 р., Основ 1928 р., Закону УРСР 1929 р.) У процесі становлення радянського законодавства про авторське право можна виділити такі етапи: 1) 1917-1925 рр., 2) 1925 - 1928 рр., 3) 1928-1961 рр., 4) 1961-1973 рр., 5) 1973-1991 рр. З однієї сторони радянське законодавство було спрямоване на всебічну охорону прав авторів, забезпечення відповідних матеріальних умов для їх творчості, допомогу у подальшому поширенні творів. З іншої, як свідчить аналіз архівних матеріалів, насправді проголошувана свобода творчості обмежувалася. Мали місце численні факти порушення авторських прав, в тому числі і зі сторони видавництв;
5. Розвиток радянського винахідницького права відбувався під впливом внутрішніх факторів без будь-якого зовнішнього впливу. Воно відрізнялося тим, що було пристосовано і могло існувати лише за умов адміністративно-командної системи управління, відсутності приватної власності, панування соціалістичної ідеології.
В УРСР, як і в усьому СРСР, були відсутні спеціальні закони про охорону прав винахідників, і правове регулювання відносин здійснювалося, головним чином, підзаконними актами. ЦК УРСР 1963 р. містив лише декілька загальних норм, які мали відсилочний характер. Базові нормативні акти у сфері винахідництва приймалися у 1919, 1924, 1931, 1941, 1959, 1973 роках. Перше радянське Положення про винаходи затверджене Декретом від 30.06.1919 р., відмінило усе попередньо діюче законодавство і внесло кардинальні зміни у систему правового регулювання винахідництва. Принципи та ідеї, включені до нього, пізніше лягли в основу загальносоюзного винахідницького права. Радянському законодавству у цій сфері були властиві такі риси: 1) принцип суспільної власності на винахід. Проголошений Декретом 1919 р., він міг бути виправданий на той час необхідністю розбудови державної економіки, однак він зберігся і у Положенні 1973 р. (ст. 35); 2) існування двох форм правової охорони винаходів – авторське свідоцтво і патент. При цьому, патенти були запроваджені, головним чином для того, щоб іноземці могли патентувати свої винаходи в СРСР, на які потім держава могла отримати ліцензію, і тим самим не витрачати ресурси на вирішення технічних завдань. Держава заохочувала та підтримувала, головним чином, винахідників, які обирали авторське свідоцтво як правову форму охорони своїх прав. Патентовласник не користувався пільгами, які мали власники авторських свідоцтв; 3) патентування радянських винаходів за кордоном було державною монополією; 4) суб’єктами прав на винаходи, створені у зв’язку з виконанням службових обов’язків, були і юридичні особи. Авторські свідоцтва видавалися на ім’я підприємств. Слід наголосити, що саме у радянському законодавстві вперше у світі була запроваджена правова охорона відкриттів і технічних удосконалень. Характерною рисою державної системи правової охорони інтелектуальної власності у той час була постійна реорганізація системи державного управління винахідництвом: державні органи часто ліквідовувалися поспіхом, необдумано; існувала розгалужена мережа винахідницьких органів, функції яких мало чим відрізнялися. Важливу роль в УРСР відігравало Всеукраїнське товариство винахідників і раціоналізаторів. Створене у 1924 р., воно постійно вдосконалювало методи роботи, надаючи необхідну допомогу винахідникам. Про ефективність свідчить те, що при обговоренні доцільності створення Всесоюзного товариства винахідників, досвід української асоціації висувався як аргумент на користь його створення;6. Аналіз процесу становлення законодавства незалежної України у сфері інтелектуальної власності свідчить про наступні особливості. З однієї сторони, це надзвичайна динамічність цього процесу: щороку приймаються зміни до діючого законодавства, що зумовлено як зобов’язаннями України перед ЄС та СОТ, так і специфікою цієї сфери, яка стрімко розвивається у ХХІ ст. З іншої сторони, не дивлячись на щорічні доповнення, суттєвих змін у правовому регулюванні відносин у сфері права інтелектуальної власності як таких не відбувається. Процес адаптації національного законодавства до законодавства ЄС відбувається надзвичайно повільно і, головним чином, під впливом зовнішніх чинників. Строки адаптації законодавства про інтелектуальну власність до законодавства ЄС, визначені у низці угод, не були дотримані. В Україні традиційно зберігається дворівнева система законодавства у сфері права інтелектуальної власності. Збережена наступність у правових традиціях, яка полягає у розміщенні норм про право інтелектуальної власності у системі цивільного законодавства. Наявність великої кількості проблем у системі права інтелектуальної власності зумовлена неузгодженістю між нормативно-правовими актами з цих питань. Потребує вдосконалення судовий захист прав інтелектуальної власності шляхом створення спеціалізованого суду, який би розглядав усі питання, пов’язані із порушенням прав інтелектуальної власності.