Попит на гроші

Попит на гроші не тотожний масі грошей, що знаходиться в обігу. Необхідно розрізняти потік, що утворює попит на гроші за даний період, і запас, який утворює грошова маса, котра знаходиться в обігу.

Загальний попит на гроші М включає М1 — epY — операційний попит (який, в свою чергу, включає попит на гроші для угод і попит на гроші з боку активів) і спекулятивний попит М2 — L{i). За класичною теорією, виробник із збільшенням доходу потребує більшої кількості грошей для покриття зростаючих витрат, що визначає попит на гроші для угод. Тут e — константа, що виражає тимчасове запізнення між моментом отримання доходів і моментом, коли робляться витрати, а 1/e — швидкість обігу грошей; pY — сума всіх операцій.

Якщо норма відсотка (процента) низька і курс цінних паперів високий, то існує ризик зниження курсу, якщо підвищиться норма процента. Якщо норма процента висока, курс цінних паперів тримається на низькому рівні, то виникає тенденція вкладати максимум готівкових засобів у цінні папери. Так формується попит на гроші з боку активів.

Рис. 59. Графік функції L(i)

Спекулятивний попит на гроші M2 залежить від рівня норми процента i й зростає, коли i знижується. Існує ставка i0 , за якої економічні агенти не зацікавлені вкладати свої ліквідні грошові засоби в цінні папери. Це явище під назвою «ловець ліквідності» було досліджене Дж. Кейнсом. Рівновага грошового ринку, за Кейнсом, має місце тоді, коли пропозиція M дорівнює попиту на гроші: M — epY + L(i).