ПОПИТ НА ГРОШІ

У попередніх розділах ми витратили багато часу і зусиль, щоб вивчити пропозицію грошей: як вона визначається та яка роль Федеральної резервної системи у цьому процесі. Тепер ми готові для дослідження ролі пропозиції грошей у визначенні рівня цін і сумарного виробництва товарів та послуг (сукупного обсягу виробництва) в економіці.

Коли економісти посилаються на пропозицію, то слово «попит» іде слідом, і аналіз грошей не виняток. Пропозиція грошей є суттєвим будівельним блоком нашого дослідження впливу монетарної політики на економіку, бо пропозиція говорить про чинники, що впливають на кількість грошей в економіці. Не дивно, що іншою суттєвою складовою монетарної теорії є концепція попиту на гроші.

В цьому розділі з’ясовується, як теорії попиту на гроші з часом еволюціонували. Ми починаємо з класичних теорій, що опрацьовані на початку століття такими економістами, як Ірвінг Фішер, Альфред Маршал та А. С. Пігу. Далі перейдемо до кейнсіанських теорій попиту на гроші і закінчимо сучасною кількісною теорією Мілтона Фрідмана.

Центральне питання в монетарній теорії полягає в тому, до якої міри величина попиту на гроші визначається змінами у процентних ставках. Оскільки це питання вирішальне для визначення впливу грошей на сукупну економічну діяльність, ми зосередимося на ролі процентних ставок у формуванні попиту на гроші F

КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ

Кількісна теорія грошей, що розвинута економістами-класиками у дев’ятнадцятому та на початку двадцятого століття, є теорією визначення номінальної вартості сукупного доходу. Оскільки ця теорія ще й показує нам, скільки грошей нагромаджується для певної величини сукупного доходу, то вона є також теорією попиту на гроші.

Швидкість обігу грошей і рівняння обміну

Найчіткіший виклад класичної кількісної теорії знаходимо у відомій праці американського економіста Ірвінга Фішера «Купівельна сила грошей», що опублікована у 1911 p. k Фішер намагався простежити зв’язок між сумарною кількістю грошей, М (пропозиція грошей), і сумарною кількістю видатків на кінцеві товари і послуги, що вироблені в даній економіці, PY, де Р — рівень цін, a Y — сукупний обсяг національного виробництва. (Сукупні видатки, PY, вважаються також еквівалентними сукупному номінальному доходу економіки або національному ВНП). Поняття, що забезпечує зв’язок між М і PY, називається швидкість обігу грошей (або просто швидкість — темп грошей, тобто середня кількість разів на рік, коли долар витрачається на купівлю сумарної кількості товарів і послуг, що виробляються в економіці). Швидкість (V) визначається точніше як сумарні видатки, PY, що поділені на кількість грошей, М:

PY

V = ^              (23.1)

Якщо, наприклад, номінальний ВНП (PY) на рік становить 5 трлн. дол. і кількість грошей — 1 трлн. дол., тоді швидкість становить 5. Це означає, що доларова банкнота витрачається в середньому п’ять разів для купівлі кінцевих товарів і послуг в економіці.

Помноживши обидві частини цього означення на М, ми отримаємо              рівняння              обміну,              яке              визначає співвідношення              між              номінальним              доходом, з              одного              боку,              та кількістю              грошей і              їхньою              швидкістю

обігу, з другого.

MV = PY              (23.2)

Рівняння обміну, отже, показує, що кількість грошей, помножена на число разів, коли гроші витрачаються у певному році, повинна дорівнювати номінальному доходу (сумарна номінальна величина, що витрачається на товари і послуги в цьому році) [82].

Рівняння (23.2) є не що інше, як тотожність, тобто залежність, що правильна за означенням.

Ірвінг Фішер твердив, що швидкість обігу визначається інституціями в економіці, що впливають на спосіб проведення індивідами операцій (трансакцій). Якщо люди використовують кредит по відкритому рахунку і кредитні картки для проведення своїх ділових операцій, а отже, гроші використовуються рідше, ніж здійснюються акти купівлі, то потрібно менше грошей для проведення операцій, що викликаються номінальним доходом (Мі стосовно до PY), і швидкість (PY/М) зростатиме. З іншого боку, зручніше оплатити покупки за допомогою чеків або готівки, тобто грішми. Використання більшої кількості грошей для проведення операцій, що викликаються тим же рівнем номінального доходу, веде до зменшення швидкості обігу грошей. Фішер поділяв погляд, що інституційні і технологічні зміни в економіці впливатимуть на швидкість обігу грошей тільки повільно, з часом. Тому швидкість обігу за нормальних умов буде досить постійною у короткостроковому періоді.

Кількісна теорія грошей

Погляд Фішера, що швидкість обігу грошей є достатньо постійною у короткостроковому періоді, трансформує рівняння обміну в кількісну теорію грошей, за якою номінальний доход визначається виключно змінами кількості грошей. Коли кількість грошей (М) подвоюється, то MV теж подвоюється, і тому повинна подвоїтися PY, вартість номінального доходу. Щоб побачити, як працює цей механізм, припустімо, що швидкість обігу грошей становить 5 і початково номінальний доход (ВНП) становить 5 трлн. дол., а пропозиція грошей є 1 трлн. дол. Якщо пропозиція грошей подвоюється до 2 трлн. дол., тоді, згідно з кількісною теорією грошей, номінальний доход подвоїться до 10 трлн.

Оскільки класичні економісти, так само як і Ірвінг Фішер, думали, що заробітна плата і ціни повністю гнучкі, то вони вважали, що сукупний обсяг виробництва, що виробляється економікою (Y), за нормальних умов залишатиметься на рівні повної зайнятості. Тому значення Y в рівнянні обміну може розглядатися як достатньо постійна величина у короткостроковому періоді. Кількісна теорія грошей тоді означає, що коли М подвоюється, а V і Y постійні, то значення

Р повинно подвоїтися. У нашому попередньому прикладі, коли сукупний обсяг національного виробництва є 5 трлн. дол., швидкість обігу грошей — 5 і пропозиція грошей 1 трлн. дол., показує, що рівень цін дорівнює 1, бо 1 X 5 трлн. дол. дорівнює номінальному доходу 5 трлн. дол. Коли пропозиція грошей подвоюється до 2 трлн. дол., то рівень цін повинен також подвоїтися до 2, оскільки 2X5 трлн. дол. дорівнює номінальному доходу 10 трлн. дол.

Для класичних економістів кількісна теорія грошей забезпечувала пояснення динаміки рівня цін: динаміка рівня цін випливає виключно зі змін у кількості грошей.

Кількісна теорія попиту на гроші

Позаяк кількісна теорія грошей говорить нам, скільки грошей утримується до певної величини сукупного доходу, то вона, по суті, є теорією попиту на гроші. Ми можемо побачити це, поділивши обидві сторони обміну на V, і, отже, отримаємо:

М = I X РУ.

Якщо ринок грошей перебуває у рівновазі, то кількість грошей, яку люди нагромаджують (М), дорівнює величині попиту на гроші (Md), і можна замінити М у поданому вище рівнянні на Md. Визначивши значення k = 1/V як постійне, бо величина V—постійна, можна записати вище подане рівняння як:

Md = k X PY              (23.3)

Рівняння (23.3) показує нам, що оскільки значення k постійне, бо V — постійна, то обсяг операцій, викликаний постійним рівнем номінального доходу, (PY), визначає кількість грошей (Md), яку люди потребують. Отже, з кількісноі теорїі грошей Фішера випливає, що попит на гроші є виключно функцією доходу, і процентні ставки не впливають на попит на гроші.

Фішер дійшов цього висновку, вважаючи, що люди нагромаджують гроші лише для проведення ділових операцій і не мають свободи дій через кількість грошей, якою вони хочуть володіти. Попит на гроші визначається (1) обсягом ділових операцій, що залежить від рівня номінального доходу (PY), і (2) інституціями в економіці, що впливають на спосіб здійснення людьми ділових операцій, які визначають швидкість, а отже, к.

КЕМБРІДЖСЬКИЙ ПІДХІД ДО ПОПИТУ НА ГРОШІ

В той час як Ірвінг Фішер розвивав свій кількісний підхід до попиту на гроші, група класичних економістів у Кембріджі (Англія), що включала Альфреда Маршала і А. С. Пігу, досліджувала цю ж проблему. Хоча аналіз привів їх до рівняння, що ідентичне рівнянню попиту на гроші Фішера (Md = к X PY), їхній підхід істотно відрізняється. Замість дослідження попиту на гроші через розгляд як визначальних детермінантів обсягу ділових операцій та інституцій, що впливають на спосіб здійснення людьми операцій, кембріджські економісти поставили питання, якою сумою грошей індивіди хочуть володіти за даних обставин. У кембріджській моделі передбачена певна гнучкість індивідів у їхніх рішеннях щодо нагромадження грошей, і вони повністю не обмежуються інституційними примусами, подібними до того, чи можуть вони використовувати кредитні картки для покупок. Тому кембріджський підхід виключав впливи процентних ставок на гроші.

Класичні кембріджські економісти усвідомлювали, що гроші мають дві властивості, які спонукають людей до володіння ними:

Гроші функціонують як засіб обміну, тобто люди можуть використовувати їх для проведення ділових операцій. Кембріджські економісти погоджувалися з Фішером, що попит на гроші повинен застосовуватися до обсягу ділових операцій (але не визначатися виключно ним), і що повинен існувати операційний (трансакційний) компонент грошового попиту, що пропорційний номінальному доходові.

Гроші функціонують як нагромадження вартості. Ця функція грошей привела кембріджських економістів до думки, що обсяг майна людей також впливає на попит на гроші.

Кембріджські економісти виснували, що попит на гроші має бути пропорційним номінальному доходу, і виражали попит на гроші такою функцією:

Md = k X PY,

де k — константа пропорційності. Оскільки це рівняння виглядає як рівняння попиту на гроші Фішера (23.3), здається, що кембріджська група погодилася з Фішером, нібито процентні ставки не відіграють ролі в попиті на гроші у короткостроковому періоді. Проте це було помилкою кембріджського підходу.

Незважаючи на те, що кембриджські економісти часто розглядали значення к як постійне і погоджувалися з Фішером, що номінальний доход визначається кількістю грошей, їхній підхід дозволив індивідам вибирати, скільки грошей вони хотіли б нагромаджувати. Даний підхід враховував можливість, що значення к може коливатися у короткостроковому періоді, бо рішення про використання грошей для нагромадження багатства залежало б від доходів по цінних паперах і сподіваних доходів на інші активи, що також функціонують як засіб нагромадження вартості. Якщо ці параметри інших активів змінилися, тоді значення к може також змінитися. Хоча це здається незначною відмінністю між підходом Фішера і кембріджським підходом, ви побачите, що коли Джон Майнард Кейнс (пізніший кембріджський економіст) розвинув кембріджський підхід, то прийшов до іншого, відмінного від прихильників кількісної теорії висновку щодо значення процентних ставок для попиту на гроші.

Підсумки. І Ірвінг Фішер, і кембріджські економісти розвинули класичний підхід до попиту на гроші, за яким попит на гроші пропорційний доходу. Проте ці два підходи відрізняються тим, що підхід Фішера наголошував на технічному чиннику і виключав будь-який можливий вплив процентних ставок на попит на гроші у короткостроковому періоді, в той час як кембріджський підхід акцентував на індивідуальному виборі і не заперечував впливів процентних ставок.

ЧИ ШВИДКІСТЬ ОБІГУ ГРОШЕЙ ПОСТІЙНА?

Висновок класичних економістів, що номінальний доход визначається змінами у пропозиції грошей, грунтується на їхньому переконанні, що швидкість обігу грошей (PY/М) може розглядатися як досить стала величина *. Чи є підстави припустити, що швидкість обігу постійна? Щоб відповісти на це запитання, погляньмо на графік 23.1, що показує значення швидкості з 1915 р. до 1990 р. (номінальний доход представлений через номінальний ВНП, а пропозиція грошей — через МІ і М2), і на таблицю 23.1, яка показує щорічні зміни у швидкості обігу грошей з 1915 р. по 1990 р.

З графіка 23.1 та таблиці 23.1 можна бачити, що навіть у короткостроковому періоді швидкість обігу грошей надто коливається, щоб її можна було розглядати як постійну. До 1950 р. швидкість обігу виявляла істотні коливання — то прискорювалася, то зменшувалася. Це віддзеркалювало, очевидно, суттєву нестабільність економіки у

Швидкість

1915              1920              1930              1940              1950              1960              1970              1980              1990

Графік 23.1. Швидкість обігу грошей (щорічно, 1915 —1946 pp.; скориговано, 1947— 1990 pp.).

Затемнена площа означає періоди рецесій.

Джерело: Economic Report of the President.

цьому періоді, що охоплював дві світові війни і «велику депресію». Швидкість обігу фактично зменшується або принаймні відбувається падіння її темпу в ті роки, коли має місце інфляція. Після 1950 р. швидкість обігу характеризується помірнішими коливаннями, але все ж з року в рік у ній спостерігаються великі відмінності. Ця процентна зміна швидкості МІ (ВНП/Ml) з 1981 р. по 1982 p., наприклад, була -4,7 %, в той час як з 1980 р. швидкість зростала темпом 4,9 %. Ця різниця 9,6 % означає, що номінальний ВНП був на 9,6 % нижчий, ніж він був би, якби швидкість продовжувала зростати тим же темпом, як у 1980—1981 pp. *. Падіння достатнє, щоб пояснити жорсткий спад 1981 —1982 рр. Після 1982 р. швидкість обігу М2 стала ще нестабільнішою. Цей факт спантеличує дослідників, коли вони вивчають емпіричні дані про попит на гроші. (Див. додаток до цього розділу). Після 1982 р. швидкість обігу М2, з іншого боку, залишалася стабільнішою, ніж швидкість обігу МІ. Як наслідок, ФРС зменшила увагу до своїх завдань з МІ і в останні роки більше зосереджувалася на завданнях М2 (та пов’язаними показниками інфляції, див. вставку 23.1).

До «великої депресії» економісти не усвідомлювали, що швидкість обігу грошей різко падає під час глибоких економічних спадів. Чому класичні економісти не розуміли того факту, коли його легко побачити

ТАБЛИЦЯ 23.1

Зміни у швидкості обігу грошей з року в рік: 1915 —1990 pp.

Джерело: Economic Report of the President.

Вставка 23.1

Р*, новий показник інфляції Федеральної резервної системи

Відносна стабільність швидкості обігу грошей М2 підштовхнула ФРС до розробки поняття так званого Р* як орієнтиру для монетарної політики. Р* визначається таким чином:

М2 X У2

Р* =

де V2* — довгострокова середня швидкість М2 і Y* — потенційний (при повній зайнятості) реальний ВНП. Якщо швидкість обігу М2 справді встановиться на V2* у довгостроковому періоді, тоді задано також кількість М2 щодо потенційного ВНП, а рівень цін Р повинен теж встановитися на Р*. Отже, коли Р* перевищує Р, тоді теорія спрацьовує, рівень цін повинен зростати швидше і майбутня інфляція зросте понад поточний темп інфляції, означаючи необхідність суворішої обмежувальної монетарної політики. З іншого боку, коли Р* лежить нижче Р, то темп інфляції у майбутньому почне знижуватися.

Щоб побачити, як показник Р* працював би на практиці, розгляньмо числовий приклад. V2* обчислюється як середнє значення швидкості обігу М2 з 1950-х років і приблизно дорівнює 1,65, в той час як потенційний ВНП легко розраховується, бо прихильники поняття Р* припускають, що потенційний ВНП зростає постійним темпом 2,5 % за рік. Припустімо, що потенційний ВНП (у цінах 1982 р.) становить 5 трлн, дол. і М2 — 4 трлн. дол. Тоді Р* обчислюється так:

Р* =

6,6

4х 1,65

= 1,32

5              5

Якби рівень цін був тільки 1,25, тобто на 25 % вищим, ніж у 1982 p., тоді Р* був би більшим за Р, і темп інфляції за прогнозом був би вищим від поточного рівня. З іншого боку, якби рівень цін був 1,4, то значення Р* було б меншим Р, і темп інфляції знижувався б.

Основне припущення для корисності поняття Р* є те, що швидкість обігу М2 швидко повертається до свого довгострокового рівня V2*, що припускає кількісна теорія грошей. Якщо припущення цієї кількісної теорії неправильні, тоді Р*, очевидно, ненадійний показник розвитку інфляції у майбутньому. Нічого дивного, що ряд економістів критикує корисність поняття Р* як орієнтиру для монетарної політики.

у періоді, що передує депресії, на графіку 23.1? На жаль, до другої світової війни точних даних щодо ВНП і пропозиції грошей не існувало. (Тільки після війни уряди справді почали збирати ці дані). У економістів не було способів дізнатися, що їхні погляди на швидкість обігу як постійну були явно помилкові. Проте падіння швидкості обігу грошей в роки «великої депресії» було таким значним, що навіть первинні дані, які були доступні для економістів у цей час, показали, що швидкість не була постійною. Це пояснює, чому після «великої депресії» Джон Майнард Кейнс та інші економісти почали шукати інших чин-

ників, які впливають на попит на гроші, що могло допомогти пояснити великі коливання у швидкості обігу грошей.

Розгляньмо теорії попиту на гроші, що виникають з необхідності кращого пояснення поведінки швидкості обігу грошей.

ТЕОРІЯ ПЕРЕВАГИ ЛІКВІДНОСТІ КЕЙНСА

У своїй знаменитій книзі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) Джон Майнард Кейнс відмовився від класичного підходу, нібито швидкість постійна, і розвинув теорію попиту на гроші, що підкреслювала важливість процентних ставок. Кейнс, який писав «Загальну теорію» в Кембріджі, дотримувався, що було цілком природно, підходу, розвинутого його кембриджськими попередниками. Його теорія попиту на гроші, яку назвали теорією переваги ліквідності, також викликає запитання: чому індивіди нагромаджують гроші? Проте Кейнс був далеко точнішим за його попередників стосовно того, на що впливають рішення індивідів. Він прийняв без доказів три мотиви, що лежать в основі попиту на гроші: (1) операційний, або трансакційний, мотив; (2) застережний мотив нагромадження на невизначені цілі; (3) спекулятивний мотив.

Операційний мотив

І в підході Фішера, і в класичному кембріджському підході припускається, що індивіди нагромаджують гроші, адже вони є засобом обміну і їх можна застосувати для проведення поточних щоденних операцій. Дотримуючись класичної традиції, Кейнс наголошував, що цей компонент попиту на гроші головним чином визначається обсягом ділових операцій громадян. Оскільки він, як і класичні економісти, вважав, що ці операції пропорційні доходу, то взяв операційний компонент попиту на гроші пропорційним до доходу.

Застережний мотив

Кейнс пішов далі класичного аналізу, усвідомлюючи, що, крім нагромадження грошей для здійснення різного роду поточних операцій, особи нагромаджують додаткові гроші як свого роду життєвий амортизатор на несподівані потреби. Припустімо, що ви мрієте про купівлю незвичного стереоприймача, тож ідете до магазину, що встановив на 50 % нижчу ціну на річ, яку ви хочете купити. Якщо ви нагромаджуєте гроші саме для цього випадку, то можете купити стерео відразу. З іншого боку, якщо у вас немає грошей для такого виду покупок, то ви не можете скористатися з цього продажу. Грошові залишки, що нагромаджуються із обачності, також зручні, бо виявляються під рукою, якщо вам доведеться оплачувати несподіваний рахунок, скажімо, за суттєвий ремонт автомобіля або госпіталізацію.

Кейнс вважав, що величина грошових залишків, що нагромаджуються з обачності, визначається головним чином обсягом операцій, які люди сподіваються здійснювати у майбутньому, і що ці операції пропорційні доходу. Отже, він прийняв без доказів, що попит на застережні грошові залишки пропорційний доходу.

Спекулятивний мотив

Якби Кейнс закінчив свою теорію трансакційним і застережним мотивами, то доход мав би бути єдиним важливим визначником попиту на гроші, і Кейнс не додав би багато до кембріджського підходу. Проте Кейнс погодився із класичними кембріджськими економістами, що гроші виступають способом нагромадження багатства, і назвав мотив нагромадження грошей спекулятивним мотивом. Оскільки він також погодився з класичними кембріджськими економістами, що багатство тісно пов’язане з доходом, то спекулятивний компонент попиту на гроші буде пов’язаний із доходом. Проте Кейнс відслідкував уважніше чинники, що впливають на рішення стосовно того, скільки грошей нагромаджується як засіб багатства. На відміну від класичних кембриджських економістів, що тлумачили компонент багатства у попиті на гроші як пропорційний доходу, Кейнс вважав, що процентні ставки також повинні відігравати важливу роль.

Кейнс поділив активи, що можуть використовуватися як засіб нагромадження багатства, на дві групи: гроші та облігації. Він тоді поставив таке питання: чому індивіди повинні вирішувати, як нагромаджувати своє багатство — радше у формі грошей чи облігацій?

Повертаючись назад до аналізу теорії попиту на активи (розділ 5), згадаймо, що вам хотілось би нагромаджувати гроші, якби сподіваний доход на них був більшим, ніж сподіваний доход від власності на облігації. Кейнс припустив, що сподіваний доход на гроші є нуль, оскільки в його часи, на відміну від нинішніх, більшість чекових депозитів не давали процентів. Для облігацій існує два компоненти сподіваного доходу: оплата процентів і сподівана норма доходу від приросту капіталу (як наслідок зростання ринкової вартості активів).

Ви дізналися у розділі 4, що коли процентні ставки зростають, то ціна облігації падає. Якщо очікують зростання процентних ставок, то курс облігації падатиме і, отже, доход від приросту капіталу буде від’ємний, тобто матимуть місце втрати капіталу. Якщо очікують досить суттєвого зростання процентних ставок, то втрати капіталу можуть переважити доход у вигляді процентів, і сподіваний доход на облігацію буде від’ємним. У цьому випадку всі хотіли б нагромаджувати своє багатство у формі грошей, бо їх сподіваний доход вищий, тобто нульовий доход перевищує від’ємний доход на облігації.

Кейнс припускав, що індивіди вважають, нібито процентні ставки тяжіють до певного нормального значення (припущення, яке менш правдоподібне у сучасному світі). Якщо процентні ставки нижчі цього нормального значення, то індивіди прогнозують, що процентна ставка по облігаціях у майбутньому зростатиме, і тому очікують втрат капіталу від володіння ними. Як результат, індивіди імовірніше нагромаджуватимуть своє багатство у формі грошей, ніж облігацій, і попит на гроші буде високим.

Що, на ваш погляд, відбудеться з попитом на гроші, коли процентні ставки вищі за це нормальне значення? Люди прогнозуватимуть падіння процентних ставок, зростання курсів облігацій і сподіватимуться на доходи від приросту капіталу. За вищих процентних ставок вони очевидно сподіваються, що доход від власності на облігацію буде додатним, отже, перевищить сподіваний доход від володіння грішми. Вони напевно охочіше володітимуть облігаціями, ніж грішми, і попит на гроші буде зовсім низьким. Йдучи за Кейнсом, можна дійти висновку, що коли процентні ставки зростають, то попит на гроші зменшується. Отже, попит на гроші перебуває в оберненій залежності від рівня процентних ставок.

Склавши три мотиви разом

Склавши ці три мотиви володіння грішми у рівняння попиту на гроші, Кейнс уважно простежив відмінність між їхньою номінальною кількістю і реальною кількістю. Гроші оцінюються тим, що можна за них купити. Якщо, наприклад, всі ціни в економіці подвоюються (рівень цін подвоюється), то попередня номінальна кількість грошей забезпечить купівлю тільки половини попередньої кількості товарів. Тому Кейнс зробив висновок, що люди хочуть нагромаджувати певну кількість реальних грошових залишків (кількість грошей у реальному вираженні) — сума, що її визначають три мотиви, буде стосуватися реального доходу (Y) і процентних ставок (і) [83]. Р. Кейнс записав таке рівняння попиту на гроші, відоме як функція переваги ліквідності, яка говорить, що попит на реальні грошові залишки (Md/P) є функцією, що пов’язана з і та Y:

Md

% = fd, Y)              (23.4)

р - +

Md

Записаний нижче під і знак «мінус» у функції переваги ліквідності означає, що попит на реальні грошові залишки перебуває в оберненій залежності від процентної ставки (г), в той час як +Y означає, що попит на реальні грошові залишки і реальний доход (Y) перебувають у прямій залежності. Ось чому це така ж функція попиту на гроші, як і аналізована у розділі 6.

Висновок Кейнса, що попит на гроші не тільки пов’язаний з доходом, але також з процентними ставками,— це основна відмінність від погляду Фішера, за яким процентні ставки не можуть впливати на попит на гроші. Проте це менша відмінність від кембріджського підходу, який не враховував можливого впливу процентних ставок. Класичні кембріджські економісти не досліджували точних впливів процентних ставок на попит на гроші.

Вивівши функцію переваги ліквідності для швидкості (PY/М), можна побачити, що теорія попиту на гроші Кейнса означає, що швидкість не постійна, вона коливається в залежності від змін у процентних ставках. Рівняння переваги ліквідності можна записати як:

Р 1

Md

Помноживши обидві частини цього рівняння на Y і пам’ятаючи, що Md можна замінити на М, бо вони мають бути рівними за рівноваги на ринку грошей, отримуємо для швидкості обігу грошей:

PY Y

у = Ж = ЛОТ              (23-5)

Нам відомо, що попит на гроші обернений до процентних ставок. Коли і зростає, то f(i, Y) падає і, отже, швидкість зростає. Іншими словами, зростання процентних ставок заохочує людей нагромаджувати менші реальні грошові суми за певного рівня доходу. Тому темп обігу грошей (швидкість) повинен збільшуватися. Це міркування свідчить, що оскільки процентні ставки мають значні коливання, то теорія переваги ліквідності попиту на гроші означає, що швидкість обігу також характеризується значними коливаннями.

Цікава властивість рівняння (23.5) полягає в тому, що воно пояснює окремі зміни швидкості обігу на графіку 23.1, з якого випливає, що коли має місце фаза спаду, то швидкість обігу падає, або темп її зростання зменшується. Яка обставина з циклічної поведінки процентних ставок, що аналізувалися у розділі 6, може допомогти пояснити це явище? Ви, мабуть, пам’ятаєте, що процентні ставки проциклічні, тобто зростають у роки піднесення і падають в роки спаду. Теорія переваги ліквідності свідчить, що зростання процентних ставок спричинятиме також зростання швидкості обігу грошей. Отже, проциклічні зміни процентних ставок повинні викликати проциклічні зміни швидкості обігу грошей. І це те саме, що спостерігаємо на графіку 23.1 і в таблиці 23.1.

Кейнсіанська модель спекулятивного попиту на гроші вказує на іншу причину значних коливань швидкості обігу грошей. Що сталось би з попитом на гроші, якби погляд на «нормальний» рівень процентних ставок змінився? Наприклад, що якби люди сподівалися вищої майбутньої нормальної процентної ставки за поточну нормальну процентну ставку? Оскільки очікують, що процентні ставки у майбутньому будуть вищими, більшість людей чекатиме падіння ціни облігацій і втрат капіталу. Тому сподівані доходи від володіння облігаціями знижуватимуться, і гроші ставатимуть привабливішими від облігацій. Результат буде такий: попит на гроші зростатиме. Це означає, що f(i, Y) зростатиме, тому швидкість обігу грошей зменшуватиметься. Швидкість обігу зміниться, коли сподівання про майбутні нормальні рівні процентних ставок зміняться, і нестабільність прогнозів про майбутню динаміку нормальних процентних ставок може вести до нестабільності швидкості обігу грошей. Це ще одна причина, чому Кейнс відкидав точку зору, що швидкість обігу грошей може розглядатись як постійна.

ПОРАДА

Аргументи Кейнса щодо того, як процентні ставки впливають на попит на гроші, легше зрозуміти, якщо ви себе розглядатимете як інвестора, що намагається вирішити, чи вкладати свої кошти в облігації, чи, навпаки, володіти грішми. Запитайте себе, що ви робили б, якби сподівана нормальна процентна ставка стала нижчою у майбутньому, ніж вона є тепер. Чи ви віддали б перевагу володінню облігаціями, чи грішми?

Підсумки. Теорія переваги ліквідності Кейнса є розвитком класичного кембріджського підходу, але вона далеко точніша щодо встановлення причин, чому люди нагромаджують гроші. Зокрема, Кейнс прийняв без доказів три мотиви нагромадження грошей: (1) операційний, або трансакційний, мотив; (2) застережний мотив; (3) спекулятивний мотив. Хоча Кейнс розглядав операційний і застережний компоненти попиту на гроші як такі, що пропорційні доходу, він водночас доводив, що спекулятивний мотив має обернений зв’язок з рівнем процентних ставок.

Модель попиту на гроші Кейнса має важливішим наслідком те, що швидкість обігу не постійна, а перебуває у прямій залежності від процентних ставок, що суттєво коливаються. Його теорія також заперечує постійність швидкості обігу грошей, бо зміни у прогнозах

Сума готівки

Місяці

Графік 23.2. Сума готівки для індивіда, який має всю місячну платню у вигляді готівки.

Платня у сумі 1000 дол. на початку кожного місяця повністю отримується у вигляді готівки і рівномірно витрачається доти, доки не вичерпується на кінець місяця. У цій точці отримується нова сума платні у 1000 дол., і весь процес повторюється.

людей щодо нормальних процентних ставок спричинятимуть зміну попиту на гроші, що викликатиме також зміну швидкості обігу грошей. Отже, теорія переваги ліквідності Кейнса ставить під сумнів класичну кількісну теорію, за якої номінальний доход визначається головним чином кількістю грошей.

ДОДАТКОВІ ВИСНОВКИ З КЕЙНСІАНСЬКОГО ПІДХОДУ

Після другої світової війни економісти взяли кейнсіанський підхід до попиту на гроші для розвитку точніших теорій, що пояснюють мотиви нагромадження грошей. Оскільки процентні ставки розглядалися як визначальний елемент монетарної теорії, головним пунктом цього дослідження є краще розуміння ролі процентних ставок у попиті на гроші.

Операційний попит

Вільям Баумол і Джеймс Тобін незалежно один від одного розвинули подібні моделі попиту на гроші, які показали, що навіть грошові залишки, що нагромаджуються для трансакційних цілей, чутливі до рівня процентних ставок F Розвиваючи свої моделі, вони розглянули гіпотетичного індивіда, що отримує плату один раз за якийсь період і витрачає її протягом цього періоду. У їхніх моделях гроші, що дають нульовий процент, нагромаджуються тільки тому, що вони можуть бути корисні для проведення операцій.

Щоб поглибити наш аналіз, припустімо, що Грант Сміт отримує 1000 дол. на початку місяця і витрачає їх на операції, що відбуваються рівномірно протягом місяця. Якщо Грант тримає ці 1000 дол. у вигляді готівки, щоб здійснювати свої операції, тоді схема витрачання його місячної суми має вигляд зубців, що зображені на графіку 23.2. На початку місяця він має 1000 дол., а на кінець місяця у нього не залишилося готівки, бо він усю її витратив. Протягом місяця сума грошей, якою він володів, у середньому становила 500 дол. (його сума на початку місяця — 1000 дол. плюс його сума на кінець місяця — 0 дол., поділена на 2).

На початку наступного місяця Грант отримує інші 1000 дол. платні, яку тримає у вигляді готівки, і зменшення грошової суми у тому ж порядку починається знову. Цей процес повторюється ЩОМІСЯЦЯ, і його середня місячна сума протягом року становитиме 500 дол. Оскільки щорічний номінальний доход становить 12 000 дол. і запас грошей в середньому становив 500 дол., то швидкість обігу грошей (V = PY/M) є 12 000 дол. : 500 дол. = 24.

Припустімо, що, як результат нагромадження грошей і політики банків, Грант усвідомлює, що він не може поліпшити своє становище, володіючи лише готівкою. У січні він вирішує тримати частину своєї платні у вигляді готівки, а іншу частину платні вкласти у такий цінний папір, як облігації, що дають доход. На початку кожного місяця Грант має 500 дол. у вигляді готівки і використовує інші 500 дол. для купівлі облігацій Державної скарбниці. Як можна бачити з графіка 23.3, Грант починає кожний місяць з 500 дол. готівки і 500 дол. облігацій, і на середину місяця його сума готівки добігає нуля. Оскільки облігації не можна прямо застосувати для оплати проведених операцій, Грант повинен продати їх і перетворити в готівку. Тільки після цього він може здійснити решту місячних операцій. У середині місяця володіння Грантом облігаціями падає до нуля, і його сума готівки знову становить 500 дол. В кінці місяця готівка вийшла. Коли він отримує свої наступні 1000 дол. місячної платні, то знову ділить її на 500 дол. готівки і 500 дол. на облігації, і весь процес повторюється. Чистий результат цього процесу полягає в тому, що середній залишок готівки, яким володіють протягом місяця, становить 500 дол. : 2 = 250 дол.— якраз половина того, що було раніше. Швидкість обігу грошей подвоїлася: 12 000 дол. : 250 дол. = 48.

Місяці

Графік 23.3. Суми готівки і облігацій для індивіда, що тримає лише половипу місячної платні у вигляді готівки.

Половина місячної платні у 1000 дол. вкладається в облігації, а половина тримається у вигляді готівки. В середині місяця залишок готівки падає до нуля, і облігації треба продати, щоб мати залишок у сумі 500 дол. В кінці місяця залишок готівки впаде до нуля.

Сума готівки

Що Сміт виграв від цієї нової стратегії? Він заробив процент на облігації, які коштували 500 дол.‘ і якими Грант володів протягом половини місяця. Якщо процентна ставка — 1 % на місяць, то він заробив додатково 25 дол. (= х/2 X 1 % X 500 дол.) на місяць.

Виглядає як досить добра справа, чи не так? По суті, якби Грант тримав 333,33 дол. у вигляді готівки на початку місяця, то він був би здатний володіти протягом першої третини місяця облігаціями на суму 667,67 дол. Тоді він міг би продати облігацій на суму 333,33 дол. і володіти 333,34 дол. облігацій протягом наступної третини місяця. Зрештою, через дві третини місяця він мав би продати решту облігацій, щоб володіти готівкою. Чистий результат такої поведінки полягає в тому, що Грант заробив би 3,33 дол. на місяць [=(V3 Y 1) X 666,67 дол.) + ([84]/3 X 1 % X 333,34 дол.)] . Це навіть вигідна справа. Його середнє володіння готівкою у цьому випадку буде 333,33 : 2 = 166,67 дол.

Отже, що менше його володіння залишком готівки, то більший процент він зароблятиме.

Як можна сподіватися, в цьому є свої пастки. Купуючи облігації, Грант зазнає двох видів мінових витрат. По-перше, він повинен оплатити послуги брокерів за купівлю і продаж облігацій. Ця винагорода зростає, коли середній залишок готівки нижчий, бо Грант купуватиме і продаватиме облігації частіше. По-друге, тримаючи менше готівки, йому доведеться частіше ходити до банку для отримання готівки, бо він продав частину своїх облігацій. Оскільки «час є гроші», він також повинен враховуватися як частина мінових витрат.

Грант стикається з вибором. Якщо він триматиме дуже незначну суму готівкою, то він може заробити вагомий процент по облігаціях, але зіткнеться з більшими міновими витратами. Якщо процентна ставка висока, то вигоди від володіння облігаціями будуть більшими від мінових витрат, і Грант купуватиме більше облігацій і триматиме менше готівки. З іншого боку, якщо процентна ставка низька, то мінові витрати на володіння значною кількістю облігацій можуть перевищити доход у вигляді процента. У такій ситуації Гранту краще було б володіти більшою сумою готівки і меншою сумою облігацій.

Висновок з аналізу Баумола — Тобіна можна сформулювати таким чином: коли процентні ставки зростають, то сума готівки, якою володіють для операційних цілей, зменшуватиметься, що, в свою чергу, означає, що швидкість обігу грошей зростатиме, коли процентні ставки зростають Г Іншими словами, між операційним компонентом попиту на гроші і рівнем процентних ставок існує обернена залежність.

Основна ідея підходу Баумола — Тобіна полягає в тому, що альтернативною вартістю для нагромадження грошей є той процент, що можна заробити на інші активи. З -другого боку, має місце вигода від володіння грішми — уникнення мінових витрат. Коли процентні ставки зростуть, то люди намагатимуться економити на своєму запасі грошей для операційних цілей, бо альтернативна вартість від володіння грішми зросла. Застосовуючи прості моделі, Баумол і Тобін виявили щось, чого ми інакше не побачили б: операційний попит на гроші, так само як і спекулятивний попит, буде чутливим до процентних ставок. Аналіз

Баумола — Тобіна являє собою наочну демонстрацію значення економічного моделювання.

ПОРАДА

Ідею, нібито при зростанні процентних ставок альтернативна вартість грошей зростає (попит на гроші падає), можна сформулювати рівноцінно через термінологію сподіваного доходу, що використовувалася раніше. Коли процентні ставки зростають, то сподіваний доход на інший актив — облігації — зростає, через що відносний сподіваний доход на гроші падає. Отже, знижується попит на гроші. Ці два пояснення по суті однакові, бо, як ми бачили у розділі 6, зміни в альтернативній вартості певного активу є саме описом того, що відбудеться з відносним сподіваним доходом. Термінологія альтернативної вартості була використана Баумолом і Тобіном у їхній роботі з операційного попиту на гроші, і ось чому ми використовуємо цю термінологію у нашому підручнику. Щоб переконатися, чи ви розумієте рівноцінність обох термінологій, постарайтеся «перекласти» аргументацію з параграфа про застережний попит із термінології альтернативної вартості на термінологію сподіваного доходу.

Застережний попит

Моделі, що досліджують застережний мотив попиту на гроші, були розвинуті в межах системи Баумола — Тобіна. Тому не будемо тут заглиблюватися у деталі щодо них. Ми вже аналізували вигоди від володіння застережними грошовими залишками. Проте вигоди мають бути зважені щодо альтернативної вартості процента, від якого відмовляються, коли нагромаджують гроші. Ми, отже, маємо вибір, що подібний до вибору для операційних залишків. Коли процентні ставки зростають, то альтернативна вартість володіння застережними залишками зростає, і тому нагромадження цих грошових залишків зменшується. Ми тоді маємо результат, який нагадує той, що знаходимо в аналізі Баумола і Тобіна [85]. Для застережного мотиву попиту на гроші є характерним обернений зв’язок з процентними ставками.

Спекулятивний ПОПИТ

Аналіз Кейнса щодо спекулятивного попиту на гроші був підданий серйозній критиці в кількох напрямках. Цей аналіз показує, що індивід нагромаджує гроші лише як нагромадження багатства, коли сподіваний доход на облігації менший, ніж сподіваний доход на гроші. Індивід володіє облігаціями тільки тоді, коли сподіваний доход на облігації вищий, ніж сподіваний доход на гроші. Лише у рідкісних випадках, коли люди сподівалися б точно однакових доходів і на облігації, і на гроші, вони володіли б обома видами активів. Аналіз Кейнса, отже, означає, що практично ніхто не володіє диверсифікованим портфелем облігацій і грошей як нагромадженням багатства, тобто ніхто не нагромаджує водночас і гроші, і облігації. Диверсифікація — безсумнівно, важлива стратегія щодо вибору нагромадження активу (згадайте розділ 5). Проте той факт, що проблема диверсифікації рідко має місце в аналізі Кейнса, є серйозним недоліком його теорії спекулятивного попиту на гроші.

Тобін розвинув модель спекулятивного попиту на гроші, де намагався уникнути критики, якій піддавався кейнсіанський аналіз х. Його основна ідея полягала в тому, що люди не лише турбуються по сподіваний доход на один актив щодо іншого активу при виборі, що нагромаджувати у своєму портфелі, але їх також турбує ризиковість доходу від кожного активу. Зокрема, Тобін припускав, що більшість людей уникають ризику, тобто що вони не люблять ризикувати. Важливою рисою грошей є те, що сподіваний доход на них відомий. Тобін припускав, що цей доход дорівнює нулю. Облігації, з іншого боку, можуть характеризуватися значними коливаннями в ціні, а доходи на них можуть бути цілком ризиковими і навіть від’ємними. Отже, навіть коли сподівані доходи на облігації перевищують сподіваний доход на гроші, то люди все ще можуть віддавати перевагу грошам як засобу нагромадження багатства, бо вони мають менший ризик, пов’язаний з доходом, ніж облігації.

Аналіз Тобіна також показує, що люди можуть зменшити загальну величину ризику портфеля через диверсифікацію останнього, тобто через володіння і облігаціями, і грішми. Модель Тобіна передбачає, що індивіди володітимуть облігаціями і грішми одночасно, як нагромадженням багатства. Оскільки це, напевно, реалістичніший опис поведінки людей, ніж у Кейнса, то основна причина для спекулятивного попиту на гроші у Тобіна, здається, грунтується на надійнішій основі.

Однак спроба Тобіна посилити аргументацію Кейнса щодо спекулятивного попиту на гроші була лише частково успішною. Все ще не ясно, що спекулятивний мотив навіть означає. А що, коли існують активи, що не мають ризику, як гроші, але забезпечують вищий доход? Чи існує будь-який спекулятивний попит на гроші, чи ні, адже індивід буде у кращому матеріальному становищі, володіючи іншим таким активом, а не грішми? Його портфель активів матиме вищий сподіваний доход, але не матиме вищого ризику. Чи існують такі активи в американській економіці? Відповідь позитивна. Векселі Державної скарбниці США, взаємні кошти грошового ринку та інші активи, що не мають ризику невиконання зобов’язань, забезпечують відомі доходи, що більші, ніж наявні доходи на гроші. Отже, чому хтось повинен хотіти володіти грошовими залишками як засобом нагромадження багатства? (Проте пам’ятайте, що ми встановили: люди хотітимуть нагромаджувати гроші для операційних і застережних цілей).

Хоча аналіз Тобіна не пояснив, чому грішми володіють як засобом нагромадження багатства, все ж цей аналіз був важливим вкладом у наше розуміння того, як люди повинні вибирати серед різних активів. Справді, його аналіз був важливим кроком у розвитку академічно- теоретичного напрямку аналізу фінансів, який досліджує ціноутворення на активи і вибір портфеля (рішення купити один вид активів замість іншого).

Підсумки. Новіші дослідження в кейнсіанському підході намагалися точніше пояснити операційний, застережний і спекулятивний попит на гроші. Намагання поліпшити аргументацію Кейнса для спекулятивного попиту на гроші було лише частково успішним. Все ще не ясно, чи цей попит навіть існує. Проте моделі операційного і застережного попиту на гроші вказують, що ці компоненти попиту на гроші пов’язані оберненим зв’язком з процентними ставками. Отже, твердження Кейнса, нібито попит на гроші чутливий до процентних ставок, а відтак, що швидкість обігу грошей не постійна, бо на номінальний доход можуть впливати інші чинники, крім кількості грошей,— все ще підтверджується цим новішим аналізом.

СУЧАСНА КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ ФРІДМАНА

У 1956 р. Мілтон Фрідман розвинув теорію попиту на гроші у відомій статті «Кількісна теорія грошей: нове формулювання»[86]. Хоча Фрідман часто посилається на Ірвінга Фішера і кількісну теорію, його аналіз попиту на гроші фактично ближчий до Кейнса і кембріджського підходу, ніж до підходу Фішера.

Як і його попередники, Фрідман поставив запитання, чому люди нагромаджують гроші. Замість аналізу специфічних мотивів для нагромадження грошей, як це зробив Кейнс, Фрідман просто твердив, що на попит на гроші повинні впливати ті ж чинники, що впливають на попит на будь-який актив. Фрідман згодом розвинув теорію попиту на гроші як на активи.

Теорія попиту на активи (розділ 5) свідчить, що попит на гроші повинен бути функцією ресурсів, які доступні для індивідів (тобто їхнього багатства), і сподіваних доходів на інші активи порівняно із сподіваним доходом на гроші. Як і Кейнс, Фрідман визнавав, що люди хочуть нагромаджувати певну кількість реальних грошових залишків (кількість грошей у реальному вираженні). Виходячи з цього міркування, Фрідман вивів таке формулювання попиту на гроші[87]:

ДрГ = /(Урgt; ГЬ - гтgt; ге              гтgt; ПЄ              -              гш)              (23‘6)

в якому              знаки під рівнянням показують, чи              попит на гроші прямо

(«+»), чи обернено («-») пов’язаний з тими компонентами попиту на гроші, що безпосередньо подані вище, і де

Md/P = попит на реальні грошові залишки;

Yp = за Фрідманом, міра для багатства, що відома як постійний доход (поточна дисконтована вартість всього сподіваного майбутнього доходу, але значно простіше описаного, як сподіваний довгостроковий середній доход); гто =              сподіваний доход на гроші;

гь =              сподіваний доход на облігації;

ге =              сподіваний доход на звичайні              акції;

7Те =              сподіваний темп інфляції.

Погляньмо детальніше на змінні у фрідманівській функції попиту на гроші і встановимо, що вони означають для попиту на гроші.

Оскільки попит на певний актив безпосередньо пов’язаний із багатством, попит на гроші також безпосередньо пов’язаний із поняттям багатства, за Фрідманом—постійним доходом (позначений як «+» нижче під доходом). На відміну від нашого звичного поняття доходу, постійний доход, який можна розглядати як сподіваний середній доход у довгостроковому періоді, зазнає значно менших короткострокових коливань, бо чимало змін доходу тимчасові. Наприклад, у фазі циклічного піднесення доход швидко зростає, але, оскільки частина цього збільшення короткочасна, середній довгостроковий доход майже не зміниться У фазі спаду значне зменшення доходу тимчасове, і середній тривалий доход (отже — постійний доход) падає менше, ніж доход. Значення застосування Фрідманом поняття постійного доходу як визначника попиту на гроші полягає в тому, що попит на гроші не дуже коливатиметься зі зміною фази ділового циклу.

Індивід може, окрім грошей, нагромаджувати багатство у декількох формах. Фрідман розподілив їх на три види активів: облігації, звичайні акції і товари. Мотиви для нагромадження цих активів ще більшою мірою, ніж грошей, визначаються відношенням сподіваного доходу на кожний з цих активів до сподіваного доходу на гроші (останні три компоненти у функції попиту на гроші). Знак «мінус» внизу під кожним компонентом означає, що коли значення компонента зростає, то попит на гроші зменшується.

На сподіваний доход на гроші (rm), який з’являється у всіх трьох членах, впливають два чинники:

Послуги, що забезпечуються банками по вкладах, такі, як доставка квитанцій у формі погашених чеків або автоматична оплата рахунків, тощо, включені у пропозицію грошей. Коли ці послуги збільшуються, то сподіваний доход від нагромадження грошей зростає.

Оплата процентів на грошові залишки, нау-рахунки та інші депозити, що включаються у пропозицію грошей, нині дають процент. Коли цей процент зростає, то сподіваний доход на гроші зростає.

Члени гь — гт і ге — гт являють собою сподівані доходи на облігації і звичайні акції у відношенні до грошей. Коли ці доходи зростають, то відносний сподіваний доход на гроші зменшується, і попит на гроші зменшується. Останній член рівняння (ТТе — rm) являє собою сподіваний доход на товари стосовно грошей. Сподіваний доход від володіння товарами є сподівана норма доходу від приросту капіталу, що має місце, коли ціни товарів зростають і, отже, дорівнюють сподіваному темпу інфляції (7Те). Якщо сподіваний темп інфляції становитиме, наприклад, 10 %, тоді прогнозують, що товарні ціни зростатимуть зі швидкістю 10%, і сподіваний доход становитиме 10 %. Коли 7Ге — rm зростає, то сподіваний доход на товари стосовно грошей зростає, а попит на гроші зменшується.

Відмінність між фрідманівською і кейнсіанською теоріями

Декілька відмінностей існує між теорією попиту на гроші Фрідмана і кейнсіанською теорією. Одна з них полягає в тому, що включення багатьох активів як альтернативи грошам означає — і Фрідман це усвідомлював,— що не лише сама процентна ставка важлива для функціонування економіки. Кейнс, з іншого боку, згрупував фінансові активи, що відмінні від грошей,— облігації,— бо він усвідомив, що доходи на ці активи змінюються водночас. Якщо це так, то сподіваний доход на облігації буде добрим показником сподіваного доходу на інші фінансові активи, і не існуватиме потреби включати їх окремо у функцію попиту на гроші.

На противагу Кейнсу, Фрідман розглядав гроші і товари як замінники, тобто люди вибирають між ними, коли вирішують, скільки грошей нагромаджувати. Ось чому Фрідман вніс сподіваний доход на товари стосовно грошей як член у своє рівняння попиту на гроші. Припущення, що гроші і товари є замінниками, означає, що зміни в кількості грошей можуть прямо впливати на сукупні видатки.

Крім того, Фрідман наголошував на двох питаннях, досліджуючи свою функцію попиту на гроші, яка відрізняється від теорії ліквідності Кейнса. По-перше, Фрідман не розглядав сподіваний доход на гроші як постійний, як це робив Кейнс. Коли процентні ставки в економіці зростають, то банки заробляють більші прибутки на надані позички і хочуть залучити більше вкладів, щоб збільшити обсяг їхніх нових, більш прибуткових позичок клієнтам. Якщо не існує жодних обмежень на оплату процентів по депозитах, то банки заохочують вклади, виплачуючи вищі процентні ставки по них. Оскільки ця галузь конкурентна, то сподіваний доход на гроші, що нагромаджується як банківські депозити, зростає за вищих процентних ставок на облігації і надання позичок. Банки конкурують між собою за вклади доти, доки немає надлишкових прибутків, і, діючи таким чином, вони згладжують різницю між процентом, що дає надання позички, і процентом, що виплачується по депозитах. Чистим результатом цієї конкуренції у банківській галузі є те, що різниця (гь — гт) залишається відносно стабільною, коли процентна ставка, і, зростає

Що, коли існують обмеження на величину процента, який виплачується банками на їхні депозити? Чи сподіваний доход на гроші буде постійним? Коли процентні ставки зростають, то чи гь — гт зростатиме також? Фрідман гадав, що ні. Він доводив, що хоча можна обмежити банкам грошові виплати на їхні депозити, вони все ще можуть конкурувати один з одним по якісних параметрах. Банки можуть, наприклад, забезпечити більше послуг вкладнику шляхом забезпечення більшого числа касирів, автоматичної оплати рахунків для вкладника, забезпечення більшої кількості автоматів з готівкою у доступніших і зручніших місцях тощо. Наслідком цих поліпшень у грошових послугах стане те, що сподіваний доход від нагромадження депозитів зростає. Отже, незважаючи на обмеження у виплаті процентів по вкладах, все ще можна виявити, що зростання ринкових процентних ставок підвищуватиме сподіваний доход на гроші таким чином, що різниця гь — гт залишатиметься відносно стабільною х.

На відміну від теорії Кейнса, яка стверджує, що процентні ставки є важливим детермінантом попиту на гроші, з теорїі Фрідмана випливає, що зміни у процентних ставках повинні справляти невеликий вплив на попит на гроші.

Отже, функція попиту на гроші Фрідмана, по суті, це функція, в якій постійний доход є основним детермінантом попиту на гроші, і рівняння попиту на гроші можна записати так:

Md

% = f(Yp)              (23.7)

У підході Фрідмана попит на гроші нечутливий до процентних ставок не тому, що він розглядав попит на гроші як нечутливий до змін у стимулах для нагромадження інших активів стосовно грошей, а радше тому, що зміни в процентних ставках повинні несуттєво впливати на ці визначальні члени у функції попиту на гроші. Ці члени залишаються відносно стабільнішими, бо будь-яке зростання в сподіваних доходах на інші активи як результат зростання процентних ставок має урівноважуватися зростанням сподіваного доходу на гроші.

Інший момент, на якому наголошував Фрідман,— це стабільність функції попиту на гроші. На противагу Кейнсу, Фрідман твердив, що випадкові коливання у попиті на гроші є малими і що попит на гроші може точно прогнозуватися через функцію попиту на гроші. Коли поєднати його підхід з тим, що попит на гроші нечутливий до змін у процентних ставках, то це означає, що швидкість обігу грошей можна прогнозувати з високою точністю. Ми можемо побачити це, записавши, що швидкість обігу визначається рівнянням попиту на гроші (23.7):

V = ^              (23.8,

Оскільки взаємозв’язок між Y та Yp звичайно повністю прогнозований, стабільна функція попиту на гроші (тобто функція попиту на гроші, що не зазнає виразних змін і тому прогнозує попит на гроші точно) означає, що швидкість обігу грошей також прогнозується. Якщо ми можемо прогнозувати, яка буде швидкість обігу грошей у наступному періоді, то зміна у кількості грошей викликатиме прогнозовані зміни у сукупних видатках. Навіть коли швидкість обігу грошей, за припущенням, не постійна, то пропозиція грошей продовжує залишатися основним визначником номінального доходу, як у кількісній теорії грошей. Отже, теорія грошей Фрідмана є, по суті, новою версією кількісної теорії, позаяк вона веде до того ж висновку про важливість грошей для сукупних видатків.

Ви можете згадати, що кейнсіанська функція переваги ліквідності (за якою процентні ставки є важливим детермінантом попиту на гроші) здатна пояснити проциклічну динаміку швидкості обігу грошей, що підтверджується фактичними даними. Чи може формулювання попиту на гроші, за Фрідманом, також пояснити це проциклічне явище швидкості обігу грошей?

Провідною ниткою для відповіді на це питання є радше наявність постійного доходу, а не виміряний доход у функції попиту на гроші. Що відбудеться з постійним доходом у фазі піднесення ділового циклу? Оскільки значна частина збільшення доходу буде тимчасовою, постійний доход зростає значно менше, ніж доход. Функція попиту на гроші, за Фрідманом, тоді означає, що попит на гроші зростає тільки малою мірою стосовно зростання виміряного доходу, і, як показує рівняння (23.8), швидкість зростає. Так само у фазі спаду попит на гроші падає менше, ніж доход, бо падіння постійного доходу є меншим стосовно доходу, і швидкість обігу зменшується. У цей спосіб маємо проциклічну динаміку швидкості обігу грошей.

Підсумки. Теорія попиту на гроші, за Фрідманом, використовує підхід, подібний до теорії Кейнса і попередніх кембріджських економістів, але не входить у деталі щодо мотивів нагромадження грошей. Замість цього Фрідман застосував теорію попиту на активи, щоб показати, що попит на гроші буде функцією постійного доходу і сподіваних доходів на альтернативні активи стосовно сподіваного доходу на гроші. Дві важливі відмінності існують між теорією Фрідмана і теорією Кейнса. Фрідман вважав, що зміни у процентних ставках несуттєво впливають на сподівані доходи від інших активів порівняно з грошовими. Отже, на противагу Кейнсу, він вважав, що попит на гроші нечутливий до процентних ставок. Крім того, його підхід відрізняється від Кейнсового і акцентуванням того, що функція попиту на гроші не зазнає суттєвих змін і тому стабільна. Ці дві відмінності також вказують, що швидкість обігу грошей передбачувана, роблячи висновок кількісної теорії: гроші є основним визначником сукупних видатків.

ПІДСУМКИ

Ірвінг Фішер розвинув теорію операційного попиту на гроші, в якій попит на реальні залишки пропорційний до реального доходу і нечутливий до змін у процентних ставках. Значення його теорії полягає в тому, що швидкість обігу грошей і темп обігу грошей постійні. Це генерує кількісну теорію грошей, яка означає, що сукупні видатки визначаються виключно змінами у кількості грошей.

Класичний кембріджський підхід намагався відповісти на питання, скільки грошей індивіди хочуть нагромаджувати. Цей підхід також розглядав попит на реальні залишки як пропорційний до реального доходу, але він відрізняється від аналізу Фішера тим, що не виключає впливу процентних ставок на попит на гроші.

Класичний погляд, нібито швидкість обігу грошей може розглядатися як постійна, не підтверджується даними. Нестабільність швидкості обігу грошей стала особливо зрозумілою для професійних економістів після різкого падіння швидкості в роки «великої депресії».

Кейнс розвинув кембріджський підхід, запропонувавши три мотиви нагромадження грошей: операційний (трансакційний), застережний і спекулятивний. Його результуюча теорія переваги ліквідності розглядає операційний і застережний компоненти попиту на гроші як пропорційні до доходу. Проте спекулятивний компонент попиту на гроші розглядається як чутливий до процентних ставок, а також до сподівань щодо майбутньої динаміки процентних ставок. Ця теорія означає, що швидкість обігу грошей дуже нестабільна і не може розглядатися як постійна.

Додаткові дослідження в системі кейнсіанського підходу забезпечили кращу аргументацію для трьох кейнсіанських мотивів нагромадження грошей. Процентні ставки, як було виявлено, важливі як для операційного і застережного компонентів попиту на гроші, так і для спекулятивного.

Теорія попиту на гроші Мілтона Фрідмана використовувала підхід, подібний до теорії Кейнса і класичних кембріджських економістів. Розглядаючи гроші як будь- який інший актив, Фрідман використав теорію попиту на активи, щоб вивести попит на гроші, що є функцією сподіваних доходів на інші активи стосовно сподіваного доходу на гроші і постійний доход. На відміну від Кейнса, Фрід-

ман вважав, що попит на гроші є стабільним і нечутливим до змін процентної ставки. Його переконання, що швидкість обігу грошей прогнозована (хоча не постійно), в свою чергу, веде до висновку кількісної теорії, що гроші — основний детермінант сукупних видатків.

ВИЗНАЧАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

монетарна теорія швидкість обігу (грошей) рівняння обміну

кількісна теорія грошей теорія переваги ліквідності реальні залишки грошей

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

ти), то що станеться з рівнем цін, коли пропозиція грошей зросте з 1 трлн. дол. до 4 трлн. дол.?

Якщо швидкість обігу грошей і сукупний обсяг виробництва залишаються постійними (відповідно 5 і 1000), то що станеться з рівнем цін, коли пропозиція грошей зменшиться з 400 млрд. дол. до 300 млрд. дол.?

Правильне, неправильне чи неви- значене таке твердження: «Оскільки і Фішер, і класичні кембріджські економісти вивели однакове рівняння для попиту на гроші, Md = к X PY, їхні теорії рівноцінні».

Використовуючи дані з «Economic Report of the President», обчисліть швидкість обігу грошей для визначення М2 пропозиції грошей за останні п’ять років. Чи швидкість обігу грошей постійна?

* 9. В підході Кейнса виділяється спекулятивний попит на гроші. Що станеться з попитом на гроші, коли люди раптово вирішать, що «нормальний» рівень процентної ставки зменшився? Чому?

1. Пропозиція грошей зростає тем

пом 10 % на рік, і номінальний ВНП зростає темпом 20 % за рік. Дані такі (у млрд. дол.):

1992              р.              1993              р.              1994 р.

М              100              дол.              110              дол.              121 дол.

PY              1000              дол.              1200              дол.              1440 дол.

Розрахуйте швидкість обігу грошей для кожного року. Яким тем- * пом зростає швидкість обігу грошей?

Визначте, що станеться з номінальним ВНП, якщо швидкість обігу грошей 5 залишається постійною, а пропозиція грошей зростає з 200 млрд. дол. до 300 млрд. дол.?

3. Що станеться з номінальним ВНП,

якщо пропозиція грошей зросте на 20 %, але швидкість обігу грошей зменшиться на ЗО %?

Якби кредитні карточки були зроблені незаконно і суперечили законодавству, що відбулося б зі швидкістю обігу грошей? Поясніть вашу відповідь.

5. Якщо швидкість обігу і сукупний

обсяг виробництва досить постійні (як вважали класичні економіс

Чому для аналізу Кейнсом спекулятивного попиту на гроші важлива його позиція, нібито швидкість обігу грошей зазнає суттєвих коливань і, отже, не може розглядатися як постійна?

*11. Якщо процентні ставки по облігаціях падають до нуля, то про що свідчить аналіз Баумола — То- біна щодо середніх нагромаджень грошових залишків у Гранта Смі- та?

Якщо посередницька винагорода падає до нуля, то про що свідчить підхід Баумола — Тобіна стосовно середніх нагромаджень грошей Грантом Смітом?

*13. Правильне, неправильне чи неви- значене таке твердження: «В аналізі Тобіном спекулятивного попиту на гроші люди нагромаджують і гроші, і облігації, навіть коли сподіваються заробити додатний доход».

І Кейнсова, і Фрідманова теорії попиту на гроші передбачають, що коли відносний сподіваний доход на гроші падає, то попит на них зменшиться. Чому Фрідман гадав, що на попит на гроші не впливають зміни у процентних ставках, в той час як Кейнс вважав, що на попит на гроші ці зміни впливають?

*15. Чому погляд Фрідмана на попит на гроші означає, що швидкість обігу грошей прогнозована, в той час як погляд Кейнса — протилежний?