<<
>>

Розділ 2 2 і МІЖНАРОДНА ФІНАНСОВА СИСТЕМА І МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА

Дедалі більша взаємозалежність між економікою США і економікою решти світу означає, що монетарна політика країни не може більше проводитися без врахування міжнародного аспекту.

Тепер, коли ви розумієте, як працюють зовнішні валютні ринки, можна дослідити, як монетарна політика визначається структурою міжнародної фінансової системи та міжнародними фінансовими операціями. Ми також дослідимо еволюцію міжнародної фінансової системи протягом останніх 50 років та можливі шляхи її розвитку в майбутньому.

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС

Оскільки міжнародні фінансові операції мають значний вплив на монетарну політику, то варто знати, як ці операції вимірюються. Платіжний баланс є бухгалтерською системою для запису всіх платежів, що мають пряме відношення до руху коштів між країною (приватний і державний сектор) та рештою світу.

Рахунок платіжного балансу ви бдчите у рубриці «З фінансових новин», де дотримуються типового подвійного запису бухгалтерського обліку, що кожен із нас може застосувати для реєстрації всіх наших платежів і надходжень. Всі виплати іноземців американцям вміщені у стовпці «Надходження» зі знаком «+», щоб показати, що це кредит, тобто потік коштів до американців. Надходження містять кошти за куплет іноземцями американські товари, такі, як комп’ютери і пшениця (експорт), надходження від іноземного туризму у США (послуги), доходи, що дають американські інвестиції за кордоном (інвестиційні доходи), іноземні дарування і пенсії, що виплачуються американцям (односторонні трансферти), та іноземні платежі за американські активи (приплив капіталу).

Всі платежі іноземцям записані у стовпці «Платежі» зі знаком «-», щоб показати, що це дебетові статті, бо вони мають своїм результатом відплив коштів до інших країНуЯІлатежі містять американську купівлю іноземних продуктів, таких, як французьке вино і японські автомобілі (імпорт), подорожі американців за кордон (послуги), доходи іноземців на інвестиції у США (інвестиційний доход), іноземну допомогу, дарування і пенсії, що виплачені іноземцям (односторонні перекази), та американські платежі за зарубіжні активи (відплив капіталу).

Розділ 22. МІЖНАРОДНА ФІНАНСОВА СИСТЕМА

597

З фінансових новин

Платіжний баланс

Газети періодично дають інформацію про платіжні баланси. Дані про торговельний баланс (експорт товарів мінус імпорт товарів) повідомляються щомісячно в останній тиждень місяця Повний перелік статей платіжного балансу з попередніми квартальними даними публікується між вісімнадцятим і двадцятим днем кожного останнього місяця наступного кварталу. Приклад рахунку платіжного балансу для США подано нижче.

Платіжний баланс США у 1990 р. (млрд. дол.)

Надходження Платежі Баланс (+) (-)

Поточні операції

Експорт товарів

Імпорт товарів Торговельний баланс

Чисті доходи від інвестицій

Чисті послуги

Чисті односторонні перекази Баланс по поточних операціях [(1) + (2) +(3) + (4) + (5)]

+389

-498

-109

+8

+23

-21

-99

Рух капіталу

Відплив капіталу

Приплив капіталу

Статистичні розбіжності Офіційний баланс резервів для операцій [(1) + (2) +(3) + (4)+ (5)+ (б)+ (7)+ (8)]

-59

+56

+73

-29

Метод фінансування

-2

(9) Збільшення офіційних резервних активів США (-)

(10) Збільшення зарубіжних офіційних активів (+)              +31

Сума фінансування надлишку +29
Сума від (1) до (10) 0
Джерело: Survey of Current Business.

Частина VI. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ

598

Поточні операції

Поточеними операціями називають міжнародні операції, які складаються із щойно вироблених товарів і послуг. Різницю між товарним експортом (рядок 1) та імпортом (рядок 2) називають торговельним балансом. Коли імпорт товарів є більшим за експорт (тут 109 млрд. дол.), то маємо дефіцит торговельного балансу; якщо експорт більший, ніж імпорт, то маємо активне сальдо торговельного балансу.

Наступні три статті балансу по поточних операціях є чистими платежами або надходженнями, що виникають від інвестицій, купівлі або продажу послуг та одностронніх переказів (дарування, пенсії, допомога іноземним державам). У 1990 p., наприклад, чистий інвестиційний доход становив додатну величину у 8 млрд. дол (рядок 3) для США, бо американці отримали більше доходу від інвестицій, ніж виплатили. Американці купили менше послуг у іноземців, ніж іноземці купили в американців, тому чисті послуги становили 23 млрд. дол. для надходжень (рядок 4). Оскільки американці зробили більше односторонніх переказів іноземним країнам (особливо значна допомога іноземним державам), ніж іноземці зробили США, то платежі становлять 21 млрд. дол. (рядок 5).

Сума всіх статей від першого рядка (1) до рядка (5) є балансом по поточних операціях, який у 1990 р. мав дефіцит у сумі 99 млрд. дол. Баланс по поточних операціях є важливою частиною платіжного балансу з декількох причин. Як можна бачити з рахунку платіжного балансу, будь-який надлишок або дефіцит балансу по поточних операціях повинен урівноважуватися або операціями руху капіталів (надання позичок чи отримання позичок за кордоном), або змінами в статтях державних резервних активів:

поточні операції + рух капіталу = змінам у державних резервних активах.

Баланс по поточних операціях говорить нам, чи США (приватний і державний сектор разом) збільшують, чи зменшують свої вимоги на іноземне майно г.

Економісти пильно стежать за балансом по поточних операціях, бо вони вважають, що цей баланс забезпечує інформацію про майбутню динаміку обмінних валютних курсів. Баланс по поточних операціях забезпечує певну вказівку, що станеться з попитом на імпорт та експорт, які, як ми бачили у розділі 21, можуть впливати на обмінний

1 Баланс по поточних операціях можна також розглядати як вимірник того, наскільки сукупне заощадження перевищує інвестиції приватним і державним сектором у СІЛА Ми можемо бачити це, зауважуючи, що сума заощаджень у США дорівнює збільшенню сукупного багатства, яким володіє у США приватний сектор та уряд Сукупні інвестиції дорівнюють збільшенню основного капіталу СІЛА (фізичне матеріальне багатство СІЛА).

Різниця між ними є розширення права США на іноземне багатство.

Розділ 22. МІЖНАРОДНА ФІНАНСОВА СИСТЕМА.

599

курс. Крім того, баланс по поточних операціях забезпечує інформацію про те, що станеться з правом США на іноземне майно у довгостроковому періоді. Оскільки перехід іноземного майна до американських резидентів може впливати на попит на ділові активи, зміни у праві США на іноземне майно віддзеркалюються у балансі по поточних операціях і з часом можуть впливати на обмінний курс 1.

Рух капіталу

Рух капіталу описує потік капіталу між США та іншими країнами. Відплив капіталу становить американська купівля іноземних активів (стаття платежів). Приплив капіталу становить купівля іноземцями американських активів (стаття надходжень). Відплив капіталу (рядок б) є більшим за приплив капіталу (рядок 7). Як результат, маємо чистий потік капіталу від американських індивідів та корпорацій в обмін за право на іноземне майно.

Статистичні розбіжності (рядок 8) являють собою помилки у вимірюванні операцій, бо незареєстровані операції включають контрабанду та інші потоки капіталів. Статистичні розбіжності, які утримують платіжний баланс у рівновазі, становлять велику суму (+73 млрд. дол.). Це означає, що ряд інших статей платіжного балансу, напевне, були виміряні не зовсім точно. Багато експертів вважають, що статистичні розбіжності є головним чином результатом значного прихованого потоку капіталу у США, і тому ця стаття поміщається у підрозділі руху капіталу платіжного балансу.

Офіційний баланс резервів для операцій

Сума рядків від (1) до (8) називається офіційним балансом резервів для операцій і дорівнює балансу по поточних операціях плюс статті рахунку капіталу. Коли ми звертаємося до пасивного чи активного сальдо платіжного балансу, то фактично маємо на увазі надлишок або дефіцит у офіційному балансі резервів для операцій. Оскільки платіжний баланс повинен урівноважуватися, то офіційний баланс резервів для операцій дає нам чисту суму валютних резервів, що повинні переміститися між центральними банками для фінансування міжнародних операцій.

Одна із причин, чому ми особливо зацікавлені у виявленні руху валютних резервів, полягає в тому, що, як ми бачили у попередньому розділі, цей рух має важливі впливи на пропозицію грошей.

Методи фінансування платіжного балансу

Оскільки валюти більшості країн не використовуються як міжнародні валютні резерви іншими країнами, ця більшість повинна фінансувати

1 Якщо американські резиденти мають більшу схильність до доларових активів, ніж іноземці, то переміщення іноземного майна до американських резидентів, коли має місце активне сальдо платіжного балансу, збільшить попит на доларові активи.

і

Частина VI. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ

600

надлишок платежів щодо надходжень (дефіцит платіжного балансу) шляхом постачання іноземним урядам та центральним банкам валютних резервів. Дефіцит платіжного балансу асоціюється з втратою даною країною валютних резервів. Активне сальдо платіжного балансу асоціюється з приростом цих резервів.

На противагу валютам інших країн, долар США і активи, що поіменовані в доларах, є головними компонентами міжнародних валютних резервів, якими володіють інші країни. Отже, дефіцит платіжного балансу США може фінансуватися шляхом зменшення валютних резервів США або шляхом збільшення запасів іноземними центральними банками валютних резервів (доларових активів). Активне сальдо платіжного балансу, з іншого боку, може фінансуватися або шляхом збільшення міжнародних валютних резервів США, або зменшення міжнародних резервів іноземних центральних банків.

Для США у 1990 р. дефіцит офіційних резервів для операцій у 29 млрд. дол. фінансувався за рахунок збільшення на 2 млрд. дол. валютних резервів США (у стовпці платежі, рядок 9) 1 і збільшення на 31 млрд. дол. іноземної власності на долари (у стовпці надходження, рядок 10). Заборгованість іноземним урядам (центральним банкам) збільшилася на 29 млрд. дол. (31 млрд. дол. збільшення іноземного володіння доларами США мінус 2 млрд. дол. збільшення запасів валютних резервів США).

Ці 29 млрд. дол. збільшують чисту заборгованість США. Дефіцит офіційних резервів у 29 млрд. дол. для операцій вирівнює суму рядків від (1) до (10), що є нулем, і, отже, баланс врегульований.

ЕВОЛЮЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

Перш ніж досліджувати наслідки впливу міжнародних фінансових операцій на монетарну політику, нам потрібно зрозуміти минулу і поточну структуру міжнародної фінансової системи.

Золотий стандарт

До першої світової війни світова економіка функціонувала в умовах золотого стандарту, за якого валюти більшості країн прямо конвертувалися в золото. Американські доларові банкноти, наприклад, можна було обмінювати у Державній скарбниці приблизно на 1/20 унції золота. Британська скарбниця так само обмінювала 1/4 унції золота на один фунт стерлінгів. Оскільки американець міг конвертувати два-

1 Спершу може здаватися дивним, що коли США збільшили на 2 млрд. дол. валютні резерви, то ці суми увійшли в платіжний баланс зі знаком «мінус». Згадайте, що коли центральний банк збільшує валютні резерви, то він купує зарубіжні активи. Отже, зменшення у валютних резервах подібне до відпливу капіталу в розрахунку капіталу і проявляється як платіж з від’ємним знаком.

дцять доларів в одну унцію золота, що можна було використати для купівлі чотирьох британських фунтів, то обмінний курс між британським фунтом і доларом приблизно встановлювався на рівні 5 доларів за фунт стерлінгів. Прив’язування валют до золота мало наслідком постійні обмінні курси між країнами у міжнародній фінансовій системі. Постійні обмінні курси за золотого стандарту мали важливу перевагу у стимулюванні світової торгівлі через усунення невизначеності, що має місце при коливанні обмінних курсів.

Щоб зрозуміти, як золотий стандарт діяв на практиці, подивімося, що станеться, коли за золотого стандарту британський фунт починає поціновуватися (більше 5 дол за фунт). Якщо американський імпортер англійської твідової тканини на суму 100 фунтів намагається сплатити за твід доларами, то вона коштуватиме понад 500 дол Це більше порівняно з тим, що було раніше. Проте наш імпортер має інший вибір, який передбачає купівлю золота, що може зменшувати затрати на твід. Замість того щоб розплачуватися за твід доларами, американський імпортер може обміняти 500 дол на золото, переслати золото в Британію і перетворити його у 100 фунтів стерлінгів. Пересилка золота у Британію є дешевшою доти, доки британський фунт має вартість понад 5 дол. за фунт (плюс маленька сума, щоб оплатити витрати по перевезенню золота).

Поцінування фунта веде до зростання британських валютних резервів (золота) і рівнозначних втрат США. Оскільки зміна у володінні країною валютними резервами (золото) веде до рівнозначної зміни у грошовій масі, то переміщення золота зі США до Великобританії спричиняє збільшення британської грошової маси, в той час як американська грошова маса зменшується. Як результат, збільшення пропозиції грошей у Британії підвищує рівень цін у цій країні, в той час як падіння пропозиції грошей у США зменшує рівень цін там. Збільшення рівня цін у Великобританії щодо рівня США спричиняє знецінення фунта стерлінгів. Цей процес продовжуватиметься доти, доки вартість фунта не повернеться назад до рівня менше 5 доларів за фунт.

Знецінення фунта і його падіння нижче вартості 5 доларів, навпаки, стимулює переміщення золота з Британії до Сполучених Штатів Америки. Ці пересилки золота збільшують пропозицію грошей у США і зменшують пропозицію грошей у Британії, примушуючи фунт дорожчати в напрямі до 5 доларів. Ми, отже, бачимо, що за золотого стандарту підвищення або падіння валютного курсу приводить у дію сили, що повертають його до паритету.

Доки додержуються правил золотого стандарту і підтримують гарантований обмін валют на золото, доти обмінні курси залишаються постійними. Проте, як і в нашому прикладі, дотримання золотого стандарту означало, що країна більше не мала контролю над власною монетарною політикою, оскільки її пропозиція грошей здебільшого визначалася потоками золота між країнами. Крім того, на монетарну політику у

всьому світі значною мірою впливало виробництво золота та відкриття нових родовищ золота. Коли виробництво золота було на низькому рівні у 1870-і та 1880-і роки, то пропозиція грошей у всьому світі зростала повільно і не встигала за зростанням світової економіки. Результатом була дефляція, тобто падіння рівня цін. Відкриття золота на Алясці і в Південній Америці у 1890-і роки величезною мірою розширило виробництво золота, яке, в свою чергу, спричинило швидке зростання поставок грошей, і рівень цін зростав аж до першої світової війни.

Бретон-вудська система та МФВ

З настанням першої світової війни, яка призвела до величезних торгових розривів, країни не могли більше конвертувати їхні валюти у золото. Золотий стандарт розвалився Незважаючи на спроби відновити його у повоєнний період, всесвітня депресія, починаючи з 1929 p., призвела до його остаточної смерті. Коли перемога союзників у другій світовій війні стала очевидною у 1944 p., то країни — учасниці антигітлерівської коаліції зустрілися у Бретон-Вудсі, штат Нью-Гемпшир, з метою закласти нову міжнародну грошову систему для поліпшення світової торгівлі і добробуту. Угода, опрацьована країнами-учасниками, передбачала, що центральні банки купують і продають власну валюту, щоб утримувати свої обмінні курси на певному рівні (-режим фіксованих валютних курсів). Угоди дотримувалися з 1945 р. до 1971 p., вона відома як Бретон-вудська система.

За Бретон-вудською угодою був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який мав ЗО країн-членів у 1945 p., а нині членами його є понад 150 країн. МВФ було поставлено завдання сприяти зростанню світової торгівлі шляхом встановлення правил для підтримання постійних обмінних курсів і надання позик країнам, що відчувають труднощі з платіжним балансом [78]. За згодою країн-учасниць, МВФ також виконує роботу по збиранню та стандартизації міжнародних економічних даних.

За Бретон-вудською угодою було також засновано Світовий банк (Міжнародний банк реконструкції і розвитку), який нині забезпечує довгострокові позички, аби допомогти країнам, що розвиваються, будувати дамби, дороги та інші матеріальні об’єкти, що має сприяти їхньому економічному розвиткові. Кошти на ці позички отримують головним чином шляхом випуску облігацій Світового банку, які продаються на ринку капіталів розвинутих країн [79].

Оскільки США вийшли з другої світової війни як найбільша світова економічна сила з понад половиною світових виробничих потужностей в оборонній промисловості і більшою частиною світових запасів золота, Бретон-вудська система постійних обмінних курсів грунтувалася на кон- вертованості американського долара в золото (тільки для іноземних урядів та центральних банків) за ціною 35 доларів за унцію. Фіксовані валютні курси повинні були підтримуватися центральними банками через інтервенції на валютних ринках, за винятком СІЛА, котрі купували і продавали доларові активи, якими володіли як міжнародними валютними резервами. Долар США, що використовувався іншими країнами для поіменування активів, якими вони володіли як валютними резервами, було названо резервною валютою. Отже, важливою рисою Бретон- вудської системи було визначення США як країни з резервною валютою.

Як працює режим фіксованих валютних курсів. Найважливішою рисою Бретон-вудської системи було те, що вона встановила режим фіксованих валютних курсів. На графіку 22.1 показано, як режим фіксованих валютних курсів функціонує на практиці, використовуючи модель визначення обмінного курсу, яка вивчалася у попередньому розділі. Частина (а) графіка описує ситуацію, за якої національна валюта початково оцінена надто високо. Крива сподіваного доходу на іноземні депозити (RET f) перетинає криву сподіваного доходу на внутрішні депозити (RET f) в точці обмінного курсу Еи який нижчий, ніж паритет (фіксований) обмінного курсу Ераг. Щоб утримати обмінний курс Ярд,., центральний банк повинен здійснювати інтервенції на зовнішніх валютних ринках з метою купівлі національної валюти шляхом продажу зарубіжних активів, подібно до продажу на відкритому ринку. Ця дія означає, що грошова маса і пропозиція грошей зменшуються. Оскільки обмінний курс фіксуватиметься у точці Ераг, то сподіваний майбутній валютний курс залишається незмінним, і тому крива сподіваного доходу на іноземні депозити залишається у положенні RETf. Проте купівля національної валюти, що веде до падіння пропозиції грошей, також викликає зростання процентної ставки на внутрішні депозити. Це збільшення, в свою чергу, переміщує криву сподіваного доходу на внутрішні депозити RETD праворуч. Центральний банк продовжуватиме купівлю національної валюти і продаж зарубіжних активів доти, доки крива RETD не досягне положення RET §, а рівноважний обмінний курс Ераг — точки 2 в частині (а) графіка.

Отже, ми дійшли висновку, що коли національна валюта надмірно високо оцінена, то центральний банк повинен купувати свою національну валюту, щоб утримувати фіксований валютний курс, а через це банк втрачає запаси резервної валюти.

Частина (б) графіка 22.1 показує, як інтервенції центрального банку утримують фіксований валютний курс Ераг, коли початково валютний курс недооцінений, тобто коли RET f і вихідна RET f перетинаються з обмінним курсом Еь що є вищим за Ераг. У цьому випадку центральний банк повинен продавати національну валюту і купувати зарубіжні активи, і це спрацьовує як купівля на відкритому ринку, що збільшує пропозицію грошей і знижує процентні ставки на внутрішні депозити і°. Центральний банк підтримує продаж національної валюти і знижує iD доти, доки RETD не переміститься ліворуч від RETде рівноважний обмінний курс є на рівні Ераг (точка 2 з частини (б) графіка). Наш аналіз, отже, веде нас до такого висновку: коли національна валюта недооцінена, то центральний банк повинен продавати національну валюту, щоб утримати фіксований валютний курс, але, як наслідок, банк збільшить свої міжнародні валютні резерви.

Як ми бачили, якщо країна має завищенний обмінний курс, то спроби її центрального банку утримали свою валюту від знецінення призведуть до зменшення міжнародних валютних резервів країни. Якщо центральний банк країни фактично вичерпає свої резерви міжнародних валют, то він не може утримати власну валюту від знецінення, і мусить відбутися девальвація, за якої відповідний обмінний курс відновлюється на нижчому рівні.

Якщо країна має недооцінений валютний курс, тоді інтервенції її центрального банку, що спрямовані на відвернення поцінування валюти, ведуть до приросту запасів резервних валют країни. Проте, як ми швидко побачимо, центральний банк, можливо, не захоче набувати ці резерви, а натомість встановить курс своєї валюти на вищому рівні (ревальвація).

Зауважте, що коли внутрішні та іноземні депозити є досконалими замінниками, як припускається в моделі визначення обмінного курсу, котра тут використана, то стерилізована інтервенція у формування валютного курсу неспроможна утримати валютний курс на рівні Ераг, бо, як ми бачили у попередньому розділі, ні RETF, ні RETD не переміщуватимуться. Наприклад, якщо валютний курс завищений, то стерилізована купівля національної валюти все ще залишатиме сподіваний доход на внутрішні депозити нижче сподіваного доходу на іноземні депозити за цього обмінного курсу. Отже, тиск до знецінення національної валюти не відчувся. Якщо центральний банк продовжує купівлю своєї національної валюти, але здійснює стерилізацію, то він натомість продовжує втрачати свої міжнародні валютні резерви, поки зрештою не втратить всі і буде змушений дозволити валюті шукати нижчий рівень курсу. Якщо внутрішні й іноземні депозити — не досконалі замінники, тоді, як було показано на графіку 21.9 у попередньому розділі, існує можливість застосувати для встановлення обмінного курсу стерилізовані інтервенції. Проте, як раніше вказувалося, наявні докази не переконують, що стерилізовані інтервенції можуть утримувати фіксований обміний курс.

Валютний курс, Et (іноземна валюта/ національна валюта)

Сподіваний доход (у національній валюті)

Валютний курс, Et (іноземна валюта/ національна валюта)

Інтервенції на валютному ринку за режиму фіксованих валютних курсів

(у національній валюті)

б) Інтервенції у випадку недооціненого валютного курсу

а) Інтервенції у випадку завищеного валютного курсу

Графік 22.1. Інтервенції на валютному ринку за режиму фіксованих валютних курсів.

У частині (а) графіка валютний курс за Ераг є завищений. Аби утримати цей курс на рівні Ераг (точка 2), центральний банк повинен купувати національну валюту, щоб перемістити криву сподіваного доходу на внутрішні депозити до RET2- У частині (б) графіка валютний курс на рівні Ерат недооцінений. Тому потрібний продаж банком національної валюти, щоб перемістити RETD до RETР для утримання обмінного курсу Ераг (точка 2).

Бретон-вудська система фіксованих валютних курсів. За Бретон- вудської системи припускалося, що валютні курси змінювалися тільки тоді, коли країна відчувала «фундаментальну розбалансованість», тобто великий постійний дефіцит платіжного балансу або його значне активне сальдо. Щоб підтримати фіксовані валютні курси, коли країни відчували дефіцит платіжного балансу і втрачали свої валютні резерви, МВФ позичав таким країнам валютні ресурси, що вносилися іншими членами. Як результат, МВФ диктував умови країнам-позичальникам; МВФ міг спонукати країни з пасивними платіжними балансами проводити обмежувальну монетарну політику, що посилювала їхню валюту або усувала їхній дефіцит платіжного балансу. Якщо надані МВФ позички не були достатні, щоб запобігти знеціненню валюти, країні дозволялося девальвувати її валюту шляхом встановлення нового, нижчого обмінного курсу.

Помітна слабкість Бретон-вудської системи полягала в тому, що хоча країни з дефіцитами платіжного балансу втрачали свої валютні

резерви і можна було тиснути на них для проведення девальвації їхнього обмінного курсу або проведення обмежувальної політики, МВФ не мав способів змусити країни з активним платіжним балансом або ревальвувати їхні обмінні валютні курси, або проводити енергійнішу стимулювальну політику. Зокрема, складним у цьому відношенні був той факт, що країна з резервною валютою — США, за Бретон-вуд- ською системою, не могла девальвувати свою валюту, навіть коли долар був зависоко оцінений. Коли США намагалися зменшити безробіття у себе у 1960-і роки шляхом проведення інфляційної монетарної політики (див. розділ 28), розвинулася «фундаментальна розбалансо- ваність» зависоко оціненого долара. Оскільки країни з активним сальдо платіжного балансу не були готові ревальвувати свої валютні курси, то не відбувалося вирівнювання платіжних балансів у Бретон-вудській системі, і ця система розвалилася у 1971 р.

ЗАСТОСУВАННЯ

ДВІ МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ КРИЗИ:

ДЕВАЛЬВАЦІЯ ФУНТА СТЕРЛІНГІВ У 1967 р.

ТА КРАХ БРЕТОН-ВУДСЬКОЇ СИСТЕМИ У 1971 р.

Серед недоліків Бретон-вудської системи було те, що вона сприяла поглибленню міжнародних фінансових криз, під час яких відбувалися «спекулятивні атаки» на валюту певної країни, тобто значний продаж слабкої валюти (або купівля сильної валюти), що прискорювало зміну обмінного курсу. Двома основними прикладами міжнародних фінансових криз, що сталися за Бретон-вудської системи, є девальвація британського фунта у листопаді 1967 р. та події, що призвели до краху Бретон-вудської системи у травні 1971 р. Ми розглянемо, як відбувалися спекулятивні атаки під час цих двох криз, застосовуючи нашу модель визначення валютного курсу.

На графіку 22.2 показано, що до спекулятивної атаки на фунт перетин кривих RET р і RET f був нижчий від паритетного обмінного курсу

дол. за фунт. (У цьому прикладі національною валютою є фунт стерлінгів, тому RETD є сподіваним доходом на депозити у фунтах стерлінгів, у той час як іноземною валютою є долар, тому RETF є сподіваний доход на доларові депозити). Фунт було зависоко оцінено,

центральний банк Великобританії (Банк Англії) був змушений купувати фунти і продавати іноземні (доларові) активи, через що пропозиція грошей зменшувалася і процентна ставка по стерлінгових депозитах зростала до if, залишаючи обмінний курс на номінальному рівні —

дол. за фунт. (Переміщення кривої RETD для перетину в точці

з Ераг не показано на графіку, щоб зменшити його завантаженість). Купівля фунтів призводила до втрати Британією її валютних резервів, що позначалося на постійному дефіциті платіжного балансу.

Валютний курс, (дол./фунти)

Валютний ринок для британського фунта у 1967 р.

Сподіваний доход (у фунтах)

Графік 22.2. Валютний ринок для британського фунта у 1967 р.

Усвідомлення біржовими гравцями, що Великобританія невдовзі повинна девальвувати фунт, збільшило сподіваний доход на іноземні (доларові) депозити і перемістило криву RET праворуч у положення RET2- Це переміщення означало необхідність значно більшої за обсягами купівлі фунтів центральним банком Англії для підвищення процентної ставки до із і, таким чином, утримання обмінного курсу на рівні 2,80 дол. за фунт.

До 17 листопада 1967 р. британська втрата кількох мільярдів доларових резервів була такою значною, що спекулянти валютою почали підозрювати, що, незважаючи на позички МВФ, Великобританія невдовзі девальвує фунт. Щойно спекулянти переконалися, що девальвація близька і, отже, вартість іноземних (доларових) депозитів зростатиме щодо стерлінгових, сподіваний доход на іноземні депозити почав різко зростати, переміщуючи праворуч криву сподіваного доходу на іноземні депозити у положення RETf \\ на графіку 22.2. Велетенське збільшення сподіваного доходу на іноземні депозити порівняно зі стерлінговими спричинило масовий розпродаж спекулянтами фунтів стерлінгів. Інтервенції британського центрального банку на підтримування обмінного курсу фунта ставали все більшими за обсягом і вимагали підвищення процентної ставки по стерлінгових депозитах до і^. Намагання Банку Англії згладити спекулятивну атаку шляхом купівлі фунтів призвело до величезних втрат його валютних резервів. Справді, одного-єдиного дня, 17 листопада, Банк Англії був змушений купити понад 1 млрд. фунтів стерлінгів, щоб утримати від падіння обмінний курс. Банк Англії усвідомив тепер, що неможливо успішно захищати фунт, і наступного дня капітулював, девальвувавши фунт на 14%.

Спекулянти, що 17 листопада продали 1 млрд. майна у фунтах Банку Англії за 1 млрд. доларів США, розбагатіли. Девальвація фунта на 14 % наступного дня, 18 листопада, означала, що долари, які купили спекулянти за їхні фунти, зросли на 14 % за вартістю щодо фунта, забезпечивши їм прибуток у сумі 140 млн. дол. (14 % від 1 млрд. дол.). Непогано за один день праці! Банк Англії, звичайно, втратив 140 млн. дол. Захист валюти від спекулятивної атаки — дорога справа.

Іншими фінансовими кризами, що доконали Бретон-вудську систему після девальвації британського фунта стерлінгів, були криза у Франції 1968 р. та девальвація франка у серпні 1969 p.; коливання курсу марки та її ревальвація у вересні — жовтні 1969 р. Система остаточно розвалилася під впливом міжнародної фінансової кризи, що визріла на початку 1971 р. У 1970 р. дефіцит платіжного балансу в СІНА почав швидко зростати, досягнувши близько 10 млрд. дол. на рік. У першому кварталі 1971 р. дефіцит зростав навіть швидше, перевищивши 5 млрд. дол. Ці дефіцити платіжного балансу СІЛА означали, що існувало активне сальдо балансів інших країн, з яких найбільше було в Німеччини.

На графіку 22.3 змальовано ситуацію на валютному ринку для західнонімецької марки. Завищена оцінка долара СІЛА означала, що німецька марка була недооцінена: за номінальним валютним курсом приблизно 0,27 дол. за марку (що показано початковими кривими RET f та RET f, що перетинаються у точці 1). Центральний банк Західної Німеччини (Бун- десбанк) продавав марки і купував долари, щоб перемістити криву RETD ліворуч, і, як наслідок, збільшував свої валютні резерви. З січня по березень 1971 р. Бундесбанк купив 2 млрд. американських доларів для виконання своїх зобов’язань по підтримці обмінного курсу, зафіксованого на рівні 0,27 дол. за марку. Отже, Бундесбанк збільшив на 2 млрд. дол. свої міжнародні валютні резерви. У квітні Німеччина набула інші 3 млрд. дол. валютних резервів, як наслідок захисту обмінного курсу.

Велетенська купівля міжнародних валютних резервів означала, що німецька грошова маса почала збільшуватися, ведучи до винятково швидкого зростання пропозиції грошей у Німеччині. Оскільки Бундесбанк не хотів продовжувати цей процес, то в недалекому майбутньому він був змушений ревальвувати свою марку. Коли учасники валютного ринку усвідомили, що ревальвація марки імовірна і, отже, іноземні (доларові) депозити напевно впадуть за вартістю щодо марки, то сподівані доходи на іноземні доларові депозити різко зменшилися, переміщуючи криву RET ліворуч у положення RET f.

Як випливає з нашого аналізу, тепер німецькому центральному банкові довелось би інтенсивно втручатися у формування обмінного курсу — продавати марки і купувати долари, щоб утримувати фіксований валютний курс. 4 травня Бундесбанк купив 1 млрд. дол. для захисту долара і збереження обмінного курсу марки, що передбачалося за Бретон-вудською системою. Коли валютний ринок відкрився 5 травня, то гра закінчилася. Протягом першої години торгівлі Бундесбанк був змушений купити 1 мільярд доларів, щоб утримати фіксований

Валютний курс, Et (дол./марки)

RETР

Валютний рипок для німецької марки у 1971 р.

Сподіваний доход (у марках)

Графік 22.3. Валютний рипок для німецької марки у 1971 р.

Розуміння спекулянтами, що Німеччині скоро доведеться ревальвувати марку, зменшило Eplr - $0.27 сподіваний доход на іноземні (доларові) депозити і перемістило RETf у положення RET 2- Внаслідок цього виникла необхідність більшої купівлі доларів німецьким центральним банком, щоб зменшити процентну ставку із для утримання обмінного курсу на рівні 0,27 долара за марку.

валютний курс. Німецький центральний банк тоді оголосив, що припиняє свої валютні операції, і марка (разом з іншими валютами, прив’язаними до неї) пускається у вільне плавання L

У серпні президент Ніксон оголосив про розпад Бретон-вудської системи. Він припинив конвертованість долара у золото, і це було частиною його «нової економічної політики», що також включала контроль над заробітною платою і цінами. Спроби підправити Бретон- вудську систему фіксованих обмінних курсів у Смітсонівських угодах у грудні 1971 р. виявилися неуспішними, і до 1973 р. СІЛА та їхні торгові партнери погодилися| на вільне плавання валюти.

Сьогоднішня система керованого плавання

Хоча валютним курсам нині дозволяють змінюватися щоденно у відповідь на дію ринкових сил, центральні банки не хочуть відмовлятися від свого права інтервенцій у функціонування зовнішніх валютних ринків. Вони не допускають великих змін в обмінних курсах, що полегшує планування для фірм та індивідів купівлі або продажу товарів за кордоном у майбутньому. Крім того, країни з активним платіжним балансом часто не хочуть дозволити поцінування своїх валют, бо це здорожчує їхні товари за кордоном, а іноземні товари дешевшають у даній країні. Оскільки подорожчання може зашкодити продажу товарів вітчизняних фірм і збільшити безробіття, країни з активним сальдо платіжного балансу продавали свою валюту на зовнішніх валютних ринках і набували валютних резервів.

Країни з дефіцитом платіжного балансу не хотіли допустити знецінення своїх валют, бо це здорожчувало іноземні товари для їхніх споживачів і могло стимулювати інфляцію. Щоб підтримати високу вартість своїх валют, країни з дефіцитом платіжного балансу часто купували свою власну валюту на зовнішньому валютному ринку і втрачали валютні резерви.

Нинішня міжнародна фінансова система є гібридом фіксованої та гнучкої системи валютних курсів. Ці курси коливаються у відповідь на ринкові сили, але не\\ визначаються виключно цими ринковими силами. До того ж багато країн продовжують утримувати вартість їхніх валют фіксованими щодо інших валют. Окремі країни прив’язали свої валюти до долара, в той час як група європейських країн утворила Європейську валютну систему, так звану «змію», в якій вартість валют одна щодо одної може коливатися у вузькому інтервалі (±2,25 % для більшості цих валют, за винятком Іспанії). Крім того, країни — учасниці Європейської валютної системи розробили нову грошову одиницю екю !, яка, на їхню думку, фактично витіснить долар США з міжнародних фінансових операцій.

МВФ продовжує функціонувати як збирач даних і міжнародний кредитор, та вже не намагається заохочувати фіксовані валютні курси. Роль МВФ як міжнародного кредитора також недавно стала важливою у зв’язку з кризою зовнішньої заборгованості країн третього світу (аналізувалося у розділі 10). МВФ прямо втягнутий у допомогу країнам, що розвиваються і зазнають труднощів у погашенні їхніх позичок. МВФ допомагає країнам третього світу домовитися із західними кредиторами про сплачення боргу.

Іншою важливою рисою сьогоднішньої системи є продовження витіснення золота з міжнародних фінансових операцій. Не тільки США припинили конвертованість долара у золото для іноземних центральних банків. З 1970 р. МВФ випускає паперовий замінник для золота — спеціальні права запозичення (СДР) [80]. Подібно до золота у Бретон- вудській системі, СДР функціонують як міжнародні валютні резерви. Проте, на відміну від золота, кількість якого визначалася відкриттям родовищ золота і витратами виробництва, СДР можуть створюватися МВФ кожного разу, коли він вирішить, що існує додаткова потреба у міжнародних валютних резервах для сприяння світовій торгівлі та економічному зростанню.

Використання золота у міжнародних операціях згодом було зменшене скасуванням МВФ офіційної ціни золота у 1975 р. та продажем золота Державною скарбницею США та МВФ приватним особам, щоб «демонетизувати» його. Нині ціна золота визначається на вільному ринку. Інвестори, що хочуть спекулювати на цьому ринку, повинні купувати і продавати за бажанням, як це роблять ювеліри та дантисти, котрі використовують золото у своєму виробництві.

МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ І МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА

Наш аналіз у цьому розділі досі вказував на декілька шляхів, за якими міжнародні обставини можуть впливати на монетарну політику і тим самим — на способи проведення монетарної політики.

Прямі впливи валютного ринку на пропозицію грошей

Коли центральні банки здійснюють інтервенції на зовнішніх валютних ринках, то вони набувають або втрачають міжнародні резерви і впливають на їхню грошову масу. Коли центральний банк втручається у функціонування валютного ринку, то відмовляється від певного контролю над пропозицією грошей у країні. На початку 1970-х років, наприклад, німецький центральний банк зіткнувся з певною дилемою. Намагаючись утримати німецьку марку від надмірного поцінування щодо долара, німці набули величезні запаси міжнародних валютних резервів, а це вело до швидкого темпу зростання кількості грошей, що німецький центральний банк розглядав як інфляційне.

Німецький центральний банк міг би намагатися усунути зростання пропозиції грошей шляхом припинення своїх інтервенцій у зовнішній валютний ринок і відновлення контролю над власною пропозицією грошей. Проте така стратегія має істотну ваду. Коли центральний банк перебуває під тиском недопущення поцінування валюти, то нижча ціна імпортних товарів і вища експортних, як наслідок поцінування валюти, шкодитимуть вітчизняному виробництву та викликатимуть безробіття.

Оскільки американський долар трактувався як резервна валюта, то хід розвитку подій на зовнішньому валютному ринку менше впливав на грошову масу і пропозицію грошей у СІНА. Доки іноземні центральні банки енергійніше за ФРС втручалися у формування курсів, щоб утримати вартість долара без змін, доти це не впливало на американські запаси валютних резервів. Можливість проведення монетарної політики звичайно полегшується, коли валюта країни є резервною валютою[81].

Врахування платіжного балансу

За Бретон-вудської системи відношення до стану платіжного балансу було значно важливішим, ніж за нинішньої системи керованого плавання. Коли країна з нерезервною валютою стикається з дефіцитом платіжного балансу, то вона втрачає валютні резерви. Щоб утримувати ці резерви від вичерпування, за Бретон-вудської системи країні доводилося проводити обмежувальну монетарну політику для зміцнення своєї валюти. Саме це мало місце у Великобританії до девальвації у 1967 р. Коли політика ставала розширювальною, тоді стан платіжного балансу погіршувався, і англійці були змушені «натискати на гальма», проводячи обмежувальну політику. Щойно стан платіжного балансу поліпшувався, політика ставала більш експансіоністською до того часу, поки погіршення платіжного балансу знову змушувало англійців проводити обмежувальну політику. Такі послідовні переміни стали відомими як політика «вперед-назад», і внутрішня нестабільність, яка викликалася нею, жорстоко критикувалася.

Оскільки СІЛА є головною країною з резервною валютою, то вони можуть управляти значними дефіцитами платіжного балаксу без втрати величезних сум міжнародних валютних резервів. Проте це не означає, що ФРС ніколи не впливала на стан платіжного балансу США. Дефіцити в балансі по поточних операціях означали, що американські фірми, можливо, втрачають трохи конкурентоспроможності, бо вартість долара надто висока. Крім того, великі дефіцити платіжного балансу США викликають активне сальдо платіжних балансів інших країн, що може вести до великого збільшення у їхніх запасах міжнародних валютних резервів (що було особливо правильним за Бретон- вудської системи). Оскільки такі збільшення є навантаженням на міжнародну фінансову систему і можуть стимулювати світову інфляцію, то ФРС турбується щодо стану платіжного балансу США і дефіциту балансу по поточних операціях. Інколи вона намагається зменшити ці дефіцити через обмежувальну монетарну політику.

Врахування валютного курсу

На відміну від міркувань, що пов’язані з валютним курсом і які стали менш важливими за теперішньої системи керованого плавання, врахування валютного курсу сьогодні відіграє важливішу роль у проведенні монетарної політики. Якщо центральний банк не хоче допускати падіння вартості своєї валюти, то він може проводити більш жорстку монетарну політику зменшення пропозиції грошей, щоб підвищити внутрішню процентну ставку, зміцнюючи у зв’язку з цим свою валюту. Так само, коли країна зазнає поцінування своєї валюти, то національна економіка може терпіти від зрослої іноземної конкуренції, і виникають труднощі для центрального банку, щоб забезпечити вищий темп зростання грошової маси для зменшення обмінного курсу.

Труднощі впливу на валютні курси, здається, більші для центральних банків інших країн, а не для США, проте навіть Федеральна резервна система не є повністю невразливою. Наростаючі хвилі протекціонізму, що випливали з неспроможності американських фірм конкурувати з іноземними внаслідок зміцнення долара з 1980 р. до початку 1985 p., заохочували в Конгресі критику дій ФРС. Ця критика вимагала проведення енергійнішої розширювальної монетарної політики, щоб зменшити вартість долара. Як ми бачили у розділі 20, ФРС тоді справді дозволила збільшення пропозиції грошей до дуже значного рівня. Політика по\' зниженню курсу долара була підтверджена так званою угодою Плаза у вересні, на якій міністри фінансів п’яти найбільш розвинутих індустріальних держав вільного світу (США, Японія, Німеччина, Великобританія і Франція) погодилися втручатися у функціонування зовнішніх валютних ринків, щоб досягнути бажаного падіння долара. Після угоди Плаза долар швидко знецінювався, і ФРС відіграла важливу роль у цьому знеціненні шляхом розширення швидким темпом грошової маси.

ЧИ ПОВИНЕН СВІТ ПОВЕРНУТИСЯ ДО ЗОЛОТОГО СТАНДАРТУ?

Хоча на монетарну політику нині впливають міжнародні міркування, ряд критиків сучасної міжнародної грошової системи вважають, що міжнародні аспекти повинні відігравати навіть важливішу роль у проведенні монетарної політики. Вони захищають повернення до золотого стандарту, за якого всі валюти конвертуються у золото. Прихильники золотого підходу підкреслюють, що нинішня система керованого плавання внутрішньо інфляційна, бо органам, що управляють грошовими системами, надається надто багато можливостей для проведення розширювальної політики. Якби національні валюти знову були прив’язані до золота, то грошова дисципліна накладалася б на центральні банки як результат відпливу золота з країни, коли вона зазнає інфляції або має дефіцит платіжного балансу. Крім того, країна, чия монетарна політика є достатньо обмежувальною, забезпечувала б приплив золота до себе, що створювало б основу для стабільнішої економікЦ Система фіксованих валютних курсів золотого стандарту має також переваги у сприянні світовій торгівлі через зменшення невизначеності, що спостерігається як наслідок коливань валютних курсів.

Прихильники повернення до золотого стандарту мали успіх в утворенні президентом Рейганом Комісії США з золота у 1981 р. для вивчення можливого повернення до золотого стандарту. Хоча у звіті, опублікованому в 1982 p., комісія погоджується із прихильниками золотого стандарту в тому, що існує нагальна потреба зміцнення грошової дисципліни, все ж комісія не відстоювала повернення до золотого стандарту. Існує декілька вагомих причин, чому комісія, як і інші економісти, відкидає повернення до золотого стандарту.

По-перше, ціна золота зазнавала значних коливань за останні роки у широкому інтервалі від 300 до близько 900 дол. за унцію. Прив’язування долара до золота могло б створити такий долар, вартість якого дуже коливатиметься стосовно вартості товарів і послуг. Тому рівень цін дуже коливався б. Це, можливо, не дало б забезпечити стабільності цін, якої так прагнуть адепти золотого стандарту.

По-друге, період часу, протягом якого золотий стандарт функціонував ефективно (кінець XIX ст.— початок XX ст.), не був періодом стабільних цін та високої зайнятості. Хоча світова економіка була значно менше схильною до безперервної інфляції, ніж сьогодні, спостерігалися значні коливання у діловому циклі та рівні цін з року в рік. Справді, невизначеність стосовно цін, здається, була навіть значнішою за золотого стандарту, ніж сьогодні.

Нині критики золотого стандарту очевидно мають перевагу, і повернення до золотого стандарту неможливе, та все ж продовжуються пошуки міжнародної грошової системи, що забезпечить стабільнішу світову економіку, нижчу інфляцію та збільшення світової торгівлі.

ПІДСУМКИ

Платіжний баланс — це бухгалтерська система для врахування всіх надходжень і платежів між певною країною і рештою іноземних держав, що мають безпосереднє відношення до руху коштів між ними. Офіційний баланс резервів для операцій є сумою балансу по поточних операціях плюс статті руху капіталу. Цей баланс показує суму валютних резервів, що повинні переміститися між країнами, щоб фінансувати міжнародні операції.

До першої світової війни домінував золотий стандарт. Валюти конвертувалися в золото, фіксуючи, отже, обмінні курси між країнами. Після другої світової війни були засновані Бретон-вудська система та МВФ для забезпечення системи фіксованих валютних курсів, у якій американський долар конвертувався в золото. Бретон- вудська система остаточно розвалилася у 1971 p., і міжнародна фінансова система внаслідок цього еволюціонувала до режиму керованого плавання валют, що ми маємо сьогодні. Обмінні курси коливаються з дня на день, але центральні банки втручаються у функціонування зовнішніх валютних ринків.

Три міжнародні обставини впливають на проведення монетарної політики: прямі впливи зовнішнього валютного ринку на пропозицію грошей; міркування про стан платіжного балансу; врахування валютного курсу. Оскільки США були країною з резервною валютою у певний період (після другої світової війни), на монетарну політику США значно менше, ніж в інших країнах, впливали розвиток подій на зовнішніх валютних ринках і стан їхнього платіжного балансу. Проте в останні роки врахування валютного курсу відіграє важливішу роль у проведенні монетарної політики США.

Ряд критиків нинішньої міжнародної фінансової системи, які

твердять, що вона є внутрішньо інфляційна, відстоюють повернення до золотого стандарту. Хоча багато економістів погоджуються з цими прихильниками золотого стандарту, нібито існує велика потреба у посиленні дисципліни грошей, але ці економісти не вважають, що золотий стандарт забезпечить стабільнішу світову економіку, включаючи стабільніший рівень цін.

ВИЗНАЧАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

платіжний баланс баланс по поточних операціях торговельний баланс рух (рахунок) капіталу офіційний баланс резервів для операцій Світовий банк резервна валюта спеціальні права запозичення (СДР)

золотий стандарт режим фіксованих валютних курсів

Бретон-вудська система Міжнародний валютний фонд (МВФ) девальвація ревальвація

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Для кожної з таких операцій покажіть, в якій частині платіжного балансу вона записується (по поточних операціях як рахунок капіталу або як метод фінансування) і чи це надходження, чи платіж:

а) купівля англійцем частини акцій однієї з американських компаній;

б) купівля американцем авіаквитка на повітряні лінії Франції;

в) купівля урядом Швейцарії векселів Скарбниці США;

г) купівля японцями апельсинів з Каліфорнії;

д) 50 млн. дол. допомоги Гондурасу;

е) позичка, що надана американським банком Мексиці;

є) позичка євродоларів, що взята американським банком.

* 2. Чому дефіцит платіжного балансу для США має інший вплив на валютні резерви, ніж дефіцит платіжного балансу для Нідерландів?

Якби за золотого стандарту Великобританія була продуктивнішою стосовно США, що сталося б з пропозицією грошей у цих двох країнах? Чому зміни пропозиції грошей допомагали зберегти фіксований валютний курс між СІНА і Великобританією?

4. Яким є обмінний курс між дола

ром і франком, якщо один долар конвертується в 1/20 унції золота, а один франк в 1/40 унції золота?

Якщо номінальний валютний курс країни недооцінено під час Бре- тон-вудської системи фіксованих курсів, який вид інтервенцій центральний банк цієї країни був змушений здійснювати і який вплив це мало на валютні резерви цієї країни та пропозицію грошей?

6. Чому спекулятивні атаки на ва

люту були поширенішими за Бре- тон-вудської системи, ніж за нинішньої системи керованого плавання?

7. Чому повідомлення МВФ про надання необмежених позичок країні, що відчуває спекулятивну атаку, негайно покінчить з цією атакою? Поясніть вашу відповідь за допомогою графічного аналізу зовнішнього валютного ринку.

8. Як може країна з великим актив

ним сальдо платіжного балансу сприяти підвищенню темпу інфляції у самій собі?

Правильне, помилкове чи неви- значене таке твердження: «Якщо країна хоче утримувати свій обмінний курс стабільним, то вона повинна відмовитися від певного контролю над власного пропозицією грошей».

*10. Чому дефіцит платіжного балансу може змусити певні країни здійснювати обмежувальну монетарну політику?

Правильне, помилкове чи неви- значене таке твердження: «Дефіцит платіжного балансу завжди змушує країну втрачати валютні резерви».

*12. Як можуть постійні дефіцити платіжного балансу США допомогти стимулювати світову інфляцію?

Правильне, помилкове чи неви- значене таке твердження: «Інфляція неможлива за золотого стандарту».

*14. Чому в чистій системі гнучких валютних курсів не існує прямих впливів зовнішнього валютного ринку на пропозицію грошей? Чи це означає, що вплив зовнішнього валютного ринку на монетарну політику відсутній?

15. Правильне, помилкове чи неви- значене таке твердження: «Відмова від фіксованих валютних курсів після 1973 р. означала, що країни проводять більш незалежну монетарну політику».

<< | >>
Источник: Фредерік С. Мишкін. ЕКОНОМІКА ГРОШЕЙ, БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ І ФІНАНСОВИХ РИНКІВ 1992. 1992

Еще по теме Розділ 2 2 і МІЖНАРОДНА ФІНАНСОВА СИСТЕМА І МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -