ЕМПІРИЧНИЙ ДОКАЗ ДЛЯ ПОПИТУ НА ГРОШІ

Як ми бачили, альтернативні теорії попиту на гроші можуть мати різне значення для формування нашого погляду на роль грошей в економіці. Які з цих теорій є точним описом реального стану речей — це важливе питання.

питань, що вирізняють різні теорії попиту              на гроші і впливають              на

їхні висновки про те, чи кількість грошей є основним визначником сукупних видатків: (1) чи є попит на гроші чутливим до змін процентних ставок; (2) чи попит              на гроші є стабільним              з часом?

Процентні ставки              і попит на гроші

У розділі 23 ми бачили, що коли процентні ставки не впливають на попит на гроші, то швидкість обігу, імовірно, постійна або принаймні прогнозована. Тому підхід кількісної теорії, за яким сукупні видатки визначаються кількістю грошей, очевидно, правильний. З іншого боку, що чутливіший попит на гроші до процентних ставок, то більш прогнозованою буде швидкість обігу грошей, а зв’язок між пропозицією грошей і сукупними видатками буде менш чітким. Справді, існує крайній випадок надчутливості попиту на гроші щодо процентних ставок, що називається «ліквідною пасткою», за якої монетарна політика не впливає на сукупні видатки.

Джеймс Тобін проводив одне з перших досліджень щодо зв’язку між процентними ставками і попитом на гроші, використовуючи дані по США !. Тобін відокремив операційні грошові залишки від інших грошових залишків, які він назвав «невикористаними грошовими залишками», припускаючи, що тільки операційні залишки пропорційні до доходу, в той час як тільки невикористані залишки пов’язані з процентними ставками.

Далі він розглядав, чи його показник невикористаних залишків перебував в оберненій залежності від процентних ставок у 1922 — 1941 pp., зображаючи середній рівень невикористаних залишків у кожному році до середніх процентних ставок по комерційних векселях у цьому ж році.

Додаткові емпіричні докази щодо попиту на гроші чітко підтверджують тезу Тобіна [89]. Чи ця чутливість стає такою високою, що ми наближаємося до випадку ліквідної пастки, в якій монетарна політика неефективна? В більшості випадків відповідь негативна. Кейнс доводив у «Загальній теорії...», що ліквідна пастка може мати місце тоді, коли процентні ставки надто низькі. (Проте він твердив, що ніколи ще не спостерігав випадку ліквідної пастки).

Типовими доказами, що пастка ліквідності ніколи не здійснюється на практиці, є докази Девіда Лейдлера, Карла Брунера і Алана Мельцера, які спостерігали, чи зростала чутливість попиту на гроші у зв’язку зі зміною процента в періоді, коди процентні ставки були дуже низькі [90]. Лейдлер і Мельцер підійшли до цього питання у такий спосіб. Вони спостерігали, чи чутливість попиту на гроші відрізняється між періодами у зв’язку зі зміною процентна, особливо у такі періоди, як 1930-і роки, коли процентні ставки були особливо низькими[91]. Ці дослідники виявили, що не існувало тенденції до збільшення чутливості до процента, коли процентні ставки падали. Справді, чутливість до процентна не змінювалася від періоду до періоду. Брунер і Мельцер досліджували це питання через призму, чи вища чутливість до процента у 1930-і роки як результат ліквідності пастки означає, нібито функція попиту на гроші, оцінена для цього періоду, не обов’язково повинна поводитися так само в інші, нормальніші періоди. Брунер і Мельцер виявили те, що функція попиту на гроші, оцінена головним чином на основі даних 1930-х років, точно прогнозувала попит на гроші у 1950-і роки. Цей результат забезпечив незначний доказ на користь існування ліквідної пастки в період «великої депресії».

Докази про існування чутливості попиту на гроші у зв’язку зі зміною процента виявлено різними дослідниками.

Стабільність попиту на гроші

Якщо функція попиту на гроші нестабільна і зазнає суттєвих непередбачених змін, як вважав Кейнс, тоді швидкість обігу грошей не- передбачувана і кількість грошей може не бути тісно пов’язаною з сукупними видатками, як в сучасній кількісній теорії. Стабільність функції попиту на гроші є також важливою для того, чи Федеральна резервна система повинна орієнтуватися на процентні ставки, чи на пропозицію грошей (див. розділ 25). Отже, важливо розглянути питання, чи функція попиту на гроші стабільна, чи ні, бо це має важливе значення для того, як слід проводити монетарну політику.

Як показує наш аналіз статті Брунера і Мельцера, доказ щодо стабільності функції попиту на гроші пов’язаний із доказом існування ліквідної пастки. Дослідження Брунера і Мельцера показали, що функція попиту на гроші, визначена на основі даних переважно 1930-х років, добре прогнозувала попит на гроші у повоєнний період. Це означає не тільки те, що ліквідна пастка не існувала у 1930-і роки, але також, що функція попиту на гроші була стабільною протягом тривалих проміжків часу. Доказ того, що чутливість попиту на гроші у зв’язку зі зміною процента не змінювалася від періоду до періоду, також означає, що функція попиту на гроші стабільна, оскілька змінна чутливість до процента означала б, що функцію попиту на гроші, визначену в одному періоді, не можна застосувати для прогнозу в іншому періоді.

До початку 1970-х років використання квартальних даних повоєнного періоду чітко підтвердило стабільність функції попиту на гроші, коли МІ було застосовано як визначення пропозиції грошей. Наприклад, добре відоме дослідження Стефена Голдфельда, опубліковане у 1973 p., виявило не тільки те, що чутливість попиту на гроші МІ до процента не зазнала змін у повоєнному періоді, але й те, що функція попиту на гроші МІ забезпечувала надзвичайно добрі прогнози протягом повоєнного періоду [92].

Випадок пропущених грошей. Стабільність попиту на гроші була добре встановленим фактом, але починаючи з 1974 р. загальноприйнята функція попиту на гроші МІ почала дуже завищувати прогнозовані оцінки попиту на гроші. Стефен Голдфельд назвав це явище нестабільності функції попиту на гроші «випадком пропущених грошей». Воно являє собою серйозний виклик корисності функції попиту на гроші як знаряддя для розуміння впливу монетарної політики на сукупну економічну діяльність. Крім того, це явище має важливе значення для того, як проводитиметься монетарна політика. Як результат, нестабільність функції попиту на гроші МІ стимулювала напружені наукові пошуки для розв’язання загадки пропущених грошей, щоб функція попиту на гроші могла бути використана.

Пошуки стабільної функції попиту на гроші відбувалися у двох напрямках. Перший напрямок зосереджувався на тому, чи неправильне визначення грошей могло стати причиною значної нестабільності функції попиту на гроші. Внаслідок інфляції, високих номінальних процентних ставок і переваг комп’ютерної технології платіжний механізм і методика управління готівкою зазнали швидких змін з 1974 р. Крім того, з’явилося багато нових фінансових інструментів і зросло їхнє значення. Це привело ряд дослідників до думки, що швидкий темп фінансових інновацій з 1974 р, означає, що загальноприйняті визначення пропозиції грошей більше не підходять. Вони шукають стабільної функції попиту на гроші фактично через пряме дослідження відсутніх грошей, тобто йдуть пошуки фінансових інструментів, що були помилково не враховані у визначенні грошей.

Одноденні позички про взаємний викуп (RPs) є одним із прикладів. Це одноденні позички з невеликим ризиком невиконання зобов’язань, адже вони забезпечуються векселями Державної скарбниці як заставою (розділ З подає детальний аналіз структури цього типу позички).

Другим напрямком наукового пошуку стало виявлення нових змінних, включення яких у функцію попиту на гроші зробить її стабільнішою. Майкл Гамбургер, наприклад, виявив, що включення середнього відношення дивіденду до ціни на звичайні акції (середні дивіденди, що поділені на середню ціну) як міри їхньої процентної ставки, має наслідком стабільну функцію попиту на гроші [95]. Інші дослідники, такі, як Гелер і Мошін Кхан, вивчили структуру процентних ставок за строком позичок та їхні функції попиту на гроші і виявили, що це створює стабільну функцію попиту на гроші [96].

Ці спроби моделювання стабільної функції попиту на гроші критикувалися на тій підставі, що перелічені додаткові змінні не точно вимірюють альтернативну вартість нагромадження грошей, і тому теоретичне обгрунтування для включення їх у функцію попиту на гроші є слабким [97]. Пізніше також постали питання, чи ці уточнення функції попиту на гроші справді ведуть до її стабільності у майбутньому [98].

Уповільнення швидкості обігу грошей у 1980-і роки. Хиби загальноприйнятих функцій попиту на гроші посилилися у 1980-і роки. Ми бачили, що ці функції переоцінили, завищивши попит на гроші в середині і наприкінці 1970-х років, тобто недооцінили швидкість обігу грошей (PY/М), що зростала швидше, ніж сподівалися.

Чи порятунок в М2? Як ми бачили на графіку 23.1 у цьому розділі, швидкість обігу М2 залишалася далеко стабільнішою, ніж швидкість МІ у 1980-і роки. Відносна стабільність швидкості М2 означає, що функції попиту на гроші, в яких пропозиція грошей визначається як М2, можуть виконуватися на практиці значно краще, ніж ті, в яких пропозиція грошей визначається як МІ. Дослідники з Федеральної резервної системи справді визначили, що функція попиту на гроші М2 в останні роки добре виконувала свою роль. Швидкість М2 змінювалася цілком близько до альтернативної вартості нагромадження М2 (ринкові процентні ставки мінус середній процент, що виплачений на депозити, і фінансові інструменти, що становлять М2) *. Відомі труднощі у знаходженні функції попиту на гроші МІ, що залишається стабільною після того, як зроблені оцінки. Водночас існує небезпека, що функції попиту на гроші М2 можуть також стати нестабільними у майбутньому.

Висновок. Основний висновок з дослідження функції попиту на гроші полягає в тому, що найімовірнішою причиною її нестабільності є швидкий темп фінансових інновацій, що мали місце після 1973 р. Докази до цього часу експериментальні. Справжня і задовільна функція попиту на гроші ще не знайдена, і тому наукові пошуки стабільної функції попиту на гроші тривають.

Недавня нестабільність функції попиту на гроші ставить під сумнів доказовість наших теорій і емпіричного аналізу[99]. Вона також має важливе значення для проведення монетарної політики. Ця нестабільність викликає сумнів щодо корисності функції попиту на гроші як знаряддя для визначення орієнтирів творцям економічної політики. Зокрема, оскільки функція попиту на гроші стала нестабільною, то швидкість обігу грошей тепер важче прогнозувати. Тому встановлення жорстких завдань з пропозиції грошей для контролю над сукупними видатками в економіці є, можливо, неефективним способом для проведення монетарної політики.