<<
>>

27. Банківська система і пропонування грошей. Операційний та спекулятивний попит на гроші. Грошовий мультиплікатор.

Банки є фінансовими установами, що акумулюють кошти і нагромадження, надають кредит, здійснюють грошові розрахунки, обмін векселів, емісію грошей, цінних паперів, операції із золотом, іноземною валютою та інші функції.

У деяких країнах за банками закріплені основні функції держави. Вони обслуговують грошовий обіг і кредитні відносини, здійснюють емісію грошей, контролюють господарську і фінансову діяльність підприємств, виконують роль загального апарату обміну і обліку в економіці.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» розглядає банки як установи, функціями яких є кредитування суб\'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення й інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування суб\'єктів господарювання, виконання валютних та інших банківських операцій. Вони є посередниками руху позикового капіталу, який часто зростається з промисловим, утворюючи фінансовий капітал.

За функціями і характером виконуваних операцій банки поділяються на емісійні, комерційні, депозитні, експортні, іпотечні, ощадні. У ринковій системі банки — це комерційні підприємства, які надають своїм клієнтам (вкладникам чи позичальникам) фінансові послуги і отримують від них у певній формі оплату. При будь-якій економічній системі банк виконує дві головні функції. Сутність першої полягає у збиранні та видаванні грошових ресурсів у вигляді внесків (депозитів) і оплаті виписаних на банк чеків, платіжних доручень вкладника. У цій функції банк виступає в ролі боржника, що виконує свої зобов\'язання. Значною мірою вона є пасивною: банк не може примусити вкладників збільшити внески, водночас, як правило, не відмовляючи нікому з них. Приймаючи внесок чи депозит, банк зобов\'язується повернути його за вимогою вкладника. При цьому внески можуть бути на пред\'явника або іменні, вільні чи пов\'язані з виконанням певних умов.

Вільні внески повертаються на вимогу вкладника, а договірні — після закінчення строку внеску, а також після попереднього повідомлення.

Внесені в банк кошти ніколи не вилучаються вкладниками одночасно. На рахунках завжди зберігається перехідний залишок грошей. Інакше кажучи, кошти, що вилучаються з банку, становлять лише частину загальної суми внесків. При цьому вилучення, як правило, компенсується надходженням нових вкладень. Виходячи з цього емпіричного висновку про поведінку вкладників, банки здійснюють свою другу функцію: надають кредити підприємствам і населенню. На відміну від першої вона є активною, оскільки банки ретельно аналізують доцільність надання грошей позичальникам і гарантії, що даються під позику. Для короткострокових позик гарантією можуть бути різні цінні папери, які переходять у портфель банку. Довгострокові позики видаються переважно під заставу нерухомого майна.

Банк визначає надійність боржника, тобто чи буде оплачено вексель після закінчення зазначеного строку, і лише після цього купує його. Крім векселів, банк може купувати і враховувати інші цінні папери, наприклад, зобов\'язання державного казначейства, папери акціонерних товариств, складські зобов\'язання.

З початком переходу до ри нку розвиток комерційних банків пожвавився. Перші з них зароджувались на кооперативних чи акціонерних засадах при підприємствах та інших структурах, відомствах, галузях народного господарства. Водночас організовувалися регіональні комерційні банки багато- і вузькогалузевого профілю. Під тиском вимог ринку змушені були реформуватися провідні банки-монополісти на грошовому ринку. Йдеться, наприклад, про Житлосоцбанк, Промбудбанк. Вони змінили свій статус з державних на акціонерні та перейшли на комерційні засади обслуговування. У зв\'язку зі змінами в статусі та методах роботи їх було перейменовано відповідно на акціонерно-комерційний Соцбанк і акціонерно-комерційний Укрінвестпромбанк. В Україні налічується до 200 комерційних банків.

Комерційні банки, створюючись на акціонерних і пайових засадах, реєструються у Національному банку України.

Вони можуть здійснювати різноманітні операції з кредитного, розрахунково-касового та іншого обслуговування юридичних і фізичних осіб. Усі операції виконуються ними на договірних умовах, що сприяє створенню партнерських стосунків з клієнтами. Комерційні банки кредитують підприємства у межах власних чи залучених коштів і можуть брати їх у Національному банку, або в таких самих комерційних фінансово-кредитних структурах. Вони практич-и но контролюють 2/3 грошового обігу в країні. За останні роки провідні акціонерні комерційні банки накопичили величезні грошові ресурси.

Ринок грошей

Грошовий ринок постає частиною фінансового ринку й відображає попит та пропозицію грошей, а також формування рівноважної «ціни» грошей.

Пропонування грошей

Пропонування грошей (Ms) — це сукупність платіжних засобів, що обертаються в економіці в даний момент. До складу таких платіжних засобів відносяться: готівка поза банківською системою (С), депозити до запитання, чекові депозити та поточні рахунки, які суб\'єкти господарювання можуть використовувати для укладання угод (D): Ms = C+D

У загальному вигляді є вірною тотожність: Ms =C+D=M3

Пропозиція грошей контролюється Центральним банком країни (ЦБ), який прагне підтримувати її на фіксованому рівні. Тому припускають, що пропозиція грошей не залежить від величини ставки відсотка, і графічно зображають у вигляді вертикальної лінії.

Оскільки сучасна банківська система функціонує на умовах часткового резервного покриття, лише частину своїх депозитів банки зберігають у вигляді резервів, а інші використовують для видачі позик, що обумовлює спроможність банківської системи до генерування додаткової грошової маси:

Ms= D / r

де r— норма банківських резервів.

Норма банківських резервів визначається за формулою:

г=R/D де R — обов\'язкові резерви (резерви, що зберігаються згідно з нормою резервування, встановленою ЦБ).

Коефіцієнт 1/r = m називається банківським, або депозитним мультиплікатором. Він показує, у скільки разів комерційні банки збільшують розмір грошової маси в обігу. Так, якщо норма резервування складає 20 %, то банківський мультиплікатор дорівнює 5. Це означає, що початковий кредит в 1000 гр. од. може збільшити пропозицію грошей на 5000 гр. од. Чим вища норма обов\'язкового резервування, тим менша спроможність банківської системи щодо утворення кредитних грошей.

Модель пропозиції грошей стає більш повною з урахуванням поведінки не лише комерційних банків, а й населення, яке може частину грошей з депозитів банківської системи переводити в готівку. Під даним кутом зору ускладнюється дія мультиплікаційного механізму та визначення мультиплікатора, який буде розраховуватися за формулою:

m* = (cr + 1) / (cr + rr)

де m* — грошовий мультиплікатор. Він показує, у скільки разів зміниться обсяг грошової маси (Ms) у випадку зміни грошової бази (MB); сг = C / D — коефіцієнт депонування. Він характеризує переваги населення щодо розподілу грошей між готівкою (С) і коштами на поточних рахунках (D);

rr  =  TR / D— норма резервування депозитів (коштів на поточних рахунках):

де TR — загальні (фактичні) резерви комерційного банку. Вони включають обов\'язкові резерви (R) і надлишкові резерви (Е).

Виходячи з цього, пропозицію грошей можна представити як добуток грошового мультиплікатора (m*) та грошової бази (MB): Ms=m*MB

Грошова база включає готівку поза банківською системою С та загальні резерви комерційних банків (TR): MB=C+TR

Таким чином, пропозицію грошей можна визначити як функцію від чотирьох змінних:

Ms= f(MB, rr, E, cr)

Пропозиція грошей пропорційна величині грошової бази (MB). її збільшення за рахунок готівки призведе до безпосереднього збільшення грошової маси в обігу. Збільшення ж грошової бази внаслідок нарощування банківських резервів при незмінній нормі обов\'язкового резервування забезпечить підвищення обсягів грошової маси опосередковано через механізм кредитної мультиплікації в системі комерційних банків.

Пропозиція грошей має зворотну залежність від норми резервування депозитів (rr) та коефіцієнту депонування (сг).

Попит на гроші

Існують різні теоретичні підходи до аналізу попиту на гроші, один з них базується на кількісній теорії грошей. Вихідним моментом для визначення функції попиту на гроші, згідно з даним підходом, є вже відоме з глави 4 рівняння обміну, запропоноване І. Фішером (MV=PQ).

Це ж рівняння можна подати у такому вигляді:                      М= Y / V = k Y, (1)

де k = 1/ V величина, обернена швидкості обертання грошей.

Згідно з рівнянням (1), обсяг грошової маси має бути пропорційний номінальному ВВП (Y), оскільки передбачається, що швидкість обертання грошей (V) та реальний обсяг виробництва (Q) у короткостроковому періоді є постійними величинами. Так, незмінність швидкості обертання грошей (V) є наслідком сталості структури угод в межах національної економіки. Реальний ВВП змінюється лише у разі істотної модернізації технології виробництва та нарощування необхідних економічних ресурсів, що можливе протягом тривалого періоду часу.

У відповідності з поглядами монетаристів темпи росту грошової маси мають бути адекватними темпам зростання реального ВВП, що забезпечує стабільність рівня цін в економіці. З цього випливає, що величина попиту на реальні грошові запаси   ( M / P) постає функцією доходу, тобто реальний попит на гроші пропорційний доходу:

( M / P)d = k Y

теорія переваги ліквідності

Попит на гроші відрізняється від попиту на ринку товарів тим, що фактично це попит на капітал у грошовій формі. Саме такий підхід є характерним для кейнсіанської теорії попиту на гроші. Дж. М. Кейнс поясню вав прагнення людей зберігати частину власного багатства у вигляді грошей тим, що останні володіють властивістю абсолютної ліквідності. Виходячи з цього, попит на гроші, на його думку, є похідною від того, як ціниться на даний момент властивість ліквідності. На цій підставі даний підхід до аналізу попиту на гроші отримав назву теорії переваги ліквідності.

Кейнсіанська теорія розглядає попит на гроші як наслідок системи мотивів економічного суб\'єкта, що спонукає його зберігати частину свого багатства у формі ліквідних грошових активів. Так, виділяються трансак-ційний та спекулятивний мотиви, а також мотив перестороги.

Трансакційний мотив — збереження грошей внаслідок необхідності укладання певних угод (використання грошей як засобу платежу).

Спекулятивний мотив — збереження грошей, виходячи з невизначеності майбутньої вартості інших фінансових активів з метою уникнути можливих витрат.

Мотив перестороги — збереження грошей для здійснення незапла-нованих купівельних операцій у відповідності з майбутніми непередбачу-ваними обставинами.

Мотиви трансакційний та перестороги обумовлюють виникнення попиту на гроші для укладання угод (попит на гроші як засіб обертання або операційний попит). Спекулятивний мотив забезпечує виникнення попиту на гроші з боку активів (попит на гроші як засіб збереження вартості або спекулятивний попит). Інтенсивність того або іншого мотиву і відповідно обсяги операційного або спекулятивного попиту на гроші визначаються низкою факторів, перш за все рівнем доходу, швидкістю обертання, ставкою відсотка.

Провідним фактором попиту на гроші з боку угод є рівень доходу. Чим вищий доход у суспільстві, чим більше відбувається угод, чим вищий рівень цін, тим більшою є потреба у грошах для обслуговування економічних угод в межах національної економіки. На відміну від монетаристів, кейнсіанці вважають швидкість обертання грошей мінливою та непередбачуваною, що позначається на рухливості операційного попиту на гроші. У відповідності з теорією переваги ліквідності вона знаходиться у прямій залежності від ставки відсотка і зворотній залежності від обсягу пропозиції грошей. Проте, розглядаючи спрощену модель попиту на гроші з боку угод, можна припустити, що обсяг попиту не залежить від ставки відсотка та швидкості обертання. Тоді крива операційного попиту на гроші буде мати такий вигляд (рис. 18.2):

Згідно з кейнсіанською теорією, попит на гроші з боку активів залежить від номінальної ставки відсотка. Економічні агенти утримують частину багатства у ліквідній формі, якщо вони вважають, що інша форма багатства може бути пов\'язана з високим ризиком втрат.

Разом з тим, готівка не приносить того доходу, який суб\'єкти господарювання отримують від зберігання багатства у вигляді банківських депозитів або акцій. Тому розподіл багатства, наприклад на готівку і облігації, залежить від ставки відсотка: чим вона вища, тим нижчий обсяг попиту на готівку. Ставка відсотка в даному випадку виступає альтернативними витратами збереження багатства у вигляді готівки, що обумовлює зворотну залежність між обсягом спекулятивного попиту на гроші і ставкою відсотка (рис. 18.3).

Таким чином, загальний попит на гроші можна представити як функцію від номінального ВВП та ставки відсотка:

( M / P)d = ?(r,Y)

Загальний попит на гроші є сумою спекулятивного та операційного попиту.

( M / P)dt = Y / V попит з боку угод (операційний),

( M / P)da = L(r) — попит з боку активів (спекулятивний)

( M / P)d  = ( M / P)dt +  ( M / P)da  — загальний попит на гроші

Крива загального попиту на гроші буде виглядати наступним чином (рис. 18.4):

Рух уздовж кривої загального попиту на гроші виражає залежність зміни обсягу попиту від зміни процентної ставки, коли інші фактори є незмінними. При високих величинах ставки відсотка крива загального попиту на гроші стає вертикальною. Це означає, що всі заощадження вкладаються у цінні папери, тобто загальний попит на гроші обмежується лише операційним попитом і не зменшується далі при подальшому збільшенні ставки відсотка. За умов зміни величини номінального ВВП відбувається зсув кривої загального попиту, у разі збільшення — праворуч (у положення Md1), у разі зменшення — ліворуч (у положення Md2).

Портфельна теорія попиту на гроші

Згідно з портфельною теорією попиту, гроші розглядаються як одна із форм активів, а потреба в грошах визначається відносною привабливістю різноманітних видів активів. Вона залежить від ступеня ризику і рівня доходу, що несе з собою накопичення того або іншого активу, а також від загальної суми активів. Виходячи з цього, функція попиту на гроші має такий вигляд:

Wd = L(rsrb)?e,W),

де rs, — реальні очікувані доходи по акціях; гь — реальні очікувані доходи по облігаціях; ?е — очікуваний темп інфляції; W — матеріальні активи.

За умов зростання rs, або гь попит на гроші скорочується, оскільки інші активи стають більш привабливими. Те ж саме відбувається і за умов зростання очікуваного темпу інфляції. Внаслідок нарощування W потреба в грошах зростає на тій підставі, що збільшується загальна сума активів і, відповідно, абсолютна величина накопичення кожного з них.

Рівновага на грошовому ринку

При розгляді стану рівноваги на грошовому ринку виходимо з припущень, що пропозиція грошей є фіксованою, рівень цін стабільним, а номінальна ставка відсотка дорівнює реальній. Такі передумови є близькими до економічних реалій у короткостроковому періоді, водночас їх введення дозволяє уникнути багатьох складнощів. Тоді графічна модель ринку грошей має наступний вигляд:

На рис. 18.5 точка Е знаходиться на перетині кривих попиту та пропозиції грошей і визначає «ціну» грошей — ставку відсотка ге, яка віддер-калює альтернативну вартість збереження грошей у готівці. Стан рівноваги постійно змінюється під впливом різноманітних факторів.

Якщо уявити, що пропозиція грошей збільшилася, то відбувається зсув кривої пропозиції праворуч (рис. 18.6).

За умов нарощування пропозиції грошей в економіці утворюється їх тимчасовий надлишок, що відбивається у намаганнях населення позбутися своїх грошових запасів шляхом придбання різноманітних цінних паперів. Такі дії населення обумовлюють збільшення обсягу попиту на цінні папери та підвищення ціни на них, з одного боку, і відповідне зниження ставки відсотка як альтернативної вартості збереження готівки — з іншого. Таким чином, ліквідність на грошовому ринку падає у ціні, відбувається поступове встановлення нової рівноваги при меншій ставці відсотка г\\. За умов зменшення пропозиції грошей відбуваються зворотні тенденції.

У разі збільшення номінального ВВП зростає попит на гроші, що відображається на графічній моделі грошового ринку у вигляді зсуву кривої попиту праворуч—вгору (рис. 18.7). У такому випадку переваги населення та фірм схиляються на користь утримання активів у грошовій формі. За умов незмінності пропозиції грошей реалізація таких схильностей відбувається внаслідок зростання ціни грошей — номінальної ставки відсотка.

<< | >>
Источник: Булгаков А.А.. Лекції з економічної теорії. 2010. 2010

Еще по теме 27. Банківська система і пропонування грошей. Операційний та спекулятивний попит на гроші. Грошовий мультиплікатор.:

  1. 27. Банківська система і пропонування грошей. Операційний та спекулятивний попит на гроші. Грошовий мультиплікатор.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -