Перевага ліквідності. Рівноважний рівень процента
Д. Рікардо і К. Маркс вважали норму процента змінною величиною, похідною від прибутку, яка залежить від співвідношення між пропозицією реального заощадження і попитом на нього.
До такого висновку приходили і економісти наступного періоду, включаючи А. Маршалла. На графіку (див. рис. 60) відображена така залежність. На осі абсцис показана кількість грошей (реальна) M, на осі ординат i — рівноважний рівень процента.З розвитком ринку цінних паперів і банківської системи, з концентрацією грошових ресурсів, з перетворенням підприємств в акціонерні товариства тощо — класична теорія процента стає недостатньою. В нових умовах процентна ставка — незалежна змінна, яка впливає на поведінку економічних агентів. «Попит на гроші» визначається як кількість платіжних засобів, які економічні агенти утримують у ліквідній формі. Попит є функцією доходу, але на нього значний вплив здійснює зміна процентної ставки. Перетворення грошей у цінні папери залежить від процента, який вони приносять. Якщо процентна ставка низька, то нема необхідності міняти гроші на цінні папери. Тому процент впливає на «перевагу ліквідності», чи грошовий попит.
Якщо абстрагуватися від рівня доходу (його можна розглядати як величину постійну), то M — L(i), де M — попит на гроші, L — «ліквідність», і — норма процента. За умов вкрай низького процента попит на гроші стає майже необмеженим і створюється становище, яке отримало назву «пастка ліквідності». Попит на гроші стає надзвичайно еластичним.
В сучасних умовах пропозиція і попит на гроші висококонцентровані та легко піддаються регулюванню. Один із важелів такого регулювання — направлена зміна рівня процента.