9.1. Попит на гроші на грошовому ринку.

Грошовий ринок – це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються і перерозподіляються) під впливом попиту та пропозиції з боку різних суб’єктів економіки.

Попит на гроші – економічний агрегат, який дорівнює реальному обсягу національного виробництва, що готові купити споживачі при будь–якому можливому рівні цін.

Попит на гроші – це потреба суб’єкта економіки у визначеній сумі коштів.

Попит – це намір чи бажання економічного суб’єкта мати визначену суму грошей у даний момент. Попит варто відрізняти від доходу. Попит – це намір, бажання мати визначену суму грошей. А доход – це грошовий потік (національний доход, розподілений у виді зарплати і т.д.).

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не задля самих грошей, а для того, щоб за них купувати різні товари. Грошима володіють через їх споживчу вартість. Однак збереження грошей має своє обмеження, оскільки нагромадження багатства у формі грошей, а не в інших формах, характеризується вартістю втрачених можливостей – той, хто їх накопичує (зберігає на руках), відмовляється від процентного доходу, дивідендів. Гроші повинні приносити гроші.

Тому попит на гроші обумовлений потребою здійснювати поточні витрати (трансакційні операції), мотивом споживання і бажанням вкладати гроші в активи в майбутньому, тобто тримати гроші як спосіб нагромадження вартості.

Таким чином, існують два мотиви (джерела) сукупного попиту на гроші (дві частини попиту):

™ попит на гроші для трансакцій (поточна каса), пов’язаний з необхідністю здійснювати поточні витрати. Індивідуумові завжди потрібні готівка чи поточні рахунки, щоб оплачувати рахунки чи купувати товари, оплачувати послуги.

™ попит на гроші як на активи – це частина попиту, що формується як ліквідний актив. Частину свого багатства (гроші) раціональні інвестори вкладають у “портфель” (набір цінних паперів чи інших ліквідних активів). Представники монетарної теорії вважають, що інвестори будуть здійснювати ризиковані внески тільки тоді, коли доходи по них (від інвестицій у них) будуть ультрависокими. З двох видів доходів, що мають однакову прибутковість, індивідууми виберуть більш безпечний. Щоб відвернути увагу індивідуумів від низькоризикованих активів і звернути їхню увагу до високоризикованих активів (акції, нерухомість), останні повинні мати високий відсоток доходів, тобто забезпечувати більш високі доходи в порівнянні з менш ризикованими активами.

Ця теорія називається “теорією портфеля”. Вона пояснює, як не схильний до ризику інвестор повинен розміщати своє багатство.

Важливим правилом при цьому є диверсифікованість портфеля між різними видами активів. “Не кладіть усі яйця в один кошик” – одна з форм цього правила. Тому не дивно, що індивідууми зберігають гроші не тільки для поточної каси (трансакції), а і частину своїх збережень розміщають в активах для збільшення своїх грошей.

Сьогодні економісти визначають наступні фактори, що спонукають людей мати гроші:

O абсолютна ліквідність грошей;

O гроші виконують ряд найважливіших функцій, зокрема, як засобу платежу;

O уся система обліку і вся ринкова інформація базується на грошових вимірниках;

O гроші виступають як засіб заощадження.

Однак існують деякі розходження у визначенні і змісті факторів, що визначають параметри попиту на гроші в представників різних теорій: кількісної теорії грошей, кейнсіанської теорії і сучасній теорії грошей.