Витоки та історичне тло Руїни

Переяслав і Гадяч конкурували між собою як два

альтернативні бачення України - перше у зв’язку з Москвою, друге - з Варшавою. Фактично 1654 р. у Переяславі та 1658 р. у Гадячі сусідні держави стосовно українського державотворення виробили основи своєї ідеології, яка найбільш повно виявила себе починаючи з 1660-х років, у нових соціально-політичних умовах українського політичного життя початку Руїни, коли дедалі більшого розмаху набувало внутрішнє, громадянське протистояння, яке мало страшні наслідки.

Вважаємо, що чи не найглибше суспільні настрої напередодні Руїни зумів передати Пантелеймон Куліш у відомому романі «Чорна рада» [напр. див.: 65]. Цей серйозний та глибокий твір став наслідком багаторічного вивчення історичних джерел і, головне, свідомого рішення П.Куліша написати роман із минулого України, який послужив би справі національного самопізнання.

Катастрофічні події Руїни мали соціальну й політичну «складові». Як відомо, невдовзі після смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657 рік) в Україні розпочалась складна політична боротьба за владу (за посаду гетьмана послідовно змагались Іван

Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Яким Сомко, Іван Брюховецький, згодом — Петро Дорошенко...). Боротьба точилася між прихильниками «західної», тобто пропольської, та

промосковської орієнтації. Трагічно мало було поборників орієнтації проукраїнської.

Багато в чому пояснює перебіг подій Руїни соціальна площина, де увесь час поглиблювалась прірва між заможними козаками (як сказав Куліш: «тяжко грошовитими», або кармазинниками, і основною масою народу (селянство, міщанство, незаможне козацтво). Ці люди пам’ятали про обіцянки Б.Хмельницького дати не тільки національну та духовно-релігійну свободу, але й землю, й волю.

У 1660—1661 роках став явним процес руйнування раніше єдиної та централізованої гетьманської влади. Правобережна Україна визнала своїм гетьманом Павла Тетерю (цей регіон загалом залишався сферою впливу Польщі), а за посаду гетьмана Лівобережної України розпочалася запекла боротьба. Наказним гетьманом став Яким Сомко, родич Богдана Хмельницького (брат його дружини), представник «статечної», найбільш заможної частини козацтва. У політичному плані Сомко (як й інший «претендент на булаву», ніжинський полковник Василь Золотаренко), безперечно, орієнтувався на Росію, проте водночас був і прихильником широкої автономії України. Але не це відіграло фатальну роль у долі цих двох яскравих представників тодішньої козацької верхівки. Згубним і для їхньої кар’єри, і для життя стало інше, а саме — становий егоїзм. А козацька голота розуміла свободу по-своєму.

Ось як викладає свій погляд на волю, рівність та справедливість неназваний старий козак з «Чорної ради»П.Куліша: «Горе, що старожитні козаки, що з предку-віку козаками бували, військовій черні позавиділи, не схотіли ділитись рівно... Прийде, було, полковник або військовий старшина до гетьмана: «Благослови, пане гетьмане, зайняти займанщину!» — та й займає, скільки оком закине, степу, гаїв, сіножатей, рибних озер, і вже це його родова земля... Отак-то, братці, отак-то, діти, тії багатирі, тії дуки-срібляники з голоти розплодились! У Хмельниччину рідко який шляхтич зачепивсь на Україні, приставши у козацтво, а тепер їх не перелічиш !» [65. С.179].

Зрештою, у XVII ст. не здійснилася жодна із зазначених альтернатив - Україна була поділена між Росією і Польщею Андрусівським договором 1667 року, а Козацький Гетьманат остаточно розпався на два ворогуючих між собою політичних утворення з проросійською та пропольською орієнтаціями козацької старшини.