Висновки:
Упродовж першої половини XVIII ст. в Російській імперії, до складу якої на юридично невизначених засадах входили вся Лівобережна Україна та Слобожанщина, відбувалися докорінні реформи центральних та місцевих урядуючих установ.
Вони були пов’язані із запровадженням губернсько-колезької системи державних інституцій у 1707-1720-х роках, зі створенням надзвичайних комісій як засобу боротьби з всевладдям губернаторів. За спадкоємців Петра відбулася певна відмова від деяких її складових і повернення до старомосковських принципів управління. Поступово вибудувалася губернсько-воєводська система з концентрацією всієї повноти влади, аж до судової, в руках місцевого керівника. У центрі ж відбувався процес формування колезько-галузевої системи управління з періодичним відновленням старомосковських негалузевих приказів і канцелярій.На українських землях Лівобережжя та Слобожанщини продовжували діяти як національні державні установи, так і органи “Всеросійської держави”. Тому система управління Лівобережною Україною зазнала суттєвих реформувань, викликаних виключно зовнішніми чи суб’єктивними чинниками: від запровадження Малоросійської колегії до відновлення гетьманства за Данила Апостола та Кирила Розумовського з Правлінням міністерського уряду між ними. При цьому традиційний полково-сотенний устрій Гетьманщини та Слобожанщини формально ще не був скасований, хоча зазнавав суттєвих утручань з боку російської
адміністрації, а сфера суспільних та економічних відносин, регульованих російськими установами, невпинно розширювалася.