Шляхетські сеймики та їх повноваження

Місцеве самоврядування належить до давніх українських традицій, а його історичний розвиток має декілька етапів. Першою історичною формою самоврядування на українських землях була суспільна громада давніх слов’ян.

За час існування української державності IX-XIII ст. було сформовано й утверджено власні демократичні традиції міського устрою. Це пов’язано, насамперед, із поширенням на українських землях, зокрема за Галицько-Волинськоїдержави, магдебурзького права, яке створило нову юридичну основу для розвитку самоврядування.

У XIV ст., коли Галичина була приєднанадо складу Польського Королівства, розвинуті українські політико-правові традиції місцевого самоврядування зазнали певних змін. Зокрема, на Галичину поступово поширюються польські інститути місцевого самоврядування.

У першій половині XIV ст. у Польському Королівстві почала розвиватися політичнадецентралізація, яка супроводжувалася зростанням ролі сеймиків - зібрань шляхти для вирішення господарсько-фінансових, військових й адміністративних справ даної землі або повіту. Сеймики скликались також для виборів послів (депутатів) на вальний сейм і рекомендації кандидатів на земські посади.

Як уже згадувалося, сеймики в Польському Королівстві почали формуватися за Владислава II Ягайла. Посівши трон, цей король підтвердив перед шляхтою всі привілеї, надані їй Людовиком Угорським, який перед ним правив державою. Насамперед ці привілеї стосувались фінансової політики Польського Королівства. Згодом засновникдинастії Ягеллонів усвідомив, що такі податкові пільги спричиняють виникнення в державі економічної кризи, порушують її економічну безпеку. Якщо б це продовжилось, через кілька років казна стала б зовсім порожньою. Тому податкові пільги шляхти необхідно було скасувати. Однак король Владислав II Ягайло (за національністю литовець) не мав реальної абсолютної державної влади, щоби здійснити самому такі категоричні заходи, а приймав рішення спільно з усією шляхтою.

За часів правління Владислава II Ягайла сеймики організувались у такий спосіб: три окремі сеймики для Ленчицької, Куявської та Сєрадзької земель; спільний сеймик для Познанського та Калішського воєводств; спільний сеймик для Краківського, Люблінського й Сандомирського воєводств; окремий сеймик Руського воєводства, який засідав у Судовій Вишні. Компетенція цих перших польських сеймиків не зводилась лише до введення в дію нових податків. Вона була значно ширшою й охоплювала: обрання та направлення кандидатів королю для затвердження земських чиновників; підписання між шляхтичами домовленостей про взаємовидачу кметів- утікачів; обговорення розміру десятин та інших питань. У ті часи визначення десятин спричиняли жваву дискусію між духовенством і шляхтою. Вони неодноразово ставали предметом обговорення на сеймиках^[743]. Ці сеймики вважалися, з одного боку, основною інституцією шляхетського самоврядування в землях, а з іншого - головною реальною формою участі шляхти в державно-політичному житті країни.

Значення сеймиків особливо зросло після 1454 p.^[744] У 1454 p. під час війни з Тевтонським орденом шляхта домоглася Цереквіцького привілею від короля Казимира IV Ягел- лончика. За ним король був зобов’язаний обговорювати разом зі шляхтою загальнодержавні питання і не розпочинати війну без відома загальношляхетського з’їзду. Однак після невдалих військових дій польського війська король у тому ж 1454 p. на вимогу малопольської шляхти видав під Нєшавою два схожі за змістом привілеї, звані статутами: один - для Be- ликопольщі, другий - для Малопольщі. B основу їх покладено Цереквіцький привілей, який король скасував під впливом малопольської шляхти. B обидвох статутах передбачалась стаття про врахування королем згоди земських сеймиків на нововведення в державний лад Польського Королівства^[745].

Право на скликання домоглися для себе сеймики Руського воєводства^[746]. У Галичині після 1454 p. було створено Генеральний (провінційний) сеймик у Львові, який поширював компетенцію на всю територію Руського воєводства^[747]. Крім того, діяли чотири земські сеймики у головних містах Руського воєводства: Львові, Перемишлі, Галичі, Сяноку^[748].

Подібна система сеймиків була запроваджена в усьому Польському Королівстві. Казимир IV, якого переконав протест шляхти в 1422 p. під Цереквіцьком у тому, що для зміцнення влади в державі необхідні злагода і порозуміння з рицарством, здійснював реформування системи самоврядування з метою отримання підтримки шляхти. Він мусив у законодавчому порядку визнати, що без згоди земських сеймиків король не мав права ні обмежувати прав шляхти, ні залучати її до військових дій. За правління Казимира IV сеймики скликались щорічно. Тринадцятилітня війна з Тевтонським орденом потребувала значних фінансових ресурсів і в зв’язку з цим - нових податків, дозвіл на які повинні були надати всі земські сеймики. Король складав проект рішення про оподаткування, потім об\'їжджав з ним земські сеймики всієї держави, адже у випадку його відсутності на засіданні вони зазвичай відхиляли такий проект. Казимир IV витрачав багато зусиль для цього, тому вирішив згаданий порядок змінити - не через видачу нормативного акта, а завдяки правовому звичаю. Шляхта кількох сусідніх земель давала вказівки обраним на їх землях сеймиках делегатам. Ці делегати, виражаючи інтереси своєї землі, збирались на спільній нараді, яка була названа генеральним сеймиком. Так у Польському Королівстві з\'явився регіональний рівень місцевого самоврядування. Ha всю територію держави діяли три генеральні сеймики, що було зручно для короля: мало- польський (засідав у Корчині), великопольський (відбувався в Колі) та руський (засідав переважно у Судовій Вишні)^[749].

Унаслідок створення 1493 p. двопалатного вального сейму Польського Королівства у державі зросла роль місцевих сеймиків, котрі делегували своїх депутатів і давали їм інструкції. Крім того, сеймики наділялись правом законодавчої ініціативи^[750].

Спочатку на засіданнях сеймиків головував воєвода або каштелян. Однак згодом, у зв\'язку з “екзекуційним” рухом у Польському Королівстві, центральне місце в сеймикових зібраннях посів інститут сеймикового голови - маршалка. Можна погодитися з львівським істориком О.Вінниченком, дослідником діяльності сеймиків у Галичині, що виникнення інституту маршалка припадає на період перед 1572 p., а його діяльність була незалежною від воєвод і каштелянів^[751].

Інститут сеймиків належав до важливих органів самоврядування шляхти. Він характерний для всього Польського Королівства. Час його зародження викликає дискусію в науковому середовищі. Серед дослідників цього періоду історії Польщі переважає погляд, що сеймики виникли на межі XIV і XV ст. (спочатку у Великопольщі), хоча організацію дехто пов’язує з прийняттям у 1454 p. Нешавських статутів. Ця дискусія виникала у зв’язку з тим, що сеймики спочатку створювалися на окремих територіях стихійно, в процесі боротьби шляхти за політичні права^[752].

У Великому князівстві Литовському діяв подібний правовий інститут - місцеві (повітові) сеймики. Вони мали значно менше влади, ніж польські сеймики. Причиною такої відмінності доцільно вважати той факт, що польська шляхта була впливовішою в Польському Королівстві, ніж литовська шляхта, яка отримала значно більше королівських привілеїв у Великому князівстві Литовському. Тому шляхетське місцеве самоврядування в Галичині у складі Польського Королівства досягнуло вищого розвитку, ніж на тих українських землях, котрі перебували під владою Литви.

Воєводи і старости земель Великого князівства Литовського найважливіші питання місцевого значення повинні були вирішувати на місцевих сеймиках, які складались із місцевих єпископів, князів, панів і шляхти.

Стосовно правової природи сеймиків зауважимо: вони були органами місцевого самоврядування, а не органами адміністрації. У Польському Королівстві від XIV ст. до 1493 p.

діяла трирівнева система представницьких органів: вальний сейм, провінційні (генеральні) сеймики та земські сеймики^[754]. Кожен рівень не підпорядковувався вищому. Отже, сеймики отримали незалежний правовий статус і широку компетенцію. Найвдаліше визначив сеймик польський учений В.Кріекхізен: “Сеймик був добровільним зібранням членів привілейованого стану (шляхти) певної землі, воєводства чи провінції та здійснював подвійну функцію: виступав базовим інститутом шляхетського самоврядування на локальному рівні й одночасно головним способом участі шляхти у політичному житті держави”^[755].

Місце з’їзду земських сеймиків було чітко визначено. Натомість генеральний сеймик Галичини постійного місця засідання не мав. Воно було настільки невизначеним, що інколи траплялись казуси. Наприклад, весною 1453 p. генеральний сеймик мав відбутися у будь-якому місті Руського воєводства. Як засвідчують документальні джерела, генеральний сеймик зазвичай засідав у таких містах: Коломия, Львів, Городок, Вишня, Мостиська та ін. Польський учений Г.Ходинецький вважав, що причиною такої нестабільності було існування в Галичині двох географічно-політичних центрів: Львова та Перемишля. Тому місцеві шляхетські еліти цих міст, шукаючи компромісу в розміщенні провінційного сеймику, обирали міста рівновіддалені (розташовані посередині) від Львова і Перемишля. Найчастіше вони засідали у Мостиськах (у 1437, 1443 pp. та ін.) і Судовій Вишні. Узимку засідання генерального сеймику зазвичай відбувались у Львові^[756].

Періодичність сесій генерального сеймику була ще невиз- наченішою, ніж його місце засідання. Від 1434 p., коли провінційний сеймик Галичини зібрався вперше, документальні джерела не містять повідомлень про його діяльність аж до бО-х років XV ст.

У зв’язку з тим, що не було чіткої фіксації періодичності засідань генерального сеймику Галичини, важлива роль належала суб’єкту, який скликав сесію і, відповідно, визначав час її проведення. Про те, хто був цим суб’єктом, в історико- правовій науці існуєдискусія. Надумку І.Линниченка, всі сесії генерального сеймику скликав король, і лише йому належала ця ініціатива^[758]. 3 ним не погоджувався Г.Ходинецький. Він вважав, що король скликав провінційний (генеральний) сеймик в окремих випадках, коли виникала потреба вирішення конкретного регіонального питання, що становило загальнодержавний інтерес, а в інших випадках сесії генерально- го сеймику скликав воєвода. Подібну модель цей дослідник пропонував і для земських сеймиків: їх сесії зазвичай скликав каштелян, а за наявності загальнодержавного інтересу - король^[759].

Склад генерального сеймику і земських сеймиків у Галичині формувався за подібними критеріями. До цих органів входили: земяни, дигнітарії, чиновники. Земянами називали тих осіб, котрі мали у власності землю та постійно мешкали на відповідній території (якщо у генеральному сеймику - то Руського воєводства, а якщо у земському сеймику - відповідної землі). Термін “земяни” майже відповідав термінові “шляхта”. Крім шляхти до земян належали нащадки бояр Галицько-Во- линськоїдержави. Безсумнівно, земяни були переважальною групою учасників генерального сеймику і земських сеймиків. Так, 13 грудня 1464 p. відбувся земський сеймик Львівської землі, в якому взяло участь 60 представників шляхти (земян). Ha одному зі засідань сеймику Сяноцької землі були присутні 16 земян.

Отже, сеймики не мали популярності на початку їх функціонування. Польська влада не схвалювала таку легковажність шляхти і навіть боролася з нею. У 1436 p. біля м. Вишня відбулася конференція представників Руських земель, де було вирішено зобов’язати усіх земян Галичини, Поділля, земель Холмської та Белзької імперативно брати участь у земських сеймиках під загрозою знищення їх майна^[760]. Однак ця норма не діяла. Представники земель (земяни) у генеральний сеймик Галичини делегувались земянами на земських сеймиках.

Дигнітарії (воєвода, каштелян) й урядовці брали участь у засіданнях генерального сеймику за посадою. Це були представники шляхетських родів Тарновських, Ярославських, Стадницьких та ін. Ha засіданнях генерального сеймику часто були присутні високопосадові особи - коронний маршалок Р.Ярославський і краківський воєвода Я. Тарнавський. Дигні- тарії в сеймі та сеймиках були духовні й світські. Духовних диг- нітаріїв генерального сеймику представляв львівський архієпископ, який брав активну участь у його діяльності. Світських дигнітаріїв представляв воєвода Руського воєводства (головна особа сейму). Його присутність на засіданні була обов’язковою. He існує жодноїдокументальної згадки про генеральний сеймик, який відбувся б без його участі^[761]. До повноважень воєвод стосовно роботи генерального сеймику входило: 1) визначення терміну засідання сеймику; 2) визначення місця проведення з’їзду; 3) головування на засіданні; 4) розпорядження правом вирішального голосу; 5) підписання документів, прийнятих сеймиком; 6) скликання генерального (провінційного) сеймику; 7) інші.

До світськихдигнітаріїв належали каштеляни, які очолювали відповідні чотири землі-Львівську, Галицьку, Перемишльську, Сяноцьку. Присутність усіх чотирьох каштелян для відкриття засідання не було обов’язковою умовою. Майже завжди у генеральному сеймику брали участь Львівський і Перемишльський каштеляни. Рідше на них можна було зустріти галицького каштеляна. I хоча немає жодної документальної згадки про присутність Сяноцького каштеляна, однак, цілком ймовірно, він також брав участь в окремих засіданнях сеймику^[762].

У генеральному сеймику Руського воєводства брали участь підкоморії. Є письмова згадка про участь львівського підко- морія на сесії 1441 p., яка відбулась у Мостиськах. Окрім підкоморіїв, на генеральному сеймику були присутні королівські старости. Найважливішим серед них вважався генеральний староста Руського воєводства. Простежується його особливо вагома роль у 1443-1464 pp. і 1479 p., коли він також був воєводою Руського воєводства. Нижчі чиновники також брали участь у генеральному сеймику: мечник, стольник, підчашій, хорунжий, суддя, підсудок. Участь суддів у зібраннях цього органу зумовлювалась тим, що генеральному сеймику надавалась низка судових повноважень:

- постановления вироків і рішень у складніших справах, які гродські та земські суди передавали на його розгляд;

- надання юридичних роз’яснень у спірних правових питаннях гродським і земським судам за їх зверненням.

У зв’язку з цим суддя в сеймику як спеціаліст у галузі судочинства пояснював іншим учасникам сутність спірного питання та власну позицію з цього приводу. Інколи на засіданнях генерального сеймику Галичини засідав сам король, наприклад, 1465 p. у Львові - Казимир IV прибув на сеймик. Двічі король був очікуваним гостем сеймику - 1443 і 1448 pp.^[763]

Діяльність генерального сеймику і земських сеймиків здійснювалась у двох напрямах: правотворчість і судочинство. Правотворчість зводилась до врегулювання місцевих правовідносин, пристосування існуючих приписів до місцевих умов, встановлення правових норм зі судової практики через правозастосовчі роз’яснення. Серед нормативних актів (тобто не роз’яснень) найважливішим документом, прийнятим провінційним сеймом Галичини, був акт про організацію комор- ницьких судів та визначення їх підсудності. Його схвалили у 1475 p. на з’їзді сеймику, який розпочався у Судовій Вишні, а закінчився в Мостиськах^[764].

Сучасний польський дослідник T. Мацієвський запропонував таку класифікацію повноважень місцевих (земських) сеймиків Польського Королівства:

1. Передсеймові: обрання депутатів вального сейму, надання їм своїх інструкцій.

2. Реляційні: застосування промов щодо нарад вального сейму, прийняття ухвал для реалізації сеймових конституцій, вирішення справ, переданих на розгляд вальним сеймом.

3. Виборчі: обрання кандидатів на посаду земського судді.

4. Господарські: прийняття ухвал щодо земельних питань, податків і армії^[765].

Правотворча діяльність генерального сеймику і земських сеймиків Галичини розгорталась достатньо активно. Такий висновок випливає з того, що гродські й земські суди постійно посилались на їх рішення під час розгляду і вирішення цивільних і кримінальних справ. Земські сеймики встановлювали на відповідній території розмір головщини та шляхи її надходження. їх ухвали також регулювали порядок затримання селянина, що ухилявся від виконання феодальних повинностей, а також затримання селян-втікачів^[766]. У Польщі від 1435 p. виникла проблема із впровадженням у Галичині свого законодавства. Відмінність між польським правом і правовідносинами у Галичині повинна була подолати діяльність генерального сеймику та земських сеймиків унаслідок прийняття конкретизуючих, роз’яснювальних і адаптувальних правових норм. Тому нормотворчість цих органів спрямовувалась здебільшого на цю мету, а не на створення автономних правових норм для Руського воєводства.

Судова діяльність генерального сеймику не зводилась до остаточного винесення вироку. Сеймик розглядав справу і приймав рішення, що направлялось до суду, який уже виносив остаточний вердикт. До юрисдикції генерального сеймику належали кримінальні справи про звинувачення шляхтича в крадіжці, грабежі, розбої, шахрайстві, фальшивомонетництві, образі шляхетської честі та про оспорювання шляхетського походження. Так, на генеральному сеймику в Мостиськах 1441 p. шляхтич Кристин доводив факт свого походження. Ha іншому засіданні сеймику у цьому ж місті було постановлено вирок у справі Ф.Яцимерського про фальшування документа. Генеральний сеймик у Судовій Вишні 1457 p. вирішив справу про звинувачення Яна з Чайкова у викраденні панцира. Перемишльський гродський суд 1468 p. у справі про обвинувачення перемишльського старости і його підскарбія посилався на рішення генерального сеймику в цій же справі^[767].

Генеральний сеймик Руського воєводства 12 квітня 1575 p. прийняв laudum (ухвалу), визначивши час розгляду цим органом судових справ. Датою судових засідань генерального сеймику Руського воєводства було названо 14 вересня. Обов’язок підготовки матеріалів судових справ до розгляду покладався на львівського каштеляна, місцем проведення цих засідань встановлювалось галицьке місто Вишня^[768]. Здійснюючи герменевтичний аналіз цього документа, зазначимо, що генеральний сеймик Руського воєводства під час виконання судових функцій набував правового статусу генерального воєводського суду, оскільки в нормативно-правовому акті терміни “генеральний воєводський суд” і “сеймик Руського воєводства” вживаються як синоніми.

Генеральний сеймик розглядав також цивільні справи, позивачем або відповідачем котрих був шляхтич: спори про нерухомість, великі грошові суми та ін. Наприклад, 1437 p. у Мостиськах генеральний сеймик розглядав спір про право власності на млин. У Судовій Вишні 24 вересня 1443 p. сеймик прийняв рішення у справі про визначення власника c. Чишки між шляхтичами Жешовським і Димітровським. У 1468 p. провінційний сеймик передав судову справу на розгляд королівського суду.

Найчастіше гродські й земські суди передавали справи на розгляд генерального сеймику Руського воєводства у зв’язку з неспроможністю вирішити їх через певну складність. Сеймик мав право вимагати від суду зупинення розгляду будь-якої справи, що розглядали гродські чи земські суди. Так, у 1471 p. він висунув вимогу перед перемишльським земським судом про зупинення провадження у низці справ Марти з Міклишович до наступної каденції генерального сеймику^[769].

Генеральний сеймик виконував, окрім правотворчих і судових, також інші функції. Скажімо, 1474 p. зібраний у Львові сеймик підтвердив передання привілеїв львівським райцям терміном на 20 років. Узамін на це вони зобов’язувались дбати про забезпечення прав міщан Львова й охороняти їх від будь- яких протиправних дій.

Віддаленість земських сеймиків і центральної польської влади призвела до того, що вони виконували не лише функції самоврядування, а й самовільно присвоювали собі адміністративні функції.

Земські сеймики також наділялись повноваженнями в податковій сфері. Кожен із сяноцьких земян мав сплатити земський податок міському писарю в м.Сянок у розмірі півгривні, за винятком тих, хто був делегований у генеральний сеймик Галичини. Отже, Сяноцький земський сеймик, делегуючи представників у генеральний сеймик Галичини, тим самим звільнив їх від сплати податку^[770].

Земським сеймикам, як і генеральному, належало право роз’яснення для судів змісту юридичних норм. Наприклад, Перемишльський земський сеймик роз’яснив відповідному гродському суду, що справа, яка перебувала в його провадженні, належить до підсудності земського суду. Правотвор- чість земських сеймиків була дуже широкою, оскільки польське законодавство не встановлювало перед ними жодних обмежень нормотворчої діяльності. Вони також мали судові повноваження. Галицький земський сеймик б грудня 1444 p. прийняв рішення на користь позивача у цивільній справі про виплату йому відповідачем 30 гривень^[771].

Право голосувати на сеймиках мали шляхтичі, котрі мешкали у відповідному воєводстві чи повіті і мали маєток, а також єпископи, воєводи, каштеляни, посадові особи різного рівня. Для участі в сеймику треба було досягнути хоча би 18 років. Існувала вимога, що сеймик не міг відбутись у місті в часі його облоги. Ця норма не поширювалась на столицю Польського Королівства - м. Краків^[772].

Сеймики обирали делегатів до вального сейму більшістю голосів. Депутат вального сейму повинен був володіти земельною власністю і досягнути 23 років. He міг стати депутатом шляхтич, який мав незавершену судову справу на розгляді сейму, а також у випадку невиплати ним податків. Посягання на особу депутата вального сейму вважалось одним з найважчих злочинів. Ця кримінально-правова охорона тривала впродовж усього часу повноважень сейму та протягом чотирьох тижнів після завершення його роботи^[773].

Генеральний сеймик, обравши депутатів до вального сейму, давав їм інструкцію, тобто перелік завдань, які вони мали виконати. Так, 8 лютого 1590 p. на засіданні генерального сеймику Руського воєводства у м. Вишня була прийнята інструкція галицьким депутатам на вальний сейм. Вона складалася із 50 пунктів. У 23 пункті депутатам доручалось лобіювати прийняття правової норми, щоб у короля не було радників-іноземців; у 35 пункті - дізнатися причину, через яку духовенство підвищило податки; у 48 пункті - просити короля нагородити Єжи Фредра, який успішно вів переговори з Туреччиною, ТОЩО^[774].

Основна проблема місцевого самоврядування в Галичині у складі Польського Королівства - відсутність чіткого розмежування компетенції між генеральним сеймиком і земськими сеймиками. Тобто правова регламентація їх діяльності була невиразною. Звичаєм вони керувались частіше, ніж законом.

Отже, запровадження шляхетських сеймиків на Галицьких землях можна віднести до позитивних аспектів, і хоча воно здійснювалося не на основі звичаїв та норм права Галицько-

Волинської держави, а запозиченими нормами польського права, проте давало змогу ефективніше врахувати і забезпечити потреби місцевого населення, сприяти економічному та культурному розвитку окремих міст і містечок Галичини. Створення шляхетських сеймиків у Галичині було важливим етапом становлення та розвитку місцевого самоврядування на українських землях. У цей час через Польське Королівство до Галичини проникали європейські політико-правові тенденції та традиції, що допомагали формуванню окремих елементів демократичності у місцевому самоврядуванні.

3.4.2.