18.5. Обов\'язкове резервування як метод підтримання фінансової стійкості банків

Обов\'язкові резерви - це частка (норма у процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка згідно із чинним законодавством або встановленими нормативними актами має зберігатись у формі касової готівки комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку.

Варто зауважити, що створення системи обов\'язкового резервування як інструменту регулювання ліквідності - одна з найсуперечливіших проблем у діяльності центральних банків.

Система резервування складається:

з обов\'язкових резервів банківської системи, котрі сприяють здійсненню НБУ грошово-кредитної політики і регулюванню загальної ліквідності банківської системи;

резервів під операції з цінними паперами;

дебіторську заборгованість;

кредитні операції; міжбанківські розрахунки через систему VISA; загальних резервів банків на покриття непередбачених збитків; відрахування у Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (табл.

Резерви комерційних банків\r\nВид резерву База резервування Джерело коштів Розмір резервування Знаходження коштів резерву Використання резерву Мета резервування\r\nОбов\'язкові резерви банківської системи Всі залучені кошти від юридичних та фізичних осіб на поточних, розрахункових та бюджетних рахунках Зобов\'язання банку Встановлюється НБУ На коррахунку в НБУ Використання банками не передбачається, крім особливих випадків Для здійснення грошово- кредитної політики і регулювання загальної ліквідності банківської системи\r\nРезерв під операції з цінними паперами Цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції Дохід до оподаткування Перевищення балансової вартості цінних паперів над розрахунковою з урахуванням класу емітента На балансі банку Погашення збитків від операцій з цінними паперами Для забезпечення стабільності роботи банків\r\nРезерв під

дебіторську

заборгованість Дебіторська заборгованість Витрати банку 0, 20, 50, 100% залежно від ступеня ризику дебіторської заборгованості На балансі банку Списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву Впорядкування розрахунків комерційних банків, поліпшення їхнього стану, вивільнення коштів, зменшення обсягу дебіторської

заборгованості, поліпшення якості структури активів\r\n

Продовження табл. 18.7\r\nРезерв за

кредитними

операціями Всі кредитні операції та кошти на коррахунках в банках Витрати банку 0-100% залежно від ступеню ризику кредиту На балансі банку Відшкодування збитків за основним кредитним боргом, стягнення якого є неможливим Підвищення надійності та стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників та інвесторів\r\nРезерв під міжбанківські розрахунки через систему VISA Обсяг

трансакцій за період (день) - гарантії міжнародної платіжної системи VISA;

депозити у розрахунковому банку;

застава цінних паперів;

безвідкличний незабезпечений акредитив; гарантії іншого банку Середньодобова сума коштів за чар тал з обслуговування розрахунків через картки VISA, що належить до перерахування через картки, помножена на кількість днів повного розрахунку У

розрахунковому банку Для погашення заборгованості за операціями з картками та/або наданого кредиту у разі виникнення овердрафту Захист банків та інших учасників міжнародної платіжної системи від неплатоспроможності інших членів системи\r\nЗагальні резерви Очікувані збитки минулого року до затвердження За рахунок прибутку до оподаткування з урахуванням всіх

потенційних податків За рішенням загальних зборів банку На балансі банку Покриття збитків

попереднього

періоду Покриття непередбачених збитків під невизначені ризики під час проведення банківських операцій\r\n

Метою резервування, за українським законодавством, є створення фондів грошових коштів на покриття непередбачених збитків за зазначеними операціями та надання змоги комерційним банкам продовжувати свою діяльність за несприятливих умов.

Обсяг обов\'язкових резервів визначається нормами резервування, які встановлює центральний банк, і структурою й обсягом депозитних зобов\'язань кожного банку.

НБУ, змінюючи норми обов\'язкових резервів, впливає на кредитну активність комерційних банків і стан грошової маси в обігу. Так, наприклад, зменшення норми обов\'язкових резервів дозволяє комерційним банкам у більш повній мірі використовувати сформовані ними кредитні ресурси, тобто збільшити обсяги кредитних вкладень в економіку. Однак варто враховувати, що така політика може призвести до зростання грошової маси в обігу й в умовах спаду виробництва зумовити інфляційні процеси. І навпаки, підвищення норм обов\'язкових резервів скорочує кредитний потенціал комерційних банків, що обмежує їхню спроможність провадити активні операції.

Механізм встановлення резервних вимог характеризується цілою низкою параметрів, основними з яких є:

Порядок визначення норми обов\'язкових резервних вимог. У деяких країнах верхня межа норми резервних вимог встановлюється спеціальними законодавчими актами.

База, що використовується для обчислення обов\'язкових резервів. Норма резервів може встановлюватись у певному процентному відношенні до банківських пасивів або активів, узагальнено або вибірково, тобто до загальної суми пасивів чи активів або до окремих їхніх статей. Як правило, резервні вимоги орієнтуються на стан і зростання залучених коштів, тобто пасивів, і передусім депозитів небанківського сектора .

Банківські активи, які центральні банки дозволяють використовувати для задоволення резервних вимог.

Величина норми резервування та критерії її диференціації. Існують значні розбіжності у нормах резервування в різних країнах. Основний критерій диференціації - це вид депозитів, а саме: термін (трансакційні чи строкові депозити); валюти (національна чи іноземна); джерело (банківські депозити чи небанківських установ); власник депозиту (резидент чи нерезидент) та ін.

Розрахунковий період дотримання резервних вимог (як правило, від двох тижнів до одного місяця) і порядок регулювання резервних вимог.

Фактично, зобов\'язання виконувати резервні вимоги виникає у кожного комерційного банку з моменту отримання ліцензії НБУ на право здійснення відповідних банківських операцій. Обов\'язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі комерційного банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком коштів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ.

Національний банк встановлює для різних видів зобов\'язань диференційовані нормативи обов\'язкового резервування залежно від природи зобов\'язань (депозити, ощадні вклади, поточні рахунки клієнтів та ін.), а також строку зобов\'язань чи пасивів (короткострокові пасиви, довгострокові пасиви).

Сума залишків коштів, що приймається для розрахунку обов\'язкових резервів, визначається за формулою середньо-арифметичної за відповідний звітний період:

Li+ L2 + L3 + + Ln

Ld = , (18.13)

n

де Ld - середні залишки коштів, що використовуються для обрахування обов\'язкових резервів за звітний період;

L1,2,3 - сума залишків залучених комерційним банком коштів станом на кожне число звітного періоду;

Ln - сума залишків коштів за останній календарний день звітного періоду;

n - кількість календарних днів звітного періоду регулювання.

Розраховані таким чином середні залишки залучених коштів перемножуються на норму резервування, а отриманий результат - сума мінімальних обов\'язкових резервів - має перебувати на кореспондентському рахунку комерційного банку або (за рішенням Правління НБУ) має бути перерахована на окремий рахунок в операційному чи територіальному управлінні Національного банку України.

НБУ здійснює контроль за дотриманням комерційними банками нормативів обов\'язкового резервування, порівнюючи суму, визначену на підставі встановленого нормативу, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку.

за один випадок - письмове застереження щодо необхідності безумовного дотримання нормативу обов\'язкового резервування;

за другий випадок - штраф у розмірі не більше від одного процента від суми зареєстрованого статутного фонду.

Комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті їхньої кредитної діяльності. Вони зобов\'язані створювати резерви для відшкодування можливих втрат за основним боргом і процентами за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб\'єктам господарювання (овердрафт, ураховані векселя, факторингові операції, фінансовий лізинг), надані гарантії та поручительства. Методика оцінювання якості кредитного портфеля в комерційних банках України регламентується Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми всіх кредитів, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнтів ризику. Визначаючи розмір резерву, комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів та депозитів та оцінюють кредитні ризики з урахуванням таких факторів:

фінансового стану позичальника;

стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості;

рівня забезпечення кредитної операції.

Розрізняють резерв під стандартну та нестандартну кредитну заборгованість. Нестандартна кредитна заборгованість охоплює кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні кредити. Резерв під стандартну кредитну заборгованість ураховується комерційним банком під час розрахунку розміру капіталу та відповідних економічних нормативів, установлених НБУ.

Критерії оцінювання фінансового стану клієнтів-позичальників установлюється кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог Положення.

клас «А» - фінансова діяльність добра, економічні показники перебувають в установлених межах, ділова репутація та кредитна історія бездоганні, банки-позичальники дотримуються економічних нормативів, є всі підстави для висновку, що фінансова діяльність і надалі буде проводитися на високому рівні;

клас «Б» - фінансова діяльність близька до класу «А», але ймовірність тривалого підтримування її на цьому ж рівні низька, виявлено потенційні (не наявні) недоліки, що ставить під загрозу достатність надходження коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату діяльності позичальника;

клас «В» - фінансова діяльність задовільна і потребує ретельного контролю, надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повному обсязі та в передбачені кредитним договором строки, але є потенційна можливість покращення фінансового стану; забезпечення ліквідне, не викликає сумнівів справедливість оцінки його вартості, правильно оформлена документація щодо забезпечення;

клас «Г» - фінансова діяльність незадовільна: більшість економічних показників не відповідають мінімальним значенням, спостерігається нестабільність протягом року, високий ризик значних збитків, імовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків досить низька, проблеми можуть стосуватися стану забезпечення (документації щодо забезпечення чи рівня його ліквідності); до цього класу належать позичальники банку, проти яких порушено справу про банкрутство;

клас «Д» - фінансова діяльність незадовільна, позичальник має збитки, показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою, ймовірність погашення заборгованості практично дорівнює нулю; до цього класу належать позичальники банку, які визнані банкрутами у встановленому чинним законодавством порядку.

Система обліку позичальників передбачає формування баз даних клієнтів як внутрішньобанківського користування, так і спільних для банківської системи загалом. Зокрема, нові стандарти Базельського комітету з банківського нагляду «Знай свого клієнта» визначають основні засади, принципи, етапи, форми співпраці з клієнтами, які рекомендовано застосовувати комерційним банкам різних країн при формуванні досьє клієнта з метою запобігання репутаційному, операційному, правовому ризику.

Додатково НБУ було запроваджено єдину інформаційну систему «Реєстр позичальників», що забезпечує облік клієнтів комерційних банків із неналежною кредитною репутацією, збереження інформації про них та доступ комерційних банків до сформованої бази даних. Така система має на меті захистити комерційні банки від додаткових ризиків, пов\'язаних з обслуговуванням своїх клієнтів.

Стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею є:

«добрим», якщо заборгованість за кредитом і проценти за ним сплачуються у встановлені строки або із затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано (без пониження класу позичальника строк пролонгації не враховується, а з пониженням класу позичальника - на строк до 90 днів), але проценти сплачуються вчасно або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

«слабким», якщо термін простроченої заборгованості за кредитом становить від восьми до 90 днів, при цьому проценти сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але проценти сплачуються вчасно чи з максимальною затримкою до 30 днів;

«незадовільним», якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк понад 180 днів.

Після проведеного в такий спосіб аналізу кожна кредитна операція має дві характеристики: 1) оцінку фінансового стану (клас А, Б, В, Г, Д);

2) оцінку стану обслуговування боргу (групи: добре, слабке, незадовільне). За цим двома ознаками визначається категорія кредитної операції. Таких категорій виокремлено п\'ять: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

Рівень та якість забезпечення кредитної операції є третім параметром оцінювання кредитного ризику, для чого вводяться такі два показники: валовий кредитний ризик і чистий кредитний ризик.

Для обчислення чистого кредитного ризику сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією зменшується на вартість прийнятого забезпечення. Залежно від категорії кредиту та якості забезпечення (гарантії чи предмета застави) для розрахунку чистого кредитного ризику може братися як повна вартість забезпечення, так і частина вартості, визначена у відсотковому відношенні за шкалою за результатами класифікації валового кредитного ризику та врахування вартості прийнятого забезпечення визначають чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважують його на встановлений коефіцієнт резервування залежно від категорії кредиту: стандартні - 1%, під контролем - 5%, субстандартні - 20%, сумнівні - 50%, безнадійні - 100%.

Виконання банками вимог з резервування сприяє передусім стабільності їхнього функціонування на вітчизняному кредитному та валютному ринках, тому використовується НБУ як інструмент регулювання співвідношення між пропозицією та попитом на грошові кошти, як елемент стримування або нарощування кредитних коштів в економіці. За невиконання комерційними банками резервних вимог до них застосовуються штрафні санкції.

Обов\'язкові резерви в повному обсязі можуть бути використані банком лише в разі припинення його діяльності, а отже, центральний банк надає дозвіл на використання резервів для розрахунків за зобов\'язаннями банку. У решті випадків використання резервних коштів обмежене і регламентується угодою між комерційним та центральним банком, якою визначаються характер і частота використання зарезервованих коштів, терміни поповнення залишків на резервному рахунку, гарантії та санкції. Звичайно на суму обов\'язкових резервів відсотки не нараховуються, тому, власне, резервні кошти є «втраченими» для банку, тобто неприбутковими активами.

Слід зазначити, що необхідність доволі виваженого застосування механізму обов\'язкового резервування пов\'язана насамперед з впливом на динаміку прибутковості комерційних банків, оскільки кошти, що знаходяться на резервних рахунках не приносять доходу, а отже, є своєрідним прихованим податком на діяльність комерційних банків. І, як наслідок, їхнє зростання може негативно позначитися на прибутковості банківських установ, знизити загалом їхню конкурентоспроможність на ринку.

Загалом удосконалення методики встановлення резервних вимог може мати кілька напрямків, які ґрунтуються на використанні світового досвіду, а саме:

вкладання зарезервованих коштів у державні цінні папери, що приносять дохід;

виплата комерційним банкам часткової компенсації за зберігання мінімальних резервів;

встановлення диференційованих вимог резервування залежно від типу кредитної установи; терміну діяльності; розміру активів і капіталу; особливостей регіону та стану грошового ринку; структури та рівня ризиковості активів;

диференціація нормативів резервування залежно від виду депозитного вкладу та його впливу на той чи інший агрегат грошової маси.

Отже, загалом наявність банківських резервів відповідає інтересам банківської системи, оскільки вони виступають умовою нормального функціонування платіжно-розрахункового механізму та слугують дієвим інструментом підтримання фінансової стійкості банківських установ зокрема.