18.3. Методи оцінювання фінансової стійкості банків та управління їхньою ліквідністю

\\ / ¦ w ¦ w ¦ ¦

У сучасній практиці найчастіше використовуються чотири основні методи оцінювання фінансового стану та визначення фінансової стійкості комерційних банків:

коефіцієнтний аналіз;

інтегральний аналіз;

бально-рейтинговий аналіз;

факторний аналіз.

Кожний з цих методів має свої умови застосування, переваги та обмеження щодо достовірності оцінювання стану та перспектив роботи банківської установи

Так, коефіцієнтний аналіз полягає в обчисленні фінансових коефіцієнтів, які характеризують фінансовий стан банку, з подальшим порівнянням отриманих результатів з нормативними (рекомендованими) значеннями. При високій деталізації статей банківської звітності існує можливість обчислити значну кількість фінансових коефіцієнтів, що забезпечує глибину аналізу, дає змогу виявити специфічні риси функціонування банку. За цим методом інформацію про фінансовий стан комерційного банку несуть ті фінансові коефіцієнти, що відібрані та включені до аналізу.

Економічна сутність, алгоритм визначення, нормативне (рекомендоване) значення фінансових коефіцієнтів поєднані у змістовні групи, котрі окремо характеризують структуру активів, кредитну діяльність, капітал, структуру зобов\'язань, ліквідність, прибутковість, витрати на персонал, кредитні ризики, інвестування, валютну позицію можуть бути подані у такому вигляді (табл.

Таблиця 18.3\r\nФінансо ві коефіцієнти діяльності комерційних банків\r\nКоефіцієнт Алгоритм визначення Нормативне/ рекомендоване значення Економічна сутність коефіцієнта\r\nСтр уктура активів\r\nЧастка високоліквідних активів у загальних активах Високоліквідні активи / загальні активи Не менше, ніж 15% Вказує на частку активів з найвищою ліквідністю, що негайно може бути використана для будь-яких операцій\r\n

Продовження таблиці 18.3

\r\nЧастка високоліквідних активів у робочих активах Високоліквідні активи / робочі активи Не менше, ніж 20% Вказує на частку робочих активів з найвищою ліквідністю, що негайно може бути використана для будь-яких операцій\r\nЧастка ліквідних активів у загальних активах Ліквідні активи / загальні активи В межах 61-70% Вказує на частку загальних активів з високою ліквідністю\r\nЧастка робочих активів у загальних активах Робочі активи / загальні активи В межах 20 - 65% Вказує, наскільки продуктивно банк використовує власні активи. Перевищення 83% вважається небезпечним\r\nЧастка основних фондів у загальних активах Основні фонди / загальні активи Порівнюється з аналогічними показниками інших банків Вказує на величину активів, іммобілізованих в основні фонди\r\nПоказники кредитної діяльності\r\nЗагальна кредитна активність Надані кредити / загальні активи Не більше, ніж 55% Значення показника на рівні 80% характеризує наявність у банку проблем з ліквідністю\r\nРівень сумнівної заборгованості Безнадійні кредити / кредитний портфель Не більше, ніж 5% Критичне значення показника становить 15%, що свідчить про малоефективну кредитну політику\r\nДостатність резервів Фактичний резерв / позики, що не приносять дохід Порівнюється з аналогічними показниками інших банків Достатність резервів для покриття можливих втрат за позиками\r\nДоходність кредитного портфелю Отримані проценти / позики, що приносять дохід Те ж саме Те ж саме\r\nРесурсна база Кредитний портфель / (депозити строкові + депозити ощадні + депозити до запитання) Те ж саме Вказує, яка частина кредитних операцій фінансується за рахунок коштів клієнтів\r\nПоказники капіталу\r\nАдекватність основного капіталу Основний капітал / - (загальні активи - резерви) Не менше, ніж 4% Визначає достатність капіталу для загального обсягу діяльності банку без урахування ризиків\r\nПлатоспроможність Капітал / пасиви В межах 10-20% Показує частку власного капіталу в структурі пасивів банку, чим вища його частка, тим надійніше і стійкіше працює банк\r\nКоефіцієнт фінансування Капітал / зобов\'язання В межах 25-30% Вказує, наскільки заборгованість перед вкладниками та іншими кредиторами покрита власним капіталом\r\nСтруктура зобов\'язань\r\nПоточна заборгованість (зобов\'язання до запитання + залишки на коррахунках в НБУ + залишки на коррахунках в інших банках) / валюта балансу В межах 7-10% Характеризує стійкість банку, міру його обтяження зайвими витратами з обслуговування залучених коштів, а також довіру до нього клієнтів\r\nСтабільний залишок Середні поточні зобов\'язання на рік / оборот за поточними зобов\'язаннями Порівнюється з аналогічними показниками інших банків Вказує на обсяг залучених ресурсів, який завжди в середньому перебуває в розпорядженні банку\r\n

Продовження таблиці 18.3

\r\nЧастка МБК МБК / зобов\'язання Не більше, ніж 20% Збільшення цього показника вказує на чутливість банку до системної банківської кризи і переводить його до категорії фінансово нестійких\r\nПоказники прибутковості\r\nРентабельність активів ROA Чистий прибуток / середні загальні активи В межах 0,75 - 1,5% Визначає, скільки грошових одиниць чистого прибутку припадає на одиницю активів\r\nРентабельність капіталу ROE Чистий прибуток / вартість власного капіталу В межах 10-20% Визначає, скільки грошових одиниць чистого прибутку припадає на одиницю капіталу\r\nЧистий спред (проценти отримані / позики) - (проценти сплачені / підпро- центні депозити) Не менше, ніж 1,25% Дає змогу визначити мінімальний розрив у процентних ставках, який хоча і не принесе прибутку, але принаймні покриє збитки\r\nЧиста процентна маржа Доходи від процентів - (витрати від процентів / середні загальні активи) 4,5% Дає змогу оцінити здатність банку приносити прибуток у вигляді доходу від процентної різниці як процент до середніх активів, зменшення процентної маржі свідчить про загрозу банкрутства\r\nЧиста операційна маржа (дохід на доходні активи + комісія) / всі фінансові активи) - (витрати на проценти / пасиви, що фінансуються) Те ж саме Характеризує ефективність роботи банку\r\n

Нормативне (рекомендоване) значення фінансових коефіцієнтів залежно від їх сутності має обмеження зверху, знизу або встановлюється інтервал допустимих значень.

Коефіцієнтний метод передбачає необхідність формування остаточного висновку, який би спирався на набір числових значень. При розрахунку єдиного параметра, що характеризує фінансовий стан банку та рівень його фінансової стійкості, у світовій практиці звертаються до інтегрального та бально-рейтингового методів.

Коефіцієнтний метод характеризується простотою обчислення і широкими можливостями різнобічного аналізу фінансової стійкості банків через підбір фінансових коефіцієнтів. Цьому методу властиві й певні обмеження. Достовірні висновки щодо фінансової стійкості банків можливі за умови обробки всього масиву інформації про банки, яка часто має конфіденційний характер. Цей метод також не передбачає формування узагальнюючої оцінки фінансової стійкості, а отже, й висновок про рівень фінансової стійкості банків як інтегрального показника й формується аналітиком з урахуванням власного досвіду та кваліфікації, що надає результатам суб\'єктивного забарвлення. Велика кількість фінансових коефіцієнтів ускладнює адекватне порівняння значної кількості банків.

Головна концепція інтегрального методу полягає в обчисленні базових коефіцієнтів, які найкращим чином характеризують поточний стан комерційного банку, їхньому зважуванні на відповідні вагові коефіцієнти, що характеризують важливість (значущість) кожного базового коефіцієнта; наступному визначенні узагальнюючої оцінки шляхом додавання чи множення отриманих компонентів згідно з формулами:

I j - ai zij + a 2Z2j + .... + anZnj, (18.11)

I 2j - Z a1ij х Z a22j х..... х Zannj , (18.12)

де I1j - інтегральна оцінка фінансової стійкості j-го банку методом адитивної згортки;

I2j - інтегральна оцінка фінансової стійкості j-го банку методом мультиплікативної згортки;

an - ваговий коефіцієнт і-го базового показника;

znj- нормоване значення і-го базового показника для j-го банку;

і - індекс базового фінансового коефіцієнта;

j - індекс банку.

Формула (18.11) має назву адитивної, а (18.12) - мультиплікативної.

Результати інтегрального оцінювання згідно із (18.11) і (18.12) визначають фінансовий стан комерційних банків, їхнє впорядкування за зростанням/спаданням дає змогу зробити обґрунтований висновок щодо рівня фінансової стійкості комерційних банків.

Отже, оцінювання фінансової стійкості банків за інтегральним методом здійснюється шляхом зважування базових фінансових коефіцієнтів на відповідні вагові коефіцієнти, які характеризують значущість кожного базового коефіцієнта, та наступного визначення узагальнюючої оцінки додаванням чи множенням отриманих компонент. Позитивними рисами методу є незначна складність обчислень й отримання однієї кількісної характеристики фінансової стійкості банків. Це відкриває широкі можливості для оцінювання всієї банківської системи, проведення зіставлень і порівнянь банків. Інтегральний метод базується на обрахуванні обмеженої кількості фінансових коефіцієнтів, що не створює проблеми із застосуванням інформації конфіденційного

п • W ^ • WW • W

характеру. Він найбільш прийнятний при проведенні дистанційного аналізу, який не передбачає високого рівня деталізації.

Бально-рейтинговий аналіз дає змогу банкам здійснити порівняльну оцінку своєї діяльності, вирішити питання доцільності кредитування банків-партнерів на основі отримання об\'єктивної інформації про результати їхньої діяльності. Рейтинг банків комплексно характеризує їхню діяльність і означає встановлення узагальнюючої оцінки їхнього фінансового стану за стандартизованим набором показників, що дає змогу розглядати їх під єдиним кутом зору. Рейтингова оцінка передбачає визначення належності банку до класу, розряду, категорії. Кінцевим результатом рейтингування банків є список, в якому банки класифіковані за певними ознаками.

Дослідження підходів до бально-рейтингового оцінювання банків свідчить про існування різних методик, а саме: номерних, бальних, регресійних, індексних. Загальна характеристика методик рейтингової оцінки наведені у табл. 18.4

Таблиця 18.4\r\nСучасні методики рейтингового оцінювання \r\nМетодики рейтингового оцінювання Зміст методики Метод, що застосовується Переваги Недоліки\r\nНомерні Передбачають обчислення сукупності показників оцінювання фінансового стану і подальшого ранжування банків Метод коефіцієнтів Простота розрахунку та гнучкість Відсутність узагальнюючого показника, слабка деталізація\r\nБальні Дають змогу отримати інтегральну оцінку фінансового стану банків Метод експертних оцінок Гнучкість методики, що базується на особистому досвіді Складність в обробці експертних оцінок\r\n

Продовження таблиці 18.4

\r\nРегресійні Передбачають розрахунок факторних показників по кожному банку і середніх за сукупністю Кореляційно-

регресійний

аналіз Зважування дії окремих факторів, вияв найвагоміших факторів. Можливість прогнозування Тенденції минулих періодів переносяться на майбутнє без урахування факторів сьогодення\r\nІндексні Базуються на визначенні оцінних показників фінансового стану банку та вагових коефіцієнтів до кожного з показників Синтез методів коефіцієнтів й експертних оцінок Поєднання суб\'єктивного досвіду експертів з об\'єктивними значеннями методів коефіцієнтів Складність і значна вартість\r\n

Номерні методики передбачають обчислення сукупності значень показників фінансового стану банків і присвоєння усім банкам певного місця в рейтингу за кожним з оцінюваних показників. Номерні рейтинги мають вигляд певних таблиць або списків, у яких здійснюється ранжування банків за певними критеріями.

Бальні методики дають змогу отримати інтегральну оцінку фінансового стану банків у балах, що присвоюються їм за кожним оцінним показником. Під час використання бальної методики кожному показнику присвоюється певний бал у шкалі, визначеній експертами. Бально- рейтинговий метод передбачає аналіз окремих напрямків роботи банків, зокрема капіталу, якості активів, ліквідності, доходності, менеджменту та чутливості до ринкового ризику (як за відомою у банківській діяльності рейтинговою системою САМЕЬ). За кожною з перерахованих характеристик визначаються бали, що відповідають рівню діяльності установи і формують сукупну бальну оцінку:

рейтинг 1 - фінансове становище банку відмінне, стійке щодо зовнішніх фінансових та економічних потрясінь, немає потреби втручатися у фінансову діяльність банку органам банківського нагляду;

рейтинг 2 - фінансове становище банку добре, стабільне і дає йому змогу без труднощів долати економічні коливання; втручання органів банківського нагляду є обмеженим і здійснюється лише у обсягу, що необхідний для виправлення виявлених у процесі банківського нагляду недоліків;

рейтинг 3 - банк має фінансові, операційні чи технічні проблеми, що призводять до неспроможності долати труднощі при несприятливих змінах економічної ситуації; органи банківського нагляду здійснюють втручання у діяльність банку з метою усунення недоліків, оскільки банк може збанкрутувати, якщо такі заходи виявляться неефективними;

рейтинг 4 - банк має серйозні фінансові проблеми, існує велика ймовірність його банкрутства; це вимагає детального нагляду та контролю, а також чіткого плану усунення виявлених недоліків у діяльності банку;

рейтинг 5 - імовірність банкрутства банку в найближчий період часу є значною, виявлені недоліки у його діяльності є настільки значними та небезпечними, що необхідна термінова підтримка фінансового стану банку зі сторони акціонерів чи інших джерел, необхідні серйозні коригуючі заходи (ліквідація банку, об\'єднання, продаж).

Результат обчислення округлюється та формується остаточний висновок стосовно фінансового стану комерційного банку. Рейтинг, що отримав банк за системою CAMEL, характеризує відповідну міру фінансової стійкості банку, наявність поточних проблем та можливість їхнього оперативного вирішення, міру позитивного уявлення з боку органів нагляду, спроможність банку протистояти негативному впливу зовнішніх факторів.

Аналіз капіталу здійснюється на основі обчислення нормативів платоспроможності та достатності капіталу, визначення міри їхньої відповідності встановленому рівню. Додатково оцінюють, наскільки показники капіталу кращі, ніж у інших банків, а також визначається якість активів за наслідками інспекторських перевірок.

Аналіз активів ґрунтується на їхній класифікації за ймовірністю повернення та потенційним розміром збитків з подальшим зважуванням на відповідні вагові коефіцієнти, назначені для кожної групи активів. В подальшому обчислюють коефіцієнт якості активів, де в чисельнику виступає середньозважена вартість класифікованих активів, в знаменнику - капітал банку. За цим коефіцієнтом роблять висновок щодо якості активів банку.

Аналіз доходності банку базується на врахуванні чистого прибутку після сплати податків і до виплати дивідендів у зіставності із середньою вартістю активів.

Аналіз ліквідності, а також визначення сталості перевищення показників ліквідності над нормативними вимогами, рівня залучень, здатності швидкого залучення довгострокових фінансових ресурсів, порівняння названих параметрів з аналогічними інших банків.

Аналіз менеджменту нерозривно пов\'язаний з аналізом попередніх чотирьох компонентів і ґрунтується на них. Додатково враховується дотримання банком законодавства, адекватність і повнота виконання банком правил роботи, методики керівництва.

Сфера застосування методу CAMEL в Україні як самостійного методу аналізу без застосування інших методів є обмеженою в зв\'язку з його особливостям: по-перше, цей метод опирається на інформацію, джерелом якої можуть слугувати майже винятково результати інспекторських перевірок; по-друге, він вимагає зіставлення показників банку з іншими банками загалом та / або по групі банків, що по деяких параметрах, які входять у склад оцінюваних, є ускладненим; по-третє, у процедурі оцінювання простежується дублювання інформації. Вказані особливості ускладнюють отримання достовірного висновку щодо фінансової стійкості комерційного банку.

Сучасною альтернативною методикою рейтингового аналізу банків є регресійна методика. Ця методика передбачає визначення деякої сукупності банків, розрахунок значень факторних показників по кожному банку і середніх за їх сукупністю. З метою елімінування масштабу показників обчислюються узагальнюючі показники у вигляді відношення показників окремих банків до середнього їхньою значення за сукупністю банків. Потім усереднюються узагальнюючі показники шляхом розрахунку середніх величин. Наступним етапом регресійного аналізу є визначення взаємозв\'язку між результатами банківської діяльності і факторами, які їх визначають. Для цього використовується кореляційно-регресійний аналіз, у ході якого вимірюється взаємозв\'язок між показниками ефекту банківської діяльності, зокрема доходом, прибутком тощо як результативної ознаки і факторними показниками, на основі яких здійснюється оцінювання рейтингу.

Очевидною перевагою регресійної методики рейтингового аналізу банків є одержання об\'єктивної оцінки, що базується на аналізі реальних взаємозв\'язків з ефектом, і наявність можливості оновлення оцінки ваги відповідно до змін впливу факторів на результати діяльності.

Єдиною методикою, що дає цифрову базу для розрахунку лімітів, є індексна. При використанні індексної методики рейтингу визначаються оцінні показники фінансового стану банку та вагові коефіцієнти для кожного з показників. Як правило, вибір вагових коефіцієнтів проводиться експертами на основі власною досвіду роботи, інтуїції та професійних знань. Застосування індексного методу передбачає здійснення розрахунків двох рівнів - параметричних коефіцієнтів і узагальнюючого індексу. Після встановлення складових рейтингу визначається їхня вага адекватно ролі кожної з них у загальній сукупності, розраховується загальний рейтинговий індекс кожного банку і здійснюється табличне ранжування банків. У математичному вигляді сумарний рейтинговий індекс банку визначається сумою факторних показників, які враховані з ваговими коефіцієнтами, що адекватні ступеню впливу кожного з факторів на підсумковий індекс. Головна проблема індексного методу рейтингу полягає у виборі найважливіших та найінформативніших фінансових коефіцієнтів.

Іншим методом оцінювання фінансового стану окремого комерційного банку та визначення рівня його фінансової стійкості, на які впливає і стан банківської системи загалом, є факторний аналіз. За основу факторного аналізу в банківській діяльності взято ідею, згідно з якою фінансова стійкість є прихованою величиною, що не піддається безпосередньому виміру, але проявляється через інші параметри діяльності банків (ліквідність, адекватність капіталу, прибутковість), що є пов\'язаними з нею та можуть бути обчислені. Факторний аналіз дає можливість визначити фінансовий стан окремого банку, рівень його фінансової стійкості й при цьому врахувати особливості функціонування банківської системи загалом. Використання двовимірного підходу є спрощеним аналізом, який не дає змоги зробити належно обґрунтовані висновки про фінансову стійкість банків.

Доцільність застосування факторного аналізу щодо комерційних банків обґрунтовується таким чином: приймається, що фінансова стійкість комерційного банку є невідомою величиною і потребує визначення. Її можна оцінити на основі таких показників, як ліквідність, адекватність капіталу, прибутковість тощо, що є пов\'язаними з нею та відображають рівень фінансової стійкості банку.

Факторний аналіз агрегує базову інформацію про банк за аналогією з індексним методом, що дає змогу охарактеризувати фінансовий стан банку меншою кількістю параметрів порівняно із базовими. Факторний аналіз дозволяє аналітику самостійно приймати рішення про кінцеву розмірність при проведенні факторного аналізу доцільним є обмеження трьома параметрами, котрі можуть бути проінтерпретовані як координати точки тривимірного простору. Координати кожного банку, що досліджуються, за факторами дозволяють визначити не лише фінансовий стан банку, а й джерела ускладнень в його діяльності.

Загалом цінність факторного аналізу полягає у можливості служити інструментом врахування загальних тенденцій банківської системи в процесі оцінювання фінансового стану та формування висновків щодо фінансової стійкості кожного окремого банку.

Отже, всі способи оцінювання фінансового стану комерційних банків надають необхідну інформацію, на основі якої можна зробити висновок щодо фінансової стійкості банку. Водночас різна концепція застосування методів та різні алгоритми обчислень визначають різні передумови їхнього застосування залежно від базової інформації, широти аналізу, технічних можливостей, мети дослідження, форми подання результатів тощо. Слід зазначити, що наведені підходи в чистому вигляді трапляються рідко, а найчастіше використовується змішаний підхід. Прикладом використання його є індексний метод, який передбачає розрахунки на двох рівнях - параметричних коефіцієнтів та узагальнюючого індексу.

З метою підтримання необхідного рівня ліквідності власних операцій у вітчизняній банківській практиці застосовують два основних методи управління сукупним портфелем активів і пасивів, а саме: загального фонду коштів та розподілу активів.

Метод загального фонду коштів передбачає застосування такого підходу до управління ліквідністю комерційного банку, при якому всі ресурси (як власні, так і залучені) розглядаються як єдине джерело коштів для здійснення активних операцій. Розміщення ж коштів у різних видах активів здійснюється відповідно до обраних для діяльності банку пріоритетів - підтримання прибутковості чи ліквідності. Згідно з обраною стратегією керівництвом банку вирішуються тактичні завдання щодо спрямування ресурсів на формування первинних і вторинних резервів, видачі позик та здійснення інвестицій у різні види цінних паперів.

Однак попри відносну простоту застосування даного методу у практиці управління банківською установою відсутність чітко окреслених критеріїв розподілу активів за різними видами вкладень може мати і негативні наслідки. Якщо пріоритетність розміщення коштів визначається керівництвом банку на довільній основі, виходячи із власних уявлень про імовірну потребу в ліквідних коштах, то це може негативно позначитись на загальному рівні ліквідності банку, оскільки завжди існує небезпека надмірної трансформації короткострокових ресурсів у довгострокові активи з метою максимізації прибутку. Або ж може мати місце зворотна ситуація, за якої надмірно обмежувальна політика у видачі позик і здійснення інвестицій при збереженні високого рівня ліквідності негативно позначається на прибутковості банку.

Суть методу розподілу активів полягає у чіткому погодженні різних видів вкладень із видами залучених ресурсів. При такому підході склад і структура активів комерційного банку повністю визначаються складом і структурою залучених ним пасивів. Інакше кажучи, чим більшою є частка вкладів до запитання в залучених ресурсах, тим більшою має бути потреба у формуванні активів у безпосередньо ліквідній формі - первинних резервів, а також наближених до них за ступенем ліквідності вторинних резервів.

Склад кредитно-інвестиційного портфеля визначається часткою залучених банком строкових і ощадних депозитів, а терміни їхнього залучення відповідно визначають строки видачі кредитів та здійснення інвестицій у цінні папери. Отже, кожен із видів залучених пасивів має чітке призначення щодо спрямування коштів у різні види активних вкладень, причому незалежно один від одного. Цей метод управління ліквідністю по-іншому називають «банку всередині банку».

Недоліками цього методу є: трудомісткість процесу відстежування ресурсів за видами; не враховується наявність певного постійного не знижувального залишку вкладів до запитання, що зменшує потребу банку в первинних і вторинних резервах та допускає спрямування відповідних сум коштів на кредити і інвестиції. Тому метод розподілу активів може зумовити недоотримання банківськими установами прибутку.

Порівняльна характеристика методів аналізу фінансового стану комерційних банків викладена у табл. 18.5, згідно з якої зрозуміло, що для проведення розгорнутого коефіцієнтного аналізу необхідно володіти деталізованою інформацією про банки, яка дуже часто має конфіденційний характер. У разі, якщо доступ до неї обмежено узагальненими показниками, такими, як сукупні активи, зобов\'язання, капітал, прибуток, резерви, статутний фонд, обсяг кредитів, інвестицій тощо, коефіцієнтний аналіз буде зведено до спрощеної форми - обчислення невеликої кількості фінансових коефіцієнтів, що несуть загальну інформацію про стан банку.

Таблиця 18.5 Порівняльна характеристика методів оцінювання\r\nфі нансової стійкості банків\r\nПоказник Коефіцієнтний аналіз Індексний аналіз Бально- рейтинговий аналіз Факторний аналіз\r\nБазова інформація Деталізована, розгалужена, у тому числі і конфіденційного характеру Переважно збільшені дані Переважно збільшені дані Переважно збільшені дані\r\nКількість базових коефіцієнтів Значна - для розгорнутого аналізу і незначна - для спрощеної форми Незначна Незначна Незначна\r\nФорма подання результатів аналізу Вектор Одне число Одне число Два-три числа\r\nШирота аналізу - один банк;

невелика кількість

банків;

банківська система

за середніми показниками - банківська система загалом; - окремий банк - банківська система загалом; - окремий банк як складова банківської системи - банківська система загалом; - окремий банк як складова банківської системи\r\nТехнічні вимоги На рівні усних обчислень Необхідність застосування стандартних

пакетів прикладних програм (типу EXEL) Необхідність застосування стандартних пакетів прикладних програм (типу EXEL) Необхідність застосування

спеціалізованого програмного забезпечення математично- статистичного напрямку (SPSS, Statistica, Stat- Graphics)\r\n

¦ W ^ WW I W

Інтегральний, бально-рейтинговий та факторний аналіз передбачають застосування обмеженої кількості базових показників. Щодо факторного аналізу, то застосування значного числа фінансових коефіцієнтів є недоцільним, оскільки, збільшення параметрів, що визначаються в ході аналізу, не дає підвищення інформативності та достовірності кінцевих висновків.

Результатом коефіцієнтного аналізу слугує система числових значень фінансових коефіцієнтів, або числовий вектор. Результатом індексного та бально-рейтингового аналізу слугує окреме число, а факторний аналіз подає стан банку у вигляді точки n-вимірного простору.

Форма подання кінцевого результату кожного виду аналізу накладає відбиток на умови його застосування. Так, до коефіцієнтного аналізу частіше звертаються при дослідженні окремого банку або невеликої їхньої кількості. Сферою застосування коефіцієнтного методу переважно може бути банківський аудит, детальне інспекційне обстеження окремого банку, а також використання як допоміжного при застосуванні інших методів аналізу. Концепція інтегрального та бально- рейтингового аналізу передбачає дослідження банківської системи загалом, оскільки процедура оцінювання спирається на середні показники банківської сукупності.

При цьому інтегральний та бально-рейтинговий аналіз дає інформацію про кожний окремий банк і його позицію відносно інших. Аналогічний підхід застосовує і факторний аналіз, з тією різницею, що за його результатами кожний окремий банк несе в собі відбиток особливостей функціонування всієї банківської системи. Отже, інтегральний метод є найбільш прийнятним при проведенні дистанційного аналізу, що не потребує високого рівня деталізації, бально-рейтинговий - при інспекторських обстеженнях, факторний аналіз - в разі, якщо необхідним є врахування особливостей функціонування банківської системи загалом.

Вибір того чи іншого способу аналізу залежить від технічних можливостей аналітика та його знань. Так, при відсутності обчислюваної техніки та відповідного програмного забезпечення аналіз буде зроблено із використанням найпростіших математичних операцій, що є достатнім для коефіцієнтного методу. Електронні таблиці типу Excel, що входять до стандартного набору програм Windows, значно спрощують процес розрахунків і придатні для проведення інтегрального та бально- рейтингового аналізу, а вбудовані статистичні функції дадуть змогу проводити і складні математичні обчислення. Використання математично-статистичних способів краще реалізується за наявності спеціалізованого програмного забезпечення.

Загалом слід наголосити, що сукупність методів фінансової стійкості комерційних банків доцільно використовувати в їхньому взаємозв\'язку, усвідомлюючи умови доцільності їхнього застосування в аналізі окремих сторін діяльності банківських установ.