2.1. Загальна характеристика договорів у сфері реалізації виноградної продукції

Становлення нових умов господарювання стало визначаль­ним в перебудові сільськогосподарського виробництва в країні й супроводжувалось докорінними перетвореннями в економі- ко-правових відносинах між усіма суб'єктами аграрного вироб­ництва.

Перехід від економіки планово-розподільчої до ринкової, що супроводжувався вищевказаними та іншими перетвореннями, викликав потребу в нових підходах до дослідження понять до­говору й нормативно-правового регулювання договірних від­носин між суб'єктами у сфері реалізації виноградної продукції.

Протягом багатьох сторіч визначення договору змінювалося залежно від розвитку законодавства і правової науки, від змі­ни соціально-економічних умов у країні та інших обставин. Одні фахівці вказують, що корені його становлення й роз­витку сягають ще римського приватного права, де уявлення про договір пов'язувалося з двома його ознаками — угодою (consensus) й підставою у вигляді певної мети (causa). Такий договір (contractus) розумівся як двостороння угода, в якій ви­ражена воля 2-х сторін, спрямована на досягнення або припи­нення правового результату — виникнення, зміну чи припи­нення прав та обов'язків [148, с. 281]. Інші правники впевнені, що походження договору не можна пов'язувати ні з римським, ні з грецьким правом, бо він відомий ще єгипетсько-халдей­ській традиції, згідно з якою договір зводився значною мірою до слова, яке давалося і сприймалося стосовно певних предмета та послуги [138, с.

На сьогодні загальна теорія договору в українському пра­вознавстві перебуває на стадії формування, з чим пов'язана відсутність й донині загальнотеоретичного визначення цього поняття.

Загалом же в юридичних джерелах проглядається декілька підходів до розуміння терміна «договір». Його трактують по- різному: як угода; правовідношення; зобов'язання; підстава ви­никнення зобов'язання; документ про фіксацію укладення уго­ди; правовий інструмент планування господарської діяльності суб'єктів або різноманітне поєднання цих понять [33, с. 13; 258, с. 27, 28; 225, с. 17; 79, с. 26, 27]. Також у правовій доктрині сфор­мувалась концепція договору як особливого виду нормативно­го акта, якщо він має форму типового договору [43, с. 146, 147].

Розглядаючи договір як вид соціальної взаємодії, О. А. Бе- ляневич визначає його як засіб узгодження інтересів (приват­них, приватно-публічних, публічних) його учасників. Будучи правовою формою соціального спілкування (взаємодій), до­говір спрямовується на досягнення його сторонами певних со­ціально значущих цілей, правомірного результату, що потребує не тільки узгодження інтересів суб'єктів взаємодії, й їх адекват­ності суспільним потребам та інтересам [24, с. 27,30]. Отже, ав­торка розглядає договір з точки зору приватного й публічного права, що дуже важливо в умовах ринкової економіки, де вста­новлюються свої правила, які потребують усвідомлення всіма суб'єктами так званих меж свободи при реалізації власного ін­тересу. Саме формування договірних відносин, зокрема, відно­син з реалізації виноградної продукції, — це сфера приватного права, де реалізуються приватні інтереси, які повинні узгод­жуватися з приписами держави, обов'язковими для виконання всіма суб'єктами права, що є сферою публічного права.

У ЦК України під договором розуміється домовленість 2-х або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або при­пинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626).

Конкретизуючи поняття договору, В. Г. Олюха доводить, що його дефініція, запропонована в новому ЦК, безпідставно звужує зміст цього поняття, оскільки термін «домовленість» фактично виключає конклюдентні дії й дії з передачі майна, необхідні поряд з домовленістю для укладання реальних дого­ворів.

Інші вчені вважають дефініцію, що міститься в чинному ЦК України, цілком прийнятною, однак треба уточнити, що в силу принципу свободи договору він може бути підставою не тіль­ки виникнення, зміни або припинення цивільних правовідно­син, а й їх призупинення, відновлення та інших трансформацій [252, с. 441]. Однак роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх), й згідно з вимогами законодавства, звичаїв ділового обороту, добросовісності та справедливості, визна­чає зміст конкретних прав та обов’язків учасників договірного зобов'язання [92, с. 508]. Із цього випливає, що договір виступає засобом регулювання поведінки сторін у правовідносинах.

Найбільш практичне значення має розуміння договору як документа фіксації укладення угоди. Так, від грамотно складе­ного договору як юридичного документа, в змісті якого чітко та повно буде відображена специфіка правовідносин з реалі­зації виноградної продукції, залежить подальша діяльність су­б’єктів виноградарства (або вона буде прибуткова, або навпаки збиткова), що врешті-решт впливає на стан розвитку галузі.

На практиці договори в основному мають формальний ха­рактер і не відбивають справжніх особливостей відносин між сторонами.

Договори, які опосередковують рух сільськогосподарської продукції, чинне законодавство не відокремлює від загального поняття, як це було в радянські часи, що значно спрощує діючу систему правового регулювання опосередкованих ними майно­вих відносин. Питання про договори в сільському господарстві взагалі є одним зі спірних і проблемних у науці аграрного права. Одні науковці вказують на те, що серед договорів, передбачених ЦК, немає й не може бути так званих сільськогосподарських, або аграрно-цивільних договорів. ЦК не створює якихось пе­решкод для врахування специфіки сільського господарства в цивільно-правових договорах, оскільки умови визначаються на розсуд сторін, крім випадків, коли зміст відповідної умови передбачено законом або іншим правовим актом [20, с. 38, 39]. Інші — присвячують договорам на реалізацію сільськогоспо­дарської продукції свої дисертаційні дослідження, серед яких Ц. В. Бичкова, Е. Н. Васильченко, В. П. Жушман, В. М. Корнієнко, Л. В. Лушпаєва, А. М. Статівка, О. А. Поліводський [Див.: 40, 41, 67, 94, 104, 149, 229]. При цьому, в законодавстві важливо повно відобразити специфіку сільськогосподарського виробництва й сільськогосподарських договорів, що виявляється у кожному структурному елементі (предмет, сторони, об'єкт і зміст) [222, с. 172]. Цю думку фахівців ми повністю підтримуємо.

У різних галузях права договір, як правова форма суспіль­них відносин, набуває особливих рис під впливом особливос­тей таких відносин. Так, специфічні риси аграрно-правових договорів, як зазначає професор А. М. Статівка, зумовлюються особливостями аграрно-правових відносин, що ґрунтуються на відповідних природних об'єктах, які розвиваються за своїми законами й певною мірою залежать від цих об'єктів і кліматич­них умов. Крім того, виробництво сільськогосподарської про­дукції суттево пов'язано з живими організмами. Ураховуючи це, науковец визначає аграрно-правовий договір як угоду 2-х чи більше сторін, яка породжує їх права й обов'язки щодо забез­печення й розвитку виробництва аграрної продукції з метою реалізації взаємних майнових та інших інтересів [229, с. 11,12].

Специфіка договорів на реалізацію виноградної продукції та їх класифікація значною мірою зумовлюються особливістю суспільних відносин цього виду.

Варто зауважити, що в Україні не існує спеціального норма­тивного акта, який відбивав би специфіку відносин у сфері реа­лізації виноградної продукції. За радянської доби особливості реалізації тієї чи іншої продукції детально регламентувалися в таких правових документах, як Особливі умови поставки про­дукції, Типові договори на реалізацію продукції та ін. Сьогод­ні, як показує практика, від врахування цих умов суб'єкти гос­подарювання відмовились, що, на нашу думку, є помилковим, особливо відносно реалізації виноградної продукції. Ось чому, на наше переконання, необхідно детально вивчити специфіку правового регулювання договірних відносин у сфері реалізації виноградної продукції, яка має бути врахована при укладан­ні договорів на реалізацію останньої, а також у майбутньому при розробленні та прийнятті Міністерством аграрної політи­ки та продовольства відповідних нормативно-правових актів.

Серед характерних особливостей сільськогосподарського ви­робництва є віднесення земельних ресурсів до основних засобів виробництва. Що стосується виноградарства, то тут основними засобами нарівні із землею виступають також багаторічні ви­ноградні насадження, що розвиваються за своїми біологічни­ми законами.

На формування договірних правовідносин у виноградарстві впливає також відносна масштабність виробництва, зумовле­на значними капіталовкладеннями по відновленню та закладці нових виноградників, трудомісткість характеру їх обробки, біо­логічні особливості виноградної рослини, а також підвищений ризик втрати предмета договору (винограду) до моменту його реалізації. Водночас ці особливості свідчать про те, що без дію­чої системи державної підтримки й належного правового регу­лювання неможливо вести мову про загальне підвищення вро­жайності, стабілізацію положення й розвиток виноградарства.

Розглядаючи специфіку договірних відносин, слід також відмітити, що виноград, як предмет договору, є швидкопсув­ним продуктом, який має бути реалізований або перероблений невдовзі після зняття з виноградної лози й потребує спеціаль­них умов зберігання й транспортування. Через те, що сьогод­ні бракує необхідної кількості транспортних засобів і сховищ для зберігання цього продукту, неврахування вказаних питань у договорі викликає гострі проблеми в процесі реалізації про­дукції.

Особливість правовідносин, пов'язаних з реалізацією вино­градної продукції, виявляється також в процессі ціноутво­рення, зокрема при визначенні критеріїв диференціації цін на виноград. При цьому варто зазначити, що на даний час існує стійка й законодавчо не врегульована проблема у виноградар­стві — диспаритет цін на засоби виробництва, інші види ма­теріально-технічних ресурсів і виноградну продукцію. Вироб­ники останньої більш обмежені в можливостях підвищувати ціни на свою продукцію у порівнянні з суб'єктами промисло­вості (на нові покоління техніки, обладнання тощо).

Суспільні відносини в галузі виноградарства в силу своєї специфічності зумовлюють власний підхід до класифікації до­говорів з реалізації продукції, яка в сучасних умовах набуває важливого значення, у в зв'язку з чим, на нашу думку, потребує більш детального дослідження.

ЦК України надає сільськогосподарським товаровиробни­кам широкі можливості вибору видів договірних зобов'язань у царині реалізації продукції: це договори купівлі-продажу, постачання, контрактації, міни. До названої групи договорів професор В. В. Луць відносить також: а) договір прийому від ви­робників сільськогосподарської сировини на зберігання й пе­реробку незалежно від напрямків подальшого використан­ня; б) продаж заготівельникам і на ринках сільгосппродукції сільгосппідприємствами, орендарями, громадянами, які ведуть підсобне господарство; в) договір комісії з торговими організа­ціями [257, с. 146, 147]. З нашої точки зору, договори на збері­гання й переробку сировини не належать до договорів на реалі­зацію сільськогосподарської продукції, тому що в них бракує основної ознаки, яка об'єднує цю групу, — переходу права влас­ності на продукцію від однієї сторони до другої.

О.А. Поліводський обґрунтовує свою пропозицію щодо сис­теми договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції, яка складається з договорів: а) контрактації сільськогосподар­ської продукції; б) купівлі-продажу сільськогосподарської про­дукції; в) міни; г) комісії. При цьому договір-купівлі продажу, на його переконання, включає в себе договори: (а) купівлі-про­дажу сільськогосподарської продукції в роздріб; (б) поставки сільськогосподарської продукції; (в) купівлі-продажу сільсько­господарської продукції на біржовому ринку (форвардні, ф'ю- черсні, спотові угоди) [144, с. 6]. Що ж стосується договору ко­місії, відмічає науковець, то цей вид договору є організаційним, спрямованим на забезпечення реалізації продукції й має пред­ставницьку природу [150, с. 61]. Як вбачається, договір поставки не слід було включати до договору купівлі-продажу, а відокре­мити його нарівні з іншими договорами.

На нашу думку, система договорів на реалізацію виноградної продукції повинна складатися з таких договорів: (1) контракта­ції; (2) купівлі-продажу (оптової й роздрібної купівлі-продажу);

(3) біржові угоди (спотові, ф'ючерсні, форвардні й опціонні);

(4) поставки; (5) міни; (6) комісії.

В умовах планової системи радянської доби в регулюванні господарських зв'язків між виробником винограду, з одного боку, й заготівельними підприємствами, підприємствами пе­реробної промисловості й торгівлі — з другого, важливе місце займав договір контрактації. На сьогодні цей вид договору фак­тично не використовується при реалізації винограду. Однією з причин цього слід визнати те, що цивільним і господарським законодавством недостатньо чітко визначена правова природа й предмет такого договору.

Панівне становище в договірних відносинах з реалізації ви­ноградної продукції на даний час належить договорам купів- лі-продажу й поставки, які детально будуть досліджені в на­ступному підрозділі. Договір купівлі-продажу в роздріб засто­совують з метою одержання готівки, реалізуючи продукцію як у непереробленому (свіжому) вигляді, так і в переробленому, де переробка здійснюється або на власних потужностях, або на спеціальних підприємствах переробної промисловості шля­хом укладення договорів.

У сфері реалізації виноградної продукції дуже поширено за­стосування договору міни. Як показує практика, в умовах тяж­кого фінансово-економічного становища за відсутності необ­хідних коштів на придбання палива й мастильних матеріалів, мінерального добрива, засобів захисту рослин, запчастин тощо товаровиробники змушені розраховуватися за це виробленою сільськогосподарською продукцією, укладаючи договір міни. При цьому нерідко спостерігається яскраво виражений диспа­ритет цін не на користь товаровиробників виноградної продук­ції, з явним порушенням їх інтересів.

За ЦК України учасники договірних відносин можуть укла­дати договори, як передбачені законом, так і не передбачені, але йому не суперечать (пп. 1 п. 2 ст. 11, п. 1 ст. 6 ЦК). Це положення в ринкових умовах має важливе значення для суб'єктів договір­них відносин у зв'язку з існуванням багатоманітності й склад­ності договірних зв'язків, що виникають при виробництві про­дукції сільського господарства й продовольства і потребують застосування більш складних конструкцій договорів, які прямо не передбачені чинним законодавством. Такі договори назива­ють змішаними. З точки зору інтересів сторін цей вид договору виступає правовою формою реалізації декількох інтересів до­говірних партнерів, практична корисність яких полягає в тому, що їх укладання звільняє сторони від укладення договорів точ­но за галузевою ознакою [229, с. 14].

Наприклад, до змішаного договору у сфері виробництва й реалізації виноградної продукції відносять договір перероб­ки винограду на давальницьких умовах, який містить у собі елементи як договору міни й поставки, так і договору підряду. За своєю сутністю договір переробки на давальницьких умовах є договором на виконання робіт [18, с. 10]. На наше переконан­ня, якщо він містить у собі елементи договорів поставки й міни, які є договорами на реалізацію виноградної продукції, то в де­яких випадках його можна віднести до договорів на реалізацію продукції, наприклад, якщо оплата за виконану роботу здійс­нюється сировиною (виноградом) або готовою продукцією.

Можливість укладення такого договору у виноградарстві спеціально передбачена Порядком переробки винограду, пло­дів та ягід на виноматеріал на давальницьких умовах, затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України 6 листопада 1997 р. [174]. Відповідно до нього переробка винограду, плодів та ягід на виноматеріали на давальницьких умовах здійснюєть­ся суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності (виконавцями) за наявності в них спеціального до­зволу (ліцензії), оформленого з додержанням установлених вимог. Договори про переробку давальницької сировини, укла­дені замовниками з виконавцями — підприємствами, що на­лежать до системи Міністерства агропромислового комплексу, підлягають реєстрації в органах останнього, а укладені з вико- навцями-підприємствами Укркоопспілки — в Укркоопспілці. Договори про переробку давальницької сировини, укладені з іншими виконавцями, підлягають реєстрації залежно від їх місцезнаходження в обласних, Київській і Севастопольській міських державних адміністраціях, в органі, уповноваженому Радою міністрів АРК. Розрахунки за послуги з переробки да­вальницької сировини, що надаються виконавцями, можуть провадитися повністю або частково давальницькою сировиною чи готовою продукцією (виноматеріалами), на одержання якої повинна оформлюватися ліцензія.

Вважаємо, що доцільно було б розробити і прийняти Міні­стерством аграрної політики та продовольства України спе­ціальний нормативний документ стосовно переробки вино­граду на давальницьких умовах не тільки на виноматеріали, а й на готову продукцію (вино, шампанське тощо). Це пов'язано з тим, що сьогодні реалізація винограду за договорами купів- лі-продажу й поставки позбавляє більшість виноградарських господарств отримувати хоч б яку частину того прибутку, який одержують споживачі винограду (наприклад, виноробні заво­ди) при реалізації виноробної продукції. Таким чином, маючи дозвіл реалізовувати готову продукцію виробники винограду за наявності в них спеціального дозволу (ліцензії), будуть мати можливість отримувати набагато більше прибутку, а значить, вирішувати важливі проблеми, пов'язані з виноградарським виробництвом.

В опосередкуванні відносин товаровиробників винограду з підприємствами торгівлі, постачальницькими та іншими ор­ганізаціями, які, як правило, реалізують виноград фізичним особам, застосовується також договір комісії. Він опосередковує в основному відносини по наданню торговельних послуг шля­хом вчинення угод однією особою в інтересах іншої; це є тор­говельним посередництвом [258, с. 270]. Застосування цього договору у виноградарському господарстві вирішує проблему реалізації надлишків продукції у великих виноградарських господарствах і продукції невеликих господарств, які не мають налагоджених каналів її реалізації, що дозволяє якомога швид­ше довести продукцію до споживачів з найменшими затратами.

Порівняно новим видом відносин, які знаходяться на стадії становлення, є відносини у сфері реалізації виноградної про­дукції через спеціалізовані аграрні біржі, створення системи яких започатковано Указом Президента України від 18 січня 1995 р., № 63/95 «Про заходи щодо реформування аграрних від­носин». Основними інструментами аграрно-біржового рин­ку є біржові угоди, які становлять собою окрему групу до­говорів. Згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р., № 1956, біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності таких умов: а) якщо вона ста­новить собою купівлю-продаж, поставку чи обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації й зареєстро­вана на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня [205]. Особливістю угод на реалізацію сільгосппродукції (в тому числі й виноградної) через біржовий ринок є також специфіка їх укладання, що має за мету визначення предмета й ціни на то­вари шляхом установлення співвідношення попиту і пропози­ції на конкретний момент часу, і місце укладання або реєстра­ції — товарна біржа [150, с. 127, 128].

Порядок здійснення біржових операції стосовно торгів сіль­ськогосподарською продукцією затверджено спільним Наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України, Міністерства економіки України і Міністерства фінансів Украї­ни від 3 квітня 1996 р., № 103/44/62 «Про затвердження Типових правил біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією», які встановлюють правила поведінки учасників торгів, поса­дових осіб і працівників бірж, визначає зміст біржових угод та встановлюють гарантії їх виконання [179].

Згідно з п. 6.2. цих Типових правил під час біржових тор­гів можуть бути укладені угоди, пов'язані з: (1) негайною (від одного до 30 днів) взаємною передачею прав та обов'язків що­до реальної сільськогосподарської продукції (спотова угода); (2) відстроченою (від 30 до 360 днів) взаємною передачею прав та обов'язків щодо реальної сільськогосподарської продукції (форвардна угода); (3) взаємною передачею прав та обов'язків щодо стандартного контракту (ф'ючерсна угода); (4) поступ­кою прав на майбутню передачу чи набуття прав та обов'язків щодо реального товару або стандартного контракту (опціонна угода). Стандартним контрактом на біржовий товар є контракт, за яким кількість, якість, базис поставки і строки виконання є стандартними. Єдиною змінною його величиною є ціна, що визначається в процесі біржового торгу.

Практика господарювання засвідчує, що реалізація виноград­ної продукції за допомогою біржової торгівлі, основною функ­цією якої відповідно до Закону України «Про товарну біржу» є формування ринкових цін на підставі попиту і пропозицій, дає змогу виноградарським господарствам реалізовувати свою продукцію за вигідною для них ціною. Позитивним також є те, що застосування біржових угод надає можливості застрахува­ти товар від несприятливої зміни цін на ринку й авансувати виноградарські господарства під майбутні поставки сировини виноробними підприємствами. На жаль, на сьогодні цей вид договірних відносин не знайшов на практиці широкого засто­сування.

У процесі становлення й покращення виробничої діяльності в галузі виноградарства необхідною умовою є вдосконалення самої структури договірних зв'язків, у тому числі тих, що скла­даються у сфері реалізації винограду та іншої виноградної про­дукції. На вагому роль структури договірних зв'язків для на­родного господарства вказували у своїх працях В. П. Жушман, М. К. Сулейменов, В. Н. Яковлєв. Так, М. К. Сулейменов заува­жував, що вдосконалювати господарські відносини неможливо без ретельної обробки тих правових форм, у яких вони вияв­ляються [234, с. 4, 5]. Це збільшує роль дослідження договірних відносин, особливо структури договірних зв'язків, для визна­чення найбільш раціональної їх структури між підприємства­ми. Структура договірних зв'язків фактично окреслює шляхи прямування продукції від виробника до споживача, забезпечує її рух за призначенням у найбільш короткі строки й у найбільш якісному стані, що значно знижує всі супутні витрати [263, с. 34, 35].

У юридичній літературі єдиного підходу до поняття «струк­тура договірних зв'язків» немає. Одні вчені розглядають його з точки зору складу суб'єктів договору [251, с. 59], інші відно­сять сюди і склад його виконавців [136, с. 59, 60], треті — нарів­ні з колом учасників договору включають у поняття структури зміст договору [31, с. 177].

При визначенні структури договірних зв'язків, відмічає М. К. Сулейменов, треба враховувати, по-перше, коло учасни­ків договору і, по-друге, кількість самих договірних зв'язків, що знаходяться у взаємозв'язку і взаємодії. Коли укладається один договір між 2-ма сторонами або ланками — це проста струк­тура договірних зв'язків. Якщо єдиний процес руху продукції опосередковується низкою договорів, у яких беруть участь 3 чи більше суб'єктів, має місце складна структура договірних зв'язків. Якщо ланцюжок прямих договорів опосередковує рух продукції через посередника, можемо вести мову про посеред­ницькі договірні зв'язки [234, с. 34, 35, 47, 48].

Структура договірних зв'язків по заготівлі виноградної про­дукції, на думку професора В. М. Яковлєва, повинна визнача­тися шляхом одночасного (а) вивчення каналів її руху від ви­робників чи поставщиків до споживачів або заготівельників, (б) установлення, хто є учасником відносин, і (в) з'ясування, у яких договірних відносинах здійснюється зв'язок сторін — виконав­ців договірних обов'язків [263, с. 35].

Система зв'язків з реалізації продукції виноградарства ха­рактеризується декількома варіантами договірних структур.

Перший варіант — реалізація виноградної продукції за пря­мим договором, де відносини формуються безпосередньо між товаровиробниками виноградної продукції і її споживача­ми — підприємствами заготівельними, переробної промисло­вості, громадського харчування, оптової й роздрібної торгівлі. Зобов'язання, які пов'язують суб'єктів цих відносин, — це дого­вори купівлі-продажу, поставки, контрактації та міни. За цим варіантом право власності на виноградну продукцію переходить від товаровиробника до іншої сторони, а договірний зв'язок від­повідає реальному руху продукції і грошовим розрахункам.

Доведення продукції від виробника до споживача може опо­середковуватись одним прямим договором (проста структура договірних зв'язків) або декількома такими договорами (склад­на структура договірних зв'язків). У другому випадку товарови­робник виноградної продукції укладає договір купівлі-продажу або контрактації зі спеціалізованою заготівельною організа­цією, всі обов'язки за яким виконуються сторонами, що його уклали. Подальший рух продукції від заготівельної організації до споживачів опосередковується договором поставки, сторо­ною якого вже не є товаровиробник.

Другий варіант — реалізація продукції декількома договір­ними формами через посередника. У цьому разі договори ста­новлять єдиний ланцюг договірних відносин, сторони яких певною мірою беруть участь у просуванні продукції від това­ровиробників до споживачів. Включення 2-х або більше дого­ворів до єдиного ланцюга договірних зв'язків пояснюється тим, що товаровиробник виноградної продукції, виконуючи свій обо­в'язок за договором, одночасно виступає за дорученням свого договірного контрагента як фактичний виконавець обов'язків останнього перед третьою особою. У процесі виконання таких договорів право власності на продукцію переходить до третьої особи.

До посередницьких належать договірні відносини, які вста­новлюються за допомогою посередників на стороні продавця — аграрного товаровиробника та (або) покупця (дистриб'ютора, агента, консигнатора, брокера), взаємовідносини яких опосе­редковуються додатковими договорами на виконання послуг — агентськими, комісії, доручення, консигнації [22, с. 13, 14].

Своєрідні умови сільськогосподарського виробництва не зав­жди сприяють вирощуванню, дозріванню, збиранню й заго­тівлі винограду, що підриває гарантійну силу безпосередніх договірних зв'язків виробників зі споживачами. Найчастіше посередницькі договори застосовуються при реалізації виног­радної продукції в торгову мережу.

Слід наголосити на доцільності встановлення контрагента­ми договорів з реалізації виноградної продукції прямих три­валих господарських зв'язків. Це дає можливість прямого спів­робітництва споживача й виробника, де для останнього такі зв'язки гарантують стійкість виробничої програми й економіч­них показників діяльності, мінімальні витрати на підготовку виробництва, можливість поліпшення якісних характеристик і технології виготовлення продукції й сукупність капіталовкла­день, а для споживача відкривають можливості надійнішого й економічнішого постачання, прискореного виконання замов­лень, чіткого дотримання встановленої технології й організації виробництва тощо [69, с. 32].

На сьогодні товаровиробники виноградної продукції при її реалізації, поряд з диспаритетом цін на промислову й сільсько­господарську продукцію, про який указувалось раніше, зустрі­чаються ще с такими проблемами, як-от: (а) недосконалість або відсутність необхідної кількості матеріально-технічних за­собів, (б) недостатність переробних підприємств, (в) наявність біржової торгівлі й нових форм договорів тільки теоретично, (г) низькій рівень і якість юридичного обслуговування вироб­ників продукції, (д) некомпетентність посадових осіб, відпові­дальних за укладання й виконання договірних зобов'язань, та ін.

Щоб виправити становите, за якого реалізувати виноград складніше, ніж його виростити, треба розробити і здійснити комплекс заходів правового, організаційного, економічного й соціального характеру: (1) підготувати стабільну норматив­но-правову базу, оптимізувавши кількісний і якісний показ­ники нормативних актів; (2) спростити системи ліцензування й сертифікації виноградної продукції; (3) створити чітке взає- мопідпорядкування органів державної влади, що здійснюють державне регулювання ринку виноградо-виноробної продукції, й визначити їх повноваження; (4) удосконалити систему опо­даткування, митно-тарифного регулювання експорту-імпорту сировини й готової продукції; (5) сформувати діючу систему мотивації і стимулювання праці у виноградарстві, підвищити рівень і якість життя селян-виноградарів, їх соціальну сферу, розробити і втілити в життя ефективну систему оплати праці останніх залежно від його якості. Тільки при комплексному підході до вирішення проблем функціонування виноградарства є можливість ефективно його організувати, зокрема визначити форми перспективних договірних відносин у сфері реалізації виноградної продукції.