2.2. Договори купівлі-продажу й поставки виноградної продукції

В умовах панування ринкової економіки договір купівлі- продажу є найпоширенішим правовим засобом реалізації ви­ноградної продукції. Сьогодні, в процесі становлення україн­ської правової системи, виникають певні проблеми щодо місця і ролі цього договору у системі договорів, що викликає серед науковців певні дискусії, які в контексті данного дослідження доцільно висвітлити.

Стосовно такого трактування договору купівлі-продажу існу­ють різноманітні думки вчених-правників. Приміром, О. А. По- ліводський вважає, що не варто визначати правову категорію «договір купівлі-продажу» як окреме, вище рангом, узагаль­нююче поняття щодо інших договорів, що передбачають відчу­ження, зокрема, сільськогосподарської продукції, а доцільніше його залишити як окремий вид зобов'язання. У визначенні ін­ших видів зобов'язань, які мають багато спільного із цим дого­вором, варто робити посилання на правила, що застосовуються в договорі [150, с. 111]. З такими висновками щодо системи до­говорів, на нашу думку, слід погодитись.

Протилежною є думка правників, які вважають доцільним збереження наміченої в законодавстві тенденції розширення сфери дії інституту купівлі-продажу й залишення як різновид договору купівлі-продажу договорів поставки, контрактації та інших, що були раніше самостійними договірними формами [32, с. 12].

Серед видів договору купівлі-продажу залежно від особ­ливостей організаційно-правових форм торгівлі, специфіки відчужуваних об'єктів та особливостей способів укладання й виконання договору виділяют такі договори: (а) в оптовій та роздрібній торгівлі; (б) договори, які укладають на біржах та аукціонах; (в) договори, що укладаються на внутрішньому та зовнішньоекономічному ринку; (г) купівлі-продажу на умо­вах комісії, консигнації чи поставки.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти май­но (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Таке розуміння договору купівлі-продажу існує ще з часів класичного римського права.

Традиційно договір купівлі-продажу продукції виноградар­ства вважався консенсуальним, тобто права й обов'язки сторін за ним виникали з моменту досягнення сторонами згоди за всі­ма пунктами — істотними умовами в належній формі. Водночас із поняттям договору купівлі-продажу, передбаченого вказаною статтею з'явилася можливість укладання реального договору, необхідною умовою якого вважається передача товару. Щодо питання реальності договору купівлі-продажу, С. М. Бервено підкреслює, що можливість його визнання саме таким є помил­кою через невдалу конструкцію визначення цього поняття в ЦК України.

З його погляду, розробники ЦК, вірогідно, мали на увазі цією конструкцією визначити момент виконання стороною передба­ченого договором обов'язку, який або може співпадати з момен­том укладання договору, або може бути віддалений від цього моменту певним проміжком часу. Тому на практиці при визна­ченні консенсуальності чи реальності договору необхідно оці­нювати його ознаки й умови, передбачені як законом, так і са­мими сторонами [27, с. 34, 35].

Договір купівлі-продажу виноградної продукції є двосто­роннім, оскільки кожна зі сторін (продавець і покупець) несе обов'язки на користь іншої сторони і вважається одночасно боржником і кредитором. З обов'язку продавця передати про­дукцію покупцеві випливає право останнього вимагати такої передачі.

Договір купівлі-продажу є оплатним, оскільки продавець за виконання своїх обов'язків з передачі товару покупцеві по­винен отримати від останнього зустрічне грошове надання, яке, наголосимо, є обов'язково грошовим, а не будь-яким іншим май­новим наданням.

Предмет договору купівлі-продажу виноградної продукції згідно зі ст. 180 ГК України є істотною умовою. За ст. 656 ЦК України це товар, який має продавец на момент його укладан­ня або який буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу вино­градної продукції є садивний матеріал винограду, виноград або продукти його переробки.

Виробництво й реалізація садивного матеріалу винограду регулюється Законами України «Про насіння і садивний ма­теріал» від 26 грудня 2002 р. [191]., «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р. [194] та іншими законами й нор­мативними актами України, прийнятими відповідно до них. Згідно зі ст. 1 Закону «Про насіння і садивний матеріал» до са­дивного матеріалу належать рослини та їх частини, що вважа­ються придатними для відтворення цілісних рослин. Значним недоліком цього Закону є об'єднання різних понять — садивно­го матеріалу винограду й матеріалу для розмноження виногра­ду — єдиним терміном «садивний матеріал», що викликає знач­ні труднощі в обігу цієї продукції.

У правових джерелах і законодавстві зарубіжних країн (Франції, Італії, Молдови та ін.) у галузі виноградарства засто­совуються окремі поняття: (а) садивний матеріал — як прищеп­лені чи кореневласні рослини, що використовуються для заклад­ки виноградних насаджень; і (б) матеріал для розмноження винограду — як частини вегетативних органів винограду, ло­за, пагони, бруньки. Згідно з чинним законодавством Украї­ни (ст. 180 ГК, ст. 656 ЦК України) чітке визначення предмета договору є неодмінною обов'язковою умовою. Тому при укла­данні договорів купівлі-продажу, поставки чи інших договорів щодо реалізації товару необхідно чітко розмежовувати понят­тя «садивний матеріал» і «матеріал для розмноження виногра­ду» як предмета договору.

Порядок обігу садивного матеріалу винограду визначено розд. IV зазначеного Закону. Відповідно до його ст. 18 садив­ний матеріал вводять в обіг після його визнання державними органами управління й контролю в насінництві й розсадниц- тві, що підтверджується відповідним документом установленої форми — сертифікатом на насіння. Садивний матеріал вва­жається визнаним, якщо за сортовою чистотою й посівними якостями відповідає вимогам нормативного документа й на­лежить до сорту, занесеного до Реєстру сортів рослин України, або за результатами державного випробування сорту визнано перспективним.

Особливістю предмета договору купівлі-продажу виноград­ної продукції є її різноманітне призначення. Виноград є гото­вим продуктом, який можна вживати, він може бути предметом договору роздрібної купівлі-продажу, а виноматеріали — вже сировина для переробної промисловості, яка не підлягає реалі­зації на ринку. Така відмінність має суттеве значення при виз­наченні прав та обов'язків сторін за договором. Зокрема, при від­мові покупця від прийняття винограду господарство може про­дати його іншому підприємству або на ринку, в той час як такого права на реалізацію виноматеріалів господарство не має.

Договірні зобов'язання з купівлі-продажу винограду як сіль­ськогосподарської продукції мають свій предмет, що визна­чається 3-ма показниками — кількістю, асортиментом і якістю останньої. Кількість винограду, що підлягає продажу, встанов­люється в договорі у вагомому (центнерах) і грошовому ви­раженні роздільно по кожному сортовому складу винограду. Визначення кількості винограду за договором купівлі-прода- жу безпосередньо пов'язано з вирішенням питань асортимен­ту. Під асортиментом виноградної продукції треба розуміти зумовлене договором кількісне співвідношення між різними за якістю ботанічними сортами свіжого винограду, який під­лягає здачі у визначені договором строки, та напрямками його використання [263, с.

Таким чином, асортимент винограду визначається породно- сортовим складом виноградних насаджень, що культивуються у відповідних районах. Для отримання різноманітного асорти­менту винограду, який має високі смакові якості, відрізняєть­ся тривалістю зберігання і транспортабельністю, у виногра­дарських країнах (Молдові, Україні, Росії, Угорщині, Грузії) здійснюється породно-сортове районування виноградних на­саджень, засноване на розведенні в конкретній місцевості най­більш урожайних і високоякісних сортів цих культур. Спеціалі­зація й сорторайонування винограду провадиться відповідно до грунтово-кліматичих умов, рельєфу, агробіологічних сортів винограду, їх виробничому напрямку, технологічної оцінки та якості виноробної продукції, яка з них отримується в різних зонах і районах.

За існуючим природним районуванням на території Украї­ни виділено 15 основних виноградарських зон (макрозон) сорто- районування (Кримське Присивашшя, Центральний степовий Крим, Східний підвищено-степовий Крим, Південно-західний Крим, Гірсько-долинний Крим, Південний берег Криму, Закарпат­ська, Бесарабсько-придунайська, Одеська причорноморська, За­хідно-степова й придністровська, Правобережна нижньо-дніп­ровська, Лівобережна степова, Очаково-прилиманська, Інгуло- Бузька, Приазовсько-степова), в межах яких визначено 58 при­родно-виноградарських районів (мікрорайони) спеціалізації виноградарства й виноробства. По кожному з останніх визна­чено напрямок використання винограду й підібрано відповід­ний сортовий склад. Макро- й мікрорайонування сприяють ра­ціональному використанню виноградною рослиною природних умов, широкому діапазону виробництва галузі, високій еконо­мічній ефективності виноградо-виноробного комплексу [45, с. 47].

До числа критеріїв, які визначають асортимент винограду, відносять напрямок використання цього виду продукції та його якісну значущість. У ст. 1 Закону України «Про виноград та ви­ноградне вино» розрізняються 2 групи виноградного асорти­менту: а) столові сорти винограду, що вирощуються для спожи­вання у свіжому вигляді, б) технічні сорти, призначені для ви­робництва виноробної продукції.

Зауважимо, що всередині кожної з груп асортимент виногра­ду розгортається відповідно до ампелографічного сорту. Зазви­чай у договорах не завжди вказується розгорнутий асортимент виноградної продукції, а лише група — столовий або техніч­ний виноград. Детальне визначення асортименту згідно з ам- пелографічними сортами наводиться в специфікаціях, які є не­від'ємною частиною договору.

Із виконанням зобов'язань за кількістю тісно пов'язано вико­нання зобов'язань за якістю й безпечністю винограду та іншої виноградної продукції, що реалізується за договором купівлі- продажу. Ці договори повинні укладатись відповідно до зако­нодавства, яке регулює якість і безпечність продукції, зокрема, Законами України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р., № 2408-ІІІ [202] та «Про безпечність та якість харчових продук­тів» від 23 грудня 1997 р., № 771 [158]. Останній регулює відно­сини між органами виконавчої влади, виробниками, продав­цями (постачальниками) та споживачами харчових продуктів і визначає правовий порядок забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються чи експортуються. Ці відносини регулюються нормами публічного права та мають імперативний характер, незважаючи на те, що реалізація цієї продукції впорядковуєть­ся нормами приватного права за умов свободи договірних відносин.

Під якістю виноградної продукції слід розуміти сукупність фактичних поживних і виробничих властивостей виробленої виноградної продукції, що відповідають установленим вимо­гам нормативних документів щодо задоволення потреб спожи­вача згідно з конкретними цілями її використання і споживан­ня протягом певного строку придатності.

Безпечність виноградної продукції — це її стан, що є ре­зультатом діяльності з виробництва й обігу, яка здійснюється з дотриманням вимог, установлених санітарними та/або техніч­ними регламентами, й забезпечує впевненість у тому, що про­дукція не завдає шкоди здоров'ю людини, якщо вона спожита за призначенням.

Держава через свої органи, що забезпечують розробку, за­твердження та впровадження санітарних заходів щодо без­печності та якості харчової продукції (ст. 4. Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів»), у тому чис­лі виноградної, здійснює захист життя і здоров'я населення від шкідливих чинників, які можуть бути в ній присутніми.

Важливу роль у визначенні якості виноградної продук­ції (окрім вказаних вище законів) відіграють Закони України «Про пестициди і агрохімікати» від 02 березня 1995 р., № 86 [196], «Про захист прав споживачів» від 05 грудня 1991 р., № 1023-ХІІ [181], «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного бла­гополуччя населення» від 24 лютого 1994 р., № 4004-XII [170], декрет Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 08 квітня 1993 р., № 30-93 [164].

Показниками якості харчових продуктів і продовольчої си­ровини є комплекс ознак і властивостей, притаманних кожно­му виду харчової продукції чи продовольчої сировини (окремо або ж їх партіям) однорідним групам, що визначають харчову цінність і споживчі властивості й дають можливість їх іден­тифікувати. В основі визначення якості винограду, його то­варної цінності лежать різноманітні показники. До зовнішніх ознак визначення якості виноградної продукції відносяться розмір, колір, форма, ступень ураження хворобами чи сільсько­господарськими шкідниками, механічні та інші пошкодження, цільність, щільність, чистота винограду та ін. Для визначення внутрішніх властивостей провадиться спеціальний лаборатор­ний аналіз, який установлює вміст цукру, загальну кислотність у ягодах винограду, надає інші показники згідно з тими норма­ми, стандартами і правилами, відповідно до яких закріплюють­ся вимоги щодо якості й безпеки виноградарської продукції. На сьогодні існує численна низка державних і галузевих стан­дартів, правил, норм, умов, яким повинні відповідати показни­ки безпеки й вимоги щодо якості виноградної продукції й ме­тодів її перевірки. Чинне законодавство дозволяє визначити такі правила й умови:

1) РСТ УССР 1953-89. Виноград свіжий для виробництва со­ку. Технічні умови;

2) ДСТУ 2366-94. Виноград свіжий технічний. Технічні умови;

3) ДСТУ 2438-94 (ГОСТ 25896-94). Виноград свіжий столо­вий. Технічні умови;

4) ДСТУ 4172-2003. Виноград столових сортів. Настанови зі зберігання на холоді;

5) ГОСТ 6882-88. Виноград сушеный. Технические условия;

6) ГОСТ 24433-80. Виноград свежий ручной уборки для про­мышленной переработки на виноматериалы. Технические усло­вия;

7) ГОСТ 25892-83. Сок виноградный натуральный. Техни­ческие условия;

8) ГОСТ 25896-94. Виноград свежий столовый. Технические условия;

9) ГОСТ 28346-89 (ИСО 2168-74, ИСО 2169-81). Виноград све­жий столовый. Хранение в холодильных камерах;

10) ГОСТ 28472-90. Виноград свежий ручной уборки для кон­сервирования. Требования при заготовках и поставках;

11) ГОСТ 29181-91. Виноград свежий столовый. Хранение в хо­лодильных камерах с регулируемой газовой средой;

Згідно з п. 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного спо­живання за якістю, затвердженої постановою Державного ар­бітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р., № П-7 якісний прийом покупцем виноградної продукції та перевір­ка її асортименту здійснюються відповідно до діючих ГОСТів, технічних умов, основних та особливих умов поставки та інших обов'язкових для сторін правил, а також за супровідними доку­ментами, які підтверджують якість продукції, що постачається [77]. Вимоги щодо якості винограду, який підлягає подальшій переробці у виноробну продукцію, встановлені і ст. 3 Закону України «Про виноград та виноградне вино» [160]. Усі названі вимоги мають імперативний характер. Сторони при виконанні договірних зобов'язань повинні суворо їх додержуватися.

Для підтвердження якості виноградної продукції, яка реалі­зується, застосовуються наступні документи:

1. Декларація про відповідность, сертифікат відповідності чи свідоцтво про визнання відповідності. Відповідно до Зако­ну України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 р., № 2406-ІІІ декларацією про відповідність визнається документально оформлена в установленому порядку заява ви­робника, де дається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством; сертифікатом відповідності — документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стан­дарту чи іншого нормативного документа, визначеного законо­давством; свідоцтвом про визнання відповідності — документ, що засвідчує визнання іноземних документів про підтверджен­ня відповідності продукції вимогам, встановленим законо­давством України. Порядок підтвердження відповідності за­лежатиме від того, у який сфері він здійснюється. Декларацію про відповідність у законодавчо нерегульованій сфері вироб­ник виноградної продукції може складати за власною ініціати­вою або на підставі договору зі споживачем. Декларування же відповідності в законодавчо регульованій сфері запроваджу­ється технічними регламентами й встановлюється для окре­мих видів виноградної продукції, затверджених Кабінетом Міністрів України. Із виноградної продукції до Переліку про­дукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні затвер­дженого наказом Держстандарту України від 30 серпня 2002 р., № 498, належать консерви плодові, ягідні (фруктові) для дитя­чого харчування, соки й напої, вина виноградні, коньяки, ко­ньячні напої [173]. Підтвердження відповідності цієї продукції вимогам стандартів та іншим нормативно правовим актам, що діють в Україні, є обов’язковим для її товаровиробників і поста­чальників. Інша продукція може бути сертифікована на добро­вільних засадах у порядку, визначеному договором між заявни­ком (виробником, постачальником) і органом із сертифікації.

2. Висновок державної санітарно-епідеміологічної експер­тизи щодо безпечності харчових продуктів чи санітарно-епі­деміологічний (гігієничний) сертифікат. Відповідно до Зако­ну України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічно­го благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р., № 4004-ХІІ: (1) висновоком державної санітарно-епідеміологічної експерти­зи визнається документ установленої форми, в якому на підставі результатів аналізу ризику та перевірки (розширеного контро­лю) наданого виробником або постачальником зразка харчо­вого продукту, допоміжних засобів та матеріалів для виробни­цтва та обігу харчових продуктів, його виробничої технології і технологічного обладнання, що використовується при його виробництві, визначається перелік санітарних заходів та тех­нічних регламентів, яких повинні дотримуватися виробник та постачальник для забезпечення безпечності харчового про­дукту; (2) гігієнічним сертифікатом є разовий документ суворої звітності, виданий органами, установами та закладами держав­ної санітарно-епідеміологічної служби, що підтверджує безпеку для здоров’я та життя людини окремих видів товарів широкого вжитку (харчових продуктів і напоїв тощо) на підставі резуль­татів проведених санітарно-хімічних, токсикологічних, фізи- ко-хімічних, радіологічних, мікробіологічних та інших дослід­жень [170]. Усі види нових та спеціальних харчових продуктів підлягають обов’язковій державній реєстрації, яка здійснюєть­ся шляхом ведення Державного реєстру спеціальних харчових продуктів та реєстру висновків державної санітарно-епідеміо­логічної експертизи на продовольчу продукцію.

За відсутності вказаних супровідних документів (або деяких з них) отримувач продукції закінчує якісний прийом і складає акт про фактичну якість та асортимент продукції, що поступи­ла, де вказує, яких документів бракує (п. 14 Інструкції про по­рядок приймання продукції за якістю). Якість виноградної про­дукції відвантажуваної покупцеві, визначається шляхом проб та аналізів, відповідно до діючих державних стандартів, техніч­них умов тощо. Наприклад, при реалізації свіжого винограду продавцеві належить здійснити відбір проб відповідно до ГОС­Ту 26929-94 «Сировина і продукти харчові. Підготовка проб. Мінералізація для визначення змісту токсичних елементів» [235]. Небезпечні та неякісні харчові продукти і продовольча сировина, які неможливо повернути в обіг, підлягають утилі­зації або знищенню в порядку, встановленому Законом Украї­ни «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продук­ції» від 14 січня 2000 р., № 1393^^ [159].

Крім обов'язку передати покупцеві товар, який відповідає вказаним вище умовам за кількістю, асортиментом і якістю, про­давець несе обов'язок передати товар в обумовлений у договорі строк (ст. 663 ЦК). Правильне визначення строків виконання до­говору купівлі-продажу виноградної продукції та їх дотриман­ня має велике значення для належного виконання зобов'язання по продажу цієї продукції за якістю й кількістю, тому що якість свіжого винограду як швидкопсувного продукту прямо зале­жить від умов зберігання і строків їх доставки покупцеві.

Для переробних підприємств виконання умов щодо рівно­мірного постачання виноградної продукції має не менш важ­ливе значення. Нерегулярне постачання сировини призводить до порушення режиму роботи підприємства, простоям облад­нання, і, навпаки, згущені поставки продукції за відсутності відповідних умов зберігання, призводять до її псування, втра­ти і збитків.

Наступною істотною умовою договору купівлі-продажу ви­ноградної продукції є ціна, тобто певна грошова сума, сплачува­на покупцем за одержану від продавця виноградну продукцію. Зазначимо, що ефективність розвитку галузей виноградарства й виноробства країни значною мірою залежить від стану ціно­утворення на його продукцію.

Стаття 632 ЦК України закріплює, що сторони в договорі купівлі-продажу виноградної продукції ціну встановлюють вільно, за домовленістю. Згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення» від 21 червня 2012 р., № 5007-УІ в Україні за­стосовуються ціни вільні і державні регульовані [208]. Вільні встановлюються на всі види продукції й товари, за винятком державно врегульованих цін. Зокрема, відповідно до Поло­ження про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного спожи­вання, роботи та послуги монопольних утворень, затвердже­ного постановою КМУ від 22 лютого 1995 р., № 135, державне регулювання цін здійснюється стосовно суб'єктів природних монополій і суб'єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції, встановлю­ючи такі ціни чи інші умови придбання або реалізації товару, які неможливо було б установити за умови існування значної конкуренції на ринку, або застосовуючи різні ціни чи різні інші умови до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, про­давцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те при­чин [198].

Установлення цін на виноградну продукцію має свою спе­цифіку. За сучасних умов, коли саджанці найбільш якісних сортів є занадто дорогими, а обробіток виноградних насаджень у процесі вирощування винограду є занадто трудомістким, грошово-затратним і досить ризикованим, виникає диспаритет цін між затратами на виробництво винограду і кінцевим його результатом — виноградом як сировиною для переробної про­мисловості, зокрема виноробства. Тому, подолання диспаритету цін у галузях виноградарства й виноробства на сьогодні є дуже актуальним. Враховуючи високу капіталоємність галузі і значну тривалість періоду вирощування насаджень до вступу їх в пло­доношення, ціни на виноград необхідно підвищити з тим, щоб його виробництво відрізнялось більш високою (в порівнянні з однорічними культурами) прибутковістю. При цьому варто посилити диференціацію цін по ампелографічним сортам (із забезпеченням більшої прибутковості найбільш цінним з них).

У зв'язку з недосконалістю цін на виноград відбувається і по­гіршення структури вин, які виробляються в Україні (спосте­рігається зростання випуску міцних дешевих вин). Тому закрі­пити диференціацію в цінах доцільно було б не тільки залежно від сорту винограду, а й від мети його подальшого використан­ня. Наприклад, якщо партія винограду окремого сорту при­значається для виготовлення шампанського чи марочних вин, її необхідно оплачувати виробникові винограду за більш висо­кими цінами, що зацікавить виношрадарів у виробленні не тіль­ки більшої кількості винограду, а й більш високої якості.

Не менш важливим чинником при встановленні цін на ви­ноград є врахування його цукристості. Чим вона більша, тим вищою повинна бути ціна. У випадках несприятливих погод- них умов, що негативно вплинули на цукристість винограду, закупівельна ціна з 1ц має відшкодовувати витрати на його ви­рощування, тобто бути на рівні нормативної собівартості його виробництва в конкретній природно-економічній зоні, що на­лежить вирішувати на державному рівні, приміром, шляхом надання відповідних дотацій.

Також до критерію диференціації цін на виноград можна віднести ґрунтово-кліматичні умови, різноманітність яких від­бивається безпосередньо на собівартості вирощеного врожаю.

У ринкових умовах ціноутворення на виноградну продук­цію здійснюється за домовленістю сторін. Як доводить практи­ка, у більшості випадків цей процесс спрощується й не врахо­вується переважна кількість вказаних критеріїв, що й викликає диспаритет цін і відповідно усі пов'язані з ним проблеми. Тому, на нашу думку, доцільно розробити і прийняти положення «Про ціноутворення на виноград технічних сортів», яке ре­гулюватиме відносини у сфері встановлення цін на виноград та іншу виноградну продукцію.

До істотних умов договору купівлі-продажу виноградної продукції можуть відноситися й інші умови (порядок сплати грошей покупцем, форма розрахунків, умови щодо поставки товару тощо), якщо на них наполягає хоча б одна зі сторін.

Сторонами договору купівлі-продажу виноградної продук­ції є продавець і покупець. Їх правоздатність та дієздатність щодо реалізації і придбання виноградної продукції залежить від предмета цього договору, яким можуть бути: садивний ма­теріал винограду, виноград або продукти його переробки. Так, продавець садивного матеріалу повинен мати відповідний доз­віл — паспорт на його виробництво й реалізацію, який отри­мує за наслідками атестації, проведеної спеціальною атестацій- ною комісією. Продавцем винограду є його товаровиробник або особа, яка володіє іншим речовим правом, з чого випливає пра­вомочність по розпорядженню цим товаром. Покупцем за до­говором купівлі-продажу винограду технічних сортів виступає будь-яке підприємство, що займається його переробкою. Суб'єк­ти підприємницької діяльності, які займаються виробництвом виноробної продукції, відповідно до ст. 4 Закону України «Про виноград та виноградне вино» повинні мати ліцензію.

У сфері реалізації виноградної продукції широко застосо­вується договір роздрібної купівлі-продажу, до переваг якого відносять надходження грошових коштів від покупця до про­давця в момент передачі товару. Як показує практика, найбільш прибутковим каналом реалізації продукції є її реалізація че­рез власну роздрібну торгову мережу, де ціни у 1,5-2 рази вище ніж при оптовому продажу.

Відносини між продавцем і покупцем, що виникають за цим договором, регулюються § 2 «Роздрібна купівля-продаж» гл. 54 ЦК України й окремими правилами, що регламентують роз­дрібну торгівлю певними групами товарів, як-от: Правила роз­дрібної торгівлі картоплею та плодоовочевою продукцією, за-

тверджені наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі від 08 липня 1997 р., № 344, якими регламентовано по­рядок прийому, зберігання, використання, підготовки до про­дажу й продаж винограду у свіжому, сушеному, переробленому й консервованому вигляді [177]; Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі від 11 липня 2003 р., № 185, якими встановлено особливості роздрібної торгівлі про­довольчими товарами [178]; Правила роздрібної торгівлі алко­гольними напоями, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 р., № 854 [176].

Виноградна продукція, яка надходить у роздрібну торговель­ну мережу, повинна супроводжуватися відповідними докумен­тами щодо показників якості й безпеки харчових продуктів, упаковки, маркування, транспортування, приймання і збері­гання, наявність яких передбачено вищевказаними та іншими чинними нормативно-правовими актами.

Нарівні з договором купівлі-продажу важливим правовим інструментом у забезпеченні виноградом та іншою виноград­ною продукцією суб'єктів господарювання є договір поставки. Залежно від змін в економіці, законодавстві та в інших сферах суспільного життя країни договір поставки набував того чи ін­шого правового характеру. Питання стосовно правової природи цього договору в теорії договірного права активно дискутуєть­ся, особливо щодо співвідношення договорів поставки і купів- лі-продажу. Дослідженню цих проблем присвячена значна кіль­кість монографічних та інших робіт [Див.: 16, 59, 69, 142, 251].

Важливу роль у формуванні правової природи договору по­ставки відігравали підстави його укладання. За радянської доби в умовах жорсткого планування економіки обов'язковою під­ставою укладання договорів поставки виступали планові акти, наряди, рознарядки, у зв'язку з чим договір мав планову спря­мованість. Він був основною правовою формою відносин з орга­нізації постачання і збуту продукції в народному господарстві й одночасно провідним господарським договором [91, с. 296]. Цим він докорінно відрізнявся від інших, у першу чергу від до­говору купівлі-продажу. Тому наприкінці 80-х — на початку 90-х років думка про те, що поставка є різновидом купівлі-про­дажу більшістю вчених вважалась помилковою, а сам договір поставки було визнано самостійним. Тому дискусії з цього пи­тання перестали носити такий гострий характер.

Проте з прийняттям нових ГК і ЦК України проблема пра­вової природи договору поставки опинилась на новій бурхли­вій хвилі у зв'язку з неодностайністю його визначення. Від­повідно до гл. 54 ЦК України цей договір визнано одним з видів договору купівлі-продажу, який орієнтовано на регулювання відносин у сфері реалізації товарів, що виникають між про­фесійними учасниками майнового обороту, які займаються ви­робництвом та оптовою торгівлею сировини [259]. За п. 4 ст. 263 ГК України договір поставки виступає окремим видом госпо­дарського договору [52]. Отже, ЦК розглядає договір поставки як один з видів договору купівлі-продажу, а ГК визначає його як окремий договір.

На сьогодні визначення договору поставки розглядається у 2-х варіантах — цивілістичному й господарському. Перше ви­значення підкреслює логічний зв'язок договору поставки з базо­вим його інститутом — договором купівлі-продажу — і поши­рення норм останнього на регулювання відносин з поставки. За господарською доктриною, по суті, зберігається самостійне значення договору поставки [256, с. 161].

Не зменшуючи ролі договору купівлі-продажу в реаліза­ції сільськогосподарської продукції, зокрема виноградарської, й підкреслюючи його самостійність, професор В. П. Жушман визнає таким же за юридичною природою й договір поставки. Незважаючи на те, що ці договори суміжні і схожі між собою по багатьох правових позиціях, ототожнювати їх, наголошує науковець, не можна [68, с. 487].

На нашу думку, із цим слід погодитись і зробити висновок, що за своєю юридичною природою договір поставки є само­стійним видом договору.

Визначення договору поставки, яке міститься в п. 1 ст. 712 ЦК України, дозволяє виокремити головні його ознаки, що відрізняють його від суміжних з ним договорів (оптової й роз­дрібної купівлі-продажу, контрактації, міни). За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підпри­ємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця (споживача) для ви­користання в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим по­дібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Розглянемо детальніше ознаки, які відрізняють договір постав­ки виноградної продукції від інших суміжних з ним договорів.

По-перше, спеціальний суб'єктний склад. Сторонами дого­вору поставки є постачальник і покупець, які займаються під­приємницькою діяльністю і зареєстровані у встановленому за­коном порядку як суб'єкти підприємництва. Сторонами догово­ру поставки виноградної продукції можуть бути юридичні осо­би незалежно від форми власності та організаційної форми й ін­дивідуальні підприємці, які укладають договір безпосередньо між собою або через посередницькі організації. Це можуть бу­ти: (а) постачальник як товаровиробник виноградної продукції; (б) постачальник, що не є виробником; (в) покупець-споживач придбаного товару (переробні підприємства, організації тор­гівлі та ін.); (г) покупець, який сам є постачальником продукції.

По-друге, метою придбання покупцем виноградної продук­ції у постачальника є її використання в підприємницькій діяль­ності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням (наприклад, придбання виноробним підприємством винограду для подаль­шої його переробки на виноматеріали).

По-третє, договір поставки спрямовано на встановлення тривалих господарських зв'язків між його сторонами. Три­валість таких відносин, вважає Г. С. Корнієнко, зумовлене тим, що (а) предмета договору не існує в натурі на момент укладання договору, або (б) виробничо-фінансова діяльність господарюю­чих суб'єктів, які знаходяться у договірних відносинах, перед­бачає поступову передачу продукції окремими партіями, або (в) сторони передбачили такий порядок організації товарного обігу, врахувавши специфіку задоволення потреб [95, с. 110].

По-четверте, моменти укладання й виконання договору по­ставки, як правило, не співпадають, оскільки виконання дого­вору зазвичай відкладається на майбутнє або єдиноразовою по­ставкою (у строк), або окремими партіями протягом тривалого періоду (в окремі строки).

Вищевказане дає підстави стверджувати, що договір постав­ки за своєю юридичною природою є самостійним.

До нормативно-правових актів, які більш детально регулю­ють порядок виникнення, розвитку і припинення відносин з поставки продукції, конкретизують права й обов'язки сторін договору поставки та їх відповідальність, належать: Положен­ня про поставки продукції виробничо-технічного призначен­ня та Положення про поставку товарів народного споживання, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р.; Інструкція про порядок приймання продукції виробни­чо-технічного призначення й товарів народного споживання за кількістю та якістю, затвердженими відповідно постановами Держарбитражу при Раді Міністрів СРСР № П-6 від 15 червня 1965 р. й № П-7 від 25 квітня 1966 р.; Особливі умови поставки виноматеріалів, коньячних спиртів та коньяків, затверджені Міністерством харчової промисловості СРСР 21 червня 1971 р. Ці акти, прийняті в період існування СРСР, діють на території України відповідно до ст. 3 Закону України «Про правонаступ- ництво України» від 12 вересня 1991 р., № 1543-ХІІ, якщо вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошен­ня незалежності України [200].

Предмет договору поставки виноградної продукції є істот­ною умовою договору. Його специфіка виявляється, по-перше, в меті використання — підприємницькій діяльності, по-дру­ге, в його персоніфікації на продукцію виробничо-технічного призначення (виноград, виноматеріали) й вироби народного споживання (вино, соки тощо). З предметом договору постав­ки пов'язані такі його характеристики, як кількість, асортимент і якість виноградної продукції, особливості яких було визначе­но раніше. За п. 19 Положення про поставки продукції вироб­ничо-технічного призначення та товарів народного споживан­ня у договорі повинні обов'язково визначатись номенклатура (асортимент), кількість і якість продукції, строки її поставки й ціна. Це положення продубльовано також у Роз'ясненні Ви­щого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних» від 12 листопада 1993 р., № 01-6/1205 [169]. Таким чином, крім предмета договору й умов про асортимент, кількість і якість продукції обов'язковими для цього договору є строки поставки й ціна виноградної про­дукції.

Треба вказати, якщо в договорі купівлі-продажу виноградної продукції кількість товару може бути погоджена шляхом уста­новлення в ньому порядку визначення цієї кількості, то в дого­ворі поставки визначається загальна кількість товару й деталі­зується його поставка за періодами (поквартально, подекадно, щомісячно тощо), а також рівномірними партіями (кількістю) чи інакше. Сторони договору поставки винограду та іншої ви­ноградної продукції можуть погодити графік поставки безпо­середньо в самому договорі чи специфікації до нього.

При визначенні предмета поставки виноградної продукції встановлення її асортименту тісно пов'язано з ґрунтовими, се­зонними кліматичними та іншими чинниками, проте при ви­значенні предмета зобов'язання на поставку продукції, яка ви­робляється тільки в промислових умовах, це не враховується, що призводить до неспроможності постачальника завжди по­ставляти цю продукцію виключно визначених у договорі якості й асортименту. Ось чому, при укладанні договору поставки ви­ноградної продукції, виробленої в промислових умовах (соки, консерви тощо) детальніше слід увагу приділяти цим пунктам, щоб надалі не було претензій й позовів щодо неналежного ви­конання або невиконання зобов'язань.

Перевірку відповідності отриманої за договором поставки виноградної продукції за її кількістю та якістю має провади­ти покупець (одержувач) згідно з правилами, встановленими в Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-тех­нічного призначення та товарів народного споживання за кіль­кістю й Інструкції про порядок приймання продукції виробни­чо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю.

Одержувач виноградної продукції особливу увагу повинен звернути на строки прийому продукції за кількістю та якістю, оскільки прийом вважається здійсненим, якщо перевірка кіль­кості та якості закінчена у встановлені строки (п. 10 Інструкцій про приймання за кількістю та якістю). Строки, встановлені зазначеними Інструкціями про приймання продукції за кількі­стю та якістю, поширюються тільки на прийом продукції, щодо якої Особливі умови поставки не встановлюють інші строки. Наприклад, Особливі умови поставки виноматеріалів, коньяч­них спиртів і коньяків зобов'язують одержувачів продукції, до­ставленої в бочках, прийняти її за кількістю протягом 2-х діб з моменту подачі вагону (судна) під розвантаження, а доставле­ної в залізничній цистерні — протягом доби.

Строки в договорі поставки відповідно до ст. 267 ГК Украї­ни, встановлюються з урахуванням необхідності ритмічного й безперебійного постачання товарів споживачам, що зумов­лює перевагу покупця у їх визначенні. Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк понад одного року (дов­гостроковий договір) або на інший строк, установлений дого­вором. Якщо договором поставки не встановлено конкретного строку, він вважається укладеним на один рік.

Як було визначено раніше, до істотних умов договору по­ставки належить ціна. У той же час у сучасних дослідженнях цю умову відносять до звичайних [53, с. 433; 28, с. 197]. Якщо виходити з того, що ціна належить до істотних умов, відмічає Р. Б. Шишка, то за загальними правилами її зміна в подальшому не допускається, чим створюються штучні складнощі для еко­номічно взаємовигідного співробітництва сторін. Тому її треба вважати звичайною умовою цього договору [256, с. 173]. Ціна за договором поставки виноградної продукції визначається в національній валюті (гривнях), а в зовнішньоекономічних контрактах за згодою сторін вона може визначатись в іноземній валюті.

Не менш важливими при укладанні договору поставки ви­ноградної продукції є умови про розрахунок і місце виконан­ня зобов'язаннь за ним. Для належного виконання постачаль­ником обов'язку з передачі товару потрібно, щоб ця дія була виконана ним у точно встановленому місці. Визначення місця передачі виноградної продукції має велике практичне значен­ня. Зокрема, воно впливає на спосіб передавання продукції — фактичну передачу або вручення транспортному підприємству. Місце виконання визначає той чи іншій спосіб доставки про­дукції (автомобільним або повітряним транспортом, залізни­цею тощо). У необхідному випадку вказується також і місце, в якому повинні бути складені акти приймання та інші доку­менти, що фіксують належність або неналежність дотримання зобов'язання.

Місце виконання зобов'язання з поставки виноградної про­дукції визначається за нормативними актами й договором. За загальним правилом, якщо місце не встановлено останнім, то за зобов'язанням про передачу товару, що виникає на під­ставі договору перевезення, воно визначається за місцем зда­вання товару перевізникові (пп. 2 п. 2 ч. 1 ст. 532 ЦК України), а за зобов'язанням про передачу товару, що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару, якщо воно не було відомо кредиторові на момент ви­никнення зобов'язання (пп. 3 п. 2 ч. 1 ст. 532 ЦК України).

Розрахунки між юридичними особами, а також за участю фізичних осіб, пов'язані зі здійсненням ними підприємниць­кої діяльності, можуть провадитись як у безготівковій формі, так і готівкою, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1087 ЦК). Сторони договору поставки виноградної продукції мають право обрати в договорі будь-який вид безготівкових розрахун­ків на свій розсуд (ч. 2 ст. 1088 ЦК). Застосування конкретних форм розрахунків, платіжних засобів визначається сторонами в кожному договорі.

Особливість розрахункових відносин у сфері поставки ви­ноградної продукції полягає у тому, що крім основних розра­хунків з оплати останньої вони включають ще й інші витрати: (а) з оплати виноградної тари (ящики, банки, пляшки, цистерни, бочки тощо); (б) з транспортування продукції до місця передачі й розвантаження, коли це здійснюється силами постачальника; (в) з компенсації заподіяних збитків у зв'язку з несвоєчасним прийняттям продукції тощо.

З огляду на зазначені особливості поставки виноградної продукції, а також на те, що успадковані з часів Радянського Союзу підзаконні нормативні акти, які регулюють поставку, потребують внесення змін та уточнень відповідно до сучасного стану економіки, науково-технічного прогресу та правового за­безпечення, вважаємо за доцільно запропонувати Міністерству агарної політики та продовольства України розробити і прий­няти Особливі умови поставки виноградної продукції й Особ­ливі умови поставки виноматеріалів, коньячних спиртів та ко­ньяків, а також внести відповідні зміни до інших нормативних актів, які регулюють договірні відносини у цій сфері.

2.3.