Договір контрактації виноградної продукції

Реалізація виноградної продукції відповідно до загальних за­сад цивільного й господарського законодавства України може здійснюватись на підставі договорів купівлі-продажу, поставки, комісії, міни або контрактації.

У різні періоди розвитку держави зміст договору контрак­тації постійно змінювався. Залежно від конкретної історичної ситуації на перше місце виступали то одні, то інші його ознаки. Так, за радянську добу тривалий час правовідносини контрак­тації сільськогосподарської продукції виникали на підставі до­веденого до кожного радгоспу чи колгоспу планового завдан­ня. Разом із тим радгоспи не одержували еквівалентної плати за здану державі продукцію, покриваючи свої господарські витрати за рахунок бюджетно-кошторисних асигнувань, а про­дукція оплачувалася згідно зі ставками, які не відповідали її дійсної вартості. У результаті цього, зобов'язання зі здавання державі продукції сільськогосподарського виробництва були позбавлені товарних і цивільно-правових елементів. Вони мали адміністративно-правовий характер й здійснювалися у вигляді обов'язкових поставок.

Метод контрактації винограду дістав поширення почина­ючи з 1928 р., коли поряд з контрактацією технічних культур було визнано доцільним провадити її щодо плодоовочів і ви­нограду. Контрактація виноградної продукції здійснювалась в основному сільськогосподарською кооперацією в особі Цент­ральної плодоовочевої кооперації (Плодвинсоюзу), яка буду­вала свої взаємовідносини з контрактуючими організаціями (підприємствами переробної промисловості, торгівлі та спо­живчої кооперації) на контрагентних засадах шляхом укладан­ня генеральних і локольних (місцевих) договорів та угод [120].

З метою розвитку і збільшення товарної виноградо-винороб- ної продукції розпорядженням Народного Комісаріату Поста­чання СРСР від 22 травня 1931 р., № 71, виноробним організа­ціям дозволялось укладати договори на контрактацію про­мислового винограду безпосередньо із союзами колгоспно-ко­оперативної системи. На початку 30-х років було розроблено й запроваджено Типовий договір контрактації, згідно з умова­ми якого здавальники (колгоспи, радгоспи) й заготівельники укладали ці договори. Уперше правовий зміст договору конт­рактації на нормативному рівні визначила постанова РНК СРСР «О контрактации продуктов сельского хозяйства» від 7 жовтня 1929 р., відповідно до якої селянство, укладаючи договір конт­рактації, приймало на себе зобов'язання виконувати замовлен­ня держави з виробництва продуктів сільського господарства у визначеній кількості та обумовленої якості, здавати їх у певні строки на передбачених договором умовах і виконувати сис­тему заходів, мета яких — підняти й технічно реконструювати сільське господарство [121]. Контрактуючі організації прийма­ли на себе зобов'язання виконувати замовлення об'єднань се­лянських господарств на постачання їм засобів виробництва, організовувати їх всебічне агротехнічне обслуговування вироб­ниче кредитування, а також надавати їм організаційне сприян­ня у здійсненні встановлених договором заходів.

Розвиток колгоспного ладу змінив склад індивідуальних гос­подарств, які контрактували продукцію своїх виноградників. Значно збільшилась кількість колгоспних дворів, які ставали самостійними учасниками таких договорів. Були створені нові спеціальні організації — Всесоюзне плодоовочеве об'єднання «Союзплодовоч» і «Плодоовочколгоспцентр», які здійснювали контрактацію. Правом контрактації цієї продукції були наді­лені консервні й виноробні підприємства й організації спожи­вчої кооперації.

З 1934 р. згідно з постановами РНК СРСР «О развитии са­доводства и виноградарства в Крымской АССР» від 23 січня 1934 р., №160 [128], «Про нормы здачи винограда по Азовско- Черноморскому краю» від 19 квітня 1934 р., № 895 [192], «О раз­витии садоводства и виноградарства в ЗСФСР» від 02 липня 1934 р., № 1557 [127] у договорах контрактації винограду по­чали відображатись тверді диференційовані норми здачі про­дукції з одиниці площі насаджень, передбачались конкретні зобов'язання контрактуючих організацій з надання виробни­чої, фінансової й агротехнічної допомоги своїм контрагентам (сільськогосподарським господарствам) за договором. Деталь­ніше питання оплати плодовиноградної продукції почали рег­ламентуватися шляхом введення посортових заготівельних цін, знижок, надбавок до них і премій-надбавок за перевико­нання договірних зобов'язань з передачі продукції, а також ре­гулюватись розрахункові відносини учасників договору конт­рактації. На сьогодні закріплення таких способів підтримки виноградарства й виноробства на законодавчому рівні і втілен­ня їх у життя позитивно вплинуло би на вирішення існуючих проблем у цій сфері.

За роки Великої Вітчизняної війни значно посилився пла- ново-регулюючий вплив держави на виробництво й закупку сільськогосподарської продукції, в тому числі й виноградної. Постановою РНК СРСР від 21 червня 1943 р., № 663 на догово­ри контрактації плодів, фруктів і винограду було поширено дію постанови ЦВК і РНК СРСР від 21 вересня 1935 р., № 19/2181 «О признании контрактационных договоров, имеющих силу за­кона и об ответственности за нарушение этих договоров» [125].

У цей період контрактація була основною правовою формою реалізації виноградної продукції. Із приводу цього В. М. Яков­лев зазначав, що контрактація виявилась досить гнучкою пра­вовою формою, яка опосередковує рух плодів і винограду від ви- робників-здавальників до споживачів — заготівельних органі­зацій, переробних і торгових підприємств. Практика застосу­вання контрактації показала, що вона може пристосовуватись до різноманітних змін [263, с. 16,17].

Починаючи з 1956 р., колгоспники й одноосібні господар­ства були звільнені від контрактації винограду за чітко вста­новленими цінами. Заготівля винограду відбувалась за цінами, що складались на колгоспних ринках у місці їх заготівлі. Їм було надано право самостійно визначати й регулювати останні. Заготівельні організації були звільнені від обов'язків по забез­печенню колгоспів мінеральними добривами, ядохімікатами, інвентарем та іншими видами допомоги, необхідними при за­готівлі винограду.

Закупівля сільськогосподарської продукції (у тому числі й шляхом контрактації) як інститут цивільного права вперше була закріплена в 1961 р. в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік (далі — Основи), затверджених Законом СРСР від 8 грудня 1961 р. [139]. Було визначено нові норми, за якими державна закупівля виноградної продукції в колгоспів і радгоспів здійснювалася за планами державних закупівель сільськогосподарської продукції і планами розвит­ку сільськогосподарського виробництва.

Договором контрактації визначався самостійний договір, який укладався на підставі плану державної закупівлі сіль­ськогосподарської продукції. Самостійний характер такого договору пояснювався тим, що головним засобом виробни­цтва сільгосппродукції була земля, що вважалась виключною власністю держави. А тому безапеляційно визнавалося пра­во останньої встановлювати обов'язок здавати їй вирощену сільгосппродукцію на умовах, продиктованих нею в планових завданнях [32, с.

Норми Основ доповнювались і розвивались шляхом прий­няття значної кількості спеціальних нормативних актів, як-от: постанови Ради Міністрів СРСР «О договорах контрактации сельскохозяйственной продукции» від 4 січня 1966 р. [118] і «Об объединении государственных решений Правительства СССР по вопросу организации государственных закупок сель­скохозяйственной продукции» від 23 квітня 1970 р. [131]; типові договори контрактації окремих видів сільськогосподарської про­дукції, в тому числі й винограду, затверджені Міністерством заготівель СРСР протягом 1970 р.; «Положение о порядке заклю­чения и исполнения договоров контрактации сельскохозяйст­венной продукции», затверджене Міністерством заготівель СРСР 15 листопада 1983 р., № 399/250 [199]. Дещо пізніше були прийняті й інші нормативні акти, які, незважаючи на їх жорст­кий адміністративний характер, досить позитивно вплинули на розвиток виноградарства в Україні.

Із переходом від адміністративно-командної системи гос­подарювання до ринкових відносин планування закупок про­дукції, що вироблялась сільгосппідприємствами, заснованими на приватній формі власності, втратило своє значення. Договір контрактації за нових умов виявився неприйнятним для регу­лювання нових економічних відносин. Уже в Основах, затвер­джених Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р., № 2211-1 [140] були викладені положення, відповідно до яких договір контрак­тації втрачав свою самостійність і розглядався як один з видів договору купівлі-продажу. Згідно з останнім виробник сільсь­когосподарської продукції зобов'язувався передати її заготі­вельникові у власність (повне господарське відання) у строки, в кількості й асортименті, як передбачено в договорі, а контрак­тант зобов'язувався сприяти виробникові у виробництві сіль­ськогосподарської продукції, прийняти її й виплатити за неї відповідну ціну. На контрактанта покладався обов'язок вивозу продукції, якщо інше не передбачалось договором (ст. 83 Основ).

У ЦК України 2003 р. договір контрактації залишився окре­мим видом договору купівлі-продажу, за яким виробник сіль­госппродукції зобов’язується виробити зазначену в договорі сільгосппродукцію й передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним покупцеві, а заготівель­ник — прийняти цю продукцію й оплатити її за вказаними ці­нами відповідно до умов договору (ч.

Отже, для розвитку виноградарства договір контрактації має особливу цінність, тому що специфіка виноградарського виробництва, що супроводжується значними ризиками, по­требує з боку контрагента сприяння виробництву продукції, особливо щодо надання допомоги виноградарям у забезпечен­ні їх ядохімікатами, мінеральними добривами, транспортни­ми засобами, необхідними для своєчасного вивезення швидко­псувної виноградної продукції. Господарська практика у сфері виробництва цієї продукції свідчить, що підприємства вино­робної промисловості не бажають витрачати свій доволі знач­ний прибуток на забезпечення товаровиробників винограду, у зв’язку з чим ухиляються від співробітництва з ними, незва­жаючи на те, що прибутки від реалізації продуктів переробки винограду на 90 % залежать від сировини. Ось чому інтереси товаровиробників винограду повинні враховуватись також і в процесі реалізації готової виноградної продукції, що буде дійовим засобом в заінтересованості виноградарів у вирощу­ванні цієї культури зі значно вищими кількісними та якісними показниками. З одного боку, це належить вирішувати в законо­давчому порядку, на державному рівні, а з другого — цю проб­лему частково можна вирішити при укладенні договору конт­рактації винограду, для якого характерним є те, що він може передбачати обов'язок контрактанта надавати виробникові певну допомогу в організації виробництва, здачі продукції, за­безпеченні господарства тарою й пакувальними матеріалами, у видачі промислових чи продовольчих товарів у порядку зу­стрічного продажу, що не передбачено, наприклад, законодав­ством про поставку.

Укладання договору контрактації між виробниками вино­граду й заготівельниками-винзаводами, вважаємо, надасть можливості частково нейтралізувати постійно існуючий дис­паритет цін між сировиною й готовою продукцією, тому що ці­ни на сировину за договором контрактації можуть встановлю­ватися заздалегідь відповідно до якості й кількості сировини, яку потрібно виробити, а не диктуватися покупцем, як це буває при реалізації сировини, яка є в наявності та якнайшвидше реалізувати, поки вона не зіпсувалась.

У системі цивільно-правових договорів згідно із ЦК України договір контрактації сільськогосподарської продукції розгля­дається як різновид договору купівлі-продажу, хоча однознач­ної думки з цього приводу представники цивілістичної докт­рини не мають., до думки яких ми приєднуємось і вважаємо, що договір контрактації винограду є самостійним видом дого­вору, який має особливу сферу застосування і який опосеред­ковує правові відносини з виробництва й реалізації продукції, що мають свою специфіку, у зв'язку з чим вони потребують спе­ціального правового регулювання.

Договір контрактації виноградної продукції відповідно до чинного законодавства є: (а) двостороннім — контрактант і виробник продукції мають взаємнокореспондовані права й обов'язки; (б) консенсуальним — вважається укладеним з мо­менту досягнення сторонами згоди з усіх суттєвих його умов; (в) оплатним — контрактант за надання виробником у влас­ність виноградної продукції зобов'язується здійснити на його користь зустрічні дії організаційного й майнового характеру.

Сторонами договору контрактації виноградної продукції є, з одного боку, її товаровиробник, з другого — контрактант. Контрактантами за договором контрактації виноградної про­дукції можуть бути: переробні (консервні, виноробні, шампано- коньячні), заготівельні або закупівельні підприємства (оптової й роздрібної торгівлі) і фізичні особи — суб'єкти підприємни­цької діяльності. Замовниками (контрактантами) виноградної продукції за державним контрактом виступають міністерства, установи й організації, на які в установленому законодавством порядку покладено функції державної закупівлі, заготівлі цієї продукції.

На відміну від ст. 638 ЦК України, яка містить лише загальні приписи про умови договору контрактації (тобто не містіть по­ложень про істотні умови) згідно з ГК України (ч. 3 ст. 272) в до­говорі контрактації виноградної продукції істотними умовами передбачають: (1) види продукції (асортимент), номер держав­ного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у ній шкідливих речовин; (2) кількість продукції, яку контрак­тант приймає безпосередньо у виробника; (3) ціна за одиницю продукції, загальна сума договору, порядок та умови доставки, строки здачі-прийому продукції; (4) обов'язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва останньої та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; (5) взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконан­ня ними умов договору; (6) інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, за­твердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Ук­раїни. Цими положеннями, гадаємо, доцільно було б доповнити й чинне законодавство, зокрема ЦК України. Також Міністер­ством аграрної політики та продовольства України потрібно розробити й затвердити в установленому порядку Примірний договір контрактації, який не стримуватиме ініціативи вироб­ників у договірних відносинах й у формуванні конкретних умов договору, на відміну від Типового, де сторони не вправі відійти від умов, оскільки вони є для них обов'язковими.

Одним з проблемних питань договору контрактації сільгосп­продукції, у тому числі й виноградної, є визначення його пред­мета. Так, у ст. 713 ЦК України ним вважається сільськогоспо­дарська продукція власного виробництва, яка підлягає передачі її виробником заготівельникові. Отже, необхідно визначитися, яка продукція є сільськогосподарською і чи може бути об'єктом договору контрактації перероблена сільгосппродукція.

Поняття «сільськогосподарська продукція» чинні ЦК й ГК України не містять. Його дефініції (причому докорінно різні) існують у Законах України «Про стимулювання розвитку сіль­ського господарства на період 2001—2004 років» від 18 січня 2001 р., № 2238 [203] та «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р., № 1877-ГУ [166]. За першим Законом під категорією «продукція сільського гос­подарства» («сільськогосподарська продукція») слід розуміти продукцію, що виробляється в сільському господарстві й від­повідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97: 01.11 — 01.42. Зокрема, сюди входить наступна вино­градна продукція: (а) підщепи вегетативно-розмножувані куль­тур винограду (01.12.21.480), (б) саджанці винограду 1-го року (01.12.21.570), (в) саджанці винограду 2-го року (01.12.21.670), (г) продукція маточників вегетативного розмноження виногра­ду (01.12.21.770), (д) садивний матеріал виноградників (01.12.21.800), (е) виноград (01.13.1). А продукція перероблення винограду (сусло виноградне, вино, соки та ін.) належить уже до харчової промисловості.

У п. 2.15 ст. 2 другого з названих Законів говориться, що сільськогосподарська продукція — це будь-яка продукція тва­ринного й рослинного походження, що підпадає під визначен­ня 1-24 груп Української класифікації товарів зовнішньоеко­номічної діяльності, яка міститься у додатку Закону України «Про Митний тариф України» від 5 квітня 2001 р., № 2371 [190]. За цим Законом, до сільськогосподарської продукції належать не тільки продукти рослинного й тваринного походження, а й різноманітна продукція переробної промисловості — хар­чові продукти, кондитерські вироби, алкогольні й безалкоголь­ні напої тощо.

В.М. Єрмоленком слушно запропоновано відносити до сіль­ськогосподарської продукції всю сиру продукцію культур­ного рослинництва, тваринництва та рибництва, одержувану від сільськогосподарської діяльності, а також продукти її пер­вісної переробки, здійснюваної безпосереднім її виробником. Не є сільськогосподарською продукція переробки сільськогос­подарської сировини підприємств переробної промисловості [65, с. 61]. Вважаємо, що таке визначення сільськогосподарської продукції дозволяє найбільш чітко відокремити її від іншої, зокрема, продукції переробної промисловості.

Названі розбіжності в законодавчих актах, як видиться, треба ліквідувати шляхом усунення з поняття «сільськогоспо­дарська продукція» в Законі «Про державну підтримку сільсько­го господарства України» продукцію переробної промисловості і привести у відповідність Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності й Державний класифікатор продукції та послуг.

Спираючись на вищевказане зазначимо, що предметом до­говору контрактації виноградної продукції може бути виног­рад, його садивний матеріал, продукція первинного виноробс­тва (виноматеріали, сусло або сок концентрований, концентрат виноградного соку) та ін. Кінцеві продукти промислової пере­робки винограду (вино, соки тощо) не є сільськогосподарською продукцією, отже не можуть бути предметом розглядуваного договору.

Враховуючи особливості процесу вирощування винограду та його природні властивості, можна зробити висновок, що ук­ладання договору контрактації найбільш доцільно стосовно ви­робництва саме цього виду виноградної продукції.

Специфічною ознакою предмета договору контрактації ви­ноградної продукції є не тільки те, що останньої може не іс­нувати в натурі на момент укладення договору, а також те, що не може бути й упевненості стосовно її виробництва, кількості та якості, оскільки це виробництво не лише включає в себе тех­нічні процеси, на які впливає людина, а й базується переваж­но на процесах біологічних, що аж ніяк не залежить від інтен­сивності діяльності працівників. Однак наявність виноградної продукції на момент укладення правочину не може перетворю­вати договір контрактації на реальний, що відіграє певну роль у визначенні цього моменту. З приводу цього в юридичній лі­тературі правильно підкреслюється, що фактичне виконання угоди не можна змішувати з моментом її виникнення. Сторони вправі домовитись, що передача речі за консенсуальним дого­вором може співпасти з моментом його укладення, проте така домовленість не робить договір реальним [54, с. 196; 253, с. 109]. Отже, слід чітко розмежовувати ці різні поняття — укладення й виконання договору.

Особливості і критерії визначення ціни на виноградну про­дукцію вже були вказані у підрозділі 2.2. даного монографіч­ного дослідження. Але є сенс підкреслити, що специфіка дого­вору контрактації полягає в тому, що визначена в ньому ціна на виноград може змінюватися залежно від того, якими будуть його урожай і якість. Так, виноград може бути нижчої якості, ніж яка була зазначена в договорі. Тут контрактант може або відмовитися від продукції, або ж може її прийняти, змінивши сортність і ціну.

Із приводу цього в ч. 3 ст. 691 ЦК України зазначено: якщо договором установлено, що ціна товару підлягає зміні залеж­но від показників, що її зумовлюють, але при цьому не вказано способу її перегляду, ціна визначається з урахуванням спів­відношення цих показників на момент укладання договору й на момент передачі товарів.

У господарській практиці склалося так, що сторони по­руч з вартістю й собівартістю товарів визначають його ціну за базовими показниками регіональних ринків і курсу валют. Але ринкова ціна на виноградну продукцію теж може бути змі­нена, якщо, наприклад, цієї продукції вироблено значно більше від передбачуваного або ж, навпаки, виявився її дефіцит. Тому в договорі контрактації винограду варто передбачити наступ­ний пункт: якщо ринкова ціна на день передачі товару (вино­градної продукції) більша (менша) ціни, зазначеної в договорі (вказати відсоткову різницю), то ціна кожної партії визначаєть­ся у вказаному відсотковому розмірі від ринкової ціни. Поря­док і строки оплати вартості виробленої виноградної продукції за таким договором узгоджуються при його укладенні і можуть передбачати таки варіанти: передоплату (в більшості випадків), післяплату (в тому числі розрахунки під реалізацію виноград­ної продукції), часткову передоплату з доплатою після передачі всієї продукції.

Відповідно до ч. 3 ст. 272 ГК України, однією із істотних умов розглядуваного договору виступає обов'язок контрактанта по наданню допомоги в організації виробництва виноградної продукції та її транспортування на приймальні пункти та під­приємства. Це також випливає з юридичної природи договору контрактації. Зауважимо, що статті 272—274 ГК України, що ре­гулюють особливості державних закупівель сільгосппродукції шляхом укладення договору контрактації, значно відрізняють­ся за своїм змістом від ст. 713 ЦК України, яка не передбачає надання допомоги виробникові. А це викликає певні труднощі в застосуванні цього договору при реалізації виноградної про­дукції не для державних потреб.

Практика господарювання в аграрному секторі, особливо у сфері виробництва винограду та іншої виноградної продукції, свідчить про необхідність термінової ліквідації цієї прогалини в цивільному законодавстві. На нашу думку, доцільно передба­чити умови й види надання заготівельником допомоги вироб­никам сільгосппродукції, що дуже важливо при її реалізації за договором контрактації. Крім того, надання контрактантом допомоги виробникові охоплює сферу відносин, пов'язаних з ор­ганізацією виробництва сільгосппродукції, що є однією з голо­вних ознак, які розрізняють договори контрактації і поставки.

Надання допомоги фіксується при укладанні договору кон­трактації виноградної продукції за згодою сторін. Але, заува­жує В. М. Яковлєв, це не дає контрактантові права контролю над господарською діяльністю виробника останньої. Також він не вправі вимагати виконання (або невиконання) тих чи інших виробничих заходів з виробництва продукції [263, с. 79, 80]. Із цими висновками, як видиться, є сенс погодитись, тому що контрактант навряд чи має необхідні професійні знання (на­приклад, з агротехніки вирощування винограду). У той же час не треба ототожнювати діяльність з надання допомоги з дого­вором про спільну діяльність, за яким сторони не тільки пра­цюють над досягненням певного результату, а й об'єднують ма­теріальні та інші зусилля, щоб домогтися єдиної мети.

За своїми біологічними ознаками виноградні культури, як багатолітні насадження, відрізняються від інших сільськогос­подарських культур. Вони переходять у стадію плодоношен­ня тільки через 4 роки після посадки. Ця різниця в кінцевому підсумку виявляється в тому, що підвалини майбутнього вро­жаю й цінність ботанічних виноградних сортів закладаються задовго до настання плодоношення й установлення відносин з реалізації цієї продукції. Так, на якісні показники винограду сподіваються вже з моменту вибору земельної ділянки під ви­ноградники, що залежить від її місцезнаходження, ґрунту, роз­ташування щодо рівня моря та інших чинників.

Допомога, як обов'язок контрактанта, що надається вироб­никові виноградної продукції, може бути майнова і немайнова. До майнової можна віднести: а) матеріально-технічне постачан­ня; б) авансування; в) іншу майнову допомогу — ремонт зрошу­вальних установок і меліоративних мереж, надання пільгових кредитів на придбання пального та інших енергоносіїв, спри­яння в постачанні сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, хімічних засобів для захисту рослин, зберігання виног­радної продукції тощо.

Переробна виноградна промисловість вимагає створення навколо переробних підприємств високорозвиненої сировин­ної бази з визначеними асортиментом і якістю, що викликає потребу в спеціалізації виноградарства у сировинних зонах та його концентрації навколо цих переробних підприємств. Ос­танні як прояв майнової допомоги можуть із розсадницьких господарств забезпечувати доставку товаровиробникові вино­граду стандартного й районованого садивного матеріалу (ви­ноградних саджанців і чубуків). Така допомога безпосередньо стосується розвитку виноградарства в сировинних зонах май­бутніх контрактантів цієї продукції.

Авансування, як матеріальна допомога, та його порядок по­винні чітко визначатися сторонами в договорі контрактації виноградної продукції, тому що цей вид допомоги (крім дер­жавних замовлень) ніякими нормативно-правовими актами не врегульовано. Що стосується державних замовлень на по­ставку до державних ресурсів сільськогосподарської продукції, у тому числі й виноградної, то відповідно до постанови Кабіне­ту Міністрів України «Про державний контракт і державне за­мовлення на сільськогосподарську продукцію, сировину і про­довольство на 1994 рік» від 12 листопада 1993 р., № 929 вони фінансуються за рахунок власних коштів заготівельних і пе­реробних підприємств та організацій, а також кредитів банків шляхом щомісячної (згідно з погодженим сторонами графіком) попередньої оплати вартості худоби і птиці, молока та яєць з остаточним розрахунком за цінами, що складались на момент реалізації продукції, а інших видів продукції — шляхом попе­редньої поетапної оплати з видачею авансів розміром не менше 50 % вартості законтрактованої продукції й остаточних розра­хунків за неї [163].

Особливості процесу виробництва рослинницьких культур, який продовжується тривалий час, обумовлює потребу вино­градарського господарства у великих позикових засобах, які використовуються підприємствами для покриття сезонного розриву між доходами й витратами. Надаючи виноградарським господарствам грошові аванси, контрактанти тим самим актив­но сприяють їм у самому процесі створення законтрактованої виноградної продукції.

На наше переконання, якщо контрактант надає фінансову допомогу, то доцільно укладати договор авансування окремо — як додаток до договору контрактації. Обов'язковими умовами договору авансування мають бути права й обов'язки сторін що­до авансування, сума авансу, порядок і строки надання грошо­вих коштів, відповідальність сторін.

На практиці ще за радянських часів існував такий порядок надання авансу: перші 50 % авансу видавались після укладення договору контрактації, інші 50 % — після цвітіння виноградних насаджень і визначення видів на врожай. Підставою для отри­мання другої половини авансу була заявка виноградного госпо­дарства, в якій указувалося на неоюхідність виконання агротех­нічних заходів: полив, підрізка, перекопка, рихлення і прополка, опилення й обприскування, а також інші заходи, які гаранту­ють одержання і збереження урожаю. Такий грошовий аванс мав суворо цільовий характер, і господарства, які його отриму­вали, повинні були використовувати його на витрати, пов'язані з виробництвом тієї продукції, під яку він видавався. Оскільки на сьогодні немає такого нормативного акта, який регулював би порядок надання фінансової допомоги сільськогосподарським підприємствам, доцільно було б, вважаємо, розробити і прий­няти Міністерством фінансів України й Міністерством аграрної політики України Положення про порядок надання фінансової допомоги виробникам сільськогосподарської продукції за до­говором контрактації, у якому визначити порядок авансування сільськогосподарських товаровиробників з урахуванням особ­ливостей сільськогосподарського виробництва окремих куль­тур, зокрема винограду.

Допомога немайнового характеру товаровиробникам вино­градної продукції була дуже поширена за радянської доби й на­давалась у крупних масштабах. Контрактанти готували кадри масової кваліфікації (бригадирів, ланкових, питомниководів, прищеплювачів, виноробів та ін.), проводилися семінари з пи­тань вирощування прищеплюваних саджанців, захисту рослин від шкідників і хвороб, догляду за виноградними насаджен­нями, які постраждали від заморозків, а також здійснювалась інша інструктивна допомога. На сьогодні цей вид неоплатної допомоги можуть надавати тільки ті контрактанти, до штату яких входять агроспеціалісти. Було б доречним запровадити вищевказану практику в усіх господарствах, а не відхиляти її як надбання минулого.

При визначенні строків виконання договору контрактації ви­ноградної продукції треба враховувати строки дозрівання цієї культури, періоди й умови виробництва, зберігання цієї про­дукції, чинники сезонності тощо. Практика показує, що при уз­годженні строків слід брати до уваги не тільки особливості різноманітних видів культур винограду, а й можливості прий­мальних пунктів та організацій переробної промисловості, бо вони не завжди можуть забезпечити їх належне зберігання, що необхідно при виконанні договорів. За загальним правилом виконання зобов'язання виробником винограду за договором контрактації встановлюються відповідно до статей 530 і 631 ЦК України. Статтею 273 ГК України встановлена спеціальна норма для такого договору, за якою виробникові належить не пізніш як за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити конт­рактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, й узгодити календар­ний графік її здачі.

Одним з найвідповідальніших моментів виконання догово­ру контрактації винограду є правильне визначення часу зби­рання останнього, до від цього залежать його кількість, якість, транспортабельність, тривалість зберігання тощо. Наприклад, виноград, призначений для перевезення і зберігання, збира­ють дещо раніше настання його повної зрілості з урахуванням строків зберігання, а технічні сорти, з яких виготовляють сто­лові вина, шампанські виноматеріали та іншу виноробну про­дукцію, належить збирати в період повної зрілості ягід з ураху­ванням їх цукристості, загальної кислотності й аромату.

Час збору винограду визначається за участю агрономів — спеціалістів по багаторічним насадженням, лаборантів госпо- дарств-виробників, які визначають якість винограду, представ­ників контрактантів. Щоб не пропустити час початку збирання врожаю, встановлюються постійні спостереження за виноград­ними плантаціями.

Від часу збирання винограду залежать настання початко­вих дій з передачі продукції, своєчасність і належне виконан­ня договірних зобов'язань. Елемент періоду збирання врожаю стосується таких істотних умов договору контрактації вино­граду, як предмет (кількість і якість), ціна і строки виконання зобов'язань.

Як бачимо, правильне визначення часу збирання винограду має значення не тільки техніко-біологічне, а й юридичне. Саме тому юридично значимим є правильне встановлення в договорі контрактації порядку здійснення сторонами дій з визначення часу збирання врожаю цієї культури.

Раніше в діючих типових договорах контрактації плодо- виноградної продукції зазначалися як час збирання врожаю, так і агротехнічні заходи його проведення. Наприклад, Типо­вий договір контрактації плодів, ягід, винограду й сухофрук­тів з урожаю 1950 р., затверджений уповноваженим народним комітетом заготівель СРСР по МРСР 10 березня 1946 р., містив спеціальну норму, що зобов'язувала виробника здійснювати знімання плодів, ягід і винограду тільки в строки, погоджені із земельними органами й заготівельниками, не допускаючи при цьому їх перезрівання [238]. На сьогодні ці питання зали­шаються відкритими й потребують упорядкування. Ось чому доцільно було б при розробці Примірного договору контракта­ції винограду включити в нього норми, що регулюють порядок виконання сторонами дій по визначенню часу збирання ви­нограду й зобов'язують його товаровиробників дотримуватися встановлених агротехнічних прийомів збирання врожаю цієї культури.

Важливим питанням при укладенні договору контрактації винограду є визначення способу підготовки продукції до здачі, яка складається з низки самостійних дій товаровиробника в ме­жах правил, передбачених технічними умовами і стандартами. Багатоманіття внутрішніх біологічних властивостей винограду потребує різних способів його підготовки до здачі, які у своїй більшості залежать від напрямків використання продукції. Наприклад, неоднаковими є вимоги підготовки продукції, яка йде на реалізацію у свіжому вигляді і яка призначена для про­мислової переробки. Остання нерідко відправляється від ви­робників у несортованому вигляді і приймається переробним підприємством за ціною низьких сортів. Від правильності ви­значення способу підготовки винограду до здачі значною мірою залежить забезпечення найкращого зберігання якісних показ­ників цієї ніжної продукції.

Кожна партія виноградної продукції в процесі її підготов­ки до передачі контрактантові оформлюється відповідними су­провідними документами, які були визначені в підрозділі 2.2. цієї монографії.

Вивезення, експедирування й розвантаження виноградної продукції визначається в договорі контрактації за згодою сто­рін. Що стосується законтрактованої виноградної продукції за державним замовленням, то її вивезення, експедирування й розвантаження забезпечують заготівельні організації за свій рахунок власним або залученими спеціально пристосовани­ми для цього механізмами. За домовленістю сторін вивезення законтрактованої продукції може провадитися транспортом господарств з відшкодуванням витрат заготівельними органі­заціями з дотриманням вимог ст. 272 ГК України.

Сторони в договорі контрактації повинні обумовити поря­док вивезення продукції, згідно з яким: а) контрактант приймає продукцію безпосередньо у виробника; б) контрактант приймає продукцію на своїх приймальних пунктах; в) виробник достав­ляє продукцію безпосередньо торговельним підприємствам. Окремо в договорі має бути зазначена кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника, і продукції, яка доставляється виробником торговельним підприємствам. Ця умова, як зазначають науковці, є істотною для цього догово­ру [4, с. 375].

При укладанні договору контрактації питання щодо транс­портування винограду зазвичай вирішується за попередньою домовленістю: яким транспортом (своїм чи залученим) вироб­ник перевезе продукцію. Остаточно й конкретно воно вирі­шується незадовго до збирання врожаю. У цей час уже відомо обсяг винограду, що підлягає транспортуванню, потреба в пе­ревізних засобах, їх вид і кількість. З урахуанням кількості за­контрактованої продукції й цілей її використання визначається вид перевезення: автодорожній, залізничний, водний, а для спо­живачів, розташованих на далеких відстанях, — повітряним сполученням. При необхідності залежно від урожаю винограду береться до уваги також можливість використання гужового транспорту. Після вирішення всього комплексу питань з ор­ганізації транспортування виноградної продукції сторони до­говору погоджують графік її доставки, що є невід'ємною части­ною договору.

При перевезенні винограду важливе юридичне значення, яке стосується інтересів обох сторін договору контрактації, мають 2 чинники: по-перше, визначення відстані доставки продукції; по-друге, забезпечення своєчасного розвантаження транспор­ту й недопущення його простою під загрозою застосування мір відповідальності [263, с. 102].

Контрактант виноградної продукції зобов'язаний прийня­ти доставлену на приймальний пункт продукцію, не допуска­ючи простою транспортних засобів понад встановлені строки. У товарно-транспортних накладних зазначається час прибуття транспорту й час закінчення його завантаження або розванта­ження продукцією. Якщо останню приймають не безпосередньо в господарстві, то пред'явленою до здачі вважається продукція, доставлена господарством на приймальний пункт (підприємс­тво) відповідно до договору чи погодженого графіку.

Порядок відвантаження виноградної продукції, перевірки її кількості та якості, оформлення актів на її нестачу або недобро­якісність, складання і пред'явлення претензій у договорі конт­рактації не передбачаються. Ці питання регулюються відпо­відними нормативними актами, встановленими стандартами, технічними умовами й інструкціями, про які йшлося в підроз­ділі 2.2. даного дослідження.

Підсумовуючи вищевикладене, важливо зазначити, що на сьогодні договір контрактації виноградної продукції потре­бує уточнення й відновлення в практиці його застосування, що має велике значення для розвитку виноградарства. Це по­яснюється необхідністю встановлення норм, які дозволяли б товаровиробникам виноградної продукції вирівняти своє май­нове становище, не даючи можливості покупцеві, підприємству чи індивідуальному підприємцеві, які займаються професій­ною діяльністю щодо її закупівлі з метою подальшої перероб­ки й реалізації, нав'язувати свої умови. Ось чому чинні норми законодавства з контрактації сільгосппродукції потребують, на нашу думку, внесення відповідних змін, які усунуть прога­лини й суперечності між ними. Потрібно також з урахуванням викладеного розробити і прийняти Положення про контракта­цію сільськогосподарської продукції і Примірний договір конт­рактації винограду, які відповідатимуть сьогоднішньому стану законодавства, економіки й розвитку ринкових відносин у га­лузі сільського господарства.

2.4.