Договори транспортування і зберігання сільськогосподарської продукції

Сільськогосподарська продукція виробляється у великих об­сягах і має різноманітні характеристики: може мати тривалий і дуже короткий строк зберігання, є сировиною (стандартна про­дукція) і готовим для споживання продуктом, має низьку вар­тість за одиницю ваги і високу.

Значення системи зберігання і транспортування аграрного ринку полягає в наступному:

1. Періоди споживання часто не збігаються із періодами ви­робництва сільськогосподарської продукції і продуктів її пе­реробки. Це характерно для продукції рослинництва. Система зберігання дозволяє поєднати ці періоди.

2. Місце споживання знаходиться на певній відстані від міс­ця виробництва. Транспортування дозволяє доставляти сільсь­когосподарську продукцію і продукти її переробки до місця спо­живання. Це має особливо важливе значення при міжнародній торгівлі.

3. Вартість послуг по зберіганню і транспортуванню впливає на рівень цін на сільськогосподарську продукцію і продукти її переробки на внутрішньому ринку.

4. Рівень ефективності систем зберігання і транспортування є одним із основних чинників конкурентоспроможності сільсь­кого господарства у міжнародному масштабі. Країни, що ма­ють найбільш ефективну інфраструктуру транспортування і збе­рігання, як правило, є найбільш продуктивними та конкуренто- спромо жни ми у галузі сільського господарства.

5. Зниження вартості транспортних послуг (або підвищення їх якості) створює можливості для поглиблення спеціалізації між виробниками (окремими підприємствами або країнами). Така спеціалізація дозволяє сільському господарству більш про­дуктивно використовувати обмежені ресурси.

Транспортування було важливою основою для значного зро­стання продуктивності сільського господарства у країнах з роз­виненою ринковою економікою.

Теорія розміщення допомагає пояснити, чому окремі госпо­дарства або галузі діяльності схильні розміщуватися біля спо­живачів або постачальників ресурсів (наприклад, сировини), а інші можуть розміщуватися в будь-якому місці. Через залеж­ність сільського господарства від наявності ресурсів і погодних умов (за винятком окремих підгалузей) воно залишається дуже залежним від місця розміщення земельної ділянки. Як наслі­док, сільське господарство є географічно розосереджене через потребу у значних обсягах землі і тому виникає потреба у си­стемі транспортування.

Комерційний аграрний сектор все більше залежить від ви­робництва у регіонах, відалених від місця споживання продук­ції. Просування аграрної продукції від виробника до кожного споживача ефективно, прибутково і у необхідній формі створює умови для розміщення сільськогосподарського виробництва в регіонах, найбільш пристосованих для виробництва окремих ви­дів продукції (максимізації використання земельних ресурсів).

Спеціалізація сільського господарства залежить від наявності повноцінної транспортної системи, включаючи всі основні види транспорту: водний, залізничний, автомобільний, повітряний. Ці види транспортування є як доповнюючими, так і конкурую­чими між собою при транспортуванні виробничих ресурсів і го­тової сільськогосподарської продукції. Завдяки транспортуван­ню виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції може розміщуватися в тих регіонах, де природні і кліматичні умови (і як наслідок - продуктивність) є найбільш сприятливі для розвитку сільського господарства (приклади - виробництво чаю, кави, цукру, зернових).

У світі досліджено багато прикладів, які показують вплив розвитку транспорту і зміни транспортних витрат на розміщен­ня сільськогосподарського виробництва і на його регіональну спеціалізацію.

Сезонність аграрного виробництва створює нерівномірне навантаження на системи транспортування і зберігання. Пі­кові періоди пов'язані з перевантаженням транспорту і систе­ми зберігання або значним незавантаженням потужностей по зберіганню. Це порушує питання про оптимальне розміщення складських потужностей і їх влив на важливі аспекти внутріш­ньої і міжнародної транспортної системи.

З розвитком торгівлі сільськогосподарською продукцією транспортна система і система зберігання можуть стати обме­женням і призвести до втрат потенційних торговельних вигод. Це вимагає усунення таких обмежень шляхом розвитку конку­ренції, інвестування в оновлення транспортної інфраструктури, залучення приватних компаній до надання послув, удосконален­ня державного регулювання.

Вироблена сільськогосподарська продукція зберігається без­посередньо у товаровиробників, централізовано або в посеред­ників (у холодильних камерах, на елеваторах, овочесховищах). Дані пункти можуть бути різних форм власності. Збереження сільськогосподарської продукції являє собою комплекс підпри­ємств, що забезпечують збереження її споживчої вартості, тобто запобігання втратам, погіршення хімічного складу та якості.

Раціональна організація зберігання передбачає перш за все правильний вибір місця складування і зберігання продукції. В залежності від виду продукції вона може зберігатись на спе­ціально обладнаних відкритих майданчиках, під навісами, на токах, на складах, в підвалах, погребах, в спеціальних холодиль­никах і т.д.

Серед ряду питань із зберігання продукції виділяють за сво­їм значенням організацію охорони, контролю і обліку руху про­дукції у сховищах, систематичну перевірку дотримання режиму зберігання, своєчасну підготовку продукції до реалізації. Пра­вильна організація зберігання готової продукції має важливе значення для своєчасної та ефективної її реалізації.

З метою скорочення витрат основна частина сільськогоспо­дарської продукції зберігається безпосередньо на підприємствах, де вона вироблена, в спеціально обладнаних приміщеннях.

Зокрема, зерно й зернову продукцію зберігають у спеціально обладнаних зерносховищах насипом і в тарі. Партії зерна роз­міщують з урахуванням його цільового призначення (продо­вольче, фуражне, насіннєвий матеріал за сортами та класами), вологості, наявності домішок, ознак зараженості шкідниками та хворобами, дотримуючись вимог щодо висоти насипу зер­на (має бути нижчою від стінок засіку) та певної температури (8- 1О°С і нижче).

Овочі зберігають у спеціальних сховищах при певній для кожного виду продукції температурі або для переробки на кон­сервних заводах. Тарою для зберігання можуть бути ящики, ко­шики, контейнери, засіки. Строки зберігання літніх та осінніх овочів істотно різняться між собою, оскільки пізні сорти зби­рають значно пізніше за календарними строками і зберігають їх значно довше при температурі близькій до О°С.

Організаційні роботи із зберігання цукрових буряків в основ­ному проводять на бурякоприймальних пунктах, частково про­тягом певного часу в польових умовах. Цукрові буряки при­ймаються партіями. Партією слід вважати будь-яку кількість ко­ренів, яка знаходиться в одній транспортній машині і оформ­ляється одним документом.

Цукрові буряки, зібрані бурякокомбайнами, відразу доводять до встановлених товарних кондицій і вивозять на бурякоприй- мальні пункти.

Плоди та ягоди в порівнянні з іншими видами сільського­сподарської продукції є найменш лежкими. Особливо корот­кий строк зберігання ягід - 1- 2 доби, довше зберігається чор­на смородина та агрус - 7- 15 діб. Оптимальна температура збе­рігання плодів ягідних та кісточкових культур становить - 1 + 1°С при відносній вологості повітря 95 %.

Строк зберігання літніх сортів яблук і груш у звичайних не- охолоджуваних сховищах не перевищує 10- 20 діб, а в охоло­джуваних - в 2- 3 рази довше.

Для перевезення продукції з саду до сховищ використовують спеціальні яблучні та грушеві ящики, контейнери, їх переклада­ють стружкою з липи чи осики.

В сільськогосподарських підприємствах молоко проходить первинну обробку, його охолоджують до температури 4- 6°С, інколи його сепарують, в результаті чого отримують вершки та відвійки. При температурі +4°С його можна зберігати 20 годин. При тривалішому зберіганні можливі зміни важливих якісних показників молока.

При організації зберігання та реалізації м'яса прагнуть мак­симально наблизити переробку до джерел сировини, тому що тривалі перевезення впливають на втрату живої маси (найбіль­ше тварини втрачають в перші 24- 36 годин транспортування). На підприємства м’ясної переробної промисловості тварин до­ставляють залізничним, вантажним та спеціально обладнаним автотранспортом. Привезена худоба надходить на скотобази, яка є сировинними складами для забезпечення безперебійної доставки тварин у цехи забою і розбирання туш. Після обробки туші клеймують, зважують і направляють у холодильники.

При передачі на зберігання деяких видів продукції крім от­римання складських документів, якими можуть бути складська квитанція, просте складське свідоцтво та подвійне складське свідоцтво, необхідно також укласти договір зберігання. Напри­клад, при передачі зерна на зберігання на зерновий склад треба укласти договір зберігання зерна як окремий документ та отри­мати складський документ на товар, переданий на зберігання. Типовий договір складського зберігання зерна затверджений по­становою Кабміну від 11 квітня 2003 року № 510 «Про забезпе­чення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно».

За порушення договору зберігання сторонами може бути пе­редбачена відповідальність - найчастіше встановлюється пеня за прострочення виконання зобов’язання.

7.5.