Загальна характеристика нормативних ДЖЕРЕЛ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ

В Україні будь-які сфери суспільних відносин урегульовуються нормативно. Не є винятком і сфера забезпечення безпеки дорож­нього руху. Так, найвищим за юридичною силою нормативним документом в Україні є Конституція України^[172].

Конституція України є вищим нормативно-правовим актом. Крім того, так чи інакше вона містить норми, що регулюють усі суспільні відносини. Тому базовим документом, що регламентує організацію забезпечення безпеки дорожнього руху, є Конституція України.

Відповідно до статті 9 Конституції України міжнародні догово­ри, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національ­ного законодавства України. Отож, варто трохи детальніше зупи­нитись і на характеристиці міжнародних договорів як нормативно- правових джерел у сфері дорожнього руху.

У 1949 р. Організацією Об’єднаних Націй (ООН) було ухвалено Протокол про дорожні знаки і сигнали^[173]. Метою було сприяння розвитку і безпеці дорожнього руху в усіх країнах. Цей документ визнала більшість розвинених країн світу, в тому числі колишній Радянський Союз (1959 р.), що сприяло уніфікації національних документів щодо правил дорожнього руху.

Із зростанням автомобілізації, вдосконаленням конструкції транспортних засобів та й організації дорожнього руху в 1964 р. у межах Європейської економічної комісії ООН її робочими органами було почато розробку нових документів з організації руху.

Конвенція про дорожній рух 1968 р. містить у собі загальні по­ложення, правила дорожнього руху, умови допуску до міжнародно­го руху автомобілів і причепів, велосипедів з навісним двигуном і велосипедистів, вимоги до водіїв автомобілів та заключні поло­ження. Крім того, до цієї Конвенції було ухвалено додатки:

1) відступи від зобов’язань допускати до міжнародного руху автомобілі і причепи;

2) реєстраційний номер автомобілів і причепів, що перебува­ють у міжнародному русі;

3) розпізнавальний (характерний) знак автомобілів і причепів, що перебувають в міжнародному русі;

4) технічні умови щодо автомобілів і причепів;

5) національне посвідчення водія;

6) міжнародне посвідчення водія.

У загальних положеннях Конвенції про дорожній рух подано ви­значення основних термінів. Зокрема, термін «дорога» означає всю смугу будь-якої дороги чи вулиці, відкритої для руху. Термін «проїж­джа частина дороги» означає частину дороги, яку використовують для руху транспортних засобів. Термін «автомобіль» означає меха­нічний транспортний засіб, що використовується, як правило, для перевезення по дорогах людей або вантажів або для буксирування транспортних засобів, які використовуються для перевезення лю­дей або вантажів. Цей термін охоплює тролейбуси, тобто нерейкові транспортні засоби, з'єднані з електричним приводом. Термін «во­дій» («погонич») означає особу, яка керує транспортним засобом, автомобілем і тощо (включно з велосипедами) або жене по дорогах худобу, стада, запряжених, в'ючних або верхових тварин.

У правилах дорожнього руху Конвенції в розділі «Водії» зазна­чено, що водій повинен володіти необхідними фізичними і психіч­ними якостями, а його фізичний і розумовий стан має дозволяти керувати транспортним засобом. Водій механічного транспортного засобу повинен мати також знання і навики, необхідні для керу­вання транспортним засобом.

Конвенція про дорожні знаки і сигнали містить у собі загальні положення, дорожні, світлові й інші знаки та сигнали, дорожню розмітку і заключні положення.

Міжнародні конвенції встановлюють лише найбільш загальні положення організації дорожнього руху, прийнятні для більшості країн світу. У зв'язку з цим передбачалося укладання регіональних угод між групами країн, найбільш близьких за умовами дорожньо­го руху. Прикладом такого документа стала Європейська угода про дорожній рух^[176], ухвалена в 1971 р. для розвитку і доповнення ви­щезгаданих конвенцій^[177].

Не менш детальним є нормативне врегулювання сфери доро­жнього руху і в національному законодавстві. Так, до національних нормативних джерел у сфері дорожнього руху можна віднести за­кони України «Про дорожній рух»^[178] і «Про автомобільний транс­порт»^[179], постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху»^[180], «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту»^[181], «Про затвердження Державної програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року»^[182] та «Про затвердження Програми забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки транспортних засобів»^[183], розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни «Про схвалення Стратегії підвищення рівня безпеки дорожньо­го руху в Україні на період до 2020 року»^[184], наказ Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень ванта­жів автомобільним транспортом в Україні»^[185], Указ Президента України «Про невідкладні заходи із забезпечення безпеки дорож­нього руху»^[186] та ін.

Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 регулює сус­пільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визна­чає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників доро­жнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та господарювання^[187]. Також він визначає загальну компетенцію органів влади щодо діяльності, пов'язаної з організаці­єю та забезпеченням дорожнього руху; правила і технічні вимоги до транспортного засобу та автомобільних доріг; деякі аспекти забез­печення безпеки дорожнього руху, а також повноваження уповно­важених органів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

Закон України «Про автомобільний транспорт»^[188] від 05.04.2001 містить значну кількість термінів, які використовуються у сфері дорожнього руху і транспорту, класифікацію та вимоги до транс­портних засобів, а також змістовні положення щодо діяльності фізичних та юридичних осіб у сфері автомобільного перевезення.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про Правила дорож­нього руху»^[189] від 10.10.2001 № 1306 затвердила Правила дорож­нього руху (далі - Правила), які встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеці­альних вантажів, експлуатації транспортних засобів окремих видів, руху на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих правил. Правила дорожнього руху регулюють усі найважливіші ситуації, які можуть виникнути під час дорожнього руху. Вони міс­тять такі підрозділи: обов'язки і права водіїв механічних транспор­тних засобів, рух транспортних засобів із спеціальними сигналами, обов'язки і права пішоходів, обов'язки і права пасажирів, вимоги до велосипедистів, вимоги до осіб, які керують гужовим транспортом, і погоничів тварин, регулювання дорожнього руху, попереджува­льні сигнали, початок руху та зміна його напрямку, розташування транспортних засобів на дорозі, швидкість руху, дистанція, інтер­вал, зустрічний роз’їзд, обгін, зупинка і стоянка, проїзд перехресть, переваги маршрутних транспортних засобів, проїзд пішохідних переходів і зупинок транспортних засобів, користування зовнішніми світловими приладами, рух через залізничні переїзди, перевезення пасажирів, перевезення вантажу, буксирування та експлуатація транспортних составів, навчальна їзда; рух транспортних засобів у колонах, рух у житловій та пішохідній зоні, рух по автомагістралях і дорогах для автомобілів, рух по гірських дорогах і на крутих спус­ках, міжнародний рух, номерні, розпізнавальні знаки, написи і поз­начення, технічний стан транспортних засобів та їх обладнання, дорожні знаки, дорожня розмітка.

Дотримання всіх визначених вказаними Правилами вимог сприяє підвищенню безпеки дорожнього руху.

Варто наголосити, що правила руху автомобільного транспор­ту є уніфікованими у більшості країн світу. Це свідчить про те, що безпекова складова дорожнього руху має не лише національне, а й міжнародне значення.

Отже, у найпростішому розумінні під безпекою дорожнього руху слід розуміти стан упорядкованості, організованості та здійснення руху по територіях, призначених для руху транспортних засобів, а також відсутність небезпечних факторів, що можуть спричинити негативні наслідки для учасників дорожнього руху і третіх осіб.

Саме безпека дорожнього руху є головною метою нормативно­го врегулювання у цій сфері, а також однією з головних складових суспільних відносин у контексті безпеки суспільного життя.

Правила надання послуг пасажирського автомобільного тран­спорту затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176^[190]. Вони визначають порядок здійснення переве­зень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомо­білями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на авто­станціях і є обов’язковими для виконання організаторами регуляр­них перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, пер­соналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами. Також зазначено, що порядок проїзду міським пасажирським авто­мобільним транспортом і його оплати, права та обов’язки пасажирів і відносини автомобільних перевізників і пасажирів під час надан­ня транспортних послуг, ураховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду, визначаються Правилами користування міським пасажир­ським автомобільним транспортом, що затверджуються відповід­ним органом місцевого самоврядування.

Інші з названих документів стосуються саме нормативного врегулювання процесу забезпечення безпеки дорожнього руху. Так, Кабінетом Міністрів України схвалено Стратегію підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні до 2020 року^[191] та Держа­вну програму підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні до 2020 року^[192].

- удосконалення державного управління у сфері забезпечен­ня безпеки дорожнього руху;

- удосконалення ведення обліку та проведення аналізу да­них стосовно дорожньо-транспортних пригод;

- підвищення рівня безпечності доріг та дорожньої інфра­структури;

- підвищення рівня безпечності транспортних засобів;

- покращення медичного забезпечення у сфері безпеки до­рожнього руху та підготовки водіїв;

- підвищення рівня безпеки перевезення пасажирів та ван­тажів комерційним автомобільним транспортом;

- покращення безпечної поведінки учасників дорожнього руху;

- удосконалення здійснення заходів реагування та управ­ління наслідками дорожньо-транспортних пригод;

- забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Отже, підбиваючи підсумок нормативного врегулювання сфери суспільних відносин щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, слід зазначити, що протягом останніх 15 років завдання та вимоги, які ставляться перед органами влади, змінюються виключно у фо­рмулюванні словосполучень, досі у тексті завдань використову­ються розмиті та неконкретні формулювання, що, на жаль, призво­дить до того, що більша частина діяльності у цій сфері залишається виконаною лише формально.

11.2.