КЛІЄНТ ЯК СВІДОК

Спенс наголошує на особливостях становища клієнта у кримінальній та цивільній справі. У цивільному процесі клієнт є його невід’ємною частиною: він і є наша справа.

Часто чути, як адвокати кажуть про пошук експертів і свідків, які могли б зміцнити цивільну справу, і я думаю, — каже Спенс,— про мудрого лікаря, який розуміє, що про стан пацієнта може розповісти тільки він сам.

Саме клієнти є джерелами наших знань, а не тільки люди, які ви­падково зайшли у офіс адвоката. Щоб підготуватися до допиту клієнта, необхідно побувати на місці, де трапився нещасний випадок. Як, не зна­ючи сцени, ми можемо зрозуміти історію? Отже, нещасний випадок стався на неохоронюваному залізничному переїзді. Що ми там бачимо? Довгий вигин сталевих рейок і насувається поїзд. А як щодо високої трави, що росте на переїзді? Почекаємо, коли проїде поїзд. Ми його чуємо? Які запахи носяться в повітрі? Чи пахне вихлопом дизельних двигунів? Якщо ми не побуваємо на місці події, то не зможемо точно перенести сцену до зали суду.

Пам’ятаю, — пише Спенс, — як будучи молодим адвокатом, я уяв­ляв жінку, що втратила дочку в аварії, яка сталася через несправність автомобіля. Мати, що обожнювала свою дитину, була вражена її смертю і жадала справедливості. Але коли вона стала давати показання і ми по­чали обговорювати, що для неї означала втрата дочки, вона повела себе сухо і стримано. Присяжні винесли рішення на її користь, але з відшкоду­ванням лише 10 відсотків від тієї суми, яка була вказана в позові. Після закінчення засідання я розмовляв з одним із присяжних, який зізнався, що виробник проявив злочинну недбалість і що компанія повинна була заплатити, але колегії присяжних здалося, що маму не хвилювала смерть дочки. Вона говорила занадто відчужено і прозаїчно. Ні сльозинки, ні навіть натяку на неї, ні тремтіння в голосі. Моя клієнтка так боялася проявляти емоції, показати своє «я», що застигла в емоційному ступорі.

Ми повинні переконати клієнта в тому, що у нього є дозвіл — не тіль­ки нас, але й суддів і присяжних — залишатися самими собою.

Спенса вражає, що адвокати не відвідують місце події. Багато хто з них входять до зали суду, не посидівши в автомобілі, що потерпів аварію. Ми, продовжує Спенс, звикли покладатися на книги і часто ду­маємо, що можемо все дізнатися про справу, прочитавши звіти фахівців і проглянувши фотографії[§§]. Але цього недостатньо.

Підготовка свідка до перехресного допиту

Свідок, який дає показання, стає мішенню. Він багато в чому нагадує солдата на передовій. Якщо опонент може знищити його, це наближає нашу поразку у війні. Ми все ще є варварами, тільки воюємо НЕ ме­чами, а словами.

Ось що треба сказати Ширлі або навіть досвідченому експерту: «Ви будете давати свідчення. Як відомо, опонент намагатиметься так чи інакше спростувати ваші свідчення». (Перш ніж закінчити підготовку, ми піддамо свідка власному перехресному допиту.) Далі можна продо­вжити: «Коли на нас нападають, нам, природно, стає страшно. Коли ми боїмося, то іноді поводимося вороже. Нам хочеться дати здачі. Ми боремося. Злість — природний стан людини».

Якщо прокурор Джонс вас роздратує, він виграв спір. Запам’ятайте три умови хорошого свідка: ввічливість, витримка і увага до оточуючих.

Потім Спенс додає: «Тепер поговоримо про реалії судового процесу. На місці свідка ніхто ще не помирав».

І далі Спенс роз’яснює свідкові загальновідомі істини:

1) якщо свідок чогось не знає, то так і треба сказати: «не знаю»;

2) ніколи не потрібно робити припущення і додавати те, що є зайвим для відповіді на поставлене запитання;

3) якщо ви помилились, просто про це скажіть і не треба боятись перехресного допиту. Адвокат буде поруч, щоб захистити вас від недо­речного запитання.

4) ставтесь до крос-екзаменаторів дружелюбно. Будьте щирими з ними. Не перетворюйтесь на бійцівську собаку, якщо адвокат другої сторони веде себе по відношенню до вас недружелюбно. Розмовляйте з ним чемно, як би він себе не вів.