ПРО ПРИНЦИП «ПЕТЛІ»

Принцип петлі є ефективним як при основному, так і при перехресно­му допиті. Невід’ємною частиною такого допиту є продумана комбінація навідних і загальних питань. Свідка можна направляти за допомогою питань, об’єднаних в особливу послідовність, — цей прийом називаєть­ся принципом «петлі» («looping») і дозволяє управляти увагою судді і свідка на допиті.

Припустимо, що адвокату потрібно довести, що свідок бачив не обви­нуваченого, а якусь сторонню людину, яка біля продовольчого магазину поводилася підозріло. Магазин було пограбовано 21 січня 2000 р. близько 18 год. Реалізований принцип петлі буде виглядати так:

П: Що Ви робили в п’ятницю 21 січня 2000 р. близько 18:00?

В: Я їхав додому з роботи.

П: По дорозі з роботи додому о 18 годині — який Ви вибрали маршрут?

В: Я їхав по центральній вулиці у напрямку від центру міста до його околиць.

П: Поки Ви їхали по центральній вулиці, Ви робили зупинки?

В: Так.

П: Де Ви зупинялися?

В: Напроти продовольчого магазину.

П: Навіщо Ви там зупинилися?

В: Щоб почистити двірники своєї машини.

П: Скільки було часу, коли Ви зупинилися навпроти продовольчого магазину?

В: Близько 18 години.

П: Коли Ви зупинилися навпроти того продовольчого магазину близь­ко 18 години 21 січня — що Ви побачили?

В: Я побачив підлітка в шкіряній куртці, він дивився у вікно.

П: Цей підліток присутній сьогодні в залі суду?

В: Ні.

П: Як довго Ви спостерігали за підлітком у шкіряній куртці, що стояв біля продовольчого магазину?

В: Приблизно 3 або 4 хвилин.

П: Чому Ви дивилися на підлітка 3 або 4 хвилини?

В: Здавалося, що він поводиться підозріло, і я хотів переконатися, що він не буде наближатися до моєї машини.

П: Що було підозрілого в його поведінці?

В: Він вдивлявся у вікно і крутив вхідну ручку.

П: В яке вікно?

В: У вікно того продовольчого магазину.

П: Яку дверну ручку?

В: Ручку того продовольчого магазину.

П: Що робили Ви, коли спостерігали за підлітком, який поводився підозріло навпроти продовольчого магазину?

В: Чистив двірники.

П: Наскільки далеко Ви перебували від підлітка, поки чистили двірники?

В: На відстані приблизно 3 метрів.

П: Наскільки добре було висвітлено місце, де Ви перебували?

В: Всюди горіли вуличні ліхтарі, до того ж над входом у магазин також горіло світло.

П: Наскільки добре Ви розгледіли підлітка підозрілого вигляду?

В: Дуже добре.

П: Наскільки добре Ви розгледіли його обличчя?

В: Дуже добре.

П: Опишіть, як він виглядав.

В: У нього було світле волосся, окуляри і світла борідка.

П: Як довго Ви дивилися на його обличчя?

В: Близько двох або трьох хвилин.

П: Що Ви стали робити після того, як закінчили чистити двірники?

В: Сів у машину і поїхав.

П: Коли Ви в останній раз подивилися на білявого підлітка з борід­кою, того, який, на Вашу думку, підозріло поводився навпроти продо­вольчого магазину, чим він був зайнятий?

В: Все ще пильно дивився у вікно і крутив дверну ручку.

П: Скільки було часу (приблизно) в той момент, коли Ви від’їжджали? В: Близько 18:05[§].

У цьому допиті неодноразово стверджувалося, що підліток, який зовсім не схожий на підзахисного, поводився підозріло навпроти продо­вольчого магазину в 18:00 23 січня 2000 р. Таким чином, використання принципу «петлі» допомагає не тільки орієнтувати свідка в тому, що він повинен і/або не повинен говорити про час і місце події, але і пов’язує питання в певну послідовність. Таким способом фокусується і увага судді на найважливіших деталях показань свідків.

Використання питань про час не дає свідкові можливості оповідати довгу і нудну історію про те, що не стосується справи. Такі слова, як: по-перше, останній, наступний, відразу після, безпосередньо напередодні, якраз до, в той самий момент, вказують на часові рамки і нагадують свідкові і суду, про яку саме подію і який саме момент свідок повинен давати показання.

П: Як тільки Ви вийшли з роботи, що Ви стали робити?

В: Я пішов до своєї машини.

П: Безпосередньо після того, як Ви підійшли до машини, що Ви стали робити?

В: Поїхав у напрямку дому.

П: Коли Ви їхали додому, який шлях Ви обрали?

В: Я їхав по центральній вулиці.

П: Як тільки Ваша машина перетнула вулицю, що виявилося праворуч?

В: Продовольчий магазин.

П: Коли Ви наблизилися до продовольчого магазину, що Ви зробили?

В: Я зупинив машину й вийшов, щоб почистити двірники.

П: Після того як Ви закінчили чистити двірники, який наступний крок Ви зробили?

В: Я сів у машину і завів мотор[**].

Дуже часто доводиться закликати свідка концентруватися безпосеред­ньо на суті його свідчень. Цей прийом називається «Посилання на тему/ предмет розмови» («HEAD NOTING»). Спосіб досить простий і полягає в словах адвоката, адресованих свідкові: «А зараз я хочу запитати Вас про...», «А тепер хочу звернути Вашу увагу на...». Такі запитання дуже ефективно зводять усі показання свідків до однієї певної теми, за допо­могою згадки теми як такої. У цьому випадку і свідок, і суддя будуть максимально сконцентровані на заданому предметі.

У першій частині прямого допиту буває корисним представити свідка. Коли адвокат ставить такі запитання, він отримує можливість рекоменду­вати свідка як людину, як особистість, і тим самим підвищити до нього довіру. Свідкові потрібно поставити певну кількість запитань особистого характеру. Таке опитування проводиться на самому початку прямого до­питу, щоб суддя вирішив для себе, що являє собою ця людина. Зазвичай такі запитання стосуються місця проживання, освіти, трудової зайнятості і трохи сімейного укладу. Ці питання також покликані з самого початку заспокоїти свідка щодо дачі показань свідків.

Судді в Україні неохоче вислуховують такі питання і можуть запро­понувати адвокату перейти безпосередньо до суті справи.

При прямому допиті доцільно демонструвати наглядні матеріали (фотографії, добірки документів, відеоплівки тощо). В Україні ці пи­тання можуть наштовхнутися на традиційний спротив судді (мовляв, ці матеріали ми ще будемо вивчати). Але при огляді і вивченні матеріалів цього свідка може в судовому засіданні і не бути. Тому адвокат повинен продумати відповідні клопотання та наполягати на своєму.

Повторний прямий допит дає адвокату шанс реабілітувати свого свідка після проведеного перехресного допиту. Однак потрібно пам’ятати, що після повторного прямого допиту може послідувати повторний пере­хресний допит.

Перехресний допит і Джеррі Спенс

Джеррі Спенс, адвокат з іміджем сільського простачка, протягом 40 років не програв жодної справи. І у всіх цих справах він виступав у суді присяжних, які і забезпечили йому успіх. Розкриття історії (тобто того, що відбулося із підзахисним) здійснюється через психодраму, — своєрідний метод групової психотерапії, який полягає в тому, що розпо­відає не тільки людина (пацієнт), але на його місце стають і інші люди, які цю ж історію оповідають присутнім вже від себе і через себе. Хтось із присутніх відіграє роль обвинуваченого, і здійснюється постановка, наближена до судового процесу.

Джеррі Спенс стверджує: якщо адвокат не готує свідка до дачі по­казань, то це можна назвати злочинною недбалістю. Певну історію, (яку відстоює захист), у реальному суді можна розповісти за допомогою самого обвинуваченого, а також свідків захисту.

Ось репетиція допиту свідка захисту (тобто прямий допит), яку про­водить Джеррі Спенс. На відміну від перехресного допиту, тут головний герой не адвокат, який веде допит, а підготовлений свідок — назвемо її Ширлі:

— Де стався цей інцидент?

— У багатоквартирному будинку на Бет-стріт в Талсі, штат Оклахома.

— Якщо стояти на вулиці лицем до будинку, як він буде виглядати?

— Це цегляний будинок з одним під’їздом. Стіни покриває грязюка, під одним вікном напис фарбою. В деяких вікнах на третьому поверсі немає фіранок, деякі, де вибито скло, закриті картоном.

Якщо свідок не може згадати такі подробиці, то потрібно разом із свідком приїхати на місце події та вказати на деталі, які мають значення. Джеррі Спенс змушує свідків говорити так, ніби вони не в суді, а безпо­середньо на місці, де розгортаються події, що є предметом обвинувачення.

Такий опис місця з подробицями із вуст свідка дає упевненість суду, що це спостережлива людина. Сцена із свідком продовжується:

— Як можна підійти до під’їзду будинку?

— До нього веде хвіртка, а від неї бетонна доріжка до передніх дверей.

— Коли ви дивитесь на хвіртку, то що бачите?

(Джеррі Спенс звертає увагу на те, що не просить свідка розповісти по пам’яті, що вона бачила. Вона повинна бачити це тут і тепер.)

— Хвіртка зламана і висить на одній петлі.

— Із чого вона зроблена?

— Щось із кованого заліза з витим орнаментом.

— Відкрийте хвіртку.

— Вона вже відкрита і висить на одній петлі.

— Що ви бачите за хвірткою?

— Дворик. Невеликий, приблизно такий, як ця кімната, де ми сидимо.

— Що ви бачите у дворику?

— Недоглянутий газон.

— Це місце чимось пахне?

— Так.

— Який запах ви чуєте?

— Тяжкий запах вулиці і машин.

— Коли підходите до будинку, що ви чуєте?

— Гул вуличного руху, шум автомобільних двигунів.

І так далі... Спенс визнає, що в цей момент можуть послідувати за­перечення опонента в американському суді. Тим більш це може статися в Україні.

— Який зараз час?

— Дві години після полудня.

— Якого дня і місяця?

— Двадцять восьмого липня. Жарко.

— Де конкретно ви знаходитесь в цій сцені?

— Я йду по тротуару і підхожу до хвіртки.

— Куди ви направляєтесь?

— В магазин, щоб купити продукти.

— Що відбувається в цей момент?

— Я бачу афроамериканця, який намагається відкрити двері будинку.

— Як далеко ви знаходитесь від під’їзду будинку?

— Метрах у шести.

— Покажіть, де знаходяться двері.

— Давайте поставимо стілець, щоб позначити, де знаходяться двері.

Такі наглядні дії роблять сцену реальною і допомагають підготувати свідка до процесу.

— Опишіть цю людину.

— Він худий, років тридцяти, лисуватий, ростом приблизно один метр вісімдесят.

— У що він одягнутий?

— На ньому поношені штани, кросівки і біла футболка.

Ми запитуємо свідка, що вона бачить (але не що бачила). Ведіть допит в теперішньому часі, щоб залучити в дію присяжних.

— Де знаходиться людина, яку ви описали?

— Біля дверей будинку. Він намагається відкрити її, але поліцейський біжить до нього з одного боку, а його напарник — з іншого.

Ми просимо свідка показати положення, в якому знаходився афро­американець, коли вона його побачила. Вона підходить до місця, яке позначила як вхідні двері, лягає на підлогу і залишається лежати про­тягом наступних питань.

— Що відбувається зараз?

— Двоє поліцейських тримають цю людину і б’ють гумовими кийками.

— Ви можете впізнати в залі суду поліцейських, яких бачили в цій сцені?

Вона піднімає голову.

— Так. — Свідок показує на двох поліцейських, що сидять за сто­лом зі своїми адвокатами. У обох похмурі обличчя, в яких вгадується жорстокість.

— Ви впізнаєте поліцейського Бейтса?

— Так.

— А офіцера Харлоу?

— Так. Це ті, що били цю людину.

— Ви можете впізнати людину, яку вони били?

— Так. Він сидить за вашим столом.

— Як ви його впізнали?

— Як і всіх інших. Це він. Я б впізнала його в будь-якому місці.

Наша свідок все ще лежить на підлозі.

— Що відбувається з вами?

Незважаючи на звернення «ви», в цьому місці свідок перетворюється на нашого клієнта, Дерріка Сміта.

— Поліцейський Бейтс б’є мене по голові і тілу.

— Що ви робите у відповідь?

— Я кричу: «Не бийте мене! Не бийте мене! Будь ласка, не бийте мене більше!» Я плачу і кричу.

— Що робить поліцейський Харлоу?

— Він теж мене б’є.

— Що робите ви?

— Я закриваю голову руками — ось так. А коли вони починають мене бити по тілу, я теж намагаюся захиститися.

Я прошу Ширлі встати і передаю їй лінійку.

— Припустимо, це гумова палиця. Покажіть, що робить поліцейський Бейтс з Дерріком Смітом, який зараз лежить на землі.

— Він б’є містера Сміта кийком — ось так. — Вона б’є лінійкою по місцю, де щойно лежала.

— І покажіть, що зараз робить поліцейський Харлоу.

— Він теж б’є містера Сміта — ось так. — Свідок знову б’є уявну людину на підлозі.

У цьому процесі свідок зіграла в цій драмі ролі чотирьох осіб: клієнта, Дерріка Сміта, двох поліцейських і свою власну. Вона дає свідчення відносно того, що бачила, але її свідчення приймає форму дії. Якби вона давала свідчення у звичайній манері очевидця, то про­сто розповіла б, що бачила: «Двоє поліцейських били містера Сміта, а він кричав, щоб вони припинили». Але уявлення сцени в дії створює більш яскраву і точну картину події. Насправді, ми не «натаскували» свідка — це вона вчить нас.

І запам’ятайте дві прості речі щодо свідка, якого захист виставив в суді: 1) головним героєм тут є свідок, а не адвокат; 2) адвокат на­правляє свідка відкритими питаннями: хто? де? коли? Для чого, і як, і чому? Адвокат тут не керує допитом, крім випадків, якщо свідок від­хиляється[††] від теми[‡‡].

Отже, належно підготовлений свідок розповість сцену того, що бачив, і це буде переконливо. Приклад допиту за матеріалами кримінальної справи в Україні із застосуванням навідних запитань:

— 9 лютого 2011 року вас направили з оперативною групою в аптеку, де відбувся розбійний напад на аптеку. Чи не так?

— Так.

— Вас призначили керівником групи, чи не так?

— Так, мене призначили керівником групи.

— Ви входили в слідчу групу до кінця слідства, чи не так?

— Так.

— З вами був спеціаліст, який шукав відбитки пальців, чи не так?

— Так.

— Він знайшов 8 відбитків пальців, чи не так? — Так.

— На місці події була розшукова собака, але біля зупинки автобуса вона втратила слід, чи не так?

— Так.

— На допиті спеціаліст повідомив, що шукав відбитки рук 50 — 55 хвилин. Це так?

— Я не пам’ятаю. (Ми знаємо, що згідно з протоколом огляд місця події відбувався 12 хвилин).

— На місці огляду було знайдено уламок іграшкового пістолета, а також чорну шапочку, чи не так?

— Так.

— Саме завдяки уламкові цього іграшкового пістолета злочин було кваліфіковано як розбійний напад, а не грабіж, чи не так?

— Так.

— Шапочку було передано на експертизу, чи не так?

— Я не знаю.

— Згідно з показаннями потерпілої чорну шапочку вона зірвала з голови нападника, чи не так?

— Я не пам’ятаю.

— Хтось, ви не знаєте, хто саме, звернувся у базу даних по відбит­ках, чи не так?

— Так.

— Вас повідомили, що один з відбитків на склі в аптеці належить Цветкову Василю Івановичу, чи не так?

— Так.

— Інші відбитки належали людям, які відсутні у базі, чи не так?

— Так.

— Ці люди не були встановлені слідством, чи не так?

— Так, ці люди не були встановлені слідством, бо в цьому не було потреби.

— Ви відібрали пояснення від завідувача аптеки, чи не так?

— Так.

— Але він не був очевидцем подій, чи не так?

— Так. Він розповідав все це зі слів потерпілої.

— Потерпіла була присутня при огляді, чи не так?

— Так.

— Чому допитували не потерпілу, а завідувача аптеки?

— Бо потерпіла була у шоковому стані.

— Але ж до того вона все розповіла завідувачу аптеки і шок їй в цьому випадку не завадив, чи не так?

... відповіді немає.

— Потерпіла на допиті повідомляла, що вона вчинила спротив на­падникові і зірвала з нього шапочку та роздряпала його так, що у неї на руках була кров нападника, чи не так?

— Щось таке.

— Чому не були взяті зразки крові з рук потерпілої?

— Я не знаю.

— Але ж ви були керівником групи, чи не так?

— Не знаю.

— Не знаю що? Не знаю, чому не були взяті зразки крові?

— Як беруться зразки крові, ви знаєте?

— Так, у загальних рисах?

— За зразками крові можна зробити генетичну експертизу?

— Так.

— Отже, не взявши у потерпілої зразки крові, яка була у неї на ру­ках, ви втратили можливість ідентифікувати злочинця за допомогою генетичної експертизи, чи не так?

Прокурор протестує. Протест приймається судом. Але нам достатньо вказати на цю помилку слідства.

— Експертиза шапочки, на якій були виявлені сліди поту, була про­ведена, чи не так?

— Наскільки я знаю, така експертиза проводилася.

— І ця експертиза дала категоричний висновок, що сліди поту на­лежать не обвинуваченому, а іншій особі, чи не так?

— Може бути.

— Отже, маючи докази, що нападником була інша особа, а не Цвет­ков, ви продовжували тримати його під вартою більше 2 років, чи не так?

— Вирішення цього питання не в моїй компетенції. Прокурор про­тестує проти таких питань. Протест задоволено.

— Ви проводили затримання Цветкова, чи не так?

— Так.

— Де проводилося затримання?

— У Цветкова на квартирі.

— О котрій годині це було?

— Десь в 0 год. 20 хв.

— Ви складали протокол про його затримання?

— Він з нами пішов добровільно. Тому складати протокол затримання не було потреби.

— Ви знаєте, що апеляційний суд визнав затримання незаконним?

— Не знаю...

— Хіба за результатами рішення апеляційного суду про незаконне затримання не проводилось службове розслідування?

— Не проводилось.