Створення національного превентивного механізму відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції

Оцінюючи рівень виконання рекомендації Комітету, яка стосується не­обхідності створення національного превентивного механізму згідно з Фа­культативним протоколом до Конвенції, необхідно зазначити наступне.

21 липня 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон № 22-V, яким був ратифікований Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших видів жорстокого, нелюдського та такого, що принижує гідність поводження чи покарання. Цей закон вступив в силу 19 жовтня 2006 року. 27 вересня 2011 року був прийнятий Указ Президента України № 950/2011 «Про Комісію з питань попередження катувань», який перед­бачав створення при Президентові України постійного консультативно- дорадчого органу — Комісії з питань попередження катувань, а 18 листо­пада 2011 року Указом Президента України № 1046/2011 було затверджено склад цієї Комісії.

До повноважень Комісії входила реалізація наступних задач:

— виявлення фактів катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання з подаль­шим внесенням пропозицій Президентові України щодо усунення та попередження в майбутньому таких випадків;

— участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодав­ства у сфері попередження катувань та інших жорстоких, нелюд­ських або принижуючих гідність видів поводження і покарання і подача Президенту України відповідних пропозицій.

У зв'язку з тим, що Комісія не виконувала у повній мірі функції націо­нального превентивного механізму, у 2012 році було створено Департа­мент з питань реалізації національного превентивного механізму (НПМ) в структурі Секретаріату Уповноваженого Верховної Рада України з прав людини (далі — Омбудсман).

Важливим кроком для створення НПМ стало прийняття Закону Ук­раїни «Про внесення змін до Закону України «Про Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини» щодо національного превентивного механізму» від 2 жовтня 2012 року.

Зокрема, цим законом було закріплене право Омбудсмана відвіду­вати без попереднього повідомлення часу і місця відвідування місця, в яких особи примусово тримаються за судовим рішенням або рішенням адміністративного органу відповідно до закону, в тому числі ізолятори тимчасового тримання, кімнати для затриманих та доставлених черго­вих частин органів внутрішніх справ, пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, кімнати для перебування тимчасово затриманих військовослужбовців, слідчі ізолятори, арештні доми, кримінально-виконавчі установи, прий- мальники-розподільники для дітей, загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації, центри медико-соціальної реабілітації дітей, спеціальні виховні установи, військові частини, гауптвахти, дис­циплінарні батальйони, спеціальні приймальники для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, міські, районні управління та від­діли, лінійні управління, відділи, відділення, пункти органів внутрішніх справ, спеціалізовані автомобілі (у тому числі спеціалізовані автомобілі з конвоєм), приміщення (кімнати) для тримання підсудних (засуджених) у судах, заклади примусового лікування; психіатричні заклади; пункти тимчасового розміщення біженців; приміщення для транзитних пасажи­рів у пунктах пропуску через державний кордон; будинки дитини, дитячі будинки-інтернати, притулки для дітей, дитячі будинки, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, центри соціальної реабілітації дітей-інвалідів, центри соціально- психологічної реабілітації дітей; психоневрологічні інтернати; геріатрич­ні пансіонати, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів; пансіонати для ветеранів війни і праці; соціально-реабілітаційні центри.

Крім того, у Законі України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» з'явилася стаття 191, яка безпосередньо регулює процедуру виконання Омбудсманом функції НПМ.

Вищезазначений Закон закріпив створення у Секретаріаті Омбуд- смана окремого структурного підрозділу з питань недопущення кату­вань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження та покарання. Також він надав можливість залучати на договірних засадах (на платній або безоплатній основі) до регулярних відвідувань місць несвободи представників громадських організацій, ек­спертів, учених та фахівців, у тому числі іноземних.

Департамент з питань реалізації НПМ активно співпрацює з громад­ськими організаціями. Спільно з представниками правозахисних органі­зацій був вироблений алгоритм функціонування НПМ за моделлю «Ом- будсман +». За цим алгоритмом у схемі реалізації НПМ активно задіяні регіональні представники Уповноваженого, регіональні координатори зв'язків з громадськістю, Експертна рада по НПМ, Всеукраїнська громад­ська організація «Асоціація незалежних моніторів», інші правозахисні на громадські організації.^[2]

Зазначена вище інформація вказує на те, що рекомендація Комітету про створення національного превентивного механізму згідно з Факуль­тативним протоколом до Конвенції почала втілюватися у життя із знач­ним запізненням у п'ять років. Основною перешкодою для виконання зазначеної рекомендації була відсутність спеціально виділених бюджет­них коштів на фінансування діяльності НПМ. В свою чергу, фінансуван- ня НПМ не було передбачено бюджетом через відсутність у минулому такого напрямку діяльності Омбудсмана, яка була закріплена змінами, внесеними Законом України від 2 жовтня 2012 року. Таким чином, можна зробити висновок про те, що протягом значного періоду часу починаю­чи з прийняття 21 липня 2006 року Закону України про ратифікацію Фа­культативного протоколу до Конвенції, та до прийняття Закону України від 2 жовтня 2012, органами державної влади України не було зроблено ніяких суттєвих кроків для втілення у життя рекомендації Комітету про створення ефективного національного превентивного механізму для за­побігання катуванням та іншим видам жорстокого поводження.

3.