Деякі загальні проблеми

24 лютого 1987 року Україна ратифікувала Конвенцію ООН проти ка­тувань та іншого жорстокого, нелюдського та принижуючого гідність по­водження та покарання (далі — Конвенція). Цим самим Україна взяла на себе зобов'язання щодо забезпечення гарантій захисту від жорстокого поводження для всіх людей, які перебувають на її території.

Одним із таких зобов'язань, зокрема, є направлення періодичних доповідей про стан дотримання положень Конвенції в нашій державі до Комітету ООН проти катувань.

Починаючи з 1990 року Уряд України направив до Комітету ООН п'ять періодичних доповідей. За результатами їх розгляду Комітет ООН робив свої висновки та висловлював рекомендації, обов'язкові для ви­конання, ціллю яких було виправлення недоліків законодавства та прак­тичної діяльності державних органів, спрямоване на покращення ситуа­ції із забезпеченням прав людини на захист від катувань та інших видів жорстокого поводження.

Перша та Друга періодичні доповіді України були направлені до Комі­тету ООН у 1989 році, коли Україна входила до складу СРСР, та у 1993 році. Вони були невеликими за обсягом та містили лише загальні положення про стан дотримання прав людини в Україні.

Відповідно, за результатами їх розгляду Комітет ООН не направив суттєвих рекомендацій щодо удосконалення ситуації з правом на за­хист від жорстокого поводження, зокрема, у системі органів виконання покарань.

У зв'язку з цим, ми більш детально зупинимося на розгляді трьох подальших Доповідей та рекомендаціях Комітету ООН, розроблених за результатами їх розгляду.

Розглянувши в травні 1997 року на Вісімнадцятій сесії Економічної та соціальної ради ООН Третю періодичну доповідь України, Комітет ООН відмітив певні недоліки, які стосуються сфери виконання покарань, що призводять до виникнення випадків жорстокого поводження з особами, які перебувають в цих установах.

Зокрема, у пункті 13 Висновків і рекомендацій Комітету проти кату­вань зазначено:

«Умови, що існують сьогодні в місцях попереднього ув'язнення та місцях позбавлення волі, можуть бути охарактеризовані як нелюд­ські та принижуючі гідність, що завдають страждань та шкоди для здоров'я».

У пункті 25 Комітет ООН зазначив, що «для забезпечення повного дотримання положень Конвенції проти катувань дуже важливо провести радикальну реформу виправних закладів (колонії, в'язниці) та місць по­переднього ув'язнення. Особливу стурбованість викликають одиночне ув'язнення, та, насамперед, умови тримання ув'язнених.

Крім того, у пункті 27 Комітет ООН наголосив на необхідності спе­ціального навчання персоналу виправних закладів, особливо лікарів, принципам і нормам Конвенції проти катувань.

У своїй Четвертій періодичній доповіді Уряд України вказав на нав­чальні заклади, направлені на правове виховання співробітників пені­тенціарної системи в дусі Конвенції.

Зокрема, у пункті 74 Четвертої періодичної доповіді зазначено, що «у системі Служби безпеки України функціонують слідчі ізолятори, з осо­бистим складом яких регулярно проводяться освітні заняття відносно положень законодавчих актів про права, свободи і законні інтереси людини, у тому числі, Конвенції проти катувань та других жорстоких, нелюдських чи принижуючих гідність видів поводження і покарання».

Як бачимо, у цій доповіді Уряд вказав лише на один невеликий ас­пект виконання рекомендацій Комітету ООН, що свідчить про неналежне їх виконання.

Такий же висновок можна зробити, звернувшись до Висновків та ре­комендацій Комітету ООН, розроблених за результатами розгляду Чет­вертої періодичної доповіді України, направленої в 2000 році.

Зокрема, Висновки та рекомендації, прийняті Комітетом ООН на 27-й сесії, яка відбулася 12-23 листопада 2001 року містять наступні положен­ня, які стосуються системи виконання покарань в Україні.

Так, у Пункті 4 Висновків та рекомендацій зазначено:

«Комітет виражає свою стурбованість наступним:

(...)

j) Переповненням і браком доступу до основних гігієнічних засобів і адекватного медичного обслуговування, так само як високим рів­нем туберкульозу в установах виконання покарань (УВП), ізолято­рах тимчасового утримання (ІТУ) та СІЗО.

k) Недоліком відповідного навчання поліцейського і тюремного пер­соналу щодо їхніх обов'язків у відповідності до закону і щодо прав затриманих.

У Пункті 5 Комітет рекомендує:

«(...)

j) Вжити ефективних заходів для покращення умов в УВП, ІТУ та СІЗО, включаючи простір, засоби й санітарні умови, і встановити систему їхнього інспектування незалежними спостерігачами, результати якого повинні бути опубліковані.

l) Прискорити процес навчання правоохоронного і медичного пер­соналу стосовно їхніх обов'язків, щодо поваги прав і гідності осіб, позбавлених волі.

p) Продовжити програму проти туберкульозу в УВП, ІТУ та СІЗО».

Як бачимо, після розгляду Четвертої періодичної доповіді Комітет ООН відмічає ті ж самі проблеми пенітенціарної системи України, що ї під час розгляду Третьої періодичної доповіді, а саме, погані умови тримання у місцях обмеження та позбавлення волі, недостатня підготовка персона­лу цих установ, включаючи медичних працівників.

У своїй П'ятій періодичній доповіді Уряд України намагався вказати на певні позитивні зміни у законодавстві та практиці України, спрямовані на покращення ситуації із забезпеченням прав людини у сфері виконання покарань.

Так, у пункті 120 П'ятої періодичної доповіді Уряд зазначив: «В Україні про­водиться підготовка студентів вищих юридичних навчальних закладів, учбові програми яких включено вивчення норм публічного міжнародного права та приватного міжнародного права, по виконанню національних і міжнародних стандартів поводження з людьми, які затримані чи позбавлені свободи».

Стосовно підготовки персоналу пенітенціарної системи Уряд вказав наступне у пунктах 137-138:

«137. Особи, які вперше прийняті на службу у Державну кримінально- виконавчу службу України на посади рядового або молодшого начальницького складу, з метою підвищення кваліфікації направ­ляються на навчання в училища професійної підготовки, де навча­ються за спеціально розробленою програмою на протязі 60 діб.

138. Особи рядового та молодшого начальницького складу, які про­працювали у Державній кримінально-виконавчій службі України більше п'яти років, направляються на підвищення кваліфікації в училища професійної підготовки, де навчаються за спеціально розробленою програмою на протязі 30 діб».

Однак такі ж самі проблеми Комітет ООН відмічає в своїх Висновках та рекомендаціях, винесених за результатами розгляду П'ятої періодич­ної доповіді України, направленої до Комітету ООН у 2004 році.

У Пункті 12 Висновків та рекомендацій, розроблених на 38-й сесії, Комі­тет рекомендував державі надати офіційний статус «мобільним групам», які включають представників громадянського суспільство та персонал Міністерства внутрішніх справ, а також наділити їх сильними повно­важеннями, гарантувати їх незалежність та забезпечити адекватними ресурсами. Також Комітет вимагав від держави надати інформацію про прийняті заходи, направлені на створення національного превентивно­го механізму відповідно до Факультативного Протоколу до Конвенції.

У Пункті 13 Висновків та рекомендацій Комітет вказав на те, що «дер- жава-учасник повинна забезпечити, щоб антитерористичний підрозділ не використовувався всередині тюрем та тим самим мало місце попе­редження поганого поводження з ув'язненими та їх залякування».

У Пункті 18 Висновків та рекомендацій зазначено: «Комітет із занепо­коєнням звертає увагу на затримку з передачею Департаменту з питань виконання покарань у підвідомчість Міністерству юстиції України.

Держава-учасник повинна як можна скоріше завершити передачу Департаменту з питань виконання покарань у підвідомчість Міністер­ству юстиції України для того, щоб ввести контроль над рішеннями Де­партаменту та його підвідомчістю правовому відомству (...)».

У Пункті 22 вказується, що «Комітет співчуває щодо недостатнього навчання у сфері Конвенції персоналу правоохоронних органів, у то­му числі персоналу пенітенціарної системи і прикордонної служби, суддів, прокурорів, а також персоналу збройних сил. Комітет також із занепокоєнням звертає увагу на відсутність спеціального навчан­ня медичного персоналу, працюючого в ізоляторах, щодо виявлення слідів тортур та поганого поводження.

(...)

Держава-учасник повинна забезпечити адекватне навчання всьо­го медичного персоналу, який працює з ув'язненими, щодо виявлення слідів катувань та поганого поводження у відповідності з міжнародни­ми стандартами, як викладено у «Стамбульському протоколі».

Крім того, у Пункті 25 Комітет ООН знову наголосив на проблемі неналежних умов утримання у місцях позбавлення волі: «Комітет за­непокоєний поганими умовами тримання, такими, як переповненість, та поширення серед ув'язнених ВІЛ / СНІД та туберкульозу.

(...)

Держава-учасник повинна вжити ефективних заходів по покращенню умов тримання у всіх ізоляторах, зменшити їх нинішню переповненість та задовольнити потреби всіх осіб, позбавлених свободи, зокрема, в час­тині охорони здоров'я, у відповідності з міжнародними стандартами.»

Нижче наводиться детальний аналіз рівня реалізації кожного Пун­кту рекомендації Комітету проти катувань, з урахуванням коментарів, наданих Урядом України та інформації, отриманої від правозахисник ор­ганізацій України та міжнародних органів у сфері прав людини.

2.