Стаття 4. Принципи оперативно-розшукової діяльності

Оперативно-розшукова діяльність ґрунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з органами управління і населенням.

Важливим інструментом аналізу будь-якої національної правової системи загалом або ж окремої галузі права є поняття «принцип права».

Враховуючи здобутки науковців та чинне законодавство, Р.А. Халілев визначає перелік принципів ОРД та поділяє його на:

1) Конституційні:

- забезпечення прав і свобод людини;

- особистої недоторканності людини і громадянина; недоторканності житла;

- таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

- поваги до гідності особи;

- невтручання в особисте і сімейне життя особи.

2) Загальні принципи:

- законності;

- гуманізму;

- моральності;

- соціальної справедливості;

- плановості та науковості;

- позапартійності та відповідальності перед народом України;

- використання норм професійної етики;

- відкритість для демократичного цивільного контролю;

- взаємодії та координації;

- розмежування сфер діяльності підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність;

- адекватності заходів ступеню суспільної небезпеки протиправної діяльності;

- мінімального втручання в права та свободи людини;

- комплексного використання правових, профілактичних, організаційних та оперативно-розшукових заходів;

- незалежності та оперативності у отриманні та поданні отриманої інформації.

3) Спеціальні принципи:

- соціального і правового захисту учасників ОРД;

- безперервності;

- об’єктивності;

- мобільності;

- поєднання в межах, визначених законом, гласних та негласних методів, заходів і засобів;

- конспірації;

- виключність (використовується в особистих випадках);

- наступальність;

- забезпечення безпеки всіх учасників ОРД;

- динамічність проведення тактичної операції;

- повноту фіксації злочинних дій фігурантів і результатів отриманих під час оперативно-розшукової діяльності;

- достовірність та повноту відображення фактів^[14].

Принципи оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів деталізовані в окремих законодавчих актах.

Стаття 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 р. № 638-IV

визначає, що боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах:

- законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина;

- комплексного використання з цією метою правових, політичних, соціально-економічних, інформаційно-пропагандистських та інших можливостей;

- пріоритетності попереджувальних заходів;

- невідворотності покарання за участь у терористичній діяльності;

- пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку в наслідок терористичної діяльності;

- поєднання гласних і негласних методів боротьби з тероризмом;

- нерозголошення відомостей про технічні прийоми і тактику проведення антитерористичних операцій, а також про склад їх учасників;

- єдиноначальності в керівництві силами і засобами, що залучаються для проведення антитерористичних операцій;

- співробітництва у сфері боротьби з тероризмом з іноземними державами, їх правоохоронними органами і спеціальними службами, а також з міжнародними організаціями, які здійснюють боротьбу з тероризмом.

В статті 5 Закону України «Про основи національної безпеки» від 19.06.2003 р. № 964-IV вказано, що основними принципами забезпечення національної безпеки є:

- пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

- верховенство права;

- пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

- своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

- чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

- демократичний цивільний контроль над воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

- використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Стаття 3 Закону України «Про міліцію», горорить, що діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.

Діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. За погодженням з

міліцієюзасобимасовоїінформаціїможутьакредитуватисвоїхжурналістів при її органах. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю. У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних, громадських об'єднань.

У Законі України «Про Службу Безпеки України» вказано: діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України.

В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів поєднання єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації (стаття 3 Закону).

У Законі України «Про розвідувальні органи України» додатково визначаються принципи:

- законності;

- поваги і дотримання прав та свобод людини і громадянина;

- безперервності;

- поєднання в межах, визначених законом, гласних та негласних методів і засобів;

- розмежування сфер діяльності розвідувальних органів, взаємодії і координації їх діяльності;

- незалежності і оперативності у поданні розвідувальної інформації;

- позапартійності;

- підконтрольності і підзвітності відповідним органам державної влади в межах, передбачених законом.

Оперативно-розшукова діяльність згідно з положеннями статті 4 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ґрунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з органами управління і населенням. Ці принципи є загально правовими, та конституційними (витікають з положень Конституції України).

Принцип законності

Загалом, законність є багатоаспектним соціально-правовим явищем, яке можна розглядати як принцип, метод або режим. Однак за цього для нього є характерною єдність двох ознак. Зовнішня (формальна) ознака передбачає обов'язкове виконання приписів законів та підзаконних нормативних актів державними органами, посадовими особами, окремими громадянами та різними громадськими об'єднаннями, а внутрішня (сутнісна) - наявність науково обґрунтованих та відповідних праву законів^[15].

Принцип законності в діяльності правоохоронних органів та організацій полягає, насамперед, у чіткому, неухильному дотриманні та виконанні приписів закону. До того ж. він передбачає необхідність використання суб'єктами правоохорони всіх наданих їм прав для виконання завдань, що на них покладені чинним законодавством, але таким чином, щоб заходи, що будуть за цього застосовані, не виходили за межі, встановлені законом.

Конституція України гарантує права та свободи особи, які ніким не можуть бути порушені. В розділі першому статті 3 Конституції передбачено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Обмеження конституційних прав та свобод громадян повинні нести мінімальний характер, відповідати принципам демократичної держави і можуть застосовуватись лише в інтересах захисту людини, її здоров’я та моралі, збереження загального добробуту, охорони державної та громадської безпеки. Тому права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Кримінально-процесуальне законодавство покладає на органи дізнання обов’язки щодо здійснення необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину та осіб, які вчинили злочини. Здійснюючи оперативно-розшукову діяльність, оперативні співробітники зобов’язані враховувати, що, не зважаючи на її переважно негласний характер, всі оперативно-розшукові заходи повинні проводитись суто в межах діючого законодавства.

Визначною передумовою нормального функціонування суспільства, ефективної діяльності державних, суспільних організацій і структур, забезпечення реалізації прав, свобод людини, виконання ними своїх обов’язків, надійної охорони законних інтересів прав фізичних і юридичних осіб є проблема законності - одна з центральних у державно-правовій теорії. Важливими як в теоретичному, так і у практичному плані є питання визначення суті принципу законності, змісту її основних складових в межах оперативно- розшукової діяльності, а також вивчення проблем реалізації конституційних принципів, їх взаємообумовленості з принципом законності.

Як принцип діяльності системи правоохоронних органів держави він має зумовлювати режим точного і неухильного виконання та дотримання законів, відповідних підзаконних актів всіма суб’єктами оперативно-розшукової діяльності. Зміст цієї передумови відображає послідовне проведення в життя принципово важливого положення про те, що законність в оперативно- розшуковій діяльності - це окремий випадок законності як одного з провідних політико-правових інститутів суспільства і держави.

Принцип законності в оперативно-розшуковій діяльності також викладено у ст. 4 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність”. Законодавець підкреслює, що, не зважаючи на негласність, конспіративність пошукових або контррозвідувальних заходів, застосування спеціальних оперативно-технічних засобів, вони повинні відповідати вимогам закону, морально-етичним нормам соціальної справедливості, совісті й честі, свободи і відповідальності, добра і людської гідності.

Здійснюючи оперативно-розшукову діяльність, наприклад, підрозділи кримінальної міліції ведуть пошук та фіксацію фактичних даних про предмети, події, протиправні явища і процеси, а також про осіб, які мають відношення до злочину. з точки зору забезпечення законності, загальним тут є те, що сфера виявлення осіб і фактів, особливо на першочерговому етапі, є значно ширшою. Оперативні працівники спочатку мають, як правило, тільки загальні орієнтири для виявлення меж пошуку, внаслідок чого до сфери пошуку залучається значна кількість об’єктів, більшість з яких можуть не мати ніякого відношення до злочину. Крім цього, процес виявлення осіб і фактів не зводиться лише до отримання первинних даних (сигналів) криміногенного характеру, а включає їх перевірку. Через це з позиції законності повинні бути вирішеними такі проблеми: визначення конкретних об’єктів, що становлять оперативний інтерес; аналіз конкретних ознак кримінального зв’язку осіб, предметів чи фактів до злочину; визначення підстав правомірності оперативно-розшукових заходів; визначення допустимих меж втручання до правосуб’єктності громадянина, навіть якщо його причетність до правопорушення достовірно обґрунтована; правомірність застосування оперативно-технічних засобів, хімічних та інших речовин у документуванні причетності осіб до нерозкритого злочину; забезпечення таємниці відомостей, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій

Отже, законність в оперативно-розшуковій діяльності - це нормативно- правові вимоги (положення), що виконують конкретні регулятивні функції і зобов’язують усіх посадових осіб, які ведуть оперативно-розшукову діяльність, неухильно виконувати всі норми Конституції, чинного кримінального, кримінально-процесуального та оперативно-розшукового законодавства.

На підставі аналізу чинного оперативно-розшукового законодавства можна згрупувати основні вимоги до забезпечення законності під час здійснення ОРД наступним чином:

- оперативно-розшукова діяльність ґрунтується на принципах законності та дотримання прав і свобод людини ;

- оперативно-розшукова діяльність здійснюється лише спеціально визначеними в законі правоохоронними органами і відповідними в їх структурі оперативними підрозділами. Проведення цієї діяльності іншими підрозділами правоохоронних органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими організаціями, приватними особами не допускається;

- забороняється приймати рішення про проведення оперативно- розшукових заходів за відсутності підстав, передбачених ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

- застосування виняткових і тимчасових заходів, що обмежують права і свободи людини, можуть здійснюватись лише тоді, коли іншим способом неможливо здобути фактичні дані для забезпечення захисту суспільства і держави від злочинних посягань (ст.30, 31 Конституції України);

- обмеження конституційних гарантій недоторканності житла та іншого володіння особи шляхом негласного проникнення, зняття інформації з каналів зв’язку, контролю телеграфно-поштових відправлень проводиться лише з дозволу суду;

- у випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, стосовно якої здійснювались оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась, оперативні підрозділи зобов’язані поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки;

- громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено здійснення оперативно-розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод та оскаржити ці дії;

- забороняється передавати і розголошувати відомості про нерозкриті злочини, або якщо вони можуть завдати шкоду слідству чи інтересам людини, безпеці України (ст. 203 КПК України, ст. 9 Закону України «Про оперативно- розшукову діяльність», ст. 188 КК України);

- відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищеними. За передачу і розголошення цих відомостей працівники оперативних підрозділів, а також особи, яким ці відомості були довірені при здійснені оперативно-розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі, підлягають юридичній відповідальності;

- конфіденційне співробітництво з особами встановлюється тільки на засадах добровільності;

- опитування громадян, відвідування житлових та інших приміщень, використання їх в оперативно-розшукових цілях, а також використання службових приміщень, транспортних засобів повинно здійснюватись за згодою громадян чи адміністрації підприємств, установ, організацій (за виключенням негласних заходів);

- забороняється залучати до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності медичних працівників, священнослужителів, адвокатів, якщо особа, щодо якої вони мають здійснювати оперативно-розшукові заходи, є їх пацієнтом чи клієнтом ;

- особа, яка залучається до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, перебуває під захистом держави.

Принцип дотримання прав і свобод людини

У сучасних умовах ефективне забезпечення прав і свобод людини в оперативно-розшуковій діяльності відповідних підрозділів, що здійснюють її вимагає концептуально нових підходів, що обумовлюють докорінні зміни організаційно-правових засад функціонування таких органів, зокрема органів внутрішніх справ, зокрема гуманізацію діяльності міліції та підвищення її авторитету, побудову відносин між міліцією і народом на засадах партнерства, удосконалення форм, методів та засобів забезпечення прав і свобод людини тощо.

Шляхом визначення сутності прав і свобод людини як об’єкта правоохоронної діяльності О. В. Негодченко узагальнює системні характеристики категорії прав людини і доводить, що вони мають природну основу, є невід’ємними для кожного індивіда, поза національними і поза територіальними, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, функціонують як об’єкт міжнародно-правового регулювання і захисту. У разі закріплення прав людини в законодавчих актах конкретної держави вони кваліфікуються і як права громадянина даної держави. таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України (ст. 33), право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).

Друга група - права і свободи, до забезпечення яких органи внутрішніх справ залучаються іншими державними органами і установами або органами місцевого самоврядування. До цієї групи можуть бути віднесені такі права, як право на страйк (ст. 44 ), право на участь у всеукраїнському і місцевих референдумах й право обирати і бути обраним (ст. 38), право проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39), право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50), право на працю (ст. 43), право на житло (ст. 43), право на достатній життєвий рівень (ст.48).

Третя група - це ті основні права і свободи, забезпечення яких покладено на інші державні інституції, а органи внутрішніх справ забезпечують їх умежах покладених на них функцій боротьби зі злочинністю та охороною громадського порядку. До цієї групи належать: право на освіту (ст. 53), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право на відпочинок (ст. 46), право на охорону здоров’я (ст. 49), право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 )¹⁹.

Принцип дотримання прав та свобод людини і громадянина полягає в:

- забезпеченні захисту життя, здоров'я, прав та свобод людини і громадянина;

- законодавчій регламентації проведення ОРЗ по обмеженню прав і свобод громадян;

- законодавчій регламентації процедури поновлення порушених прав.

Особа, яка вважає, що дії органів, які здійснюють ОРД, призвели до порушення її прав і свобод, вправі оскаржити ці дії у вищий орган, що здійснює ОРД, прокурору чи в суд.

Не допускається здійснення ОРД для досягнення мети та вирішення завдань, що не передбачені чинним законодавством України.

Людина, винність якої у вчиненні злочину не доведена у встановленому законом порядку і яка має у своєму розпорядженні факти проведення стосовно неї ОРЗ і вважає, що при цьому порушені її права,має право:

1) витребувати від підрозділу, що здійснює ОРД, відомостей про отриману інформацію в межах,що допускаються вимогами конспірації і розголошення державної таємниці;

2) оскаржити це в судовому порядку у випадку, якщо буде відмовлено в наданні відомостей чи вони надані, на думку суб’єкта, не в повному обсязі.

Слід зазначити, що робота оперативно-розшукових підрозділів може бути визнана ефективною тільки за умови дотримання прав і свобод громадян, що є головним критерієм законності під час проведення оперативно-розшукових заходів. Якщо ж права людини не дотримуються, то відносини між оперативними підрозділами та населенням мають негативний характер, а працівники оперативних підрозділів сприймаються як правопорушники.

1⁹Негодченко О.В. Забезпечення прав та свобод людини органами внутрішніх справ: організаційно-

правові засади :Дис.д-ра юрид.наук: 12.00.07, Х., 2004. - С. 357

Причому практика показує, що порушення законності, наприклад, окремими працівниками міліції в очах пересічних громадян ставить відбиток на репутацію всіх працівників ОВС без винятку. До того ж сьогодні, коли за всіма діями працівників міліції пильно спостерігають ЗМІ й кожний випадок порушення вимог закону стає відомим широкому загалу, проведення оперативно-розшукових заходів потребує чіткого дотримання законності працівниками оперативних підрозділів.

Принцип взаємодії з органами управління і населенням.

Сучасна якісна зміна злочинності, яка виражається в нових її видах і способах вчинення злочинів, професіоналізм, організованість, технічне оснащення, протидія розслідуванню тощо ставить перед правоохоронними органами нові завдання. Лише спільними зусиллями, тісно взаємодіючи між собою, можливо досягнути відповідних позитивних результатів при виявленні, розкритті і розслідуванні.

Взаємодія - це філософська категорія, яка відображає процеси впливу різних об'єктів один на одного, їх взаємну обумовленість та зміну стану або взаємоперехід, а також породження одним об'єктом іншого, та тісно пов'язана з поняттям «взаємозв'язок» і розглядається як одна з форм останнього. Сутність взаємодії полягає у зворотному впливі предмета чи явища на інший предмет, а всі інші філософські категорії (причина, дія, необхідність, суперечність тощо) є конкретними видами взаємозв'язку

На думку Т.В. Авер’янової та Р.С. Бєлкіна, під взаємодією вважати однакове (разове) або досить тривале (тривале за часом) об’єднання зусиль, засобів і методів для досягнення завдань виявлення, швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто здійснив злочин, був притягнений до справедливого покарання і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений^{[16] [17].}

Шляхом аналізу терміна взаємодії, який найбільш часто використовують в теорії і практиці, Г.П. Цимбал виділяє такі основні його ознаки:

- взаємодія - це діяльність;

- обов’язкова наявність декількох (не менше двох) суб’єктів взаємодії;

- погодженість заходів за спільною метою, місцем, часом, методами;

- спрямованість функціонування взаємодіючих суб’єктів;

- наявність нормативної (правової) бази взаємодії;

- становище, яке посідають суб’єкти взаємодії в ієрархії системи;

- зміст завдань, які виконуються суб’єктами взаємодії;

- спільна діяльність^{[18] [19].}

Дотримання принципу взаємодії з органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, населення є однією з умов підвищення ефективності діяльності суб'єктів правоохоронної діяльності. Особливо необхідно відзначити важливість взаємодії з громадськістю. Підтвердженням цього положення є той факт, що 22 червня 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»⁷. Ст. 1 цього закону проголошує, що громадяни України відповідно до Конституції України мають право створювати в установленому цим Законом порядку громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.. До того ж. як стверджують Л. Поляков та Л. Шангіна, зниження громадської активності та підміна її створенням квазі громадських структур є одним із критеріїв відсутності реального демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами та над системою влади загалом і вказує на ілюзію демократичності 23 влади.

Законність в оперативно-розшуковій діяльності також забезпечується і дотримується принципом взаємодії оперативних підрозділів з органами управління і населенням.

Обов’язковою умовою принципу взаємодії з органами управління є зобов’язання оперативних підрозділів до гласної чи негласної роботи з іншими державними органами.

Взаємодія з населенням - це гласна і негласна форма реалізації громадянами України свого конституційного обов’язку щодо надання у разі необхідності систематичної допомоги у боротьбі зі злочинністю.

Підзвітність і підконтрольність вищим органам державної влади і управління, взаємодія з ними і населенням передбачають здійснення оперативно- розшукової діяльності під контролем Глави держави, Верховної Ради України, Уряду в межах їх повноважень, визначених Конституцією України і законами та звітність і відкритість в своїй діяльності оперативних підрозділів перед місцевими органами влади і населенням. Принцип взаємодії з органами влади та управління витікає із компетенції, якою, наділені законодавчі, виконавчі та судові гілки влади та їх органи управління, Конституцією України. Кожна з них має досить широкі повноваження по забезпеченню законності, контролю за діяльністю органів державної влади і місцевого самоврядування, окремих посадових осіб по дотриманню прав і свобод людини, зокрема, в правоохоронній

24 діяльності, складовою частиною якої є оперативно-розшукова діяльність.

Згідно з положеннями статті 85 Конституції України, до повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково- технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

²⁴Бандурка О.М. Оперативно-розшукова діяльність. Частина І: Підручник - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - С. 69

18) призначення напосаду та звільнення з посади Г олови Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

20) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення напосаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення третини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Виключно законами України визначаються (стаття 92 Конституції):

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземцівта осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

13) територіальний устрій України;

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

15) засади місцевого самоврядування;

16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Президент України, згідно з положеннями статті 106 Конституції:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

10) призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

11) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;

12) призначає половину складу Ради Національного банку України;

13) призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

14) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

16) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

22) призначає третину складу Конституційного Суду України;

23) утворює суди у визначеному законом порядку;

24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

27) здійснює помилування;

28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України Стаття 116 Конституції вказує, що Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

Також взаємодію з оперативними підрозділами здійснюють наступні державні органи:

- Міністерство фінансів України

- Національний банк України

- Антимонопольний комітет

- Фонд державного майна

- Державні митні органи

- Державна контрольно-ревізійна служба, та ін.

Державні органи, що мають контрольні повноваження у рамках взаємодії, зобов’язані:

- Перевіряти своєчасність надання документів, що пов’язані із перерахуванням платежів до бюджету;

- проводити у межах своєї компетентності ревізії, перевірки та інші дії;

- інформувати про угоди юридичних осіб і громадян, стосовно яких є оперативні дані, що свідчать про їх причетність до незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів;

- передавати відомості про організовану злочинну діяльність;

- під час здійсненняконтрольнихфункційз’ясовуватинеправомірнідіїорганізацій і громадян;

- при перевезенні предметів і речовин через митний кордон проводити контроль за законністю;

- забезпечувати контрольовані поставки наркотичних і психотропних засобів, а також зброї, за дорученням спеціальних підрозділів;

- при великомасштабній операції інформувати спеціальні підрозділи, здійснюють ОРД;

- у випадках порушень надходжень валютної виручки проводити ревізії повідомляти про випадки перереєстрації підприємств.

Органи і структурні підрозділи міліції для виконання покладених на них завдань мають право залучати громадян за їх добровільною згодою до співробітництва у порядку, встановленому законом, що регулює профілактичну та оператнвно-розшукову діяльність. Примусове залучення громадян до співробітництва з міліцією забороняється. Співпраця з органами та населенням не повинна перешкоджати виконанню міліцією основних функцій, покладених на неї державою. У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичне спрямування. При виконанні своїх службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних або громадських об'єднань^[20].

Принципи, на яких засновується взаємодія органів внутрішніх справ та громадськості, необхідно поділити на дві групи:загальні й спеціальні. Так, загальні принципи мають основоположний характер, відображають основні закономірності взаємодії, забезпечують гармонію, узгодженість і рівновагу в цьому процесі. До загальних принципів взаємодії належать принципи науковості, правової упорядкованості, законності, гласності, плановості.

У зв’язку із важливістю принципу взаємодії населення та міліції, була створена Програма розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000 - 2005 роки.

Програма передбачає створення правових засад для функціонування, розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням; максимальне використання позитивних форм і методів взаємодії міліції і населення щодо подолання негативних протиправних явищ у суспільстві; налагодження ділового співробітництва міліції з населенням і громадськими інститутами; створення організаційно-правової системи участі населення в охороні громадського порядку; впровадження наукових рекомендацій та досвіду партнерських відносин між поліцейськими органами зарубіжних країн та населенням; створення системи формування позитивної громадської думки щодо стану правопорядку та діяльності міліції, авторитету її працівників; налагодження системи своєчасного інформування населення через засоби масової інформації про вирішення завдань щодо зміцнення громадської безпеки і протидії злочинності; формування в суспільстві правової ідеології рівноправного партнерства міліції і народу; розвитку правової культури суспільства для створення умов рівноправного партнерства міліції і населення.

Необхідність розробки Програми полягає в:

- об’єктивних реаліях сьогодення, що потребують якісно нових підходів у діяльності міліції. Управління суспільством здійснюється на основі поєднання діяльності державних органів та зростаючої ролі населення, при цьому послідовний розвиток і вдосконалення демократичних форм і методів управління є однією з головних тенденцій зміцнення законності і правопорядку;

- зосередженні на питанні ролі народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади, а міліція - лише орган виконавчої влади, який повинен захищати життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Г оловною метою Програми є досягнення відносин партнерства між населенням і міліцією України для більш ефективного подолання антисуспільних явищ, усунення причин та умов вчинення суспільно небезпечних діянь, профілактики правопорушень, забезпечення надійного захисту особи, суспільства і держави від протиправних посягань.

Програма мала забезпечити комплексний підхід до питань взаємодії населення та міліції на поточний період (перший етап), найближчу (другий етап) і віддалену (третій етап) перспективу.

На першому етапі (2000 р.) передбачалося створення відповідного правового механізму партнерських відносин між міліцією і населенням з урахуванням світового досвіду правового регулювання суспільних відносин.

Другий етап (2001 - 2002 рр.)— це аналіз стану впровадження першого етапу Програми, його коригування, поліпшення результатів.

Третій етап (2003 - 2005 рр.) спрямований на досягнення головної мети Програми - встановлення та розвиток партнерських відносин між народом і міліцією України.

Зараз навряд чи можна сказатисказати, що кінцева ціль була досягнута. Тому положення вказаної програми є актуальними і сьогодні.

Для досягнення цієї мети необхідно:

- створення правової бази для забезпечення відносин «народ і міліція — партнери»;

- максимальне використання позитивних форм і методів взаємодії населення і міліції для подолання негативних протиправних явищ у суспільстві;

- ділове партнерство міліції з населенням та громадськими інститутами;

- створення організаційно-правового механізму залучення населення для охорони громадського порядку, боротьби з правопорушеннями;

- впровадження наукових рекомендацій та досвіду партнерських взаємин між зарубіжними поліцейськими органами та населенням;

- формування у членів суспільства відчуття причетності до правового порядку суспільства;

- розвиток форм соціальної активності допомоги населення працівникам міліції у зміцненні законності та правопорядку в країні;

- вдосконалення системи своєчасного інформування населення через засоби масової інформації для вирішення завдань щодо зміцнення правопорядку і боротьби зі злочинністю;

- формування у суспільстві правової ідеології партнерства населення і міліції;

- досягнення відповідного рівня розвитку правової культури суспільства для створення умов партнерства населення і міліції.

Правову основу Програми становлять Конституція України, закони

України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю та партнерських стосунків населення і міліції.

Партнерські відносини між міліцією і населенням та система правоохоронного обслуговування населення базуються на таких принципах:

- верховенства права;

- відповідності законодавства України міжнародним нормам з питань охорони прав людини;

- забезпечення прав і свобод людини і громадянина як основного обов'язку правової демократичної держави;

- законності;

- рівності сторін перед законом;

- піднесення ролі громадських правозахисник організацій та їх участі у формуванні державної правової політики;

- оптимального залучення громадськості до охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю;

- забезпечення контролю суспільства за здійсненням міліцією своїх повноважень;

- гласності;

- поваги до особи;

- соціальної справедливості.

Основними напрямками удосконалення партнерських відносин між міліцією і населенням та системи правоохоронного обслуговування населення є:

- удосконалення нормативного забезпечення;

- розвиток науково-методичного забезпечення;

- удосконалення управління і розвиток організаційних структур;

- підвищення професійного і культурного рівня працівників міліції;

- розвиток системи стимулювання та заохочення активних членів громадських формувань;

- розвиток системи правового виховання населення.

Як уже зазначалося, крім загальних та конституційних принципів ОРД існують також спеціальні принципи ОРД.

Принцип наступальності - це принцип ОРД, який характеризує та відображає несподіваність (раптовість) для злочинців оперативно-розшукових та процесуальних заходів. Він є фактором своєчасного попередження і припинення тяжкого злочину

Принцип наступальності зобов’язує суб’єктів ОРД вести пошук та фіксацію фактичних даних про протиправну діяльність окремих груп та осіб з метою розшуку злочинців, припинення та розкриття тяжких злочинів.

Принцип конспірації в оперативно-розшуковій діяльності полягає в:

- обмеженні обсягу інформації, яка надається суддям про осіб, що сприяють правоохоронним органам на конфіденційній основі;

- обмеженні обсягу надання оперативно-розшукової інформації особам, що мають у своєму розпорядженні факти проведення стосовно них ОРЗ;

- використанні документів, що зашифровують особистість і відомчу приналежність юридичних осіб, приналежність підприємств, приміщень і транспортних засобів;

- можливості створення підприємств і організацій з метою шифрування ОРЗ;

- створенні керівниками судових органів умов, що забезпечують захист відомостей, які містяться в наданих судді оперативно-службових документах;

- використанні допомоги посадових осіб і окремих громадян на конфіденційній основі;

- визначенні переліку відомостей, що складають державну таємницю;

- вимозі до підрозділів, що здійснюють ОРД, дотримуватися правил конспірації;

- обмеженні предмета прокурорського нагляду за ОРД.

Цей принцип законодавчо закріплює право органів, що здійснюють ОРД використовувати негласні методи;

забезпечує вживання адекватних заходів реагування при підготовці і здійсненні неочевидних злочинів;

пов'язує ОРД з іншими видами правоохоронної діяльності;

забезпечує захист життя, здоров'я, власності осіб, що беруть участь у здійсненні ОРД;

забезпечує можливість негласного збору інформації про осіб, що замислюють злочини;

допомагає встановлювати місце перебування осіб, що знаходяться в розшуку.

Принцип поєднання гласних інегласних методів і засобів ОРД - це сукупність норм, що забезпечують оптимальне співвідношення гласних і негласних засобів і методів в оперативно-розшуковій та іншій правоохоронній діяльності.

Вказаний принцип є гарантією дотримання конституційних прав і свобод громадян, він забезпечує взаємозв'язок оперативно-розшукової і процесуальної діяльності по виявленню і розкриттю злочинів. Результати ОРД можуть використовуватися при вирішенні питання про порушення кримінальної справи, а також у процесі доказування у кримінальних справах