Стаття 6. Підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності

Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є:

1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно- розшукових заходів і засобів, про:

(абзац перший пункту 1 статті 6 у редакції Закону України від 18.01.2001 р.

- злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами;

- осіб, які готують або вчинили злочин;

- осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;

(абзац четвертий пункту 1 статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 18.01.2001 р. N2246-III)

- осіб безвісно відсутніх;

(абзац п 'ятий пункту 1 статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 18.01.2001 р. N2246-III)

- розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;

- реальну загрозу життю, здоров'ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв'язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв'язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності;

(пункт 1 статті 6 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом України від 13.01.2000р. N1381-XIV, абзац сьомий пункту 1 частини першої статті 6 у редакції Закону України від 07.03.2002 р. N 3111-III)

2) запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках;

(пункт 2 статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 18.01.2001 р.

3) потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави;

4) наявність узагальнених матеріалів центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, отриманих в установленому законом порядку.

(частину першу статті 6 доповнено пунктом 4 згідно із Законом України від 18.05.2010р. N2258-VI)

Зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах суду в кримінальних справах, що знаходяться в його провадженні, матеріалах органів дізнання, інших правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.

(частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 18.01.2001 р. N2246-III, від 01.07.2010р. N2397-VI)

Забороняється приймати рішення про проведення оперативно- розшукових заходів при відсутності підстав, передбачених у цій статті.

Закон дозволяє здійснення оперативно-розшукової діяльності при наявності необхідних підстав для проведення оперативних заходів і використання відповідних засобів. Законні підстави оперативно-розшукової діяльності є гарантією дотримання законності при її проведенні. Підстави встановлюють той обмежувальний характер щодо застосування сил, засобів і методів оперативно- розшукової діяльності, який не допускає їх безмежного використання. Належною підставою для проведення оперативно-розшукової діяльності стає певний вид інформації. Під інформацією розуміються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища,що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі^[30].

Д. Цвігун визначає оперативно-розшукові заходи як такі,що проводяться уповноваженими оперативними підрозділами для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності відповідно доправ, наданих їм законом.^[32]Оперативно-розшукові заходи лише в загальній формі вказані в ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», яка встановлює права підрозділів, що її здійснюють. Згідно з вказаною статтею ряд оперативно- розшукових заходів проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. До них належать: негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації (ч. 2 ст. 8). Інші оперативно-розшукові заходи проводяться за рішенням керівника оперативно-розшукового органу, наприклад, контрольна та оперативна закупівля і постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі й заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів противоправних діянь (п. 2 ч. 1 ст. 8); здійснення візуального спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів (п.

Оперативно-розшукові засоби - це сукупність прийомів і методів, які використовуються в оперативно-розшуковій діяльності. Серед них важливе місце займають оперативно-технічні засоби, які представляють собою сукупність технічних засобів та науково-обґрунтованих прийомів їх правомірного і професійного використання у процесі оперативно-розшукової діяльності з метою ефективного впливу на об'єкти оперативно-розшукової діяльності. В якості оперативно-технічних засобів використовуються спеціальні технічні пристрої та обладнання, які дозволяють знімати інформацію з каналів зв'язку, вести візуальне спостереження у громадських місцях, фіксувати фактичні дані про окремих осіб, чия поведінка є протиправною. Оперативно- технічні засоби можуть бути як загального користування, наприклад, фото-, кіно-, відеозйомки, так і спеціального призначення - радіоприладів, оптичних пристроїв, засобів проникнення, прослуховування. Будь-яке застосування оперативно-технічних засобів в оперативно-розшуковій діяльності повинно здійснюватися у чіткій відповідності до встановлених законом та відомчими нормативними актами правил.

Наявність достатньої інформації про:

- злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами;

- осіб, які готують або вчинили злочин;

- осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, дає підстави оперативним підрозділам для проведення оперативно-розшукової діяльності. Методи оперативно- розшукової діяльності дозволяють використовувати різноманітні оперативно- розшукові прийоми і засоби: візуальне спостереження, прослуховування телефонних розмов, контроль поштових відправлень, телеграфних і інших повідомлень, оперативне проникнення в злочинне середовище, застосовувати при цьому необхідні технічні засоби, підтримувати контакти з підозрюваними, відстежувати і в певній мірі контролювати їх діяльність, збираючи необхідну додаткову інформацію про їх поведінку. Окремі оперативно-розшукові заходи, які здійснюються при наявності достатньої інформації про протиправні дії кримінального характеру можуть тимчасово обмежувати окремі конституційні права громадян.

Стаття 11 Кримінального Кодексу України (далі - ККУ ) дає визначення поняття злочину, а саме: злочином є протиправне (передбачене ККУ) суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Готуванням до злочину згідно зі статтею 14 ККУ є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Відповідно до положень Закону України «Про міліцію» органи кримінальної міліції організовують і здійснюють розшук осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством (ст. 10), мають право затримувати і тримати в спеціально відведених для цього приміщеннях: осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання кримінального покарання, - на строки і в порядку, передбаченими законом (ст. 11).

Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності вповноваженими оперативними підрозділами МВС щодо осіб, які готують або вчинили злочин передбачено здійснення цієї діяльності лише відносно осіб, які є суб’єктами злочину. Винятком можна назвати лише здійснення такої діяльності за фактом вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину невстановленою особою. У такому випадку під час проведення оперативно- розшукової діяльності може бути встановлено, що до вчинення злочину причетна особа, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність за даний вид злочину. Тобто, дії такої особи кваліфікуються не як вчинення злочину, а як вчинення суспільно небезпечного діяння^{[33] [34].}

Кримінально-виконавчим законодавством України, зокрема ч.1 ст.31, ч.5 ст.41, ч.1 ст.164 КВК України передбачено, що кримінально-виконавча інспекція організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених.

Відносно осіб, які ухиляються від відбування покарань, приводом і підставою проведення оперативно-розшукових заходів є інформація, направлена начальником кримінально-виконавчої інспекції про засудженого, який ухиляється від відбування покарання до відповідних оперативних підрозділів органів внутрішніх справ.

Окремі оперативно-розшукові заходи, які здійснюються при наявності достатньої інформації про протиправні дії кримінального характеру можуть тимчасово обмежувати деякі конституційні права громадян (порушення приватності, таємниці листування тощо). До таких оперативно-розшукових заходів, що обмежують конституційні права, відносяться:

- проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки;

- контроль поштових відправлень, телеграфних і інших повідомлень, зняття інформації з технічних каналів зв'язку, застосовування інших технічних засобів отримання інформації;

- контроль шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштових відправлень;

- застосування засобів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї на підставах і в порядку, встановленими законодавством.

Процес виявлення осіб і фактів не зводиться лише до отримання первинних даних кримінологічного характеру, а й передбачає їх перевірку. У зв’язку з цим на етапі прийняття рішення щодо проведення перевірки інформації повинні вирішуватися такі питання:

- визначення конкретних об’єктів чи фактів, що становлять оперативний інтерес;

- аналіз конкретних ознак причетності осіб, предметів чи фактів до підготовки або вчинення злочину;

- визначення підстав правомірності та допустимості оперативно- розшукових заходів;

- правомірність застосування оперативно-технічних засобів у документуванні причетності осіб до нерозкритого злочину; забезпечення таємниці відомостей, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення протиправних дій, тощо.

Підставою проведення ОРД також є наявність достатньої інформації про безвісно відсутніх осіб. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (стаття 43 Цивільного кодексу України).

Оперативно-розшукова діяльність з цього питання проводиться, якщо є підстави вважати, що такі особи стали жертвами злочину чи нещасного випадку. Заяви і повідомлення, що стосуються цього питання можуть надійти від родичів і близьких особи, яка зникла, від посадових осіб житлово- комунальних органів, адміністрацій установ, організацій, підприємств, де працювала чи навчалась безвісно зникла особа, від органів місцевої влади і місцевого самоврядування. Повідомлення про осіб, які безвісно зникли може бути отримано із засобів масової інформації, інформація про зникнення може міститися в матеріалах кримінальної справи чи отримана від особи, яка залучена до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності.

Якщо оперативні підрозділи отримали інформацію про особу, яка безвісно зникла, то вони повинні вивчити обставини, що передували її зникненню, образ життя, зв'язки особи, її поведінку в громадських місцях та в побуті та інші деталі, і тільки при наявності достатньої інформації про можливість вчинення злочину щодо особи, яка зникла, виникають підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності. Застосування оперативно-розшукових заходів щодо осіб, які безвісно зникли розпочинається, як правило, з оперативної перевірки, метою якої є забезпечити вияснення достовірності інформації про зникнення та визначення подальшого розвитку оперативно-розшукової діяльності. Оперативно-розшукові заходи можуть бути направлені на виявлення свідків, інформованих про зникнення розшукуваної безвісно зниклої особи, проведення опитування, фіксації показань у вигляді пояснень, технічних записів, оформлених у відповідності з нормами закону і тому подібне.

У зв’язку із специфікою описаного розшуку в органах внутрішніх справ у службі кримінального розшуку створюються спеціальні підрозділи по розшуку безвісно зниклих громадян.

Наступною підставою проведення ОРД є наявність достатньої інформації про розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України. Розвідувально-підривна діяльність іноземних спецслужб має на меті отримання важливої інформації в інтересах власної держави та завдання збитків Україні. Основним об’єктом посягання при цьому виступає суверенітет, територіальна цілісність, конституційний лад, економічний, науково-технічний,оборонний потенціал нашої країни^[35].

Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана, зокрема,здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України, що зазначено в статті 24 Закону «Про Службу безпеки України»

За наявності достатньої інформації про реальну загрозу життю, здоров'ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв'язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв'язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності також проводиться ОРД.

До працівників правоохоронних органів згідно з положеннями Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» відносяться працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, органів державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції, а також співробітники кадрового складу розвідувальних органів України, працівники Антимонопольного комітету України та уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, які беруть безпосередню участь відповідно у: розгляді судових справ у всіх інстанціях; провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; оперативно-розшуковій та розвідувальній діяльності; охороні громадського порядку і громадської безпеки;виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів;контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;нагляді і контролі за виконанням законів. Близькі родичі, які відповідно до цього Закону підлягають захисту, - це батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, посягання на життя, здоров'я, житло і майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і правоохоронних органів покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав (ст. 2).

До осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» відносить:

1) особу, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів;

2) потерпілого та його представника у кримінальній справі;

3) підозрюваного,

4) обвинуваченого,

5) захисників і законних представників;

6) цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;

7) свідка;

8) експерта,

9) спеціаліста, перекладача і понятого (ст. 2).

Правовий статус осіб, які конфіденційно співробітничають з розвідувальними органами України визначається Законом України «Про розвідувальні органи України» Відповідно до положень вказаного закону, співробітниками розвідувальних органів України є військовослужбовці та службовці кадрового складу розвідувальних органів України (які за посадами, що вони займають у цих органах, підпорядкованих їм навчальних закладах та науково-дослідних установах, виконують функціональні обов'язки, безпосередньо пов'язані з розвідувальною діяльністю), а також військовослужбовці, службовці та працівники, які не належать до кадрового складу цих органів (ст. 16). Конфіденційне співробітництво розвідувальних органів України з метою виконання їхніх завдань, може встановлюватися з особами на безоплатній або платній засадах. Порядок підтримання взаємовідносин з такими особами визначається нормативними актами відповідних розвідувальних органів. З метою забезпечення безпеки осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей можуть здійснюватися заходи щодо їх захисту в порядку, передбаченому цим Законом для співробітників розвідувальних органів (ст. 22). Особам, які конфіденційно співробітничають з розвідувальними органами України, гарантуються нерозголошення цих стосунків та соціальний захист (ст. 23).

Законом визначаються також наступні підстави проведення оперативної діяльності.

1.Запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках. Закон України «Про державну таємницю» визначає державну таємницю як вид таємної інформації, які охоплює відомості про галузі оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може причинити шкоду життєво важливим інтересам України і які визнані в порядку встановленому законом державною таємницею і підлягають охороні державою. Державний комітет України з питань державних секретів та технічного захисту інформації встановлює ступінь таємності відповідної інформації, що визначає важливість такої інформації, можливу шкоду внаслідок її розповсюдження, заходи обмеження доступу до неї і рівень її охорони державою.

Особи, які допускаються до володіння таємною інформацією підлягають перевірці щодо їхніх особистих морально-психологічних та професійних якостей. Запити про таку перевірку до оперативних підрозділів можуть надсилати тільки державні органи, установи та організації уповноважені на такі звернення. Законодавство України про державну таємницю не поширюється не відносини, пов'язані з охороною комерційної чи банківської таємниці, іншої конфіденційної і таємної інформації, якщо остання одночасно не є державною таємницею.

Інформація, яка може бути віднесена до державної таємниці визначається Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України Міністерствами і відомствами у відповідності до Закону України «Про державну таємницю». Згідно із статтею 8 цього Закону до державної таємниці може бути віднесена інформація:

1) у сфері оборони:

- про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань;

- про напрями розвитку окремих видів озброєння, військової і спеціальної техніки, їх кількість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва, наукові, науково-дослідні та дослідно- конструкторські роботи, пов'язані з розробленням нових зразків озброєння, військової і спеціальної техніки або їх модернізацією, а також про інші роботи, що плануються або здійснюються в інтересах оборони країни;

- про дислокацію, характеристики пунктів управління, зміст заходів загальнодержавного та регіонального, у разі необхідності міського і районного рівня, щодо приведення у готовність єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій до виконання завдань в особливий період та про організацію системи зв'язку (оповіщення) в особливий період, можливості населених пунктів, регіонів і окремих об'єктів щодо евакуації, розосередження населення і забезпечення його життєдіяльності; забезпечення виробничої діяльності об'єктів національної економіки у воєнний час;

- про геодезичні, гравіметричні, картографічні та гідрометеорологічні дані і характеристики, які мають значення для оборони країни;

2) у сфері економіки, науки і техніки:

- про зміст мобілізаційних планів державних органів та органів місцевого самоврядування, мобілізаційні потужності, заходи мобілізаційної підготовки і мобілізації та обсяги їх фінансування, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені відомості про номенклатуру та рівні накопичення, загальні обсяги поставок, відпуску, закладення, освіження, розміщення і фактичні запаси державного матеріального резерву;

- про використання транспорту, зв'язку, потужностей інших галузей та об'єктів інфраструктури держави в інтересах забезпечення її безпеки;

- про плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державного оборонного замовлення;

- про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добування, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції;

- про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей, операції, пов'язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підроблення, обігом, обміном або вилученням з обігу, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності держави;

- про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва, продукції та технологічних процесів, що мають важливе оборонне чи економічне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України;

3) у сфері зовнішніх відносин:

- про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки;

- про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці України;

- про експорт та імпорт озброєння, військової і спеціальної техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції;

4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку:

- про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність або розвідувальну чи контррозвідувальну;

- про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально- технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативно-розшукової, розвідувальної і контррозвідувальної діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову, розвідувальну і контррозвідувальну діяльність;

- про організацію та порядок здійснення охорони адміністративних будинків та інших державних об'єктів, посадових та інших осіб, охорона яких здійснюється відповідно до Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб";

- про систему урядового та спеціального зв'язку;

- про організацію, зміст, стан і плани розвитку криптографічного захисту секретної інформації, зміст і результати наукових досліджень у сфері криптографії;

- про системи та засоби криптографічного захисту секретної інформації, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання;

- про державні шифри, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання;

- про організацію режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, державні програми, плани та інші заходи у сфері охорони державної таємниці;

- про організацію, зміст, стан і плани розвитку технічного захисту секретної інформації;

- про результати перевірок, здійснюваних згідно з законом прокурором у порядку відповідного нагляду за додержанням законів, та про зміст матеріалів дізнання, досудового слідства та судочинства з питань, зазначених у цій статті сфер;

- про інші засоби, форми і методи охорони державної таємниці.

Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» лише за умови, що вони належать до категорій, зазначених у частині першій цієї статті, і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України. Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю та безпеці населення. Не відноситься до державної таємниці інформація:

- про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

- про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

- про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

- про незаконні дії державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

- інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1997 р. № 1471 затверджено Порядок проведення спеціальної перевірки для надання фізичним особам допуску до виконання особливих робіт на ядерних установках з ядерними матеріалами, радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання. Цей Порядок регулює відносини між фізичними і юридичними особами та державними органами, які відповідно до своїх повноважень забезпечують проведення спеціальної перевірки. Спеціальна перевірка осіб, згідно з цим Порядком -це перевірка правдивості відомостей, що подають про себе фізичні особи, які бажають виконувати особливі роботи, та з'ясування обставин, на підставі яких згідно із законодавством приймається рішення про відмову в наданні допуску до цих робіт. Відповідний орган МВС перевіряє достовірність відомостей, що їх повідомила про себе фізична особа, яка повинна мати допуск до особливих робіт, з метою з'ясування обставин, які можуть згідно із законодавством бути підставою для відмови у наданні допуску до цих робіт, за винятком тих, що належать до компетенції СБУ, і висновок надсилає запитувачу. Відповідний орган СБУ в межах своєї компетенції перевіряє достовірність відомостей, викладених фізичною особою, яка повинна мати допуск до особливих робіт, з'ясовує обставини, які можуть згідно із законодавством бути підставою для відмови у наданні допуску до цих робіт, а також залучає у разі потреби до проведення спеціальної перевірки інші державні органи, враховує їх висновки, надсилає узагальнений висновок запитувачу в установлений термін або через 7 днів після одержання (реєстрації) останньої відповіді залучених до проведення спеціальної перевірки державних органів.

Ядерний матеріал- це ядерне паливо, за винятком природного урану і збідненого урану, яке може виділяти енергію шляхом самопідтримуваного ланцюгового процесу ядерного поділу поза ядерним реактором самостійно або у комбінації з яким-небудь іншим матеріалом, та радіоактивні продукти і відходи, за винятком невеликої кількості радіоактивних продуктів, радіоактивних відходів та ядерного палива, що встановлюються нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки, за умови, що ця кількість не перевищує максимальні межі, встановлені Радою керуючих Міжнародного агентства з атомної енергії^{[36] [37].Кількість осіб, які мають право доступу до робіт з радіоактивними матеріалами, обмежується поіменним списком, затвердженим та впровадженим наказом керівника відповідного підприємства.}

Ядерна установка - установка, включаючи пов'язані з нею будинки та обладнання, на якій здійснюється виробництво, переробка, використання, обробка, зберігання або захоронення ядерних матеріалів, якщо пошкодження або втручання в експлуатацію такої установки може призвести до неприйнятних радіаційних наслідків^[38] (це можуть бути ядерні реактори, які включають критичні та підкритичні збірки; дослідницькі реактори; атомні електростанції; підприємства і установки по збагаченню та переробці палива, а також сховища відпрацьованого палива).

2. Потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави. Згідно із ст.1 Закону України «Про розвідувальні органи України», розвідувальна інформація - це усні та зафіксовані на матеріальних носіях (у тому числі у зразках виробів і речовин) відомості, які неможливо отримати офіційним шляхом, про реальні та потенційні можливості, плани, наміри і дії іноземних держав, організацій та окремих осіб, що загрожують національним інтересам України, а також про події і обставини, що стосуються національної безпеки і оборони. Розвідувальна діяльність визначається як діяльність, яка здійснюється спеціальними засобами і методами з метою забезпечення визначених законом органів державної влади розвідувальною інформацією, сприяння реалізації та захисту національних інтересів, протидії за межами України зовнішнім загрозам національній безпеці України.

Згідно ст. 6 цього ж Закону розвідувальну діяльність здійснюють такі розвідувальні органи:

1) Служба зовнішньої розвідки України - у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній та екологічній;

2) розвідувальний орган Міністерства оборони України - у воєнній, воєнно-політичній, воєнно-технічній, воєнно-економічній, інформаційній та екологічній;

3) розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону - у сферах прикордонної та імміграційної політики, а також в інших сферах, що стосуються питань захисту державного кордону України та її суверенних прав у виключній (морській) економічній зоні.

Питання утворення, реорганізації і ліквідації розвідувальних органів здійснюються відповідно до конституційних повноважень Президентом України.

Стаття 4 визначає завдання розвідувальних органів України:

- добування, аналітична обробка та надання визначеним законом органам державної влади розвідувальної інформації;

- здійснення спеціальних заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, воєнній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку, захисту та охорони державного кордону;

- забезпечення безпечного функціонування установ України за кордоном, безпеки співробітників цих установ та членів їх сімей у країні перебування, а також відряджених за кордон громадян України, які обізнані у відомостях, що становлять державну таємницю;

- участь у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею зброєю і технологією її виготовлення, незаконною міграцією у порядку, визначеному законом;

- вжиття заходів протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України, життю, здоров'ю її громадян та об'єктам державної власності за межами України.

Розвідувальна інформація може бути отримана і іншими суб'єктами оперативно-розшукової діяльності. Наприклад, одним із завдань Державної прикордонної служби України є здійснення розвідувальної, інформаційно- аналітичної та оперативно-розшукової діяльності, а також здійснення контррозвідувальних заходів в інтересах забезпечення захисту державного кордону України (ст. 19 Закону України «Про державну прикордонну службу України»).

Оперативну інформацію розвідувального характеру можуть отримати і оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, здійснюючи оперативно- розшукову діяльність стосовно транснаціональних організованих злочинних угрупувань, злочинів в зовнішньоекономічної діяльність, незаконного ввезення зброї, наркотиків, нелегальної міграції. Інформація, що носить розвідувальний характер має бути передана до інших оперативних підрозділів, для яких збирання розвідувальної інформації відповідно до законодавства є головним завданням.

Розвідувальна діяльність може носити стратегічний і тактичний характер. Термін «стратегічна розвідка» відображає довгостроковий характер розвідувально-пошукової роботи, підкреслюючи ту обставину, що лише тривалий детальний збір інформації, її аналіз і оцінка можуть забезпечити виконання складних завдань, передбачених оперативно-розшуковим законодавством. В свою чергу, розвідувальна діяльність тактичного характеру передбачає виконання разових завдань, що не потребує тривалого часу і які не розраховані на перспективу повторення. Розподіл на стратегічну і тактичну розвідувальну діяльність і відповідно на стратегічну і тактичну розвідувальну інформацію обумовлюється метою і цілями, які використовуються для їх досягнення. Якщо стратегічна розвідувальна інформація стосується інтересів цілого суспільства і держави, то розвідувальна інформація тактичного характеру збирається для проведення конкретних акцій, які заплановані оперативними підрозділами проти конкретних організацій і осіб.

3. Наявність узагальнених матеріалів центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, отриманих в установленому законом порядку. Питання фінансового моніторингу регулюється Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Стаття 1 вказаного Закону визначає фінансовий моніторинг як сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу (сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами державного фінансового моніторингу, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму) та первинного фінансового моніторингу. Центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу зараз є Державна служба фінансового моніторингу України.

Стаття 14 Закону визначає повноваження суб'єктів державного фінансового моніторингу. Державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму здійснюються щодо:

1) банків, платіжних організацій та членів платіжних систем, що є банківськими установами, - Національним банком України;

2) фондових бірж, компаній з управління активами та інших професійних учасників ринку цінних паперів (крім банків) - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

3) страховиків (перестраховиків), ломбардів та інших фінансових установ, а також юридичних осіб, що відповідно до законодавства надають фінансові послуги (крім фінансових установ та інших юридичних осіб, щодо яких державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму здійснюються іншими суб'єктами державного фінансового моніторингу), платіжних організацій та членів платіжних систем, що є небанківськими установами, - Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;

4) суб'єктів господарювання, які проводять лотереї або будь-які інші азартні ігри, суб'єктів господарювання, які здійснюють торгівлю дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням та виробами з них, аудиторів, аудиторських фірм, фізичних осіб - підприємців, які надають послуги з бухгалтерського обліку, Державного казначейства України, Головного контрольно-ревізійного управління України - Міністерством фінансів України;

5) нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги, - Міністерством юстиції України;

6) операторів поштового зв'язку (в частині здійснення ними переказу грошей) - Міністерством транспорту та зв'язку України;

7) товарних та інших бірж, що проводять фінансові операції з товарами, - Міністерством економіки України;

8) інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу, для яких цим Законом не визначено органи державної влади, що здійснюють регулювання та нагляд за їх діяльністю, - Державною службою фінансового моніторингу України.

Суб'єкти державного фінансового моніторингу зобов'язані:

1) здійснювати нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму за діяльністю відповідних суб'єктів первинного фінансового моніторингу, зокрема шляхом проведення планових та позапланових перевірок, у тому числі виїзних;

2) забезпечувати надання методологічної, методичної та іншої допомоги суб'єктам первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

3) здійснювати регулювання та нагляд з урахуванням політики, процедур та систем контролю, оцінки ризиків у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму з метою визначення відповідності заходів, що здійснюються суб'єктами первинного фінансового моніторингу, та зменшення ризиків під час діяльності таких суб'єктів у цій сфері;

4) вимагати від суб'єктів первинного фінансового моніторингу виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а в разі виявлення порушень вимог законодавства вживати заходів, передбачених законом;

5) проводити перевірку організації професійної підготовки працівників та керівників підрозділів, відповідальних за проведення фінансового моніторингу;

6) інформувати Державну службу фінансового моніторингу України з метою виконання покладених на нього завдань про виявлені порушення законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму суб'єктами первинного фінансового моніторингу та заходи, вжиті для їх усунення;

7) щорічно, але не пізніше січня наступного року, надавати Державній службі фінансового моніторингу України узагальнену інформацію про дотримання суб'єктами первинного фінансового моніторингу, за якими вони здійснюють функції регулювання і нагляду, вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, у тому числі про виявлені порушення та заходи, вжиті для їх усунення;

8) забезпечувати зберігання інформації, що надійшла від суб'єктів первинного та державного фінансового моніторингу і правоохоронних органів;

9) погоджувати із Державною службою фінансового моніторингу України проекти будь-яких нормативно-правових актів з питань, пов'язаних з виконанням вимог цього Закону;

10) подавати Державній службі фінансового моніторингу України інформацію, зокрема документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань (за винятком інформації про особисте життя громадян), у порядку, визначеному законодавством;

11) вживати відповідно до законодавства заходів щодо перевірки бездоганної ділової репутації осіб, які здійснюють управління та контроль суб'єктів первинного фінансового моніторингу;

12) вживати відповідно до законодавства заходів для недопущення до управління суб'єктами первинного фінансового моніторингу, прямої чи опосередкованої істотної участі у таких суб'єктах осіб, які мають не погашену або не зняту в установленому законом порядку судимість за корисливі злочини або тероризм;

13) у випадках, установлених законодавством, вживати заходів для недопущення формування статутних фондів відповідних суб'єктів первинного фінансового моніторингу за рахунок коштів, джерела походження яких неможливо підтвердити;

14) використовувати інформацію Державної служби фінансового моніторингу України щодо ознак порушення суб'єктами первинного фінансового моніторингу вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму для встановлення наявності відповідних порушень.

Кабінетом Міністрів України та Національним банком України прийнято Постанову № 270 від 9 березня 2010 року «Про затвердження плану заходів на 2011 рік із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».Затверджений цією постановою план заходів на 2010 рік передбачає заходи законотворчого, організаційного, координаційного та іншого характеру, у цих заходах передбачена участь значної кількості державних органів, в тому числі Генеральної прокуратури України, СБУ, МВС.

Як свідчить практика нагляду за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукові заходи та здійснюють досудове слідство, ще мають місце недоліки у виявленні та розкритті злочинів, пов’язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, та використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, тобто злочинів, передбачених статтями 209 та 306 КК України. Злочини, передбачені ст. 209-1 КК України розкриваються, розслідуються та розглядаються судами в 45 поодиноких випадках.

Значна частка виявлення злочинів у сфері легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, порушення кримінальних справ та їх розслідування належить органам податкової міліції.

Зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах суду в кримінальних справах, що знаходяться в його провадженні, матеріалах органів дізнання, інших правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.

Забороняється приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів при відсутності підстав, передбачених у цій статті.

Керівники оперативних підрозділів, при здійсненні контролю за оперативно-розшуковою діяльністю, прокурори при здійсненні нагляду за дотриманням законів при проведенні оперативно-розшукових заходів, судді при санкціонуванні оперативних заходів, повинні приділяти особливу увагу обґрунтованості та правдивості підстав для їх проведення та доцільність такого проведення.