ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні надано узагальнення теоретичних уявлень про дискреційні повноваження суду як категорію цивільного процесуального права і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає в розробці низки наукових висновків, які мають значення не тільки для пізнання дикреційних повноважень суду в межах процесуальної науки, але й для визначення тенденцій подальшого вдосконалення чинного законодавства та правозастосовної практики.

Основні результати дисертаційного дослідження визначаються такими положеннями:

1. Дискреційні повноваження суду першої інстанції за своєю юридичною природою є правовим явищем об’єктивного характеру, що становить дозвільне за змістом повноваження суду. Наділення суду дискреційними повноваженнями виступає чинником забезпечення справедливого і швидкого розгляду цивільної справи на засадах верховенства права з урахуванням обставин конкретної справи.

2. Дискреційні повноваження - це передбачені нормами цивільного процесуального права повноваження, які надають можливість суду з використанням розсуду визначати зміст процесуальної дії з обов’язковою вказівкою на мотиви, об’єктивовані у визначеній законом процесуальній формі.

3. Ознаками дискреційних повноважень суду є: закріплення у нормах цивільного процесуального права; вчинення конкретної процесуальної дії із застосуванням розсуду; вибір вчинення конкретної процесуальної дії повинен бути мотивованим; об’єктивованість у визначеній законом формі.

4. Ознаки вмотивованості та формалізації реалізації важливі та взаємопов’язані. Це пов’язано із тим, щоб особи, які беруть участь у справі, в такому випадку матимуть можливість оскаржити конкретну процесуальну дію, вчинену в межах дискреційних повноважень суду.

5. Зовнішньою формою виразу реалізації дискреційних повноважень є їхнє обґрунтування, в яких суд зобов’язаний викласти свої міркування стосовно причин, котрі зумовлюють ухвалення саме цього, а не іншого рішення.

6. Умовами реалізації дискреційних повноважень суду є спеціальні вимоги, які повинні бути враховані судом при реалізації ним своїх дискреційних повноважень. Суть умов реалізації дискреційних повноважень полягає в їхній об’єктивній визначеності, що гарантує судові наявність повноважень щодо обрання найбільш оптимального варіанта рішення в кожній конкретній ситуації.

7. Засадами реалізації дискреційних повноважень суду є загальні положення, що впливають на прийняття ним одного з допустимих варіантів рішення, вимоги, яких суд повинен дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень.

8. Дискреційні повноваження суду повинні дозволяти ухвалювати оптимальні та доцільні рішення, тобто максимально повно забезпечувати виконання встановлених цивільним процесуальним правом завдань судочинства щодо розгляду цивільної справи, сприяючи при цьому узгодженості інтересів держави, суспільства і особи; вони є індикатором прогресивності, ефективності та незалежності судової гілки влади; дозволяють забезпечити врахування конкретних обставин справи, гнучко підходити до захисту прав і законних інтересів осіб; сприяють виробленню сталої судової практики.

9. При застосуванні засади доцільності в процесі розгляду справ у судах мова йде про знаходження оптимального вирішення правового питання у випадках, коли в межах, встановлених законом, є можливою реалізація дискреційних повноважень. При цьому суд повинен виходити з мети, яку прагнув досягти законодавець, і правового статусу осіб, які беруть участь у справі, при вчиненні конкретної процесуальної дії. Без урахування мети вчинення певної процесуальної дії реалізація будь-якого дискреційного повноваження суду буде формальною і недоцільною.

10. Повноваження суду першої інстанції щодо постановлення окремої ухвали слід виключити як такі, що відповідають досягненню мети та виконанню завдань цивільного судочинства, а питання, щодо яких постановляється окрема ухвала, як правило, не стосуються прав та обов’язків осіб, які беруть участь у справі.

11. Доцільним є доповнення переліку підстав для закриття провадження у справі поданням сторонами спільної заяви про припинення спору (примирення), при цьому мировою угодою повинна визнаватися лише така домовленість між сторонами про припинення спору, яка визнається судом.

12. Віднесення вирішення питання про відстрочку, розстрочку судових витрат, зменшення їхнього розміру або звільнення від оплати витрат, пов’язаних із розглядом справи, до дискреційних повноважень суду не завжди є доцільним, оскільки якщо доходи особи є меншими від прожиткового мінімуму, то в такому разі з впевненістю можна говорити про незадовільний матеріальний стан особи і відмова у задоволенні такого клопотання є недоцільною.

13. Питання про подовження розгляду справи повинен вирішувати суд з власної ініціативи, у виняткових випадках, з урахуванням особливостей розгляду справи, на підставі мотивованої ухвали, яка повинна містити вказівку на причини такого продовження.

14. Дисертантом розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України», яким пропонується внести зміни до статей 82, 144, 157, 158¹, 169, 175, 205 ЦПК України.