2. Реалізація принципу субсидіарності при розподілі повноважень.

Особливе значення для принципу субсидіарності має положення п. 2 ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, згідно з яким «органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу».

У європейських країнах з англосаксонською моделлю місцевого самоврядування утвердився принцип «позитивного» регулювання діяльності органів місцевої влади. Такий спосіб регулювання повноважень передбачає, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи повинні здійснювати лише ті повноваження, які прямо передбачені у статуті (законі, іншому правовому акті). З огляду на це обсяг їх повноважень встановлюється шляхом детального подання у правових актах чіткого переліку їх прав та обов’язків. Органи місцевого самоврядування у цих країнах мають право вчиняти лише ті дії, які безпосередньо передбачені законом, інша ж їх діяльність може бути визнана незаконною.

Існування принципу позитивного регулювання повноважень органів місцевого самоврядування, наприклад, у США безпосередньо випливає з особливостей існуючої правової системи, однією з яких є поділ усіх установ на установи (корпорації) публічного та приватного права. Так, муніципалітети, як і всі органи публічної влади, мають статус корпорацій публічного права, які на відміну від корпорацій приватного права можуть здійснювати тільки ті функції, які вони уповноважені виконувати законом (тоді як корпорації приватного права можуть виконувати будь-які функції, не заборонені законом).

У Великій Британії місцеві органи влади вважаються публічними корпораціями і володіють лише тими повноваженнями, які надані їм парламентськими статутами – з огляду на принцип верховенства парламенту (а отже і його нормативних актів) як наріжний камінь правової системи Британії. Однак тут існує процедура отримання додаткових повноважень, що є досить складною і довготривалою. Вона передбачає звернення місцевих органів влади або до парламенту з проханням про видання відповідного «приватного» закону, або до державного секретаря (міністра), який вправі видати відповідний указ.

Повноваження органів місцевого самоврядування європейських держав, що ґрунтуються на принципі субсидіарності, розподілені таким чином, щоб максимально наблизити надання публічних послуг до їх споживача, а орган, що приймає рішення – до тієї проблеми, яку він вирішує. Наприклад, політичні та адміністративні завдання в Німеччині вирішуються на п’яти рівнях. По-перше, це федеральний рівень, що бере на себе вирішення загальнонаціональних завдань, таких як оборона держави, зовнішні зносини, валюта, міжнародний зв’язок (повітряний транспорт, залізниці, автомобільні магістралі тощо), атомні електростанції і т. д. Низку цих завдань, щоправда, сьогодні перебирає на себе Європейський Союз, до відання якого, зокрема, належить прийняття рішень з питань внутрішньої торгівлі, аграрної політики, виробництва вугілля і сталі тощо.

Другий рівень представлений компетенцією земель. Так, 16 федеральних земель вирішують питання культури, включно з ВНЗ, радіо і телебаченням, функціонуванням поліції, а також визначають систему місцевого самоврядування, що функціонує на території землі. Громади (як сільські, так і міські) згідно з Основним Законом ФРН можуть і повинні вирішувати всі завдання, що не вирішуються на європейському, федеральному, регіональному рівнях. Завдання громад поділяються на три групи: 1) завдання, що виконуються за вказівкою; 2) обов’язкові до виконання самоврядні завдання; 3) самоврядні завдання, що виконуються на добровільній основі. Перша із названих йому завдань – що виконуються за вказівкою – за змістом є делегованими державними повноваженнями: обов’язкова реєстрація за місцем проживання, реєстрація актів цивільного стану тощо.

У процесі децентралізації у Швеції відбувався перерозподілу функцій та відповідальності між центральним, регіональним та місцевим рівнями управління. В його основу також було покладено принцип субсидіарності. Так, місцеві органи влади у Швеції мають право вирішувати будь-які питання, пов’язані із забезпеченням життєдіяльності населення підвідомчої їм території. Так, шведські муніципалітети мають два види повноважень: у сфері загальної компетенції (надані законом про місцеве управління) та спеціальної компетенції (надані спеціальним законодавством). Принцип загальної компетенції, загальновизнаний у континентальній Європі, означає, що муніципалітети уповноважені приймати до свого розгляду будь-яке питання, що становить загальний інтерес для жителів і власників майна на підвідомчій їм території, якщо це питання не належить до виключного відання центральних, регіональних органів чи відання іншого муніципалітету. До сфери загальної компетенції, зокрема, належать питання доріг, культури, дозвілля, вулиць, парків, транспорту, водопостачання, водовідведення тощо.

Повноваження, передбачені спеціальним законодавством, стосуються передусім питань, відповідальність за вирішення яких передається муніципалітетам з боку регіонального рівня управління. На сьогоднішній день це, переважно, охорона материнства і дитинства, догляд за особами похилого віку, аварійні служби тощо.В основу розмежування компетенції органів публічної адміністрації Франції покладено конституційний принцип, згідно з яким «територіальні колективи мають право приймати рішення у межах компетенції, що може бути надана їм на їх рівні».

Таким чином, предмети відання різних рівнів публічної адміністрації у Франції чітко визначені законодавчо. Так, органи місцевого самоврядування вирішують питання у межах таких предметів відання: реєстраційні повноваження, виборчі функції, міське планування, довкілля, економічний розвиток, освіта і культура, утримання та ремонт муніципальних доріг, громадський порядок тощо.

Органи місцевого самоврядування департаменту у Франції здійснюють повноваження щодо: соціального захисту та охорони здоров’я; міського планування, благоустрою; освіти й культури; економічного розвитку; довкілля. Органи регіонального самоврядування відповідальні за такі сфери як: економічний розвиток; землекористування та планування; транспорт; освіта, культура, програми перепідготовки кадрів; утримання та спорудження середніх шкіл; охорона здоров’я; управління європейськими структурними фондами.