ПРОБЛЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

Глобальні, внутрішньодержавні реалії існуючих перед Укра­їною на нинішньому етапі державотворення викликів, пов'язаних зі збереженням унітаризму як системотвірної домінанти територіаль­ної організації держави, недоторканності її кордонів та територіа­льної цілісності, зміцненням державного суверенітету активізують потреби і завдання вироблення нового концепту ефективної тери­торіальної, просторової організації публічної влади.

Серед результатів впровадження процесів окреслених ре­форм, як зазначено у стратегічних документах розвитку нашої дер­жави, - створення ефективної, прозорої, відкритої та гнучкої струк­тури публічної адміністрації із застосуванням новітніх інформацій­но-комунікативних технологій (е-урядування), яка здатна виробля­ти і реалізовувати цілісну державну політику, спрямовану на суспі­льний сталий розвиток і адекватне реагування на внутрішні та зов-

• • 375

нішні виклики.

Сучасний період функціонування владних структур об’єк­тивно вже не мислиться без використання новітніх інформаційно- комунікаційних технологій (ІКТ), електронних комунікацій в усіх сферах суспільного життя, в процесі функціонування органів пуб­лічної влади. Різнобічний досвід здійснення реформи публічного управління країн розвинутих демократій з децентралізації влади засвідчує, зокрема, практичну неможливість реального ефективно­го відповідного реформування без використання ІКТ, розвиток яких сьогодні зумовлює істотні зміни у принципах функціонування суспільних відносин.

Як закріплено ще в одному із стратегічних для названих про­цесів документів, а саме у Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства на 2018-2020 роки, схваленій розпорядженням Кабі­нету Міністрів України від 17.01.2018 р.

Окреслені аспекти не тільки викликають науковий інтерес до проблематики трансформації політичних процесів за таких умов, а й змушують вітчизняних суб’єктів владних повноважень бути відкритими, прозорими у своїй діяльності, створювати та забезпечувати доступ до електронних інформаційних ресурсів тощо.

Як обґрунтовують аналітики, у сучасних умовах відбу­ваються зміни процесів вироблення державної політики, яка у сво­єму еволюційному розвитку потребує як переосмислення традицій-

³⁷⁵ Указ Президента від 12.01.2015 р., № 5: Стратегія сталого розвитку «Україна-2020» URL: http://zakon1.rada.gov.Ua/laws/show/5/2015

³⁷⁶ URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/67-2018-р#Text них управлінських підходів, так і застосування нових сервісно- орієнтовних механізмів щодо її формування та реалізації. Наголо­шується, саме сервісно-орієнтовна взаємодія органів публічної влади та громадянина неможлива без відповідного технологічного забезпечення, яке еволюціонує від інформатизації до цифровізації 377 державного управління та місцевого самоврядування.

Потрібно доводити, що повноцінне функціонування, наприк­лад, всієї системи місцевого самоврядування неможливе без забез­печення відкритості, доступності місцевих органів публічної влади, посадових осіб, без налагодження дієвих інформаційно-комуні­кативних взаємозв’язків між цими органами, державними управ­лінськими органами та місцевими жителями (територіальною гро­мадою), громадськістю. З іншого, свідомі того, що запровадження сучасних електронних технологій створюють умови для розвитку демократичних процесів в суспільстві, державі, забезпечення адек­ватних національних інтересів, однак не завжди гарантують їх.

Нині, як відомо, коли в Україні на рівні держави окреслене завдання впровадження сучасних цифрових технологій у суспіль­ний розвиток (цифровізацію), в умовах завершення вже нового (другого) етапу реформування місцевого самоврядування та тери­торіальної організації влади, фахівці констатують, що практика місцевих органів публічної влади з впровадження та використання можливостей інформаційно-комунікаційних, цифрових технологій, не відповідає вимогам сьогодення і є недосконалим компонентом децентралізаційних процесів.

Оскільки все ще не сформована єдина системна інфор­маційна стратегія органів державної влади на місцях, суб’єктів місцевого самоврядування, створення інформаційної індустрії для надання громадянам, просто місцевим жителям спектру якісних та різноманітних інформаційних послуг відбувається повільно, вна­слідок чого відбувається нерівномірне забезпечення публічного доступу населення до регіональних інформаційних ресурсів, струк­турних підрозділів місцевих адміністрацій, органів місцевого само­врядування, зниження довіри до органів публічної влади, низька інформаційна культура, відсутність критичного мислення у членів

³⁷⁷ Куйбіда В. С., Карпенко О. В. Цифрове врядування в Україні: базові дефініції понятійно-категоріального апарату: Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць. ОРІДУ Одеса. 2017 URL: http:// academy.gov.ua/ infpol/pages/dop/2/files/a19f4734-c940-4508-a474-b5f566420a67.pdf територіальної громади щодо процесів здійснення державного управління, муніципальної влади тощо.

Однак є певне усвідомлення того, що наявність так званого «цифрового розриву», чи «цифрової нерівності», явища, пов’язаного із забезпеченням доступності інформаційно-комуніка­ційних систем для різних груп населення залежно від різних чин­ників (рівень матеріального стану, місце проживання тощо), що побудова на найближчу перспективу в українському суспільстві заявленої «держави в смартфоні» може стати проблематичною.

Це за умови, що сучасне інформаційне суспільство, як світо­ве так і національне, висуває низку вимог до особистості щодо рів­ня її інформаційної культури, уміння не тільки використання новіт­ніх інформаційних технологій для отримання та поширення інфор­мації, а й адекватної інтерпретації формалізованих даних, набуття знань у своїй життєдіяльності тощо в умовах цифрової трансфор­мації отримують дещо інше розуміння відповідного механізму за­безпечення прав і свобод.

Зрозуміло, що в процесі реформування та здійснення консти­туційно-правової модернізації суспільних відносин в умовах про­голошених процесів цифровізації треба враховувати необхідність реалізації визначених в Основному Законі України фундаменталь­них прав людини. Актуалізуються проблеми оптимізації механізму реалізації конституційних прав людини і громадянина, які в озна­чених умовах набувають свого нового змістовного наповнення, шляхом надання можливості їх здійснення, зокрема й у цифровому форматі.

Загалом проблематичним стає забезпечення доступу грома­дян до необхідної інформації, зокрема публічної інформації, обов’язкової для оприлюднення, компетентного залучення місце­вих жителів як територіальної спільноти до розв’язання питань місцевого значення, визначених стратегічних завдань розвитку прямої демократії, «демократії участі».

Варто враховувати, що налагодження якісного реального мі­сцевого самоврядування, розвиток громадянського суспільства як ще одне із завдань на сучасному етапі державотворення залежить також від існуючої комунікативної взаємодії між територіальною громадою та органами місцевого самоврядування на засадах дові­ри, порозуміння, ділового партнерства.

Недоліки формування та реалізації державної інформаційної політики, іноді її відсутність в багатьох сегментах функціонування інформаційної сфери українського суспільства, зміцнення інфор­маційного суверенітету, особливо у протидії інформаційним вій­нам, прогнозування зовнішніх та внутрішніх загроз національній безпеці, а також вироблення стратегії входження українського сус­пільства в трансграничний інформаційний простір, відсутність системного і комплексного підходу до нормативно-правового за­безпечення відповідних процесів, неодноразово були предметом

• 378 уваги вітчизняних науковців.

За висновками вітчизняних аналітиків, на тлі того, що в Україні на законодавчому рівні сформульовано й закріплено основ­ні принципи, завдання та стратегічні напрями державної інформа­ційної політики, сформовано інституції відповідної компетенції, ухвалено цілу низку концепцій, програм, планів дій, її практична реалізація вирізняється різноспрямованістю, нескоординованістю діяльності різних відомств, непослідовністю та непрозорістю у проведенні запланованих заходів.

Не вдаючись до поглибленого аналізу зауважимо, що інфор­маційна політика є складним політико-правовим явищем.

Спеціальна література свідчить про відсутність єдиного ме­тодологічного підходу при визначенні дефініції.

Узагальнено можна сказати, що як правове явище, державна інформаційна політика в об’єктивному значенні є системою право­вих норм, які регулюють відносини у сфері формування, реалізації цієї політики. У суб’єктивному значенні відповідно - діяльність уповноважених державних органів, органів місцевого самовряду­вання як провідників державної політики на місцях.

Завдання модернізації системи державного управління на національному, регіональному та місцевому рівнях, рефор­мування місцевого самоврядування, суть реалізації яких є підтри­мка повноцінного життєвого середовища для місцевих жителів, задоволення їхніх інтересів у багатьох сферах на відповідній те­риторії, а також надання високоякісних публічних послуг, зокре­ма інформаційних, що стає прерогативою місцевих органів публі-

³⁷⁸ Сопілко І. М. Правове регулювання державної інформаційної полі­тики у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції. Порівняльно- аналітичне право. 2014. № 2. С. 256-258. чної влади, висуває нові вимоги щодо реалізації державної інфор­маційної політики.

Втім існують чинники, які унеможливлюють ефективне ви­користання ІКТ. Серед них: низький рівень фінансування проектів електронного урядування з боку держави; низький рівень знань у сфері використання інформаційно-комунікаційних технологій та їхніх можливостей громадянами старшого віку; звичка до паперо­вих носіїв; незацікавленість суб'єктів публічного управління та адміністрування у прозорості своєї діяльності, корупційні інте- 379 реси.

Треба враховувати дещо складну політико-правову ситуацію в нашій державі, суспільстві, зумовлену збройною агресією сусід­ньої держави, окупацією і анексією частини її території, інформа­ційними війнами, що вимагає переосмислення національної інфор­маційної політики, розроблення її адекватного сучасним стратегіч­ним національним інтересам, цілям, завданням, викликам, загрозам концепту, напрямків, форм, методів впровадження її на місцях, контролю за здійсненням, правових механізмів регулювання відпо­відних процесів.

Значимість відповідних наративів зумовлена, зокрема, гост­ротою нинішньої ситуації у сфері забезпечення національної безпе­ки в умовах, коли актуальними загрозами національним інтересам та національній безпеці України в інформаційній сфері Доктриною інформаційної безпеки України, затвердженою рішенням Ради на­ціональної безпеки і оборони України від 29.12.1916 р. і введеною в дію Указом Президента України від 25.02.2017 р. № 47/2017^{[367] [368], разом з іншими, названі: провокування екстремістських проявів, підживлення панічних настроїв, загострення і дестабілізація суспі­льно-політичної та соціально-економічної ситуації, розпалювання міжетнічних і міжконфесійних конфліктів в Україні; інформаційна експансія держави-агресора та контрольованих нею структур; ін­формаційне домінування держави-агресора на тимчасово окупова­них територіях; неефективність державної інформаційної політики, недосконалість законодавства стосовно регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері, недостатній рівень медіа-культури суспільства тощо.}

В умовах гібридної війни, яка ведеться проти України, коли зростає інформаційний вплив іноземних держав на вітчизняний інформаційний простір, домінують агресивно налаштовані російсь­кі пропагандистські мас-медіа, блокується національний контент на окупованих та анексованих територіях, треба виділити нагальну потребу його наповнення об’єктивними, достовірними відомостя­ми, спрямованими на формування та зміцнення національної сві­домості, вироблення критичного мислення.

Зрозуміло, що інформаційна політика має бути виведена на принципово інший рівень, ніж у попередні періоди її здійснення, оскільки серед першочергових завдань, нагадаємо, належить захист національних інтересів в інформаційній сфері, розроблення дієвої стратегії національної інформаційної безпеки, а також стратегії входження українського суспільства в трансграничний інформа­ційний простір, освоєння міжнародних стандартів інформаційного обміну та захисту інформаційних ресурсів тощо.

Проблематика набуває якісно нового звучання у контексті пошуку дієвих шляхів, істотних форм і методів, якісних механізмів у розв’язанні нагальних завдань, що виникають у теперішніх умо­вах перед місцевими органами публічної влади; прийняття зваже­них владно-управлінських рішень, впровадження контролю грома­дянського суспільства з метою підвищення відповідальності цих органів за результати прийнятих рішень тощо.

Вочевидь, якщо на загальнодержавному рівні процес офіцій­ного формування основних стратегічних цілей, завдань державної інформаційної політики відбувається інтенсивно, проте форми і методи здійснення такої політики на місцевому рівні вироблені недостатньо.

Залишаються нерозв’язаними також чимало теоретичних і методичних питань формування регіональної інформаційної полі­тики, особливо на сучасному етапі процесів реформування.

Окремі регіони України характеризуються нерівномірним розвитком інформаційної інфраструктури (електронних інфор­маційних ресурсів, реєстрів, баз даних, інформаційно-аналітичних систем). Відсутня єдина цілісна система міжвідомчого обміну да­ними в електронній формі, доступ до відомостей в державних ін­формаційних систем, інших місцевих органів влади, органів місце­вого самоврядування для їх використання майже відсутній.

Втілення накреслених стратегічних завдань актуалізує, разом з іншим, потребу формулювання науково-обґрунтованих пропо­зицій щодо орієнтовної моделі здійснення інформаційної політики на місцевому рівні.

Це зумовлює комплексний предметний аналіз таких, зокре­ма, напрямів: забезпечення відкритого характеру діяльності орга­нів публічної влади, зокрема прозорості та доступності місцевих органів влади, із застосуванням новітніх ІКТ, що потребує якісно нових підходів до розуміння стратегії національної інформаційної політики, впровадження її на місцях, контролю за здійсненням, правових механізмів регулювання відповідних процесів; цілесп­рямована модернізація у заданому алгоритмі діяльності як упов­новажених центральних органів державної влади, так і представ­ницьких органів місцевого самоврядування - суб'єктів інформа­ційної політики, суб'єктів владних повноважень; розвиток інфор­маційних взаємовідносин, покращення взаємообміну між радами, їх виконавчими органами, посадовими особами місцевого самов­рядування, державними управлінськими органами та місцевими жителями (територіальною громадою), представниками громад­ськості тощо.

В таких умовах підвищується значення інформаційної діяль­ності місцевих органів влади, їхнього уміння застосовувати дієві шляхи розв'язання питань місцевого значення, управлінських за­вдань за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, інноваційності їхнього використання тощо. Щодо цього ключовою проблемою є створення відкритого інформаційного середовища, що передбачає забезпечення інформаційної прозорості органів міс­цевого самоврядування, необхідної для формування грома­дянського суспільства та досягнення взаємодії між населенням і владою на принципах довіри, порозуміння та ділового партнерства.

Підґрунтям відповідних процесів є законодавчо передбачена відкритість, прозорість та доступність місцевих органів публічної влади, необхідна для досягнення взаємодії між місцевим населен­ням, територіальною громадою та місцевою владою на принципах довіри, порозуміння і ділового партнерства як для розвитку інсти­тутів громадянського суспільств, так налагодження якісного реаль­ного місцевого самоврядування.

Аналіз практичної діяльності органів місцевої влади минуло­го періоду щодо комунікаційних зв'язків із громадськістю свідчить про те, що недостатня ступінь активності населення в питаннях співпраці з структурами влади для розв'язання насущних проблем значною мірою залежить від рівня організації роботи адміністрати­вного апарату та його інформаційного забезпечення.

Саме «закритість» влади, неможливість реального впливу на­селення на прийняті рішення тощо - основні джерела виникнення недовіри громадян щодо ефективності діяльності відповідних орга- • 381 нів.

Безумовно, здійснення інформаційної політики у всіх напря­мках детермінується через засади конституційного ладу України (принципи суспільного життя в Україні, заборона цензури, закріп­лення інформаційної безпеки як найважливішої державної функції, справи всього українського народу), інші положення Основного Закону регулятивного впливу на функціонування інформаційної сфери загалом, яка у визначеному контексті є об'єктом інформа­ційної політики (щодо права кожного на інформацію та інших кон­ституційних прав і свобод, що мають інформаційну складову, їхніх гарантій, обмежень).

Сюди треба додати також юридично визначені основні на­прями державної інформаційної політики, принципи інфор­маційних відносин (відкритість, прозорість діяльності суб'єктів владних повноважень, їх обов'язок інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення та ін.).

На основі конституційних встановлень, положень норматив­но-правових актів, стратегічних документів чинної влади, узагаль­нено інформаційна політики на загальнодержавному та місцевому рівнях має створювати умови для комплексної, системної організа­ції і врегулювання інформаційно-комунікаційних процесів у су­спільстві, державі: забезпечення конституційного права людини і громадянина на інформацію, доступу до публічної інформації; роз­виток і побудова інформаційного суспільства; формування націо­нального інформаційного простору, його захист, заходи щодо його

³⁸¹ Корнійчук О. Реалізація інформаційної політики на регіональному рівні та шляхи підвищення її ефективності. Демократичне врядування : наук. вісник ЛРІДУ НАДУ. 2011. Вип. 6. URL: http: //www.lvivacademy.com/ visnik6∕fail∕+Kornijchuk. pdf.

входження до світового, європейського інформаційного просторів на засадах забезпечення інформаційного суверенітету, інформацій­ної безпеки, формування інформаційної культури тощо.

Законодавчі положення є засобами забезпечення відкритого характеру діяльності органів публічної влади, проведення інформу­вання громадськості як обов’язкової функції, спрямованої на забез­печення прозорості процесів прийняття рішень.

Окремо треба сказати, що основні принципи місцевого са­моврядування: гласність, підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами органів місцевого самоврядування та посадових осіб, визначені чинним Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 4 Закону), який на сьогодні з бага­тьох чинників потребує оновлення (зокрема, несистемність, фраг­ментарність регулювання відповідних муніципальних інформа­ційно-комунікаційних відносин, засад інформаційної діяльності органів, посадових осіб місцевого самоврядування тощо), а також непрямо закріплені законодавством принцип всебічного і об'єк­тивного висвітлення діяльності органів державної влади та місце­вого самоврядування засобами масової інформації та їхній обов'язок надавати повну інформацію про свою діяльність в уста­новленому порядку, забезпечувати журналістам вільний доступ до відповідної інформації, за винятком передбачених законом випад­ків (преамбула, ст. 2 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самовря­дування в Україні засобами масової інформації»), інші нормативні положення є засадничими не тільки для відповідних інформацій­но-комунікаційних відносин, а й самоврядування, здійснення ін­формаційної політики.

Принагідно варто нагадати, що Концепцією реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні із самого початку принципами, на яких, власне, мають відбуватися заявлені процеси, здійснення інформаційної політи­ки, інформаційної діяльності, визначено, зокрема: верховенство права; відкритість, прозорість та громадська участь; доступність публічних послуг; підзвітність та підконтрольність органів і посадових осіб місцевого самоврядування територіальній грома­ді; підконтрольність органів місцевого самоврядування органам виконавчої влади у питаннях дотримання Конституції та законів України тощо.

Водночас на сьогодні визнано, що чинне національне зако­нодавство відстає від динаміки інформаційно-комунікаційних явищ у суспільстві, державі, містить дублювання, колізії правового регу­лювання, не забезпечує системного комплексного врегулювання інформаційно-комунікаційних відносин в умовах реформування публічної влади, потребує модернізації, оновлення, інтегрованості до міжнародно-правових стандартів. Також відповідний сектор чинного законодавства має бути предметом постійної уваги вче- них-правників, законодавців і практиків з метою його удоскона­лення та забезпечення адекватного правозастосування.

Належить констатувати, що численні норми вітчизняного за­конодавства не реалізуються, також і через відсутність ефективних механізмів їх здійснення, недостатнє впровадження та застосування новітніх ІКТ у діяльності місцевих органів та, як наголошують фахівці, разом із об’єктивними чинниками (недостатність коштів) впливає також, зокрема, небажання посадових осіб органів влади на місцевому рівні використовувати сучасний арсенал інформацій­ного забезпечення процесів управління та самоврядування.

Формування, здійснення інформаційної політики у заданому алгоритмі потребує, зокрема, модернізації діяльності не тільки уповноважених центральних органів державної влади, а й місцевих органів публічної влади як суб’єктів державної інформаційної полі­тики, суб’єктів владних повноважень - розпорядників публічної інформації.

Враховуючи, що результативність інформаційного забез­печення самоврядування безпосередньо залежить, зокрема, від скоординованості дій, зусиль уповноважених суб’єктів зі вста­новлення інформаційно-комунікативних зв’язків, побудова його функціональної системи неможлива без відповідних орга­нізаційних заходів.

Беручи до уваги суть, мету, завдання реформування публіч­ної влади, у загальному вигляді, наприклад, має бути здійснена централізація відповідної інформації, створення фонду відомостей (банку даних), які підлягають обов’язковому доведенню до відома населення, цільове її призначення, визначення оптимального обся­гу відомостей для кожного виду інформаційних зв’язків; створення системи інформаційного обміну даними в електронній формі з ін­шими місцевими органам публічної влади тощо.

Зусиль потребує також визначення найоптимальнішого ре­жиму використання форм і методів обробки самої інформації, її збір, накопичення, аналіз; розробку та впровадження механізму обговорення населенням проектів рішень, процедури врахування висловлених зауважень і пропозицій (наприклад, що стосується рішень у одній із важливих для забезпечення життєдіяльності міс­цевих жителів галузі раціонального використання природних ресу­рсів, охорони довкілля, екологічної безпеки тощо).

Відповідно до нормативно-правових основ, наприклад, на виконавчий апарат районної, обласної ради (ст. 58 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») покладено повно­важення здійснення разом із організаційним, правовим аналітич­ним, інформаційного забезпечення діяльності ради, її органів, депутатів, сприяння здійсненню відповідною радою взаємодії і зв'язків з територіальними громадами, місцевими органами вико­навчої влади, органами та посадовими особами місцевого самов­рядування.

Чинний на сьогодні Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (ст. 6), який може бути ска­сованим законодавцем у зв'язку із прийняттям нового законодавст­ва про медіа вочевидь, як свідчить аналіз офіційних законопроектів без заміни адекватного регулювання, регламентує порядок ство­рення інформаційних служб, інформаційно-комунікативних під­розділів у системі виконавчих органів рад у різноманітних формах, форми підготовки та оприлюднення інформації тощо.

Як свідчить практика, такі підрозділи активно функціону­ють і здійснюють інформаційну діяльність (створюють, збирають, а також аналізують відомості), використовуючи різноманітні фо­рми та методи: співпраця із ЗМІ, спічрайтерська діяльність (робо­та зі створення текстової та візуальної інформації), двостороння інформаційно-комунікативна взаємодія із різними цільовими гру­пами громадськості; інформаційно-роз'яснювальна, інформацій­но-консультативна робота із громадянами, інформування грома-

³⁸² Закон України «Про медіа»: проект, реєстр. № : 2693 від 27.12.2019.

URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67812 дян через мережу Інтернет та підтримка взаємодії через широке

383 використання соціальних мереж.

Від того, наскільки ефективно працює такий структурний інформаційно-комунікативний підрозділ, залежить ступінь довіри до діяльності органів місцевої влади.

Оскільки інформаційний простір на місцевому рівні - сфера скоординованої діяльності всіх уповноважених суб'єктів інформа­ційної політики, заслуговують уваги пропозиції щодо удоско­налення інформаційної діяльності місцевих органів державної вла­ди, незадовільний рівень якої, як обґрунтовується, викликаний низ­кою об'єктивних чинників: масштабністю і закритістю їх системи для динамічних змін у складі структур публічного управління, не­точністю і неповнотою інформації, з якою працюють органи дер­жавної влади, зумовлені недостатністю як ресурсів для її одержан­ня, так і взаємодії цих органів між собою тощо.

З метою покращення інформаційного середовища пропону­ється, зокрема створення міжрегіональної інформаційно-телеко­мунікаційної системи, яка б об'єднала високошвидкісні та звичайні канали зв'язку, розподільчі та локальні мережі різного рівня та призначення, уможливила реалізацію широкого спектру інформа­ційних технологій, забезпечила оперативну і надійну взаємодію всіх рівнів управління при розв'язанні завдань стратегічного публі­чного, міжгалузевого та регіонального управління^{[369] [370] (додамо: і місцевого самоврядування - авт.) тощо.}

Певно, відповідно до слушних пропозицій треба забезпечити активну і взаємовигідну співпрацю різних аналітичних центрів та інформаційних служб органів державної виконавчої влади. Водно­час, можливо, для створення єдиного інформаційного простору необхідно об'єднати не тільки існуючі інформаційні системи та бази даних всіх рівнів державного управління, а й органів місцево­го самоврядування і передбачити доступ до вже діючих загально­державних ресурсів: державних статистичних стандартів і класифі­каторів.

Також можна вести мову й про створення, зокрема, на регіо­нальних рівнях інформаційного реєстру з даними про організації - власників державних, недержавних і змішаних інформаційних ре­сурсів, а також за видами інформаційної продукції та послуг. До цього додається впровадження систем захисту електронної інфор­мації органів влади, доцільність розроблення і запровадження ав­томатизованого аналізу справ у різних сферах державної активнос­ті. За обґрунтуванням, ці та інші положення дадуть змогу побуду­вати сучасну систему публічного управління, розвиток телекому­нікаційного середовища, створення потужних інформаційних ресу­рсів тощо.

Окремо належить звернути увагу на висновок: удосконален­ня публічного управління інформаційними потоками на засадах реформування територіальної організації влади має передбачати: підвищення рівня соціально-економічного розвитку України, її конкурентоспроможності, рівня життя населення, зростання бю­джетних доходів завдяки розвитку сучасної інформаційно- комунікаційної інфраструктури, використання електронних держа­вних послуг в економіці регіонів; забезпечення реалізації організа­ційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення інформа­ційної безпеки підвищення рівня кваліфікації та підготовки праців­ників органів державної влади та бюджетних організацій у сфері використання електронних державних послуг у професійній діяль­ності тощо.

Також не завадить підкреслити, що діяльність суб'єктів ін­формаційної політики як загальнодержавного, так і місцевого або ж регіонального рівня потребує сучасного теоретико-правового осмислення, вдосконалення регулювання, нормативного забезпе­чення з метою створення у всіх напрямках сприятливих умов фун­кціонування інформаційної сфери на регіональному, муніци­пальному рівнях як складових національного інформаційного сус­пільства загалом.

Зокрема, все відчутнішою стає тенденція зростання ролі ме­діа в політико-правових процесах.

На нинішньому етапі державотворення, коли заплановані стратегічні результати впровадження таких процесів як децентралі­зація та реформа місцевого самоврядування, все ще не досягнуті, ЗМІ залишаються важливою формою налагодження діалогу між органами публічної влади та інститутами громадянського суспільс­тва, складовою механізму формування їх позитивного іміджу тощо.

Серед визначальних характеристик місцевого самовря­дування - ступінь забезпечення можливості для кожного жителя території особисто брати участь у процесах управління місцевими справами, реального втілення насамперед принципу громадської участі, як того передбачають офіційні наведені вище концептуальні засади реформування, і який є суттю громадського контролю в окресленій сфері відносин.

Оскільки навіть в економічно розвинутих країнах доступ­ність передових інформаційних технологій для населення, їхнє упровадження в повсякденне життя кожного залишаються серйоз­ною проблемою, передусім економічною, і у сучасний період знач­ну роль щодо забезпечення вільного доступу до інформації відіг­рають ЗМІ^{[371] [372].}

Зокрема, за висновками фахівців, саме розвиток регіональних ЗМІ, що розміщують контент на території Донецької та Луганської областей, став одним із ефективних чинників протидії російській • -і ∙κ>∙κ> ∙∙∙386

інформаційній агресії.

Залучення громадян, різних форм самоорганізації населення до участі в процесі розробки, прийняття і реалізації політичних чи управлінських рішень, їх обговорення з метою задоволення суспі­льних інтересів і потреб з використанням медіа - чинник створення ефективної системи комунікації між органами публічної влади і громадянським суспільством. Як доводить досвід багатьох демок­ратично розвинутих країн, така практика значно сприяє підвищен­ню результативності державного управління і забезпеченню стало­го соціально-економічного розвитку.

Водночас за обґрунтованим підтвердженням, незважаючи на створення нормативно обумовлених організаційних структур, фун­кціями яких є налагодження прямих і зворотних зв'язків із ЗМІ, громадськими організаціями, громадянами тощо, наявність право­вих засад процесів спілкування тощо, роз'яснення, наприклад, дер­жавної політики в різних галузях, також інформаційної політики, є на сьогодні несистематизованими, спонтанними, розмитими, іноді не прогнозованими щодо їх наслідків тощо.

Зазвичай, існуючі комунікативні канали, передусім ЗМІ, ор­ганами публічної влади використовуються здебільшого для поши­рення не стільки відповідної інформації, а поширення думок, пере­конань окремих осіб, найчастіше без цілей встановлення двосто­роннього комунікативного зв'язку, діалогу.

З огляду на сказане, треба звернути увагу на деякі негативні наслідки однієї довготривалої ідеї, процесу, які на сьогодні стали очевидними. Йдеться про роздержавлення ЗМІ, заснованих органа­ми державної влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, яке відбулось відповідно до Закону України від 24,12.2015 р., № 917-VIII, «Про реформування держав­них і комунальних друкованих засобів масової інформації».

Такими стали, зокрема, монополізація медіапростору; реор­ганізація й відсутність фінансової підтримки названих ЗМІ і як наслідок - відсутність місцевої преси в багатьох невеликих населе­них пунктах, стан інформаційного вакууму на місцях. Це здебіль­шого унеможливлює реалізацію права жителів - учасників тери­торіальної громади - на доступ до необхідної інформації місцевого значення, породжує не тільки помилкові стереотипи щодо їхнього функціонування, а й підтримує високий рівень громадської недовіри до владних структур.

Здійснення інформаційної політики опосередковує роз­в'язання багатьох проблем, пов'язаних з територіальною, просто­ровою організацією публічної влади в Україні, з її адміністративно- територіальною організацією (мовних, освітніх, забезпечення дос­тупу до публічної та інших видів інформації, захисту конфіденцій­ної та інших видів інформації з обмеженим доступом, управління інформаційними ресурсами тощо).

3.4.