Функції виборів Президента України та механізм їх організації і проведення.

Вибори Президента України як один із основних видів безпосереднього народовладдя здійснюють систему суспільних функцій.

При дослідженні функцій виборів Президента України ми передусім виходимо з існуючих у науці теорії держави і права, конституційного права, підходів до теорії функцій права, а також їх класифікації.

У дослідженні поняття “функції права” на сьогодні не має єдиного погляду на цю проблему/129/¹⁾.

У загальнотеоретичному сенсі функції права - це прояв, специфічних якостей. А у системі функцій окремої галузі, підгалузі, інституту права завжди акумулюються певні специфічні якості, які випливають з якісної самостійності як соціального феномена.

При порушенні питання дослідження функцій виборів Президента України як окремої наукової проблеми ми також виходимо з того, що в загальносоціальному плані означена система функцій є продукованою від соціального призначення і ролі, завдань, що їх виконують самі вибори як інститут безпосереднього народовладдя. А це, безперечно, означає, що система функцій виборів Президента України грунтується на системі функцій інституту виборів при регулюванні суспільних відносин.

На нашу думку, функції виборів Президента України - це види безпосередньої діяльності народу в сфері державотворення.

Функції виборів Президента України слід класифікувати за сферами та способами волевиявлення громадян.

За сферами волевиявлення громадян функції виборів Президента України потрібно поділяти на основоположні та опосередковані. До основоположних відносяться політична та ідеологічна функції виборів Президента України, а до опосередкованих - економічна, соціальна та інші функції виборів Президента України.

Безумовно, основновоположною функцією виборів Президента України є політична функція або функція державотворення. В ній, зокрема, концентруються питання, що стосуються сфери обрання влади, політичних реформ, суверенітету держави, її тери­торіальної цілісності, та інші питання в політичній сфері.

Реалізація політичної функції виборів Президента України здійсню­ється безпосередньо шляхом проведення виборів Президента України, оскільки в результаті обрання глави держави реально вирішується питання влади в державі, а значить переважної більшості питань, що стосуються політичної сфери.

Оскільки при наявності відповідної волі Президент України є найбільш впливовим суб\'єктом здійснення політики в Україні, можна дійти висновку про те, що голосуючи за того чи іншого кандидата на виборах Президента України, громадяни фактично обирають політичне майбутнє для держави і суспільства. Саме тому, на нашу думку, політична функція і є визначальною в системі функцій виборів Президента України.

Політична функція виборів Президента України має визначальне значення і для визнання легітимності влади на міжнародній арені та виокремлює подальший курс здійснення державою зовнішньої політики, визначає місце країни на геополітичній карті світу, її позицію при вирішення визначальних питань життя міжнародного співтовариства. Щодо міжнародної легітимізації виборів Президента України, то вона відбувається шляхом визнання їх результатів іншими державами та міжнародними організаціями, які здійснювали спостереження за ходом їх організації і проведення. Таке міжнародне визнання має першочергове значення для утвердження країни на міжнародній арені, є визначальною підставою для налагодження між державами рівноправних паритетних відносин.

Ідеологічна функція виборів Президента України полягає в реалізації тієї чи іншої ідеології, яку несе в собі політична програма кандидата у Президенти України. Таким чином, можна говорити про те, що під час виборів народ шляхом обрання глави держави вирішує питання ідеологічного, духовного, культурного життя суспільства.

Історія становлення інституту виборів Президента України свідчить про те, що саме через обрання керівника країни може бути зреалізована у повній мірі ідеологічна функція виборів Президента України, яка являє собою вибір народом майбутнього поступу держави та суспільства після виборів.

Таким чином, можна стверджувати, що від того, яким чином реалізовується ідеологічна функція виборів Президента України, визначається подальший вектор розвитку суспільства і держави, єднання України до загальноєвропейського культурно-цивілізаційного простору.

Що стосується економічної соціальної та інших функцій виборів Президента України, то вони є, по суті, вторинними, опосередкованими функціями виборів Президента України.

Зокрема, щодо економічної функції виборів Президента України, то вона, на нашу думку, полягає у вирішенні найважливіших питань в економічній сфері, а саме: питань влас­ності, приватизації, націоналізації тощо. Визначення в програмах кандидатів певних економічних аспектів та неодмінне бажання їх реалізації в результаті перемоги на виборах, безумовно в майбутньому впливатимуть на вирішення тих чи інших основоположних питань економічного життя держави. Таким чином, можна констатувати, що економічна функція виборів Президента України має безпосереднє відношення до вирішення в майбутньому визначальних питань держави в економічній сфері.

На даному етапі розвитку нашої цивілізації, коли світові економічні процеси почали набувати форми відвертої глобалізації та абсолютної інтеграції, неможливість або небажання влитися в загальносвітовий економічний механізм може надовго відкинути державу на узбіччя світового розвитку.

Економічна функція виборів безпосередньо впливає на створення належного інвестиційного клімату держави, набуття економічної привабливості в питаннях міжнародної торгівлі, що в сукупності формує міжнародний економічний імідж держави щодо її спроможності і відповідальності в питаннях утримання та повернення міжнародних фінансових запозичень.

Соціальна функція виборів Президента України є явищем активізації соціальних груп на виборах. Вона полягає в розв\'язанні народом через обрання глави держави питань соціальної політики, важливих соціальних питань, що стосуються праці, заробітної плати, охорони здоров\'я, соціального забезпечення, прав жінок та інших соціальних груп тощо.

За способами волевиявлення громадян функції виборів Президента України поділяються на установчу, охоронну, інформаційну та інші функції.

Під установчою функцією виборів Президента України слід розуміти створення та заміщення інституту глави держави, тобто виборчу функцію або державне будівництво.

Охоронна функція виборів Президента України полягає у вирішенні питань захисту, безпеки народовладдя під час виборів Президента України шляхом забезпечення таємності голосування, створення належних умов для спостереження за виборами, забезпечення правопорядку та збереження виборчої документації під час виборів Президента України.

Суть інформаційної функції виборів Президента України полягає у вирішенні інформаційного забезпечення народовладдя через повідомлення у засобах масової інформації та у інший спосіб інформації про хід та результати виборів Президента України.

Належне здійснення безпосередньої демократії під час виборів Президента України, на нашу думку, можливе лише у разі наявності механізму виборів Президента України.

Відомий російський вчений у галузі конституційного права Іванченко О.В. вважає, що механізм виборів утворюють виборчі комісії, які є вибудованою, гнучкою організаційною системою, придатною для проведення виборів. Оскільки, як вважає вчений, система виборчих комісій – це не просто сума структур, що входять до її складу, а налагоджений організм, частини якого взаємодіють одна з одною у формах, чітко передбачених законами./86/¹⁾

Такий підхід до визначення механізму виборів є досить звуженим і не охоплює усіх основних його компонентів, оскільки система виборчих комісій є тільки організаційною складовою механізму виборів, і тому при його формуванні тільки цієї складової зовсім не достатньо.

На нашу думку, під механізмом виборів Президента України слід розуміти систему організаційних (державних і недержавних) і нормативних (правових і етичних) засобів і способів здійснення народовладдя щодо заміщення посади глави держави.

До механізму виборів Президента України входять організаційна, територіальна, фінансова та матеріально-технічна, інформаційна складові, спільна дія яких забезпечує здійснення народовладдя під час виборів Президента України. Такий підхід до визначення механізму виборів Президента України, на наш погляд, може бути властивий усім видам виборів, що проводяться в Україні.

У зв’язку із цим, вважаємо, що здійснення повноцінного наукового аналізу механізму виборів Президента України можливе тільки шляхом здійснення аналізу кожної з його складових, який нами пропонується.

Що стосується організаційної складової механізму виборів Президента України, то відповідно до чинного законодавства про вибори Президента України, особливо важливу роль організаційної основи виборчого процесу почали відігравати виборчі комісії. У сучасному виборчому процесі виборчі комісії фактично забезпечують необхідну динаміку усіх без винятку виборчих процедур. Безперечно, сьогодні виборчі комісії є визначальною складовою механізму організації і проведення виборів Президента України. Тепер, коли виборчий процес в Україні відбувається на демократичних правових засадах, виборчі комісії стали незалежними при прийнятті рішень від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських організацій. У своїй діяльності виборчі комісії керуються законами України і від того як вони виконують їх вимоги, по суті, й залежить нормальний перебіг виборчого процесу.

За чинним Законом України "Про вибори Президента України" систему виборчих комісій по виборах Президента України утворюють Центральна виборча комісія, територіальні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії. Така система виборчих комісій не входить до жодної з гілок влади і діє як державно-громадська структура.

Щодо повноважень виборчих комісій по виборах Президента України, то вони досить детально виписані в Законі України «Про вибори Президента України». Правда, слід сказати, що повноваження Центральної виборчої комісії регулюються також частково Законом України «Про Центральну виборчу комісію».

На нашу думку, президентські вибори висвітлили низку проблем, що стосуються реалізації передбачених законодавством повноважень Центральної виборчої комісії. Так, наприклад, За­ко­ном про вибори Президента України ви­зна­че­но, що Цен­т­раль­на ви­бор­ча ко­мі­сія при­ймає обо­в’яз­ко­ві для за­сто­су­ван­ня ви­бор­чи­ми ко­мі­сі­я­ми ро­з’я­с­нен­ня з пи­тань За­ко­ну. Од­нак, на нашу думку, по­в­но­ва­жен­ня Комісії в цій ча­с­ти­ні слід зна­ч­но роз­ши­ри­ти. Ко­мі­сія по­вин­на бу­ти на­ді­ле­на пра­вом при­йма­ти обо­в’яз­ко­ві для ви­ко­нан­ня ро­з’я­с­нен­ня з пи­тань виборчого За­ко­ну не лише для виборчих комісій, але й для усіх без ви­ня­т­ку уча­с­ни­ків ви­бор­чо­го про­це­су. Ар­гу­мен­том на за­хист ці­єї пропозиції є той факт, що до Цен­т­раль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії під час ви­бор­чої кам­па­нії над­хо­ди­ли чи­с­лен­ні зве­р­нен­ня від кан­ди­да­тів у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни, їх пре­д­ста­в­ни­ків та до­ві­ре­них осіб з ви­мо­гою впли­ну­ти на не­га­ти­в­ні, на їх ду­м­ку, про­це­си, що від­бу­ва­ли­ся дов­ко­ла ви­бо­рів з уча­с­тю ор­га­нів дер­жа­в­ної вла­ди та ор­га­нів мі­с­це­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня, їх по­са­до­вих і слу­ж­бо­вих осіб. А Центральна виборча комісія за Законом не ма­ла не­об­хід­них по­в­но­ва­жень що­до при­йнят­тя обо­в’яз­ко­вих для ви­ко­нан­ня ро­з’я­с­нень з ме­тою за­без­пе­чен­ня ре­а­лі­за­ції ба­га­тьох де­кла­ра­ти­в­них прин­ци­пів, вста­но­в­ле­них у За­ко­ні, та од­на­ко­во­го за­сто­су­ван­ня За­ко­ну на всій те­ри­то­рії Укра­ї­ни./82/¹⁾

Не до кі­н­ця про­ду­ма­ними ви­яви­ли­ся й по­ло­жен­ня За­ко­ну що­до мо­ж­ли­во­с­ті на­ле­ж­ної ре­а­лі­за­ції та­ких по­в­но­ва­жень Цен­т­раль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії, як встановлення по­ря­дку ви­ко­ри­с­тан­ня за­со­бів ма­со­вої ін­фор­ма­ції для про­ве­ден­ня пе­ред­ви­бо­р­ної агіта­ції та по­ряд­ку над­хо­джен­ня і ви­ко­ри­с­тан­ня ко­ш­тів на ра­хун­ки осо­би­с­тих ви­бор­чих фон­дів кан­ди­да­тів у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни і здій­с­нен­ня кон­т­ро­лю за їх ви­ко­ри­с­тан­ням.

Щодо повноважень те­ри­то­рі­аль­них ви­бор­чих ко­мі­сій, то під час ре­а­лі­за­ції на пра­к­ти­ці ви­яви­лась досить про­б­ле­м­ною нор­ма За­ко­ну, яка до по­в­но­ва­жень те­ри­то­рі­аль­них ви­бор­чих ко­мі­сій від­но­сить пра­во здій­с­нен­ня в ме­жах від­по­ві­д­но­го те­ри­то­рі­аль­но­го ви­бор­чо­го окру­гу кон­т­ро­лю за до­дер­жан­ням за­ко­но­дав­с­т­ва про ви­бо­ри Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни, оскільки за­ко­но­да­вець не ви­зна­чив, у який са­ме спо­сіб та за ра­ху­нок яких ва­же­лів те­ри­то­рі­аль­на ви­бор­ча ко­мі­сія мо­же здій­с­ню­ва­ти ці по­в­но­ва­жен­ня. Тим біль­ше, що до скла­ду те­ри­то­рі­аль­них ко­мі­сій увійшов тіль­ки не­зна­ч­ний від­со­ток юри­с­тів, а ще ме­н­ше їх у ке­рі­в­ни­ц­т­ві ко­мі­сій. Таким чином, ре­аль­но ви­ко­на­ти ви­мо­ги За­ко­ну те­ри­то­рі­аль­ні ви­бор­чі ко­мі­сії про­с­то не мають змо­ги. Тому, на на­шу ду­м­ку, ці ва­ж­ли­ві ви­бор­чі фун­к­ції по­вин­ні ви­ко­ну­ва­ти постій­но ді­ю­чі те­ри­то­рі­аль­ні ви­бор­чі ко­мі­сії в ре­гі­о­нах, пе­ре­ва­ж­ну кіль­кість чле­нів яких скла­да­ли б ква­лі­фі­ко­ва­ні пра­в­ни­ки, із за­лу­чен­ням до роботи комісій пра­во­охо­рон­них ор­га­нів на мі­с­цях.

Крім того, на нашу думку, у За­ко­ні України “Про ви­бо­ри Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни” потрібно за­крі­пи­ти по­ло­ження що­до роз­по­ді­лу по­в­но­ва­жень між чле­на­ми територіальних та дільничних ви­бор­чих ко­мі­сій, як це зроблено у Законі України “Про Центральну виборчу комісію” щодо членів Центральної виборчої комісії. Така правова норма дасть можливість більш чітко врегулювати діяльність кожного члена виборчої комісії, які, на жаль, подекуди не зовсім уявляють собі вимоги, що перед ними ставляться під час здійснення повноважень у комісії.

Чинний Закон України “Про вибори Президента України” регламентує і процедурні питання організації роботи виборчих комісій. Зокрема визначено, що ос­но­в­ною фор­мою ро­бо­ти ви­бор­чих ко­мі­сій є від­кри­ті за­сі­дан­ня, які скли­ка­ю­ть­ся го­ло­вою ко­мі­сії, в ра­зі йо­го від­су­т­но­с­ті – за­сту­п­ни­ком го­ло­ви, а у ви­пад­ках, якщо у скла­ді ко­мі­сії від­су­т­ній за­сту­п­ник го­ло­ви, – се­к­ре­та­рем ко­мі­сії.

Пер­ше за­сі­дан­ня ви­бор­чої ко­мі­сії повинне бути скли­ка­не не пі­з­ніш як на тре­тій ро­бо­чий день пі­с­ля її утво­рен­ня, а на­сту­п­ні – за не­об­хід­ні­с­тю. За­сі­дан­ня ви­бор­чої ко­мі­сії ве­де її го­ло­ва або йо­го за­сту­п­ник, а в ра­зі не­ви­ко­нан­ня ни­ми з будь-­яких при­чин ці­єї фун­к­ції ко­мі­сія ви­зна­чає зі сво­го скла­ду го­ло­ву­ю­чо­го на кон­к­ре­т­но­му за­сі­дан­ні. Потрібно зазначити, що в Законі міститься норма, за якою за­сі­дан­ня ви­бор­чої ко­мі­сії є пра­во­мо­ч­ним, як­що у ньо­му бе­ре участь не менш як дві тре­ти­ни її скла­ду. Рі­шен­ня ко­мі­сії при­йма­є­ть­ся у фор­мі поста­но­ви від­кри­тим го­ло­су­ван­ням біль­ші­с­тю го­ло­сів від за­галь­но­го скла­ду ко­мі­сії.

На нашу думку, нор­ми За­ко­ну, що стосуються питання організації діяльності виборчих комісій виписані досить чітко, однак практика проведення виборів Президента України показала, що все ж одна правова норма у цій сфері є досить проблематичною і нео­бг­рун­то­ва­ною до­ці­ль­ні­с­тю. А саме, положення, що пе­ре­дба­чає мо­ж­ли­вість при­йнят­тя ко­мі­сі­єю рі­шень не ли­ше у ви­пад­ках на­яв­но­с­ті кво­ру­му у дві тре­ти­ни від її скла­ду, оскільки під час реалізації його на пра­к­ти­ці ви­яви­лось, що да­ле­ко не всі чле­ни ко­мі­сій ма­ють на ме­ті бра­ти ак­ти­в­ну участь у їх ро­бо­ті, об­ме­жи­в­шись ли­ше фун­к­ці­я­ми спо­сте­ре­жен­ня за ді­я­ль­ні­с­тю ко­мі­сій у дні го­ло­су­ван­ня та під час під­ра­хун­ку го­ло­сів. У зв’яз­ку із цим, тра­п­ля­лись при­крі ви­пад­ки, ко­ли че­рез ве­ли­ку кіль­кість чле­нів, які не з\'являлися на засідання ко­мі­сії, було немо­жливо зі­бра­ти кво­рум для при­йнят­тя ва­ж­ли­вих і від­по­ві­даль­них рі­шень. Крім того, як вже зазначалося, ба­га­то чле­нів ви­бор­чих ко­мі­сій ка­те­го­ри­ч­но від­мо­в­ля­лись бра­ти участь у їх ро­бо­ті./70/¹⁾

Окрім того, ви­ни­к­ає пи­тан­ня скіль­ки чле­нів ді­ль­ни­ч­ної ви­бор­чої ко­мі­сії ма­ють бу­ти при­су­т­ні­ми у при­мі­щен­ні для го­ло­су­ван­ня у день ви­бо­рів, чи сто­су­є­ть­ся за­ко­но­дав­ча ви­мо­га що­до кво­ру­му ви­бор­чої ко­мі­сії цьо­го ви­пад­ку? Адже са­мим чле­нам ді­ль­ни­ч­ної ви­бор­чої ко­мі­сії теж не­об­хід­но взя­ти участь у го­ло­су­ван­ні, при­чо­му у біль­шо­с­ті ви­пад­ків – на ін­шій ви­бор­чій ді­ль­ни­ці. За­кон жо­д­них вка­зі­вок з цьо­го пи­тан­ня не мі­с­тить. На на­шу ду­м­ку, з ме­тою за­без­пе­чен­ня ле­гі­ти­м­но­с­ті про­це­ду­ри го­ло­су­ван­ня не­об­хід­но за­крі­пи­ти в За­ко­ні нор­му що­до кво­ру­му ді­ль­ни­ч­ної ко­мі­сії у день го­ло­су­ван­ня, але зме­н­ши­ти йо­го з ква­лі­фі­ко­ва­ної до зви­чай­ної біль­шо­с­ті чле­нів ко­мі­сії.

Територіальну складову механізму виборів Президента України становлять територіальні виборчі одиниці - виборчі округи та виборчі дільниці. Функціонування територіальної складової безпосередньо залежить від її моделі.

В переважній більшості держав світу на президентських виборах функціонує модель територіальної складової, за якою на виборчі дільниці поділяються виборчі округи, кількість яких відповідає кількості регіонів держави, відповідно до встановленого в ній адміністративно-територіального устрою. І як показує широкий міжнародний досвід, саме така модель територіальної складової однозначно слугує вагомим допоміжним чинником механізму організації і проведення виборів, створення належних умов для здійснення громадянами своїх виборчих прав.

Щодо виборчих дільниць під час виборів Президента України, то, як яскраво засвідчує проведений у підрозділі 2.1. розділу ІІ нашого дисертаційного дослідження детальний аналіз, загалом вони функціонують досить ефективно, за винятком виборчих дільниць, що утворюються за кордоном.

Що ж стосується функціонування виборчих округів як основного виду територіальних одиниць під час виборів Президента України, то тут існує певна проблема. Суть її зводиться до того, згідно із законами про вибори Президента України 1991 та 1994 років в нашій державі теж існувала загальноприйнята модель виборчих округів, відповідно до якої під час президентських виборів функціонувало 27 виборчих округів, згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Однак, Закон про вибори Президента України 1999 року встановив зовсім нову модель виборчих округів, відповідно до якої під час президентських виборів функціонують 225 територіальних виборчих округів.

На нашу думку, проведений у підрозділі 2.1. розділу ІІ нашої дисертаційної роботи аналіз порядку утворення та функціонування територіальних виборчих округів під час виборів Президента України 1999 року, однозначно засвідчив хибність та необгрунтованість такого підходу щодо вибору моделі виборчих округів, в основу якого покладено не правове, а виключно політичне підгрунття.

Тому вважаємо, що в Україні повинна функціонувати модель виборчих округів, яка відповідала б адміністративно-територіальному устрою нашої держави, що ефективно сприятиме функціонуванню механізму організації і проведення виборів взагалі. Цей висновок грунтується на тому, що по суті територіальна складова є основою для побудови та належного функціонування всіх інших складових механізму виборів Президента України.

Фінансування виборів та їх матеріально-технічне забезпечення – це, безперечно, базові поняття для фінансової та матеріально-технічної складових механізму виборів Президента України.

На нашу думку, найбільш вдале визначення поняття фінансування виборів та їх матеріально-технічного забезпечення, з яким можна повністю погодитися, дав російський учений Колюшин Є.І. Відповідно до нього “під фінансуванням виборів слід розуміти всі дії, що піддаються фінансовій оцінці і направлені на пряме та непряме фінансування і матеріальне забезпечення підготовки і проведення виборів”./103/¹⁾

У нашій державі згідно з чинним Законам України “Про вибори Президента України” фінансування виборів Президента України здійснюється з двох джерел – за кошти Державного бюджету України, передбачені для організації і проведення виборів Президента України, та за кошти особистих виборчих фондів кандидатів у Президенти України. Однак, потрібно зазначити, що пра­во­ве ре­гу­лю­ван­ня фі­нан­со­во-­го­с­по­дар­сь­ко­го за­без­пе­чен­ня по­в­но­ва­жень ви­бор­чих ко­мі­сій по виборах Президента України усіх рівнів здій­с­нює не тільки За­ко­н Укра­ї­ни "Про ви­бо­ри Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни", а й від­по­ві­д­ні по­ло­жен­ня тру­до­во­го, бю­джет­но-­фі­нан­со­во­го і ци­ві­ль­но­го за­ко­но­дав­с­т­ва, а також зна­ч­не ко­ло цих пи­тань ре­гу­лю­є­ть­ся від­по­ві­д­ни­ми під­за­кон­ни­ми ак­та­ми – поста­но­ва­ми Ка­бі­не­ту Мі­ні­с­т­рів Укра­ї­ни, поста­но­ва­ми Цен­т­раль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії, рі­шен­ня­ми від­по­ві­д­них ви­бор­чих ко­мі­сій, що ма­ють ста­тус юри­ди­ч­них осіб.

Кошти Державного бюджету України, передбачені для організації і проведення виборів Президента України виділяються виключно з метою фі­нан­со­во-­го­с­по­дар­сь­ко­го за­без­пе­чен­ня по­в­но­ва­жень ви­бор­чих ко­мі­сій по виборах Президента України усіх рівнів.

Ана­ліз по­ло­жень чинного виборчого За­ко­ну, що ре­гу­лю­ють по­в­но­ва­жен­ня ви­бор­чих ко­мі­сій по виборах Президента України з пи­тань фі­нан­со­во­го і ма­те­рі­аль­но-­те­х­ні­ч­но­го за­без­пе­чен­ня ви­бо­рів, з то­ч­ки зо­ру те­о­рії і пра­к­ти­ки їх за­сто­су­ван­ня, свід­чить про на­яв­ність зна­ч­них не­до­лі­ків, що ма­ють бу­ти усу­не­ні в по­даль­шо­му при удо­ско­на­лен­ні ви­бор­чо­го за­ко­но­дав­с­т­ва та йо­го уні­фі­ка­ції.

Наприклад, по­ло­жен­ня стат­ті 21 пе­ре­дба­ча­ють, що у ра­зі не­сво­є­ча­с­но­го ви­ді­лен­ня бю­джет­них ко­ш­тів для фі­нан­су­ван­ня ви­бо­рів Цен­т­раль­на ви­бор­ча ко­мі­сія має пра­во на зве­р­нен­ня до На­ці­о­наль­но­го бан­ку Укра­ї­ни для одер­жан­ня у три­ден­ний тер­мін без­ві­д­со­т­ко­во­го кре­ди­ту в ме­жах ко­ш­тів, пе­ре­дба­че­них Дер­жа­в­ним бю­джетом Укра­ї­ни на про­ве­ден­ня ви­бо­рів. Га­ран­том по­ве­р­нен­ня та­ко­го кре­ди­ту є Мі­ні­с­тер­с­т­во фі­нан­сів Укра­ї­ни. Однак на практиці ця нор­ма ви­яви­ла­ся виключно декларативною, оскіль­ки при­йня­тий Вер­хо­в­ною Ра­дою Укра­ї­ни 20 тра­в­ня 1999 ро­ку За­кон Укра­ї­ни "Про На­ці­о­наль­ний банк Укра­ї­ни", зо­кре­ма йо­го стат­тя 54 за­бо­ро­няє на­да­ва­ти пря­мі кре­ди­ти як у на­ці­о­наль­ній, так і в іно­зе­м­ній ва­лю­ті на фі­нан­су­ван­ня ви­трат Дер­жа­в­но­го бю­джету Укра­ї­ни./34/¹⁾

На на­шу ду­м­ку, для ви­рі­шен­ня ці­єї про­б­ле­ми та­кі мо­ж­ли­во­с­ті слід на кон­кур­с­ній ос­но­ві на­да­ти упо­в­но­ва­же­ним на здій­с­нен­ня ка­со­во­го об­слу­го­ву­ван­ня бю­джет­них уста­нов державним ко­ме­р­цій­ним бан­кам Укра­ї­ни, що ма­ли б пра­во на­да­ва­ти Цен­т­раль­ній ви­бор­чій ко­мі­сії кре­ди­ти для під­го­тов­ки і про­ве­ден­ня ви­бо­рів Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни під від­по­ві­д­ні га­ран­тії Уря­ду.

Під­хо­ди до ви­рі­шен­ня цієї про­б­ле­ми фі­нан­су­ван­ня в зарубіжних кра­ї­нах до­сить рі­з­ні. Од­нак, у біль­шо­с­ті з них прин­ци­по­вим по­ло­жен­ням є те, що ор­ган, який про­во­дить ви­бо­ри в дер­жа­ві, отри­мує по­в­не фі­нан­су­ван­ня ви­бор­чої кам­па­нії ще до її по­ча­т­ку. Дже­ре­ло та­ко­го фі­нан­су­ван­ня, як пра­ви­ло, єди­не – це бю­джет кра­ї­ни. Але фор­ми, порядок на­дан­ня ко­ш­тів на ви­бо­ри є рі­з­ни­ми. Зокрема, пря­ме фі­нан­су­ван­ня за ра­ху­нок Дер­жа­в­но­го бю­джету України, кре­ди­ти бан­ків під уря­до­ві га­ран­тії з по­даль­шим їх від­ш­ко­ду­ван­ням з Дер­жа­в­но­го бю­джету України, що­рі­ч­на аку­му­ля­ція ко­ш­тів на ви­бо­ри у спе­ці­аль­но­му дер­жа­в­но­му ви­бор­чо­му фон­ді у роз­мі­рі пе­в­но­го фі­к­со­ва­но­го від­со­т­ка від вну­т­рі­ш­ньо­го ва­ло­во­го про­ду­к­ту дер­жа­ви./82/¹⁾ Остан­нє, на нашу думку, ви­гля­дає най­більш при­ва­б­ли­вим, оскіль­ки ви­бо­ри Президента України в Укра­ї­ні про­во­дя­ть­ся раз на п’ять років, а посту­по­ве на­ко­пи­чен­ня ко­ш­тів у спе­ці­аль­но­му дер­жа­в­но­му ви­бор­чо­му фон­ді спри­чи­нить зна­ч­но ме­н­ше на­ван­та­жен­ня на рі­ч­ний бю­джет кра­ї­ни в рік про­ве­ден­ня ви­бор­чої кам­па­нії.

Інша проблема, яка виникає у процесі фінансуванні виборів, це те, що незрозумілими виглядають при­чи­ни та ар­гу­мен­ти, яки­ми ке­ру­ва­ла­ся Вер­хо­в­на Ра­да Укра­ї­ни, ко­ли наприклад, під час роз­г­ля­ду про­е­к­ту Дер­жа­в­но­го бю­джету Укра­ї­ни на 1999 рік, без будь-­яко­го по­го­джен­ня чи кон­суль­та­цій з Центральною виборчою ко­мі­сі­єю са­мо­ві­ль­но зме­н­ши­ла су­му ви­да­т­ків на про­ве­ден­ня ви­бо­рів на 30-40 від­со­т­ків, у порівнянні з тією, яка була прорахована Комісією./82/²⁾ Це в кі­н­це­во­му ре­зуль­та­ті не да­ло мо­ж­ли­во­с­ті про­фі­нан­су­ва­ти у по­в­но­му об­ся­зі усі, ви­зна­че­ні ви­бор­чим За­ко­ном, за­хо­ди і про­це­ду­ри.

Тому ви­ни­кає ло­гі­ч­не за­пи­тан­ня: за які ко­ш­ти мо­ж­на про­во­ди­ти ви­бо­ри, якщо бюджетних коштів не вистачає? Через те, на нашу ду­м­ку, в са­мо­му За­ко­ні слід чі­т­ко вста­но­ви­ти нор­му, за якою для фі­нан­су­ван­ня ви­бор­чої кам­па­нії у Дер­жа­в­ному бю­джеті України обо­в’яз­ко­во пе­ре­дба­ча­ли­ся б ко­ш­ти в роз­мі­рі, ви­зна­че­но­му Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю за по­го­джен­ням з Ко­мі­те­том Вер­хо­в­ної Ра­ди Укра­ї­ни з питань бю­джету.

З не­по­в­ним і не­сво­є­ча­с­ним ви­ді­лен­ням ко­ш­тів з Дер­жа­в­но­го бю­джету Укра­ї­ни на проведення ви­бо­рів Президента України по­в’я­за­на та­кож ін­ша про­б­ле­ма, яка, на жаль, не знайшла сво­го ви­рі­шен­ня у чинному За­ко­ні – від­су­т­ність пра­во­вих норм, які ре­гу­лю­ва­ли б у дер­жа­ві ме­ха­нізм від­ш­ко­ду­ван­ня кре­ди­тор­сь­кої за­бор­го­ва­но­с­ті ко­мі­сій пі­с­ля за­кін­чен­ня стро­ку їх по­в­но­ва­жень за умов не­за­вер­ше­но­го фі­нан­су­ван­ня ви­бо­рів. Вважаємо, що практика, коли пі­с­ля ви­бор­чої кам­па­нії виборчі ко­мі­сії при­пи­ня­ють свої по­в­но­ва­жен­ня, а бор­ги за на­да­ні їм під­при­єм­с­т­ва­ми, уста­но­ва­ми та ор­га­ні­за­ці­я­ми по­слу­ги в окре­мих ви­пад­ках мі­ся­ця­ми за­ли­ша­ю­ть­ся не­по­га­ше­ни­ми, в ци­ві­лі­зо­ва­но­му су­с­пі­ль­с­т­ві є не­при­пу­с­ти­мою, оскіль­ки руй­нує пра­во­ві за­са­ди від­но­син вла­с­но­с­ті, на­но­сить ма­те­рі­аль­ну і мо­раль­ну шко­ду уча­с­ни­кам і ор­га­ні­за­то­рам ви­бор­чо­го про­це­су.

На нашу думку, від­ш­ко­ду­ван­ня кре­ди­тор­сь­кої за­бор­го­ва­но­с­ті виборчих ко­мі­сій, які є юри­ди­ч­ни­ми осо­ба­ми, пі­с­ля за­кін­чен­ня стро­ку їх по­в­но­ва­жень за умов не­за­вер­ше­но­го фі­нан­су­ван­ня ви­бо­рів у ме­жах ці­льо­вих ко­ш­тів, пе­ре­дба­че­них на це Дер­жа­в­ним бю­джетом Укра­ї­ни, має здій­с­ню­ва­ти­ся Ка­бі­не­том Мі­ні­с­т­рів Укра­ї­ни до за­кін­чен­ня фі­нан­со­во­го ро­ку, а за бра­ком та­ких ко­ш­тів во­ни пе­ре­дба­ча­ю­ть­ся ці­льо­вим при­зна­чен­ням у Дер­жа­в­но­му бю­джеті Укра­ї­ни на на­сту­п­ний фі­нан­со­вий рік.

З ці­єю про­б­ле­мою ті­с­но по­в’я­за­на й ін­ша – у чин­но­му За­ко­ні не ви­пи­са­но ме­ха­ні­з­му пра­во­на­сту­п­ни­ц­т­ва ви­бор­чих ко­мі­сій у зв’яз­ку із за­кін­чен­ням стро­ку їх по­в­но­ва­жень і лі­к­ві­да­ці­єю їх як юри­ди­ч­них осіб з усі­ма пра­во­ви­ми на­слід­ка­ми, що ма­ють ви­пли­ва­ти з цьо­го фа­к­ту. На­сам­пе­ред, це сто­су­є­ть­ся не ре­а­лі­зо­ва­них з рі­з­них при­чин під час про­ве­ден­ня виборчої кам­па­нії фі­нан­со­вих зо­бо­в’я­зань ко­мі­сій та їх май­но­вих ін­тересів. Ва­ж­ли­ве зна­чен­ня це має та­кож для на­ле­ж­но­го за­без­пе­чен­ня га­ран­тій со­ці­аль­но­го за­хи­с­ту ви­бор­чих ко­мі­сій. Адже, на виборах 1999 року були ви­пад­ки, ко­ли під час ро­бо­ти у ви­бор­чих ко­мі­сі­ях лю­ди за ста­ном здо­ро­в’я втра­ча­ють пра­це­зда­т­ність, ста­ють ін­ва­лі­да­ми, що при­зво­дить до по­яви ре­г­ре­с­них по­зо­вів то­що./70/¹⁾ На все це у ви­бор­чих ко­мі­сій, які є юри­ди­ч­ни­ми осо­ба­ми і пра­цю­ють на постій­ній ос­но­ві, ма­ють бу­ти пе­ре­дба­че­ні від­по­ві­д­ні бю­джет­ні ко­ш­ти. І це, на наше переконання, має знайти своє ві­до­бра­жен­ня у За­ко­ні.

Вимагають до­о­п­ра­цю­ван­ня та­кож по­ло­жен­ня стат­ті 17 За­ко­ну, що ре­гу­лю­ють пра­во­ві­д­но­си­ни у сфе­рі опла­ти пра­ці чле­нів ви­бор­чих ко­мі­сій. Так, від­по­ві­д­но до чин­ної ре­да­к­ції ча­с­ти­ни пер­шої цієї стат­ті Закону ви­пли­ває, що пра­во на опла­ту пра­ці за ро­бо­ту в ко­мі­сі­ях ма­ють не ли­ше чле­ни ви­бор­чих ко­мі­сій, зві­ль­не­ні від ви­ко­нан­ня ви­ро­б­ни­чих або слу­ж­бо­вих обо­в’яз­ків за ос­но­в­ним мі­с­цем ро­бо­ти, а та­кож чле­ни ко­мі­сії із чи­с­ла пен­сі­о­не­рів та осіб, що тим­ча­со­во не пра­цю­ють.

Тобто, іс­ну­ю­ча ре­да­к­ція зазначе­ної стат­ті не мі­с­тить від­мін­но­с­ті в опла­ті пра­ці між чле­на­ми ко­мі­сій із чи­с­ла пен­сі­о­не­рів (та осіб, які тим­ча­со­во не пра­цю­ють), ко­т­рі ма­ють пра­цю­ва­ти на пла­т­ній ос­но­ві чи на гро­мад­сь­ких за­са­дах. А це не від­по­ві­дає ні пра­к­ти­ці, що скла­ла­ся в ді­я­ль­но­с­ті ви­бор­чих ко­мі­сій, ні ви­мо­гам поста­но­ви Ка­бі­не­ту Мі­ні­с­т­рів Укра­ї­ни від 7 червня 1999 року № 991./47/¹⁾

Крім того, на нашу думку, чин­ний За­кон по­тре­бує та­кож змін і до­по­в­нень у ча­с­ти­ні від­по­ві­д­но­го за­без­пе­чен­ня ро­бо­ти чле­нів ви­бор­чих ко­мі­сій у день го­ло­су­ван­ня, а та­кож під час вста­но­в­лен­ня ре­зуль­та­тів го­ло­су­ван­ня. За­кон містить ви­мо­гу щодо без­пе­рер­в­ної ро­бо­ти ко­мі­сій у ре­жи­мі за­сі­дан­ня аж до під­пи­сан­ня і пе­ре­да­чі про­то­ко­лу про ре­зуль­та­ти го­ло­су­ван­ня до ко­мі­сії ви­що­го рі­в­ня. В той же час ко­ш­ти на ор­га­ні­за­цію три­ра­зо­во­го хар­чу­ван­ня чле­нів ко­мі­сій про­тя­гом двох діб ро­бо­ти чин­ним за­ко­но­дав­с­т­вом ні­ко­ли не пе­ре­дба­ча­ли­ся. Оскіль­ки біль­шість чле­нів ко­мі­сій ви­ко­ну­ють свої обо­в’яз­ки на гро­мад­сь­ких за­са­дах, то ви­рі­шен­ня цьо­го пи­тан­ня са­ме для ці­єї ка­те­го­рії уча­с­ни­ків ви­бор­чо­го про­це­су му­сить бу­ти пе­ре­дба­че­не у За­ко­ні.

На нашу думку, потребує від­по­ві­д­но­го пра­во­во­го вре­гу­лю­ван­ня і пи­тан­ня, по­в’я­за­не зі вста­но­в­лен­ням усім чле­нам ко­мі­сій, які ви­ко­ну­ють свої по­в­но­ва­жен­ня на гро­мад­сь­ких за­са­дах у день го­ло­су­ван­ня, а та­кож під час вста­но­в­лен­ня ре­зуль­та­тів го­ло­су­ван­ня, від­по­ві­д­ної опла­ти пра­ці. Оскіль­ки ро­бо­та в ці дні в ко­мі­сі­ях, на ви­бор­чих ді­ль­ни­цях за сво­ї­ми фі­зи­ч­ни­ми та пси­хо­ло­гі­ч­ни­ми на­ван­та­жен­ня­ми не мо­же при­рі­в­ню­ва­ти­ся до зви­чай­ної уча­с­ті в ря­до­вих за­сі­дан­нях ко­мі­сій, що здій­с­ню­є­ть­ся на гро­мад­сь­ких за­са­дах, во­на має від­по­ві­д­ним чи­ном ма­те­рі­аль­но ви­на­го­ро­джу­ва­ти­ся./98/¹⁾

Що стосується питання контролю за використанням виборчими комісіями коштів Державного бюджету України, то під час виборів 1999 року з ме­тою впро­ва­джен­ня єди­них під­хо­дів до ор­га­ні­за­ції кон­т­ро­лю за ви­ко­ри­с­тан­ням ко­ш­тів та за­без­пе­чен­ня від­по­ві­д­ної ко­ор­ди­на­ції дій Цен­т­раль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії з ор­га­на­ми Го­лов­ного контрольно-ревізійного управління Укра­ї­ни та Го­ло­в­но­го упра­в­лін­ня Дер­жавного ­ка­з­на­чей­с­т­ва Укра­ї­ни Цен­т­раль­на ви­бор­ча ко­мі­сія роз­ро­би­ла і постановою від 18 червня 1999 року № 98 за­твер­ди­ла від­по­ві­д­ний По­ря­док здій­с­нен­ня та­ко­го кон­т­ро­лю.

Кон­т­роль за ви­ко­ри­с­тан­ням бю­джет­них ко­ш­тів, що ви­ді­ля­ли­ся на ви­бор­чу кам­па­нію, від­по­ві­д­но до цьо­го По­ряд­ку здій­с­ню­ва­в­ся у два ета­пи. На пер­шо­му ета­пі ор­га­ни Дер­жа­в­но­го ка­з­на­чей­с­т­ва здій­с­ню­ва­ли по­пе­ре­дній кон­т­роль при опла­ті ви­трат та ра­хун­ків те­ри­то­рі­аль­них ви­бор­чих ко­мі­сій то­що. На дру­го­му ета­пі (не пі­з­ні­ше ніж у дво­ти­ж­не­вий строк пі­с­ля дня ви­бо­рів) ор­га­на­ми Дер­жа­в­ної кон­т­ро­ль­но-­ре­ві­зій­ної слу­ж­би Укра­ї­ни про­во­ди­ли­ся ре­ві­зії та пе­ре­вір­ки від­по­ві­д­но­с­ті фа­к­ти­ч­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня ко­ш­тів те­ри­то­рі­аль­ни­ми ви­бор­чи­ми ко­мі­сі­я­ми, за­твер­дже­них Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю ко­ш­то­ри­сам ви­да­т­ків. Уза­галь­не­ну ін­фор­ма­цію про під­су­м­ки та­ких ре­ві­зій та пе­ре­ві­рок Го­лов­не контрольно-ревізійне управління Укра­ї­ни над­си­лає у мі­ся­ч­ний строк пі­с­ля дня ви­бо­рів до Цен­т­раль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії, яка роз­г­ля­дає ці ма­те­рі­а­ли на за­сі­дан­ні Ко­мі­сії, при­ймає від­по­ві­д­не рі­шен­ня і за­твер­джує відповідні за­хо­ди що­до усу­нен­ня ви­яв­ле­них по­ру­шень та при­чин їх ви­ни­к­нен­ня.

Та­ким чи­ном, за­про­ва­джен­ня ви­ще­зазначе­но­го По­ряд­ку, на нашу думку, вста­но­ви­ло ло­гі­ч­ну і чі­т­ку си­с­те­му кон­т­ро­лю за ви­ко­ри­с­тан­ням бю­джет­них ко­ш­тів, що виділя­ю­ть­ся з Дер­жа­в­но­го бю­джету Укра­ї­ни на фі­нан­су­ван­ня ви­бор­ів Президента України. Усе це спри­я­ло ви­тра­чан­ню ко­ш­тів те­ри­то­рі­аль­ни­ми ви­бор­чи­ми ко­мі­сі­я­ми під час під­го­тов­ки і про­ве­ден­ня ви­бо­рів Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни у су­во­рій від­по­ві­д­но­с­ті із за­твер­дже­ни­ми Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю ко­ш­то­ри­са­ми ви­да­т­ків./70/¹⁾

Інше джерело використання коштів для фінансування виборів Президента України – особисті виборчі фонди кандидатів у Президенти України. Особистий виборчий фонд – це грошові кошти на спеціальному виборчому рахунку кандидата у Президенти України в уповноваженій установі банку, що акумулюються і використовуються в установленому порядку.

Від­по­ві­д­но до чинного За­ко­ну вони можуть використовуватися лише на фі­нан­су­ван­ня за­хо­дів пе­ред­ви­бо­р­ної агіта­ції.

Однак, правом встановлювати по­ря­док фор­му­ван­ня осо­би­с­тих ви­бор­чих фон­дів кан­ди­да­тів у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни та здій­с­нен­ня кон­т­ро­лю за над­хо­джен­ням, до­сто­ві­р­ні­с­тю об­лі­ку і ви­ко­ри­с­тан­ням їх ко­ш­тів та зві­т­но­с­ті про них За­ко­н Укра­ї­ни «Про ви­бо­ри Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни» знову ж таки наділив Цен­т­раль­ну ви­бор­чу ко­мі­сію.

Ви­бор­чий фонд кан­ди­да­та не мо­же пе­ре­ви­щу­ва­ти 100000 не­опо­да­т­ко­ву­ва­них мі­ні­му­мів до­хо­дів гро­ма­дян, по­жер­т­ву­ван­ня од­ні­єї юри­ди­ч­ної або фі­зи­ч­ної осо­би – 100 не­опо­да­т­ко­ву­ва­них мі­ні­му­мів до­хо­дів гро­ма­дян. Ко­ш­ти (або їх ча­с­ти­на), що на­дій­ш­ли до ви­бор­чо­го фон­ду кан­ди­да­та по­над цей ма­к­си­маль­ний роз­мір, по­вер­та­ю­ть­ся по­жер­т­ву­ва­чу за йо­го ра­ху­нок.

Слід під­кре­с­ли­ти, що нор­ма ви­бор­чо­го за­ко­но­дав­с­т­ва Укра­ї­ни, що на­дає кан­ди­да­там пра­во утво­рю­ва­ти осо­би­с­ті ви­бор­чі фон­ди для фі­нан­су­ван­ня вла­с­ної пе­ред­ви­бо­р­ної агіта­ції, за­без­пе­чує кан­ди­да­там у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни пе­в­ну не­за­ле­ж­ність від фі­нан­со­вої до­по­мо­ги дер­жа­ви у про­ве­ден­ні за­хо­дів пе­ред­ви­бо­р­ної агіта­ції і дає мо­ж­ли­вість при­хи­ль­ни­кам то­го чи ін­шо­го кан­ди­да­та, по­лі­тич­ним пар­ті­ям або ви­бор­чим бло­кам пар­тій до­да­т­ко­во вла­с­ни­ми ко­ш­та­ми ціл­ком ле­галь­но під­три­ма­ти їх у пе­ред­ви­бо­р­ній агіта­ції.

Як показала практика проведення виборів Президента України в 1999 році, сво­їм пра­вом на утво­рен­ня осо­би­с­то­го ви­бор­чо­го фон­ду ско­ри­с­та­ли­ся всі кан­ди­да­ти у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни. Ос­но­в­на ма­са ко­ш­тів на­дій­ш­ла на ра­хун­ки осо­би­с­тих ви­бор­чих фон­дів від гро­ма­дян Укра­ї­ни – 60,55%. По­жер­т­ву­ван­ня пар­тій, які ви­су­ну­ли кан­ди­да­тів, ста­но­в­лять 29,49%, а по­жер­т­ву­ван­ня юри­ди­ч­них осіб (ра­зом з пар­ті­я­ми) – 35,58%. В ці­ло­му кан­ди­да­там у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни на пе­ред­ви­бо­р­ну агіта­цію вда­ло­ся за­лу­чи­ти до осо­би­с­тих ви­бор­чих фон­дів 6 млн. 180 тис. 505 грн. від 8276 по­жер­т­ву­ва­чів./70/¹⁾

Найбільші фі­нан­со­ві мо­ж­ли­во­с­ті для ве­ден­ня пе­ред­ви­бо­р­ної агіта­ції за ра­ху­нок осо­би­с­тих ви­бор­чих фон­дів ма­ли кан­ди­да­ти у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни Ку­ч­ма Л.Д., Мо­роз О.О., Тка­чен­ко О.М., Си­мо­нен­ко П.М. та Ві­т­рен­ко Н.М. Роз­мі­ри їх ви­бор­чих фон­дів ста­но­ви­ли від 593 тис.грн. (Ві­т­рен­ко Н.М.), до 1 млн. 543 тис.грн (Ку­ч­ма Л.Д.). Із за­галь­них над­хо­джень ко­ш­тів до осо­би­с­тих ви­бор­чих фон­дів кан­ди­да­тів 97,9% ко­ш­тів ви­ко­ри­с­та­но на пе­ред­ви­бо­р­ну агіта­цію кан­ди­да­тів, 0,2% по­ве­р­ну­то по­жер­т­ву­ва­чам і 1,9% пе­ре­ра­хо­ва­но до Дер­жа­в­но­го бю­джету Укра­ї­ни. Най­біль­ша ча­с­ти­на ко­ш­тів особистих виборчих фондів під час виборів Президента України 1999 року бу­ла спря­мо­ва­на на ве­ден­ня пе­ред­ви­бо­р­ної агіта­ції у за­со­бах ма­со­вої ін­фор­ма­ції – 71,68%, у то­му чи­с­лі на те­ле­ба­чен­ні – 52,66%, на ра­діо – 11,78%, у пе­рі­о­ди­ч­них дру­ко­ва­них ви­дан­нях – 10,25%. Дру­ге мі­с­це у ви­тра­тах по­сі­да­ють за­хо­ди, по­в’я­за­ні з ви­го­то­в­лен­ням та роз­по­всю­джен­ням дру­ко­ва­ної про­ду­к­ції – 15,86%. Крім цьо­го, ко­ш­ти ви­бор­чих фон­дів ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли­ся та­кож для ор­га­ні­за­ції зу­стрі­чей з ви­бор­ця­ми та на ін­ші за­хо­ди, без­по­се­ре­д­ньо по­в’я­за­ні з пе­ред­ви­бо­р­ною агіта­ці­єю./70/¹⁾

На наше переконання, пе­ре­дба­че­не За­ко­ном по­в­но­ва­ження Цен­т­раль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії що­до вста­но­в­лен­ня По­ряд­ку над­хо­джен­ня і ви­ко­ри­с­тан­ня ко­ш­тів на ра­хун­ки осо­би­с­тих ви­бор­чих фон­дів кан­ди­да­тів у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни та здій­с­нен­ня кон­т­ро­лю за їх ви­ко­ри­с­тан­ням є абсолютно невиправданою правовою нормою. Та­кий по­ря­док по­ви­нен бу­ти чі­т­ко ви­зна­че­ний у За­ко­ні, оскіль­ки йо­го вста­но­в­лен­ня Центральною виборчою комісією, окрім пра­во­вих ко­лі­зій, бу­де зав­жди ви­кли­ка­ти зай­ві на­рі­кан­ня і ска­р­ги з бо­ку окре­мих суб’є­к­тів ви­бор­чо­го про­це­су.

Інша проблема, що, на нашу думку, вимагає серйозного обговорення і законодавчого вирішення – це необхідність обліку всіх коштів, що виділяються на проведення передвиборної агітації кандидатів у Президенти України. Як показала практика проведення виборів Президента України 1999 року, окремі кандидати у Президенти України під час проведення передвиборної агітації, використовували велику кількість засобів масової інформації, вдавалися до різних масових заходів агітації, в тому числі й з використанням найсучасніших технічних засобів, вартість яких значно перевищувала розміри особистих виборчих фондів кандидатів. Таким чином, можна зробити висновок, що незважаючи на те, що Законом було заборонено використання кандидатами для проведення передвиборної агітації інших коштів, окрім коштів особистих виборчих фондів, такі кошти все ж використовувалися в значній кількості. Вважаємо, що застосування такої практики є неприпустимим явищем, оскільки всі кошти, що використовуються кандидатами на проведення передвиборної агітації, повинні обов’язково проходити через особисті виборчі фонди і піддавати серйозному обліку, контролю і перевірці. До тих пір, поки ця проблема не буде законодавчо врегульована, буде порушуватися принцип рівних умов і можливостей для кандидатів у Президенти України під час виборчої кампанії. Тому, на нашу думку, реальним шляхом до її врегулювання є скасування верхньої межі розміру особистих виборчих фондів кандидатів у Президенти України. Адже під час виборів Президента України 1999 року верхня межа особистих виборчих фондів кандидатів у депутати у розмірі 100000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян становила 1 700 000 гривень, оскільки відповідно до Указу Президента України “Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян” від 13 вересня 1994 року неоподатковуваний мінімум становить 17 гривень./84/¹⁾ Така сума, на наше переконання, є на кілька параметрів нижчою від реальних коштів, що були витрачені окремими кандидатами. Скасування верхньої межі розміру виборчого фонду могло б стимулювати кандидатів до наповнення цих фондів коштами, що реально витрачаються на виборчу кампанію. На нашу думку, законодавче вирішення цієї проблеми буде одним з найдієвіших кроків до проведення в Україні прозорих демократичних виборів.

Іншим можливим шляхом створення рівних умов та можливостей щодо фінансового забезпечення проведення кандидатами у Президенти України є, на нашу думку, запровадження виключного фінансування виборів Президента України за рахунок коштів Державного бюджету України. Як показує досвід проведення президентських виборів в нашій державі, кандидати у Президенти України мають різні можливості щодо формування та використання коштів своїх виборчих фондів, що спричиняє певну їх фінансову дискредитацію та не забезпечує проголошений законом принцип рівності у проведенні передвиборної агітації. Таким чином, на наше переконання, тільки відмова від фінансування за рахунок коштів виборчих фондів кандидатів у Президенти України і встановлення порядку виключно бюджетного фінансування президентської виборчої кампанії може забезпечити дотримання такого основоположного принципу виборів. Причому, вважаємо, що розмір фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України може відповідати розміру встановленої законом верхньої межі коштів, передбачених для формування власного виборчого фонду кандидатів у Президенти України.

Що стосується матеріально-технічної складової механізму виборів Президента України, то необхідно зауважити, що згі­д­но з За­ко­ном ви­бор­чі ко­мі­сії, які є юри­ди­ч­ни­ми осо­ба­ми, а їх го­ло­ви – роз­по­ря­д­ни­ка­ми ко­ш­тів, виділе­них з Дер­жа­в­но­го бю­джету Укра­ї­ни на про­ве­ден­ня ви­бо­рів, ви­рі­шу­ють у вста­но­в­ле­но­му Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю по­ряд­ку пи­тан­ня щодо: роз­по­ді­лу ко­ш­тів на по­тре­би ді­ль­ни­ч­них ви­бор­чих ко­мі­сій; здій­с­нен­ня кон­т­ро­лю що­до за­без­пе­чен­ня ді­ль­ни­ч­них ви­бор­чих ко­мі­сій при­мі­щен­ня­ми, транс­пор­том, за­со­ба­ми зв’яз­ку; ма­те­рі­аль­но-­те­х­ні­ч­но­го за­без­пе­чен­ня ви­бо­рів на від­по­ві­д­ній те­ри­то­рії (у ме­жах своєї ком­пе­те­н­ції).

Потрібно згадати ще один очевидний позитив виборів Президента України 1999 року - впер­ше Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю було роз­ро­б­ле­но і постановою від 8 липня 1999 року № 107 за­про­ва­джено у ви­бор­чий про­цес нор­ма­ти­в­ні ви­мо­ги до при­мі­щень ви­бор­чих ко­мі­сій рі­з­них рі­в­нів, при­мі­щень для го­ло­су­ван­ня та пе­ре­лік не­об­хід­но­го об­ла­д­нан­ня для ор­га­ні­за­ції і на­ле­ж­но­го про­ве­ден­ня ви­бор­чих кам­па­ній.

З ме­тою ра­ці­о­наль­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня бю­джет­них ко­ш­тів, що ви­ді­ля­ли­ся на ви­бо­ри Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни у 1999 році, та на ре­а­лі­за­цію пе­ре­дба­че­них ви­бор­чим За­ко­ном по­в­но­ва­жень Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю бу­ло за­без­пе­че­но у по­в­но­му об­ся­зі цен­т­ра­лі­зо­ва­не ви­го­то­в­лен­ня і до­став­ку те­ри­то­рі­аль­ним ви­бор­чим ко­мі­сі­ям у ре­гі­о­ни дру­ко­ва­ної про­ду­к­ції, ви­бор­чої до­ку­мен­та­ції, об­ла­д­нан­ня для ор­га­ні­за­ції ви­бор­чо­го про­це­су. Слід зазначити, що та­ке цен­т­ра­лі­зо­ва­не роз­мі­щен­ня за­мо­в­лень да­ло мо­ж­ли­вість зе­ко­но­ми­ти кілька мі­ль­йо­нів гри­вень дер­жа­в­них ко­ш­тів./70/¹⁾

Зви­чай­но, фі­нан­со­ве та ма­те­рі­аль­но-­те­х­ні­ч­не за­без­пе­чен­ня під­го­тов­ки і про­ве­ден­ня ви­борів Президента України – це осо­б­ли­ва сфе­ра від­но­син між фі­зи­ч­ни­ми і юри­ди­ч­ни­ми осо­ба­ми, що бе­руть без­по­се­ре­д­ню участь у цьому швид­ко­плин­ному про­це­сі та для якого ха­ра­к­те­р­ні над­з­ви­чай­но сти­с­лі стро­ки ви­ко­нан­ня ро­біт чи на­дан­ня від­по­ві­д­них по­слуг то­що. Тому вважаємо, що у зв’язку із цим Цен­т­раль­на ви­бор­ча ко­мі­сія, територіальні виборчі ко­мі­сії, які є юри­ди­ч­ни­ми осо­ба­ми, по­вин­ні ма­ти від­по­ві­д­ні по­в­но­ва­жен­ня що­до спро­ще­но­го, при­ско­ре­но­го в ча­сі по­ряд­ку здій­с­нен­ня на кон­кур­с­ній ос­но­ві від­по­ві­д­них за­ку­пі­вель то­ва­рів і по­слуг, ви­ко­нан­ня ро­біт для ви­бор­чих по­треб, від­мін­но­го від по­ряд­ку, ре­г­ла­мен­то­ва­но­го від­по­ві­д­ни­ми поста­но­ва­ми Ка­бі­не­ту Мі­ні­с­т­рів Укра­ї­ни.

На нашу думку, інформаційна складова механізму виборів поділяється на дві підскладові - інформаційно-аналітичну та документальну.

Що стосується інформаційно-аналітичної підскладової, то під час виборів Президента України Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю з ме­тою за­без­пе­чен­ня опе­ра­ти­в­но­го над­хо­джен­ня ін­фор­ма­ції від те­ри­то­рі­аль­них ви­бор­чих ко­мі­сій про хід ви­бор­чо­го про­це­су, пе­ре­бі­г го­ло­су­ван­ня та вста­но­в­лен­ня під­су­м­ків го­ло­су­ван­ня розроблена і впро­ва­дже­на Єди­на ін­фор­ма­цій­но-­ана­лі­ти­ч­на си­с­те­ма «Вибори». Зокрема, під час виборчої кампанії 1999 року Єди­на ін­фор­ма­цій­но-­ана­лі­ти­ч­ної си­с­те­ми «Ви­бо­ри» за­без­пе­чи­ла за ра­ху­нок ви­ко­ри­с­тан­ня най­су­ча­с­ні­ших про­гра­м­них, ко­му­ні­ка­цій­них, об­чи­с­лю­валь­них та ін­ших еле­к­т­ронних за­со­бів на рі­в­ні міжнародних стандартів опе­ра­ти­в­ність та до­сто­ві­р­ність вво­ду ін­фор­ма­ції, пе­ре­да­чі та об­роб­ки отри­ма­них да­них, на­дій­но­го збе­ре­жен­ня та ви­да­чі у від­по­ві­д­них фор­ма­тах ці­єї ін­фор­ма­ції ко­ри­с­ту­ва­чам. У ко­ж­ній те­ри­то­рі­аль­ній ви­бор­чій ко­мі­сії бу­ло вста­но­в­ле­но ін­ди­ві­ду­аль­ний про­гра­м­но-­апа­ра­т­ний ком­п’ю­те­р­ний ком­плекс, осна­ще­ний мо­де­м­ним зв’яз­ком з Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю. Кон­фі­ден­цій­ність при пе­ре­да­чі ін­фор­ма­ції за­без­пе­чувала­ся спе­ці­аль­ни­ми про­гра­м­но-­те­х­ні­ч­ни­ми за­со­ба­ми./70/¹⁾

За­вдя­ки впро­ва­джен­ню за­зна­че­ної си­с­те­ми передача ві­до­мо­с­тей про під­су­м­ки го­ло­су­ван­ня на ви­бор­чих ді­ль­ни­цях до Цен­т­раль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії здій­с­ню­ва­лась не­гай­но пі­с­ля вве­ден­ня ці­єї ін­фор­ма­ції в ав­то­ма­ти­зо­ва­ну си­с­те­му те­ри­то­рі­аль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії. У ре­зуль­та­ті запровадження такої системи збору та передачі інформації впер­ше в іс­то­рії про­ве­ден­ня ви­бор­чих кам­па­ній в Укра­ї­ні по­пе­ре­дні да­ні про під­су­м­ки ви­бо­рів, що від­бу­ли­ся 31 жо­в­т­ня 1999 ро­ку, бу­ло опри­лю­д­не­но вже че­рез 11 го­дин пі­с­ля за­вер­шен­ня го­ло­су­ван­ня на ви­бор­чих ді­ль­ни­цях, а за під­су­м­ка­ми по­вто­р­но­го го­ло­су­ван­ня 14 ли­с­то­па­да 1999 ро­ку – че­рез 7 го­дин./82/²⁾

Вважаємо, що ефективний досвід застосування під час минулих президентських виборів сучасних інформаційних технологій вимагає їх законодавчого закріплення в майбутньому. Враховуючи практику використання у виборчому процесі інформаційно-аналітичних систем в іноземних державах, пропонуємо встановити порядок використання у виборах Президента України сучасних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем та оприлюднення оперативної інформації про хід та попередні результати голосування, отримані через ці технічні засоби та порядок здійснення контролю за використанням інформаційно-аналітичної системи у виборчому процесі, а також відповідальність працівників інформаційних центрів виборчих комісій за дії, що спричинили спотворення інформації, отриманої через технічні засоби системи.

У зв’язку із цим, на наше переконання, в Законі повинен бути окремий розділ “Інформаційно-аналітичне забезпечення виборів Президента України”, до якого мають входити три оскремі статті: “Використання автоматизованої інформаційно-аналітичної системи Центральної виборчої комісії”, “Оприлюднення відомостей, отриманих через автоматизовану інформаційно-аналітичну систему” та “ Контроль за використанням автоматизованої інформаційно-аналітичної системи”.

Щодо документальної підскладової інформаційної складової механізму виборів Президента України, то на нашу думку, документальне забезпечення є надзвичайно важливим елементом механізму організації і проведення виборів Президента України. На жаль, досі дослідженню проблеми документального забезпечення виборів не приділяється належної уваги з боку науковців. У цілому, порушена проблема справді виглядає ніби не дуже привабливо для виборчого процесу по виборах Президента України. Можливо, саме це і обумовлює майже відсутність системного правового регулювання питання документального забезпечення виборів у вітчизняному виборчому законодавстві.

З огляду на це, на нашу думку, виборчий Закон про вибори Президента України повинен містити чітке визначення поняття “виборчий документ” і встановлювати їх вичерпний перелік. Оскільки єдиною правовою нормою, що дає певний перелік виборчих документів, є положення пункту 9 статті 13 Закону України “Про Центральну виборчу комісію”, згідно з яким Центральна виборча комісія вста­но­в­лює фор­ми ви­бор­чих бю­ле­те­нів по ви­бо­рах Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни, спи­с­ків ви­бор­ців, про­то­ко­лів за­сі­дань ви­бор­чих ко­мі­сій, ін­ших ви­бор­чих до­ку­мен­тів, зраз­ки ви­бор­чих скри­ньок для го­ло­су­ван­ня, пе­ча­ток ви­бор­чих ко­мі­сій, ви­зна­чає по­ря­док збе­рі­ган­ня та пе­ре­да­чі ви­бор­чих до­ку­мен­тів./21/¹⁾

При цьому, вважаємо, що для того, щоб дати визначення самого поняття “виборчий документ”, потрібно відштовхуватися від загального визначення поняття “документ”. На нашу думку, найбільш вдале сучасне визначення документу дав вітчизняний вчений Діденко А.Н. Згідно з його визначенням, документ – це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу./77/²⁾

Виходячи з цього, спробуємо дати визначення виборчого документа. Виборчий документ – це спеціальний вид документа, що містить у зафіксованому вигляді інформацію про вибори, оформлений відповідно до вимог виборчого законодавства та має юридичну силу.

Основним документом на виборах, безперечно, є виборчий бюлетень для голосування. Чинний Закон про вибори Президента України дає визначення виборчого бюлетеня для голосування як документа суворої звітності. Однак, на нашу думку, це поняття слід дещо розширити, визначивши, що виборчий бюлетень – це документ суворої звітності для таємного голосування, який відображає волевиявлення виборця і є первинним джерелом інформації про його волевиявлення.

Чинним Законом встановлені досить чіткі правові норми, що стосуються основного виборчого документа - бюлетеня для голосування. Аналіз цих правових норм подано в підрозділі 2.1. розділу ІІ нашого дисертаційного дослідження.

Що стосується інших виборчих документів, то Закон містить значну їх кількість, однак існує проблема щодо їх систематизації. Справа в тім, що, на жаль, правові норми, які містять інформацію про виборчі документи містяться у різних статтях Закону, що, на нашу думку, дещо ускладнює роботу щодо їх аналізу та використання під час виборів.

Вважаємо, що такий перелік виборчих документів повинен бути системно поданий в окремі й статті Закону, незалежно від того, що про зазначені документи згадується в інших його статтях.

Зокрема, на нашу думку, в окремій статті Закону має бути поданий їх виключний перелік:

- анкета претендента на кандидата у Президенти України;

- список учасників зборів виборців, на яких висувають претендента на кандидата у Президенти України;

- протокол зборів виборців по висуванню претендента на кандидата у Президенти України;

- підписний лист на підтримку претендента на кандидати у Президенти України;

- довідка про прийняття Центральною виборчою комісією від уповноваженої особи політичної партії (виборчого блоку), ініціативної групи виборців документів, що стосуються висунення претендента на кандидата у Президенти України;

- довідка про реєстрацію претендента на кандидата у Президенти України;

- довідка про прийняття Центральною виборчою комісією від уповноваженої особи політичної партії (виборчого блоку), ініціативної групи виборців підписних листів;

- посвідчення кандидата у Президенти України;

- посвідчення представника кандидата у Президенти України в Центральній виборчій комісії;

- посвідчення довіреної особи кандидата у Президенти України в єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому окрузі;

- посвідчення довіреної особи кандидата у Президенти України в територіальному виборчому окрузі;

- списки виборців по виборах Президента України;

- довідка про виключення виборця, який вибув з території виборчої дільниці, зі списку виборців (відкріплювальне посвідчення, у разі його запровадження);

- посвідчення члена територіальної та дільничної виборчих комісій;

- протокол засідання територіальної та дільничної виборчих комісій;

- протокол територіальної виборчої комісії про підрахунок виборчих бюлетенів по виборах Президента України, отриманих від Центральної виборчої комісії;

- протокол територіальної виборчої комісії про підрахунок і видачу виборчих бюлетенів по виборах Президента України дільничним виборчим комісіям;

- запрошення дільничної виборчої комісії виборцю взяти участь у голосуванні;

- акт спостерігачів про виявлені порушення виборчого законодавства під час виборів;

- протокол дільничної виборчої комісії про підсумки голосування;

- протокол територіальної виборчої комісії про підсумки голосування в територіальному виборчому окрузі;

- протоколи Центральної виборчої комісії про результати виборів в єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому окрузі по виборах Президента України;

- протокол територіальної виборчої комісії про підрахунок виборчих бюлетенів для повторного голосування на виборах Президента України, отриманих від Центральної виборчої комісії;

- протокол територіальної виборчої комісії про підрахунок виборчих бюлетенів для повторного голосування по виборах Президента України дільничним виборчим комісіям;

- запрошення дільничної виборчої комісії виборцю взяти участь у повторному голосуванні;

- протокол дільничної виборчої комісії про підсумки повторного голосування;

- протокол територіальної виборчої комісії про підсумки повторного голосування в територіальному виборчому окрузі;

- протоколи Центральної виборчої комісії про результати виборів в єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому окрузі по виборах Президента України при повторному голосуванні;

- посвідчення Президента України.

У цій статті Закону також повинні міститися чіткі вимоги до виборчих документів на зразок тих, які містяться щодо виборчого бюлетеня. Адже на виконання вищезазначеної вимоги Закону про Центральну виборчу комісію, в якій ідеться про те, що зразки форм виборчих документів встановлює виключно Центральна виборча комісія, Комісія своїм рішенням у формі постанови встановлює на власний розсуд ті чи інші зразки й форми виборчих документів.

На наш думку, такий підхід є не зовсім вірним і виправданим. Не бажаючи применшити роль і значення Центральної виборчої комісії в організації і проведенні виборів Президента України, вважаємо, що вимоги щодо змісту усіх виборчих документів повинні бути чітко означені в Законі, а їх зразки та форми повинні бути також безпосередньо встановлені в Законі у вигляді додатків. Вважаємо, що такий підхід зможе посприяти уникненню багатьох різночитань і помилок щодо окремих виборчих документів з боку виборчих органів та інших учасників виборчого процесу. Крім того, це дасть змогу законодавцям самим визначати те, якими, на їх точку зору, повинні бути форми та зразки виборчих документів як надзвичайно важливих чинників у виборах, а не віддавати це право Центральній виборчій комісії, звинувачуючи її потім у будь-яких порушеннях Закону чи перевищенні своїх повноважень. Таким чином, можна буде й застерегти Комісію від будь-яких звинувачень на її адресу з цього приводу.

Інше питання, що досі залишається практично невисвітленим у правовій науці - це питання актів виборів як форми безпосередньої демократії. Конкретно ця проблема стосується і визначення актів виборів Президента України.

Потрібно зазначити, що мова йде не про проміжні виборчі документи, про які зазначалося вище в нашому дисертаційному дослідженні, а про узагальнюючі акти виборів, тобто документи, якими оформлена воля громадян у результаті їх волевиявлення на виборах. Адже вважається, що під час здійснення безпосереднього народовладдя, зокрема виборів та референдумів народ приймає рішення. Що ж це за рішення, якими вони є за своєю суттю та за визначенням?

Єдиновірним шляхом дослідження актів виборів та референдумів є їх наукове визначення, яке повинно відштовхуватися від визначення актів прямого народовладдя. На нашу думку, найбільш вдале і правильне визначення характеристик та суті актів прямого народовладдя дав вітчизняний вчений-правознавець Мурашин О.Г., який один з небагатьох приділив велику увагу в своїх наукових дослідженнях саме актам прямого народовладдя. Згідно з його твердженнями, акти прямого народовладдя можна визначити як правові акти, що є результатом функціонування інститутів прямої демократії і містять у собі безпосередньо виражену волю населення щодо розв”язання певних питань державного і суспільного життя у вигляді прийнятих ним владних настанов./127/¹⁾

У своїх наукових роботах Мурашин О.Г. дає і наукове визначення понять актів прямого народовладдя, зокрема актів референдумів та актів виборів. Так, за твердженням вченого, актом виборів є передбачене конституцією та законами специфічне політико-правове рішення, що являє собою результат волевиявлення народу (дієздатних громадян) або його певної частини шляхом таємного голосування щодо формування якісного складу органу законодавчої влади та органів місцевого самоврядування, або рішення про наділення повноваженнями посадової особи шляхом голосування встановленою більшістю за умови, коли на здобуття кожного мандата мають балотуватися два і більше кандидатів.

Погоджуючись з таким визначенням науковця, вважаємо, що крім актів волевиявлення громадян на виборах потрібно розглядати й письмові акти виборів як нормативно-правову форму закріплення волі народу. Ці письмові акти є завжди вторинними по відношенню до акту волевиявлення громадян на виборах.

На нашу думку, письмові акти виборів Президента України, становлять стійку систему, до якої входять основні письмові акти:

1) рішення дільничної виборчої комісії про підсумки голосування на дільниці;

2) рішення територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах територіального виборчого округу;

3) рішення Центральної виборчої комісії про результати виборів, яке є узагальнюючим письмовим актом виборів.

Таким чином, узагальнюючий письмовий акт виборів Президента України приймає спеціально створений з цією метою державний орган – Центральна виборча комісія. А саме: Центральна виборча комісія приймає рішення у формі постанови щодо визнання обраним під час виборів Президента України тієї чи іншої особи. Отже, вважаємо, що можна стверджувати про те, що узагальнюючим письмовим актом виборів Президента України є постанова Центральної виборчої комісії про результати виборів.

Таким чином, можна зробити такі висновки:

1. Функції виборів Президента України - це види діяльності народу в сфері державотворення.

Функції виборів Президента України слід класифікувати за сферами та способами волевиявлення громадян.

За сферами волевиявлення громадян функції виборів Президента України потрібно поділяти на основоположні та опосередковані. До основоположних відносяться політична та ідеологічна функції виборів Президента України, а до опосередкованих - економічна, соціальна та інші функції виборів Президента України.

За способами волевиявлення громадян функції виборів Президента України поділяються на установчу, охоронну, інформаційну та інші функції.

2. Механізм виборів Президента України - це система організаційних (державних і недержавних) і нормативних (правових і етичних) засобів і способів здійснення народовладдя щодо заміщення посади глави держави. До механізму виборів Президента України входять організаційна, територіальна, фінансова та матеріально-технічна, інформаційна складові, спільна дія яких забезпечує здійснення народовладдя під час виборів Президента України. Такий підхід до визначення механізму виборів Президента України, на нашу думку, може бути властивий усім видам виборів, що проводяться в Україні.

Що стосується організаційної складової механізму виборів Президента України, то на нашу думку, з огляду на розвиток виборчого законодавства України та практику застосування цього законодавства під час під час виборів Президента України належний рівень правового регулювання механізму виборів Президента України передбачає, передусім, наявність вичерпного кола повноважень виборчих комісій всіх рівнів. Враховуючи статус Центральної виборчої комісії як постійно діючого державного органу, який очолює систему виборчих комісій по виборах Президента України, Закон повинен містити вичерпне коло її повноважень. Зокрема, Центральна виборча ко­мі­сія по­вин­на бу­ти на­ді­ле­на пра­вом при­йма­ти обо­в’яз­ко­ві для ви­ко­нан­ня ро­з’я­с­нен­ня з пи­тань виборчого За­ко­ну не лише для виборчих комісій, але й для всіх без ви­ня­т­ку уча­с­ни­ків ви­бор­чо­го про­це­су. Крім того, Закон повинен містити положення щодо, по-перше, організації роботи всіх комісій; по- друге, роз­по­ді­лу по­в­но­ва­жень між її чле­на­ми; по- третє, порядку прийняття рішень членами виборчих комісій. Також з метою належного забезпечення діяльності виборчих комісій, здійснення їх повноважень та виконання обов\'язків членів виборчих комісій усіх рівнів Закон повинен містити систему гарантій діяльності членів виборчих комісій.

Для ефективного функціонування територіальної складової механізму виборів в Україні повинна функціонувати модель виборчих округів, яка відповідала б адміністративно-територіальному устрою нашої держави, оскільки територіальна складова, по суті, є основою для побудови та належного функціонування всіх інших складових механізму організації і проведення виборів Президента України.

В частині забезпечення належного рівня дієвості фінансової складової механізму виборів Президента України необхідно, передовсім, за­кон­одавчо вста­но­ви­ти порядок, за яким для фі­нан­су­ван­ня ви­бор­чої кам­па­нії у Дер­жа­в­ному бю­джеті України обо­в’яз­ко­во пе­ре­дба­ча­ли­ся б ко­ш­ти в роз­мі­рі, ви­зна­че­но­му Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю за по­го­джен­ням з Ко­мі­те­том Вер­хо­в­ної Ра­ди Укра­ї­ни з питань бю­джету.

Необхідно ви­рі­шити про­б­ле­му, яка є основною для фінансової складової механізму виборів Президента України - своєчасне фінансування виборів. З огляду на це, слід на кон­кур­с­ній ос­но­ві на­діли­ти державні ко­ме­р­цій­ні бан­ки Укра­ї­ни, упо­в­но­ва­же­ні на здій­с­нен­ня ка­со­во­го об­слу­го­ву­ван­ня бю­джет­них уста­нов, пра­вом на­да­ва­ти Цен­т­раль­ній ви­бор­чій ко­мі­сії кре­ди­ти для під­го­тов­ки і про­ве­ден­ня ви­бо­рів Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни під від­по­ві­д­ні га­ран­тії Уря­ду, узгоджені з ним.

Від­ш­ко­ду­ван­ня кре­ди­тор­сь­кої за­бор­го­ва­но­с­ті від­по­ві­д­них ко­мі­сій, які є юри­ди­ч­ни­ми осо­ба­ми, пі­с­ля за­кін­чен­ня стро­ку їх по­в­но­ва­жень за умов не­за­вер­ше­но­го фі­нан­су­ван­ня ви­бо­рів у ме­жах ці­льо­вих ко­ш­тів, пе­ре­дба­че­них на це Дер­жа­в­ним бю­джетом Укра­ї­ни, має здій­с­ню­ва­ти­ся Ка­бі­не­том Мі­ні­с­т­рів Укра­ї­ни до за­кін­чен­ня фі­нан­со­во­го ро­ку, а за бра­ком та­ких ко­ш­тів во­ни пе­ре­дба­ча­ю­ть­ся ці­льо­вим при­зна­чен­ням у Дер­жа­в­но­му бю­джеті Укра­ї­ни на на­сту­п­ний фі­нан­со­вий рік.

За­ко­н має чітко вре­гу­льовувати пра­во­ві­д­но­си­ни у сфе­рі опла­ти пра­ці чле­нів ви­бор­чих ко­мі­сій, в тому числі у день го­ло­су­ван­ня, а та­кож під час вста­но­в­лен­ня ре­зуль­та­тів го­ло­су­ван­ня.

По­ря­док над­хо­джен­ня і ви­ко­ри­с­тан­ня ко­ш­тів на ра­хун­ки осо­би­с­тих ви­бор­чих фон­дів кан­ди­да­тів у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни та здій­с­нен­ня кон­т­ро­лю за їх ви­ко­ри­с­тан­ням по­ви­нен бу­ти чі­т­ко ви­зна­че­ний у За­ко­ні, а не вста­но­в­люватися Центральною виборчою комісією. Крім того, має бути скасована верхня межа розміру особистих виборчих фондів кандидатів у Президенти України.

З метою відповідного функціонування матеріально-технічної складової механізму виборів Президента України, на нашу думку, необхідно законодавчо встановити норми матеріально-технічного забезпечення виборчих комісій. Крім того, під час виборчої кампанії Цен­т­раль­на ви­бор­ча ко­мі­сія, територіальні виборчі ко­мі­сії, які є юри­ди­ч­ни­ми осо­ба­ми, по­вин­ні ма­ти від­по­ві­д­ні по­в­но­ва­жен­ня що­до спро­ще­но­го, при­ско­ре­но­го в ча­сі по­ряд­ку здій­с­нен­ня на кон­кур­с­ній ос­но­ві від­по­ві­д­них за­ку­пі­вель то­ва­рів і по­слуг, ви­ко­нан­ня ро­біт для ви­бор­чих по­треб, від­мін­но­го від по­ряд­ку, ре­г­ла­мен­то­ва­но­го від­по­ві­д­ни­ми поста­но­ва­ми Ка­бі­не­ту Мі­ні­с­т­рів Укра­ї­ни.

Інформаційна складова механізму виборів поділяється на дві підскладові -- інформаційно-аналітичну та документальну.

Функціонування інформаційно-аналітичної підскладової інформаційної складової механізму виборів Президента України вимагає законодавчого закріплення застосування під час виборів сучасних інформаційних технологій. Зокрема, в Законі має бути встановлений порядок використання у виборах Президента України сучасних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем та оприлюднення оперативної інформації про хід і попередні результати голосування, отримані через ці технічні засоби, та порядок здійснення контролю за використанням інформаційно-аналітичної системи у виборчому процесі, а також відповідальність працівників інформаційних центрів виборчих комісій за дії, що спричинили спотворення інформації, отриманої через технічні засоби системи.

З метою належного функціонування документальної підскладової інформаційної складової механізму виборів Президента України Закон повинен містити окрему статтю, в якій має бути системно поданий перелік виборчих документів, незалежно від того, що про зазначені документи згадується в інших його статтях. У цій статті Закону також повинні міститися чіткі вимоги щодо змісту виборчих документів, на зразок тих, що містяться щодо виборчого бюлетеня. Зразки та форми виборчих документів повинні бути безпосередньо встановлені в Законі у вигляді додатків.

Слід розглядати акт волевиявлення громадян на виборах і письмовий акт як нормативно-правову форму закріплення волі народу. Ці письмові акти є завжди вторинними по відношенню до акту волевиявлення громадян на виборах. До системи письмових актів входять: 1) рішення дільничної виборчої комісії про підсумки голосування на дільниці; 2) рішення територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах територіального виборчого округу; 3) рішення Центральної виборчої комісії про результати виборів, яке є узагальнюючим письмовим актом виборів.