§ 5. Правове становище інших учасників відносин у сфері господарювання

Незважаючи на те, що ГК України (ст. 2) відносить до уча­сників відносин у сфері господарювання споживачів, у пода­льшому їх правове становище в ГК України не визначене, а термін «споживачі» вживається в Кодексі, як правило, тоді, коли йдеться про захист їх прав та інтересів державою (стат­ті 5, 6, 9, 10, 14, 18, 20 тощо), з чого можна припустити, що в цих випадках поняття «споживач», очевидно, характеризує «публічний» аспект правового статусу особи, на зміст якого справляє свій вплив діяльність суб'єктів господарювання і на­слідки цієї діяльності^[90].

У літературі висловлюються протилежні думки щодо змі­сту терміна «споживачі», вжитого в ст. 2 ГК України. На ду­мку Г. Л. Знаменського, оскільки ГК України не дає визна­чення цього поняття, слід скористатися тим визначенням, яке міститься в іншому акті господарського законодавства - Законі України «Про природні монополії», ст. 1 якого визна­чає споживача товарів як фізичну або юридичну особу, що придбаває товар. Виходячи з цього, стає зрозумілим, вважає автор, що ГК України, назвавши споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, має на увазі юридичних осіб - організації, які споживають результати господарської діяльності, незалежно від того, є вони господарюючими чи негосподарюючими суб'єктами. Тому не є учасниками від­носин у сфері господарювання споживачі - фізичні особи, права яких визначено Законом України «Про захист прав споживачів»^[91].

Протилежну думку висловила Н. О. Саніахметова, яка, коментуючи ст. 2 ГК України, вважає, що споживач визна­чений у Законі України «Про захист прав споживачів» як фі­зична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих по­треб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяль­ністю або виконанням обов'язків найманого працівника^[92].

Неоднозначно тлумачиться термін «споживач» і в різних статтях ГК України. Так, у контексті статей 44, 76, 267, 269, 275 ГК України під споживачем слід розуміти суб'єкта гос­подарювання або іншого учасника відносин у сфері госпо­дарювання. Виходячи зі змісту статей 128, 178, 180, 277, 407 ГК України, можна говорити про споживача в широко­му розумінні - як про учасника господарських відносин, так і про фізичну особу - споживача.

І хоч у ГК України є стаття (ст. 39), яка регулює відноси­ни, пов'язані із захистом прав споживачів, проте її вклю­чення до глави 3 «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції», на думку В. С. Щербини^[93], викликає серйозні заперечення, оскільки насправді зазначена стаття містить положення загального характеру щодо захисту прав спожи­вачів, причому в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тобто, як зазначає вчений, безвідносно до виду порушень, і жодним чином не пов'язана із захистом прав споживачів від недобросовісної конкуренції.

Важливе місце серед учасників відносин у сфері госпо­дарювання посідають органи державної влади та органи міс­цевого самоврядування, наділені господарською компетенцією (в правовій літературі їх запропоновано називати «суб'єкти державного регулювання господарської діяльності»)^[94]. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зо­бов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб'єктами державного регулювання господарської дія­льності є, з одного боку, держава в особі її компетентних ор­ганів. До того ж варто зауважити, що за нормою ч. 1 ст. 8 ГК України органи державної влади та органи місцевого са­моврядування не є суб'єктами господарювання. З іншого боку, суб'єктами державного регулювання господарської ді­яльності є особи, які здійснюють таку діяльність, - господар­ські організації та фізичні особи - підприємці.

Для розуміння правового становища органів державної влади та органів місцевого самоврядування як учасників відносин у сфері господарювання велике значення мають такі категорії господарського права, як «господарська ком­петенція», «організаційно-господарські повноваження», «ор­ганізаційно-господарські відносини» та «організаційно- господарські зобов'язання»^[95].

Змістом господарської компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування слід визнати організаційно-господарські повноваження зазначених орга­нів. Для реалізації своєї господарської компетенції органи державної влади та органи місцевого самоврядування наді­ляються відповідними організаційно-господарськими пов­новаженнями, що дає підстави відносити їх до суб'єктів ор­ганізаційно-господарських відносин.

Органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання є учасниками відносин у сфері господарювання у разі, якщо вони є суб'єктами організаційно-господарських відно­син, в яких вони і реалізують свої організаційно-господарські повноваження. Як випливає зі змісту ст. 176 ГК України, правовою формою, в якій існують організаційно-господарсь­кі відносини, є організаційно-господарські зобов’язання, як один із двох основних видів господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 173 ГК України). Змістом організаційно-господарського зобов'язання є здійснення зобов'язаною стороною на ко­ристь управненої сторони певної управлінсько-господарсь­кої (організаційної) дії або утримання від певної дії. Відпові­дно, управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В інших відносинах (майново-господарських) органи державної влади та органи місцевого самоврядування ви­ступають споживачами продукції і товарів (робіт, послуг), що виробляються і реалізуються (виконуються, надаються) суб'єктами господарювання, тобто не мають статусу суб'єк­та організаційно-господарських повноважень^[96].

Компетенція Верховної Ради України закріплена в Кон­ституції України (ст. 85). Основною правомочністю Верховної Ради України у сфері реалізації організаційно-господарських повноважень є прийняття законів, що забезпечують належ­ний порядок здійснення господарської діяльності. Зокрема, виключно законами України встановлюються правові основи здійснення підприємництва, принципи господарювання та їх державні гарантії; правовий механізм реалізації права на за­няття підприємництвом; правові засади недопущення анти- конкурентної діяльності та порушення прав споживачів; за­гальні засади зовнішньоекономічної діяльності; механізм використання власності в господарській сфері тощо.

За ст. 113 Конституції України КМ України є вищим ор­ганом у системі органів виконавчої влади, який в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, що є обов'язковими до виконання (ст. 117 Конституції України). Організаційно-господарські повноваження КМ України за­кріплені в ст. 116 Конституції України та ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», за якими Кабінет Міністрів України:

- забезпечує проведення державної економічної політи­ки, здійснює прогнозування та державне регулювання наці­ональної економіки;

- забезпечує розроблення і виконання загальнодержав­них програм економічного та соціального розвитку;

- визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання;

- здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повнова­ження щодо управління зазначеними об'єктами міністерст­вам, іншим центральним органам виконавчої влади, місце­вим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання дер­жавних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права дер­жавної власності, що не підлягають приватизації;

- сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямова­ності національної економіки, здійснює заходи щодо демо­нополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;

- забезпечує здійснення державної регуляторної політи­ки у сфері господарської діяльності;

- забезпечує розроблення і виконання програм структу­рної перебудови галузей національної економіки та іннова­ційного розвитку, здійснює заходи, пов'язані з реструктури­зацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріо­ритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;

- забезпечує захист та підтримку національного товаро­виробника;

- забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;

- визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для держав­них потреб, порядок формування та розміщення державно­го замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до за­конодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах);

- утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;

- забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;

- забезпечує проведення державної фінансової та подат­кової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;

- розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету Укра­їни, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Ра­ді України звіт про його виконання;

- приймає рішення про використання коштів резервно­го фонду Державного бюджету України;

- обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик;

- організовує державне страхування;

- забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення;

- забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулю­вання зовнішньоекономічної діяльності;

- організовує та забезпечує здійснення митної справи;

- бере участь у складанні платіжного балансу та органі­зовує роботу із складання зовнішньоторговельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;

- виступає гарантом щодо позик, які у визначених зако­ном про Державний бюджет України межах надаються іно­земними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках - відповідно до міжна­родних договорів України, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України;

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» відповідний орган наділений повноваженнями у відносинах з державними господарськими об'єднаннями, підприємствами, установами та організаціями.

Крім зазначеного, КМ України визначає методологію за­твердження фінансових планів державних господарських об'єднань, підприємств, установ та організацій і обчислення обсягу доходів бюджету від управління державними корпо­ративними правами. Вказаний вищий орган виконавчої влади відповідно до законодавства координує і контролює діяльність зазначених державних господарських об'єднань, підприємств, установ та організацій. В той же час керівни­ки державних господарських об'єднань, підприємств, уста­нов та організацій, утворених КМ України, несуть персона­льну відповідальність перед КМ України за результати роботи цих об'єднань, підприємств, установ та організацій, ефективне використання державного майна.

До системи центральних органів виконавчої влади в Україні відносяться міністерства, державні комітети та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним стату­сом. Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначено Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».

Зокрема, у ст. 1 вказаного Закону закріплено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністер­ства^[97] та інші центральні органи виконавчої влади^[98]. Основні завдання діяльності зазначених органів передбачено Указом Президента України «Деякі питання організації роботи мініс­терств, інших центральних органів виконавчої влади», яким затверджено Типове положення про міністерство України і Типове положення про центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується КМ України через відповідного члена КМ України.

Згідно із п. 4 Указу Президента України «Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» міністерство відповідно до покладених на нього завдань:

- визначає пріоритетні напрями розвитку відповідної сфери;

- забезпечує нормативно-правове регулювання у визна­ченій сфері;

- узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропо­зиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Прези­дента України, КМ України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та КМ України;

- інформує та надає роз'яснення щодо здійснення дер­жавної політики у відповідній сфері;

- здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

Основними завданнями центральних органів виконавчої влади є (ст. 17 Закону України «Про центральні органи ви­конавчої влади»):

1) надання адміністративних послуг;

2) здійснення державного нагляду (контролю);

3) управління об'єктами державної власності;

4) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність;

5) здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на них Президентом України.

До системи місцевих органів виконавчої влади входять мі­сцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на те­риторії відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною ра­дою на підставі Закону України «Про місцеві державні адміні­страції». Згідно зі своєю господарською компетенцією вона:

- в галузі соціально-економічного розвитку (ст. 17):

а) розробляє проекти програм соціально-економічного розвитку і подає їх на затвердження відповідній раді, за­безпечує їх виконання, звітує перед відповідною радою про їх виконання; б) подає раді висновки щодо доцільності роз­міщення на відповідній території нових підприємств та ін­ших об'єктів незалежно від форм власності; в) вносить за погодженням з відповідними органами місцевого самовря­дування пропозиції про створення спеціальних (вільних) економічних зон, зміну статусу та території цих зон тощо;

- в галузі управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуля­торної політики (ст. 19):

а) здійснює на відповідній території управління об'єкта­ми, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління, сприяє створенню на цих об'єктах сис­тем управління якістю, систем екологічного управління, ін­ших систем управління відповідно до національних або між­народних стандартів, приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організа­цій, що належать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідною радою функції управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад;

б) здійснює управління майном інших суб'єктів права влас­ності в разі передачі його в установленому порядку; в) вно­сить пропозиції власникам майна підприємств, установ і ор­ганізацій, що має важливе значення для забезпечення державних потреб, щодо його відчуження у власність держа­ви; г) вносить пропозиції до проектів програм приватизації державного майна, організовує їх виконання; ґ) забезпечує реалізацію державної політики сприяння розвитку малого бізнесу, подає допомогу підприємцям, які займаються розро­бкою та впровадженням інноваційних проектів, виробницт­вом товарів народного споживання, будівельних матеріалів, наданням побутових, комунальних та інших послуг населен­ню, підготовкою кадрів; д) бере участь у здійсненні держав­ної регуляторної політики в межах та у спосіб, встановлених Законом України «Про засади державної регуляторної полі­тики у сфері господарської діяльності»;

- в галузі містобудування, житлово-комунального госпо­дарства, побутового, торговельного обслуговування, транс­порту і зв'язку (ст. 20):

а) організовує розробку та проведення експертизи міс­тобудівної документації населених пунктів відповідно до державних норм і стандартів; б) забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, зв'язку, телебачення, радіомовлення, торгівлі та громадського хар­чування, побутового і транспортного обслуговування неза­лежно від форм власності; в) організовує роботу з атестації об'єктів, сертифікації продукції, робіт і послуг підприємств і організацій житлово-комунального господарства, побутово­го, торговельного обслуговування населення тощо;

- в галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відно­син (ст. 26):

а) забезпечує виконання зобов'язань за міжнародними договорами України на відповідній території; б) сприяє роз­витку міжнародного співробітництва в галузі економіки;

в) укладає договори з іноземними партнерами про співробіт­ництво в межах компетенції, визначеної законодавством;

г) сприяє зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, уста­нов та організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності; ґ) сприяє розвитку експортної бази і збі­льшенню виробництва продукції на експорт тощо.

Як встановлено ст. 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господа­рювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Особливість пра­вового становища цих суб'єктів господарського права полягає в тому, що вони є учасниками специфічного виду відносин у сфері господарювання - корпоративних відносин, які за своєю правовою природою є поєднанням взаємопов'язаних і взаємо- обумовлених організаційно-господарських і майново-госпо­дарських відносин, що існують у нерозривній єдності^[99].

Саме корпоративну організацію та її учасника (заснов­ника) необхідно визнавати суб'єктом корпоративних пра- вовідносин^[100]. При цьому варто зазначити, що засновника унітарного підприємства не можна визнавати суб'єктом ко­рпоративних відносин.

Питання для самоконтролю

1. Поняття та види суб'єктів господарських правовідносин.

2. Фізичні особи - підприємці як суб'єкти господарювання.

3. Юридичні особи як суб’єкти господарювання, поняття і види.

4. Правоздатність та дієздатність юридичних осіб - суб’єктів господарювання.

5. Обмеження щодо заняття підприємницькою діяльністю, вста­новлені стосовно окремих фізичних та юридичних осіб.

6. Правове становище інших учасників відносин у сфері госпо­дарювання.