Стаття 69. Вилучення незаконно одержаного майна

1. Кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку.

1. У ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ:

- закріплено принцип безперешкодного користування власністю;

- встановлено, що позбавлення майна повинно бути обумовлено низкою умов;

- визнано, що Держави-учасниці мають право контролювати використання власності відповідно до інтересів суспільства, приймаючи такі закони, які вони вважають необхідними для цієї мети.

Поява норм, присвячених спеціальній конфіскації, у вітчизняному КК значною мірою стала результатом ратифікації Україною низки міжнародних конвенцій, в яких така конфіскація розглядається як важливий матеріально-правовий еле­мент протидії злочинності - наркоторгівлі, корупції, організованій злочинності, ^[480] відмиванню «брудних» доходів, тероризму тощо. Запровадження заходів, про які йдеться у коментованій статті, відповідає міжнародно-правовим стандартам протидії корупції.

Зокрема, ст. 31 Конвенції ООН проти корупції встановлює обов'язок кожної Держави-учасниці вживати максимальною мірою, можливою в межах її внутріш­ньої правової системи, заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення можливої конфіскації: а) доходів від злочинів, що визначені цією Конвенцією, або майна, вартість якого відповідає вартості таких доходів; б) майна, обладнання та інших засобів, які використовувались або призначалися для використання під час вчинення злочинів, визначених цією Конвенцією. Якщо такі доходи від злочинів були перетворені, частково або повністю, в інше майно, то зазначені заходи засто­совуються і до такого майна. При цьому майно визначається як будь-які активи, матеріальні або нематеріальні, рухомі або нерухомі, виражені в речах або в правах, а також юридичні документи або активи, що підтверджують право власності на такі активи або інтерес у них, а конфіскація - як остаточне позбавлення майна за постановою суду або іншого компетентного органу (ст.

Кримінальна конвенція РЄ про боротьбу з корупцією містить аналогічні по­ложення. Зокрема, в ч. 3 її ст. 19 говориться, що кожна Сторона вживатиме таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення можливості конфіскації чи в інший спосіб вилучення засобів вчинення криміналь­них злочинів і доходів, отриманих від злочинів, визначених цією Конвенцією, чи власності, вартість якої відповідає таким доходам¹.

Згідно з ч. 6 ст. 41 Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Це конституційне положення знаходить розвиток у ст. 354 ЦК, згідно з якою: до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встанов­лених законом; конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, а її обсяг і порядок встановлюються відповідним законодавством.

Звідси випливає, що конфіскація в загальноправовому сенсі характеризується такими ознаками: 1) безоплатність вилучення майна; 2) предмети, що конфіску­ються, перебувають у власності суб'єкта на законних підставах; 3) результатом застосування конфіскації є перехід права власності на майно від того чи іншого суб'єкта до держави; 4) конфіскація призначається тільки за рішенням суду.

Законодавство дозволяє виокремити низку видів примусового вилучення майна, пов'язаного із вчиненням злочину:

1) спеціальна конфіскація (статті 96-1, 96-2 КК);

2) вирішення питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні (ст. 100 КПК)^{[481] [482];}

3) конфіскація майна, якщо в суді не підтверджено законність підстав набуття прав на таке майно (п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК);

4) визнання необгрунтованими активів та їх витребування в порядку позовного провадження (глава 12 розділу ІІІ ЦПК);

5) примусове вилучення майна на підставі положень регулятивного законо­давства (поза межами кримінального провадження) (ст.

2. У ст. 69 Закону «Про запобігання корупції» йдеться про вилучення майна, одержаного внаслідок вчинення корупційного правопорушення, у формі конфіскації та спеціальної конфіскації. Правова природа цих заходів є різною.

Конфіскація майна - це додаткове покарання, яке полягає в примусовому безо­платному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого^{[483] [484]. Якщо конфіскується частина майна, то суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської без­пеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК (ст. 59 КК).}

Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в т. ч. його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкла­дах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом (ст. 49 КВК). Заміна конфіскації майна оплатою його вартості законодавством не передбачена.

Якщо злочин було вчинено за відсутності корисливого мотиву, то суд, згідно з ч. 2 ст. 59 КК, не в праві призначити винному конфіскацію майна, навіть якщо це покарання є обов'язковим, тобто передбачено санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, за якою засуджується особа¹. Сказане не стосується злочинів проти основ національної безпеки України та громадської безпеки.

Порядок виконання покарання у виді конфіскації майна закріплений у главі 11 КПК і Законі «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 р. У Додатку до цього Закону наводиться Перелік майна, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами.

3. Спеціальна конфіскація є відмінним від покарання заходом криміналь­но-правового характеру, урегульованим наразі не Особливою, а Загальною частиною КК; за термінологією останнього, вона може вважатись (хоч і не повністю) іншим кримінально-правовим наслідком вчиненого злочину^{[485] [486].}

Відповідно до ст. 96-1 КК, цей захід полягає у примусовому безоплатному ви­лученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, за які передбачено основне покарання у виді позбав­лення волі або штрафу понад три тисячі нмдг, а так само передбаченого ч. 1 ст. 150, ст. 154, частинами 2 і 3 ст. 159-1, ч. 1 ст. 190, ст. 192, ч. 1 статей 204, 209-1, 210, частинами 1 і 2 статей 212, 212-1, ч. 1 статей 222, 229, 239-1, 239-2, ч. 2 ст. 244, ч. 1 статей 248, 249, частинами 1 і 2 ст. 300, ч. 1 статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, ч. 1 статей 363-1, 364-1, 365-2 КК.

Спеціальна конфіскація застосовується на підставі: 1) обвинувального вироку суду; 2) ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру; 4) ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.

Із назви ст. 96-1 КК випливає, що передбачений нею захід є «спеціальним» видом конфіскації майна, а отже, йому мають бути притаманні всі ознаки конфіскації майна в загально-правовому сенсі; поряд із ними вона повинна характеризуватися ще якимись «спеціальними» ознаками. Інакше кажучи, поняття «конфіскація майна» та «спеціальна конфіскація» мають співвідноситися між собою як родове та видове поняття, а системи норм, що регламентують зазначені правові явища, - як інститут і підінститут. Проте якщо порівняти положення ч. 6 ст. 41 Конституції та ст. 354 ЦК, які встановлюють загальні (родові) ознаки конфіскації майна, з одного боку, та положення статей 96-1 та 96-2 КК, які визначають зміст спеціальної кон­фіскації, з іншого, то доводиться констатувати, що остання відповідає лише двом загальним характеристикам конфіскації майна: вона застосовується виключно за рішенням суду; конфісковане майно безоплатно переходить у власність держави. Всі інші обов’язкові ознаки конфіскації майна у загально-правовому сенсі не при­таманні спеціальній конфіскації, у зв’язку з чим цей законодавчий термін певною мірою може вважатись умовним.

Спеціальній конфіскації може підлягати майно, на яке в особи право власно­сті не виникає (наприклад, примусове вилучення майна, одержаного внаслідок вчинення злочину, не є та не може бути обмеженням прав таких осіб, оскільки це майно не є власністю злочинця). Проте в окремих випадках вилучення майна, яке набуває вигляду спеціальної конфіскації, має характер правообмеження (зокрема, вилучення засобів чи знарядь учинення злочину, які є власністю порушника кри­мінально-правової заборони).

Відповідно до ст. 96-2 КК спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення зло­чину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;

3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави¹; ^[487]

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання¹.

Положення статей 96-1 і 96-2 КК носять імперативний характер; суд не просто має право, а зобов’язаний їх застосовувати за наявності відповідних підстав та умов. Більше того: на відміну від покарання, включаючи конфіскацію майна, спеціальна конфіскація не підлягає індивідуалізації - не враховується особа винного, ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання, тощо^{[488] [489].}

Із наведеного вище випливає, що чинній редакції ст. 69 Закону «Про запобі­гання корупції» притаманні щонайменше дві неточності: а) всупереч цій статті спеціальній конфіскації підлягає не лише те майно, яке одержане внаслідок вчинення корупційного правопорушення; б) конфіскація майна як вид покарання не може застосовуватися до вказаного майна, адже на майно, одержане злочинним шляхом, у того, хто вчинив злочин, право власності не виникає^[490], а отже, вилучення цього майна як таке, що не здатне обмежувати право засудженого, не є карою і не може називатися покаранням у виді конфіскації майна.

Згідно з ч. 2 ст. 96-2 КК, якщо гроші, цінності та інше майно, вказане в ч. 1 цієї статті, було повністю або частково перетворене в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає перетворене майно. Якщо конфіскація майна на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок його використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна^[491].

У ч. 3 ст. 96-2 КК передбачено, що спеціальна конфіскація застосовується також у разі, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності у зв'язку з недосягнен- ням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або неосудністю, або звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання (крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності). У таких випадках спеціальна конфіскація виступає як альтернативний кримінальній відповідальності захід, що вказує на її дуалістичну кримінально-правову природу.

Спеціальна конфіскація не застосовується у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Хоч це і суперечить загальним засадам звільнення особи від кримінальної відповідальності і суті «багатоколійності» заходів кримінально-правового впливу, положення ч. 3 ст. 96-2 КК у цьому випадку мають пріоритет, оскільки є більш сприятливими для особи. Вказана норма КК не дає чіткої відповіді на питання, чи застосовується спеціальна конфіскація у випадку звільнення особи від відбування покарання (а не звільнення від покарання). З урахуванням того, що аналізований захід застосову­ється навіть при звільненні особи від кримінальної відповідальності, на поставлене питання треба давати ствердну відповідь.

Відповідно до ч. 4 ст. 96-2 КК гроші, цінності, в т. ч. кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначене в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунк­тах 1-4 частини 1 цієї статті¹. Встановлено водночас, що спеціальна конфіскація ^[492] не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача. Наведені законодавчі положення слугують ще одним свідченням того, що такий захід кримінально-правового характеру, як спеціальна конфіскація, може і не пов’язуватись з кримінальною відповідальністю.

4. Крім заходів, згаданих у ст. 69 Закону «Про запобігання корупції» і розра­хованих на майно, одержане внаслідок вчинення корупційних правопорушень, у зв’язку з їх вчиненням можуть застосовуватись й інші правові заходи.

Зокрема, згідно з п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК, майно (грошові кошти або інше майно, а також доходи від них) засудженого за вчинення корупційного злочину, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, його пов’язаної особи¹ конфіскується, якщо в суді не підтверджено законність підстав набуття прав на таке майно^{[493] [494]. Цей захід не може вважатися ні спеціальною конфіскацію (про нього відсутнє відповідне застереження у ст. 96-1 КК), ні вирішенням питання про долю речових доказів (майно, що вилучається, може і не бути речовим доказом у розумінні ст. 98 КПК)[495].}

У главі 12 розділу ІІІ ЦПК йдеться про визнання необгрунтованими активів та їх витребування в порядку позовного провадження. Фактично ЦПК в цьому разі визначає один із видів цивільно-правової конфіскації, якій має передувати кримінальне провадження та яка має схожість з конфіскацією, передбаченою в п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК^[496], але не згаданою у статтях 96-1 і 96-2 КК.

Згідно зі ст. 290 ЦПК, відповідний позов може бути пред’явлено до особи, упов­новаженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої набрав законної сили обвинувальний вирок суду за вчинення корупційного злочину або легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; Відповідні статті ЦПК не суперечать ч. 2 ст. 328 ЦК, яка закріплює презумпцію правомірності набуття майна, адже обвинувальний вирок суду - достатня підста­ва, щоб відійти від цієї презумпції, поклавши тягар доказування обґрунтованості набуття майна на його власників.

Суд визнає необґрунтованими активи, якщо на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті на законній підставі. Активи, визнані судом необґрунтованими, стягуються в дохід держави (статті 291, 292 ЦПК)¹. Виходить, що визнання необґрунтованими активів та їх витребування не обмежується видами злочинів (це - не лише корупційні злочини), але обмежується характеристиками їхніх суб’єктів (у ЦПК йде мова про злочини, вчинені особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування).

5. Крім кримінально-правової та цивільно-правової конфіскації, існує й ад­міністративно-правова конфіскація - це передбачена у статтях 24 і 29 КАП кон­фіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення.

Різновидами такої конфіскації є передбачена окремими нормами глави 13-А КАП «Адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією» конфіскація: отриманого доходу (статті 172-4, 172-6); подарунка (ст. 172-5); грошей, одержаних внаслідок адміністративного правопорушення (ст. 172-9-1)^{[497] [498].}