Стаття 70. Міжнародне співробітництво у сфері запобігання і протидії корупції

1. Україна, відповідно до укладених нею міжнародних договорів, здійснює співробітництво у сфері запобігання і протидії корупції з іноземними державами, міжнародними організаціями, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції.

2. Міжнародна правова допомога та інші види міжнародного співробітництва у справах про корупційні правопорушення здійснюються компетентними органами відповідно до законодавства та міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

1. Основні питання міжнародного співробітництва у сфері запобігання і протидії корупції врегульовані, крім актів, перелічених у коментарі до ст. 2 цього Закону, такими актами:

- Конвенція РЄ про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одер­жаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму. Ратифікована Законом №2698-VI від 17.11.2010 р. (глава IV «Міжнародне співробітництво»);

- Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. Ратифікована Законом №1433-IV від 04.02.2004 р. (статті 13, 18, 21, 26);

- Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Ратифікована Законом від 16 вересня 2014 р. (статті 22, 24);

- Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. Ратифікована Законом від 16 січня 1998 р.;

- Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15 жовтня 1975 р. Ратифікований Законом від 16 січня 1998 р.;

- Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу право­порушників від 17 березня 1978 р. Ратифікований Законом від 16 січня 1998 р.;

- Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 р. Ратифікована Законом від 16 січня 1998 р.;

- Європейська конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р.

- Додатковий протокол до Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб, від 18 грудня 1997 р. Ратифікований Законом від 3 квітня 2003 р.;

- Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (Мінська конвенція). Рати­фікована Законом від 10 листопада 1994 р. (розділ IV);

- Протокол до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 29 березня 1997 р. ратифікований Законом від 3 березня 1998 р.;

- Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 7 жовтня 2002 р. (Кишинівська конвенція). Україною не ратифікована;

- Угода про створення групи держав по боротьбі з корупцією (GRECO);

- КПК (розділ IX «Міжнародне співробітництво у кримінальних справах» включає глави: 37 «Видача особи (екстрадиція)»; 38 «Міжнародна правова допо­мога у кримінальних справах» і 39 «Перейняття кримінального переслідування»).

2. Найбільш спеціальними і детальними є відповідні положення статей 43-50 Конвенції ООН проти корупції, де визначені такі питання, як: поняття міжнарод­ного співробітництва; видача і передача засуджених осіб; взаємна правова допомога; передача кримінального провадження; співробітництво між правоохоронними органами, зокрема спільні розслідування і спеціальні методи розслідування.

Статті 25-31 Кримінальної конвенції РЄ про боротьбу з корупцією визначають: загальні принципи та заходи міжнародного співробітництва; центральний орган міжнародного співробітництва; питання взаємної допомоги; питання екстрадиції; питання безпосереднього зв'язку та взаємного інформування, а також надання інформації за власною ініціативою.

Статті 13-14 Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією передбачають, що сторони під контролем GRECO здійснюють ефективне співробітництво у питан­нях, які стосуються цивільного провадження у справах про корупцію, і особливо вручення документів, збирання доказів в інших країнах, юрисдикції, визнання та виконання рішень судових органів іноземних країн і судових витрат, згідно із поло­женнями відповідних міжнародних документів про міжнародне співробітництво у цивільних і комерційних справах, сторонами яких вони є, а також відповідно до їхнього внутрішнього законодавства.

Угодою про асоціацію України з Європейським Союзом також передбачено зосередження зусиль на боротьбі з корупцією. Стаття 22 «Боротьба зі злочинністю та корупцією» містить спеціальну норму, яка зобов'язує сторони співробітничати у боротьбі з кримінальною та незаконною організованою чи іншою діяльністю, а також з метою її попередження.

3. Центральним органом України, який звертається із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідуван­ня та розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів, є Генеральна прокуратура. Міжнародно-правове співробітництво під час кримінального про­вадження на цьому напрямі здійснюють органи прокуратури відповідно до Кон­ституції України, законодавства і міжнародних договорів, а також без договору - у випадках, коли для належної реалізації завдань і функцій прокуратури необхідне застосування норм міжнародного права або взаємодія з іноземними державними установами чи міжнародними організаціями. При цьому органи прокуратури повинні дотримуватися принципів взаємної поваги до національного суверенітету і прав людини, добросовісного виконання зобов'язань та невтручання у внутрішні справи іноземних держав.

Центральним органом України, який звертається із запитами судів про міжнарод­ну правову допомогу у кримінальному провадженні під час судового провадження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав, є МЮ.

Крім того, закон визначає центральним органом НАБ (ч. 1 ст. 545 КПК). До обов'язків НАБУ відноситься, зокрема, здійснення міжнародного співробітництва у межах своєї компетенції відповідно до законодавства та міжнародних договорів України (п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону «Про Національне антикорупційне бюро України»).

Згідно із Законом «Про Національне антикорупційне бюро України» в ході міжнародного співробітництва НАБ уповноважене:

- здійснювати правове співробітництво із компетентними органами іноземних держав, міжнародними організаціями з питань проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування на підставі законів та міжнародних договорів України (п.

- виступати як представник інтересів держави під час розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ про розшук, арешт, конфіскацію та повернення в Україну відповідного майна, захист прав та інтересів держави з питань, які стосу­ються виконання обов’язків НАБ, залучати з цією метою юридичних радників, зокрема, іноземних (п. 18 ч. 1 ст. 17);

- від імені України надавати міжнародні доручення щодо проведення опера- тивно-розшукових та слідчих дій (ч. 2 ст. 17);

- укладати угоди про співробітництво з питань її повноважень з іноземними і міжнародними правоохоронними органами та організаціями (ч. 2 ст. 17);

- звертатися від імені України до іноземних державних органів в установленому законодавством України та відповідних держав порядку (ч. 2 ст. 17);

- створювати міжнародні слідчі групи та брати у них участь, відповідно до цього закону та інших законодавчих актів та міжнародних договорів України (ч. 3 ст. 17);

- залучати до роботи іноземних експертів у боротьбі з корупцією (ч. 3 ст. 17).

Ці положення КПК та Закону «Про Національне антикорупційне бюро Укра­їни» щодо визначення НАБ центральним органом міжнародного співробітництва дещо суперечать нормам міжнародних договорів, ратифікованих Україною.

Так, відповідно до ст. 80 Конвенції СНД про правову допомогу і правові від­носини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, зносини з питань видачі, кримінального переслідування, а також виконання слідчих доручень, здійснюються Генеральними прокурорами Договірних Сторін. Відповідно до ч. 4 Закону «Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних спра­вах, 1959 рік та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції», органами, на які покладаються повноваження, згідно з пунктом 1 статті 15 Конвенції, є МЮ (у справах на стадії судового слідства) і Генеральна прокуратура (у справах на стадії досудового слідства). Норм у міжнародних договорах та законах України про ратифікацію, які б визначали НАБ суб’єктом міжнародного співробітництва, не передбачено.

Генеральна прокуратура та МЮ у триденний строк надсилають до НАБ отримані (надані) у межах надання міжнародної правової допомоги матеріали, які стосуються фінансових та корупційних кримінальних правопорушень, у вигляді довідки. У випадку, коли викладені у довідці матеріали становлять інтерес для НАБ, його Директор, за погодженням із прокурором САП, може витребувати матеріали кримінального провадження у відповідного органу досудового розслідування.

МЮ є відповідальним за співпрацю з GRECO. Окрім того, МЮ координує проведення Україною самооцінки щодо дотримання положень Конвенції ООН проти корупції, співробітництво в межах тематичної платформи №1 ініціативи ЄС «Східне партнерство», присвяченої сфері боротьби з корупцією. Зважаючи на існуючий досвід МЮ у співпраці з міжнародними організаціями у цій сфері, також планується визначити його координатором реалізації заходів, передбачених Стамбульським планом дій.

Відповідно до Регламенту Національного агентства з питань запобігання корупції, затв. 12 квітня 2016 р., НАЗК здійснює міжнародне співробітництво відповідно до міжнародних договорів, законів та інших нормативно-правових актів України. НАЗК здійснює співробітництво з органами, на які покладено запо­бігання та протидію корупції в іноземних державах, згідно з меморандумами про співробітництво/взаємодію, які укладаються відповідно до законодавства України.

Також до відповідних суб'єктів можна віднести НАВРУА, яке, відповідно до п. 6

ч. 1 ст. 9 Закону «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», здійснює співробітництво з органами іноземних держав, до компетенції яких належать пи­тання щодо виявлення, розшуку та управління активами, іншими компетентними органами іноземних держав, відповідними міжнародними організаціями.