Стаття 19. Гарантування ефективних засобів правового захисту

1. Особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністра­тивного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або до суду.

2. Адміністративний орган зобов’язаний повідомляти строки та порядок оскарження адміністративного акта, який за своїм характером може негативно вплинути на права та законні інтереси особи.

Предмет регулювання

1. Предметом регулювання коментованої статті є гарантування правового захисту особи у відносинах з адміністративними орга­нами, зокрема, визначення права особи на адміністративне та судове оскарження, а також встановлення конкретного обов’язку адміні­стративних органів щодо повідомлення особі строків та порядку оскарження адміністративного акта.

Цілі статті (мета норми)

2. Метою регулювання коментованої статті є захист особи від протиправних рішень, дій та бездіяльності адміністративних органів, забезпечення підконтрольної діяльності публічної адміністрації.

Правова основа коментованого положення

3. Принцип гарантування правового захисту є одним з ключо­вих для адміністративної процедури. Відповідно до цього принципу діяльність адміністративних органів підлягає обов’язковому зовніш­ньому контролю. Цей принцип означає право фізичних та юридич­них осіб оскаржувати рішення, дії та бездіяльність адміністративних органів як до органів вищого рівня, так і до суду.

Зазначений принцип в частині судового оскарження має консти­туційну основу (стаття 55 Конституції України).

Особливо важливою є можливість оскарження рішень адмі­ністративного органу саме незалежному органу, яким вважається суд. Є також інші органи, звернення до яких є ефективним засобом захисту в демократичних правових державах, наприклад, уповнова­жений з прав людини, спеціалізовані омбудсмени тощо.

Важливо, щоб можна було оскаржити не лише сам адміністра­тивний акт, тобто кінцеве рішення у справі, а й процедурні дії та рішення.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

4.

ЗАП окремо врегульовує процедуру адміністративного оскар­ження (розділ VI), тобто оскарження до вищого відносно адміні­стративного органу, що розглядав адміністративну справу, органу виконавчої влади, органу чи посадової особи місцевого самовряду­вання, або спеціального органу з розгляду скарг.

5. Адміністративний орган у самому адміністративному акті повинен зазначати строки й порядок його оскарження. Тобто має бути вказана вся інформація, необхідна для подання скарги (позову), в тому числі зазначено орган уповноважений розглядати скаргу (позов), строки для оскарження тощо. Зазначена вимога також вка­зана в нормах, які стосуються оформлення адміністративного акта (див. абзац шостий частини 1 статті 74 ЗАП). За стандартами Ради Європи, ця інформація може бути доведена до відома особи й окре­мим документом.

При цьому важливо наголосити, що у частині 4 статті 82 ЗАП передбачено, що «строк подання скарги не вважається пропущеним у разі не зазначення в адміністративному акті строків та порядку його оскарження». Тобто невиконання чи неналежне виконання адмі­ністративним органом відповідного обов’язку веде до «вразливості» адміністративного акта на невизначений період.

Зарубіжний досвід

У деяких країнах (наприклад, Латвії, Вірменії) відсутність інфор­мації про порядок оскарження адміністративного акта в самому акті фактично збільшує строк на оскарження такого акта у дванадцять разів (з одного місяця до року)^[49].