Діяльнісний підхід до дослідження засобів захисту

Відомо, що дослідження будь-якого явища здійснюється за допомогою певної методології, яка об’єктивно обумовлю­ється насамперед предметом дослідження. Як зазначалось у літературі, „предмет дослідження „веде” за собою дослід­ницький метод” [193, с.183].

Як ми вже відзначили, з позицій соціально-філософ­ської теорії діяльності будь-яка усвідомлювана людська ді­яльність має свою структуру, до якої входять, зокрема, такі елементи, як потреба (вона детермінує, „штовхає” суб’єкта на певний вид діяльності), ціль (ідеальний образ бажаного результату такої діяльності), засіб (тобто те, за допомогою чого здійснюється перетворення дійсності), реальний резуль­тат. (Слід, до речі, зауважити, що у порівнянні із засобом, спосіб діяльності, тобто конкретний шлях досягнення цілі, виділяють не так часто). Специфіка ж названих структурних елементів діяльності буде зумовлювати й її певні різновиди. Так, діяльність буде вважатися юридичною, якщо її структу­ра складається із власне юридичних елементів: щонаймен­ше із юридичної потреби, юридичної цілі, юридичного засобу [166, с.11].

При відповіді на питання, яке ж явище вважати власне юридичним, виходимо з того, що юридичними є ті явища, які узаконені формально-обов’язковими волевиявленнями дер­жави чи є наслідком таких волевиявлень.

Не буде винятком і подальша видова класифікація самої юридичної діяльності. Так, правозахисна юридична діяль­ність, основним призначенням і змістом якої є захист прав людини (чи інших суб’єктів), міститиме, вочевидь, специ­фічні групи юридичних потреб (котрі обумовлюють лише правозахисну, а не іншу юридичну діяльність), юридичних цілей та - що найбільш важливо - юридичних засобів.

Водночас слід застерегти, що юридичні засоби захисту (як і всі інші види юридичних засобів) можуть використо­вуватись не тільки в діяльності юрисдикційній (серед спе­ціальних ознак якої є офіційність, а її суб’єктом є держава або уповноважений нею суб’єкт), але й у правозахисній по­зитивній юридично значущій поведінці. Скажімо, в проце­сі застосування особою необхідної оборони, оперативних санкцій юридичні засоби захисту, безперечно, використо­вуються, хоча сама така правозахисна діяльність є за її при­родою неюридичною (хоча й породжує юридичні наслідки). Тому юридичні засоби захисту включають у себе юридичні засоби як державного, так і недержавного - самостійного - захисту.

Запропонована ж вище інтерпретація таких базових по­нять, як державно-юридичний захист, правозахисна діяль­ність, безперечно, зумовлюють тлумачення похідних понять про структурні елементи означеної діяльності, а також і їх видову класифікацію.

Скажімо, юридичною потребою, яка спричиняє до юри­дичної правозахисної діяльності, можуть виступати потре­ба у правосудді, потреба у формальному визначенні прав та обов’язків суб’єкта в разі виникнення ситуації спору (ситу­ації правової непевності); потреба у застосуванні такої юри­дичної (а не якоїсь іншої) процедури, в результаті якої пору­шене право суб’єкта адекватно відновлюється або ж ліквідо­вується загроза порушення права.

Юридичною ціллю (метою) такої діяльності (ідеаль­ним образом бажаного результату) можна вважати, власне, стан визначеності прав суб’єкта у зазначених ситуаціях, їх захищеності внаслідок використання таких процедур. Кажучи більш конкретно, ціль такої діяльності зводиться до ідеальних результатів ліквідації наслідків порушення права суб’єкта або до недопущення цього порушення, що об’єктивується у певному юридичному акті (документаль­ному або діяльнісному). До речі, в літературі поняття цілі (мети) у правозахисній діяльності уже привертало увагу дослідників. Так, висловлено думку, що правозахисна мета полягає у тому, щоб забезпечити правову захищеність тих суспільних відносин, у яких одним із суб’єктів є людина [143].

Отже, формулюючи загальне поняття, яке досліджуєть­ся, можна визначити, що юридичними засобами захисту прав людини є ті юридичні явища, використання яких у держав­но-юридичній правозахисній діяльності (чи у самостійній за­хисній діяльності носія таких прав) має забезпечити задо­волення потреби людини у захисті її прав.

1.4.3.